18 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/17051/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Студенець В.І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2025 (суддя Усатенко І.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2026 (колегія суддів: Тищенко О.В., Кравчук Г.А., Сибіга О.М.)
у справі за позовом Головного управління Національної поліції в Полтавській області
до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1
про стягнення 102 858,76 грн,
1. Головне управління Національної поліції в Полтавській області звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про стягнення 166 133,00 грн.
2. Господарський суд міста Києва рішенням від 04.09.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2026, позов задовольнив повністю: стягнув з Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на користь Головного управління Національної поліції в Полтавській області суму шкоди, завданої у ДТП у розмірі 102 858,76 грн, судовий збір у розмірі 2 491,99 грн, витрати на оплату судової експертизи у розмірі 13 025,13 грн.
3. 06.03.2026 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (подана 02.03.2026 засобами поштового зв'язку) на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2026, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
4. Дослідивши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
5. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
6. Відповідно до п.9 ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
7. Згідно із п.2 ч.3 ст.287 ГПК не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
8. У позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку (п.1 ч.1 ст.163 ГПК).
9. Згідно з ч.7 ст.12 ГПК для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
10. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
11. Скаржник оскаржує судові рішення, якими вирішено спір про стягнення 102 858,76 грн, а тому вони не підлягають касаційному оскарженню.
12. Водночас касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли би бути визнані такими, що підпадають під дію пунктів а), б), в), г) п.2 ч.3 ст.287 ГПК.
13. Скаржник, посилаючись на пп."а" п.2 ч.3 ст.287 ГПК (касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики), зазначає, що "Касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, яким є принцип юридичної (правової) визначеності, та виправлення судової помилки, допущеної як судом першої інстанції так і судом апеляційною інстанцією, та має непоодинокі випадки ігнорування висновків Верховного Суду з аналогічних справ саме апеляційними інстанціями, використовуючи формальний привід малозначність справи, як підстава для невірного застосування норм матеріального права, без врахування актуальних змін в діючому законодавстві та останньої актуальної судової практики Верховного Суду. Отже викладене безпосередньо свідчить про наявність правових підстав для відкриття касаційного провадження у даній справі ".
14. Однак, скаржник не наводить жодного обґрунтування на підтвердження того, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення, не вказує, в чому полягає таке фундаментальне значення.
15. Наведені скаржником твердження щодо наявності правового питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики фактично є обґрунтуванням такої загальної підстави касаційного оскарження, як неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (що передбачена п.1 ч.2 ст.287 ГПК).
16. Натомість фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами. При цьому, скаржник не наводить належних аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики саме у питанні застосування норм, зазначених ним у касаційній скарзі нормативних актів.
17. Верховний Суд дійшов висновку, що скаржник у касаційній скарзі не навів вагомих аргументів, які б свідчили про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення.
18. Касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішення, ухваленого судами попередніх інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним. Незгода із судовим рішенням не свідчить про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
19. Верховний Суд дослідив та оцінив доводи скаржника, ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства. З урахуванням цього, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення.
20. Рекомендацією №R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч."с" ст.7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
21. Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у п.1 ч.1 ст.293 ГПК, і це повністю узгоджується з положеннями ст.129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
22. При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
23. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
24. Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені п.2 ч.3 ст.287 ГПК випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
25. Згідно з п.1 ч.1 ст.293 ГПК суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
26. Оскільки касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а), б), в), г) п.2 ч.3 ст.287 ГПК, Верховний Суд вважає, що скаржником не дотримано умову допуску цієї справи до касаційного оскарження.
27. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2026, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
28. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, то клопотання скаржника про зупинення виконання оскаржуваних рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку залишається без розгляду.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №910/17051/18 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя О. Кібенко
Судді С. Бакуліна
В. Студенець