10 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 916/3666/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги фізичної особи -підприємця Рури Сергія Вікторовича та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Херсона
на рішення Господарського суду Одеської області від 10.01.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 у справі
за позовом фізичної особи - підприємця Рури Сергія Вікторовича
до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Херсона
про стягнення 2 004 866,17 грн,
за участю керівника Херсонської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону.
У судовому засіданні взяли участь: прокурор - Декалюк Д. Е., представник позивача - Гонтар П. А. та представник відповідача - Галенських А. А.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У грудні 2022 року фізична особа - підприємець Рура Сергій Вікторович (далі - позивач та/або Підприємець) звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом (з урахуванням клопотання про виправлення технічної описки при складанні позовної заяви від 30.03.2023) до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Херсона (далі - відповідач та/або Відділ) про стягнення 2 004 866,17 грн, а саме: 1 364 580,00 грн - основного боргу, 328 994,63 грн - пені, 19 740,00 грн - 3 % річних, 96 611,54 грн - інфляційних втрат, а також суми забезпечення виконання договору від 26.01.2022 № 965 про закупівлю товарів у розмірі 194 940,00 грн.
1.2. Позовні вимоги, з посиланням на положення частини першої статті 509, статей 526, 530, частини першої статті 655, статті 691, частини другої статті 692, статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), обґрунтовані невиконанням Відділом зобов'язання за договором від 26.01.2022 № 965 про закупівлю товарів (далі - договір від 26.01.2022 № 965) щодо оплати поставленого товару, у зв'язку з чим на підставі приписів статті 625 ЦК України позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних за період із 30.06.2022 по 23.12.2022 у розмірі 19 740,00 грн, а також інфляційні втрати за період із липня 2022 року по грудень 2022 року в сумі 96 611,54 грн. Позовна вимога про стягнення суми забезпечення виконання договору від 26.01.2022 № 965 в розмірі 194 940,00 грн обґрунтована посиланням на невиконання відповідачем обов'язку з повернення цієї суми забезпечення після виконання договору відповідно до пункту 1 частини другої статі 27 Закону України «Про публічні закупівлі».
1.3. Відповідач, у свою чергу, проти позову заперечував та вказував на те, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який надалі неодноразово продовжувався. Територія міста Херсона та Херсонської області була окупована з 26.02.2022, тобто зайнята збройними силами Російської Федерації. Доступ до об'єктів та документації, які знаходилися на окупованій території, був неможливим до 11.11.2022, тобто до дати визволення м. Херсона. Після деокупації м. Херсона Відділ поступово відновлював роботу, в тому числі, документи з фінансово-господарської діяльності, які були знищені чи вивезені силовими структурами окупантів під час неодноразових обшуків приміщення установи. Відповідач зазначав, що ним на складах, розташованих за адресою: вул. Паровозна, 44, м. Херсон, встановлено відсутність дров, що за твердженням позивача були ним поставлені. При цьому у Відділі відсутні видаткові накладні про прийняття поставлених позивачем дров. Також Відділ із посиланням на пункт 2.5, підпункт 6.3.2 пункту 6.3 договору від 26.01.2022 № 965 зазначав про відсутність документів, що мають засвідчувати якість поставленого товару, тому, на думку відповідача, взагалі не можливо визначити фактичний обсяг виконання постачальником умов договору від 26.01.2022 № 965 в частині поставки товару відповідної якості, а саме: дров твердолистяних порід (ДК 021 - 02015 (СРV) 03410000-7 Деревина) - 1436,4 куб. м. Відповідач звертав увагу на те, що відповідно до пункту 4.1 договору від 26.01.2022 № 965 оплата товару здійснюється на підставі накладної на отриманий товар і рахунку, що надаються постачальником. Замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 90 банківських днів із моменту надання постачальником відповідних платіжних документів. Проте у відповідача відсутні рахунки, на які посилається Підприємець у позові. При цьому доказів надання (отримання) Відділом цих рахунків позивачем не надано. Отже, як стверджував відповідач, така юридична значима подія, як надання позивачем рахунків на оплату поставленого товару, є такою що не настала, оскільки не доведено її існування, а перебіг 90 денного періоду, протягом якого Відділ має оплатити поставлений товар, про який йдеться у позові, не почався, отже, у позивача відсутнє право вимоги щодо оплати товару. Окремо відповідач зазначав про те, що на видаткових накладних, наданих позивачем, підпис від імені представника Відділу відрізняється від підпису уповноваженої особи, який міститься на договорі. Також відповідач звертав увагу на те, що на видаткових накладних, наданих позивачем до суду, відсутні дані про довіреність, що мала бути видана начальником Відділу особі, яка поставила свій підпис від імені установи на цих накладних. Так само як і відсутні дані про прізвище, ім'я та по батькові цієї особи. При цьому копії довіреності на особу, яка від імені Відділу прийняла цей товар у Підприємця та поставила свій підпис на видаткових накладних, позивачем не надано. Вказані обставини, на думку відповідача, свідчать про недоведеність факту передачі товару саме відповідачу за видатковими накладними № РН0000016 - № РН0000029. Також відповідач, посилаючись на положення частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини першої статті 629, частини першої статті 651 ЦК України, зазначав про недійсність додаткової угоди від 26.08.2022 № 2 до договору від 26.01.2022 № 965 внаслідок її укладення без урахування вимог частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» щодо неможливості зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі. При цьому відповідно до підпункту 6.2.3 пункту 6.2 договору від 26.01.2022 № 965 замовник має право зменшувати обсяг закупівлі товару та загальну вартість договору залежно від реального фінансування видатків. У такому разі сторони вносять відповідні зміни до цього договору. Тобто, за твердженням відповідача, лише при недостатності фінансування видатків у замовника виникає право на зменшення обсягу закупівлі товару та загальної вартості договору.
Відповідач наголошував на тому, що ані умовами договору, ані приписами частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не передбачено право сторін договору закупівлі на зменшення обсягу закупівлі товару та загальної вартості договору у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин та введенням воєнного стану. У зв'язку з чим, на думку відповідача, договір про закупівлю товарів від 26.01.2022 № 965 до цього часу є невиконаним, а тому позовні вимоги про стягнення суми забезпечення виконання цього договору в розмірі 194 940,00 грн не підлягають задоволенню.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 22.01.2022 позивачем було сплачено на рахунок Відділу 194 940,00 грн як забезпечення виконання договору про закупівлю, що підтверджується платіжним дорученням № 37.
26.01.2022 між Відділом (замовник) і позивачем (постачальник) укладено договір № 965, за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити, а замовник зобов'язався забезпечити приймання та оплату: Дрова твердолистяних порід (ДК 021-2015 (CPV) 03410000-7 - Деревина) - 2052 куб. м (товар).
Відповідно до пункту 1.2. договору від 26.01.2022 № 965 та Специфікації № 1 на поставку (додаток № 2 до договору від 26.01.2022 № 965) ціна товару, його номенклатура, характер, технічні характеристики визначаються специфікацією на товар: найменування - Дрова твердолистяних порід (ДК 021-2015 (CPV) 03410000-7 - Деревина); 2052 куб. м; ціна за одиницю (куб. м) 1 900,00 грн без ПДВ; ПДВ - 0; ціна товару без ПДВ - 3 898 800 грн.
Обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків та/або потреби замовника (пункт 1.3 договору від 26.01.2022 № 965).
Сума цього договору не повинна відрізнятись від ціни пропозиції, в тому числі за одиницю товару. Сума договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін у випадках, передбачених законом. У замовника виникають бюджетні зобов'язання за цим договором у разі наявності та в межах відповідних бюджетних асигнувань (пункт 3.2 договору від 26.01.2022 № 965).
У пункті 4.1 договору від 26.01.2022 № 965 сторони погодили, що розрахунки проводяться шляхом оплати замовником на розрахунковий рахунок постачальника вартості поставленого товару.
Оплата товару здійснюється на підставі накладної на отриманий товар і рахунку, що надаються постачальником. Замовник здійснює оплату поставленого товару на протязі 90 банківських днів з моменту надання постачальником відповідних платіжних документів.
У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлений товар здійснюється замовником протягом 7 банківських днів із дня отримання бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок, але не пізніше 25.12.2022.
Ціна (сума) договору, ціна за одиницю товару встановлюється у національній валюті України - гривні, згідно цінової пропозиції учасника - переможця.
Пунктами 5.1, 5.2 додатку № 1 до договору від 26.01.2022 № 965 «Графік постачання» визначено, що строк поставки товарів до 30.04.2022, проміжні дати та об'єм виконання; до 16.03.2022 - 1026 куб. м; до 30.04.2022 - 1026 куб. м, місце поставки товарів: вул. Паровозна, 44, м. Херсон.
Відповідно до підпунктів 6.1.1, 6.1.2, 6.1.3 пункту 6.1 договору від 26.01.2022 № 965 сторони погодили таке: замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар; приймати поставлений товар згідно з накладною та/або актом прийому-передачі; приймання - передача товару по якості проводиться в момент передачі його шляхом підписання накладної та/або акту прийому-передачі. У разі виявлення в момент передачі товару відхилення якісних показників тощо замовник зобов'язаний відмовитися від приймання товару або вказати про недоліки у відповідному акті невідповідностей.
Замовник у свою чергу має право зменшувати обсяг закупівлі товару та загальну вартість цього договору залежно від реального фінансування видатків. У такому разі сторони вносять відповідні зміни до цього договору (підпункт 6.2.3 пункту 6.2 договору від 26.01.2022 № 965).
Постачальник відповідно до підпунктів 6.3.1, 6.3.2 пункту 6.3 договору від 26.01.2022 № 965 зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором; забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, установленим розділом II цього договору, та надати документи, які підтверджують його якісні характеристики.
За умовами підпункту 6.4.1 пункту 6.4 договору від 26.01.2022 № 965 постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлений товар.
У разі порушення замовником строків оплати товару, визначеного у пункті 4.1 договору від 26.01.2022 № 965 (за наявності бюджетного фінансування), замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми поставленого товару за кожний день затримки платежу за весь період прострочення. Сплата штрафних санкцій не звільняє замовника від виконання взятих на себе зобов'язань по даному договору. Замовник не несе відповідальності за несвоєчасне виконання умов договору у випадках затримки або припинення бюджетного фінансування на цілі, передбачені договором (пункт 7.3 договору від 26.01.2022 № 965).
Відповідно до пунктів 8.1, 8.2, 8.3 договору від 26.01.2022 № 965 сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо). Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 10 календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України.
У пункті 10.1 договору від 26.01.2022 № 965 передбачено, що він набирає чинності з моменту його підписання і діє до 25.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Вказаний договір підписано та скріплено печатками сторін без застережень та зауважень.
Позивачем на виконання умов договору від 26.01.2022 № 965 було поставлено відповідачу першу партію товару на суму 1 364 580,00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними, а саме: від 07.02.2022 № РН-0000001 на суму 96 900,00 грн; від 07.02.2022 № РН-0000002 на суму 93 100,00 грн; без дати № РН-0000003 на суму 91 200,00 грн; від 07.02.2022 № РН-0000004 на суму 87 780,00 грн; від 07.02.2022 № РН-0000005 на суму 87 780,00 грн; від 08.02.2022 № РН-0000006 на суму 90 820,00 грн; від 08.02.2022 № РН-0000007 на суму 91 200,00 грн; від 08.02.2022 № РН-0000008 на суму 89 300,00 грн; від 08.02.2022 № РН-0000009 на суму 93 100,00 грн; від 08.02.2022 № РН-0000010 на суму 87 400,00 грн; від 09.02.2022 № РН-0000011 на суму 95 000,00 грн; від 09.02.2022 № РН-0000012 на суму 90 250,00 грн; від 09.02.2022 № РН-0000013 на суму 91 580,00 грн; від 09.02.2022 № РН-0000014 на суму 88 920,00 грн; від 09.02.2022 № РН-0000015 на суму 90 250,00 грн.
У період із 08.02.2022 по 10.02.2022 Відділ оплатив за поставлену позивачем деревину на підставі договору від 26.01.2022 № 965 на загальну суму 1 364 580,00 грн, що підтверджується випискою з рахунку позивача в Акціонерному товаристві Комерційний банк «ПриватБанк» за період із 01.02.2022 по 28.02.2022.
18.02.2022 між відповідачем та позивачем було укладено додаткову угоду № 1 до договору від 26.01.2022 № 965, за умовами якої сторони внесли зміни у розділ XIII «МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ ТА БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ СТОРІН» в частині зміни банківських реквізитів постачальника.
26.08.2022 між Відділом і позивачем було підписано додаткову угоду № 2 до договору від 26.01.2022 № 965, місцем укладення якої зазначено м. Херсон. Сторони узгодили між собою викласти у новій редакції пункт 1.1 розділу 1 «Предмет договору», а саме: «Постачальник зобов'язується поставити, а Замовник зобов'язується забезпечити приймання та оплату: Дрова твердолистяних порід (ДК 021-2015 (CPV) 03410000-7 - Деревина) - 1 436,4 куб. м (далі - товар)».
Також викладено у новій редакції пункт 1.2 додатока 2 «Специфікація № 1 на поставку» договору від 26.01.2022 № 965, згідно із яким ціна товару, його номенклатура, характер, технічні характеристики визначаються специфікацією на товар: найменування - Дрова твердолистяних порід (ДК 021-2015 (CPV) 03410000-7 - Деревина); 1 436,4 куб. м; ціна за одиницю (куб. м) 1 900,00 грн без ПДВ; ПДВ - 0; ціна товару без ПДВ - 2 729 160,00 грн.
У пункті 2.1 договору від 26.01.2022 № 965 змінено кількість деревини на 1 436,4 куб. м. Пункт 3.1 договору від 26.01.2022 № 965 викладено у новій редакції: « 3.1. Сума Договору становить 2 729 160,00 грн (два мільйони сімсот двадцять дев'ять тисяч сто шістдесят гривень) без ПДВ», пункт 5.1 договору: « 5.1. Строк поставки товарів: до 24.02.2022».
Крім того, вказаною додатковою угодою змінено додаток 1 «Графік постачання» до договору від 26.01.2022 № 965, а саме визначено проміжні дати та об'єм виконання: до 24.02.2022 - 1 436,4 куб. м.
Зазначені додаткові угоди, графік постачання та специфікація від 26.08.2022 підписані сторонами без застережень і зауважень та скріплені печатками сторін.
Підтверджуючи постачання другої партії деревини покупцю на загальну суму 1 364 580 грн, позивач надав до суду копії й оригінали таких документів: видаткові накладні без дати їх складення № РН-0000016 - РН-0000029 на суми 95 190,00 грн, 97 090,00 грн, 97 090,00 грн, 95 190,00 грн, 98 800,00 грн, 95 190,00 грн, 95 190,00 грн, 97 090,00 грн, 97 090,00 грн, 98 800,00 грн, 98 800,00 грн, 98 800,00 грн, 98 800,00 грн, 101 460,00 грн відповідно.
У матеріалах справи наявні складені постачальником рахунки-фактури на загальну суму 1 364 580,00 грн, а саме: рахунок-фактура від 22.02.2022 № СФ-0000016 - 95 190,00 грн; рахунок-фактура від 22.02.2022 № СФ-0000017 - 97 090,00 грн; рахунок-фактура від 22.02.2022 № СФ-0000018 - 97 090,00 грн; рахунок-фактура від 22.02.2022 № СФ-0000019 - 95 190,00 грн; рахунок-фактура від 22.02.2022 № СФ-0000020 98 800,00 грн; рахунок-фактура від 22.02.2022 № СФ-0000021 - 95 190,00 грн; рахунок-фактура від 22.02.2022 № СФ-0000022 - 95 190,00 грн; рахунок-фактура від 22.02.2022 № СФ-0000023 - 97 090,00 грн; рахунок-фактура від 22.02.2022 № СФ-0000024 - 97 090,00 грн; рахунок-фактура від 22.02.2022 № СФ-0000025 - 98 800,00 грн; рахунок-фактура від 22.02.2022 № СФ-0000026 - 98 800,00 грн; рахунок-фактура від 22.02.2022 № СФ-0000027 - 98 800,00 грн; рахунок-фактура від 22.02.2022 № СФ-0000028 - 98 800,00 грн; рахунок-фактура від 22.02.2022 № СФ-0000029 - 101 460,00 грн.
Судами попередніх інстанцій установлено, що вказані вище видаткові накладні без дати їх складання у своїй структурі мають посилання на рахунки - фактури, номери яких ідентичні номерам видаткових накладних, та посилання на договір про закупівлю від 26.01.2022 № 965. Видаткові накладні також підписи та печатки як постачальника, так і замовника.
16.08.2022 позивач звернувся до Відділу з листом про повернення забезпечення виконання договору у сумі 194 940,00 грн у зв'язку із виконанням умов договору від 26.01.2022 № 965.
12.10.2022 позивач звернувся до Відділу з претензією про сплату заборгованості за договором від 26.01.2022 № 965, яка складалася: 1 364 580,00 грн - сума основної заборгованості, 194 405,92 грн - пеня, 11 664,00 грн - 3 % річних, 51 063,22 грн -інфляційні втрати.
01.11.2022 у відповідь на цю претензію відповідач, не заперечуючи факт постачання товару постачальником, повідомив останньому про те, що у зв'язку із окупацією м. Херсон визначити фактичний обсяг виконання постачальником умов договору від 26.01.2022 № 965 не видається можливим через неможливість доступу до об'єктів та документів відповідача, а також про те, що у нього є сумніви щодо поставки товару у повному обсязі.
Щодо вимог про стягнення неустойки, 3 % річних та інфляційних втрат відповідач повідомив позивача про те, що існування обставин непереборної сили унеможливлює на даний час перевірку виконання сторонами умов договору від 26.01.2022 № 965, а тому вимоги щодо сплати пені, річних та інфляційних втрат виконуватися не будуть.
Крім цього, судами попередніх інстанцій установлено, що у матеріалах справи наявна довідка Державного підприємства «Володимирівське лісове господарство» від 29.04.2021 щодо походження деревини, фотоматеріали без відповідних ідентифікуючих позначок, заяви свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 .
Також у матеріалах справи містяться копії опису рекомендованого вкладення, поштової квитанції і накладної про направлення позивачем 20.10.2022 на адресу Міністерства оборони України претензії, видаткових накладних, рахунків та договору.
17.03.2023 начальник Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниця ОСОБА_6 повідомив адвоката позивача про те, що позивачем було поставлено дрова, обсяг яких становив 1436,4 куб. м, прийом яких здійснювався ОСОБА_3 , разом із товаром було передано видаткові накладні.
10.05.2023 начальник Відділу ОСОБА_5 повідомив адвоката позивача про те, що договір повної матеріальної відповідальності з ОСОБА_3 було втрачено через численні обшуки, що провадились спецслужбами Російської Федерації під час окупації м. Херсона, з 01.03.2022 ОСОБА_3 перебувала у простої, а 15.09.2022 звільнена з роботи.
Із Реєстру бюджетних зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 29.08.2022 № 2 вбачається, що за договором від 26.01.2022 № 965 у Відділу наявне бюджетне зобов'язання за вказаним договором зі строком його дії до 25.12.2022 та додатковою угодою від 26.08.2022 № 2 у розмірі 1 169 640,00 грн.
Інших належних та допустимих письмових доказів щодо наявних між сторонами спірних правовідносин матеріали господарської справи не містять, як і не містять відповідних доказів щодо сплати відповідачем другої партії товару (дров).
3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3.1. Рішенням господарського суду Одеської області від 10.01.2024 у справі № 916/3666/22 (суддя Шаратов Ю. А.) позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Відділу на користь позивача 1 364 580,00 грн - основного боргу, 194 940,00 грн - забезпечення виконання договору від 26.01.2022 № 965, витрати зі сплати судового збору в розмірі 23 393, 78 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 31 116,00 грн; відмовлено в задоволенні позову Підприємця до Відділу про стягнення 328 994,63 грн пені, 19 740,00 грн 3 % річних та 96 611,54 грн інфляційних втрат.
3.2. Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення основної суми заборгованості, місцевий господарський суд вказав на те, що у своїй сукупності надані позивачем докази на підтвердження поставки товару відповідачу, а саме, видаткові накладні № РН-0000016 - № РН-0000029, є вірогідними, тобто такими, що підтверджують обставини, якими обґрунтовано позовну вимогу про стягнення суми основного боргу. При цьому відповідачем не надано жодних доказів на спростування цих обставин. У той же час, на переконання суду першої інстанції, оскільки судом встановлено обставину виконання позивачем обов'язку з постачання товару в обсязі, визначеному додатковою угодою від 26.08.2022 № 2 до договору від 26.01.2022 № 965, договір є виконаним зі сторони Підприємця, тому у Відділу виник обов'язок із повернення суми забезпечення виконання договору від 26.01.2022 № 965 у сумі 194 940,00 грн, сплаченої згідно з платіжним дорученням від 22.01.2022 № 37.
Водночас, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача сум нарахованих пені, 3 % річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд зазначив, що оскільки єдиним первинним документом, складення якого було б підставою для початку спливу 90-денного строку на оплату, встановленого пунктом 4.1 договору від 26.01.2022 № 965, є видаткова накладна, а низка таких видаткових накладних № РН-0000016 - № РН-0000029 не містять дати їх складання, суд позбавлений можливості встановити дату прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем, і, відповідно, визначити та перевірити правильність нарахувань сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат, виконаних позивачем, внаслідок чого наявні підстави вважати, що позивачем не доведено існування обов'язку відповідача зі сплати зазначених вище нарахувань у наведених розмірах.
3.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 (Діброва Г. І. - головуючий, судді: Принцевська Н. М., Ярош А. І.) рішення Господарського суду Одеської області від 10.01.2024 у справі № 916/3666/22 змінено; резолютивну частину рішення викладено у такій редакції: «Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Рури Сергія Вікторовича, м. Херсон до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Херсона, м. Херсон задовольнити частково. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Херсона (73008, Херсонська обл., м. Херсон, с. Чкалова, буд. 37, код ЄДРПОУ 08294952) на користь Фізичної особи-підприємця Рури Сергія Вікторовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 1 364 580 грн - суму основного боргу, витрати на сплату судового збору в розмірі 20 468,70 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 31 116,00 грн. Відмовити у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Рури Сергія Вікторовича до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Херсона про стягнення з відповідача на свою користь 194 940 грн - суми забезпечення виконання договору про закупівлю, 328 994,63 грн - пені, 19 740,00 грн - 3 % річних, 96 611,54 грн- інфляційних втрат». Стягнуто з Підприємця на користь Відділу судовий збір за апеляційний перегляд рішення в розмірі 4 386,15 грн.
3.4. Постанова апеляційного господарського суду мотивована, зокрема, посиланням на те, що:
- зі змісту поданих позивачем видаткових накладних вбачається, що у здійсненні господарської операції брали участь як особа від Підприємця, так і від Відділу, хоча дані такої особи не розшифровуються у таких накладних. Водночас ані позивачем, ані відповідачем під час судового розгляду не заперечувався факт участі контрагента договору від 26.01.2022 № 965 - Відділу у господарській операції, а заперечувався факт участі саме його уповноваженої особи Желєзнової О. А. Отже, у цьому разі ідентифікацію особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції (відповідача у справі), здійснено судом першої інстанції під час розгляду справи правомірно та обґрунтовано. Більш того, на оригіналах накладних наявні оригінальні відтиски печаток Відділу (що не заперечується відповідачем), що свідчить про факт участі відповідача у господарській операції;
- у цьому разі факт здійснення з боку позивача господарської операції, а саме поставки товару, підтверджується опосередковано посиланням у кожній видатковій накладній на спірний договір від 26.01.2022 № 965 та відповідний під ідентичним номером рахунок-фактуру. Тобто позивачем дійсно доведено, а відповідачем не спростовано факту дійсності поставки дров на склад покупця навіть з урахуванням того, що на спірних накладних не зазначено дати їх складення. Отже, у цьому разі, з урахуванням обставин, які встановлені судом апеляційної інстанції, потребує розмежування «факт» поставки, який жодною стороною не спростовано, та «дата» складення видаткової накладної, яка відсутня, проте така відсутність не спростовує самого факту поставки. До того ж Відділ у цьому випадку не заперечує як таких господарських операцій із поставки дров, а зазначає лише про неможливість встановлення ним дійсної кількості, якості з причини окупації м. Херсона та втрати документації;
- із матеріалів справи, а саме з реєстру бюджетних зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 29.08.2022 № 2, вбачається, що за договором від 26.01.2022 № 965 у Відділу наявне бюджетне зобов'язання за вказаним договором зі строком його дії до 25.12.2022 у сумі 1 169 640,00 грн, яке було зареєстроване та взято на облік в ГУДКСУ у Херсонській області, що підтверджено відповідачем у поясненнях від 20.10.2023, тому висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з Відділу на користь Підприємця суми основної заборгованості у розмірі 1 364 580,00 грн є правомірним;
- переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, суд апеляційної інстанції вважав рішення суду в зазначеній частині правомірним та обґрунтованим;
- водночас, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення на користь позивача суми забезпечення виконання договору від 26.01.2022 № 965 у розмірі 194 940 грн, апеляційний господарський суд, посилаючись на приписи статті 13 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII; тут і далі - в редакції від 07.05.2022, чинній на час укладення спірної додаткової угоди), дійшов висновку про те, що додаткова угода від 26.08.2022 № 2 до договору від 26.01.2022 № 965, місцем укладення якої зазначено м. Херсон, є нікчемною в силу закону, оскільки, зважаючи на застереження щодо застосування абзацу 2 частини другої статті 215 ЦК України, викладене у статті 13 Закону № 1207-VII, а також те, що відповідачем під час окупації м. Херсона в період із 26.02.2022 по 11.11.2022 не змінювалася юридична адреса та не здійснювалася перереєстрація юридичної особи, відсутні підстави вважати, що позивачем виконано всі господарські зобов'язання, визначені договором від 26.01.2022 № 965, та, як наслідок, виникли підстави для повернення йому відповідачем суми забезпечення виконання договору від 26.01.2022 № 965 у розмірі 194 940,00 грн.
4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Одеської області від 10.01.2024 та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 у справі № 916/3666/22, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 у справі № 916/3666/22 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача суми забезпечення виконання договору від 26.01.2022 № 965 у розмірі 194 940,00 грн; скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 10.01.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 у справі № 916/3666/22 в частині відмови в задоволенні позовних вимог Підприємця до Відділу про стягнення 328 994,63 грн пені, 19 740,00 грн 3 % річних, 96 611,54 грн інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Також у касаційній скарзі скаржник просить Суд стягнути з відповідача понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в сумі 10 000,00 грн (згідно з клопотаннями від 11.06.2024 та 12.06.2024 позивачем надано докази на підтвердження таких витрат).
4.2. Позивач, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, посилається на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 1, частини третьої статті 4 Закону № 1207-VII у взаємозв'язку з частиною другою статті 13 цього Закону в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 16.11.2022 № 2764-IX «Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2764-IX ), а також щодо їх застосування стосовно територій, які були окуповані Російською Федерацією після 24.02.2022 (тобто після початку широкомасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України).
4.3. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Одеської області від 10.01.2024 та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 у справі № 916/3666/22, відповідач також звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою (з урахуванням уточненої касаційної скарги), в якій просить Суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 10.01.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 у справі № 916/3666/22 в частині стягнення з Відділу на користь Підприємця 1 364 580,00 грн основного боргу, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.
4.4. Відповідач обґрунтовує підставу касаційного оскарження з посиланням на пункти 2 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.
4.5. Так, Відділ зазначає про необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 та застосованого місцевим господарським судом, а також від висновку щодо застосування положень статті 58-1 ГК України, викладеного Верховним Судом у постановах від 23.07.2019 у справі № 918/780/18, від 16.03.2023 у справі № 910/8155/20 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
4.6. Відділ також зауважує, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, а саме: копії довіреностей від 13.12.2021 № 152; від 17.12.2021 № 160; від 11.02.2022 № 20; від 11.02.2022 № 21, наказ начальника Відділу від 17.12.2021р. № 131 «Про організацію службової діяльності в 2022 навчальному році», фотокопії видаткових накладних, виданих позивачем при поставці першої партії дров за договором від 26.01.2022 № 965 від 07 - 09.02.2022 за № №РН-0000001-РН-00000015, заяву свідка ОСОБА_3 від 23.06.2023.
Крім цього, скаржник наголошує, що судами необґрунтовано відхилено клопотання відповідача про призначення у справі почеркознавчої експертизи підпису представника Відділу на видаткових накладних.
4.7. Від Підприємця надійшов відзив на касаційну скаргу Відділу, в якому позивач просить Суд касаційну скаргу Відділу відхилити.
4.8. Від Відділу відзив на касаційну скаргу Підприємця не надходив.
4.9. Від Відділу надійшло клопотання про зменшення заявлених до стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу позивача до 1000,00 грн.
4.10. 14.06.2024 від Відділу надійшли письмові пояснення, які відповідач просить Суд врахувати під час ухвалення судового рішення у справі.
4.11. 05.11.2025 на адресу Суду надійшли додаткові пояснення Підприємця, в яких останній вказує, зокрема, на те, що висновки, викладені Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, не можуть бути застосовані до правовідносин, які склалися у цій справі, оскільки правова природа вказаних справ є різною. При цьому визнання нікчемною додаткової угоди № 2 до договору від 26.01.2022 № 965 призводить до неможливості повернення позивачеві забезпечення виконання договору в сумі 194 940,00 грн, що є майновим правом, захищеним статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
4.12. 10.11.2025 на адресу Верховного Суду надійшло клопотання Підприємця про передачу справи № 916/3666/22 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з огляду на необхідність відступити від висновків, викладених Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23.
4.13. 12.11.2025 Відділ надав на адресу Суду додаткові пояснення, в яких просить касаційну скаргу відповідача задовольнити.
5. Розгляд касаційних скарг позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах, запереченнях на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення та постанову в межах доводів і вимог касаційних скарг.
5.2. Щодо касаційної скарги Відділу.
Так, щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає про таке.
У силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Таким чином, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: 1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; 2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
Отже, при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частину статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Таким чином, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
Проте, звертаючись із касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, Відділ вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновків щодо застосування конкретних норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних ним постановах Верховного Суду від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17, від 23.07.2019 у справі № 918/780/18 та від 16.03.2023 у справі № 910/8155/20.
Відділ не довів наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту), а також не навів вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість таких висновків. Касаційна скарга не містить фундаментальних обґрунтувань щодо підстави необхідності та причин для відступу від висновків, які міститься у постановах Верховного Суду від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17, від 23.07.2019 у справі № 918/780/18 і від 16.03.2023 у справі № 910/8155/20.
Касаційна скарга, як і уточнена касаційна скарга, в наведеній частині за своїм змістом фактично є цитуванням окремих абзаців тексту відповідних постанов суду касаційної інстанції та зводиться до незгоди з наданою судами першої й апеляційної інстанцій оцінкою встановлених фактичних обставин справи, що не є можливим з огляду на визначені у статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, а не обґрунтування підстав відступу від конкретних висновків.
Отже, наведена Відділом підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
5.3. Колегія суддів також відхиляє посилання Відділу на неналежне дослідження судами зібраних у справі доказів (пункт 4.6 цієї постанови), оскільки відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Проте Відділ у своїй касаційній скарзі належним чином не обґрунтував наявності хоча би однієї із підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 ГПК України. Як уже зазначалося, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України (на яку посилався Відділ), не знайшла підтвердження.
За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Доводи Відділу щодо неправомірної відмови у задоволенні клопотання про призначення експертизи колегією суддів також відхиляються з огляду на те, що по-перше, відповідач у касаційній скарзі та уточненій касаційній скарзі не вказує, які саме норми процесуального права порушили суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи у цій справі, а лише посилається на помилковість висновків судів щодо такої відмови. Фактично доводи скаржника зводяться до незгоди з мотивами, з яких суди відмовили у задоволенні клопотання про призначення експертизи.
По-друге, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для з'ясування та встановлення фактичних обставин, що мають значення для справи (фактичних даних, що входять до предмета доказування), без яких встановити відповідні обставини неможливо, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, наявні у справі докази є взаємно суперечливими.
При цьому неприпустимо ставити перед судовими експертами питання, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі.
Крім того, призначення експертизи є правом, а не обов'язком суду. Разом з тим питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи.
Аналогічні висновки Верховного Суду містяться у постановах від 16.12.2020 у справі № 916/2740/19, від 06.03.2022 у справі № 924/898/21, від 02.11.2022 у справі № 915/442/21.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення експерти, суди попередніх інстанцій вказали, що у видаткових накладних за номерами РН-0000016-РН-0000029 дійсно відсутнє розшифрування підпису особи, яка їх підписувала від Відділу, із зазначенням прізвища, імені, по батькові та посади.
Водночас за змістом заяв по суті та процесуальних заяв, поданих сторонами під час розгляду справи судом першої інстанції, а також з огляду на доводи апеляційних скарг і відзиву позивача належність підпису саме ОСОБА_3 на спірних накладних не підтверджується та не заперечується ані позивачем, ані відповідачем.
Отже, дослідивши та проаналізувавши документи, наявні у матеріалах справи, суди попередніх інстанцій вказали на відсутність потреби у проведенні судової почеркознавчої експертизи для встановлення факту підписання видаткових накладних іншою особою, у зв'язку з тим, що зазначена вище обставина (про можливе підписання спірних накладних не ОСОБА_3 , а іншою особою) не ставиться під сумнів сторонами.
Таким чином, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи у цій справі, у повному обсязі навели мотиви й обґрунтування такої відмови.
Інших доводів у контексті підстав оскарження як касаційна скарга, так і уточнена касаційна скарга Відділу не містять, а тому Верховний Суд не вбачає підстав для скасування оскаржених судових рішень.
5.4. Щодо касаційної скарги позивача.
Як убачається із тексту касаційної скарги, Підприємець, наполягаючи на незаконності висновку суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення суми забезпечення виконання договору від 26.01.2022 № 965 у розмірі 194 940,00 грн, вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 3 статті 1, частини третьої статті 4 Закону № 1207-VII у взаємозв'язку з частиною другою статті 13 цього Закону в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 2764-IX, а також щодо їх застосування до територій, які були окуповані Російською Федерацією після 24.02.2022 (тобто після початку широкомасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України).
За твердженням скаржника, наявність такого висновку матиме фундаментальне значення для правозастосовної практики, зокрема стосовно наявності / відсутності підстав для визнання нікчемними правочинів, що були укладені:
- до набрання чинності Законом № 2764-IX, тобто до внесення змін в частину третю статті 1, частину третю статті 4 Закону № 1207-VII;
- на території України, що була тимчасово окупована вже після 24.02.2022.
У контексті наведених доводів скаржник зауважує, що на час укладення додаткової угоди від 26.08.2022 № 2 до договору від 26.01.2022 № 965 Рада національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) не приймала рішень стосовно офіційного визнання м. Херсона тимчасово окупованою територією України, а тому, відповідно офіційно визнаними тимчасово окупованими територіями станом на 26.08.2022 були лише Автономна Республіка Крим, м. Севастополь та частини Луганської і Донецької областей.
На думку позивача, без відповідного рішення РНБО навіть території, непідконтрольні Україні після 24.02.2022, не вважались тимчасово окупованими в розумінні чинного законодавства, а отже, наведені обмеження здійснення господарської діяльності на них не поширювалися.
Колегія суддів, розглянувши вказані доводи позивача, вважає за необидне зазначити таке.
Так, у силу вимог Закону України «Про публічні закупівлі», а саме положень пункту 6 частини першої статті 1, договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Статтею 27 цього Закону визначено порядок та умови забезпечення виконання договору про закупівлю.
Зокрема, у частині першій статті 27 Закону України «Про публічні закупівлі» унормовано, що замовник має право вимагати від переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі внесення ним не пізніше дати укладення договору про закупівлю забезпечення виконання такого договору, якщо внесення такого забезпечення передбачено тендерною документацією або в оголошенні про проведення спрощеної закупівлі.
У той же час замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю:
1) після виконання переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю;
2) за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним;
3) у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону;
4) згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки додаткову угоду від 26.08.2022 № 2 до договору від 26.01.2022 № 965, якою було зменшено обсяг товару, що поставляється за цим договором, а саме, до 1 436,4 м. куб на загальну суму 2 729 160,00 грн, не було визнано недійсною в судовому порядку, а позивачем виконано в повному обсязі передбачені цією додатковою угодою господарські зобов'язання, у відповідача виник обов'язок із повернення суми забезпечення зобов'язання виконання договору у сумі 194 940,00 грн, сплаченої за платіжним дорученням від 22.01.2022 № 37.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду в зазначеній частині та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, вказав, що, зважаючи на застереження щодо застосування абзацу 2 частини другої статті 215 ЦК України, викладене в статті 13 Закону № 1207-VII, а також те, що відповідач під час окупації м. Херсона у період із 26.02.2022 по 11.11.2022 не змінював юридичної адреси та не здійснював перереєстрації юридичної особи, додаткова угода від 26.08.2022 № 2 до договору від 26.01.2022 № 965 є нікчемною в силу закону, а саме відповідно до положень статті 13 Закону № 1207-VII. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що позивач виконано всі господарські зобов'язання, визначені договором від 26.01.2022 № 965, та, як наслідок, відсутні підстави для повернення відповідачем забезпечення виконання цього договору у розмірі 194 940,00 грн.
З огляду на наведене, колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням РНБО, введеним у дію Указом Президента України.
Дата початку тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається рішенням РНБО, введеним у дію Указом Президента України (частина третя статті першої Закону № 1207-VII).
У частині першій статті 4 Закону № 1207-VII передбачено, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до частини третьої статті 4 правовий режим тимчасово окупованої території може бути визначено, змінено чи скасовано законами України.
В умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується рішенням РНБО, введеним у дію Указом Президента України.
За змістом частин першої, другої та шостої статті 13 «Особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території» Закону № 1207-VII положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.
В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
Здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.
Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 ЦК України.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 13-1 Закону № 1207-VII на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.
Переміщення товарів, маркування (етикетування) яких свідчить про вироблення таких товарів на тимчасово окупованій території, забороняється, крім речей, які віднесені до особистих речей, що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті.
Контроль в'їзду-виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території в межах контрольних пунктів в'їзду-виїзду, а також поза межами контрольних пунктів в'їзду-виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.
Фізичні особи при здійсненні евакуації через лінію зіткнення по гуманітарному коридору мають право вивезення з тимчасово окупованої території на іншу територію України особистих речей та майна, обсяг яких визначається організатором гуманітарного коридору залежно від способу евакуації.
При здійсненні евакуації через лінію зіткнення на власний розсуд фізична особа самостійно визначає обсяг переміщуваних через лінію розмежування особистих речей та майна.
Пунктом 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1207-VII передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
Законом № 2764-IX внесені зміни до Закону № 1207-VII, зокрема у статтях 1, 3, 4 цього Закону слова «рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію Указом Президента України» замінено словами «Кабінетом Міністрів України».
06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 затверджений Перелік територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, до якого включена Херсонська міська територіальна громада, територія якої була тимчасово окупована Російською Федерацією з 01.03.2022 по 11.11.2022.
Водночас Верховний Суд звертає увагу на висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду, сформульовані у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 про те, що в контексті застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону № 1207-VII правовий статус тимчасово окупованої території Російською Федерацією не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.
Відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України Верховний Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Верховний Суд акцентує, що відповідно до частини другої статті 13 Закону № 1207-VII (наводиться редакція від 07.05.2022, чинна на час укладення спірної додаткової угоди від 26.08.2022 № 2 до договору від 26.01.2022 року № 965), яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, у тому числі й у контексті висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2025 року у справі № 908/1162/23, здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.
Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 ЦК України.
З викладеного слідує, що усі суб'єкти господарювання, які, у тому числі тимчасово окуповані з 24.02.2022, мають вжити заходів з перереєстрації юридичних адрес на підконтрольну територію України для того, щоб продовжувати свою діяльність на законних підставах.
Системний аналіз наведених положень законодавчих та підзаконних актів дає підстави для висновку, що перш за все абзац перший частини другої статті 13 Закону № 1207-VII стосується усіх юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, поширюється також і на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Юридична логіка прийнятого Закону № 1207-VII, яка викладена у положеннях його преамбули, полягає у нормуванні правил поведінки усіх суб'єктів, які проводять, зокрема, публічні закупівлі, та до початку введення в країні воєнного стану провадили свою діяльність на територіях, які нині є тимчасово окупованими.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 18.04.2025 у справі № 420/3520/24.
У цій справі апеляційним господарським судом встановлено та сторонами не оскаржується той факт, що відповідачем під час окупації м. Херсона у період із 26.02.2022 по 11.11.2022, що є загальновідомим фактом і не потребує окремого доказування у цьому судовому провадженні, не змінювалась юридична адреса та не здійснювалася перереєстрація юридичної особи.
Тому, висновки суду апеляційної інстанції про те, що додаткова угода від 26.08.2022 № 2 до договору від 26.01.2022 № 965 є нікчемною в силу закону, а саме відповідно до положень статті 13 Закону № 1207-VII, а тому відсутні підстави вважати, що позивачем виконано всі господарські зобов'язання, визначені договором від 26.01.2022 № 965, і, як наслідок, виникли підстави для повернення відповідачем забезпечення виконання договору про закупівлю у розмірі 194 940 грн, є правомірними.
Наведене також узгоджується із правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 06.11.2025 у справі № 911/3091/23.
Верховний Суд наголошує, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
З урахуванням наведеного касаційний суд зауважує, що висновки, про відсутність яких зазначає позивач, наразі вже сформовані Верховним Судом, зокрема об'єднаною палатою Касаційного господарського суду, і наведені у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, цей же висновок застосовано Верховним Судом послідовно, зокрема у постанові від 06.11.2025 у справі № 911/3091/23, у зв'язку з чим підстава касаційного оскарження, визначена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
Доводи позивача щодо незаконності висновків судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Відділу на користь позивача пені, 3 % річних та інфляційних втрат не охоплюються визначеною скаржником підставою касаційного оскарження та не обґрунтовані належним чином іншими підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, а отже, знаходяться поза межами поставлених перед Верховним Судом питань у межах цієї справи.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою позивача.
5.5. Крім того, позивачем заявлено клопотання, в якому скаржник просить передати справу на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зважаючи на необхідність відступу від висновків, викладених Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23.
Колегія суддів вважає таке клопотання безпідставним та необґрунтованим, враховуючи таке.
Положеннями статті 300 ГПК України регламентовано, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як вказувалося, касаційну скаргу позивача обґрунтовано підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
При цьому, відповідно до частини першої статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи з підстав, передбачених статтею 302 ГПК України.
Отже, якщо учасник справи звертається до Суду з клопотанням про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду на підставі частин першої - четвертої статті 302 ГПК України, він має обґрунтувати, від якого саме правового висновку палати, об'єднаної палати або ж Великої Палати Верховного Суду є необхідність відступити. Якщо ж учасник справи звертається до суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п'ятої цієї статті, зважаючи на те, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, учаснику справи також необхідно обґрунтувати наявність такої виключної правової проблеми саме й цій справі. Що ж до частини шостої цієї статті, то звертаючись на цій підставі, учаснику справи необхідно вказати, що судові рішення оскаржуються з підстав порушення судами правил предметної чи суб'єктної юрисдикції та врахувати положення пунктів 1, 2, 3 частини шостої статті 302 ГПК України, якими передбачено виключення щодо оскарження судових рішень з цих підстав.
Таким чином, касаційний суд, враховуючи відповідне обґрунтування поданого учасником клопотання, зважаючи на обставини справи та відповідні критерії, за наявності яких можлива передача справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, приймає рішення про наявність/відсутність підстав для задоволення клопотання про передачу справи на палату, об'єднану палату або Велику Палату Верховного Суду.
Однак заявлене позивачем клопотання не містить посилання на конкретно визначену ним підставу для передачі справи на розгляд об'єднаної палати, що передбачено положеннями статті 302 ГПК України. Натомість доводи клопотання зводяться до тверджень про неподібність правовідносин у цій справі та у справі № 908/1162/23, що не може бути підставою для передачі справи на розгляд об'єднаної палати. За таких обставин клопотання позивача не містить належного обґрунтування, а тому Верховний Суд відмовляє в його задоволенні.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
6.2. Відповідно до частини першої статті 309 зазначеного Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи відповідача про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення місцевого господарського суду, змінене постановою апеляційного господарського суду, та відповідну постанову ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.
6.4. Водночас, як уже зазначалося, оскільки після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, колегія суддів відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою позивача з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржників.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Херсона залишити без задоволення.
Закрити касаційне провадження у справі № 916/3666/22 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Рури Сергія Вікторовича, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 у справі № 916/3666/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ