8-й під'їзд, ІНФОРМАЦІЯ_1 , майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" березня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/4323/25
ІНФОРМАЦІЯ_2 у складі
судді ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
до 1. ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), 2. ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ), 3. Спасибо- ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер 2268801361)
про визнання недійсним договору, зобов'язання повернення майна
за участю представників сторін:
прокурора (позивача) - ОСОБА_4
відповідача-1 - ОСОБА_5 (самопредставництво)
відповідача-2 - ОСОБА_5 (самопредставництво)
відповідача-3 - адвоката ОСОБА_6
03.12.2025 Київська окружна прокуратура міста Харкова (позивач) звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_6 із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_4 (відповідач-1), ІНФОРМАЦІЯ_5 (відповідач-2), ОСОБА_7 (відповідач-3), у якій просить суд:
1. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03 червня 2014 року № 5138-В-С, укладений між ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_7 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 і зареєстрований в реєстрі за № 1625.
2. Зобов'язати ОСОБА_7 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) повернути ІНФОРМАЦІЯ_7 в особі ІНФОРМАЦІЯ_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 338381363101 - нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-5 площею 74,4 кв.м, розташовані в житловому будинку літ. "А-5" за адресою: АДРЕСА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_8 - прийняти у власність зазначені приміщення.
Також, прокурор просить суд визнати поважною причину пропуску строку на звернення до суду та поновити його. Судові витрати покласти на відповідачів та стягнути на користь ІНФОРМАЦІЯ_9 . Про дату розгляду справи повідомити сторони, Київську окружну прокуратуру м. Харкова та ІНФОРМАЦІЯ_10 .
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2025 для розгляду справи № 922/4323/25 визначено суддю (суддю - доповідача) ОСОБА_9 .
Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_6 від 04 грудня 2025 року позовну заяву залишено без руху. Надано прокурору строк 10 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом надання до суду доказів, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі (4844,80 грн), або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Разом з позовною заявою керівником ІНФОРМАЦІЯ_3 подано заяву (вх.№ 4308 від 03 грудня 2025 року) про забезпечення позову.
Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_6 від 04 грудня 2025 року заяву (вх. № 4323 від 04 грудня 2025 року) керівника Київської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову - повернуто заявнику.
05.12.2025 через систему "Електронний суд" Київською окружною прокуратурою міста Харкова подано заяву про забезпечення позову (вх.№ 28413), у якій Київська окружна прокуратура міста Харкова просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_11 , усім його структурним підрозділам та відділам, а також будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав, а саме: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській та ІНФОРМАЦІЯ_12 та Севастополі державним адміністраціям, державним реєстраторам, нотаріусам тощо, вчиняти в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна будь-які реєстраційні дії відносно об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 338381363101 - нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-5 площею 74,4 кв.м, розташовані в житловому будинку літ. "А-5" за адресою: АДРЕСА_5 .
08.12.2025 через систему "Електронний суд" Київською окружною прокуратурою міста Харкова подано заяву про усунення недоліків позовної заяви (вх.№ 28458).
Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_6 від 10.12.2025 заявлено та задоволено самовідвід судді ОСОБА_9 від участі у розгляді справи № 922/4323/25. Матеріали позовної заяви №922/4323/25 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суду для розгляду справи, відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України.
Розпорядженням керівника апарату суду від 10.12.2025 №275/2025 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи в зв'язку з самовідвідом судді ОСОБА_9 .
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2025 для розгляду справи № 922/4323/25 визначено суддю (суддю - доповідача) ОСОБА_1 .
Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_6 від 11.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/4323/25. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 05 січня 2026 р. о 10:30.
Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_6 від 11.12.2025 задоволено заяву Київської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову (вх.№ 28413 від 05.12.2025). Вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_11 , усім його структурним підрозділам та відділам, а також будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав, а саме: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській та ІНФОРМАЦІЯ_12 та Севастополі державним адміністраціям, державним реєстраторам, нотаріусам тощо, вчиняти в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна будь-які реєстраційні дії відносно об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 338381363101 - нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-5 площею 74,4 кв.м, розташовані в житловому будинку літ. "А-5" за адресою: АДРЕСА_5 .
01.01.2026 через систему "Електронний суд" відповідачем-3 ОСОБА_7 подано відзив на позовну заяву (вх.№5), у якому вона просить суд поновити строк для подання відзиву та відмовити в позові повністю, наполягаючи зокрема на тому, що при прийнятті оспорюваного прокурором рішення ІНФОРМАЦІЯ_13 діяла в межах своїх повноважень, відповідно до Закону України “Про приватизацію державного майна», Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні». Посилання прокурора на приписи абз. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» є хибними, адже їх не можна тлумачити таким чином, що тільки у передбачених відповідною нормою випадках орендар набуває права приватизації комунального майна шляхом викупу. Викуп об'єкта приватизації за правилами, встановленими абз. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» є обов'язковим за умови, коли на застосуванні цього способу приватизації наполягає орендар, але це зовсім не означає, що повноважний орган приватизації (орган місцевого самоврядування) не має права визначити викуп найбільш доцільним та прийнятним способом приватизації також і в інших випадках. Саме таку позицію щодо застосування приписів ст.ст. 7, 11 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» у розрізі тлумачення відповідних норм Конституційним Судом України висловив свого часу і ІНФОРМАЦІЯ_14 в постанові від 28.02.2017 у справі 910/13043/15. Прокурором не доведено існування конкретних визначених законом підстав для визнання оспорюваного ним договору купівлі-продажу недійсним. Загальне ж посилання на порушення вимог закону при укладені договору таких підстав замінити не можуть. Прокурором обрано неналежний спосіб захисту. Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_15 та ІНФОРМАЦІЯ_5 вчиняли дії, спрямовані на відчуження спірного майна на користь приватного власника - відповідачки ОСОБА_7 , то будь-який спір щодо повернення такого майна у володіння відчужувача ( ІНФОРМАЦІЯ_16 в особі ІНФОРМАЦІЯ_4 ) в силу ясних і прямих приписів ч. 2 ст. 391 ЦК України може бути вирішений виключно шляхом заявлення проти набувача відповідного майна (байдуже - хоч першого, хоч наступних) лише тільки віндикаційного позову. Усі інші способи захисту в такій ситуації є неналежними в силу закону. Укладаючи оспорюваний прокурором договір купівлі-продажу ОСОБА_7 не вчинила ані свідомої протиправної поведінки, ані дій, що могли б вказувати на її недобросовісність, адже мала усі підстави покладатися на компетентність Харківської міської ради здійснити саме таке відчуження майна. Прокурор взагалі позбавлений права подавати позови такого роду, який розглядається в межах цієї справи. Водночас відповідач-3 просить застосувати позовну давність, наполягаючи на тому, що відповідно до приписів ч. 8 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності. Право власності відповідачки на спірне майно зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08.07.2014, що доводиться Інформаційною довідкою з вказаного реєстру, поданою самим прокурором. Загальна позовна давність становить три роки (ст. 257 ЦК України) і повною мірою поширюється на будь-які вимоги про витребування майна, а тому за зверненими до відповідачки вимогами прокурора позовна давність спливла як найпізніше 08 липня 2017 року. Така сама позовна давність (три роки) поширюється і на вимоги про визнання недійсними оспорюваних правочинів, адже законом іншого не встановлено. Прокурор подав до суду позов лише у грудні 2025 року, допустивши таким чином пропуск позовної давності по обом вимогам більш як на вісім років.
Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_6 від 05.01.2026 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача-3 про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву. Продовжено відповідачу-3 процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву до 01.01.2026. Прийнято відзив відповідача-3 на позовну заяву до розгляду. Відмовлено в задоволенні заяви відповідача-1 про продовження процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву. Продовжено відповідачу-1 за власною ініціативою суду процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву до 12.01.2026. Підготовче засідання у справі №922/4323/25 відкладено на "02" лютого 2026 р. о 10:00 год.
06.01.2026 через систему "Електронний суд" прокурором подано відповідь на відзив (вх.№209), у якій він вважає доводи відповідача-3 у відзиві необґрунтованими та безпідставними.
Щодо обраного відповідачем як органом приватизації способу приватизації прокурором зазначено зокрема, що ІНФОРМАЦІЯ_15 має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме ІНФОРМАЦІЯ_17 , має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому, такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. Спасибо- ОСОБА_3 до листа від 16.04.2014 про надання дозволу на приватизацію орендованого майна не долучено жодних доказів які б свідчили про здійснення орендарем поліпшень, а також які б надавали право на приватизацію.
Щодо правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.06.2014 № 5138-В-С прокурором зазначено зокрема, що на час укладення спірного договору від 03.06.2014 питання приватизації регулювались Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Спірний договір купівлі-продажу суперечить ст. 345 ЦК України та ч.ч. 1, 3 ст. 11, абз. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» в частині недотримання на момент його укладення вимог щодо способу приватизації спірного майна, яке, всупереч цим нормам, продано шляхом викупу, а не на конкурсних засадах, без здійснення відповідачем-3 невід'ємних поліпшень орендованого майна в розмірі не менш як 25 відсотків його ринкової вартості. Крім того, спірний договір порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста Харкова. У правовідносинах щодо приватизації орендарем комунального майна шляхом викупу при нездійсненні ним поліпшення майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна, відсутній критерій законності та добросовісності набуття майна у власність орендарем, а тому позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таким чином, в даному випадку правильним способом захисту порушеного права є визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов'язання ОСОБА_7 повернути спірне майно ІНФОРМАЦІЯ_7 в особі ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Щодо обгрунтування підстав для представництва прокурором зазначено, що позовна заява пред'явлена саме прокурором як самостійним позивачем “у виключному випадку» у зв'язку з тим, що ІНФОРМАЦІЯ_15 представляє інтереси міської громади, однак, у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і ІНФОРМАЦІЯ_5 . Звернення прокурора до суду спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність.
Щодо позовної давності прокурором зазначено, що прокурор дізнався про факт порушення процедури продажу спірних нежитлових приміщень лише після отримання слідчим у кримінальному провадженні №42023222060000064 від 22.03.2023 дозволу на тимчасовий доступ до приватизаційних справ, та вилучення їх копій на підставі ухвали слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_18 від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23, в т.ч. щодо приватизації спірних приміщень Спасибо- ОСОБА_3 . До вилучення та вивчення вказаної приватизаційної справи прокурор не міг довідатись про відсутність у відповідача-3 Спасибо- ОСОБА_3 , права на викуп спірного майна поза конкурентною процедурою. Проте сам по собі факт реєстрації певних відомостей у ЄРДР не свідчить про обізнаність прокурора із протиправним характером вибуття спірного майна, розташованого саме за цією адресою, з власності територіальної громади міста Харкова, а лише свідчить про виконання прокурором вимог ст. 214 КПК України щодо невідкладного внесення відомостей до ЄРДР після надходження повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення. необхідні для виявлення порушень норм законодавства документи прокурором отримано на підставі ухвали слідчого судді від 20.07.2023, тобто саме з цього часу прокурор здобув докази на підтвердження своєї правової позиції у спорі, а отже набув можливість звернутися з відповідним позовом до суду за захистом порушеного права.
07.01.2026 через систему "Електронний суд" відповідачем-1 подано відзив на позовну заяву, який зареєстровано 08.01.2026 за вх.№ 477, у якому відповідач-1 просить в задоволенні позову відмовити повністю, наполягаючи зокрема на тому, що прокурор у позовній заяві посилається на недотримання вимог ст. 18-2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», однак вказана норма застосовується виключно у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (п. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону). Рішенням 12 сесії ІНФОРМАЦІЯ_4 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11 затверджено Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр. Ця Програма визначає цілі, пріоритети, завдання, способи приватизації комунального майна, групи об'єктів, що підлягають приватизації, орієнтовні завдання щодо обсягів приватизації та надходження коштів від приватизації до бюджету міста Харкова, завдання щодо реалізації стратегії відносин власності в 2012-2016 pp. Згідно положень Програми приватизація майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова, здійснюється на підставі рішень сесій ІНФОРМАЦІЯ_4 . Продавцем об'єктів приватизації є ІНФОРМАЦІЯ_15 від імені територіальної громади міста в особі ІНФОРМАЦІЯ_5 . Ініціатива щодо визначення способу приватизації належить Управлінню. Продаж об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою для кожної групи об'єктів. У ч. 1 ст. 289 Господарського кодексу України визначено право орендаря на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди. Крім цього, згідно з ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання. Враховуючи вищевикладене, чинне законодавство України не передбачало заборони щодо переважного права орендаря на придбання комунального майна, а отже на такі правовідносини поширюється дія норм, закріплених у ч. 1 ст. 289 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України, чим доводиться безпідставність аргументів прокурора, викладених у позовній заяві. ІНФОРМАЦІЯ_19 та ІНФОРМАЦІЯ_5 повністю дотримано спосіб та порядок проведення процедури приватизації спірних нежитлових приміщень. У даній справі № 922/4323/25 прокурором заявлено вимогу саме про зобов'язання повернути нерухоме майно, що відповідає негаторному позову. Натомість, встановивши, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння територіальної громади в особі ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на неї зареєстроване за ОСОБА_7 (відповідач-3), можливо дійти висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірного нерухомого майна у контексті зазначених обставин справи не спрямований на ефективне відновлення права територіальної громади на спірне майно.
Щодо строку позовної давності відповідачем-1 зазначено зокрема, що прокурор вважається таким, що довідався або міг би довідатись про порушення прав при прийнятті оскаржуваного рішення безпосередньо в день пленарного засідання сесії ІНФОРМАЦІЯ_4 23.04.2014 або ж після оприлюднення цього рішення. Разом з тим, прокурор лише у грудні 2025 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_6 з відповідною позовною заявою у цій справі № 922/4323/25, тобто з суттєвим пропуском строку загальної позовної давності (майже через 11,5 років з дня укладання оскаржуваного договору купівлі-продажу). На підставі викладеного, ІНФОРМАЦІЯ_15 заявляє про необхідність застосування наслідків спливу позовної давності і просить суд відмовити в задоволенні позову прокурора у справі № 922/4323/25 з вищенаведених підстав.
12.01.2026 через систему "Електронний суд" прокурором подано відповідь на відзив відповідача-1, яку зареєстровано 13.01.2026 за вх.№911, та у якій прокурор вважає доводи відповідача-1 у відзиві на позовну заяву необґрунтованими та безпідставними, наполягаючи на тому, що ОСОБА_7 до листа від 16.04.2014 про надання дозволу на приватизацію орендованого майна не долучено жодних доказів які б свідчили про здійснення орендарем поліпшень, а також які б надавали право на приватизацію. Посилаючись на постанову Верховного Суду №922/3727/19 прокурор вважає, що належним способом захисту права власності територіальної громади міста у цьому разі є застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину (реституції). Щодо строку позовної давності прокурором зазначено, що прокуратурі про незаконність оскаржуваного рішення ІНФОРМАЦІЯ_4 від 23.04.2014 №1570/14 та про існування спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03.06.2014 № 5138-В-С стало відомо під час здійснення досудового розслідування в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023222060000064 від 22.03.2023, тобто саме з цього часу прокурор здобув докази на підтвердження своєї правової позиції у спорі, а отже набув можливість звернутися з відповідним позовом до суду за захистом порушеного права.
12.01.2026 через систему "Електронний суд" відповідачем-3 подано заперечення, яке зареєстровано 13.01.2026 за вх.№ 926.
03.02.2026 через систему "Електронний суд" відповідачем-1 подано заяву про застосування строку позовної давності (вх.№ 2718).
03.02.2026 через систему "Електронний суд" відповідачем-2 подано заяву про застосування строку позовної давності (вх.№ 2726).
07.02.2026 через систему "Електронний суд" ІНФОРМАЦІЯ_20 подано заперечення на заяву відповідача-1, 2 про застосування строків позовної давності, яке зареєстровано 09.02.2026 за вх.№ 3124, у якому зазначено, що Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено нормою, за якою перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії воєнного стану. Водночас 03.06.2025 офіційно опубліковано Закон України “Про внесення зміни до розділу “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (далі - Закон № 4434-IX), яким п. 19 цього розділу виключено. Вказані зміни набули чинності 04.09.2025, тобто через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. За таких обставин, якщо спірні правовідносини або обставини, з якими закон пов'язує початок перебігу строку позовної давності, мали місце під час дії воєнного стану, загальний строк позовної давності розпочинає перебіг з 04.09.2025. З огляду на викладене, оскільки прокурору про вищевказані порушення стало відомо з ухвали слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_18 від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23, якою надано тимчасовий доступ до приватизаційних справ щодо спірного об'єкту комунального майна, тобто під час дії воєнного стану, то строк позовної давності розпочав свій перебіг з 04.09.2025. Водночас прокурор звернувся з цим позовом 03.12.2025, тобто з моменту початку перебігу строків позовної давності до моменту звернення прокурора до суду сплило 2 місяці і 29 днів. З огляду на зазначене, встановлену ст. 257 ЦК України позовну давність пропущено з поважних причин. При цьому, прокурором зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Присутній у судовому засіданні прокурор просив позовні вимоги задовольнити повністю та наполягав на тому, що строк позовної давності не сплив щодо заявлених вимог.
Присутні у судовому засіданні представники відповідачів просили відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, у разі визнання позовних вимог обгрунтованими застосувати позовну давність.
Розглянувши подані документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши думку прокурора та 3-го відповідача, господарський суд встановив наступне.
Як убачається з матеріалів справи, Шевченківською окружною прокуратурою м. Харкова здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42023222060000064 від 22.03.2023 за ч. 2 ст. 364 КК України.
Як вказує прокурор у позові, під час досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23 в ІНФОРМАЦІЯ_4 отримано тимчасовий доступ до низки приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_5 .
Листом від 03.07.2024 №55-106-3764ВИХ-24 Шевченківська окружна прокуратура м. Харкова повідомила ІНФОРМАЦІЯ_21 , що під час приватизації низки об'єктів комунального майна ІНФОРМАЦІЯ_19 та ІНФОРМАЦІЯ_22 не дотримані вимоги законодавства щодо приватизації в частині необхідності продажу нерухомого майна на аукціоні. Орендарі, в свою чергу, не мали законних підстав на приватизацію комунального майна шляхом викупу, оскільки не здійснили жодних невід'ємних поліпшень цього майна. Одночасно, направлено копію приватизаційної справи за адресою: АДРЕСА_5 для вирішення питання про вжиття відповідних заходів представницького характеру на захист інтересів держави, передбачених ст. 23 Закону України “Про прокуратуру».
Вивченням зазначеної приватизаційної справи встановлено, що 11.04.2014 між ІНФОРМАЦІЯ_5 (Орендодавець) та ОСОБА_7 (Орендар) укладено договір оренди № 1989 (далі - Договір оренди).
На підставі вказаного Договору оренди в строкове платне користування Спасибо- ОСОБА_3 передано нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-5 загальною площею 74,4 кв.м, розташовані в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_6 (далі - Майно), що належали до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, строком до 11.03.2017.
У пункті 3.1. Договору оренди зазначено, що вартість об'єкту оренди складає 115 700 грн.
Відповідно до п. 4.8. Договору оренди орендар зобов'язаний своєчасно здійснювати капітальний і поточний ремонт орендованого нежитлового приміщення (будівлі). У разі проведення капітального ремонту отримати письмову згоду орендодавця. Здійснювати реконструкцію і перепланування нежитлового приміщення (будівлі), улаштування окремих входів по окремим проектам, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з ІНФОРМАЦІЯ_23 до початку проведення робіт, при наявності відповідного рішення Харківського міськвиконкому і письмової згоди орендодавця. Після проведення перепланування або реконструкції, згідно встановленого порядку, що потягло за собою зміну конструктивних елементів приміщення (будівлі), замовити за свій рахунок в КП “ ІНФОРМАЦІЯ_24 » технічний паспорт на приміщення (будівлю) і не пізніше 1-го місяця після закінчення ремонтних робіт надати його орендодавцю з метою внесення змін до договору оренди.
Відповідно до п. 5.2. Договору оренди Орендар має право здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, улаштування окремих входів у встановленому порядку, при наявності письмової згоди Орендодавця, за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з ІНФОРМАЦІЯ_23 до початку проведення робіт, за наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством.
За умовами п. 5.3. Договору оренди за письмовою згодою Орендодавця вносити зміни до складу орендованого Майна, провадити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід'ємні поліпшення Майна зроблені за згодою Орендодавця, Орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахуванні їх вартості тільки у разі придбання об'єкта оренди у власність. Поліпшення, зроблені без згод Орендодавця, які неможливо відокремити без пошкодження орендованого Майна, породжують зобов'язання Орендодавця відшкодувати їх вартість.
Орендар звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_25 з листом від 16.04.2014 про надання дозволу на приватизацію орендованого Майна.
За твердженням прокурора, до вказаного листа не було долучено жодних документів, які б надавали право на приватизацію.
Рішенням 33 сесії ІНФОРМАЦІЯ_4 6 скликання від 23.04.2014 № 1570/14 “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», тобто через 12 днів з дня укладення договору оренди, вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком).
Пунктом 32 вказаного додатку передбачено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу Орендарем ОСОБА_7 підлягає: - нежитлові приміщення 1 поверху в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_6 , площею 74,4 кв.м.
Спасибо- ОСОБА_3 30.04.2014 до ІНФОРМАЦІЯ_25 подано заяву № 3110 про приватизацію орендованого Майна.
Також, 28.04.2014 ОСОБА_7 звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_17 з листом (вх. № 6842 від 28.04.2014), у якому просила оцінку для приватизації вказаного майна доручити суб'єкту оціночної діяльності - ТОВ “ ІНФОРМАЦІЯ_26 ».
На підставі заяви ІНФОРМАЦІЯ_27 наказом від 30.04.2014 № 544 доручено ТОВ “ ІНФОРМАЦІЯ_26 », як суб'єкту оціночної діяльності, провести оцінку Майна, з метою визначення вартості об'єкту для приватизації шляхом викупу.
Суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ “ ІНФОРМАЦІЯ_26 » складено звіт про оцінку, відповідно до якого вартість Майна станом на 30.04.2014 склала 100 800 грн, без ПДВ, що на 14 900 гривень нижче ніж під час оренди приміщень Спасибо- ОСОБА_3 .
Прокурор стверджує, що вивченням вказаного звіту встановлено, що будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у вказаних нежитлових приміщеннях, в тому числі невід'ємні поліпшення, відсутні.
Надалі 03.06.2014 між ІНФОРМАЦІЯ_5 (продавець) та ОСОБА_7 (покупець) укладено договір № 5138-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих ОСОБА_7 , на підставі рішення 12 сесії ІНФОРМАЦІЯ_4 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11 "Про Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр." та рішення 33 сесії ІНФОРМАЦІЯ_4 6 скликання від 23.04.2014 № 1570/14 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова".
Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 і зареєстрований в реєстрі за № 1625, на підставі якого шляхом викупу за 120 960 грн, з ПДВ, до ОСОБА_7 перейшли у власність нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-5 площею 74,4 кв.м, розташовані в житловому будинку літ. “А-5» за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер 338381363101). Акт прийому-передачі складений 27.06.2014. В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (ДРРП) спірне майно зареєстроване 08.07.2014.
Власником спірного майна на цей час є ОСОБА_7 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 27.11.2025 №454011496.
В обгрунтування позовних вимог прокурором зазначено, що рішення ІНФОРМАЦІЯ_4 про включення спірних нежитлових приміщень до переліку об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу, є незаконним, оскільки ОСОБА_7 жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкта нерухомого майна в оренді не здійснила, у звіті про оцінку майна, договорі купівлі-продажу, заяві з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також у приватизаційній справі будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. Спасибо- ОСОБА_3 до органу приватизації, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 , не подавала документів, передбачених пунктом 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, які б містили відомості про невід'ємні поліпшення, здійснені за час оренди. Суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ “ ІНФОРМАЦІЯ_26 » складено звіт про оцінку, відповідно до якого вартість Майна станом на 30.04.2014 склала 100 800 грн, без ПДВ, що на 14 900 гривень нижче ніж під час оренди приміщень ОСОБА_7 , у звіті про оцінку будь-які відомості про проведення ремонтних робіт (у тому числі невід'ємних поліпшень) відсутні.
На підставі викладеного прокурор вважає, що ІНФОРМАЦІЯ_15 та ІНФОРМАЦІЯ_5 незаконно обрали спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, тому рішення 33 сесії ІНФОРМАЦІЯ_4 6 скликання від 23.04.2014 № 1570/14 “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» в частині пункту 32 додатку, на підставі якого укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03 червня 2014 року № 5138-В-С, є незаконним, прийнято з порушенням норм ст. 345 ЦК України, ст. ст. 1, 2, 4, 29, Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 11, ст. 18-2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», що є підставою для визнання цього договору недійсним, а нежитлові приміщення підлягають поверненню 3-м відповідачем на користь ІНФОРМАЦІЯ_16 в особі ІНФОРМАЦІЯ_4 як власнику комунального майна.
Щодо обгрунтування підстав для представництва прокурором зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_15 представляє інтереси міської громади, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і ІНФОРМАЦІЯ_5 , а отже прокурором самостійно пред'явлено вказаний позов.
При цьому прокурором зазначено, що звернення прокурора до суду спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Приписи ст. 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону. Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Частиною 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Частиною шостою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" установлено, що доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Отже правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є ІНФОРМАЦІЯ_15 .
Територіальна громада міста Харкова, як власник спірного об'єкта нерухомості, делегує ІНФОРМАЦІЯ_28 повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
Як убачається з матеріалів справи, рішення 33 сесії ІНФОРМАЦІЯ_4 6 скликання від 23.04.2014 № 1570/14 “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» прийнято на підставі Законів України “Про приватизацію державного майна», “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії ІНФОРМАЦІЯ_4 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11 (далі - Програма).
Згідно з п. 1.2. Програми передбачено, що Програма визначає основні цілі, пріоритети, завдання, способи приватизації комунального майна, групи об'єктів, що підлягають приватизації, орієнтовні завдання щодо обсягів приватизації та надходження коштів від приватизації до бюджету міста Харкова, завдання щодо реалізації стратегії відносин власності в 2012-2016 pp. та відповідні заходи щодо виконання цієї Програми.
Відповідно до п. 1.5. Програми суб'єктами приватизації комунального майна територіальної громади м. Харкова є: - продавець; - покупці (їх представники): Приватизація майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова, здійснюється на підставі рішень сесій ІНФОРМАЦІЯ_29 . Продавцем об'єктів приватизації є ІНФОРМАЦІЯ_15 від імені територіальної громади міста в особі ІНФОРМАЦІЯ_5 . Покупцями об'єктів приватизації можуть бути: - фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства).
Відповідно до п. 5.4 вказаної Програми продаж об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом.
Згідно з п. 5.7. Програми Орендар має переважне право на викуп орендованого майна, якщо ним за згодою орендодавця здійснені за рахунок власних коштів поліпшення, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менше 25 відсотків залишкової вартості майна (будинки, споруди, приміщення).
Відповідно до ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про приватизацію державного майна», що діяв на час виникнення спірних правовідносин, приватизація проводиться з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України “Про приватизацію державного майна», відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", об'єктами малої приватизації є, зокрема, окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А).
Згідно з абз. 2 ч. 6 ст. 29 Закону України “Про приватизацію державного майна», порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5-1 Закону України “Про приватизацію державного майна», з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано.
Відповідно до ч. 2 ст. 5-1 Закону України “Про приватизацію державного майна», об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації.
Частиною 2 статті 16-2 Закону України “Про приватизацію державного майна» передбачено, що викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Згідно зі ст. 3 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», що діяв на час виникнення спірних правовідносин, приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс).
Статтею 4 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачено, що продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності є, відповідно, органи приватизації, створені місцевими Радами.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: встановлюють ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об'єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об'єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 9 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об'єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об'єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об'єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 11 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється ІНФОРМАЦІЯ_30 .
Положеннями статті 10 цього ж закону передбачено, що відповідний орган приватизації публікує в інформаційному бюлетені та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, перелік об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, який містить назву об'єкта приватизації та його місцезнаходження. Зазначений перелік публікується не пізніш як за 15 днів з дня прийняття рішення про затвердження переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
Відповідно до статті 13 цього закону продаж об'єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну. Продаж об'єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найвищу ціну та взяв зобов'язання виконати умови конкурсу (статті 14 зазначеного Закону України).
З наведених норм права убачається, що основною метою приватизації, у тому числі комунального майна, є досягнення максимально економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності, тобто отримання найвищої ціни за об'єкти, що підлягають приватизації, та залучення коштів для здійснення структурної перебудови економіки територіальної громади.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
З урахуванням викладеного, викуп орендарем орендованого ним приміщення у спірних правовідносинах в силу приписів статей 11 та 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути лише за умови реалізації орендарем поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону орендар, який виконав умови, передбачені частиною другою цієї статті, має право на приватизацію об'єкта шляхом викупу.
Порядок викупу встановлений ІНФОРМАЦІЯ_30 та на час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженим ФДМУ від 02.04.2012 № 439 (далі - Порядок №439).
Згідно з п.п. 3.3., 7.15. Порядку №439, у разі коли на участь в аукціоні з продажу об'єкта надійшла заява від одного покупця, зазначений об'єкт може бути проданий безпосередньо такому покупцеві із забезпеченням ним умов приватизації об'єкта за запропонованою ним ціною, але не нижче початкової ціни продажу.
У разі коли на конкурс з продажу об'єкта надійшла заява від одного покупця, такий об'єкт може бути проданий безпосередньо такому покупцеві за запропонованою ним ціною, але не нижче початкової ціни продажу із забезпеченням ним умов приватизації об'єкта.
Відповідно до п. 8.1. Порядку №439, викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу ІІІ та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.
Згідно з п. 8.2. Порядку №439, ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.
Оцінка майна, яке підлягає приватизації, провадиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 № 1891 (далі - Методика № 1891).
Згідно з абз. 6 п. 67 Методики № 1891 (у редакції, чинній на час прийняття Радою оспорюваного рішення) порядок оцінки орендованого нерухомого майна (майна, що надавалося у концесію), що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди (концесії), під час приватизації, встановлюється ІНФОРМАЦІЯ_31 .
Згідно розділу 2 договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03 червня 2014 року № 5138-В-С "Вартість нежитлових приміщень" оціночна вартість нежитлових приміщень, що відчужуються, визначена у відповідності до Методики оцінки майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 1891 від 10.12.2003р., зафіксована в висновках оцінювача про вартість об'єкта оцінки, затверджених наказом ІНФОРМАЦІЯ_5 від 20.05.2014 р. за № 663 і складає 100 800 грн. (сто тисяч вісімсот гривень).
З метою реалізації процедури приватизації норми спеціального законодавства покладають на орендаря обов'язок не лише фактично здійснити невід'ємні поліпшення об'єкта оренди, а й підтвердити їх належними та допустимими доказами, які у своїй сукупності свідчитимуть про відповідність таких поліпшень критерію, визначеному законом - понад 25 відсотків ринкової вартості майна.
При цьому законодавець визначив чіткий порядок для ідентифікації та перевірки таких поліпшень.
Процедурні аспекти визначення вартості об'єкта з урахуванням поліпшень, а також ідентифікації та підтвердження їхнього характеру, регламентовано Порядком оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затвердженим наказом ІНФОРМАЦІЯ_32 від 27.02.2004 № 377 (далі - Порядок), який підлягає застосуванню як базовий механізм підтвердження факту й вартості здійснених поліпшень.
Відповідно до п. 1.1. Порядку №377, цей Порядок установлює вимоги до проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна (крім земельних ділянок), що містить невід'ємні поліпшення (далі - орендоване нерухоме майно), під час приватизації способами, визначеними законодавством, а також процедур ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря.
Порядок застосовується для оцінки орендованого нерухомого майна, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, щодо якого прийнято рішення про приватизацію та компенсацію орендарю вартості невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря.
Невід'ємними поліпшеннями орендованого майна є здійснені орендарем за час оренди заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.
Відтак, при вирішенні питання щодо врахування невід'ємних поліпшень орендованого майна у межах процедури приватизації підлягає врахуванню наявність згоди орендодавця на їх здійснення.
У пункті 1.4 Порядку №377 зазначено, що незалежна оцінка орендованого нерухомого майна проводиться суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання та включає такі етапи:
- опрацювання вихідних даних, необхідних для оцінки, у тому числі отриманих від органу приватизації за результатами виконання робіт підготовчого етапу;
- ідентифікація поліпшень орендованого майна;
- застосування методичних підходів та узагальнення отриманих з їх використанням результатів оцінки з метою визначення ринкової вартості орендованого нерухомого майна та ринкової вартості невід'ємних поліпшень орендованого нерухомого майна;
- визначення питомої ваги часток держави (відповідно комунального майна або майна, що належить Автономній Республіці Крим) та орендаря у визначеній ринковій вартості орендованого нерухомого майна;
- складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість орендованого нерухомого майна, подання їх до органу приватизації на рецензування та затвердження не пізніше ніж за 15 календарних днів до закінчення встановленого законодавством строку проведення незалежної оцінки;
- затвердження висновку про вартість орендованого нерухомого майна відповідним органом, якому надані повноваження щодо приватизації такого комунального майна.
Згідно з п. 2.1. Порядку №377, ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна (далі - ідентифікація поліпшень) є встановлення суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця.
Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.
Відповідно до п. 2.2. Порядку №377, підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають:
договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти;
погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо;
аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи;
довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв'язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень;
інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.
Порядок чітко передбачає, що ідентифікація поліпшень орендованого нерухомого майна включає такі етапи (пункт 2.3. Порядку №377):
- передавання відповідним органом приватизації суб'єкту оціночної діяльності - суб'єкту господарювання підтверджувальних документів, зазначених у пункті 2.2 цього Порядку;
- проведення суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання аналізу підтверджувальних документів у тижневий строк після їх отримання, візуального обстеження орендованого нерухомого майна з метою виявлення факту фізичної наявності поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта без заподіяння йому шкоди;
- підготовку суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання висновку про ідентифікацію поліпшень орендованого нерухомого майна;
- подання суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідному органу приватизації висновку про ідентифікацію поліпшень орендованого нерухомого майна у разі виявлення факту повної або часткової невідповідності наданих йому підтверджувальних документів про напрями та обсяги витрат на здійснення поліпшень їх фізичній наявності.
Відтак, задля підтвердження здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна на суму, що перевищує 25 відсотків його ринкової вартості, у розумінні статті 11 та частини першої статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", як обов'язкової складової процедури приватизації, необхідним є проведення незалежної оцінки відповідно до вимог вказаного Порядку з відображенням у звіті не лише вартості самого об'єкта, а й вартості невід'ємних поліпшень, здійснених орендарем, та їх частки у відсотковому співвідношенні до ринкової вартості майна.
Суд враховує, що саме результати такої оцінки, відображені у звіті суб'єкта оціночної діяльності, повинні забезпечити належний рівень легітимності та прозорості приватизаційної процедури, унеможливлюючи довільне чи суб'єктивне тлумачення обсягу поліпшень як орендарем, так і органом приватизації.
Пункт 3 Порядку №377 регламентує вимоги до проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна, що містить поліпшення, та при цьому визначає, що базою оцінки нерухомого майна є ринкова вартість (пункт 3.1. Порядку №377).
Під час визначення ринкової вартості орендованого нерухомого майна без поліпшень для врахування фізичного (технічного) стану цього майна на початок здійснення орендарем поліпшень дозволяється використовувати дані звітів про оцінку майна, складених з метою передання його в оренду, а також акти технічного обстеження будівель або їх окремих конструктивних елементів, приміщень, їх частин тощо. Ринкова вартість орендованого нерухомого майна без поліпшень визначається на дату оцінки виходячи з ринкової вартості подібного майна, яке не містить поліпшень, які ідентифіковані (пункт 3.3 Порядку №377).
За пунктом 3.4 Порядку №377 якщо здійснені орендарем заходи щодо поліпшення орендованого нерухомого майна не завершені та (або) призвели до його знецінення на дату оцінки, враховується принцип внеску шляхом аналізу впливу цих факторів на збільшення (зменшення) ринкової вартості орендованого нерухомого майна з поліпшеннями. У разі впливу зазначених факторів на зменшення ринкової вартості зазначеного майна, ринкова вартість орендованого нерухомого майна без поліпшень визначається відповідно до вимог абзацу другого пункту 3.3 цього Порядку..
Водночас пункт 3.5 Порядку №377 визначає, що якщо здійснені орендарем поліпшення орендованого нерухомого майна призвели до зміни призначення зазначеного майна, яке на дату оцінки не може бути визнане найбільш ефективним використанням, під час визначення ринкової вартості орендованого нерухомого майна без поліпшень враховується принцип найбільш ефективного використання такого майна на дату оцінки. У цьому випадку ринкова вартість невід'ємних поліпшень орендованого нерухомого майна дорівнює нулю.
Якщо здійснені орендарем на дату оцінки заходи щодо поліпшення орендованого нерухомого майна є роботами з демонтажу конструкцій, елементів, обладнання орендованого нерухомого майна, які призвели до знецінення орендованого нерухомого майна з поліпшеннями на дату оцінки на ринку, ринкова вартість орендованого нерухомого майна без поліпшень визначається відповідно до вимог абзацу другого пункту 3.3 цього Порядку.
Для випадків, зазначених у пунктах 3.4, 3.5 та в останньому абзаці пункту 3.6 цього Порядку, державна частка (відповідно частка комунального майна або майна, що належить Автономній Республіці Крим) в об'єкті приватизації дорівнює ста відсоткам.
Відповідно до частини першої та другої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частиною першою стаття 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, подання орендарем звіту про незалежну оцінку орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, згода на які була надана орендодавцем, є обов'язковою частиною процедури приватизації у розумінні положень спеціального законодавства. Наявність такого звіту, складеного суб'єктом оціночної діяльності відповідно до вимог Порядку, з відображенням інформації про існування невід'ємних поліпшень орендованого майна на суму, що перевищує 25 відсотків його ринкової вартості, може свідчити як про сам факт здійснення невід'ємних поліпшень, так і про їхній вартісний обсяг у співвідношенні до ринкової вартості об'єкта. Саме такий звіт є належним та допустимим доказом не лише існування поліпшень, але й підтвердження дотримання орендарем законодавчо встановленої процедури приватизації. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.08.2025 у справі № 922/3575/21).
З наведеного убачається, що ІНФОРМАЦІЯ_15 має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме ІНФОРМАЦІЯ_17 , має право укласти відповідний договір купівлі-продажу.
При цьому продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Тож помилковим є твердження відповідача-1 у відзиві про те, що ІНФОРМАЦІЯ_15 як орган місцевого самоврядування мала право самостійно обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених законодавчих обмежень.
Положення статті 289 ГК України та статті 777 ЦК України, якими встановлено переважне право наймача перед іншими особами на придбання у разі продажу речі, переданої у найм, є загальними. Водночас спеціальним законом, який регулює порядок приватизації об'єктів малої приватизації, зокрема шляхом викупу, є Закон України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». (Аналогічна правова позиція викладена у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності ІНФОРМАЦІЯ_33 у складі Верховного Суду від 29.05.2025 у справі № 922/3727/19).
У даному випадку відповідач-3 (Спасибо- ОСОБА_3 ) дозвіл на проведення невід'ємних поліпшень не отримувала та жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна в оренді не здійснила.
У звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві ОСОБА_7 з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі, будь-які відомості про такі поліпшення відсутні.
Спасибо- ОСОБА_3 до органу приватизації, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_34 , не подавала документи, передбачені п. 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.
Більш того, суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ “ ІНФОРМАЦІЯ_26 » складено звіт про оцінку, відповідно до якого вартість Майна станом на 30.04.2014 склала 100 800 грн, без ПДВ, що на 14 900 гривень нижче ніж під час оренди приміщень Спасибо- ОСОБА_3 .
Отже, ІНФОРМАЦІЯ_15 незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Тобто відповідне рішення міської ради є незаконним, а договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства.
Частиною 1 ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно з ч. 1 ст. 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення 33 сесії ІНФОРМАЦІЯ_4 6 скликання від 23.04.2014 № 1570/14 “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» в частині пункту 32 додатку прийнято з порушенням вимог ч. 2 ст. 345 ЦК України, ст.11, п.1 ч.1 ст.18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, ст.ст.1, 2, 4, 25, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна», Програмі, а відтак є незаконним, оскільки спрямоване не на досягнення мети, визначеної у цих Законах і Програмі, і тим самим порушує права територіальної громади на отримання максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності.
Разом з цим, згідно сталої судової практики, зокрема викладеної у справі № 922/3727/19 від 29.05.2025, рішення 33 сесії ІНФОРМАЦІЯ_4 6 скликання від 23.04.2014 № 1570/14 вичерпало свою дію, як наслідок визнання його незаконним та скасування є неефективним способом захисту порушеного права держави, тому окремо така вимога прокурором не заявлялась.
Щодо вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності спірних правочинів є недодержання в момент їх вчинення, зокрема вимог, встановлених ч. 1 ст. 203 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У договорі купівлі-продажу від 03.06.2014 зазначено, що його укладено на підставі рішення ІНФОРМАЦІЯ_4 від 23.04.2014 № 1570/14 “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова».
У зв'язку з незаконністю рішення 33 сесії ІНФОРМАЦІЯ_4 6 скликання від 23.04.2014 № 1570/14 “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» в частині пункту 32 додатку, договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03 червня 2014 року № 5138-В-С, є таким, що укладений з порушенням зазначених положень закону, що є наслідком для визнання його недійсним на підставі ч.1 та ст.203 та ч.1 ст.215 ЦК України.
З огляду на викладене та на те, що відповідачами у встановленому законом порядку позовні вимоги прокурора не спростовано, суд вважає позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03 червня 2014 року № 5138-В-С, укладений між ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_7 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 і зареєстрований в реєстрі за № 1625, обгрунтованими.
Щодо вимоги про повернення майна, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) право на справедливий судовий розгляд полягає в тому, що кожна особа повинна мати можливість ініціювати судовий розгляд справи щодо своїх цивільних прав і свобод та отримати справедливий і ефективний судовий захист.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Перелік можливих способів захисту цивільних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб наведено в частині другій названої статті. Крім того, в цій частині зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Усі законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню лише з урахуванням того, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права при здійсненні судового провадження залежить від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, характеру його порушення, а також здатності відновити порушене право (усунути чи компенсувати наслідки цього порушення) у такий спосіб.
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог та наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації їх прав. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально.
Такої позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду, про що свідчать висновки, наведені в її постановах від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21.
Отже, у разі заявлення в позові вимоги про зобов'язання повернути майно, суд повинен визначити, яку саме вимогу по суті (а не за формою) пред'являє позивач, і залежно від цього застосувати належні норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
Вибір між речово-правовими та зобов'язальними способами захисту права залежить від характеру порушення, правового статусу сторін та конкретних обставин справи.
Речово-правові способи захисту, одним з яких є віндикація (статті 387, 388 ЦК України), базуються на праві власності як абсолютному праві, що діє проти необмеженого кола осіб.
Водночас реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або визнаний недійсним.
Тобто вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яка пред'явлена саме стороні цього правочину, має розглядатися за правилами реституції.
У цій справі правовідносини між відповідачами виникли на підставі укладеного ними договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03 червня 2014 року № 5138-В-С, який прокурор просить визнати недійсним, і прокурор у позові просить зобов'язати відповідача-3 - Спасибо- ОСОБА_3 повернути ІНФОРМАЦІЯ_7 в особі ІНФОРМАЦІЯ_4 майно, яке було передано їй на виконання цього договору.
З наведеного випливає, що належним способом захисту права власності територіальної громади міста у цьому разі є застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину (реституції).
Зазначений спосіб захисту також є ефективним, оскільки позивач (у цьому разі прокурор), який заявляє вимоги про визнання недійсним договору, на підставі якого було відчужене майно та повернення майна, має дві мети - повернути майно у фактичне володіння та реєстраційно підтвердити право володіння ним.
Виходячи з вищевикладеного, у правовідносинах щодо приватизації орендарем комунального майна шляхом викупу при нездійсненні ним поліпшення майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна, відсутній критерій законності та добросовісності набуття майна у власність орендарем, а тому позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, в даному випадку правильним способом захисту порушеного права є визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов'язання ОСОБА_7 повернути спірне майно ІНФОРМАЦІЯ_7 в особі ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.05.2025 у справі 922/3727/19, а саме: “31. Судами встановлена незаконність пункту 60 додатку до рішення від 26.10.2016 № 412/16 в частині відчуження спірних об'єктів комунальної власності, оскільки під час процедури викупу сторони допустили порушення вимог закону, зокрема статей 11 та 18-2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», що свідчить і про наявність порушень чинного законодавства під час укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень та є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним.
41. .... у цьому випадку позбавлення відповідача - 3 майна не порушуватиме принципу пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна відповідачем - 3 здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме пункту 1 частини першої статті 18-2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», внаслідок недобросовісних дій самого відповідача-3».
Ураховуючи те, що наслідки недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції підлягають застосуванню за наслідками визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03 червня 2014 року № 5138-В-С, позовна вимога прокурора про зобов'язання ОСОБА_7 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) повернути ІНФОРМАЦІЯ_7 в особі ІНФОРМАЦІЯ_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 338381363101 - нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-5 площею 74,4 кв.м, розташовані в житловому будинку літ. "А-5" за адресою: АДРЕСА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_8 - прийняти у власність зазначені приміщення, яка в свою чергу є похідною від названої вимоги, також є обгрунтованою.
Щодо заяв відповідачів про застосування строку позовної давності, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За приписами ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ч. 3 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Отже норми, установлені частиною 1 статті 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц ІНФОРМАЦІЯ_35 дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.
У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 ІНФОРМАЦІЯ_36 наведений висновок було конкретизовано та зазначено, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:
1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивно можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Отже застосування інституту позовної давності є одним із засобів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів.
У постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з огляду на принцип непорушності права володіння майном початок перебігу позовної давності обчислюється з моменту, коли майно вибуло з власності власника.
У цій справі завершення приватизації об'єкта комунального майна відбувається з моменту продажу об'єкта нерухомого майна (договір купівлі-продажу від 03 червня 2014 року № 5138-В-С та реєстрації права власності за покупцем 08.07.2014, а отже положення розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" не можуть застосовуватися.
З огляду на викладене, до спірних правовідносин застосовуються строки загальної позовної давності тривалістю у три роки, які були передбачені законодавством на час завершення процедури приватизації.
Оскільки позивачем є прокурор, який не був стороною спірного правочину, то строк позовної давності оскарження договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03 червня 2014 року № 5138-В-С, для прокурора почався саме з дати державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав права власності на майно за набувачем цього майна - ОСОБА_7 , тобто 08.07.2014 та, відповідно сплив 08.07.2017.
В той же час, позовна заява подана до суду 03.12.2025, тобто через суттєво більший термін після спливу строку позовної давності.
Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Обставин, які б свідчили про переривання строку позовної давності у спірних правовідносинах, судом також не встановлено.
Отже позовна давність за вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03 червня 2014 року № 5138-В-С та зобов'язання повернути майно спливає 08.07.2017, в той час як прокурор звернувся до суду з позовом 03.12.2025, тобто поза межами позовної давності.
Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, прокурор просить суд визнати поважними причини пропуску строку давності та поновити його на підставі ст. 119 ГПК України.
Розглянувши зазначене клопотання прокурора, суд відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
При цьому, питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від прокурора (позивача) підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) прокурора (позивача) з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора.
В постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі -concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Суд звертає увагу, що в обгрунтування клопотання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності у позовній заяві прокурором зазначено, що прокуратурі про незаконність оскаржуваного рішення ІНФОРМАЦІЯ_4 від 23.04.2014 № 1570/14 та про існування спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03.06.2014 № 5138-В-С стало відомо під час здійснення досудового розслідування в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023222060000064 від 22.03.2023. Проте сам по собі факт реєстрації певних відомостей у ЄРДР не свідчить про обізнаність прокурора із протиправним характером вибуття спірного майна з власності територіальної громади міста Харкова, а лише свідчить про виконання прокурором вимог ст. 214 КПК України щодо невідкладного внесення відомостей до ЄРДР після надходження повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення. Водночас прокурором зазначено, що прокурор не є учасником спірних правовідносин, а зміст оскаржуваного рішення ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме висновок про проведення відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу безпосередньо не свідчить про наявність порушень прав та інтересів територіальної громади, прокурором строк позовної давності пропущено з поважних причин, а порушене право держави та ІНФОРМАЦІЯ_16 підлягає захисту у судовому порядку. Таким чином, порушення, які свідчать про незаконність набуття ОСОБА_7 нежитлових приміщень, прокурором виявлено лише за результатами опрацювання отриманих у ході досудового розслідування кримінального провадження № 42023222060000064 доказів - матеріалів приватизаційної справи. З огляду на зазначене, прокурором зазначено, що встановлену ст. 257 ЦК України позовну давність пропущено з поважних причин. При цьому, прокурором зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Втім прокурором не обґрунтовано, за яких поважних причин мало місце зволікання із зверненням до господарського суду із позовною заявою після отримання тимчасового доступу до речей і документів з кримінального провадження 42023222060000064 від 22.03.2023 на підставі ухвали слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_18 від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23 (зволікання склало понад два роки).
Більш того, під час розгляду справи Харківською обласною прокуратурою подано заперечення на заяву відповідача-1, 2 про застосування строків позовної давності, яке зареєстровано 09.02.2026 за вх.№ 3124, у якому зазначено, що Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено нормою, за якою перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії воєнного стану. Водночас 03.06.2025 офіційно опубліковано Закон України “Про внесення зміни до розділу “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (далі - Закон № 4434-IX), яким п. 19 цього розділу виключено. Вказані зміни набули чинності 04.09.2025, тобто через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. За таких обставин, якщо спірні правовідносини або обставини, з якими закон пов'язує початок перебігу строку позовної давності, мали місце під час дії воєнного стану, загальний строк позовної давності розпочинає перебіг з 04.09.2025. З огляду на викладене, оскільки прокурору про вищевказані порушення стало відомо з ухвали слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_18 від 20.07.2023 у справі № 638/2612/23, якою надано тимчасовий доступ до приватизаційних справ щодо спірного об'єкту комунального майна, тобто під час дії воєнного стану, то строк позовної давності розпочав свій перебіг з 04.09.2025. Водночас прокурор звернувся з цим позовом 03.12.2025, тобто з моменту початку перебігу строків позовної давності до моменту звернення прокурора до суду сплило 2 місяці і 29 днів.
При цьому у судовому засіданні прокурор також наполягав на тому, що строк позовної давності не сплив щодо заявлених вимог, що свідчить про суперечливу поведінку прокурора, адже у позовній заяві прокурор просить суд визнати поважною причину пропуску строку позовної давності, тобто визнаючи той факт, що на момент звернення прокурором з цим позовом - 03.12.2025 строк позовної давності сплив.
Європейським судом з прав людини у справах "Semenon v Russia", "Gavrilova v Russia" надано оцінку підходу про відлік строку позовної давності з моменту перевірки прокурора або отримання інформації про порушення від прокурора. За висновками ЄСПЛ такий підхід позбавляє закон про строки позовної давності його реальної сили, надає владі непропорційну перевагу (Zoubulidis V Greece); наділяє позови держави фактично безстроковим статусом; сприяє правовій невизначеності на ринку нерухомості.
Суд вважає, що в даному разі обставини пропуску строку позовної давності, не носять об'єктивний і непереборний характер. Навпаки, обставини справи однозначно вказують на суб'єктивний характер причин пропущення прокуратурою строку позовної давності. Зокрема, виключно від самої прокуратури залежало прийняття рішень про здійснення/нездійснення перевірки законності ухвалення рішення ІНФОРМАЦІЯ_4 , витребування/не витребування матеріалів приватизаційної справи, строків витребування, строків та черговості їх дослідження, визначення пріоритетів процесуального реагування на виявлені порушення тощо.
Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що прокурором не наведено переконливих аргументів в обґрунтування поважності причин пропуску строку на звернення до суду з відповідним позовом.
За таких обставин, у суду відсутні підстави для задоволення клопотання прокурора про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
При цьому суд зауважує, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності" (правова позиція викладена у постановах ВП ВС від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 19.11.2019 у справі №911/3680/17, від 19.11.2019 у справі №911/3677/17, від 29.06.2021 у справі №904/3405/19).
Тобто, за ст. 267 Цивільного кодексу України вирішення питання про поважність причин пропуску позовної давності, за наявності заяви учасника справи про застосування наслідків спливу позовної давності, підлягають з'ясуванню судом під час вирішення справи по суті, а відтак позивач не позбавлений можливості подати заяву про визнання поважними причин пропуску позовної давності, яка розглядатиметься судом на підставі ст.ст.256-268 Цивільного кодексу України, а не ст.119 Господарського процесуального кодексу України, на яку посилається прокурор у позовній заяві.
Ураховуючи наведене, заяви відповідачів про застосування позовної давності, зважаючи на недоведеність прокурором (позивачем) поважності причин пропуску строку позовної давності, суд відмовляє в задоволенні позову через сплив строку позовної давності.
При цьому суд відхиляє аргументи відповідача-3 щодо застосування ч. 8 ст. 261 ЦК України, оскільки ця норма стосуються початку перебігу позовної давності у справах про витребування майна (віндикація), в даному ж випадку предметом позову у цій справі №922/4323/25 є повернення майна за недійсним правочином (реституція).
Щодо представництва інтересів держави Київською окружною прокуратурою міста Харкова у спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що “інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Таким чином, “інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не підлягають точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Надмірна формалізація “інтересів держави» може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 по справі № 806/1000/17).
Прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.
“Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
“Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є належною.
“Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду (постанова ІНФОРМАЦІЯ_37 від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України “Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.
Водночас слід зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2024 у справі № 925/1133/18 продемонстровано правову позицію ВП ВС щодо субсидіарної ролі, яку виконує прокурор, замінюючи в судовому провадженні відповідний компетентний орган, котрий усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
У цій справі Велика Палата Верховного Суду пояснила, що прокурор звертається до суду в особі органу, якщо: 1) орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; 2) орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави.
Натомість як самостійний позивач прокурор звертається до суду, якщо: 1) відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Саме прийняття ІНФОРМАЦІЯ_19 рішення від 23.04.2014 № 1570/14 призвело до порушень приватизаційного законодавства та приватизації спірного майна в порушення передбаченого законом порядку, що унеможливлює звернення прокурора в інтересах ІНФОРМАЦІЯ_4 , адже цей орган сам і допустив ці порушення.
Отже, прокурор є самостійним позивачем у цьому спорі, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_15 не може та не повинна бути позивачем за позовом прокурора, оскільки саме міська рада допустила порушення інтересів держави (територіальної громади) у спірних правовідносинах, а тому вона не є органом, який може здійснювати захист порушених інтересів у тих самих відносинах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23.
Як наслідок, в даному випадку прокурор звертається за захистом інтересів держави до суду як самостійний позивач, оскільки суб'єкт владних повноважень, до повноважень якого віднесені повноваження такого захисту, а саме ІНФОРМАЦІЯ_15 , є відповідачем за вказаним позовом, тому відповідне повідомлення про звернення до суду ІНФОРМАЦІЯ_28 не направлялось.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.
Згідно зі ст. 327 ЦК України та ч. 5 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відчуження об'єктів нерухомості з комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із ст. 7 Конституції України, гарантує місцеве самоврядування.
Постановою ІНФОРМАЦІЯ_38 від 26.04.2016 у справі № 916/2129/15 щодо аналогічних правовідносин за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_39 до Товариства з обмеженою відповідальністю “ ІНФОРМАЦІЯ_40 » про витребування майна зазначено наступне.
Так, “суспільним», “публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування комунального майна із володіння ТОВ “ ІНФОРМАЦІЯ_40 » є задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права комунальної власності, захист такого права шляхом повернення до комунальної власності об'єктів комунальної власності, які були передані із порушенням чинного законодавства.
Окрім цього, ІНФОРМАЦІЯ_41 у постановах від 02.11.2016 у справі № 6- 2161цс16, від 23.11.2016 у справі № 3-1058гс16 та ІНФОРМАЦІЯ_35 у постанові від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц зазначали, що воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.
Тож право власності на комунальне майно належить територіальним громадам, від імені та в інтересах яких діють відповідні органи місцевого самоврядування. Прийняття органом місцевого самоврядування рішень попри встановлену законом процедуру приватизації не буде відображати волю територіальної громади як власника комунального майна, оскільки її інтереси визначаються доцільністю, економністю та ефективністю використання майна.
Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.
Крім того, застосовуючи принцип “справедливого балансу» між “суспільними» та “приватними» інтересами, суд дійшов висновку про порушення у відповідних правовідносинах.
Згідно зі ст. ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Таким чином, Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/ функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Повноваження прокуратури, у тому числі щодо представництва інтересів держави в суді, встановлені Основним Законом України, не можуть бути передані законом будь-яким іншим державним органам.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про прокуратуру" функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами; делегування функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.
Аналогічна позиція висловлена в рішенні Конституційного Суду України від 05.06.2019 у справі № 3-234/2018.
Ураховуючи викладене, ІНФОРМАЦІЯ_15 представляє інтереси міської громади, однак, у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і ІНФОРМАЦІЯ_5 , а отже прокурором самостійно пред'явлено вказаний позов.
Крім того, щодо виключності випадку необхідності представництва інтересів держави прокурором у цій справі, суд зазначає наступне.
Конституційний Суд України 03.12.2025 у п. 2 резолютивної частини рішення № 6-р (ІІ)/2025 визнав неконституційними приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв'язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Разом з цим дія п. 2 рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р (ІІ)/2025 відтермінована до 01.01.2027 (п. 3 цього ж рішення).
Водночас положеннями п.п. 4.2., 7.2 - 7.4 мотивувальної частини рішення акцентовано увагу на виключність випадку наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді та необхідності його обґрунтування в кожному конкретному випадку.
Судом зазначено, що юридичне регулювання представництва прокурором інтересів держави в суді має чітко закріплювати його допоміжний (субсидіарний) характер, а також забезпечувати, щоб прокуратура, виконуючи цю функцію, не здійснювала функцій інших суб'єктів владних повноважень без наявності об'єктивних підстав.
Зокрема, така виключність випадку представництва сформульована у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 18.12.2025 у справі № 160/4161/24.
Зокрема, суд наголосив, що представництво інтересів держави в суді, передбачене пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, має винятковий та субсидіарний характер. Прокурор може здійснювати таке представництво лише у випадках, коли цього вимагає захист конституційно значущих інтересів держави та коли компетентний орган не забезпечує такого захисту належним чином.
Законодавче регулювання цієї функції повинно відповідати принципам, закріпленим у Конституції України, зокрема принципам верховенства права, рівності сторін у судовому процесі та заборони надмірного втручання держави у сферу прав і свобод людини.
Водночас у пунктах 158 - 161, 167 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2025 у справі № 296/704/21 зазначено, що у спірних правовідносинах органом, уповноваженим державою здійснювати захист її законних інтересів, є міська рада.
Проте цей орган місцевого самоврядування сам порушив інтереси держави, має процесуальний статус відповідача та активно заперечує проти позову прокурора. Тож задля того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, статусом позивача має наділятися прокурор який діє від імені держави, аби він мав право на звернення до суду в інтересах саме держави як самостійний позивач, чого суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі не врахували.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.
В той же час дана позовна заява пред'явлена саме прокурором як самостійним позивачем у виключному випадку у зв'язку з тим, що ІНФОРМАЦІЯ_15 представляє інтереси міської громади, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Звернення прокурора до суду спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність.
Тож у цій справі прокурор підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави у суді, що спростовує протилежні доводи відповідачки ОСОБА_7 .
Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 129, п. 4 ч. 2 ст. 129 ГПК України, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 844,80 грн та зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1 211,20 грн, суд покладає на прокурора.
Окрім того, суд зазначає, що за приписами п. 6 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 9 ст. 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 1 статтею 145 ГПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Ураховуючи, що судом відмовлено в задоволенні позову повністю, суд, керуючись ч. 1 ст. 145 ГПК України, вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_6 від 11.12.2025 у справі №922/4323/25.
При цьому відповідно до ч. 10 ст. 145 ГПК України в такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 13, 19, 124, 129, 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 1, 24, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 1, 3, 5-1, 16-2, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 1, 3, 8, 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ст. 203, 215, 216, 257, 261, 267, 327, 345 Цивільного кодексу України, та ст. 4, 13, 53, 73, 74, 76, 77, 86, 126, 129, 145, 233, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити в задоволенні позову повністю.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_6 від 11.12.2025 у справі №922/4323/25.
Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_6 від 11.12.2025 у справі №922/4323/25, зберігають свою дію до набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до ІНФОРМАЦІЯ_42 протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Повне рішення складено "18" березня 2026 р.
СуддяОСОБА_1