11 березня 2026 року м. Харків Справа № 922/2047/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Лакіза В.В., суддя Тихий П.В.,
за участі секретаря судового засідання Андерс О.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх.№2266Х/2) фізичної особи-підприємця Кононенка Володимира Митрофановича на рішення Господарського суду Харківської області від 30.09.2025 у справі №922/2047/25 (повний текст рішення складено та підписано 08.10.2025 суддею Присяжнюком О.О. у приміщенні Господарського суду Харківської області)
за позовом Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, м.Харків,
до фізичної особи-підприємця Кононенка Володимира Митрофановича, м.Харків,
про стягнення коштів,-
Салтівська окружна прокуратура міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Кононенка Володимира Митрофановича, в якому просила суд стягнути з фізичної особи-підприємця Кононенка Володимира Митрофановича на користь Харківської міської ради для зарахування у дохід місцевого бюджету Харківської міської територіальної громади грошові кошти у сумі 1884814,81 грн, з яких: 1531587,52 грн - безпідставно збережені кошти пайової участі, 265234,44 грн - інфляційні нарахування, 87992,85 грн - 3% річних.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.09.2025 у справі №922/2047/25 позов задоволено повністю. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Кононенка Володимира Митрофановича на користь Харківської міської ради для зарахування в дохід місцевого бюджету Харківської міської територіальної громади грошові кошти у сумі 1884814,81 грн, з яких: 1531587,52 грн - безпідставно збережені кошти пайової участі, 265234,44 грн - інфляційні нарахування, 87992,85 грн - 3% річних. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Кононенка Володимира Митрофановича на користь Харківської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору у розмірі 22617,78 грн.
Судове рішення мотивоване тим, що прокурором дотримані процедури, передбачені законодавством України для звернення до суду в інтересах держави, так само, як і обґрунтовано, у чому може полягати порушення інтересів держави, тобто убачаються обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави прокуратурою в особі Харківської міської ради.
Щодо вирішення спору по суті, господарським судом встановлено, що відповідач, як замовник будівництва, до Харківської міської ради із заявою про укладення договору про пайову участь не звертався, відповідно, такий договір між сторонами не укладався та, як наслідок, грошові кошти до місцевого бюджету відповідачем не сплачувались, що свідчить про порушення останнім норми статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо обов'язкової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту, яка на момент початку будівництва об'єкта і до 01.01.2020 була чинною. На час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку ним відповідного будівництва частина 2 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Натомість, на момент прийняття в експлуатацію об'єкта відповідача статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (далі - Закон №132-ІХ). Ураховуючи, що будівництво об'єкта розпочалося у червні 2019 року, тобто до набрання чинності Законом №132- ІХ, відповідач був зобов'язаний у період з початку будівельних робіт і до 01.01.2020 звернутися до позивача із заявою про укладення договору про пайову участь, до якої додати належні документи, що підтверджують кошторисну вартість будівництва об'єкта, та очікувати від органу місцевого самоврядування відповідного розрахунку і примірника договору, чого відповідач не зробив, порушивши імперативну норму ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (зазначена норма була чинною на момент початку побудови об'єкта і до 01.01.2020). Вже після 01.01.2020 набув чинності Закон №132-ІХ, яким скасовано обов'язок забудовників укладати договори пайової участі з органами місцевого самоврядування, закріплений у ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Господарським судом встановлено, що у даному випадку між позивачем та відповідачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався, а відповідні грошові кошти (пайовий внесок) до бюджету, у тому числі на виконання вимог Закону №132-IX, не сплачувалися (у якості підстави для звільнення від сплати пайової участі відповідач вказав пункт 13 розділу І Закону №132-IX). Після 01.01.2020 набула чинності норма пункту 13 розділу І Закону №132-ІХ, якою скасовано обов'язок забудовників укладати договори пайової участі з органами місцевого самоврядування, закріплений у ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тому, враховуючи, що під час дії цієї норми договір пайової участі не укладено, правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту до її виключення із Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» між сторонами у цій справі не виникли. Відповідач був зобов'язаний у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 і до введення його в експлуатацію у 2023 році сплатити пайовий внесок. Отже, замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, тому зобов'язаний повернути такі кошти на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України. Оскільки замовник у добровільному порядку не виконав законодавчо визначений обов'язок та, відповідно, самостійно не перерахував кошти пайової участі до дати прийняття спірного об'єкту в експлуатацію, відтак, саме з моменту введення об'єкта будівництва в експлуатацію замовник без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, який повинен бути розрахований, за висновком суду першої інстанції, відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України станом на час введення об'єкта будівництва в експлуатацію. Господарський суд дійшов висновку про те, що заявлена прокурором вимога щодо стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів пайової участі, розрахована саме таким чином, підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована та підлягає задоволенню у сумі 1531587,52 грн.
Щодо нарахованих інфляційних втрат та 3% річних, господарський суд виходив з того, що основними складовими частинами нарахування є сума заборгованості, період заборгованості та розмір процентів та коефіцієнтів, які діють у такий період. Урахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.05.2022 у справі №925/683/21 щодо нарахування інфляційних та 3% річних з моменту прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, перевіривши правильність виконаних прокурором розрахунків 3% річних та інфляційних втрат та, встановивши, що вони є арифметично правильними, господарський суд задовольнив вимоги про стягнення з відповідача 265234,44 грн інфляційних втрат та 87992,85 грн 3% річних, визнавши їх обґрунтованими. Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних до максимально можливого розміру господарський суд зазначив, що проценти та інфляційні нарахування, передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, тому господарський суд позбавлений права зменшити розмір нарахованих інфляційних втрат та 3% річних у порядку частини 3 ст.551 Цивільного кодексу України. Також господарський суд урахував правову позицію, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24, згідно з якою суд може зменшити розмір процентів річних з урахуванням підтверджених боржником обставин, але 3% річних, встановлені частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України, як і інфляційні втрати, не підлягають зменшенню судом.
Відповідач - фізична особа-підприємець Кононенко Володимир Митрофанович, подав на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 30.09.2025 у справі №922/2047/25 повністю і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю; судовий збір за подання апеляційної скарги стягнути з прокуратури на користь ФОП Кононенка В.М.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що у ФОП Кононенка В.М. як замовника нового будівництва виник обов'язок щодо перерахування до місцевого бюджету Харківської міської територіальної громади коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, оскільки початок будівельних робіт припав на 2019 рік, коли на законодавчому рівні ще існував обов'язок сплачувати пайову участь. Однак процедура, встановлена частиною 8 ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідачем не була проведена. Відповідач вважає, що потрібно відрізняти зміст зобов'язання, до якого у даному випадку входить обов'язок замовника будівництва, розпочатого в 2019 році, перерахувати грошові кошти на виконання акту цивільного законодавства (пункт 2 частини 6, частини 8 ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»), від строку його виконання (згідно з підпунктом 4 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідно до об'єкта будівництва в експлуатацію). Отже, грошове зобов'язання відповідача виникло ще 04.06.2019 у зв'язку з початком будівництва об'єкту на території міської ради та під час дії Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», натомість виконання зобов'язання (безпосередня сплата пайової участі) мало бути здійснено до прийняття відповідно об'єкта в експлуатацію, тобто до 30.06.2023 (у період дії Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні»). Таким чином, обов'язок зі сплати пайового внеску у відповідача виник саме в момент початку будівництва, тобто 04.06.2019, і, як стверджує відповідач, саме станом на цю дату слід розраховувати розмір пайового внеску, та, оскільки на зазначену дату початку будівництва житлового комплексу діяла у часі ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», то й розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту повинен бути розрахований відповідно до цієї норми права. Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших, передбачених законом відрахувань, не може перевищувати 4 відсотки від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків. На думку відповідача, розрахунок розміру пайової участі ФОП Кононенка В.М. повинен бути здійснений за іншим правовим обґрунтуванням та за формулою: 17827542,00 грн (загальна кошторисна вартість будівництва) х 4 відсотки (пункт 2 частини 6 ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», що дорівнює 713101,68 грн. Відповідно, нарахування 3% річних, інфляційних втрат також неправомірно нараховані. Відповідач вважає, що висновки господарського суду не відповідають встановленим обставинам справи, оскільки, визнаючи дату початку будівництва житлового комплексу - 04.06.2019, суд неправильно здійснив розрахунок розміру пайової участі, яка підлягала стягненню з відповідача станом на 30.06.2023 - момент закінчення будівництва об'єкта (видача відповідного сертифіката).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/2047/25 та ухвалено надіслати їх до Східного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №922/2047/25.
06.11.2025 матеріали справи надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Кононенка Володимира Митрофановича на рішення Господарського суду Харківської області від 30.09.2025 у справі №922/2047/25. Повідомлено учасників справи про призначення розгляду апеляційної скарги 27.11.2025 о 15:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду. Встановлено сторонам строк до 21.11.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання копії відзиву сторонам у справі. Встановлено сторонам строк до 21.11.2025 для подання заяв, клопотань тощо, з доказами їх надсилання іншим учасникам справи.
24.11.2025 від Салтівської окружної прокуратури міста Харкова через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив (вх.№13563) на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно з абзацом 1 вказаного пункту розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ є дійсним і продовжує свою дію до моменту його повного виконання. Однак замовником - ФОП Кононенком В.М. жоден договір про сплату пайової участі не укладався, тому вказане питання має регулюватися лише Законом №132-ІХ. У даних правовідносинах застосуванню підлягає саме положення абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ, яким передбачено обов'язок замовника будівництва сплатити пайову участь до прийняття відповідного об'єкта в експлуатацію, будівництво якого розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 він не введений в експлуатацію і договір про сплату пайової участі не був укладений, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 23.05.2024 у справі №915/149/23. Прокурор вважає безпідставними посилання відповідача на наявність у нього з Харківською міською радою правовідносин саме зобов'язального характеру, що, на його думку, виключає можливість стягнення з нього коштів у порядку ст.1212 Цивільного кодексу України відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-ІХ, оскільки у зв'язку з ухиленням ФОП Кононенком В.М. на час початку будівництва від обов'язку щодо укладення з міською радою договору про пайову участь у розвитку інфраструктури, між ФОП Кононенком В.М. та Харківською міською радою виникли кондикційні відносини, пов'язані з необхідністю повернення відповідачем безпідставно збережених грошових коштів, сплата яких передбачена Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-ІХ. Також прокурор вважає помилковим твердження відповідача про необхідність здійснення розрахунку суми безпідставно збережених ним коштів відповідно до частини 6 ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у розмірі 4% загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, як для житлових будинків, оскільки відповідач не звернувся до міської ради для визначення розміру коштів пайової участі, не сплатив відповідну суму протягом строку будівництва об'єкту, зокрема, до дня введення в експлуатацію житлового будинку, як кінцевої дати, передбаченої законодавцем для добровільної сплати забудовником свого внеску в розвиток інфраструктури міста, у Харківської міської ради з дня наступного за днем введення в експлуатацію житлового комплексу за адресою: м.Харків, вул.Франківська, 10 (3-й пусковий комплекс: будинок №3), а саме з 30.06.2023, виникло право щодо звернення до суду з позовом про примусове стягнення безпідставно збережених коштів. Просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2025 у зв'язку з відпусткою судді Крестьянінова О.О. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Тихий П.В.
У судовому засіданні 27.11.2025 представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримала у повному обсязі та просила суд задовольнити апеляційну скаргу.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2025 повідомлено учасників справи про оголошення перерви у судовому засіданні до 18.12.2025 до 14:00 год.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2025 зупинено провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Кононенка Володимира Митрофановича на рішення Господарського суду Харківської області від 30.09.2025 у справі №922/2047/25 до закінчення розгляду Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №914/169/25 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду. Ухвалено сторонам невідкладно повідомити Східний апеляційний господарський суд про результати перегляду в касаційному порядку справи №914/169/25.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.01.2026 поновлено провадження у справі №922/2047/25. Повідомлено учасників справи про призначення розгляду справи на 21.01.2026 о 17:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2026 у зв'язку з відпусткою судді Білоусової Я.О. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Лакіза В.В., суддя Тихий П.В.
Згідно з пунктом 14 ст.32 Господарського процесуального кодексу України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2026 повідомлено учасників справи про оголошення перерви у судовому засіданні до 11.03.2026 до 11:00 год.
Після перерви у судове засідання 11.03.2026 з'явились: прокурор та представник відповідача, провадження у справі продовжено зі стадії, на якій було оголошено перерву.
Представник Харківської міської ради у судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та завчасно.
Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокуратурою господарський суд дійшов висновку, що прокурором дотримані процедури, передбачені законодавством України для звернення до суду в інтересах держави, так само як і обґрунтовано, в чому може полягати порушення інтересів держави, тобто убачаються обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави прокуратурою в особі Харківської міської ради.
Апеляційна скарга не містить доводів та конкретних аргументів, які б заперечували законність чи обґрунтованість представництва прокурором інтересів держави/особи у даній справі.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши з урахуванням положень частини 1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
Відповідно до даних Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва 04.06.2019 розпочато нове будівництво - будівництво житлового комплексу за адресою: м.Харків, вул.Франківська, 10 (3-й пусковий комплекс: Будинок №3), згідно з дозволом на виконання будівельних робіт № ХК083162811533.
Замовником такого будівництва є Кононенко Володимир Митрофанович (РНОКПП: НОМЕР_1 ), який з 18.06.2004 зареєстрований як фізична особа-підприємець, одним з видів діяльності якого є будівництво житлових і нежитлових будівель (код економічної діяльності: 41.20).
Будівництво здійснено на земельній ділянці з кадастровим номером 6310137500:01:010:007, переданій в оренду СПДФО Кононенку Володимиру Митрофановичу строком до 01.02.2030 за договором оренди №75289/05 від 22.11.2005.
Рішенням 19 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 18.04.2018 №1050/18 «Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів, надання згоди на прийняття земельних ділянок у власність територіальної громади м.Харкова» вирішено щодо ФО-П Кононенка Володимира Митрофановича:
- затвердити проєкт землеустрою про відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення земельної ділянки, площею 0,7800 га, (кадастровий номер 6310137500:01:010:0007) із земель територіальної громади м.Харкова на цільове призначення для будівництва житлового комплексу по вул.Франківській, 10;
- змінити цільове призначення земельної ділянки, площею 0,7800 га, (кадастровий номер 6310137500:01:010:0007) на «для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури» по вул.Франківській, 10;
- звернутися до Департаменту земельних відносин Харківської міської ради для оформлення додаткової угоди до договору оренди землі від 22.11.2005 №75289/05 у частині зміни цільового призначення земельної ділянки (кадастровий номер 6310137500:01:010:0007), для будівництва об'єкту до 18.04.2020.
На виконання вказаного рішення між Харківською міською радою як орендодавцем та фізичною особою - підприємцем Кононенком Володимиром Митрофановичем як орендарем 03.05.2018 укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 22.11.2005 №75289/05, відповідно до якої змінено цільове використання вказаної земельної ділянки на «для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури».
Загальна вартість вказаного будівництва становить 17827,54 тисяч грн.
Будівництво житлового комплексу за адресою: м.Харків, вул.Франківська, 10 (3-й пусковий комплекс: Будинок №3) завершено 08.11.2021, що підтверджується відкритими даними з Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
Код об'єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000: 1122.1 - «Будинки багатоквартирні масової забудови».
У подальшому, на підставі акту готовності об'єкта до експлуатації від 13.05.2023 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту з інспекційної роботи Харківської міської ради видано відповідачу сертифікат №ХК122230626505 від 30.06.2023, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта проєктній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.
Вказаний об'єкт завершеного будівництва прийнято в експлуатацію 30.06.2023 відповідно до відомостей сертифіката №ХК122230626505 від 30.06.2023.
Як убачається з доданого реєстру документів Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі - пункт 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-IX).
Прокурор стверджує, що ФОП Кононенко В.М. як замовник будівництва до Харківської міської ради із заявою про укладення договору про пайову участь не звертався, між позивачем та відповідачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався, а відповідні грошові кошти до місцевого бюджету , у тому числі на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», ФОП Кононенком В.М. не сплачувалися, що не заперечується останнім.
Таким чином, будівництво житлового комплексу за адресою: м.Харків, вул.Франківська, 10 (3-й пусковий комплекс: Будинок №3) розпочато 04.06.2019, тобто до 01.01.2020, та не введено в експлуатацію до цієї дати.
Оскільки порядок сплати коштів пайової участі у 2020 році регулювався пунктом 2 Прикінцевих те перехідних положень Закону №132-IX, а будівництво об'єкта розпочато до 2020 року, прокурор вважає, що у ФОП Кононенка В.М. виник обов'язок упродовж 10 днів з 01.01.2020 звернутись до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію, а саме, до 30.06.2023. Разом з тим, замовник ввів об'єкт будівництва в експлуатацію без сплати пайового внеску, що свідчить про порушення ним підпункту 4 пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».
Ураховуючи норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», за висновком прокурора розмір пайової участі, який на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України підлягає стягненню з відповідача до бюджету на користь позивача, повинен бути розрахований відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України станом на дату введеня об"єкта будівництва в експлуатацію і становить 1531587,52 грн.
За порушення строків виконання зобов'язання прокурором на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та заявлено до стягнення 265234,44 грн - інфляційних втрат та 87992,85 грн - 3% річних.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що ключовим і визначальним у цьому спорі, з урахуванням підстави позовних вимог та можливості застосування ст.1212 Цивільного кодексу України, є саме строк, коли забудовник порушив визначенні законом зобов'язання.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 ст.14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 527 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначає правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні, відповідно до ст.1 якого замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проєктної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 цього Закону. Однак з 01.01.2020 набули чинності норми Закону №132-IX, яким статтю 40 Закону №3038-VI виключено.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.
Згідно з підпунктом 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта.
Відповідно до підпункту 4 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
За умовами частини 2 статті 40 зазначеного Закону замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною 4 цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини 3 статті 40 Закону № 3038-VI полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію (частини 5, 9 статті 40 Закону №3038-VI).
Зі змісту статті 40 Закону №3038-VI випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов'язковим на підставі закону.
Згідно абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» визначено наступний розмір та порядок сплати замовником будівництва пайової участі:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
2) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
3) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
4) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
5) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Верховний Суд у постановах від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 виснував, що законодавець під час внесення змін до Закону №3038-VI (шляхом виключення статті 40 цього Закону на підставі Закону №132-ІХ) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об'єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме: договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону № 3038-VI, залишались дійсними та підлягали повному виконанню і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема, щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними; якщо станом на 01.01.2020 такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020, встановлений статтею 40 Закону №3038-VI обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов'язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавцем визначено нормативне регулювання таких правовідносин прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-ІХ. Зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX визначено розмір та порядок пайової участі замовників будівництва.
Як свідчать матеріали справи, договір про сплату коштів пайової участі між Харківською міською радою та ФОП Кононенком В.М. не укладався.
Колегія суддів зазначає, що у постанові від 23.05.2024 у справі №915/149/23 (у межах якої розглядався позов прокурора в інтересах держави в особі міськради про стягнення грошових коштів пайової участі за відсутності укладеного між сторонами договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту) Верховний Суд виснував, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, при цьому таке зобов'язання повинно бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Набуття чинності 01.01.2020 Законом №132-IX, яким статтю 40 Закону №3038-VI виключено, також не скасовує обов'язку по сплаті пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 зазначила таке:
«…За змістом Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» та Прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас, зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, що діяла до 01.01.2020) визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію.
Аналіз правової природи цих правовідносин дає підстави для висновку, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» після втрати нею чинності.
Крім того, пунктом 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають».
У означеній вище постанові Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи питання пайової участі забудовника у розвитку інфраструктури населеного пункту та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права, також зауважила, що:
«- з 01.01.2020 скасовано дію статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка передбачала обов'язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов'язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак, якщо на час здачі новозбудованого об'єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов'язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов'язати укласти договір або визнати договір укладеним;
- у зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України;
- у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування».
Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постановах (від 22.05.2025 у справі №910/6176/24, від 20.05.2025 у справі № 915/476/24, від 19.02.2025 у справі №903/468/24, від 17.04.2025 у справі №911/65/24, від 07.09.2023 у справі №916/2709/22 та від 15.08.2024 у справі №914/2145/23, від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 07.09.2023 у справі №916/2709/22 та від 19.02.2025 у справі №903/468/24 тощо) неодноразово зазначав про те, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX порядок пайової участі замовника будівництва впроваджено законодавцем для: 1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; 2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
Господарським судом встановлено, що рішенням 19 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 18.04.2018 №1050/18 «Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів, надання згоди на прийняття земельних ділянок у власність територіальної громади м.Харкова» вирішено щодо ФОП Кононенка Володимира Митрофановича: затвердити проєкт землеустрою про відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення земельної ділянки, площею 0,7800 га, (кадастровий номер 6310137500:01:010:0007) із земель територіальної громади м.Харкова на цільове призначення для будівництва житлового комплексу по вул.Франківській, 10; змінити цільове призначення земельної ділянки, площею 0,7800 га, (кадастровий номер 6310137500:01:010:0007) на «для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури» по вул.Франківській, 10; звернутися до Департаменту земельних відносин Харківської міської ради для оформлення додаткової угоди до договору оренди землі від 22.11.2005 №75289/05 у частині зміни цільового призначення земельної ділянки (кадастровий номер 6310137500:01:010:0007), для будівництва об'єкту до 18.04.2020 (а.с.148, том 1).
Згідно з інформацією з порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва 04.06.2019 розпочато нове будівництво - будівництво житлового комплексу за адресою: м.Харків, вул.Франківська, 10 (3-й пусковий комплекс: будинок №3) згідно з дозволом на виконання будівельних робіт №ХК083162811533 (а.с.20-25, том 1).
Як убачається з інформації з порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі пункт 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні від 20.09.2019 № 132-IX)» (а.с.37, том 1).
У подальшому сертифікатом №ХК122230626505 від 30.06.2023, виданим на підставі акту готовності об'єкта до експлуатації від 13.05.2023, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту з інспекційної роботи Харківської міської ради засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта проєктній документації та підтверджено його готовність до експлуатації (а.с.41-42, том 1).
Отже, колегія суддів зазначає, що замовник - ФОП Кононенко В.М., розпочавши у 2019 році будівництво багатоквартирного житлового будинку, зобов'язаний був до прийняття його в експлуатацію сплатити на рахунок позивача кошти пайового внеску в розмірі 2 відсотків вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування, однак цього не зробив, внаслідок чого без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту.
Також, у контексті наведеного слід зазначити, що розмір пайової участі замовника будівництва, який порушив своє зобов'язання, не може бути більшим, ніж розмір пайової участі замовника будівництва, який виконав вимоги пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання інвестиційної діяльності в Україні» та сплатив пайову участь до введення об'єкта будівництва в експлуатацію, оскільки такий підхід ставить замовників будівництва в нерівні умови, що не передбачено ні положеннями цивільного законодавства, ні профільного закону. Відповідальність замовника будівництва саме за невиконання своїх зобов'язань щодо вчасної сплати пайової участі встановлюється спеціальними нормами цивільного законодавства, зокрема, ст.625 Цивільного кодексу України, що можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Отже, зобов'язання зі сплати пайової участі, яке виникло на підставі пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання інвестиційної діяльності в Україні», та його розмір залишається незмінним чи то при сплаті до введення об'єкта в експлуатацію, чи то у порядку ст.1212 Цивільного кодексу України.
Ураховуючи вимоги абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», якими визначено розмір та порядок сплати замовником будівництва пайової участі, зокрема, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта.
Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва здійснюється саме на момент початку будівництва.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що при розрахунку пайової участі застосуванню підлягає опосередкована вартість спорудження житла за регіонами України, затверджена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування, що існувала станом на дату початку будівництва .
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17.02.2026 у справі №914/169/25.
Отже, колегія суддів погоджується з заявником апеляційної скарги, що обов'язок зі сплати пайового внеску у відповідача виник саме у момент початку будівництва, тобто 04.06.2019, і саме на цю дату слід розраховувати розмір пайового внеску.
Разом з тим, звертаючись з апеляційною скаргою, відповідач помилково вважає, що розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту повинен бути розрахований на підставі загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта відповідно до ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Такі доводи не відповідають змісту абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ, який обумовлює розмір пайової участі у відсотковому співвідношенні до загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта лише для нежитлових будівель та споруд. Тоді як для житлових будинків розмір пайової участі (якщо менший розмір не встановлений органом місцевого самоврядування) визначається з огляду на вартість будівництва об'єкта, що розраховується саме відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудженого житла за регіонами України, затверджених відповідним центральним органом виконавчої влади.
З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає таке.
Щодо об'єкта відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000:1122.1-«Будинки багатоквартирні масової забудови», житловий комплекс за адресою: м.Харків, вул.Франківська, 10 (3-й пусковий комплекс: Будинок №3) будівництво якого розпочалося у червні 2019 року, колегія суддів зазначає, що при розрахунку прокурором помилково вказано опосередковану вартість спорудженого житла для Харківської області, яка затверджена наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 17.05.2023 №408 станом на 30.06.2023, відтак слід застосовувати наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 06.12.2018 №335, який встановлює опосередковану вартість спорудження житла для Харківської області станом на 01.10.2018 (діяв на початок будівництва - 04.06.2019), та, яка становить 12454,00 грн/кв.м.
З урахуванням вказаного, апеляційний господарський суд вважає за необхідне здійснити перерахунок величини пайового внеску, 3% річних та інфляційних втрат при здійсненні будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.
Так, розмір пайового внеску, що підлягає стягненню, становить: 12454,00 грн х 34890,4 х 0,02 = 869388,83 грн.
Відповідно, ураховуючи вищевказаний розмір пайового внеску, що підлягає стягненню, судом апеляційної інстанції перераховано і розмір інфляційних втрат та 3% річних у заявлений прокурором період: з 30.06.2023 по 29.05.2025, тому до стягнення підлягає сума інфляційних втрат у розмірі 163816,72 грн, та 3% річних у розмірі 49948,17 грн.
Вказані розрахунки долучаються до матеріалів справи.
Відповідно до частин 3-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.
Згідно з частиною 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина 4 ст.277 Господарського процесуального кодексу України).
На підставі викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача та зміну рішення суду першої інстанції, з викладенням резолютивної частини рішення суду першої інстанції в новій редакції, розподіливши судові витрати.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат у вигляді судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, керуючись статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку про покладення цих витрат на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.
З огляду на часткове задоволення позову, що становить 57,46% від суми позову, судовий збір за розгляд позовної заяви покладається на відповідача у розмірі 12997,84 грн.
Ураховуючи часткове задоволення апеляційної скарги - 42,54% від заявлених вимог, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на прокурора пропорційно задоволених вимог у розмірі 14429,9 грн.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Кононенка Володимира Митрофановича задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 30.09.2025 у справі №922/2047/25 змінити, виклавши резолютивну частину у такій редакції:
«Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Кононенка Володимира Митрофановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ: 04059243) для зарахування в дохід місцевого бюджету Харківської міської територіальної громади грошові кошти у сумі 1083153,72 грн, з яких: 869388,83 грн - безпідставно збережені кошти пайової участі, 163816,72 грн - інфляційні нарахування, 49948,17 грн - 3% річних.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Кононенка Володимира Митрофановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м.Харків, вул.Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) витрати зі сплати судового збору у розмірі 12997,84 грн».
Стягнути з Харківської обласної прокуратури (61001, м.Харків, вул.Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) на користь фізичної особи-підприємця Кононенка Володимира Митрофановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) 19496,76 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 18.03.2026.
Головуючий суддя І.В. Тарасова
Суддя В.В. Лакіза
Суддя П.В. Тихий