11 березня 2026 року м. Харків Справа № 922/3786/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Лакіза В.В.
за участю секретаря Андерс О.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (вх.№140Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 06.01.2026 у справі №922/3786/25 (повний текст рішення складено та підписано 16.01.2026 суддею Жиляєвим Є.М. у приміщенні Господарського суду Харківської області)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України", м.Харків,
до Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області, м.Лозова Харківської області,
про стягнення 5989703,66 грн,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області про стягнення 5684472,33 грн заборгованості за Типовим договором розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498, до якого відповідач приєднався заявою-приєднанням від 01.07.2023 №200104СТ-1062-23, за період з серпня 2025 року по вересень 2025 року та нарахованих на цю заборгованість 267948,90 грн пені, 25930,54 грн 3% річних та 11351,89 грн інфляційних втрат.
В обгрунтування позовних вимог позивач послався на виконання ним свого обов'язку за Типовим Договором розподілу природного газу щодо надання відповідачу у період з серпня 2025 року по вересень 2025 року послуг з розподілу природного газу вартістю 5684472,33 грн, яка відповідно до п. 6.6. Договору мала сплачуватися до початку відповідного розрахункового місяця, невиконання відповідачем вказаного грошового зобов'язання та наявність у зв'язку з цим підстав для стягнення зазначеного боргу разом із нарахованими на нього пенею на підставі п. 8.2. Договору в розмірі 267948,90 грн, 3% річних в розмірі 25930,54 грн та інфляційними втратами в розмірі 11351,89 грн відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.01.2026 у справі №922/3786/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" 5684472,33 грн основного боргу за період з серпня 2025 року по вересень 2025 року, 7724,65 грн пені, 7475,47 грн 3% річних, 8526,71 грн інфляційних втрат та 69332,64 грн витрат зі сплати судового збору. У решті позову - відмовлено. Клопотання Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області про відстрочення виконання рішення суду задоволено. Відстрочено виконання рішення господарського суду Харківської області від 06.01.2026 по справі № 922/3786/25 строком на один рік до 06 січня 2027 року.
В обґрунтування висновку про часткове задоволення позову суд послався на доведеність складеними у відповідності до п. 10 глави 6 розділу VI Кодексу ГРС та п. 6.8 Типового Договору розподілу природного газу та підписаними сторонами без зауважень актами приймання-передачі наданих послуг від 31.08.2025 №УХФ00014076 та від 30.09.2025 №УХФ00016204 виконання позивачем обов'язку щодо забезпечення у період серпень 2025 року - вересень 2025 року можливості цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи, й, відповідно надання послуг з розподілу належних йому об'ємів (обсягів) природного газу у вказаний період, договірна вартість яких склала 5684472,33 грн, несплату відповідачем зазначеної вартості, строк якої, що встановлений п. 6.6. Договору, є таким, що настав та наявність у зв'язку з цим підстав для стягнення вказаної суми боргу разом з нарахованими на нього відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційними втратами, 3% річних та відповідно до п. 8.2 Договору пенею. Разом з тим, при розрахунку інфляційних втрат, 3% річних та пені позивачем невірно визначено періоди прострочення, оскільки відповідні нарахування позивачем проведено з початку поточного місяця, а не з моменту виникнення зобов'язань за п. 6.6 Договору розподілу природного газу за заявою приєднання №№200104СТ-1062-23 від 01.07.2023, де зазначено, що остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів, у зв'язку з чим нарахування інфляційних витрат, пені та 3 % річних мають починатися з урахуванням початку виникнення зобов'язань зі сплати за договором та із врахуванням дати закінчення періоду нарахування, а тому обґрунтованими є нараховані в межах правильно визначених періодів прострочення інфляційні втрати у розмірі 8526,71 грн, 3% річних у розмірі 7475,47 грн та 77246,52 грн пені.
Разом з цим суд частково задовольнив клопотання відповідача про зменшення пені на 99% , зменшивши її на 90%, пославшись на наявність виняткових обставин, які відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України надають суду право на зменшення неустойки, а саме, об'єктивні обставини, які склалися у зв'язку зі збройною агресією з боку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, враховуючи поточну обстановку, а також обставини, які зазначено відповідачем в обґрунтування клопотання про зменшення пені, які в сукупності свідчать про те, що належні до сплати штрафні санкції є надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, їх сплата не відповідатиме принципам розумності, добросовісності, справедливості цивільного законодавства, оскільки стягнення пені у заявленому розмірі призведе до порушення балансу майнових інтересів сторін зобов'язання, спотворить мету неустойки, перетворивши її зі стимулу належного виконання зобов'язань на спосіб отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, ставши при цьому непомірним тягарем для боржника (відповідача).
В обґрунтування задоволення клопотання Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області про відстрочення виконання рішення суду суд послався на доведення відповідачем виняткових обставин, які можуть істотно ускладнити виконання рішення суду або зробити неможливим його виконання та відповідно до положень статті 331 Господарського процесуального кодексу України є підставою для відстрочення виконання рішення суду, враховуючи існування надзвичайних обставин в країні через військову агресію рф проти України, введення у зв'язку з цим воєнного стану згідно з Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, а також підтверджені доказами обставини, зумовлені специфікої діяльності підприємства відповідача, а саме те, що: відповідач є підприємством, яке є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, є єдиним підприємством, яке здійснює теплопостачання в м. Лозова Лозівського району Харківської області, специфіка роботи якого полягає в тому, що основними споживачами теплової енергії є бюджетні підприємства та населення міста, які мають постійну значну заборгованість за спожиту теплову енергію, а заборгованість держави з відшкодування йому різниці в тарифах на теплову енергію на 01.01.2025 за 2022 - 2024 роки, яка виникла на підставі вимог Закону України №2479-ІХ "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування", згідно якого забороняється підвищення тарифів на теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) для населення протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, складає 201908123 грн; відповідач з 2023 року бере участь разом з органом місцевого самоврядування у реструктуризації заборгованості за природний газ та електричну енергію згідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення", виконав у 2023 році вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 812 від 19.07.2022 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам" та відкрив рахунки, про що свідчить додаткова угода до договору про здійснення розрахунково-касового обслуговування від 28.07.2022; згідно з відомостями доданих відповідачем фінансових звітів (баланси, звіти про фінансові результати діяльності, звіти з праці, звіти про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємства від надання послуг теплопостачання та інші фінансові документи) підприємство відповідача знаходиться у скрутному фінансовому становищі через те, що має значні збитки від надання послуг теплопостачання з причин зростання дебіторської заборгованості населення та держави, і при цьому у відповідності до звітів із праці розмір заробітної плати у періодах надання та ненадання послуг з теплопостачання фактично не змінювався.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" подав на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність викладених в рішенні висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить це рішення скасувати у частині відмови у стягненні суми пені у розмірі 260224, 25 грн, 3% річних у сумі 18455, 07 грн та інфляційних втрат у сумі 2825,18 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити відповідні позовні вимоги, а також скасувати це рішення у частині надання відстрочення його виконання до 06 січня 2027 року та відмовити відповідачу у задоволенні клопотання про відстрочення виконання рішення суду.
В обгрунтування апеляційної скарги позивач послався на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням умов пункту 6.6. Договору слід здійснювати не з першого числа поточного місяця поставки, а після 10 числа наступного місяця за розрахунковим, оскільки це суперечить умовам Договору, а також безпідставно зменшив розмір пені та надав відстрочку виконання рішення.
Зокрема, позивач стверджує, що визначення судом періоду прострочення з оплати послуг з розподілу природного газу після 10 числа наступного місяця за розрахунковим ґрунтується на неправильному тлумаченні пункту 6.6. Договору, оскільки ним передбачено обов'язок споживача, який не є побутовим, здійснити оплату вартості послуг з розподілу природного газу на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ, а враховуючи те, що відповідач є обізнаним з обсягом річної замовленої потужності та обсягом споживання газу на місяць, з яких обчислюється щомісячна вартість послуг з розподілу природного газу, з огляду на засади добросовісності та розумності, він мав здійснювати оплату такої вартості в порядку передплати незалежно від отримання формального рахунку на оплату, який містить вже узгоджені та доведені до відома відповідача обсяги та вартість послуг з розподілу природного газу.
При цьому позивач наголошує, що ним на виконання умов Типового Договору з розподілу природного газу були завчасно направленні рахунки на оплату наданих за Типовим договором послуг з розподілу природного газу у серпні 2025 року та вересні 2025 року на електронну пошту відповідача - ltsf23@meta.ua, яка зазначена на офіційному сайті Лозівської міської ради Харківської області як адреса електронної пошти бухгалтерії відповідача, та беззаперечний факт отримання відповідачем рахунків засвідчений доданим рахунком, який засвідчено відміткою про його отримання відповідачем. Позивач просить врахувати викладений у постанові Верховного Суду від 23.06.2023 у справі № 916/3027/21 висновок щодо того, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст.
Разом з цим позивач вказує на те, що визначений пунктом 6.6. Договору порядок розрахунку за надані у звітному місяці послуги до десятого числа місяця, насупного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів стосується лише споживачів, що мають сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання.
Крім цього позивач зазначив про безпідставність висновку суду першої інстанції про наявність виняткових обставин , які відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України надають суду право зменшити розмір пені, оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами того, що причиною прострочення виконання грошового зобов'язання у спірних правовідносинах були обставини, які перебувають поза його волею, а його виконання перетворюється у несправедливо непомірний тягар для відповідача та може спричинити зупинення господарської діяльності.
Зокрема, позивач зазначає, що відповідач був достеменно обізнаний про наявну у нього суму заборгованості, оскільки жодним чином не заперечував такого факту та підписав акт звірки та у нього була наявна можливість у добровільному порядку, без застосування штрафних санкцій, оплатити заборгованість, яку він сплатив лише частково, що у свою чергу змусило позивача звернутися з позовом про стягнення наявної простроченої заборгованості разом із нарахованими на неї пенею, 3% річних та інфляційними втратами, і розмір заявленої пені є спів мірним з розміром основного боргу.
Разом з цим позивач зазначив, що в контексті даної справи доводи боржника щодо його скрутного матеріального становища, яке не дозволяє виконати рішення суду найближчим часом, не є беззаперечними, а надані докази не є належними доказами його неплатоспроможності, оскільки реальний матеріальний стан має оцінюватися в сукупності з іншими доказами, зокрема, але не виключно, інформацією про розрахунки боржника, доказами відсутності руху коштів за банківськими рахунками, доказами про відсутність майна або його недостатності для погашення вимог кредиторів та доказами того, що задоволення вимог стягувача призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами, тощо.
Позивач вважає, що скрутний фінансовий стан боржника є наслідком діяльності останнього як самостійного суб'єкта господарювання, а тому не є самостійною обставиною в якості підстави для надання відстрочення виконання рішення суду, а обставина введення воєнного стану на території України стосується обох сторін і не свідчить про те, що боржник не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти та останнім не надано доказів того, що підприємство зупинило діяльність у зв'язку з воєнним станом , що його працівники та керівництво, інші посадові особи мобілізовані або перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов'язки у зв'язку з воєнними діями, все або частину складу рухомого майна підприємства задіяно під час здійснення тих чи інших заходів, що перешкоджало б суб'єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.
Позивач зазначив, що він так само як і відповідач є соціально значимим підприємством, яке здійснює ліцензовану господарську діяльність з розподілу природного газу, у той час як господарська діяльність відповідача з теплопостачання є похідною від вказаних послуг, оскільки здійснюється у прямій залежності від роботи газорозподільних мереж позивача , через які до відповідача надходять обсяги природного газу, які останній використовує у своїй діяльності.
Позивач так само як і відповідач надає комунальні послуги за тарифами, які затверджує регулятор - НКРЕКП, розмір яких не відповідає фактичним витратам підприємства для здійснення ліцензованої діяльності, і при цьому він не має іншого джерела доходів, у зв'язку з чим має нестачу обігових коштів в умовах систематичного порушення договірних зобов'язань та як підприємство, яке фактично здійснює доставку природного газу підприємствам, вимушене здійснювати заходи із забезпечення опалювального періоду у 2025-2026 роках, що потребує значних матеріальних витрат на поточні та капітальні ремонти устаткування та обладнання, які постійно зростають внаслідок обстрілів з боку рф, в умовах дефіциту обігових коштів, а тому зменшення пені та надання відстрочки виконання рішення суду вплине на фінансову стабільність стягувача та, як наслідок цього, на стабільність газопостачання на території всієї Харківської області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2026 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" на рішення Господарського суду Харківської області від 06.01.2026 у справі №922/3786/25 та призначено її до розгляду на 11.03.2026 р. об 11:30 годині.
18.02.2026 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 1986), згідно з яким він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.
В судовому засіданні представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги.
Представник позивача, який подавав заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яка була задоволена ухвалою від 19.02.2026, у зв'язку з його технічними неполадками не мав змоги вийти на стабільний зв'язок. Згідно з частиною 5 ст.197 Господарського процесуального кодексу України, пунктом 46 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, зокрема підсистеми відеоконференцзв'язку, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.
У призначене судом місце проведення судового засідання у приміщенні суду позивач представника не направив.
Відповідно до ч. 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши поясненння представника відповідача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії ТОВ "Газорозподільні мережі України" (далі - Оператор ГРМ, позивач) - є суб'єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) на території Харківської області починаючи з 01.07.2023. Зазначену діяльність позивач здійснює відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор) від 26.12.2022 №1839 "Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ "Газорозподільні мережі України" із змінами, внесеними постановою НКРЕКП від 28.06.2023 №1131.
У спірних правовідносинах відповідач, споживач має статус споживача природного газу, оскільки згідно п. 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ споживач природного газу (споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, об'єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ Оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу).
Договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким оператор газорозподільної системи забезпечує цілодобовий доступ об'єкта споживача до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газ (глави І розділ 1 Кодексу ГРС).
Відповідно до п. 3 глави 3 розділ V! Кодексу ГРС договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного Кодексу України за формою Типового договору розподілу природного газу.
Згідно з п. 4 глави 3 розділу VІ Кодекс ГРС договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору (копія типового договору додається).
Відповідачем було підписано заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу № 200104СТ-1062-23 від 01.07.2023, отже, відповідач приєднався до умов Типового публічного договору розподілу природного газу, текст якого затверджений Постановою НКРЕКП № 2498 від 30.09.2015 (далі - Договір).
Відповідно до п. 2.1 Договору Оператор ГРМ зобов'язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором.
Згідно з п. 6.1. Договору оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
Величина річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) Споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРС.
Споживач, що не є побутовим, оплачує замовлену потужність виходячи з наявних об'єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу (копія додатку 4 до типового договору розподілу природного газу додається).
Відповідно до п. 6.4 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць.
Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності (п. 6.3. Договору).
Тариф на послуги розподілу природного газу для ХАРКІВСЬКОЇ ФІЛІЇ позивача встановлено Постановою НКРЕКП від 30.12.2022 №1944 "Про встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу для ТОВ "Газорозподільні системи України" (копія додається) у розмірі 1,99 грн за 1 м3 на місяць (без урахування ПДВ), що відповідно складає 2,388 грн. (з урахуванням ПДВ).
Постановою НКРЕКП № 2080 від 07.10.2019 внесено зміни до Кодексу ГРС (та до типового договору розподілу природного газу відповідно), згідно яких з 01.01.2020 запроваджується новий порядок розрахунків за послугу з розподілу природного газу, зокрема, змінено принцип визначення величини потужності для споживачів природного газу та здійснено перехід від приєднаної потужності до замовленої, яка розраховується відповідно до вимог Кодексу ГРС виходячи із об'ємів споживання об'єктів споживачів за попередній рік.
Пункт 5 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ передбачає, що для нового споживача, що не є побутовим, та/або його об'єкта річна замовлена потужність споживача (його об'єкта) визначається споживачем за його заявою, але не менше обсягів, визначених абзацом четвертим пункту 4 цієї глави.
Розрахунки для нового споживача, що не є побутовим, та/або його об'єкта здійснюються виходячи з величини замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача до кінця календарного року та оплачуються споживачем рівномірними частками. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається шляхом множення тарифу на розподіл природного газу на співвідношення замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача до кількості місяців, які залишились до кінця календарного року, з урахуванням місяця, у якому здійснюється замовлення потужності.
Із врахуванням умов типового договору розподілу природного газу та норм Кодексу (п. 5 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ), споживачем було самостійно визначено плановий обсяг замовленої річної потужності.
Відповідно до п. 2 гл. 6 розд. VI Кодексу ГРС річна замовлена потужність об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, крім випадків, передбачених цією главою.
Оператор ГРМ зобов'язаний до 12 жовтня щорічно за підсумками газового року проінформувати споживача про фактичний обсяг споживання природного газу всіма об'єктами споживача за попередній газовий рік та одночасно повідомити його, що зазначений обсяг споживання газу за замовчуванням споживача буде визначений як розмір річної замовленої потужності споживача на наступний календарний рік. У такому повідомленні Оператор ГРМ одночасно має зазначити про: величину річної замовленої потужності на поточний календарний рік; величину потужності, яка розрахована для щомісячної оплати споживачем у поточному календарному році; величину потужності, яка розрахована для щомісячної оплати споживачем у наступному календарному році; покази лічильника природного газу/інші дані, за якими було сформовано (станом на 30 вересня поточного року) розмір річної замовленої потужності (за замовчуванням) на наступний календарний рік (для побутових споживачів).
Така інформація надається споживачеві шляхом розміщення її у платіжних документах (для побутових споживачів), особистих кабінетах споживача (за наявності), актах приймання-передачі природного газу (для споживачів, що не є побутовими).
Споживач, що не є побутовим, має право не пізніше ніж до 20 жовтня календарного року, що передує розрахунковому (крім замовлення потужності на 2020 рік, яке здійснюється до 01 листопада), подати Оператору ГРМ уточнену заявку на величину річної замовленої потужності сумарно по всіх його об'єктах з розбивкою по кожному об'єкту в газорозподільній зоні відповідного Оператора ГРМ на розрахунковий календарний рік.
Позивачем на виконання вищевказаних вимог Кодексу ГРС у Акті приймання передачі газу №10514 від 30.09.2024 (копія акта додається) було повідомлено відповідача про фактичний обсяг споживання природного газу за попередній газовий рік, а саме: 14 262 593,75 м3, та одночасно повідомлено, що зазначений обсяг споживання газу за замовчуванням споживача буде визначений як розмір річної замовленої потужності споживача на 2025 календарний рік, а величина потужності, що розрахована для місячної оплати складає 1 188 549,48 м3 (14 262 593,75: 12 = 1 188 549,48 м3).
При розрахунку річної замовленої потужності також слід врахувати, що згідно листів №1245 та №1246 від 20.11.2024 була приєднана додаткова точка обліку природного газу з плановим об'ємом замовленої річної потужності по точці обліку природного газу 260360 м3.
А тому здійснивши розрахунок річної замовленої потужності вона склала 1 210 426,15 (14 262 593,75 + 260360), що разом складає 14 522 953,75 : 12).
Разом з тим, при розрахунку річної замовленої потужності враховуються дані корегуючого акта №УХФ00000016 від 31.08.2025.
При цьому, розмір річної замовленої потужності, розрахованої за місяць, може відрізнятись в незначній мірі, в зв'язку з округленням розрахункових величин за умови додержання загальної суми річної замовленої потужності.
Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому зазначає про те, відповідачем не виконуються обов'язки із оплати послуг розподілу природного газу, а саме не виконується встановлений договором розподілу природного газу обов'язок по оплаті річної замовленої потужності (п. 2.1, розділ VI).
Відповідно до п. 6.6. договору, оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством Споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання Споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Згідно з п. 6.4 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць.
Відповідно до п. 10 глави 6 розділу VI Кодексу ГРС та до п. 6.8 договору надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу Споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між Сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу ГРС.
На виконання вимог Кодексу ГРС та договору, сторонами було складено у 2025 році акти наданих послуг. А саме:
- Акт №УХФ00014076 від 31.08.2025, відповідно до якого у серпні 2025 року споживачу забезпечено цілодобовий доступ до розподілу 1 190 216,16 м3 природного газу, вартість послуг склала 2 842 236,19 грн. (1 190 216,16 х 1,99 грн х 1,2 (ПДВ) = 2 842 236,19 грн);
- Акт №УХФ00016204 від 30.09.2025, відповідно до якого у вересні 2025 року споживачу забезпечено цілодобовий доступ до розподілу 1 190 216,14 м3 природного газу, вартість послуг склала 2 842 236,14 грн. (1 190 216,14 х 1,99 грн х 1,2 (ПДВ) = 2 842 236,14 грн).
Всього за період серпень 2025 року - вересень 2025 року позивачем було надано споживачу послуги розподілу природного газу на загальну суму: 5 684 472,33 грн. з урахуванням ПДВ.
Акти наданих послуг підписані з боку відповідача без зауважень.
Позивач зазначає в позовній заяві про те, що ним направлялися рахунки на оплату послуг розподілу природного газу завчасно на виконання вимог типового договору з метою можливості здійснення непобутовим споживачем попередньої оплати послуг Оператора ГРМ.
Позивачем у позові вказано про те, що вказані рахунки направлені на електронну пошту, про що позивачем разом з позовом було надано роздруківки скрін-шотів направлення електронною поштою рахунків і таким чином, на думку позивача, ним підтверджено виконання зі свого боку вимоги з направлення відповідачу рахунків на оплату послуг розподілу природного газу завчасно.
Враховуючи наведене, позивачем у позові наголошено про те, що відповідач мав можливість виконати свій обов'язок з оплати послуг розподілу природного газу на умовах попередньої оплати, як це визначено п. 6.6 Типового договору розподілу природного газу.
Позивачем у позові зазначено про те, що ним підтверджено направлення відповідачу рахунків на оплату послуг відповідно до вимог типового договору розподілу природного газу електронною поштою, надано відповідні скрін-шоти сторінки сервісу електронної пошти, які дозволяють чітко визначити адресу електронної пошти отримувача електронного відправлення, його назву та зображення (зміст), але відповідач не здійснив оплату за фактично розподілений газ, у зв'язку з чим, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за договором розподілу природного газу №200104СТ-1062-23 від 01.07.2023 за період з серпня 2025 року по вересень 2025 в розмірі 5684472,33 грн., яка залишилася відповідачем несплаченою.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку шляхом стягнення заборгованості з оплати вартості послуг з розподілу природного газу, наданих відповідачу у серпні та вересені 2025 року разом із нарахованими на неї пенею, 3% річних та інфляційними втратами.
Відповідачем було надано відзив на позовну заяву, в якому відповідачем щодо розміру основного боргу, пені та 3 % річних зазначено про те, що позивач не вірно розрахував суму інфляційних втрат, пені та 3 % річних, так як нарахування він почав з початку поточного місяця, а не з моменту виникнення зобов'язань за п. 6.6 договору розподілу природного газу за заявою приєднання №200104СТ-1062-23 від 01.07.2023, де зазначено, що остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів. Відповідач у системі "Ліга закон" перерахував інфляційні втрати, пеню та 3 % річних з урахуванням початку виникнення зобов'язань по сплаті за договором та врахував дату закінчення періоду нарахування, вказану позивачем у розрахунку, сума інфляційних витрат склала 8526,71 грн., 3 % річних склала 7475,47 грн., сума пені склала 77246,52 грн. Обґрунтовуючи викладене у відзиві на позов клопотання про зменшення розміру пені та надання відстрочки виконання рішення, відповідач зазначає, що визнає наявність обов'язку виконання рішення суду в даній справі, не відмовляється та не ухиляється від такого виконання, проте зазначає про існування на даний час незалежних від нього обставин, які унеможливлюють виконання судового рішення найближчим часом та просить врахувати, що відповідач є підприємством, яке є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, тому як основною метою діяльності відповідача є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності підприємства та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу відповідача. Відповідач є єдиним джерелом теплопостачання в м. Лозова, Лозівський район та обслуговує понад 19 тисяч особових рахунків споживачів-фізичних осіб, 51 об'єкти бюджетної та соціальної сфери, до складу яких входять 11 медичних закладів, 18 шкільних закладів та 12 дитячих садків. Специфіка роботи підприємства полягає в тому, що основними споживачами теплової енергії є бюджетні підприємства та населення міста, які мають постійну значну заборгованість за спожиту теплову енергію. Обсяг заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію на 01.01.2025 за 2022 - 2024 роки складає суму у розмірі 201908123,00 грн. Зазначена заборгованість з різниці в тарифах виникла на підставі вимог Закону України №2479-ІХ "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування", згідно якого забороняється підвищення тарифів на теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) для населення протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано. Відповідач з 2023 року бере участь разом з органом місцевого самоврядування у реструктуризації заборгованості за природний газ та електричну енергію згідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення", виконав у 2023 році вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 812 від 19.07.2022 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам" та відкрив рахунки, про що свідчить додаткова угода до договору про здійснення розрахунково-касового обслуговування від 28.07.2022. Відповідачем у відзиві також зазначено про наявність обставини, які склалися на підприємстві відповідача у зв'язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, та несприятливу поточну обстановку на підприємстві. Відповідачем також наголошено про те, що підприємство відповідача має значні збитки та знаходиться у скрутному фінансовому становищі, що підтверджуються наданими до справи фінансовими звітами (баланси, звіти про фінансові результати діяльності, звіти з праці, звіти про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємства від надання послуг теплопостачання та інші фінансові документи) - однозначно вказують на наявність значних збитків підприємства від надання послуг теплопостачання з причин зростання дебіторської заборгованості населення та держави, при цьому у відповідності до звітів із праці розмір заробітної плати у періодах надання та не надання послуг з теплопостачання фактично не змінювався.
Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України "Про ринок природного газу" розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами.
За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.
Відповідно до п.2 гл.1 р.I Кодекс газорозподільних систем, затверджений постановою НКРЕКП 30.09.2015 № 2494, визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб'єктами ринку природного газу.
Дія Кодексу газорозподільних систем поширюється на Операторів газорозподільних систем, замовників доступу та приєднання до газорозподільної системи, споживачів, об'єкти яких підключені до газорозподільних систем, та на їх постачальників.
Відповідно до пунктів 1, 2 гл.1 р.VІ Кодексу газорозподільних систем, суб'єкти ринку природного газу (у тому числі споживачі), які в установленому законодавством порядку підключені до газорозподільних систем, мають право на отримання/передачу природного газу зазначеними газорозподільними системами за умови дотримання ними вимог цього Кодексу та укладення договору розподілу природного газу. Доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об'єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП, від 30.09.2015 № 2498 (далі - Типовий договір розподілу природного газу), в порядку, визначеному цим розділом.
Згідно з п.4 розділу 1 Кодексу газорозподільних систем, договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким оператор газорозподільної системи забезпечує цілодобовий доступ об'єкта споживача до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газу.
Відповідно до пунктів 3, 4, 5 гл.3 р.VІ Кодексу газорозподільних систем, договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України за формою Типового договору розподілу природного газу.
Договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.
Відповідно до частини першої статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Статтею 634 Цивільного кодексу України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша).
Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498 затверджено Типовий договір розподілу природного газу, який є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.
Фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу (п. 7 гл.3 р. VI Кодексу газорозподільних систем).
Відповідно до п.1.3 Типового договору розподілу природного газу, фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь - яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема, надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього Договору та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Споживач природного газу (споживач) - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, об'єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ Оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу (п.4 гл.1 р. І Кодексу газорозподільних систем).
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
3обов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексуУкраїни підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України, , зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то вонопідлягаєвиконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п.35 ч.1 ст.1 Закону України "Про ринок природного газу" розподіл природного газу - це господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки споживачам, але що не включає постачання природного газу.
Як зазначено вище, відповідно до п. 4 глави 1 розділу Кодексу ГРМ, договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким оператор газорозподільної системи забезпечує цілодобовий доступ об'єкта споживача до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газу;
доступ до газорозподільної системи - право користування потужністю складової (об'єкта) газорозподільної системи в обсязі та на умовах, встановлених у договорі (технічній угоді) про надання відповідних послуг з оператором газорозподільної системи.
Відповідно до п. 1.4 Договору послуга розподілу природного газу - послуга оператора ГРМ, яка надається споживачу та включає в себе забезпечення цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи і розподіл (переміщення) належного споживачу (його постачальнику) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об'єкта споживача.
За змістом умов Договору та наведених норм чинного законодавства, послуга з розподілу природного газу- послуга оператора ГРМ, яка надається Споживачу та включає в себе забезпечення цілодобового доступу Споживача до газорозподільної системи в межах приєднаної потужності його об'єкта та розподіл (переміщення) належного Споживачу (його постачальнику) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об'єкта споживача.
Пунктом 6.6. Договору передбачено, що оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Догвоором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунку Оператора ГРМ. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Оплата здійснюється виключно грошовими коштами на поточний рахунок Оператора ГРМ. Дата оплати визначається датою, на яку були зараховані кошти на рахунок Оператора ГРМ.
Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частиною 3 цієї серед основних засад (принципів) господарського судочинства визначено, зокрема, змагальність сторін.
Статтями 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Разом з цим, частиною 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, в той час як частиною 4 цієї статті встановлено заборону суду збирати докази , що стосуються предмету спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Разом з цим, статті 73 Господарського процесуального кодексу України, визначає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зокрема, Верховний Суд у постанові від 22 липня 2024 року у справі № 924/1096/20 відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з врахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує,зокрема, питання щодо того, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються та чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини , суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". У рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), зазначено, що суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Таким чином суд зобов'язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17, від 18.04.2023 у справі № 909/952/21.
Як правомірно зазначив суд першої інстанції, складеними у відповідності до п. 10 глави 6 розділу VI Кодексу ГРС та п. 6.8 Типового договору розподілу природного газу та підписаними сторонами без зауважень актами приймання-передачі наданих послуг від 31.08.2025 №УХФ00014076 та від 30.09.2025 №УХФ00016204 підтверджується виконання позивачем обов'язку щодо забезпечення у період серпень 2025 року - вересень 2025 року можливості цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи, й, відповідно надання послуг з розподілу належних йому об'ємів (обсягів) природного газу у вказаний період, договірна вартість яких склала 5684472,33 грн.
Встановлений п. 6.6. Договору строк оплати зазначених послуг є таким що на час подання позову настав.
Відповідач наявність основного боргу не заперечує.
Отже, як правомірно зазначив суд першої інстанції, позовні вимог в частині стягнення основного боргу з оплати вартості послуг з розподілу природного газу у період серпень 2025, вересень 2025 року є обгрунтвоаними та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення нарахованих на прострочену суму пені, 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як було наведено вище, відповідач не виконав свій обов'язок з оплати вартості наданих за Договором у серпні 2025 року та вересні 2025 року послуг з розподілу природного газу, строк виконання якого, що визначений пунктом 6.6. Договору є таким, що настав на час подання позовної заяви, а тому він є боржником за Договором, який прострочив виконання вказаного грошового зобов'язання.
Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у розі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 8.2. Типового договору передбачено, що у разі порушення Споживачем , що не є побутовим строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на наявне прострочення сплати основного боргу, господарський суд першої інстанції правомірно зазначив про наявність підстав для стягнення вказаної суми боргу разом з нарахованими на нього відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат, 3% річних та відповідно до п. 8.2 Договору пенею.
Разом з цим суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що при розрахунку зазначених сум позивачем невірно визначено періоди прострочення, оскільки відповідні нарахування позивачем проведено з початку поточного місяця, а не з моменту виникнення зобов'язань за п. 6.6 Договору розподілу природного газу за заявою приєднання №№200104СТ-1062-23 від 01.07.2023, де зазначено, що остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів, у зв'язку з чим нарахування інфляційних витрат, пені та 3 % річних мають починатися з урахуванням початку виникнення зобов'язань зі сплати за Договором та із врахуванням дати закінчення періоду нарахування, а тому обґрунтованим є нарахування в межах правильно визначених періодів прострочення інфляційних витрат у розмірі 8526,71 грн, 3% річних у розмірі 7475,47 грн та пені в розмірі 77246,52 грн .
Колегія суддів відхиляє як такі, що не ґрунтуються на умовах Договору та нормах чинного законодавства доводи позивача щодо того, що визначення судом періоду прострочення з оплати послуг з розподілу природного газу після 10 числа наступного місяця за розрахунковим ґрунтується на неправильному тлумаченні пункту 6.6. Договору, оскільки ним передбачено обов'язок споживача, який не є побутовим, здійснити оплату вартості послуг з розподілу природного газу на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ, а інші положення цього пункту, які визначають порядок розрахунку за надані у звітному місяці послуги до десятого числа місяця, насупного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів стосується лише споживачів, що мають сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі своо поточного рахунку із спеціальним режимом використання.
Колегія суддів зазначає, що умовами Договору та чинним законодавством не визначено, що умови п. 6.6. Типового договору розподілу природного газу, які визначають порядок розрахунку за надані у звітному місяці послуги до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів стосується лише споживачів, що мають сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання чи інших спеціальних суб'єктів і цього не вбачається як із суті зобов'язання, так і зі змісту положень чинного законодавства.
Отже, за позицією позивача період прострочення виконання зобов'язань починається з першого числа розрахункового місяця, оскільки відповідно до п. 6.6. Договору оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ.
Разом з цим, за викладеною у відзиві на позов та відзиві на апеляційну скаргу позиції відповідача, початок прострочення виконання зобов'язань починається з десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг.
Судова колегія вважає вірною таку позицію відповідача щодо початку прострочення виконання зобов'язання саме з десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг, оскільки умовами п.п.6.6. Договору не визначено іншої конкретної дати, до якої повинні бути сплачені кошти.
Про підставність такого визначення початку періоду прострочення виконання грошового зобов'язання за п. 6.6. Типового Договору, й, відповідно, правильність нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат за визначений відповідним чином період прострочення зазначив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 22.10.2025 у справі № 922/610/25 у аналогічних правовідносинах, що виникли з того самого договору за участю тих самих сторін, що і в даній справі, але щодо іншого періоду заборгованості з оплати вартості послуг з розподілу природного газу.
Крім цього колегія суддів зазначає, що навіть у разі врахування позиції позивача, що оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється непобутовим споживачем на умовах попередньої оплати до початку першого числа розрахункового календарного місяця (з урахуванням того, що розрахунковим періодом є календарний місяць), підстави для відповідного визначення періоду прострочення у спірних правовідносинах все одно будуть відсутні, оскільки в такому випадку слід дослідити обставини надання позивачем відповідачу рахунку (хоча строк оплати такого рахунку умовами Договору також не встановлено), чого позивачем не здійснено.
При цьому колегія суддів враховує наступне.
До позовної заяви надано скріншоти з екрану монітору з відомостями щодо направлення відповідних рахунків на електронну пошту відповідача - ltsf23@meta.ua, яка, як стверджує позивач, зазначена на офіційному сайті Лозівської міської ради Харківської області як адреса електронної пошти бухгалтерії відповідача
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).Електронні докази подаються у формі документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
У постанові Верховного Суду від 23.06.2023 у справі № 916/3027/21 визначено, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.
Відповідач заперечує обставини отримання таких рахунків від позивача, а наведену позивачем електронну адресу вважає неналежною, оскільки вона не є офіційною електронною адресою відповідача та не передбачена умовами Договору.
Судова колегія вважає безпідставними твердження позивача про направлення таких рахунків на офіційну адресу відповідача, оскільки такі рахунки були направлені на електронну пошту, яка не є офіційною адресою останнього, зазначеною у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, також такий спосіб направлення рахунків не передбачений ані умовами Договору, ані Кодексом газорозподільних систем.
Отже, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, обґрунтованим є нарахування в межах правильно визначених періодів прострочення інфляційних витрат у розмірі 8526,71 грн, 3% річних у розмірі 7475,47 грн та 77246,52 грн пені.
Разом з цим відповідачем у відзиві на позов заявлено клопотання про зменшення пені на 99% та про надання відстрочки виконання рішення суду на один рік з моменту ухвалення рішення у справі або на інший строк, який суд визнає достатнім для вирішення питань, що не дають відповідачу можливості розрахуватися за спірними зобов'язаннями, посилаючись на існування надзвичайних обставин в країні через військову агресію рф проти України, введення у зв'язку з цим воєнного стану згідно з Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, а також обставини, зумовлені специфікої діяльності підприємства відповідача, які на його думку є винятковими та відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України надають суду підстави для зменшення пені, а відповідно до статті 331 Господарського процесуального кодексу України - відстрочити виконання рішення суду, а саме: враховуючи існування надзвичайних обставин в країні через військову агресію рф проти України, введення у зв'язку з цим воєнного стану, згідно з Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, а також підтверджені доказами обставини, зумовлені специфікої діяльності підприємства відповідача, на які він послався в обґрунтування клопотання про відстрочення виконання рішення суду, а саме те, що: відповідач є підприємством, яке є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, є єдиним підприємством, яке здійснює теплопостачання в м. Лозова Лозівського району Харківської області, специфіка роботи якого полягає в тому, що основними споживачами теплової енергії є бюджетні підприємства та населення міста, які мають постійну значну заборгованість за спожиту теплову енергію, а заборгованість держави з відшкодування йому різниці в тарифах на теплову енергію на 01.01.2025 за 2022 - 2024 рік, яка виникла на підставі вимог Закону України №2479-ІХ "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування", згідно якого забороняється підвищення тарифів на теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) для населення протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, складає суму у розмірі 201908123 грн; відповідач з 2023 року бере участь разом з органом місцевого самоврядування у реструктуризації заборгованості за природний газ та електричну енергію згідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення", виконав у 2023 році вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 812 від 19.07.2022 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам" та відкрив рахунки, про що свідчить додаткова угода до договору про здійснення розрахунково-касового обслуговування від 28.07.2022; згідно з відомостями доданих відповідачем фінансових звітів (баланси, звіти про фінансові результати діяльності, звіти з праці, звіти про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємства від надання послуг теплопостачання та інші фінансові документи) підприємство відповідача знаходиться у скрутному фінансовому становищі через те, що має значні збитки від надання послуг теплопостачання з причин зростання дебіторської заборгованості населення та держави, і при цьому у відповідності до звітів із праці розмір заробітної плати у періодах надання та не надання послуг з теплопостачання фактично не змінювався.
Щодо клопотання відповідача про зменшення пені на 99% , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для його часткового задоволення шляхом зменшення пені на 90%, з огляду на наступне.
Колегія суддів враховує, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Штрафні санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Положеннями частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 67/1346/15-ц.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
При цьому, ані у зазначених нормах, ані в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18.
Підстави та розмір зменшення стягуваної пені повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.
Відповідно до положень статті 3, частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтерсів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Проте, у даному випадку наявні виняткові обставини для зменшення обґрунтовано нарахованого розміру пені з огляду на те, що наведені у клопотанні відповідача та підтверджені доказами обставини щодо специфіки діяльності підприємства відповідача як соціально значущого підприємства критичної інфраструктури, який є єдиним підприємством у м. Лозова, що надає комунальні послуги з теплопостачання населенню та бюджетним установам і здійснює це в особливий період, за економічно невигідними тарифами, за наявності при цьому заборгованості таких споживачів у великих розмірах, а також заборгованості держави з відшкодування відповідної різниці в тарифах, свідчать про наявність об'єктивних причин,які зумовлюють збитковість його господарської діяльності у воєнний час, а тому стягнення пені в поновму обсязі не відповідатиме принципам розумності, добросовісності, справедливості цивільного законодавства,оскільки стягнення пені у заявленому розмірі призведе до порушення балансу майнових інтересів сторін зобов'язання, спотворить мету неустойки, перетворивши її зі стимулу належного виконання зобов'язань на непомірний тягар для боржника (відповідача).
При цьому слід враховувати, що позивач внаслідок стягнення інфляційних та 3% річних отримав відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримав компенсацію (плату) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами основного боргу, належними до сплати кредиторові
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, частково задовольнивши клопотання відповідача про зменшення пені, використовуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Господарського процесуального кодексу України, врахувавши виняткові обставини, які надають йому право на використання таких повноважень, не припустився порушення норм процесуального права та балансу інтересів сторін, що могло б слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення у відповідній частині
Щодо клопотання відповідача про надання відстрочки виконання рішення суду колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2)стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
За змістом наведених норм, відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
При цьому, відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.
В основу ухвали про надання розстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду.
У зв'язку з тим, що відстрочка виконання рішення подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суду в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення необхідно враховувати закріплені в нормах матеріального права, допустимі межі надання відстрочки виконання судового рішення.
Зокрема, такими межами є встановлений частиною 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України максимальний річний строк надання відстрочення виконання рішення суду.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013 року, відстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співрозмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Водночас розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме відстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором є незмінною.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні виняткові обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Тобто надання судом першої інстанції відстрочки виконання рішення повинна ґрунтуватися на обставинах справи, які носять виключний (надзвичайний) характер, що встановлені судом при дослідженні поданих сторонами належних, допустимих та достовірних доказів, враховуючи при цьому принципи розумності та справедливості, з врахування балансу інтересів сторін.
Відстрочення виконання судового рішення не повинно сприяти ухиленню від його виконання та впливати на фінансовий стан позивача. Питання про відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися з урахуванням балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора.
Господарський суд під час розгляду заяви про відстрочення виконання судового рішення враховує не лише можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, а також наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не повинен допускати їх настання.
Отже, визначальним фактором у вирішенні вказаного процесуального питання є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення і при цьому повинні враховуватися інтереси обох сторін.
На державу покладено позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості, передбаченої у статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява № 60858/00).
Подібний висновок наведено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.03.2018 р. у справі №910/8153/17 та від 21.01.2020 у справі №910/1180/19.
Колегія суддів зауважує, що з аналізу статті 331 Господарського процессуального кодексу України вбачається, що відстрочка виконання рішення є правом суду, а не обов'язком суду (судова дискреція або "суддівський розсуд"), яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.
Відповідно до приписів ст.ст. 74, 76-79 Господарського процессуального кодексу України саме на заявника покладається обов'язок доведення існування відповідних обставин.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Наведені відповідачем у клопотанні про відтрочення виконання рішення суду обставини, частина яких є загальновідомими, а інші підтверджені належними та допустимими доказами, як зазначалось вище, в сукупності свідчать про їх надзвичайний характер, з урахуванням чого, а також того, що надання відстрочки виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками обґрунтувань та дослідження доказів, у цьому випадку, використавши свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 331 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції не припустився порушення норм процесуального права та балансу інтересів сторін, що могло б слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення у відповідній частині.
Зважаючи на наведене, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін як прийняте при повному встановленні обставин, що мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, статтею 269, пунктом 1 статті 275, статтею 276, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 06.01.2026 у справі №922/3786/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 18.03.2026.
Головуючий суддя І.В. Тарасова
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя В.В. Лакіза