“10» березня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченої ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за №12023152030000475 за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_6 , її захисника ОСОБА_7 та прокурора Окружної прокуратури м. Миколаєва ОСОБА_8 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2025 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Миколаєва Миколаївської області, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
-обвинуваченої за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2025 року ОСОБА_6 засуджена за п. 2 ч. 15 ч. 4 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років.
Ухвалено строк відбування покарання ОСОБА_6 обчислювати з дати ухвалення вироку.
Вирішено питання про судові витрати та речові докази.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг.
Обвинувачена ОСОБА_6 просить вирок скасувати. Перекваліфікувати її дії з ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України на ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України та закрити кримінальне провадження у зв'язку з декриміналізацією.
Захисник ОСОБА_7 просить вирок скасувати. Перекваліфікувати дії обвинуваченої ОСОБА_6 з ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України на ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст.185 КК України. Закрити кримінальне провадження щодо обвинуваченої ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з декриміналізацією відповідно до Закону «Про внесення змін до КУпАП та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадання чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» №3886-ІХ від 18.07.2024.
Прокурор ОСОБА_8 просить вирок щодо ОСОБА_6 скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України, а саме у закінченому замаху на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчиненому повторно, в умовах воєнного стану та призначити покарання у виді позбавлення волі строком 6 років 8 місяців.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань за даним вироком та за вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 липня 2024 року визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі строком 7 років. В іншій частині вирок залишити без змін.
Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги.
Обвинувачена ОСОБА_6 вважає, що вирок є незаконним та підлягає скасуванню. Не погоджується з кваліфікацією її дій за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України. Вважає, що вона здійснила замах на таємне викрадення чужого майна, отже, її дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України.
Захисник ОСОБА_7 вважає, що суд неправильно кваліфікував дії обвинуваченої за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України. Зазначила, що умисел обвинуваченої був направлений на таємне викрадення чужого майна, її дії у приміщенні магазину були послідовні. Стверджує, що обвинувачена, знаходячись в магазині, викрадала речі за відсутності поруч працівників магазину, ховала речі у своєму одязі так, щоб це не бачили сторонні особи.
Як тільки працівники магазину висказали вимогу зупинитись, обвинувачена почала викидати товар, якій вона викрала з полиць магазину.
Вказала, що обвинувачена ОСОБА_6 була впевнена, що діє таємно для оточуючих, та як тільки вона усвідомила, що її дії стали відкритими, відразу повернула викрадені речі у зручний для неї спосіб, намагаючись залишити місце події та викидаючи товар. В суді пояснила, що умисел був направлений саме на таємне викрадення майна.
Захисник вважає, що в діях ОСОБА_6 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України, тобто закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану та просить перекваліфікувати дії обвинуваченої.
За таких обставин, оскільки загальна вартість викраденого складає 287 грн 44 коп., апелянт просить закрити кримінальне провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з декриміналізацією відповідно до Закону «Про внесення змін до КУпАП та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадання чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» №3886-ІХ від 18.07.2024.
Також захисник просить звернути увагу, що при судом неправильно визначений строк покарання у разі визнання винною за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України, оскільки з урахуванням положень ч. 3 ст. 68 КК України, строк покарання не може перевищує дві треті від максимального терміну покарання, передбаченого санкцією ч. 4 ст. 186 КК України, що становить (на думку апелянта) 6 років 7 місяців позбавлення волі.
Прокурор ОСОБА_8 вважає, що вирок суду в частині кваліфікації дій обвинуваченої та призначення покарання підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Зазначила, що при призначенні ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років, судом не враховані положення ч. 3 ст. 68 КК України та відповідно не обраховано дві третини максимального строку покарання, передбаченого санкцією ч. 4 ст. 186 КК України, який складає 10 років позбавлення волі. Тому дві третини такого строку становлять 6 років 8 місяців позбавлення волі.
За таких обставин, суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував закон, який підлягав застосуванню - ч. 3 ст. 68 КК України.
Також вважає, що посилання суду на відсутність в діях обвинуваченої ОСОБА_6 кваліфікуючої ознаки «повторність» є помилковими. Вказала, що ОСОБА_6 упродовж 2018 та 2019 років вчиняла кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 185 та ч. 2 ст. 186 КК України, за які її засуджено вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 липня 2024 року.
Зазначила, що за оскаржуваним вироком обвинуваченою вчинено 11.03.2023 замах на грабіж. Проте, суд першої інстанції, не навівши відповідного обґрунтування у вироку, при кваліфікації кримінального правопорушення, у вчиненні якого визнав ОСОБА_6 винною, виключив кваліфікуючу ознаку «повторність», чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Просить врахувати дані про особу обвинуваченої, яка раніше неодноразово засуджувалась за вчинення кримінальних правопорушень у сфері незаконного обігу наркотичних засобів та за корисливі злочини. При цьому, до неї застосовувалися звільнення від відбування покарання з випробуванням, призначення покарання, пов'язаного з ізоляцією від суспільства, в тому числі звільнення від відповідальності у зв'язку із набранням чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів». Вважає, що обставини вчинення усіх злочинів, що увійшли до сукупності, у тому числі за попереднім вироком, зокрема й вчинення нею закінченого замаху на відкрите викрадення чужого майна у період притягнення до кримінальної відповідальності та судового розгляду кримінального провадження, за яким остання засуджена вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 липня 2024 року, свідчать, що вчинення злочинів є наслідком свідомо обраного ОСОБА_6 способу життя, який вона змінювати не бажає, реального негативного ставлення до вчиненого не виявляє та свою злочинну поведінку не засуджує. Зазначила, що ОСОБА_6 ніде не працювала, неодноразово лікувалась стаціонарно в наркологічному відділенні, за місцем проживання характеризується негативно, стійких соціальних зав'язків не має.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
Будучи достовірно обізнаною про діючий на всій території України воєнний стан, ОСОБА_6 11.03.2023 в період часу з 10:09 - 10:13 години, більш точного часу під час судового розгляду встановити не надалось можливим, перебувала в приміщенні магазину «Ева» № 1009, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Озерна, 13/7, де здійснює свою підприємницьку діяльність ТОВ «РУШ».
Перебуваючи у вказаному місці, у вказаний час, у ОСОБА_6 виник раптовий, злочинний, корисливий умисел, направлений на вчинення таємного викрадення чужого майна.
Реалізуючи свій виниклий злочинний умисел ОСОБА_6 , з метою заволодіння чужим майном та оберненням його на свою користь, скориставшись відсутністю уваги з боку працівників супермаркету та інших осіб, шляхом вільного доступу зі стелажів, які розташовані у торгівельному залі вищевказаного магазину викрала наступні товари: дезодорант кульковий чоловічий Лореаль «Непереможний» в кількості 1 шт., вартістю 63,05 грн; дезодорант кульковий чоловічий Лореаль «Термозахист» в кількості 1 шт. вартістю 63,05 грн; дезодорант кульковий чоловічий Лореаль «Карбоновий» в кількості 1 шт. вартістю 77,16 грн.; зубну пасту «Лакалут Вайт», 75 мл в кількості 1 шт. вартістю 84,18 грн.
Після чого, ОСОБА_6 , утримуючи викрадене майно при собі, направилась до виходу з магазину. Однак, її протиправні дії були помічені співробітником магазину, яка попросила її зупинитись, з метою перевірки, почала її переслідувати та вимагала зупинитися. В свою чергу, ОСОБА_6 проігнорувала вимогу персоналу та усвідомлюючи, що її протиправні дії направлені на крадіжку чужого майна, виявлені співробітником магазину та стали носити відкритий характер, продовжила свої злочинні дії щодо викрадення вищевказаного майна та намагалась залишити приміщення магазину, незважаючи на спроби персоналу зупинити її. Відчинивши вхідні двері, ОСОБА_6 намагалась покинути приміщення магазину, утримуючи при собі викрадене майно, однак при опорі співробітникам магазину, які переслідували її та намагались припинити її протиправну поведінку, викрадене ОСОБА_6 майно випало на підлогу. Після чого ОСОБА_6 з місця вчинення злочину зникла.
Отже, ОСОБА_6 виконали усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин нею не було закінчено з причин, що не залежали від її волі.
Судом першої інстанції ОСОБА_6 визнана винною у закінченому замаху на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчиненого в умовах воєнного стану та її дії кваліфіковані за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачена ОСОБА_6 та її захисник ОСОБА_7 підтримали апеляційні скарги обвинуваченої та захисника, просили її задовольнити. Заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора.
Прокурор ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу прокурора, заперечував проти апеляційних скарг обвинуваченої та захисника.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційних скаргах доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.
11 березня 2023 року в період часу з 10:09 до 10:13 ОСОБА_6 , більш точного часу під час судового розгляду встановити не надалось можливим, діючи в умовах воєнного стану, діючи повторно, перебуваючи в приміщенні магазину «Ева» № 1009, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Озерна, 13/7, де здійснює свою підприємницьку діяльність ТОВ «РУШ», вчинила замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), за наступних обставин.
Перебуваючи у приміщенні магазину «Ева» № 1009, у ОСОБА_6 виник злочинний, корисливий умисел, направлений на вчинення таємного викрадення чужого майна. Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6 , з метою заволодіння чужим майном, скориставшись відсутністю уваги з боку працівників магазину та інших осіб, шляхом вільного доступу зі стелажів, які розташовані у торгівельному залі, викрала наступні товари: дезодорант кульковий чоловічий Лореаль «Непереможний» в кількості 1 шт. вартістю 63,05 грн; дезодорант кульковий чоловічий Лореаль «Термозахист» в кількості 1 шт. вартістю 63,05 грн; дезодорант кульковий чоловічий Лореаль «Карбоновий» в кількості 1 шт. вартістю 77,16 грн; зубну пасту «Лакалут Вайт», 75 мл в кількості 1 шт. вартістю 84,18 грн, на загальну суму 287 грн 44 коп.Після чого, ОСОБА_6 , утримуючи викрадене майно при собі, направилась до виходу з магазину.
Однак, її протиправні дії були помічені співробітником магазину ОСОБА_9 , яка попросила її зупинитись, та почала переслідувати ОСОБА_6 та вимагала зупинитися.
В свою чергу, ОСОБА_6 проігнорувала вимогу співробітника магазину та усвідомлюючи, що її протиправні дії, направлені на крадіжку чужого майна, виявлені, та стали носити відкритий характер, продовжила свої злочинні дії та намагалась залишити приміщення магазину, незважаючи на спроби співробітників магазину зупинити її.
Відчинивши вхідні двері, ОСОБА_6 намагалась покинути приміщення магазину, утримуючи при собі викрадене майно.
Однак, при опорі співробітникам магазину, які переслідували її та намагались припинити її протиправну поведінку, викрадене ОСОБА_6 майно випало на підлогу. Після чого ОСОБА_6 з місця вчинення злочину втекла. Отже, ОСОБА_6 виконали усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин нею не було закінчено з причин, що не залежали від її волі.
За наведених обставин, ОСОБА_6 вчинила закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), повторно, в умовах воєнного стану та її дії підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України.
Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при ухваленні вироку, і положення закону, яким він керувався.
Колегія суддів встановила, що є слушними доводи прокурора про неправильність висновків суду першої інстанції про виключення з обвинувачення, визнаного доведеним, кваліфікуючої ознаки грабежу - вчинення злочину повторно.
Обвинувачена ОСОБА_6 вину у обвинуваченні за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України визнала частково, оскільки не згодна із кваліфікацією її дій. Стверджувала, що у неї був умисел на крадіжку майна. При цьому, все викрадене майно вона повернула, залишивши викрадене майно в приміщенні магазину «Єва». Кількість та найменування викраденого майна не оспорювала.
Пояснила, що 11.03.2023 зайшла до магазину «Єва» по вул. Озерна в м. Миколаєві, ходила по торгівельному залу, після чого вирішила викрасти 2 зубні пасти та 3 дезодоранти, які сховала під пальто та підв'язала поясом, але одна зубна паста у неї випала з-під одягу та вона її не взяла. До неї підійшла продавець та запитала, що відбувається. Вона пояснила продавцю, що товар падає з полиць. Після чого вона пішла мимо каси до виходу з магазину, та вже перед виходом залишила на генераторі ще зубну пасту. Дезодоранти хотіла викрасти, але вже біля виходу із магазину її намагалися затримати продавці. Вона хотіла повернути товар та піти, але її тримали продавці. Після чого до неї підійшов чоловік, схопив її за пальто, в цей час у неї пасок пальта розв'язався, викрадений товар випав, вона скинула пальто та вийшла з магазину.
Стверджувала, що мала умисел саме на таємне викрадення чужого майна. Аналогічні доводи обвинувачена та її захисник навели в апеляційних скаргах.
Разом з тим, встановлені апеляційним судом обставини підтверджені наступними доказами, які покладені в основу вироку.
Так, свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що працює адміністратором в магазині «Єва» по вул. Озерна, 13/7 в м. Миколаєві. В березні 2023 року вона була на роботі, працювала за касою та почула, що в залі щось впало та побачила, як ОСОБА_6 ховала під верхнім одягом товар - зубну пасту. Свідок запитала у неї, що вона ховає, на що ОСОБА_6 пояснила їй, що щось впало з полиці, але це випав товар саме з-під одягу ОСОБА_6 . Свідок попросила обвинувачену повернути товар, після чого ОСОБА_6 почала відходити від неї. Свідок пішла за обвинуваченою, у якої щось знову випало з-під одягу. Вона намагалась затримати ОСОБА_6 та тягнула її за верхній одяг, однак обвинувачена йшла до виходу магазину та перед виходом на генераторі залишила зубну пасту. Після чого вони разом опинилися на вулиці та у обвинуваченої щось знову випало з-під одягу. Потім ОСОБА_6 вирвалась від неї та пішла.
Свідок ОСОБА_10 в суді пояснив, що працює в магазині «Єва» та 11.03.2023 перебував у торгівельному залі, коли почув, що продавець ОСОБА_11 кличе на допомогу. Він підійшов, коли вже поза межами магазину, в загальному коридорі магазинів «Єва» та «Конфіскат», ОСОБА_11 тримала за пальто ОСОБА_6 та тягнула її в магазин. Він підійшов до них та став тримати обвинувачену за пальто ззаду, вона показала, що в її кишенях нічого немає, потім зняла пальто, яке залишалось у нього в руках, та вийшла з магазину на вулицю. Він почав трусити пальто та з нього випали зубна паста та три кульових дезодоранти, після чого він залишив пальто в цьому коридорі та пішов в торгівельний зал.
Аналогічні показання надала суду свідок ОСОБА_12 (продавець - касир в магазині «Єва»), яка пояснила, що почувши крики ОСОБА_13 , підійшла до неї, там вже був ОСОБА_14 та ОСОБА_6 , яка йшла до виходу з магазину, а за нею йшла ОСОБА_15 , яка тримала обвинувачену за руку, оскільки остання хотіла втекти.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_16 (керуюча магазином «Єва») суду пояснила, що 11.03.2023 їй повідомили, що у магазині була крадіжка зубної пасти та дезодорантів, працівники намагались затримати ОСОБА_6 . На відеозапису бачила, що Стойловська викрала дві зубні пасти, одну зубну пасту «Лакалут» залишила біля виходу з магазину на генераторі, та у неї з одягу випав дезодорант вже в загальному коридорі поза межами магазину.
З протоколу огляду відеозапису з камери відео спостереження ТОВ «РУШ» магазину «Єва» №1009, розташованого за адресою: м. Миколаїв вул. Озерна, 13/7 за 11.03.2023, відеозапис якого було оглянуто в судовому засіданні вбачається, що в цей магазин зайшла жінка, яка одягнута в куртку (пальто) темного кольору з капюшоном на голові, джинси синього кольору та черевики сірого кольору, яка спустилася по сходам та направилася до торгівельної зали.
11.03.2023 о 10:09 год. зображена торгівельна зала, по периметру якої розташовані ряди з продукцією та засобами особистої гігієни, а саме: шампуні, дезодоранти, зубні пасти, до яких підійшла жінка та взяла до рук чотири товари, зовні схожих на кулькові дезодоранти, після чого пішла в сторону та зникла з об'єктиву камери. Далі о 10:11 год. жінка підійшла до полиці з зубними пастами та взяла до рук по черзі три товари, а саме: зубні пасти та поклала їх під пальто.
В подальшому, дві упаковки товару, зовні схожих на зубну пасту, випали з-під пальто жінки, одну з яких остання поклала на полицю, друга залишилася на підлозі. О 10:12 год. до жінки підійшла адміністратор та почала розмову, після чого жінка пішла в бік вхідних дверей магазину, а адміністратор пішла за нею.
Крім того, на відео зображено, що в проміжок часу з 10:12 до 10:13 год., жінка підіймалася сходами та рухалася в бік вхідних дверей магазину, в цей час дістаючи з-під пальта товар, який кинула на генератор біля дверей. В цей же час за жінкою йде адміністратор магазину (одягнута в кофту помаранчевого кольору, штани та черевики темного кольору), яка утримувала в руках зубну пасту. Потім зафіксовано, що адміністратор та співробітник магазину утримували жінку за пальто, яка намагалася вийти через вхідні двері та покинути приміщення магазину, у вказаної жінки з-під пальта випав товар: два кулькових дезодоранти, після чого жінка пішла в невідомому напрямку.
Отже, дані зазначеного протоколу повністю узгоджуються з поясненнями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 щодо обставин, за яких у магазині була виявлена ОСОБА_6 .
З даних протоколів пред'явлення особи для впізнання за фотознімками за участю ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_12 вбачається, що свідки впізнали ОСОБА_6 , яка 11.03.2023 приблизно о 10:00 год. намагалась викрасти з магазину зубну пасту та дезодоранти.
Згідно протоколу огляду предмета від 15.03.2023, вбачається, що у приміщенні ТОВ «РУШ» магазин «Єва» №1009, розташованого за адресою: м. Миколаїв вул. Озерна, 13/7 за участю керуючої магазину ОСОБА_16 проведено огляд товарів, які з пояснень керуючої випали з-під одягу ОСОБА_6 : зубна паста «Lacalut white repair» 75 мл зубна паста «Lacalut white repair» 75 мл; дезодорант сірого кольору (кульковий) Loreal (Непереможний) 50 мл; дезодорант сірого кольору (кульковий) Loreal (Термозахист) 50 мл.
Згідно довідки ТОВ «РУШ» вартість викраденого товару станом на 11.03.2023 становить:
дезодорант кульковий чоловічий Лореаль «Непереможний» - 63,05 грн за одну одиницю; дезодорант кульковий чоловічий Лореаль «Термозахист» - 63,05 грн за одну одиницю; дезодорант кульковий чоловічий Лореаль «Карбоновий»- 77,16 грн. за одну одиницю; зубна паста «Лакалут Вайт», 75 мл. 84,18 грн. за одну одиницю.
В апеляційній скарзі обвинувачена та її захисник стверджують, що ОСОБА_6 вчинила замах на крадіжку, та вважають, що дії обвинуваченої слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України.
Проте, ці доводи не є слушними. Так, з показань допитаних в суді свідків вбачається, що коли працівником магазину «Єва» було виявлено, що ОСОБА_6 викрала товар, остання намагалась разом із товаром, який був захований у неї під пальто, залишити магазин. Проте, працівники магазину були вимушені її зупиняти та утримувати за одяг, щоб повернути товар. Отже, ОСОБА_6 приховала викрадене майно, але коли її дії були виявлені свідками, вона намагалась піти з магазину з викраденим товаром, пройшла повз каси разом із товаром. Вже під час того, коли ОСОБА_6 утримували працівники магазину за пальто, ОСОБА_6 намагалася залишити магазин, але частина товару впала з-під її одягу, і вже після решта викраденого товару була виявлена у ОСОБА_6 під одягом.
Отже, злочинні дії ОСОБА_17 були помічені працівниками магазину, які намагалися затримати обвинувачену, але та утримувала при собі викрадене майно, і лише після того, як майно випало з-під одягу, залишила приміщення магазину.
Аналізуючи досліджені докази, оцінюючи їх у сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вина обвинуваченої ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України, повністю доведена. Разом з тим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для кваліфікації дій ОСОБА_6 за кваліфікуючою ознакою грабежу - «повторність».
Під час апеляційного розгляду встановлено, що вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 липня 2024 року, з урахуванням ухвали Миколаївського апеляційного суду від 03 грудня 2025 року, ОСОБА_6 засуджена за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 9 місяців. ОСОБА_6 визнана винною у вчиненні грабежу, який вчинено 06.01.2019 приблизно о 18:15 з приміщення магазину «Єва», розташований по пр. Миру, 2/1 в м. Миколаєві.
За оскаржуваним вироком, обвинуваченою ОСОБА_6 вчинено замах на грабіж 11.03.2023.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 32 КК України, повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.
Згідно з частиною 3 цієї ж статті вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
У примітці до статті 185 КК України зазначено, що у статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-яке із кримінальних правопорушень, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.
Однак, пославшись на ту обставину, що вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 липня 2024 року не набрав законної сили, суд першої інстанції виключив кваліфікуючу ознаку «повторність», чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, з огляду на таке.
При прийнятті рішення судом першої інстанції не враховано, що у цілях кваліфікації злочину наявність чи відсутність кваліфікуючої ознаки повторності необхідно встановлювати, виходячи з тих обставин, які існували на час вчинення злочину, а не на час постановлення вироку чи рішення суду вищої інстанції. Саме такий підхід застосував Верховний Суд у справі № 484/3214/17 (постанова Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 15.05.2019).
Також колегія суддів зазначає, що при ухваленні оскаржуваного вироку судом безпідставно не застосовано положення ч. 4 ст. 70 КК України. Так, судом першої інстанції не враховано правову позицію, висловлену у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01.06.2020 (у справі № 766/39/17) щодо застосування норм права.
Так, Верховний Суд дійшов висновку, що при визначенні того, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю кримінальних правопорушень чи за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) стосовно цієї самої особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили.
Якщо кримінальне правопорушення, за яке (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні, вчинено до постановлення попереднього вироку, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК, за сукупністю кримінальних правопорушень.
Таким чином, суд першої інстанції безпідставно виключив з обвинувачення «повторність», як кваліфікуючу ознаку.
Тому обвинувачену ОСОБА_6 суд апеляційної інстанції визнає винною у закінченому замаху на відкрите викрадення чужого майна (грабежі), вчиненому повторно, в умовах воєнного стану та її дії апеляційний суд кваліфікує за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України.
Підстави для перекваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_6 на ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України та задоволення клопотання обвинуваченої та захисника про закриття кримінального провадження, у зв'язку з декриміналізацією злочину, передбаченого ст. 185 КК України, - відсутні.
За наведених обставин, є обґрунтованими доводи прокурора щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_6 в частині наявності підстав для інкримінування обвинуваченій кваліфікуючої ознаки повторність.
Окрім того, заслуговують також на увагу доводи захисника та прокурора про неправильне призначення ОСОБА_6 покарання ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України.
При призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватись вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватись вимог кримінального закону й зобов'язані врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Відповідно до ч. 3 ст. 68 КК України у разі засудження за замах на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України.
Проте, вказаних вимог закону судом не дотримано.
Так, призначаючи ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на визначений у вироку строк, судом першої інстанції не враховані положення ч. 3 ст. 68 КК України та відповідно не обраховано дві третини максимального строку покарання, передбаченого санкцією ч. 4 ст. 186 КК України, який складає 10 років позбавлення волі. Тому, дві третини такого строку становлять 6 років 8 місяців позбавлення волі.
Отже, призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував закон, який підлягав застосуванню - ч. 3 ст. 68 КК України.
Також, враховуючи, що за оскаржуваним вироком ОСОБА_6 вчинила інкримінований їй злочин 11.03.2023, тобто до постановлення вироку Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 липня 2024 року, колегія суддів, призначаючи остаточне покарання обвинуваченій, застосовує положення ч. 4 ст. 70 КК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, суд призначає покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком.
При призначенні остаточного покарання обвинуваченій ОСОБА_6 за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України, віднесено до категорії тяжкого злочину.
Обставин, що пом'якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК України та обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України не встановлено.
Вивченням особи обвинуваченої встановлено, що ОСОБА_6 не працює, неодноразово лікувалась в наркологічному відділенні з діагнозом: розлад психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів, за місцем проживання характеризується негативно, стійких соціальних зав'язків не має. Обвинувачена раніше неодноразово притягувалася до кримінальної відповідальності за вчинення умисних корисливих злочинів, але висновків не зробила та знову вчинила умисні корисливі злочини, за які її засуджено за оскаржуваним вироком та за вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 липня 2024 року.
Враховуючи, що за оскаржуваним вироком та вироком від 18 липня 2024 року вчинено тяжкі злочини, а також негативні дані про особу винної, колегія суддів вважає, що при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, слід застосувати принцип часткового складання призначених покарань.
Як вбачається з вироку Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 липня 2024 року, на підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк попереднього ув'язнення:
- з 27.02.2019 по 21.03.2019 з розрахунку, що один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі;
- покарання, відбуте за вироком Заводського районного суду м.Миколаєва від 28 серпня 2023 року, до якого зараховано строк тримання під вартою з 19.12.2019 та 20.12.2019 та строк попереднього ув'язнення з 27.08.2020 до 08.11.2021 з розрахунку, що один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі;
- строк покарання, відбутий за вироком Центрального районного суду м.Миколаєва від 21 травня 2020 року у виді 3 місяців арешту, що на підставі п п. «а» п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України становить 3 місяці позбавлення волі;
- строк покарання, відбутий за вироком Корабельного районного суду м Миколаєва від 03 липня 2023 року у виді позбавлення волі з 03.07.2023 до 27.08.2023;
- строк покарання, відбутий за вироком Заводського районного суду м Миколаєва від 28 серпня 2023 року у виді позбавлення волі з 28.08.2023 до 13.12.2023;
- строк покарання, відбутий за вироком Заводського районного суду м.Миколаєва від 14 грудня 2023 року у виді позбавлення волі з 14.12.2023 до 18.07.2024.
Згідно наданої Державною установою «Миколаївський слідчий ізолятор» інформацією, 23.10.2024 ОСОБА_6 звільнено з СІЗО на підставі ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 жовтня 2024 року.
20.05.2025 ОСОБА_6 взято під варту за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Таким чином, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України ОСОБА_6 слід зарахувати у строк покарання відбуте покарання, зараховане вироком Ленінського районного суду міста Миколаєва від 18 липня 2024 року, а також зарахувати строк попереднього ув'язнення з 19.07.2024 по 23.10.2024, та з 20.05.2025 по 10.03.2026, тобто по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
З огляду на викладене, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню (п. 4 ч. 2 ст. 409 КПК України) з ухваленням нового вироку (ст. 420 КПК України).
За такого, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а апеляційні скарги захисника та обвинуваченої підлягають частковому задоволенню, оскільки вирок скасовано в частині кваліфікації дій обвинуваченої, яку також оспорювали апелянти.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 420, 424, 532, 615 КПК України, суд, -
Апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу прокурора Окружної прокуратури м. Миколаєва ОСОБА_8 задовольнити.
Вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2025 року щодо ОСОБА_6 в частині кваліфікації її дій та в частині призначеного покарання скасувати.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України, а саме у закінченому замаху на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчиненому повторно, в умовах воєнного стану та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком 6 років 8 місяців.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань за даним вироком та за вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 липня 2024 року, визначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 рахувати з моменту набрання вироком законної сили, тобто з 10.03.2026.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, зарахувати ОСОБА_6 у строк покарання відбуте покарання, зараховане вироком Ленінського районного суду міста Миколаєва від 18 липня 2024 року, а також зарахувати строк попереднього ув'язнення з 19.07.2024 по 23.10.2024, та з 20.05.2025 по 10.03.2026 з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, і може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженою, яка тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення їй копії вироку.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3