17 березня 2026 року
м. Київ
справа №580/9134/23
провадження № К/990/18427/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Кашпур О. В., Радишевської О. Р.
розглянув у письмовому провадженні у суді касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - Дзундзи Юрія Романовича на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого - Костюк Л. О., суддів: Кобаля М. І., Маринчак Н. Є.
І. Суть спору
1. У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
1.1. визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у період з 30 серпня 2018 року по 10 вересня 2023 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Постанова № 100);
1.2. зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у період з 30 серпня 2018 року по 10 вересня 2023 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови №100.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 29 серпня 2018 року його звільнено з Військової частини НОМЕР_1 , виключено із списків особового складу частини, знято зі всіх видів забезпечення та доручено провести розрахунок.
Позивач стверджує, що після його звільнення зі служби відповідачем не проведено з ним остаточного розрахунку, а саме не проведено виплату індексації грошового забезпечення.
На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі № 620/12728/21 відповідачем фактично здійснено остаточний розрахунок 11 вересня 2023 року шляхом зарахування на картковий рахунок позивача грошові кошти у сумі 82370,83 грн.
На переконання ОСОБА_1 відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - КЗпП України), оскільки грошове забезпечення позивачу не виплачено у день його звільнення.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, тобто з 30 серпня 2018 року по 10 вересень 2023 року.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 у період з 23 червня 2014 року по 29 серпня 2018 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 (нова назва - Військова частина НОМЕР_1 ).
4. Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 29 серпня 2018 року № 230 позивача виключено із списків особового складу частини знято зі всіх видів забезпечення та доручено провести розрахунок.
5. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі № 620/12728/21 зобов'язано Державний науково-дослідний інститут випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Державний науково-дослідний інститут випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 29 серпня 2018 року у відповідності до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
6. Випискою з рахунку позивача підтверджено виплату 11 вересня 2023 року йому коштів в сумі 82370,83 грн.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
7. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року в позові відмовлено.
8. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був звільнений з військової служби 29 серпня 2018 року та безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум, водночас до суду він звернувся у жовтні 2021 року.
Суд першої інстанції зазначив, що у цій справі спір про належні позивачеві суми при звільненні виник майже через три роки після звільнення, у зв'язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав покладення на відповідача обов'язку нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні на підставі положень статті 117 КЗпП України.
9. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково.
9.1. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, за періоди з 30 серпня 2018 по 18 липня 2022 року та з 10 березня 2023 року по 10 вересня 2023 року, виходячи із середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови № 100.
9.2. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 30 серпня 2018 року по 18 липня 2022 року та з 10 березня 2023 року по 10 вересня 2023 року, виходячи із середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови № 100, у розмірі 32 058 грн 94 коп, з вирахуванням розміру обов'язкових платежів.
10. Шостий апеляційний адміністративний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, виходив з наявності у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку при звільненні.
Обчислюючи суму відшкодування у межах заявлених позивачем вимог, суд апеляційної інстанції вирахував процент, що складає індексація грошового забезпечення позивача у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому суд апеляційної інстанції розділив загальний період середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на два періоди, а саме з 30 серпня 2018 по 18 липня 2022 року та з 10 березня 2023 року по 10 вересня 2023 року (тобто з 19 липня 2022 року, обмеживши шістьма місяцями) та, керуючись принципом пропорційності, суд апеляційної інстанції зменшив відшкодування до суми, співмірної з порушенням, застосовуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений, зокрема, у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
IV. Касаційне оскарження
11. Представник позивача подав касаційну скаргу на вказані судові рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої, підпунктами "а" - "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
12. Так, автор скарги зауважує на тому, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення застосував приписи статті 117 КЗпП України без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 у справі №460/42524/22, від 14 березня 2024 року у справі № 560/6960/23, від 10 квітня 2024 року по справі № 360/380/23, від 25 квітня 2024 року у справі № 440/8467/23, від 30 квітня 2024 року у справі № 560/6962/23, від 01 травня 2024 року у справі № 140/16184/23.
Автор скарги стверджує, що у період після 19 липня 2022 року (що є періодом з 19.07.2022 року по 10.09.2023 року у даній справі) варто врахувати норми статті 117 КЗпП України у редакції чинній з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив, про що неодноразово вказував Верховний Суд у своїх постановах.
13. За наслідками автоматичного розподілу касаційну скаргу було передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Мартинюк Н. М., судді: Жук А. В., Мельник-Томенко Ж. М.
Верховний Суд ухвалою від 21 травня 2024 року відкрив касаційне провадження за скаргою представника ОСОБА_1 - Дзундзи Юрія Романовича на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді Мартинюк Н. М. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл цієї справи, за результатами якого ця справа передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Смокович М. І., судді: Кашпур О. В., Радишевська О. Р.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
14. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
15. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
17. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
18. Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
19. Статтею 2 «Структура заробітної плати» зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
20. Згідно із приписами частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
21. У частині четвертій статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
22. Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
23. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
24. Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
25. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
VI. Позиція Верховного Суду
26. Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо наявності у позивача права на стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
27. Аналіз наведених норм права свідчить, що законодавець покладає на роботодавця (підприємство, установу, організацію) обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
28. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, командира Військової частини НОМЕР_2 від 29 серпня 2018 року № 230 позивача виключено із списків особового складу частини знято зі всіх видів забезпечення та доручено провести розрахунок.
29. Не погоджуючись із розміром належних позивачу сум при звільненні зі служби, останній оскаржив його в судовому порядку.
30. На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі № 620/12728/21 відповідачем нараховано позивачу 82370,83 грн індексацію грошового забезпечення та виплачено вказану суму 11 вересня 2023 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку.
31. Отже, виплату індексації грошового забезпечення за період проходження позивачем служби при його звільненні проведено не було.
32. Таким чином, між позивачем та Військовою частиною НОМЕР_1 виник спір про розмір належних позивачу сум при звільненні, внаслідок чого спір було вирішено на користь останнього.
33. Так, положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.
34. Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.
35. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.
36. Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
37. Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
38. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
39. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції під час вирішення цього спору вирахував процент, що складає індексація грошового забезпечення позивача у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому суд апеляційної інстанції розділив загальний період середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на два періоди, а саме з 30 серпня 2018 по 18 липня 2022 року та з 10 березня 2023 року по 10 вересня 2023 року (тобто з 19 липня 2022 року, обмеживши шістьма місяцями) та, керуючись принципом пропорційності, суд апеляційної інстанції зменшив відшкодування до суми, співмірної з порушенням, застосовуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений, зокрема, у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
40. Водночас за позицією автора касаційної скарги суди попередніх інстанцій, зокрема, мали при розрахунку суми середнього заробітку, період затримки розрахунку при звільненні поділити на дві частини, тобто до та після 19 липня 2022 року. При цьому період після 19 липня 2022 року підлягає розрахунку без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.
41. Після подання касаційної скарги в цій справі, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.
42. Вказаний висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, містився зокрема й у постанові від 14 березня 2024 року в справі № 560/6960/23 та інших згаданих автором касаційної скарги в аспекті обрахунку суми середнього заробітку за час затримки постановах.
43. Так, переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
44. Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».
45. При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов'язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
46. Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
47. За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
48. Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-то розумності, справедливості та пропорційності варто застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Статтю 117 КЗпП України необхідно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
49. У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:
«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».
50. В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, варто зазначити, що застосовуючи критерії, наведені у згаданій Великою Палатою у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом зокрема й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23).
51. Варто зазначити, що обчислення середнього заробітку має відповідати висновкам, викладеним у вже згаданій постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, яка є орієнтиром для адміністративних судів у питанні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку у відносинах, пов'язаних з проходженням публічної служби.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2025 року у справі № 420/2649/24.
52. З огляду на те, що суд апеляційної інстанції врахував правову позицію як Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, так і Верховного Суду, викладену у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, в яких міститься висновок з приводу необхідності врахування принципу співмірності заявленої до відшкодування суми та застосування критеріїв зменшення розміру такого відшкодування, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильному застосуванні положень статті 117 КЗпП України, а використаний при обчисленні належної до стягнення суми підхід, відповідає тому, яким керувався Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
53. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
54. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
55. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
VII. Судові витрати
56. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Дзундзи Юрія Романовича залишити без задоволення.
2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року у справі № 580/9134/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді О. В. Кашпур
О. Р. Радишевська