про відмову у відкритті провадження в справі
17 березня 2026 року
м. Київ
справа №990/37/26
адміністративне провадження № П/990/37/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єзерова А.А.,
суддів: Кравчука В.М., Рибачука А.І., Стародуба О.П., Чиркіна С.М.,
розглянув матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання дій протиправними та стягнення коштів на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями,
02.02.2026 до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Верховної Ради України, в якій просив:
визнати дії Верховної Ради України протиправними;
стягнути з Верховної Ради України кошти у розмірі 54000000 грн на відшкодування шкоди, заподіяної її протиправними діями.
Одночасно з позовом позивач подав до суду заяву, в якій просив звільнити його від сплати судового збору у зв'язку з тим, що позов, пов'язаний з дискримінацією, та не внесенням на цей час змін до Закону України «Про судовий збір» відповідно до прикінцевих положень Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» в частині звільнення від сплати судового збору під час розгляду справ в усіх судових інстанціях позивачів за подання позовів щодо спорів, пов'язаних з дискримінацією.
Верховний Суд ухвалою від 06.02.2026 відмовив ОСОБА_1 у звільненні його від сплати судового збору за подання позову до Верховної Ради України у цій справі, позовну заяву ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання дій Верховної Ради України протиправними та стягнення з Верховної Ради України коштів у розмірі 54000000 грн на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними діями, залишив без руху. Надав позивачеві десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: документа про сплату судового збору в установлених порядку і розмірі або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону; власного письмового підтвердження позивача про те, що він не подав іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
На виконання вимог цієї ухвали Верховного Суду ОСОБА_1 надав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, в якій просив відкрити провадження у справі та прийняти: уточнену позовну заяву; документ про сплату судового збору у розмірі 1351,20 грн; власне письмове підтвердження про те, він не подавав іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; копії доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги; інші документи.
В уточненій позовній заяві ОСОБА_1 просить Суд:
визнати протиправними (незаконними) дії Верховної Ради України з розгляду питання призначення на конкурсних засадах суддів Конституційного Суду України (відбору на конкурсних засадах кандидатур на посаду судді Конституційного Суду України; визнання ОСОБА_1 таким, що не відповідає встановленим Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України» вимогам до судді Конституційного Суду України, а також відмови йому у допуску до конкурсного відбору на посаду суддів Конституційного Суду України; поширення на офіційному сайті Верховної Ради України образливої інформації щодо відсутності у ОСОБА_1 стажу професійної діяльності у сфері права щонайменше 15 років та його невідповідності встановленим Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України» вимогам до судді Конституційного Суду України);
стягнути з Верховної Ради України кошти у сумі 66917950 грн на відшкодування моральної та майнової шкоди, заподіяної її протиправними (незаконними) діями з розгляду питання призначення на конкурсних засадах суддів Конституційного Суду України, зокрема, Драчука С.М.
В уточненій позовній заяві позивач зазначає, що Комітет Верховної Ради України з питань правової політики (далі - Комітет) на порушення вимог статей 6, 19 Конституції України, Закону України «Про Конституційний Суд України» та порядку, визначеного Регламентом Верховної Ради України, зокрема, статтею 208-4 на своєму засіданні вирішив визнати ОСОБА_1 таким, що не відповідає встановленим Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України» вимогам до судді Конституційного Суду України (щодо підтвердженого документального стажу професійної діяльності у сфері права щонайменше п'ятнадцять років), а також відмовити ОСОБА_1 у допуску до конкурсного відбору на посаду суддів Конституційного Суду України, що, на думку позивача, було формалізовано у необґрунтованому та незаконному рішенні, яке ухвалене з порушенням встановленого порядку.
Протиправність дій відповідача обґрунтовує: порушенням встановлених законодавством строків для вирішення питання допуску або відмови у допуску до конкурсного відбору; порушенням процедури голосування при прийнятті рішення щодо невідповідності ОСОБА_1 встановленим вимогам; приховуванням (неоприлюдненням) від громадськості документа (військового квитка офіцера запасу), який, на думку позивача, є одним із основних документів, що підтверджує наявність у Драчука С.М. професійного стажу в сфері права щонайменше п'ятнадцять років; порушенням процедури проведення засідання відповідного комітету Верховної Ради України (без використання персональних планшетів, відсутності всіх членів комітету, не врахування голосів присутніх на засіданні комітету членів, тощо).
На обґрунтування позову також зазначає, що Верховна Рада України порушила його права, передбачені статтями 21, 23, 24, 28 Конституції України та статтями 297, 299 Цивільного кодексу України, зокрема такими діями: з ухвалення рішення щодо невідповідності ОСОБА_1 , який виявив намір обійняти посаду судді Конституційного Суду України, визначеним Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України» вимогам до судді Конституційного Суду України; відбору Драчука С.М. як кандидата на посаду судді Конституційного Суду; підготовки питання щодо розгляду на конкурсних засадах кандидатури ОСОБА_1 на посаду судді Конституційного Суду у Верховній Раді України; встановлення невідповідності особи ОСОБА_1 , який виявив намір обійняти посаду судді Конституційного Суду, визначеним Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України» вимогам до Судді (щодо стажу); ухвалення рішення про відмову ОСОБА_1 в допуску до конкурсного відбору.
Крім того, позивач у позові посилається на те, що під час розгляду питання призначення суддів Конституційного Суду України та обговорення кандидатури Драчука С.М. під час засідань Комітету з боку окремих депутатів Верховної Ради України мали місце факти образи та наклепу стосовно нього.
Позивач вважає, що дії відповідача завдали йому шкоду у розмірі 66917950 грн, в тому числі: шкода, заподіяна оскаржуваними діями відповідача у сумі 29117950 грн; моральна шкода у розмірі 37800000 грн.
На обґрунтування вимог про відшкодування шкоди, позивач покликається на положення статей 22, 1173, 1174 Цивільного Кодексу України і ототожнює її з доходами, які він міг би одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене (упущена вигода). Вважає, що протиправні дії відповідача позбавили його права бути допущеним до конкурсного відбору, що, на його думку, унеможливило реалізацію позивачем законного інтересу і права бути обраним суддею Конституційного Суду України.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Вирішуючи питання, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства України, Суд керується таким.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України здійснив офіційне тлумачення частини другої статті 55 Конституції України у рішеннях від 25.11.1997 № 6-зп, від 25.12.1997 № 9-зп, від 14.12.2011 №19-рп/2011.
У рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що у свої рішеннях він послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
У цьому рішенні Конституційний Суд України також вказав, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова). Конституційний Суд України дійшов висновку, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.
Верховний Суд зазначає, що держава законами встановлює критерії, за якими право на доступ до суду не є абсолютним.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до статті 1 КАС України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
На підставі пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Перелік справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів визначено у частині другій статті 19 КАС України, це справи:
1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;
2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;
3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;
4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій, і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Відповідно до частини 4 статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, бездіяльності Кабінету Міністрів України визначені статтею 266 КАС, правила якої поширюються на розгляд адміністративних справ щодо, зокрема, законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
За статтею 266 КАС України оскарженню підлягають нормативно-правові акти та індивідуальні акти.
Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Відповідно до частини другої статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Суд звертає увагу, що, хоча позовні вимоги ОСОБА_1 сформульовані як вимоги до Верховної Ради України, однак такі фактично стосуються дій Комітету Верховної Ради України.
Правовий статус комітетів Верховної Ради України, їх функції та організаційні основи діяльності визначає Закон України «Про комітети Верховної Ради України» від 04.04.1995 №116/95-ВР (далі - Закон №116/95-ВР, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 1 цього Закону визначено, що Комітет Верховної Ради України - орган Верховної Ради України, який утворюється з числа народних депутатів України для здійснення за окремими напрямками законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, виконання контрольних функцій. Комітет відповідальний перед Верховною Радою України і підзвітний їй. Діяльність комітетів координує Голова Верховної Ради України згідно з Конституцією України та в порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України.
Частиною 8 статті 18 Закону України визначає, що при призначенні суддів Конституційного Суду України Верховною Радою України комітет, до предмета відання якого відноситься це питання, надає Верховній Раді України свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду судді Конституційного Суду України, внесеної у встановленому законом порядку.
Частиною четвертою статті 6 Регламенту Верховної Ради, затвердженого Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 №1861-VI (далі - Регламент, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що Комітет Верховної Ради, тимчасова спеціальна комісія чи тимчасова слідча комісія Верховної Ради (далі - відповідно комітет, тимчасова спеціальна комісія, тимчасова слідча комісія) мають право вносити пропозиції про присутність відповідних осіб на пленарному засіданні Верховної Ради під час розгляду питань, підготовка яких здійснюється відповідно цим комітетом, тимчасовою спеціальною комісією чи тимчасовою слідчою комісією.
Порядок призначення на посаду суддів Конституційного Суду України визначений статтею 208-4 Регламенту.
Абзацом 2 частини другої статті 208-4 Регламенту передбачено, що підготовку питання щодо розгляду на конкурсних засадах кандидатур на посаду судді Конституційного Суду України у Верховній Раді здійснює комітет, до предмета відання якого належать питання правового статусу Конституційного Суду України.
Частиною п'ятою цієї норми встановлено, що комітет, до предмета відання якого належить питання правового статусу Конституційного Суду України, протягом 20 днів з дня завершення строку, передбаченого абзацом першим частини четвертої цієї статті, розглядає подані документи від осіб, які виявили намір обійняти посаду судді Конституційного Суду України.
Комітет, до предмета відання якого належить питання правового статусу Конституційного Суду України, може звернутися до осіб, які виявили намір обійняти посаду судді Конституційного Суду України, із пропозицією протягом 10 робочих днів надати пояснення щодо поданих документів, якщо їх зміст є суперечливим. Неподання таких пояснень не перешкоджає розгляду документів.
На підставі поданих документів комітет, до предмета відання якого належать питання правового статусу Конституційного Суду України, на своєму засіданні встановлює відповідність осіб, які виявили намір обійняти посаду судді Конституційного Суду України , визначеним Конституцією України вимогам (щодо громадянства, володіння державною мовою, віку, освіти і стажу) та приймає обґрунтоване рішення про допуск або недопуск кандидатів до конкурсного відбору.
Отже, Комітет здійснює підготовку питання щодо розгляду на конкурсних засадах кандидатур на посаду судді Конституційного Суду України у Верховній Раді, що є однією із стадій призначення на посаду суддів Конституційного Суду України, за наслідками розгляду яких, надає Верховній Раді України свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду судді Конституційного Суду України, внесеної у встановленому законом порядку, визначеної Законом №116/95-ВР і Регламентом.
Слід зазначити, що позивач, звернувшись до Верховного Суду з цим позовом про визнання дій Верховної Ради України протиправними, фактично оспорює дії Комітету Верховної Ради України. Верховна Рада України у такому випадку не виконує владних управлінських функцій по відношенню до позивача.
Разом з тим, в провадженні Верховного Суду перебуває справа №990/35/26 за позовом ОСОБА_1 до Комітету Верховної Ради України з питань правової політики, предметом спору якої є визнання протиправним і скасування рішення Комітету Верховної Ради України з питань правової політики щодо невідповідності ОСОБА_1 , який виявив намір обійняти посаду судді Конституційного Суду України, визначеним Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України» вимогам до судді Конституційного суду України. В цій справі Драчук С.М. фактично оспорює рішення, яке прийнято за наслідками дій Комітету Верховної Ради України.
Суд звертає увагу на те, що положення частини першої статті 2, пунктів 1, 2 частини першої статті 4, статей 5, 19 та частини першої статті 266 КАС України слід розуміти так, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть оскаржуватися тільки ті правові акти, дії чи бездіяльність, зокрема, Верховної Ради України, які прийнято / вчинено / допущено у правовідносинах, у яких Верховна Рада України реалізує свої владні (управлінські) функції / повноваження, та які не вимагають перевірки на відповідність Конституції України за їх юридичним змістом і процедурою розгляду.
Зважаючи на обставини, у зв'язку з якими позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, зміст позовних вимог і наведене правове регулювання цих правовідносин, Суд дійшов висновку, що заявлений у цій справі позов в частині визнання протиправними дій Верховної Ради не стосується діяльності Верховної Ради України, під час здійснення якої вона реалізовує публічно-владні управлінські функції.
Таким чином, цей спір не є публічно-правовим спором у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України та його не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 у справі №9901/947/18, поміж іншого, зазначила, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому суд першої інстанції правомірно не роз'яснив позивачу, до суду якої юрисдикції він має звертатися з таким позовом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За наведених обставин, у відкритті провадження у цій справі в частині таких позовних вимог необхідно відмовити.
Надаючи оцінку доводам позивача в частині вимог про стягнення завданої йому шкоди, заподіяною протиправними діями Верховної Ради України, Суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини п'ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
У цьому випадку, проаналізувавши зміст позовної заяви, Суд дійшов висновку, що між сторонами відсутній публічно-правовий спір, оскільки позивач не вказує, якими актами, діями або бездіяльністю відповідачів, прийнятими (вчиненими, допущеною) у ході здійснення останнім саме управлінських функцій, було порушено його права, свободи чи інтереси, а тому вказані позовні вимоги про стягнення шкоди не підлягають розгляду окремо в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічний підхід викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 9901/70/19 та в ухвалах Верховного Суду від 27.11.2023 у справі № 990/313/23, від 13.03.2024 у справі № 990/65/24.
Своєю чергою, відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди.
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Верховний Суд в ухвалі від 05.01.2023 у справі № 990/1/23 вказав, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Тому в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Системний аналіз наведених вище обставин дає підстави для висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів, як такий, що не стосується захисту прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а стосується виключно його майнового права, передбаченого, зокрема статтею 22 ЦК України, та не вбачає підстави для відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 також і в частині вимог про стягнення майнової та моральної шкоди.
Відповідно до частини шостої статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
На виконання вищезазначених положень Суд роз'яснює позивачу, що за правилами частини першої статті 19 ЦПК України його вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 22, 170, 248, 266, 294, 295 КАС України, Суд,-
Відмовити у відкритті провадження у справі №990/37/26 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання дій протиправними та стягнення коштів на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Головуючий суддя А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя А.І. Рибачук
Суддя О.П. Стародуб
Суддя С.М. Чиркін