Справа № 553/4072/25 Номер провадження 22-ц/814/1415/26Головуючий у 1-й інстанції Тимчук Р. І. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
16 березня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.
при секретарі: Коротун І. В.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дударєва Олександра Володимировича
на рішення Подільського районного суду міста Полтави від 11 листопада 2025 року, ухвалене суддею Тимчуком Р. І., повний текст рішення складений - дата не вказана
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
25.09.2025 ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за кредитним договором №423754796 у розмірі 13 651 грн, з яких: 13 577,60 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 73,40 грн - сума заборгованості за процентами, та понесені судові витрати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 04.07.2017 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №423754796. 28.12.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. 31.12.2020 додатковою угодою №26 до договору факторингу №28/1118-01 сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції. Відповідно до реєстру боржників №251 від 26.09.2023 до договору факторингу №28/1118-01, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №423754796. 27.02.2025 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №27/0225-01, у відповідності до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» передає (відступає) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрах прав вимоги. Згідно п. 2.1. договору факторингу, згідно умов цього договору клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Згідно п. 4.1. договору факторингу, сторони погодили, що право вимоги переходить від клієнта до фактора на наступний календарний день після підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги у формі, встановленій у додатку до цього договору. Відповідно до реєстру прав вимоги №2 від 27.02.2025 до договору факторингу №27/0225-01 від 27.02.2025, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 13 651 грн, з яких: 13 577,60 грн - сума заборгованості по основному боргу; 73,40 грн - сума заборгованості по процентам.
Рішенням Подільського районного суду м. Полтави від 11 листопада 2025 року позов ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 4237547996 від 04.07.2017 у розмірі 13 651,00 грн та судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 3 028,00 грн, а всього 16 679,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунках заборгованості за договором. У зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач має заборгованість у розмірі 13 651,00 грн, яка складається з наступного: 13 577,60 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу та 73,40 грн - сума заборгованості за відсотками.Представник позивача, звернувшись до суду 25.09.2025, застосував заходи щодо захисту своїх прав в межах строку позовної давності. Тобто підстави вважати, що строк пред'явлення позовних вимог був пропущений, відсутні.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Дударєв О.В., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у зв'язку з пропущенням строку звернення до суду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у відповідності до наданого позивачем кредитного договору №423754796 від 04.07.2017 про надання коштів у позику, кінцевий строк повного погашення кредиту встановлений у договорі по 03.08.2017 включно, а з урахуванням, нібито, укладеної додаткової угоди від 03.08.2017 - 04.09.2017. Зважаючи на це, слід дійти висновку про те, що строк позовної давності у даному випадку сплив, оскільки позивач звернувся з вказаним позовом до суду лише 25.09.2025. У позовній заяві представник позивача не зазначив жодного обґрунтування та не подав до суду жодного клопотання про поновлення строку для звернення до суду. Дія норм Закону України №540-IX від 30.03.2020) охоплювала період з 30.03.2020 по 06.08.2020. Навіть з урахуванням вказаного періоду, коли процесуальні строки в Україні зупинялися, строк позовної давності за вказаним кредитним договором сплинув 13.12.2020. За вказаних обставин, необхідно констатувати, що представник позивача звернувся до суду лише 25.09.2025, тобто з пропуском строку. З урахуванням викладених позицій, сторона відповідача вважає, що у вказаній справі позивачем пропущено строк звернення до суду, у зв'язку з чим суд першої інстанції мав усі підстави та обов'язок, визначений частинами 2 та 4 статті 267 ЦК України, для застосування строків позовної давності у справі №553/4072/25 за позовом ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, що є підставою для відмови у позові. Також посилається на інші порушення, допущені під час розгляду та прийняття рішення у справі, судом першої інстанції: У позовній заяві позивач заявляв суду клопотання про витребуванн від АТ КБ «ПриватБанк» інформації щодо належності ОСОБА_1 карткового рахунку № НОМЕР_1 та виписку по рахунку за номером № НОМЕР_1 за період з 04.07.2017 по 09.07.2017 з детальною інформацією щодо призначення платежу і джерела надходження коштів. Проте, з рішення Подільського районного суду м. Полтави від 11.11.2025 та матеріалів судової справи вбачається, що вказане клопотання судом не розглянуто та інформація від АТ КБ «ПриватБанк» не витребувана, не отримана та, як наслідок, не проаналізована судом першої інстанції при формуванні позиції щодо задоволення позовних вимог. За вказаних обставин, суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, був позбавлений можливості зробити оцінку доказів на підтвердження перерахування коштів відповідачу. Крім того, позивачем долучено до позовної заяви договір №423754796 від 04.07.2017 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 в якому відсутні необхідні реквізити, що підтверджують підписання вказаного документу одноразовим ідентифікатором, що на думку відповідача ставлять під сумнів його укладення. Позивачем не враховані положення діючого законодавства та судової практики. З огляду на те, що для укладення електронного кредитного договору необхідно пройти ідентифікацію особи та зробити електронний підпис через смс-повідомлення чи через підтвердження, яке надходить у формі листа до електронної пошти, за матеріалами справи не вбачається належних та допустимих доказів щодо виконання відповідачем таких умов та вчинення таких позивачем на користь такого, що виключає підписання спірного кредитного договору через будь-який із зазначених способів та взагалі подання заявки на отримання кредитних коштів. Враховуючи, що грошові кошти за вказаним кредитним договором перераховані на банківську картку, яка не відомо взагалі чи належить відповідачеві, оскільки таких доказів з боку позивача до позову та відповіді на відзив так і не надано, як і не надано доказу використання саме відповідачем одноразового ідентифікатора, електронного підпису та укладення спірного кредитного договору саме з ним, з огляду на невідповідність тих доказів, що містяться в матеріалах судової справи. Матеріали справи не містять доказів того, що саме відповідач будь-яким способом, що визначений ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» здійснив підписання такого нібито електронного договору, у тому числі й застосував ідентифікатор електронного підпису, а також не містить доказів фактичного отримання саме ОСОБА_1 одноразового ідентифікатора для підписання такого кредитного договору та не містить жодних доказів приналежності йому тих номерів телефону, що вказані в кредитному договорі, а також у справі відсутні докази реєстрації саме відповідача у інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», відсутні докази отримання саме ОСОБА_1 коштів згідно з таким кредитним договором. Відомості про те, що відповідач пройшов ідентифікацію та верифікацію особи (заповнив анкету клієнта із зазначенням ПІБ, даних паспорту, РНОКПП, місця проживання, місця реєстрації, зазначив реквізити картки для отримання кредиту), підтвердив номер мобільного телефону, ознайомився з правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», ЗаконуУкраїни «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та Закону України «Про платіжні послуги», матеріали справи не містять. Як і не містять, зокрема, і копії паспорту та РНОКПП позичальника. До позовної заяви позивачем надано лише нібито укладений в електронному вигляді примірник кредитного договору на веб-сайті надавача платіжних послуг. З огляду на це, додані позивачем до позовної заяви документи не є належними, достатніми та допустимими доказами у справі на підтвердження факту наявності у відповідача боргу за кредитним договором у заявленому розмірі. Вказані обставини свідчать про те, що позивач не довів вказану обставину та як наслідок позивач не довів обґрунтованість позовних вимог. За таких обставин відсутні правові підстави для задоволення цього позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що 04.07.2017 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідач уклали кредитний договір №4237547996 (а.с. 5-6). Між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу від 28.11.2018 №28/1118-01, у відповідності до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передає (відступає) за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» приймає належні ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників. Між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу від 27.02.2025 №27/0225-01, у відповідності до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» передає (відступає) за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників (а.с. 17-21).
Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунках заборгованості за договором (а.с. 10-11).
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач має заборгованість у розмірі 13 651,00 грн, яка складається з наступного: 13 577,60 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу та 73,40 грн - сума заборгованості за відсотками.
Вирішуючи заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Дударєва О.В. про застосування строку позовної давності, судпершої інстанції врахував наступне.
Керуючись нормою ч. 1 ст. 261 ЦК України, строк позовної давності починає відраховуватися з моменту відступлення права вимоги, а саме після підписання договору факторингу від 27.02.2025 №27/0225-01, адже тільки з цього моменту позивач дізнався про порушення відповідачем кредитних зобов'язань. Представник позивача, звернувшись до суду 25.09.2025, застосував заходи щодо захисту своїх прав в межах строку позовної давності. Тобто підстави вважати, що строк пред'явлення позовних вимог був пропущений - відсутні.
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Банк свій обов'язок виконав повністю, надав позичальнику кредит згідно до умов кредитного договору.
У відповідності до ст. ст. 526, 527,530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Статтями 1049, 1054 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, яким є строк виконання зобов'язання у повному обсязі (кінцевий строк повернення кредиту й платежів за ним) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
За статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).
Якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов'язання, позовна давність обчислюється від цієї дати.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 06.04.2020 у справі № 303/4448/15-ц.
Крім того, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Зазначений карантин введеного з 12.03.2020 постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 №211 (із наступними змінами і доповненнями), який тривав до 30.06.2023.
Разом з тим, згідно з п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Апеляційний суду складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» суми заборгованості за кредитним договором №423754796 у розмірі 13 651 грн, з яких: 13 577,60 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 73,40 грн - сума заборгованості за процентами.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилом ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір №423754796 від 04.07.2017 (а.с. 5-6), за умовами якого відповідач отримала грошові кошти у розмірі 13 660 грн шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок, зареєстрований для цієї мети в особистому кабінеті.
Вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який було надіслано на мобільний номер телефону ОСОБА_1 .
Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказані договори прирівнюються до укладених в письмовій формі.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає доведеним, що договір №423754796 від 04.07.2017 був підписаний позичальником ОСОБА_1 в електронному вигляді.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження факту перерахування кредитних коштів, що надані розрахунки заборгованості не можуть бути первинними документами, які можуть підтверджувати наявність заборгованості відповідача, то такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки відповідач як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може власноруч отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів. Однак, відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на її картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не позбавлена можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов'язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.77-80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, факт отримання грошових коштів ОСОБА_1 за договором №423754796 від 04.07.2017 підтверджується платіжним дорученням №46406bb7-0c19-4703-a8df-7b50cfc624a9 від 04.07.2017 (а.с. 9).
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що у матеріалах справи наявні належні, допустимі та достатні докази на підтвердження факту укладання кредитного договору між ОСОБА_1 та первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», а також підтвердження факту перерахування коштів на рахунок відповідача, вказаний ним при укладенні договору, а також щодо обґрунтування розміру заборгованості за договором.
Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Доказів повернення кредитів та сплати процентів за користування кредитними грошима відповідачем матеріали справи не містять.
Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що позичальник (клієнт) ОСОБА_1 взяті не себе зобов'язання за договором №423754796 від 04.07.2017 не виконала, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування позикою, не повернула, унаслідок чого виникла заборгованість.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку в частині стягнення з відповідача у примусовому порядку суми заборгованості за договором №423754796 від 04.07.2017.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Так, згідно умов договору №423754796 від 04.07.2017 фінансова установа зобов'язується надати позичальникові кредит на суму 13 660 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Строк дії договору 30 днів, але в будь-якому разі цей договір діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється наступним чином: 1,00% від суми кредиту за кожний день користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту, визначеного в п.1.2.1 цього договору. Позичальник сплачує фінансовій установі проценти за користування кредитом за фактичний час користування грошовими коштами з розрахунку 365% річних.
03.08.2017 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду про зміну умов договору №423754796 від 04.07.2017, згідно якої сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору №423754796 від 04.07.2017, з урахуванням положень всіх додаткових угод до договору, на наступну кількість днів: 32. У будь-якому разі договір діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором. На дату укладення цієї додаткової угоди позичальник сплачує фактично нараховані проценти за користування кредитом та пеню у випадку її наявності. Починаючи з дати укладення додаткової угоди, позичальник сплачує за користування кредитом 1,00% в день від суми кредиту на період строку дії пролонгації. Всі інші умови договору не змінені цією додатковою угодою, залишаються чинними у попередній редакції і сторони підтверджують їх обов'язковість до виконання (а.с. 8).
.
Згідно матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 допустила неналежне виконання умов договоріу допустила прострочення виконання зобов'язань по договору.
Разом з цим, згідно вимог позовної заяви ТОВ «ФК «ЄАПБ» з моменту отримання права вимоги за договором, а саме з 27.05.2025 не здійснювалося нарахування заборгованості, що підтверджується детальним розрахунком заборгованості (а.с. 10-11).
Водночас, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010, згідно яких зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У справі, що переглядається, позичальник ОСОБА_1 не довела належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених укладеним кредитним договором, презумпція правомірності якого не спростована. Відповідач жодним чином не оспорювала укладання кредитного договору. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаного.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не виконала зобов'язання за договором №423754796 від 04.07.2017, а тому з неї на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 13 651 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не отримувала грошові кошти за вказаним кредитним договором, то ці доводи не заслуговують на увагу та спростовуються встановленими по справі фактичними обставинами, які викладені вище. Належних, допустимих та достовірних доказів того, що відповідач кредитні кошти не отримувала, остання суду не надала.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, то апеляційний суд у складі колегії суддів їх відхиляє, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи є порушеним право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Отже, відмова в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтею 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Ураховуючи, що оспорюваний кредитний договір №423754796 укладено 04.07.2017, а право вимоги від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло на підставі договору факторингу№27/0225-01, укладеного 27.02.2025, з огляду на положення статті 262 ЦК України, підлягали перевірці обставини щодо обізнаності первісного кредитора щодо порушення права внаслідок укладення зазначеної вище угоди.
Разом із цим, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом №540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі №910/18489/20 (провадження №12-46гс22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.
Поряд з цим Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Закон №2102-IX набрав чинності 17.03.2022.
Надалі Законом України від 08.11.2023 №3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Закон №3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, провадження №12-19гс25 зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24.07.2025 у справі №161/5405/24, провадження №61-2772св25, від 13.08.2025 у справі №728/189/24, провадження №61-14915св24, від 05.11.2025 у справі №638/15043/20, провадження №61-4631св25.
Колегія суддів зазначає, що оскільки в цій справі станом на 02.04.2020 позовна давність щодо заявлених позовних вимог ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не спливла, то цей строк внаслідок його продовження на строк дії карантину та воєнного стану (до 29.01.2024) й подальшого (з 30.01.2024) зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану не є пропущеним.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним у справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavinandothersv. Ukraine, №4909/04, § 58).
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381, 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дударєва Олександра Володимировича - залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Полтави від 11 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16 березня 2026 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов