Справа № 948/7/26 Номер провадження 22-ц/814/1953/26Головуючий у 1-й інстанції Тимофєєва Г. Л. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
16 березня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.
при секретарі: Коротун І. В.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Приліпко Ірини Леонідівни
на ухвалу Машівського районного суду Полтавської області від 08 січня 2026 року, постановлену суддею Тимофєєвою Г. Л., повний текст ухвали складений - дата не вказана
у справі за заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Приліпко Ірини Леонідівни про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно в межах суми боргу
у справі за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Приліпко Ірини Леонідівни до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -
06.01.2026 представник ОСОБА_1 - адвокат Приліпко І.Л. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму авансу у розмірі, еквівалентній 8 000 доларів США за курсом Національного Банку України на день виконання рішення; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме: витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн та судовий збір.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у власності ОСОБА_2 з 06.12.2011 перебувала земельна ділянка площею 4,03 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5323084400:00:002:0013, розташована на території Новотагамлицької сільської ради Машівського району Полтавської області. Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за №220441786 від 15.08.2020, земельна ділянка з 13.08.2020 перебувала в оренді ТОВ ««Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС» на підставі договору оренди землі №б/н від 13.08.2020 строком дії до 14.08.2033. У вересні 2021 ОСОБА_1 зустрів відповідача, який запропонував йому придбати земельну ділянку, оскільки необхідні були грошові кошти у зв'язку з сімейними обставинами. Позивач був не проти, бо він як раз шукав для купівлі на території Новотагамлицької сільської ради Машівського району Полтавської області відповідну земельну ділянку сільськогосподарського призначення, тому погодився на пропозицію відповідача. Ними була досягнута домовленість щодо купівлі-продажу земельної ділянки за ціною 8 000 доларів США. Після досягнутої домовленості, позивач та відповідач почали готувати документи для здійснення 01.10.2021 правочину у нотаріуса. Натомість, позивачу під час підготовки відповідних документів стало відомо, що земельна ділянка перебуває в оренді ТОВ ««Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС» на підставі договору оренди землі №б/н від 13.08.2020 строком дії до 14.08.2033. Позивач повідомив відповідачу, що переважне право купівлі земельної ділянки перебуває у ТОВ ««Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС». У свою чергу, як повідомив відповідач, що орендар не бажає купувати земельну ділянку за 8 000 доларів США і тому бажає продати її саме позивачу, бо його влаштовує ціна. Відповідач знову наголосив позивачу, що в нього наявні певні сімейні обставини (які не повідомив) і йому потрібні грошові кошти саме у розмірі 8 000 доларів США. Він готовий продати земельну ділянку позивачу у будь-який час за умови, що він отримає оплату у розмірі 8 000 доларів США. Позивач, увійшовши в сімейну ситуацію відповідача та його потреби в грошових коштах, враховуючи, що вони знайомі, проживають в одному районі, запропонував відповідачу наступні умови продажу: позивач передає відповідачу грошові кошти в рахунок купівлі-продажу земельної ділянки у розмірі 8 000 доларів США, а відповідач, у свою чергу, приймаючи грошові кошти, зобов'язується укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки в строк до 01.10.2035 (до моменту спливу терміну договору оренди земельної ділянки) на погоджених умовах за цією ж ціною, а також позивач вживає заходів щодо перемовин з орендарем з метою відступлення ним переважного права на користь позивача або розірвання (припинення) договору оренду, і передає оригінали усіх правовстановлюючих документів на земельну ділянку. У разі, якщо до цього моменту угода не відбудеться, то відповідач повинен повернути позивачу отримані грошові кошти у розмірі 8 000 доларів США. Враховуючи зазначені домовленості, 01.10.2021 позивач передав, а відповідач отримав від позивача грошові кошти в рахунок купівлі-продажу земельної ділянки у розмірі 8 000 доларів США, про що відповідачем власноручно було складено боргову розписку. У цей же день 01.10.2021 відповідач на ім'я позивача склав та підписав довіреність, яка була посвідчена приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Уразовською-Будігай В.В., зареєстрованою в реєстрі за №967, бланк НРН 093166. Відповідно до зазначеної довіреності, відповідач уповноважує позивача, в тому числі, бути його представником з усіма необхідними повноваженнями у відповідних уповноважених органах, установах, організаціях, незалежно від їх підпорядкування, форми власності з питань укладення від його імені договору оренди (договору про внесення змін до раніше укладених договорів оренди, договору про розірвання договору оренди) належної йому на праві приватної власності земельної ділянки з кадастровим номером 5323084400:00:002:0013, самостійно визначаючи його умови, з подальшою ресторацією іншого речового права, отримання орендної плати за укладеними договорами оренди та подальшим продажем за ціну та на умовах йому відомих вищевказаного нерухомого майна. Також 01.10.2021 відповідач на виконання домовленостей передав позивачу оригінали правовстановлюючих документів на земельну ділянку, які наразі перебувають у розпорядженні позивача. З цього моменту позивач з метою пришвидшення процедури укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки вів перемовин з орендарем з метою відступлення ним переважного права на користь позивача або розірвання (припинення) договору оренди. Остаточної відповіді так і не було отримано, перемовини тривали. Приблизно у липні-серпні 2025 відповідач перестав відповідати на телефонні дзвінки позивачу. При цьому, восени 2025 орендар в усному порядку під час розмови повідомив позивачу, що земельна ділянка вже не належить відповідачу. У грудні 2025 позивач, здійснивши запит до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно через свого представника, дізнався, що дійсно земельна ділянка, за продаж якої відповідач 01.10.2021 отримав грошові кошти у розмірі 8 000 доларів США, не належить на праві власності відповідачу з 08.11.2024. Так, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, новим власником земельної ділянки є ТОВ ««Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС» на підставі договору купівлі-продажу №2140 від 08.11.2024, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Ганночка О.В., інше речове право - відсутнє. Станом на сьогодні відповідач не реагує на звернення позивача, на телефонні дзвінки не відповідає, жодних дій щодо повернення грошових коштів позивачу не здійснює. Внаслідок відчуження відповідачем іншому покупцю земельної ділянки, яка була предметом домовленостей з позивачем і за яку було передано грошові кошти, відбулася зміна обставин правочину і нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки не є можливим. Дізнавшись про факт порушення свого права, у позивача виникла необхідність у зверненні до суду за захистом порушеного права.
06.01.2026 у порядку забезпечення позову представником ОСОБА_1 - адвокатом Приліпко І.Л. подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 4,025 га, кадастровий номер 5323084400:00:002:0014, розташовану на території Новотагамлицької сільської ради Машівського району Полтавської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, власником якої є ОСОБА_2 , в межах основної суми боргу у розмірі 8 000 доларів США, що еквівалентно 339 366,40 грн (офіційний курс НБУ станом на 06.01.2026 - 42,4208 грн).
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з порушенням відповідачем досягнутих між сторонами домовленостей щодо вчинення договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 5323084400:00:002:0013. На виконання таких домовленостей 01.10.2021 відповідач отримав від позивача грошові кошти у розмірі 8 000 доларів США, що підтверджується борговою розпискою, та які за своєю правовою природою були авансовим платежем у рахунок майбутнього відчуження зазначеної земельної ділянки. У подальшому відповідач, діючи всупереч досягнутим домовленостям та без повернення отриманих від позивача грошових коштів, реалізував земельну ділянку, чим унеможливив виконання домовленостей щодо укладення договору купівлі-продажу. Про реалізацію земельної ділянки відповідачем позивач повідомлений не був, а дізнався лише згодом шляхом отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Зазначені дії та бездіяльність відповідача, зокрема припинення будь-якого зв'язку з позивачем та відчуження предмета домовленостей без повідомлення останнього, свідчать про істотне порушення досягнутих між сторонами домовленостей, недобросовісну поведінку та фактичне приховування від позивача обставин, які унеможливили укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, а також позбавили позивача можливості своєчасно вжити заходів для захисту своїх прав. Станом на момент подання позовної заяви, відповідач має можливість вільно розпоряджатися належним йому майном, зокрема земельною ділянкою з кадастровим номером 5323084400:00:002:0014, що створює об'єктивний ризик її відчуження з метою ухилення від виконання рішення суду в разі задоволення позову. З урахуванням встановлених обставин, а саме відчуження відповідачем земельної ділянки, яка була предметом домовленостей сторін, без повідомлення позивача, а також припинення будь-якої комунікації з позивачем, існують обґрунтовані підстави вважати, що відповідач може вчиняти дії, спрямовані на подальше відчуження належного йому майна з метою уникнення виконання можливого судового рішення. За таких обставин існує ймовірність утруднення або унеможливлення виконання судового рішення, якщо не вжити своєчасних заходів забезпечення позову. При цьому, у позивача відсутній обов'язок додатково доводити існування об'єктивних ризиків, що можуть утруднити або унеможливити виконання рішення у цій справі за умови задоволення судом позову. У разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач.
Ухвалою Машівського районного суду Полтавської області від 08 січня 2026 року у задоволенні заяви адвоката Приліпко Ірини Леонідівни, яка діє від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що невжиття заявленого заходу забезпечення позову унеможливить або утруднить виконання рішення суду у разі задоволення позову, а самі по собі твердження позивача про існування такої можливості не можуть вважатися достатньою підставою для забезпечення позову, оскільки є виключно припущеннями.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Приліпко І.Л., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду першої інстанції - скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що накладення арешту жодним чином не обмежить використання такого майна третіми особами, яке згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно перебуває у користуванні за договором оренди землі з 24.07.2020 у ТОВ «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС». Як вже зазначалося, що арешт - це обмеження в праві розпорядження, а не в користуванні. І під правом оренди розуміється саме право користування, а отже накладення арешту жодним чином не перешкодить у користуванні земельною ділянкою орендарем. У свою чергу метою застосування арешту є саме обмеження відповідача у праві розпорядження майном - реалізації земельної ділянки на користь третьої особи, в тому числі орендарю, з метою уникнення відповідачем виконання можливого судового рішення у разі його задоволення. Вказує, суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що обраний спосіб забезпечення позову (арешт) є не співмірним заявленим вимогам та є перешкодою для користування земельною ділянкою для відповідача і третіх осіб. Виходячи з вищенаведеного, враховуючи характер спору, накладення арешту на земельну ділянку відповідача в межах заявленої до стягнення суми 8 000 доларів США, що еквівалентно 339 366,40 грн (офіційний курс НБУ станом на 06.01.2026 - 42,4208 грн) - є розумним, обґрунтованим та адекватним заходом, який дозволить запобігти можливим зловживанням з боку відповідача, зокрема відчуженню майна до моменту вирішення спору по суті, та гарантує ефективне виконання судового рішення, і не обмежить жодним чином в праві користування земельною ділянкою відповідачем та третіми особами орендарем. Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, представник позивача зазначала, що метою накладення арешту є запобігання можливим зловживанням з боку відповідача, зокрема відчуженню майна до моменту вирішення спору по суті, що гарантує ефективне виконання судового рішення. Незастосування заходів істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду. У свою чергу, предметом спору є грошові кошти, які були отримані відповідачем в рахунок авансу за купівлі-продаж земельної ділянки, яка станом на сьогодні відчужена не позивачу, а третій особі - орендарю. Інше майно у відповідача відсутнє. А отже, накладення арешту та предмет позову (стягнення грошових коштів) співвідносяться між собою через мету накладення арешту - запобігання відчуженню майна до моменту вирішення спору по суті, гарантує ефективне виконання судового рішення і дозволить, у разі задоволення позову, ефективно виконати рішення суду. При цьому, позивач не має на меті зловживання своїми процесуальними правами чи порушення законних прав відповідача, а лише створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення в майбутньому. Натомість, норми ст.ст. 151-153 ЦПК України не містять вимог, що арешт має накладатися лише на майно, яке є предметом спору. Звідси, висновок суду першої інстанції щодо невідповідності заходу забезпечення позову предмету спору не відповідає ст. 151 ЦПК України, оскільки предмет позову та обраний захід забезпечення позову співвідносяться між собою через мету накладення арешту. Враховуючи конкретні обставини справи, можна стверджувати, що наявні всі підстави вважати, що відповідач може вчинити дії, спрямовані на подальше відчуження майна з метою уникнення виконання можливого судового рішення. Вказує, що єдине майно, яке наразі перебуває у власності відповідача, є земельна ділянка з кадастровим номером 5323084400:00:002:0014 і яка перебуває в оренді в того самого орендаря, якому була відчужена земельна ділянка. Водночас, відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову як арешт призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки земельна ділянка залишається в його володінні та користуванні, ніяким чином не обмежує права третіх осіб на користування нею, а не вжиття цих заходів або несвоєчасне накладення арешту призведе до порушення прав позивача в частині ефективного виконання рішення суду і необхідності в подальшому після ухвалення рішення суду здійснювати заходи щодо визнання договорів фраудаторними. Отже, оскільки між сторонами дійсно існує спір, що стосується грошових коштів, то існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду в разі задоволення позову щодо стягнення коштів.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судове засідання апеляційного суду 16.03.2026 не з'явилися інші учасники процесу, вони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 23.02.2026 судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на електронні адреси та засобами поштового зв'язку у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (а.с. 50-52), які були доставлені до електронних кабінетів та поштовим зв'язком. 16.03.2026 через систему «Електронний суд» надійшла заява представника позивача - адвоката Приліпко І.Л. про розгляд справи у її та позивача відсутність. Згідно рекомендованого повідомлення судова повістка на ім'я відповідача ОСОБА_2 повернулася до апеляційного суду без вручення з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням про дату, час і місце судового засідання. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 19.02.2026 (про призначення справи до апеляційного розгляду на 16.03.2026 о 10-20 год) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно матеріалів справи встановлено, що процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, згідно приписів якої суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові.
Відповідно п.1, 2, 10 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Метою забезпечення позову є вжиття судом тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер.
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» роз'яснено, що при розгляді заяви про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконанню чи утрудненню виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можут бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретнім заходом до забезпечення позову і можливим предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. (Постанова Верховного Суду від 08.07.2021 у справі №400/5954/20).
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №826/8556/17, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, від 10.12.2019 №153ІЗ-19.
Обрання належного, відповідного до предмета спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою наддасть змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу. Вище наведене кореспондується з практикою Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.07.2020 у справі №910/3836/20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Суд першої інстанції зауважив, що саме по собі подання позовної заяви не є достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову.
Окрім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Суд першої інстанції звернув увагу, що одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженню майном.
Таким чином, обираючи спосіб забезпечення позову у вигляді арешту, суд має брати до уваги, що арешт є найбільш обтяжливим заходом, який підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби, відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, та полягає у проведенні опису, оголошенні заборони розпоряджатися, а в разі потреби, обмеженні права користування майном.
Судом першої інстанції встановлено, що у ОСОБА_1 існує спір з ОСОБА_2 щодо стягнення з останнього 8 000 доларів США.
У поданій заяві про забезпечення позову позивач просить накласти арешт на земельну ділянку площею 4,025 га, кадастровий номер 5323084400:00:002:0014, розташовану на території Новотагамлицької сільської ради Машівського району Полтавської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, власником якої є ОСОБА_2 (а.с. 12-14).
Разом з тим, у заяві про забезпечення позову представник позивача не обґрунтувала та не навела підстав для вжиття заходу забезпечення позову саме шляхом накладення арешту, який не може бути визнаний співмірним заявленим вимогам та може бути перешкодою для використання таким майном, яке згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна перебуває у користуванні за договором оренди землі з 24.07.2020 у ТОВ «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС» (а.с. 16).
Крім того, позивач має довести, що в разі невжття заходів забезпечення існує загроза невиконання рішення суду чи ускладнення його виконання або ефективного захисту чи поновлення його порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся до суду.
Однак, позивачем, всупереч вищевказаних вимог, не надано до суду доказів того, що відповідач має реальні наміри на відчуження нерухомого майна - земельної ділянки площею 4,025 га, кадастровий номер 5323084400:00:002:0014, яке взагалі не є предметом спору та перебуває у користуванні іншої особи, що не є учасником даного судового процесу, ТОВ «Карівське сільгосппідприємство «ЛОС».
Разом з тим, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а представником позивача, не надано суду будь-яких доказів на підтвердження обставин, викладених у заяві про забезпечення позову. Не надано доказів намагання відповідача відчужити майно, вказане в заяві. Також відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам не обґрунтована, що унеможливлює з'ясування співмірності обраного позивачем заходу забезпечення позову пред'явленим позовним вимогам, забезпечення збалансованості інтересів сторін.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом заяв про забезпечення позову є накладення арешту на земельну ділянку площею 4,025 га, кадастровий номер 5323084400:00:002:0014, розташовану на території Новотагамлицької сільської ради Машівського району Полтавської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, власником якої є ОСОБА_2 , в межах основної суми боргу у розмірі 8 000 доларів США, що еквівалентно 339 366,40 грн (офіційний курс НБУ станом на 06.01.2026 - 42,4208 грн).
Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, заборона вчиняти певні дії.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів (пункти 3, 4 частини першої, частина п'ята статті 151 ЦПК України).
Отже, від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17 (провадження №14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. […] Цей спір стосується, зокрема, майнових прав на ј частину будинку. Апеляційний суд встановив, що відповідачка під час розгляду справи зареєструвала право власності на будинок. Тому через ризик його відчуження на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту ј частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову. Те, що відповідачка проживає у будинку впродовж десяти років і після державної реєстрації її права власності на нього ще не вчинила дії, що могли би підтвердити намір відчужити будинок, зокрема, не зверталася до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж, не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідачки як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись будинком, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 (провадження №14-28цс23) зазначено, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. […] Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідач має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні.
У п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» вказано, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
У справі, яка є предметом даного апеляційного перегляду, суд першої інстанції встановив, що у ОСОБА_1 існує спір з ОСОБА_2 щодо стягнення з останнього 8 000 дол США.
Колегія суддів також наголошує, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не лише під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову в разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, - ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У відповідності до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як передбачено вимогами ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Зокрема, переглядаючи законність і обгрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, а також з метою пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, для з'ясування обсягу позовних вимог, даних про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, колегія судів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Приліпко І.Л. просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на земельну ділянку власником якої є ОСОБА_2 .
Матеріали цивільної справи містять Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №437047156 від 28.07.2025, згідно якого земельна ділянка площею 4,025 га, кадастровий номер 5323084400:00:002:0014, розташована на території Новотагамлицької сільської ради Машівського району Полтавської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належить ОСОБА_2 та на підставі договору оренди №б/н від 24.07.2020 перебуває в оренді ТОВ «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС» строком до 25.07.2034 (а.с. 16).
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи міститься Реєстр речових прав на нерухоме майно №7506557 від 15.12.2025, згідно з якого вбачається, що з 08.11.2024 власником спірної земельної ділянки є ТОВ «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС», на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 2140, зареєстрований 08.11.2024 приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Ганночка О.В. (а.с. 63).
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційного суду, що позивачем не надано суду доказів того, що відповідач має реальні наміри на відчуження нерухомого майна - земельної ділянки площею 4,025 га, кадастровий номер 5323084400:00:002:0014, яка взагалі не є предметом спору та з 24.07.2020 перебуває у користуванні іншої особи, яка не є учасником даного судового процесу, ТОВ «Карівське сільгосппідприємство «ЛОС», а з 08.11.2024 - у влсності останнього.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували право власності відповідача ОСОБА_2 на вище вказану земельну ділянку на момент подачі позовної заяви до суду.
Доводи апеляційної скарги про те, що обраний спосіб забезпечення позову (арешт) є співмірним заявленим вимогам, не є перешкодою для користування земельною ділянкою для відповідача і третіх осіб, то ці доводи колегія суддів не бере до уваги, оскільки заходи забезпечення позову, які просив вжити позивач, не є співмірними із заявленими позовними вимогами; заявником не доведено, яким чином такі заходи фактично реалізують мету його вжиття; беручи до уваги права та законні інтереси, на порушення яких вказував заявник, негативні наслідки від вжиття таких заходів забезпечення позову неспівмірні з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті вжиття цих заходів. Сторона позивача не навела достатнього обґрунтування та не довела тієї обставини, що невжиття обраних видів забезпечення позову може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову та не забезпечить у майбутньому реалізації прав позивача в аспекті саме тих порушених прав, на які позивач посилається в позовній заяві.
Убачається, що подаючи заяву про забезпечення позову, представник ОСОБА_1 - адвокат Приліпко І.Л. обґрунтовувала її лише тим, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки відповідач ОСОБА_2 може розпорядитися належним йому на праві власності нерухомим майном.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, належних та допустимих доказів наявності у відповідача на праві власності земельної ділянки матеріали справи не містять, оскільки спірна земельна ділянка була відчужена 08.11.2024.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову у заявлений ним спосіб, прийшов до правильного висновку, оскільки врахував, що при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування та доцільності вжиття таких заходів, чого позивачем у даному випадку здійснено не було.
Доводи апеляційної скарги про те, що постановлення ухвали про відмову у забезпеченні позову призведе до того, що поданий позов майнового характеру на значну суму, при наявності у власності відповідача майна, жодним чином не забезпечений, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи не містять вартості майна відповідача, що позбавляє можливості встановити співмірність ціни позову та вартості майна, яке належить відповідачу на праві власності.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Сторона позивача за умови надання суду належних та допустимих доказів щодо обґрунтовування підстав застосування та доцільності вжиття вказаних заходів забезпечення позову не позбавлена повторного звернення до суду із заявою про забезпечення позову.
Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів не вбачає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Приліпко Ірини Леонідівни - залишити без задоволення.
Ухвалу Машівського районного суду Полтавської області від 08 січня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи здійснювався у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16 березня 2026 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов