Справа № 554/18223/25 Номер провадження 11-кп/814/1118/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
10 березня 2026 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ
Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника адвоката ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Полтава від 16 лютого 2026 року,
Цією ухвалою в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 грудня 2025 року за №22025170000000382, задоволено клопотання прокурора й продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави до 15 квітня 2026 року обвинуваченому
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Лохвиця Миргородського р-ну Полтавської обл., проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , не судимому.
Відмовлено в задоволенні клопотання сторони захисту про зміну ОСОБА_8 запобіжного заходу.
Вирішено питання про запобіжний захід ОСОБА_9 , щодо якого судове рішення не оскаржується.
Приймаючи таке рішення, місцевий суд урахував: наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме, що обвинувачений може: переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків та іншого обвинуваченого, обставини й тяжкість інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.1 ст.114-1 КК України, тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винуватим, особу обвинуваченого, неможливість інших більш м'яких запобіжних заходів запобігти вказаним вище ризикам і приписи ч.6 ст.176 КПК України.
Водночас суд першої інстанції на підставі абз.8 ч.4 ст.183 КПК України дійшов висновку про необхідність продовження ОСОБА_8 зазначеного вище запобіжного заходу без визначення розміру застави.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Полтава від 16 лютого 2026 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора та визначити ОСОБА_8 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави. Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції не врахував те, що: стороною обвинувачення не було доведено наявність заявлених ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та неможливість застосування обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу, щоб забезпечити його належну процесуальну поведінку; ОСОБА_8 не судимий, брав участь в обороні України, позитивно характеризується за місцем роботи та за час проходження військової служби, є особою з інвалідністю ІІ групи (захворювання, пов'язане із захистом Батьківщини), має: відзнаки, постійне місце проживання, постійне місце роботи в Полтавській районній раді, ряд хронічних захворювань, а наявний план реабілітації обвинуваченого не забезпечується в умовах слідчого ізолятора.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку захисника та обвинуваченого на підтримку апеляційної скарги, заперечення прокурора проти апеляційної скарги, вивчила матеріали судового провадження і долучені стороною захисту в судовому засіданні апеляційного суду дані, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Ухвала місцевого суду щодо ОСОБА_9 в апеляційному порядку не оскаржується, а тому відповідно до ст.404 КПК України в зазначеній вище судом апеляційної інстанції не переглядається.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст.177, 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому, наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
За приписами ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Окрім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, крім випадків, передбачених ч.ч.6, 8 ст.176 КПК України.
За змістом ст.199 КПК України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе й виправдане.
Ризиком же в контексті кримінального провадження є певна обґрунтована ступінь ймовірності того, що обвинувачений вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.1 ст.114-1 КК України - перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, вчиненого за попередньою змовою групою осіб.
Суд першої інстанції, продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченого, оцінив у сукупності обставини, що враховуються при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою, передбачені ст.ст.177, 183, 197, 199 та 331 КПК України, та продовжив ОСОБА_8 зазначений запобіжний захід.
Як убачається з матеріалів провадження, необхідність застосування обвинуваченому запобіжного заходу в апеляційній скарзі не оспорюється.
Разом з цим, місцевий суд правильно встановив, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не може запобігти ризикам, передбаченим п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме те, що, перебуваючи на волі, ОСОБА_8 може: переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків та іншого обвинуваченого, врахувавши тяжкість інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.1 ст.114-1 КК України, що відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, інкриміновані йому фактичні обставини кримінального правопорушення щодо перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період за попередньою змовою групою осіб, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 в разі визнання винуватим - від 5 до 8 років позбавлення волі, особу обвинуваченого, який неодружений, проживає зі співмешканкою в належному їй будинку, є учасником бойових дій, особою з інвалідністю ІІ групи, працевлаштований, має: вищу освіту, на утриманні дитину, 2009 року народження, позитивні характеристики, відзнаки й нагороди за час проходження військової служби, неможливість інших більш м'яких запобіжних заходів запобігти вказаним вище ризикам і приписи ч.6 ст.176 КПК України.
Так, про наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_8 може перешкоджати здійсненню кримінального провадження, в тому числі шляхом переховування від суду, свідчить і те, що він обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину проти основ національної безпеки України в умовах воєнного стану з високим ступенем його спланованості та узгодженості у співучасті з іншим обвинуваченим, що має підвищений ступінь суспільної небезпеки з посяганням на суспільні відносини, які спрямовані, зокрема, на забезпечення державної безпеки та обороноздатності України, усвідомлюючи тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винуватим у пред'явленому обвинуваченні.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про існування ризику незаконного впливу обвинуваченим на свідків та іншого обвинуваченого з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкриміновані злочини шляхом впливу на зміст їх показань, що перешкодить встановленню істини в кримінальному провадженні.
При цьому, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - під час допиту особи в судовому засіданні.
Разом з тим, суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
За таких обставин, ризик впливу на свідків та іншого обвинуваченого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а навпаки більше активізується на стадії судового розгляду, під час якого, до того ж, не виключено здійснення додаткового допиту вже допитаних свідків.
Відповідно до ст.178 КПК України, враховуючи доведеність ряду таких, що не змінились і не зменшились ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_8 умисного тяжкого злочину щодо перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в умовах воєнного стану у співучасті з іншою особою, що має підвищений ступінь суспільної небезпеки, дані про особу обвинуваченого та його поведінку в їх сукупності, на думку колегії суддів, лише такий запобіжний захід як тримання під вартою здатен забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_8 , запобігти вказаним вище ризикам і це виключає можливість обрання йому більш м'якого запобіжного заходу, що, при цьому, вбачається з положень ч.6 ст.176 КПК України, в силу яких під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються, зокрема, у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.28 ч.1 ст.114-1 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, застосовується запобіжний захід саме у вигляді тримання під вартою.
У рішенні Другого сенату Конституційного Суду України №7-р(II)/2024 від 19 червня 2024 року зауважено, що Конституційний Суд України вбачає правомірною мету, з якою законодавець доповнив ч.6 ст.176 КПК України, маючи намір посилити захист суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України за рахунок установлення вказаною нормою Кодексу тимчасово (на період дії воєнного стану) особливого порядку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до осіб, яких підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів, які за тяжкістю й характером є наднебезпечними в умовах воєнного стану.
Застосування за ч.6 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до особи, яку підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, громадської безпеки, миру, безпеки, людства та міжнародного правопорядку, за наявності ризиків, визначених ст.177 КПК України, є потрібним засобом для забезпечення ефективності розслідування цих злочинів і виконання завдань кримінального провадження в умовах воєнного стану, що обумовлено потребою посиленого захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України.
Абзацом 8 ч.4 ст.183 КПК України унормовано, що під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177 та 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст.109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
З огляду на викладене вище та враховуючи встановлений судом ряд ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч.1 ст. 177 КПК України, які не зменшились, те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні умисного злочину проти основ національної безпеки України, передбаченого ч.2 ст.28 ч.1 ст.114-1 КК України, в умовах воєнного стану, пов'язаного з підривом обороноздатності України, наведені вище обставини, передбачені ст.178 КПК України, в їх сукупності, то невизначення судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали розміру застави обвинуваченому, як наслідок, є правильним.
Водночас установлені під час розгляду клопотання й апеляційної скарги обставини в їх сукупності не дають підстав для висновку про можливість і достатність досягти мети заходу забезпечення кримінального провадження в умовах лише певного контролю за поведінкою обвинуваченого без продовження раніше застосованого йому запобіжного заходу.
Наведені в апеляційній скарзі дані щодо особи обвинуваченого були належним чином враховані в сукупності з іншими обставинами, що мають правове значення при вирішенні питання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Окрім врахованих місцевим судом даних, колегія суддів також ураховує те, що ОСОБА_8 є керівником БО «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ПОЛТАВЩИНИ «МИЛОСЕРДЯ», брав участь в обороні України, не судимий, однак ці відомості й ті, що були враховані судом першої інстанції, в даному конкретному випадку не спростовують висновки місцевого суду про неможливість запобігти наведеним вище ризикам у разі незастосування обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави з огляду на всі обставини провадження в їх сукупності.
Усупереч доводам апелянта, об'єктивних і належних даних (зокрема, медичних висновків) щодо неможливості перебування обвинуваченого під вартою чи фактів неналежного надання йому медичної допомоги, неможливості отримання необхідного й належного медичного обслуговування, перевіркою матеріалів справи не встановлено й стороною захисту під час провадження в суді апеляційної інстанції не надано. Водночас слід зазначити, що відповідно до ст.49 Конституції України ОСОБА_8 , не обмежений у реалізації права на охорону здоров'я шляхом звернення за медичною допомогою до адміністрації установи, в якій він утримується, зокрема, з урахуванням установлених йому медичних рекомендацій.
При цьому, у відповіді Полтавської міської медичної частини №23 Філії ЦОЗ ДКВС України в Полтавській області №223/23ПММЧ/ПО-26 від 03 березня 2026 року підтверджено те, що випадків ненадання чи відмови в наданні медичної допомоги ОСОБА_10 за час перебування в установі не було. Стан здоров?я ОСОБА_8 характеризується як задовільний, він продовжує перебувати під динамічним наглядом медичних працівників медичної частини.
Статтею 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» передбачено, що медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.2.3, 2.6, 2.7, 2.8, 2.10 Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого спільним Наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України № 239/5/104 від 10 лютого 2012 року, медичне обстеження осіб, узятих під варту, здійснюється у разі їх звернення зі скаргою на стан здоров'я за ініціативою лікаря медичної частини СІЗО або адміністрації СІЗО.
Під час медичного обстеження особи, взятої під варту, з метою встановлення діагнозу лікар медичної частини СІЗО використовує дані анамнезу, медичної документації, яка долучена до особової справи, результати огляду, дані лабораторних, рентгенологічних і функціональних методів дослідження. За необхідності керівництво СІЗО подає запит до закладу охорони здоров'я, який надавав медичну допомогу особі, узятій під варту, щодо результатів диспансерного, амбулаторного, стаціонарного нагляду або лікування.
У випадках, коли лікарі медичної частини СІЗО не можуть самостійно встановити діагноз, начальник медичної частини СІЗО подає запит до керівництва СІЗО щодо направлення хворого на лікування до обраного закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку або залучення відповідного лікаря-фахівця закладу охорони здоров'я.
Керівництво СІЗО забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров'я та запит до керівництва СІЗО.
Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
У разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Про необхідність проведення обстеження, яке потребує вивезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров'я, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров'я та запит до керівництва СІЗО.
Керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров'я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО.
Керівництво СІЗО забезпечує перевезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку та направляє довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, органу або особі, в провадженні яких знаходиться кримінальна справа цієї особи.
Керівництво СІЗО організовує та забезпечує цілодобову охорону особи, узятої під варту, під час лікування у закладах охорони здоров'я відповідно до вимог нормативно-правових актів Міністерства юстиції, Міністерства охорони здоров'я.
У випадку погіршення стану здоров'я особи, узятої під варту, та неможливості надання невідкладної медичної допомоги у повному обсязі в умовах медичної частини здійснюється виклик бригади екстреної медичної допомоги (далі - бригада ЕМД). Начальник СІЗО забезпечує негайний виклик бригади ЕМД у разі прийняття такого рішення медичним працівником.
У разі прийняття бригадою ЕМД рішення про необхідність госпіталізації особи, узятої під варту, така особа невідкладно перевозиться цією бригадою до найближчого до СІЗО закладу охорони здоров'я відповідно до Закону України «Про екстрену медичну допомогу». Начальник СІЗО організовує цілодобову охорону особи, узятої під варту.
Отже, Конституцією України та законами України забезпечено право обвинуваченого, незалежно від місця його перебування під вартою, на отримання належних медичних обслуговування та допомоги (консультування, обстеження, лікування), при цьому, як у амбулаторних умовах, так і в умовах стаціонару в необхідному медичному закладі (частині).
Що стосується тверджень сторони захисту, пов'язаних із необхідністю здійснення оцінки доказів із точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності для вирішення питання про правильність кваліфікації дій обвинуваченого, то вони виходять за межі процесуальних повноважень суду апеляційної інстанції при апеляційному перегляді ухвали суду про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та підлягають вирішенню судом за результатами розгляду кримінального провадження по суті.
Таким чином, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких ставиться питання про скасування оскаржуваної ухвали, не знайшли свого підтвердження, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Полтава від 16 лютого 2026 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4