Справа № 536/1550/25 Номер провадження 11-кп/814/837/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
12 березня 2026 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора представника потерпілого потерпілого захисника обвинуваченогоОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 червня 2025 року за №12025175520000143, за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_7 , в інтересах потерпілого ОСОБА_8 , на вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 24 липня 2025 року,
Цим вироком
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Часів Яр Донецької обл., проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
визнано винуватим і засуджено за ч.2 ст.125 КК України до покарання у вигляді пробаційного нагляду на строк 1 рік із покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.59-1 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання та роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації та виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
За вироком суду ОСОБА_10 визнано винуватим і засуджено за те, що він 01 червня 2025 року приблизно о 23 годині 10 хвилин біля третього під'їзду по АДРЕСА_2 у ході виниклої з ОСОБА_8 сварки, на ґрунті тривалих неприязних відносин із побутових причин, умисно наніс йому удар у ділянку вилиці, схопив його руками за одяг та відштовхнув від себе, від чого ОСОБА_8 упав на спину на землю, і затим завдав йому не менше десяти ударів ногами у взутті по тулубу й нижніх кінцівках, заподіявши ОСОБА_8 легкі тілесні ушкодження та легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
В апеляційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, просить скасувати вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 24 липня 2025 року та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_10 покарання за ч.2 ст.125 КК України у вигляді 2 років обмеження волі. Свої вимоги мотивує тим, що місцевим судом: під час призначення покарання не враховано обставини й наслідки застосування обвинуваченим насильства щодо потерпілого, те, що неприязні відносини між ними виникли внаслідок протиправної поведінки самого обвинуваченого, потерпілий є внутрішньо переміщеною особою, за віком і стан здоров'я був слабкішим від ОСОБА_10 , фізичне насильство щодо потерпілого застосував не лише обвинувачений, а і його співмешканка; зазначено про неврахування показань потерпілого та його дружини - ОСОБА_11 , із посиланням на її зацікавленість, але, при цьому, не забезпечено допит у судовому засіданні інших свідків події, на яких вказував ОСОБА_8 . Також апелянт посилається на те, що потерпілому не було роз'яснено право користуватись правовою допомогою адвоката із системи безоплатної вторинної правничої допомоги, незважаючи на те, що для нього були незрозумілими певні процесуальні питання.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку потерпілого та його представника на підтримку апеляційної скарги, міркування прокурора, який вважав правильним і вмотивованим оскаржуване судове рішення, позицію обвинуваченого та його захисника, які заперечили проти доводів апеляційної скарги, вивчила матеріали кримінального провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_10 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ч.2 ст.125 КК України в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому відповідно до ст.404 КПК України в зазначеній частині оскаржуваний вирок не переглядається.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Посилання апелянта на те, що фізичне насильство щодо потерпілого застосував не лише обвинувачений, а і його співмешканка є необґрунтованими, оскільки відповідно до обвинувального акта стороною обвинувачення не інкримінувалось ОСОБА_10 вчинення кримінального правопорушення у співучасті з іншою особою та зазначені твердження сторони потерпілого виходять за межі пред'явленого ОСОБА_10 обвинувачення. Разом з цим, згідно з ч.ч.1, 3 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише щодо особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею , а саме з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження.
Тому в будь-якому випадку суд першої інстанції не вправі був встановлювати факт вчинення ОСОБА_10 кримінального правопорушення саме у співучасті з іншою особою.
Місцевий суд визнав винуватим і засудив ОСОБА_10 за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, виходячи з меж, обставин, наведених в обвинувальному акті, визнав доведеним і встановив факт інкримінованого стороною обвинувачення умисного заподіяння обвинуваченим потерпілому легких тілесних ушкоджень та легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, шляхом нанесення не менше 11 травмуючих впливів у голову, тулуб і нижні кінцівки, вказавши в доведеному обвинуваченні ввесь обсяг спричинених ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, зазначений в обвинувальному акті. В апеляційній скарзі не обґрунтовано для з'ясування яких обставин саме в межах пред'явленого ОСОБА_10 обвинувачення необхідно було здійснити допит свідків, на яких, як зазначено апелянтом, вказував потерпілий і які не були допитані в судовому засіданні, як і взагалі не названо цих осіб (свідків). В апеляційній скарзі та під час провадження в суді апеляційної інстанції стороною потерпілого не заявлялось клопотання про допит свідків.
Тому суд апеляційної інстанції не має підстав для висновку про те, що фактичні обставин вчиненого ОСОБА_10 кримінального правопорушення відповідно до висунутого обвинувачення були встановлені неповно чи з істотними порушення вимог КПК України. Наведена ж у вироку критична оцінка показань потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_11 у частині того, що потерпілому тілесні ушгкодження наносила також дружина ОСОБА_10 , з огляду на викладене вище, не впливає на правильність змісту встановлених у вироку фактичних обставин кримінального правопорушення та обгрунтованість притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності за ч.2 ст.125 КК України.
Що стосується доводів апелянта про те, що потерпілому не було роз'яснено право на правову допомогу, то вони теж спростовуються матеріалами кримінального провадження, в яких наявна розписка потерпілого ОСОБА_8 , засвідчена його підписом, про те, що він до початку судового провадження отримав пам'ятку про права та обов'язки, передбачені КПК України, роз'яснені йому права та обов'язки повністю зрозумілі та в додаткових роз'ясненнях його прав та обов'язків він не має необхідності (а.п.16). Також у судовому засіданні місцевого суду потерпілий ОСОБА_8 на початку судового провадження на запитання головуючого судді підтвердив факт отримання ним пам'ятки про права та обов'язки, а також їх зрозумілість, що підтверджується записом перебігу судового провадження в місцевому суді (судове засідання від 15 липня 2025 року).
Доводи ж представника потерпілого про м'якість призначеного ОСОБА_10 покарання є необґрунтованими.
За змістом ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Домірність покарання за кримінальне правопорушення є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_10 покарання врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, що відповідно до ст.12 КК України є кримінальним проступком, особу й посткримінальну поведінку обвинуваченого, який у повному обсязі визнав винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, працевлаштований, на спеціальних обліках у медичних закладах не перебуває, характеризується посередньо, наявність обставин, які пом'якшують покарання - щире каяття, те, що він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Зазначені вище дані та обставини, що підлягають обов'язковому врахуванню в їх сукупності, й додержання принципів співмірності, індивідуалізації покарання стали підставою для вмотивованого висновку суду першої інстанції про необхідність і доцільність призначення обвинуваченому покарання у вигляді пробаційного нагляду, що полягає в обмеженні прав і свобод ОСОБА_10 , визначених законом і встановлених вироком суду, із застосуванням наглядових та соціально-виховних заходів без ізоляції від суспільства, але зі здійсненням контролю за поведінкою обвинуваченого, впродовж 1 року, який є необхідним і достатнім для того, щоб він довів своє виправлення.
Між тим, посилання апелянта на помилкове врахування обставиною, яка пом'якшує захід примусу обвинуваченого, - щирого каяття, позбавлені підстав.
Щире каяття є відвертою негативною оцінкою винуватою особою своєї кримінально протиправної поведінки, характеризує її поведінку після вчинення кримінального правопорушення суто з позицій психологічної внутрішньої переорієнтації суб'єкта, справжнє засудження свого діяння, визнання його антисуспільного характеру. Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї винуватості та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого кримінального правопорушення.
Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_10 під час досудового розслідування та судового розгляду повністю визнав винуватість у вчиненому кримінальному правопорушенні, правдиво підтвердив його обставини, та надав негативний осуд своїм кримінально-протиправним діям. Наявність у ОСОБА_10 щирого каяття було встановлено й у обвинувальному акті.
Тому суд першої інстанції правильно врахував щире каяття як обставину, що пом'якшує покарання обвинуваченого.
Водночас колегія суддів зауважує, що думка потерпілої сторони щодо обрання обвинуваченому заходу примусу, в тому числі висловлена в апеляційній скарзі, не є процесуальною вимогою, звернутою до суду, а підлягає врахуванню саме в сукупності з іншими обставинами, які мають правове значення при обранні заходу примусу, не є вирішальним фактором у ході призначення покарання та в даному конкретному випадку не спростовує правильність призначеного ОСОБА_10 покарання.
При цьому, в апеляційній скарзі не вмотивовано, чому за обставин даного провадження неможливо досягти мети покарання в разі застосування до ОСОБА_10 пробаційного нагляду за вчинений ним кримінальний проступок.
На виконання вимог кримінального закону, які застосуються в ході обрання особі заходу примусу, суд апеляційної інстанції, враховуючи ступінь тяжкості й конкретні обставини вчиненого ОСОБА_10 кримінального правопорушення (в тому числі характер, причини, обстановку, суспільну небезпеку, спосіб, наслідки) саме в сукупності з даними щодо особи та посткримінальної поведінки обвинуваченого, позицією потерпілого, вказаними вище обставинами, які пом'якшують покарання, та відсутністю обставин, що його обтяжують, виходячи з комплексної оцінки наведених вище даних і обставин, не вбачає підстав для визнання обґрунтованими доводів апеляційної скарги про явну несправедливість обраного ОСОБА_10 заходу примусу та необхідність призначення йому більш суворого покарання.
Таким чином, у даному конкретному випадку призначене місцевим судом обвинуваченому покарання, яке, при цьому, є передостаннім за ступенем суворості з числа п'яти видів покарань, передбачених санкцією ч.2 ст.125 КК України, відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, за своїм видом і розміром законне, справедливе та сприяє меті покарання, тобто є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , в інтересах потерпілого ОСОБА_8 , залишити без задоволення, а вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 24 липня 2025 року щодо ОСОБА_10 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4