Номер провадження 2/754/1922/26
Справа №754/19907/25
Іменем України
17 березня 2026 року Деснянський районний суд м. Києва в складі :
головуючого судді Панченко О.М.
за участю секретаря судового засідання Сарнавського М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що між ним та відповідачем 28.08.1993 року зареєстровано шлюб, який було розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Києва 24.11.2022 року. Під час перебування в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти подружжя було набуто нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована на відповідача.
Оскільки в добровільному порядку ними не досягнуто згоди щодо поділу належного їм на праві спільної сумісної власності майна, просить суд в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою від 03.12.2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі з проведенням підготовчого засідання.
Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи. Відзив або будь яких клопотань до суду не подала.
У відповідності до вимог ч.2ст.247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
В своїй заяві про проведення судового розгляду справи без участі сторони позивача, представник позивача не заперечував проти проведення заочного розгляду справи.
Дослідивши письмові матеріали справи та докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч.1ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 28.08.1993 року, який було розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Києва 24.11.2022 року.
У шлюбі народилося двоє синів - ОСОБА_3 , 2006 р.н. та ОСОБА_3 , 2011 р.н.
Також встановлено, що 10.06.2004 року за спільні кошти подружжя позивачем та відповідачем було набуто нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована на відповідача.
Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України та СК України.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
За правиломстатті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частин першої, п'ятоїстатті 70 СК Україниу разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до положень частини першоїстатті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
При вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьоюстатті 70 СК Українив окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і інші обставини.
Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України).
У пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
Отже, спільне майно подружжя за відсутності домовленості між ними, слід ділити порівну, з урахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним з подружжя.
Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446 св 18,від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518 св 18та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18.
Судом достовірно встановлено, що спірна квартира придбана сторонами за час шлюбу та проживання однією сім'єю, подружжя мало спільний бюджет на час набуття у власність спірного майна, домовленості про відступлення від рівності часток у спільній власності між ними не було.
З урахуванням всіх досліджених у справі доказів суд вважає, що спірне нерухоме майно було набуте подружжям у період перебування у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю, отже, частки сторін є рівними, підстави для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини третьої статті 70 СК України відсутні.
У зв'язку з вищевикладеним, на підставі повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.4,5,13,76-81,133,141,265,280-282 ЦПК України, на підставі ст.ст. 60,63, 70, 71 СК ЗК України, ст. 372 ЦК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину трикімнатної квартири загальною площею 69,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Дата складання повного тексту рішення 17.03.2026 року.
Суддя О.М. Панченко