Справа № 640/6874/20 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М.
11 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Файдюка В.В., секретар судового засідання Заліська Є.Я. за участі позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил про визнання протиправними та скасування наказів в частині та пунктах, поновлення на посаді
Рух справи.
23.03.2020 ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Міністра оборони України (відповідач 1), Міністерства оборони України (відповідач 2), Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил (відповідач 3), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністра оборони України №732 від 27 грудня 2019 року в частині підстави звільнення, а саме: пункту 18 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»;
- визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу Військової прокуратури об'єднаних сил №171к від 25 лютого 2020 року, яким звільнено з 27 лютого 2020 року полковника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу нагляду організації процесуального керівництва та координації правоохоронної діяльності управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності військової прокуратури об'єднаних сил та з органів прокуратури;
- визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу Військової прокуратури об'єднаних сил №171к від 25 лютого 2020 року, яким виключено з 27 лютого 2020 року полковника юстиції ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової прокуратури об'єднаних сил, усіх видів забезпечення у зв'язку зі звільненням з військової служби відповідно до підпункту г) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), та направлено особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Військову прокуратуру об'єднаних сил направити листа до Генерального штабу Збройних Сил України щодо видання наказу про включення ОСОБА_1 до списків особового складу сил і засобів об'єднаних сил здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях з моменту незаконного звільнення, тобто з 27 лютого 2020 року;
- поновити ОСОБА_1 на відповідній (рівнозначній) посаді у Військовій прокуратурі об'єднаних сил з 27 лютого 2020 року;
- стягнути з Військової прокуратури об'єднаних сил на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 27 лютого 2020 року по дату винесення судового рішення;
- стягнути з Військової прокуратури об'єднаних сил на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 40 647,09 грн, з яких 26 028,93 грн сума, що не включена при розрахунку та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні, та 14 618,16 грн сума, що не включена при розрахунку та виплаті компенсації за невикористані дні відпустки;
- стягнути з Військової прокуратури об'єднаних сил на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 27 лютого 2020 року по дату винесення судового рішення;
- стягнути з Військової прокуратури об'єднаних сил на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 12 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що звільнення позивача з посади прокурора другого відділу з організації процесуального керівництва та координації правоохоронної діяльності управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності Військової прокуратури об'єднаних сил, відбулося з порушенням, внаслідок чого ним подано цей позов.
Зокрема, у позовній заяві зазначено, що на підставі пункту 2 наказу Міноборони України від 27 грудня 2019 року №732 позивача звільнено з військової служби у запас. Вказаний наказ видано згідно пункту 18 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 19 вересня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та підпункту «г» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (згідно з скороченням штатів та проведенням організаційних заходів).
Позивач вважав, що зазначення в оскаржуваному наказі Міністра оборони України пункту 18 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 19 вересня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» створює несприятливі наслідки для позивача у майбутньому та суперечить чинному законодавству. Разом з тим, зазначені положення не можуть бути застосовані до позивача, оскільки він не проходив атестацію, відсутні результати проходження ним атестації, ним не подавалося заяви про дострокове припинення контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України.
На думку позивача, зазначення вказаного пункту в оскаржуваному наказі вступає у протиріччя з іншою зазначеною підставою звільнення, а саме: пунктом 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», що у подальшому може призвести до позбавлення позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 19 років служби. Також, позивач посилався на те, що оскаржуваний наказ №171к від 25 лютого 2020 року не містить підстави звільнення позивача з посади прокурора, передбаченої Законом України «Про прокуратуру», при цьому статтею 51 Закону України «Про прокуратуру» не передбачено, що звільнення з військової служби є підставою для звільнення особи з посади прокурора, або підставою для припинення повноважень прокурора.
Крім того, позивач наголошує, що звільнення відбулося в період його тимчасової непрацездатності та перебування на амбулаторному лікуванні, а також, що відповідачем-3 не включено до складових грошового забезпечення суму винагороди за участь в АТО у розмірі 2735,15 грн, що потягло невірний розрахунок грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні відпустки, які підлягають стягненню з відповідача-3 разом з компенсацією за затримку повного розрахунку при звільненні.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено (т.2 а.с.4, 197).
Постановою Верховного Суду від 18.05.2023 року касаційну скаргу позивача задоволено частково: рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2021 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування пунктів 1, 2 наказу Військової прокуратури об'єднаних сил №171к від 25 лютого 2020 року; зобов'язання Військової прокуратури об'єднаних сил направити листа до Генерального штабу Збройних Сил України щодо видання наказу про включення ОСОБА_1 до списків особового складу сил і засобів об'єднаних сил здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях з моменту незаконного звільнення; поновлення на відповідній (рівнозначній) посаді у Військовій прокуратурі об'єднаних сил з 27 лютого 2020 року; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; стягнення недоотриманих сум одноразової грошової допомоги при звільнення та компенсації за невикористані дні відпустки; стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 27 лютого 2020 року по дату винесення судового рішення скасовано, а справа у цій частині направлена на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду. У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2021 року залишені без змін (т.3 а.с.251).
Приймаючи таке рішення суд касаційної інстанції наголосив:
« 88. суди попередніх інстанцій під час перевірки пункту 1 наказу Військової прокуратури об'єднаних сил №171к від 25 лютого 2020 року про звільнення позивача з посади прокурора, керуючись завданнями адміністративного судочинства, повинні установити якою нормативною підставою керувалась Військова прокуратура об'єднаних сил при винесенні оскаржуваного наказу та чи розповсюджується на спірні правовідносини пункт 19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
89. У контексті викладеного Суд повторно зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки доводам позивача щодо його звільнення з посади прокурора у період тимчасової непрацездатності та не дослідили наявну у матеріалах справи довідку про тимчасову непрацездатність від 29 лютого 2020 року, видану комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Краматорської міської ради (том 1, а.с. 45).
90. З урахуванням наведеного, підлягають повторній перевірці пункт 2 наказу Військової прокуратури об'єднаних сил №171к від 25 лютого 2020 року, яким виключено ОСОБА_1 з 27 лютого 2020 року зі списків особового складу Військової прокуратури об'єднаних сил, усіх видів забезпечення у зв'язку зі звільненням з військової служби відповідно до підпункту г) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), та направлено особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також похідні вимоги щодо зобов'язання Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил направити листа до Генерального штабу Збройних Сил України щодо видання наказу про включення позивача до списків особового складу сил і засобів об'єднаних сил здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях з моменту незаконного звільнення, тобто з 27 лютого 2020 року, а також щодо поновлення на відповідній (рівнозначній) посаді у Спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил з 27 лютого 2020 року та стягнення з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 27 лютого 2020 року по дату винесення судового рішення».
15.06.2023 вказана справа надійшла на розгляд до Київського окружного адміністративного суду, внаслідок того, що Окружний адміністративний суд м.Києва було ліквідовано у грудні 2022 року.
Ухвалою суду першої інстанції було змінено назву відповідача-3 з "Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил" на "Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону".
09.02.2024 позивач подав заяву про відмову від частини позовних вимог щодо зобов'язання Військової прокуратури об'єднаних сил направити листа до Генерального штабу Збройних Сил України щодо видання наказу про включення позивача до списків особового складу сил і засобів об'єднаних сил здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях з моменту незаконного звільнення, тобто з 27 лютого 2020 року, яку було прийнято судом першої інстанції.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25.07.2024 адміністративний позов задоволено частково: зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону (Код ЄДРПОУ 39969443) змінити у Наказі Військової прокуратури об'єднаних сил №171к від 25.02.2020 дату звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу нагляду організації процесуального керівництва та координації правоохоронної діяльності управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності військової прокуратури об'єднаних сил та з органів прокуратури з 27.02.2020 на 02.03.2020. 3. У решті позовних вимог відмовлено.
Приймаючи таке рішення суд першої інстанції зазначив, що позивача фактично було звільнено з військової служби наказом Міністра оборони України, а спірним наказом лише продубльовано таке звільнення, що не породжує для позивача ніяких нових юридичних наслідків, тому що у відповідача не було обов'язку працевлаштовувати позивача в органах прокуратури після його звільнення з військової служби, у зв'язку з чим суд визнав необґрунтованими такі доводи позивача, а наказ правомірним.
Відносно доводів позивача про протиправність наказу Військової прокуратури об'єднаних сил №171к від 25 лютого 2020 року у зв'язку з перебуванням позивача у цей період на лікарняному, суд зазначив, що ці доводи заслуговують на увагу, внаслідок чого зобов'язав Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону змінити у Наказі Військової прокуратури об'єднаних сил №171к від 25.02.2020 дату звільнення ОСОБА_1 з 27.02.2020 на 02.03.2020.
Позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та просить ухвали нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви, а саме те, що позивач, виявивши бажання бути звільненим з військової служби, мав би залишитися на роботі в органах прокуратури, внаслідок чого спірний наказ про його звільнення з органів прокуратури є протиправним.
Апелянт наполягає, що займаючи посаду прокурора другого відділу з організації процесуального керівництва та координації правоохоронної діяльності управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності Військової прокуратури об'єднаних сил, він мав статус як військовослужбовця так і прокурора, внаслідок чого на нього розповсюджувались права, обов'язки та гарантії військовослужбовця і прокурора, які визначені Законами України «Про військовий обов'язок та військову службу» та «Про прокуратуру», і тому вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими.
Відповідач 3 також подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій просить скасувати його, через порушення норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги відповідача 3 аналогічні позиції усіх відповідачів у суді першої інстанції, а саме те, що звільнення позивача в період перебування його у стані тимчасової непрацездатності відповідно до пункту 19 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (надалі - Закон №113-ІХ) не є перешкодою для звільнення з посади прокурора.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2024 було відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами позивача та Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону та витребувано справу зі Київського окружного адміністративного суду.
Відповідач 3 подав відзив на апеляційну скаргу позивача.
Міністерство оборони України також подало відзив на апеляційну скаргу позивача.
До Київського окружного адміністративного суду надсилались повторні листи щодо направлення справи до суду апеляційної інстанції для розгляду апеляційних скарг.
22.01.2026 вказана справа надійшла до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2026 слухання справи було призначено у відкрите судове засідання на 11.02.2026 та через оголошення повітряної тривоги було відкладено на 11.03.2026.
30.01.2026 позивач подав додаткові письмові пояснення з приводу суті спору.
У судовому засідання позивач підтримав доводи своєї апеляційної скарги та заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача 3.
Представник відповідача 2 у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу відповідача 3 та заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача.
Представник відповідача 3 у судове засідання не з'явився, хоча судом було задоволено його клопотання про участь у судовому засідання в режимі відеоконференція поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з використанням Підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС сервісу ВКЗ.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, заяв про відкладення слухання справи не подавали.
Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін не перешкоджає розгляду справ.
З поважних причин слухання справи продовжувалось.
Отже, колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача 2, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Обставини встановлені судом.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач з 26.02.2003 по 13.07.2016 працював на різних посадах в органах прокуратури, що підтверджується витягом з послужного списку позивача (т.1 а.с.32-34).
З 14.07.2016 по 27.02.2020 позивач проходив військову службу за контрактом, займав посади: старший слідчий в особливо важливих справах та прокурор відділу у Головній військовій прокуратурі ГПУ, та прокурор відділу у Військовій прокуратурі об'єднаних сил, що також підтверджено витягом з послужного списку позивача (т.1 а.с.32-34).
А саме, 30.06.2016 між позивачем та Міністерством оборони України було укладено контракт та згідно наказу Міністра оборони України №591 від 30 червня 2016 року позивача було відряджено до Генеральної прокуратури України.
З 14.07.2016 позивача зараховано до списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України та призначено на посаду старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу управління з розслідування злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, що підтверджується наказом №278-вк від 14.07.2016 року.
З 14.07.2016 по 19.07.2019 року позивач обіймав посади прокурора у відповідних підрозділах Головної військової прокуратури України, що підтверджується витягом з послужного списку.
З 20.02.2019 позивача згідно наказу №143к Військової прокуратури об'єднаних сил було зараховано до списків особового складу військової прокуратури об'єднаних сил, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду прокурора другого відділу нагляду з організації процесуального керівництва по координації правоохоронної діяльності управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності військової прокуратури об'єднаних сил.
27.12.2019 позивача, полковника юстиції, прокурора другого відділу з організації процесуального керівництва та координації правоохоронної діяльності управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності Військової прокуратури об'єднаних сил, згідно пункту 2 наказу Міноборони України від 27.12.2019 № 732 було звільнено з військової служби у запас.
Слід зазначити, що згідно висновку Верховного суду наказ Міністра оборони України від 27 грудня 2019 року №732 (по особовому складу) в частині підстави звільнення, а саме: пункту 18 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» є законним та не підлягає скасуванню.
Зазначений наказ видано відповідно до пункту 18 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 10 вересня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та підпункту «г» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (згідно з скороченням штатів та проведенням організаційних заходів).
На підставі наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від №732 від 27 грудня 2019 року та керуючись статтею11 Закону України «Про прокуратуру», статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виконуючим обов'язки військового прокурора об'єднаних сил полковником юстиції Александровим О. було прийнято наказ від 25.02.2020 №171к, яким полковника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора другого відділу нагляду та організації процесуального керівництва та координації правоохоронної діяльності управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності військової прокуратури об'єднаних сил та з органів прокуратури; виключено з 27.02.2020 року полковника юстиції ОСОБА_1 зі списків особового складу військової прокуратури об'єднаних сил, усіх видів забезпечення, у зв'язку зі звільненням з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), та направлено його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
27.02.2020 року позивач був ознайомився із спірним наказом та 23.03.2020 звернувся до суду з цим позовом.
Вказані обставини підтверджені належним, достатніми та допустимими доказами, і не є спірними.
Нормативно-правове обґрунтування.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Згідно частини другої статті 131-1 Конституції України організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок зайняття посади прокурора врегульовано Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII.
Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Так, згідно частини 1 статті 7 Закону України «Про прокуратуру» (тут і далі в редакції на 01.01.2019 станом на день початку роботи позивача у військовій прокуратурі) система прокуратури України складалась: 1) Генеральна прокуратура України; 2) регіональні прокуратури; 3) місцеві прокуратури; 4) військові прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
Згідно частини 2 цієї статті до військових прокуратур належать Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих), перелік яких визначається в Додатку до цього Закону.
У разі якщо в силу виключних обставин у певних адміністративно-територіальних одиницях не діють органи прокуратури України, які мають здійснювати там нагляд, за рішенням Генерального прокурора виконання їх функцій може покладатися на військові прокуратури.
Утворення, реорганізація та ліквідація військових прокуратур, визначення їх статусу, компетенції, структури і штатів здійснюються Генеральним прокурором.
Частиною 4 статті 83 Закону України «Про прокуратуру» було передбачено, що на військовослужбовців військової прокуратури поширюються усі передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими законодавчими актами про військову службу соціальні і правові гарантії.
Проте, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ від 19.09.2019 були внесені зміни до статті статті 83 Закону України «Про прокуратуру», а саме частину 4 цієї статті було виключено.
Крім того, згідно пункту 19 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ від 19.09.2019 прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Абзацом 2 цього пункту, встановлено, що перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Стаття 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлює порядок і підстави звільнення з військової служби.
Згідно частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах:
1) у мирний час:
а) у зв'язку із закінченням строку контракту;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або обмежену придатність до військової служби, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби;
в) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
г) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі;
ґ) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;
д) через службову невідповідність;
е) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади;
є) у зв'язку з позбавленням військового звання у дисциплінарному порядку;
ж) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця);
з) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем;
и) у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням, яким військовослужбовця притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення та накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;
і) у зв'язку з неможливістю призначення на іншу посаду у разі прямого підпорядкування близькій особі;
ї) у зв'язку із встановленням за результатами спеціальної перевірки відомостей, які не відповідають установленим законодавством вимогам для зайняття посади;
й) у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади";
к) у зв'язку із закінченням особливого періоду або оголошенням демобілізації та небажанням продовжувати військову службу за новим контрактом військовослужбовцями, які проходили військову службу за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону;
л) у зв'язку з припиненням громадянства України;
м) як такі, що не пройшли встановлений випробувальний строк, визначений частиною першою статті 21-2 цього Закону;
н) у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням про визнання активів військовослужбовця чи активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави;
Підпунктом 1 пункту 226 Положення №1153/2008 установлено, що військовослужбовці звільняються з військової служби у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів при скороченні посади, яку військовослужбовець займає, у тому числі при ліквідації (розформовуванні), реорганізації військових частин або державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, у разі неможливості використання цього військовослужбовця на військовій службі.
Згідно пункту 245 Положення №1153/2008 звільнення з військової служби військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, здійснюється посадовими особами, зазначеними в пункті 153 цього Положення, за поданням керівників державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, до яких вони відряджалися, без зарахування в розпорядження Міністерства оборони України. Днем закінчення військової служби для таких військовослужбовців є день, зазначений у наказі (розпорядженні) про звільнення з посади в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, до яких вони були відряджені.
Положеннями статті 5-1 КЗпП України передбачено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
За правилами частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Доцільно підкреслити, що положення частини третьої статті 40 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду №6-р(ІІ)/2019 від 04 вересня 2019 року.
Частиною четвертою статті 40 КЗпП України (зі змінами і доповненнями, у тому числі внесеними Законом №113-ІХ) передбачено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42,42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991 визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Відповідно до частин другої - четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до пункту 5 розділу XXXII Наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення за останньою займаною посадою.
Пунктом 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 року №18 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських» установлено, що в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Генеральної прокуратури України, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, Державної служби з надзвичайних ситуацій та поліцейським за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством соціальної політики, у межах бюджетних призначень.
Розміри винагороди визначаються пропорційно часу участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду.
Наказом Генеральної прокуратури України від 26 липня 2018 року №152 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям військових прокуратур винагороди за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду.
Пунктом 1 розділу II Порядку №152 передбачено, що військовослужбовцям за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода в розмірі до 100 відсотків місячного грошового забезпечення у межах бюджетних призначень.
Пунктом 3 та 5 розділу II Порядку №152 визначено, що винагорода виплачується пропорційно часу участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, який обраховується з дня фактичного початку участі у цих заходах до дня завершення такої участі, на підставі відповідних наказів керівництва штабу антитерористичної операції, Об'єднаного оперативного штабу Збройних Сил України та інших оперативних штабів про включення (виключення) військовослужбовців до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, з метою виконання службових завдань.
За час звільнення від виконання службових обов'язків, перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (крім випадків безперервного стаціонарного лікування після отриманих поранень (контузії, травми, каліцтва), у щорічній основній, щорічній додатковій відпустках, відпустці за сімейними обставинами, відрядження за межі районів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи проведення антитерористичній операції, інших заходів в умовах особливого періоду виплата винагороди не здійснюється.
Згідно із пунктом 1 розділу III Порядку №152 винагорода виплачується військовослужбовцям за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу керівника органу прокуратури, підготовленого кадровим підрозділом та погодженого бухгалтерською службою цього органу прокуратури.
У разі звільнення військовослужбовця з органів військової прокуратури з метою своєчасного і повного розрахунку з військовослужбовцем винагорода виплачується за поточний місяць пропорційно часу участі у розмірі, визначеному наказом Генерального прокурора за попередній місяць, про що зазначається у наказі про звільнення.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки, їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям - жінкам, які мають дітей.
Згідно зі статтею 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Згідно з пунктом 6 розділу ХХХІ «Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» цього Порядку розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Висновки суду.
Згідно ч.5 ст.353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Отже, судом першої інстанції, враховуючи і виконуючи вказівки Верховного Суду, які були наведені у постанові від 18.05.2023 (т.3 а.с.251), зроблені наступні висновки.
Так, матеріалами справи підтверджено, що 30.06.2016 між позивачем та Міністерством оборони України було укладено контракт та згідно наказу Міністра оборони України №591 від 30 червня 2016 року позивача було відряджено до Генеральної прокуратури України.
На час укладення позивачем вказаного контракту, діяла норма закону, а саме стаття 83 Закону України «Про прокуратуру», згідно якої на військовослужбовців військової прокуратури поширюються усі передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими законодавчими актами про військову службу соціальні і правові гарантії.
Отже, військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності на час укладення позивачем контракту керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та інших законодавчих актів України.
Проте, частина 4 статті 83 Закону України «Про прокуратуру» була змінена на підставі Закону № 113-IX від 19.09.2019, шляхом її виключення.
Таким чином, позивач на момент звільнення у лютому 2020 року проходив військову службу в Військовій прокуратурі об'єднаних сил.
Посада позивача у військовій прокуратурі була скорочена.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що 23.12.2019 р. позивач звернувся до Військового прокурора об'єднаних сил з рапортом, у якому просив звільнити його з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Згідно підпункту "г" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: 1) у мирний час: у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі.
Таким чином, з урахуванням цієї норми, та змісту заяви позивача від 23.12.2019, його було звільнено з військової служби через скорочення штату у запас на підставі вказаного підпункту, і відповідно подальше проходження позивачем служби на посадах в органах прокуратури України стало неможливим.
Такий висновок було зроблено судом першої інстанції.
Крім того, згідно висновку Верховного суду, що зроблений у постанові від 18.05.2023 у цій справі, і який є обов'язковим для судів усіх інстанцій, спірний наказ Міністра оборони України від 27 грудня 2019 року №732 (по особовому складу) в частині підстави звільнення позивача, а саме: пункту 18 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», є законним та не підлягає скасуванню.
Таким чином, суд першої інстанції, враховуючи ч.5 ст.353 КАС України, робить висновок, що спірний наказ Міністра оборони України від 27.12.2019 року №732 (по особовому складу), відповідно до пункту 18 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 19 вересня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яким позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв'язку із скорочення штатів або проведенням організаційних заходів) є правомірним і доводи апелянта-позивача не заслуговують уваги при розгляді справи.
Отже, враховуючи вищенаведені висновки, можна зробити висновок, що позивач, виявивши бажання бути звільненим з військової служби, не міг залишатися на роботі в органах прокуратури, внаслідок чого спірний наказ про його звільнення з органів прокуратури є правомірним.
Стаття 51 Закону України «Про прокуратуру» не містить такої підстави для звільнення з посади прокурора, як звільнення з військової служби, зокрема з підстави, встановленої підпунктом «г» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу.
Отже, це є особливістю правового становища позивача, який був військовослужбовцем, відрядженим до Генеральної прокуратури України (із залишенням на військовій службі) для призначення на відповідну посаду, на яку його й було призначено. До цього ж, обґрунтованих підстав для залишення позивача на посаді прокурора після звільнення з військової служби, за наведеного правового регулювання спірних відносин, не було, оскільки не може перебувати на посаді військового прокурора особа, яка не є військовослужбовцем, як і не може бути переведена на іншу посаду (прокурора).
Враховуючи те, що позивач був правомірно звільнений з військової служби, при цьому, військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, суд доходить висновку, що ураховуючи, що посаду, яку обіймав позивач, скорочено та з огляду на те, що відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», позивача було звільнено з військової служби у запас, відповідно відносини щодо проходження військової служби припинилися, підстав для перебування/залишення на посаді прокурора військової прокуратури уже немає і така особа підлягає звільненню (з посади військового прокурора).
Разом з тим, слід зазначити, що положення пункту 19 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» не належать до нормативної підстави прийняття Військовою прокуратурою об'єднаних сил оскаржуваного наказу №171к від 25 лютого 2020 року про звільнення позивача з посади.
Суд першої інстанції наголосив, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, що позивача фактично звільнено з військової служби наказом Міністра оборони України, а спірним наказом лише продубльовано таке звільнення, що не породжує для позивача ніяких нових юридичних наслідків, тому що у відповідача не було обов'язку працевлаштовувати позивача в органах прокуратури після його звільнення з військової служби, у зв'язку з чим суд визнає необґрунтованими доводи позивача.
Вказані висновки апелянтом-позивачем не спростовано, тому його доводи на ці висновки не заслуговують уваги.
Не заслуговують уваги і доводи апелянта-відповідача щодо правомірності звільнення позивача під час перебування останнього на лікарняному.
Так, прийняття відповідачем 3 наказу №171к від 25 лютого 2020 року під час перебування позивача на лікарняному не є спірним.
Факт знаходження позивача у період з 25.02.2020 по 29.02.2020 на лікарняному підтверджено довідкою про тимчасову непрацездатність від 29 лютого 2020 року, видану комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Краматорської міської ради.
Питання правових наслідків звільнення, якщо в цей день працівник перебуває на лікарняному, вже було предметом розгляду Верховного Суду, і ці правові висновки Верховного Суду прийняті до уваги при прийнятті рішення у цій справі.
Так, у постанові від 25 жовтня 2023 року у справі №460/2829/22 Верховний Суд зазначив, що Велика Палата Верховного Суду у пункті 38 постанови від 15 вересня 2020 року у справі №205/4196/18 акцентувала увагу на тому, що 04 вересня 2019 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення №6-р(ІІ)/2019 у справі №3-425/2018(6960/18) щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40КЗпП України. У цьому Рішенні Конституційний Суд України, зокрема, вказав, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини (абзац п'ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення).
Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо обґрунтованості позовних вимог в цій частині, а саме щодо незаконного звільнення позивача під час перебування на лікарняному, проте, з урахуванням висновків про законне звільнення позивача (зроблені вище), то зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону змінити дату звільнення у Наказі з 27.02.2020 на 02.03.2020 є правильним.
Отже, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування пункту 1 наказу Військової прокуратури об'єднаних сил №171к від 25 лютого 2020 року задоволенню не підлягають.
Щодо інших позовних вимог, то суд першої інстанції також їх правильно вирішив, оскільки решта позовних вимог є похідними позовними вимогами від основних.
Так, суд першої інстанції дійшов висновку про законність звільнення позивача на підставі підпункту «г» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби у запас, що має наслідком звільнення його з органів прокуратури, то позовні вимоги про поновлення позивача на відповідній посаді в органі прокуратури та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягають задоволенню через їх необгрунтованість.
Щодо неврахування відповідачем-3 суми винагороди за участь в АТО під час розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні відпустки суд зазначає таке.
Як вже зазначалось, відповідно частини 4 до статті 83 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 01 січня 2019 року, на військовослужбовців військової прокуратури поширюються усі передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими законодавчими актами про військову службу соціальні і правові гарантії.
Абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
У разі звільнення військовослужбовця з органів військової прокуратури з метою своєчасного і повного розрахунку з військовослужбовцем винагорода виплачується за поточний місяць пропорційно часу участі у розмірі, визначеному наказом Генерального прокурора за попередній місяць, про що зазначається у наказі про звільнення.
Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №825/997/17. Приймаючи постанову від 10 листопада 2021 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.
Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.
Нормами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» також встановлено право військовослужбовців на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
З наведених вище мотивів до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Інструкції №260 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, щомісячної додаткової грошової винагороди.
Відтак щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.
Отже, розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні позивача повинен був проводитися з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Матеріалами справи підтверджено, що згідно листа Військової прокуратури об'єднаних сил від 16.03.2020р. №14-98 вих-20 позивачу при звільненні було виплачено, крім іншого: одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 276121,30 грн, грошову компенсацію за всі невикористані дні відпустки у сумі 155350,30 грн; винагороду за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях за січень 2020.
З огляду на зазначене судом першої інстанції зроблено висновок, що відповідачем з позивачем при звільненні було проведено розрахунок у повному обсязі.
Колегія суддів з таким висновком погоджується, оскільки він зроблений з урахуванням судової практики і на підставі норм чинного законодавства.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Проте, в адміністративних справах про протиправність рішення обов'язок доказування правомірності свого рішення покладено на відповідача.
З огляду на встановлені обставини і наведені висновки, колегія суддів вважає, що доводи сторін не заслуговують уваги, оскільки судом першої інстанції зроблені правильні висновки з приводу спірних питань.
Крім того, надаючи оцінку всім доводам сторін, судова колегія наголошує що приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Отже, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Повний текст виготовлено 16.03.2026.
Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 р. - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил про визнання протиправними та скасування наказів в частині та пунктах, поновлення на посаді - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
В.В. Файдюк