16 березня 2026 року м. Київ № 320/24196/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віді -Лізинг»
про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
Київське обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віді -Лізинг» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 114544,53 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про невиконання товариством нормативу за звітний 2022 рік щодо чисельності робочих місць для осіб, яким встановлена інвалідність, яка для нього складає 1 особу, у зв'язку з чим, відповідачу нараховано та направлено розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій. Посилаючись на норми Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю», позивач вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Протоколом автоматизованого розподілу справи призначено головуючого суддю Шевченко А.В.
Ухвалою від 07.08.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, на підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного суду проведено повторний автоматизований розподіл адміністративної справи № 320/24196/23, яку передано на розгляд головуючій судді Пановій Г.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2024 відкрито провадження у справі за правилами опрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує на відсутності обставин порушення ним вимог законодавства щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні та просить суд у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.07.2023 Київським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, за допомогою веб-порталу електронних послуг Пенсійного Фонду України, до електронного кабінету роботодавця, Товариства з обмеженою відповідальністю «Віді-Лізинг» направлено Розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Згідно змісту розрахунку вбачається, що відповідачем не виконаний норматив за звітний 2022 рік щодо чисельності робочих місць для осіб яким встановлена інвалідність, та складає менше 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників роботодавця, чим порушено норми ч. 1 ст. 19 Закону № 875-XIІ, а саме, середньооблікова чисельність працівників - 11 осіб, з яких: працівників - осіб з інвалідність - 0, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1.
Позивачем в автоматичному режимі нараховано та направлено відповідачу розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій в розмірі 107331, 45 грн.
Оскільки відповідачем не виконані вимоги статей 19 та 20 Закону № 875-XII, в частині самостійного розрахунку та оплати до 15.04.2023 суми АГС в розмірі 107331,45 грн, йому нарахована пеня в розмірі 7213,08 грн.
Частинами 17 та 18 ст. 20 Закону № 875-ХІІ, передбачено, що спори із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону вирішуються зокрема і в судовому порядку, тому з метою реалізації покладених на Фонд повноважень, позивач звернувся до суду з позовом.
При вирішенні спору, суд виходить з такого.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначено у Законі України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII (далі - Закон № 875-XII).
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022 № 2682-ІХ з 06.11.2022 внесені зміни до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Так, нормами Закону № 2682-ІХ внесені зміни в частину 3 ст. 18 Закону № 875-XII, що скасовують подання Звітів про працевлаштування осіб з інвалідністю, за формою 10-ПОІ до відповідних територіальних відділень Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю. З прийняттям Закону № 2682-ІХ, Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством соціальної політики України, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, крім іншого, інформацію необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, (далі роботодавці) які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.
На виконання приписів частини 13 ст. 19 Закону № 875-XII, територіальне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, в строк до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення роботодавців, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій (далі АГС), що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік. обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.
Одночасно, частиною 4 ст. 20 Закону № 875-XII, законодавцем залишений в силі обов'язок роботодавця самостійно розраховувати та сплачувати суму АГС в строк до 15 квітня року, наступного за роком в якому відбулося порушення нормативу.
Згідно норм ст. 18 Закону № 875-XII, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до положень ст. 19 Закону № 875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, зараховується забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських об'єднань осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.
Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію: про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.
Отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.
Порядок контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування, визначається Кабінетом Міністрів України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.
Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.
Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.
За приписами ст. 20 Закону № 875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.
За змістом ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Слід врахувати, та як вже зазначалось вище, що у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022 № 2682-IX, починаючи з 2022 року подання роботодавцями до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіту про працевлаштування осіб з інвалідністю (форма № 10-ПОІ) вже не вимагається.
Відповідну інформацію щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримує від Пенсійного фонду України.
За нормами ст. 36 Закону України «Про зайнятість населення», діяльність суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, та інших суб'єктів господарювання, які здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні у інших роботодавців, регулюється цим Законом та іншими законодавчими актами України. До послуг з посередництва у працевлаштуванні належать пошук роботи та сприяння у працевлаштуванні особи, добір працівників відповідно до замовлень роботодавців (у тому числі іноземних) у межах укладених з роботодавцями договорів (контрактів).
Тож, з наведеного слідує, що підприємства, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Поряд з цим, обов'язок суб'єкта господарювання із створення робочих місць для інвалідів, не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2020 у справі № 440/2010/19, від 01.10.2020 у справі № 520/3933/19.
Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що на виконання ухвали суду про витребування доказів ним подано копії реєстраційних документів, штатних розписів за 2022 рік, розрахунок середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу у 2022 році (помісячно), довідки про кадровий рух, відомості щодо вакансій, а також інші документи на підтвердження його правової позиції.
У 2022 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у ТОВ «ВІДІ-ЛІЗИНГ» фактично не досягала показника, з яким Закон №875-ХІІ пов'язує виникнення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв'язку з чим у нього не виникав обов'язок забезпечувати працевлаштування осіб з інвалідністю саме у порядку виконання нормативу.
Окремо відповідач наголошує, що інформаційні дані, покладені позивачем в основу сформованого в автоматизованому режимі розрахунку санкцій, могли містити некоректні показники через технічні помилки, допущені при заповненні загальної частини податкового розрахунку (зокрема, у рядку 101) у 2022 році, коли до середньооблікової кількості штатних працівників помилково відображено загальну чисельність працівників, у тому числі осіб, прийнятих за сумісництвом з інших підприємств, які відповідно до Інструкції зі статистики кількості працівників не включаються до облікової кількості штатних працівників.
Відповідач також зазначає, що після подання податкового розрахунку не мав технічної можливості виправити такі відомості у загальній частині звітності у порядку, визначеному нормативними правилами її подання. Окремо відповідач повідомляє, що звертався до позивача із запереченнями щодо правомірності нарахувань та просив врахувати реальні показники середньооблікової чисельності штатних працівників, однак, на його думку, такі заперечення були залишені без належного реагування, після чого позивач звернувся до суду з цим позовом.
Крім того, як вбачається із матералів справи відповідач звертався до позивача з листом від 27.06.2023 № 15/03/8.01/005-23, що підтверджується даними опису вкладенн у цінний лист (Ф. 107), в якому виклав наведені вище обставини та додав відповідні документи.
Оцінюючи наведені доводи, суд виходить з того, що адміністративне судочинство ґрунтується на засадах змагальності сторін та свободи у наданні доказів, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (статті 9, 72- 77 КАС України).
При цьому у цій справі саме позивач, як ініціатор звернення до суду з вимогою про стягнення коштів, повинен надати належні, допустимі та достатні докази існування умов для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій і пені, зокрема - довести факт невиконання нормативу робочих місць у розумінні статті 19 Закону №875-ХІІ та наявність у діях відповідача складу господарського правопорушення, а також обґрунтувати правильність визначення базових показників розрахунку.
Разом з тим, контраргументи щодо наведених у відзиві пояснень та поданих відповідачем документів відсутні, а матеріали справи не містять доказів, які б спростовували доводи відповідача про фактичні показники середньооблікової чисельності штатних працівників, характер відображення відомостей у звітності та вплив технічної помилки на інформаційні дані, з яких сформовано розрахунок.
Сам по собі розрахунок санкцій, сформований в автоматизованому режимі та направлений до електронного кабінету роботодавця, не підміняє обов'язку позивача довести у суді наявність передумов для стягнення та не звільняє від необхідності підтвердження факту порушення належними та допустимими доказами.
Суд також враховує, що за правовою позицією Верховного Суду у спорах цієї категорії, обов'язок роботодавця зі створення робочих місць та інформування уповноважених органів не є тотожним обов'язку самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для працевлаштування, а відповідальність може наставати за наявності доведеного порушення та за умови, що роботодавець не вжив залежних від нього заходів (зокрема, постанови Верховного Суду від 11.09.2020 у справі №440/2010/19 та від 01.10.2020 у справі №520/3933/19).
У постанові Верховного Суду від 21.11.2022 у справі №400/3957/21 акцентовано, що одних лише інформаційно-аналітичних даних без підтвердження факту невиконання нормативу належними доказами недостатньо для стягнення санкцій, а належне встановлення таких обставин має відбуватися у порядку, визначеному законодавством.
Отже, суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів, які б свідчили, що відповідачем не виділено та не створено робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю, відмовлено особам з інвалідністю у прийнятті на роботу, несвоєчасно надано державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно подано Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тобто, не доведено факту протиправного ухилення або протиправної відмови у працевлаштуванні на вакантні посади осіб з інвалідністю.
За таких обставин, суд вважає, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, а відтак, застосування до нього адміністративного-господарських санкцій та пені за не працевлаштування інвалідів є протиправним.
Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 440/2008/19, від 14 лютого 2018 року у справі № 820/2124/16, від 28 лютого 2018 року у справі № 807/612/16, від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 812/1127/18, від 19 грудня 2018 року у справі № 812/1140/18, від 23 липня 2019 року у справі № 820/2204/16, від 31 липня 2019 року у справі № 812/1164/18.
Отже, із урахуванням сукупності наведених обставин, суд дійшов висновку про не доведення позивачем наявності підстав для задоволення позову.
Водночас відповідачем під час розгляду цього спору, було надано обґрунтовані пояснення, а також докази на підтвердження власної правової позиції.
Згідно з приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що не знайшли свого підтвердження під час розгляду цього спору, а тому, задоволенню не підлягають.
Відповідно до положень статті 139 КАС України, судові витрати з відповідача стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.