11 березня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 686/23909/22
Провадження № 11-кп/820/185/26
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:
судді - доповідача ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
з участю секретаря
судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Хмельницькому, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 22022240000000080 від 05 травня 2022 року, у спеціальному судовому провадженні (in absentia), за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого за ч.3 ст.110 КК України ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 листопада 2025 року,
Цим вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Енгельс, Саратовської області, Російської Федерації, місце проживання невідоме, депутата Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації, робоча адреса: Російська Федерація, м. Москва, вул. Охотний ряд. 1, раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, та призначено йому покарання за ч. 3 ст. 110 КК України у виді позбавлення волі строком на 15 років з конфіскацією всього належного майна.
Початок строку відбування основного покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_7 обчислюється з моменту приведення вироку до виконання та фактичного його затримання на виконання вироку суду.
Запобіжний захід, у виді тримання під вартою, застосований до ОСОБА_7 , в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, залишено без змін до моменту його затримання на виконання вироку суду.
За вироком суду ОСОБА_7 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних Зборів РФ восьмого скликання, який вступив у повноваження 19 вересня 2021 року, виступаючи представником влади РФ, уповноваженим приймати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів Російської Федерації, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і ЗС Російської Федерації, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема й цивільного населення, розуміючи, що він порушує встановлений ст.ст. 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу РФ, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що інші співучасники діють всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, порушують принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та вимоги частини 4 статті 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХIХ), ст. 1-3, 68 Конституції України, 15 лютого 2022 року, за адресою Російська Федерація, м. Москва, вул. Охотний ряд, буд. 1, прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де підтримав постанову із зверненням до Президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, а також 22 лютого 2022 року, за тією ж адресою, прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецької народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою, у такий спосіб ОСОБА_7 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
Зазначені рішення Державної думи Федеральних Зборів РФ були частиною злочинного плану, так як сам факт їх існування використовувався при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і був спробою виправдання агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою.
Дії РФ призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_7 , як представник влади, за попередньою змовою групою осіб, з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 110 КК України.
Досудове провадження та судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювалися за відсутності обвинуваченого (in absentia) ОСОБА_7 , який показань суду не давав та будь-яких клопотань від останнього, на адресу суду, не надходило.
Не погоджуючись з вироком місцевого суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 просить його скасувати та закрити кримінальне провадження. Сторона захисту вважає вирок незаконним, необґрунтованим, таким, що порушує вимоги кримінального процесуального законодавства в цілому. Апелянт стверджує, що органом досудового розслідування і судом не правильно кваліфіковані дії обвинуваченого за ч. 3 ст. 110 КК України, а саме: у тому, що він, будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків. Не доведеною залишилась й суб'єктивна сторона інкримінованого злочину, оскільки не встановлено, чи голосував конкретно ОСОБА_7 , чи це було зроблено іншою особою, та чи добровільним було голосування, а не під примусом чи тиском. Суб'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. З ст. 110 КК України, характеризується прямим умислом. Апелянт вказує, що жодного належного та допустимого доказу того, які саме незаконні дії (бездіяльність) вчинив конкретно ОСОБА_7 матеріали справи не містять. Апелянт стверджує, що суд істотно порушив вимоги КПК України, оскільки розглянув кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого ОСОБА_7 , в порушення усталеної практики ЄСПЛ. Жодного документу, який би підтверджував отримання обвинуваченим інформації про наявне кримінальне переслідування та пред'явлене обвинувачення стороною обвинувачення не надано. Усі засоби комунікації не є реальними доказами вручення повістки, повідомлення про підозру, обвинувального акту, тощо. Не прийнято до уваги, що ОСОБА_7 володіє імунітетом від кримінального переслідування в національній судовій системі.
Захисник вважає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів настання саме тяжких наслідків від процесу голосування ОСОБА_7 , не доведений прямий причинний зв'язок між цими діяннями. Вказує, що обвинуваченому інкримінується, в кримінальному провадженні № 22022240000000080, що він умисно вчинив дії за попередньою змовою групою осіб, з іншими депутатами та представниками влади і ЗС Російської Федерації, де поряд з ОСОБА_7 обвинувачуються інші особи (група осіб). При цьому судом першої інстанції не звернуто уваги на відсутність доказів наявності інших осіб та нібито попередньої змови (розподілу ролей і обов'язків). Відповідно до ч. 2 ст. 28 КК України, кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовились про спільне його вчинення. Крім того не доведено, шо саме ОСОБА_7 особисто голосував.
Апелянт посилається на те, що Державна Дума РФ це -колегіальний орган, де рішення приймаються більшістю голосів, а не одним «голосом» ОСОБА_7 , звертає увагу й на те, що після детального огляду в судовому засіданні відеозапису процесу голосування від 15.02.2022 та від 22.02.2022 року, на жодному засіданні не була зафіксована особиста присутність ОСОБА_7 та сам процес голосування саме ним особисто, при цьому, в жодному офіційному обговоренні питань, які були винесенні на відкрите голосування 15.02.2022 та 22.02.2022 року обвинувачений особистої участі не приймав. Сторона захисту наголошує, що пред'явлене особі обвинувачення має бути конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити дані про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому/прокурору. Вказаний принцип закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.
Суд, як на доказ вини ОСОБА_7 посилається на протоколи огляду електронних документів від 07.04.2022 року, а саме, що здійснено огляд ресурсів мережі Інтернет. Однак, такий доказ є неналежним, він посвідчує процедуру розгляду законопроекту, але жодним чином не свідчить про вчинення умисних дій за попередньою змовою групою осіб, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків - ч. З ст. 110 КК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 , на підтримку доводів апеляційної скарги, думку прокурора, який вважає вирок суду законним та вмотивованим, вивчивши та перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
Згідно з положеннями ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вказаних вимог кримінального процесуального закону суд першої інстанції дотримався.
В суді першої та апеляційної інстанції судовий розгляд кримінального провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 проведено у відсутності останнього, оскільки провадження за його обвинуваченням здійснено в порядку спеціального судового провадження (in absentia), з дотриманням вимог КПК України про належне повідомлення його про час та місце судового розгляду шляхом опублікування судового виклику у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження - «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Судової влади, що відповідає положенням ч.3 ст.323 КПК України та свідчить про належне повідомлення, останнього, про час та місце судового розгляду даного провадження.
Інститут спеціального кримінального провадження повністю узгоджується з нормами міжнародного права та практикою Європейського суду з прав людини.
Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи № (75)11 від 19.01.1973 встановлено, що процедура заочного розгляду (trial in absentia) не порушує права обвинуваченого як на справедливий розгляд, так і на присутність при розгляді його справи. У ній сформульовані умови та мінімальний перелік правил заочного розгляду, якими повинні користуватися держави-члени Ради Європи при розгляді справи за відсутності підсудного.
3 цього приводу Комітетом Міністрів Ради Європи також надано Рекомендації № R (87) 18 від 17.09.1987 «Про спрощення кримінального судочинства», згідно з ч. 3 п. б розділу III, яких держави-члени повинні розглянути питання про надання своїм судам можливості, хоча б у випадках нетяжких злочинів та з урахуванням можливої міри покарання, слухати справи та виносити за ними рішення за відсутності обвинуваченого за умови, що його було належним чином поінформовано про дату слухань та про його право мати адвоката чи іншу особу, яка представляє його інтереси.
Сформована практика Європейського суду з прав людини з даного питання вказує: «Той факт, що судове засідання проводиться за відсутності підсудного не є саме по собі порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому відмова в доступі до правосуддя має місце, коли особа, засуджена заочно, не має можливості в подальшому досягти нового судового рішення стосовно обґрунтованості обвинувачення за фактичними та юридичними підставами після того, як воно було заслухано, якщо не встановлено, що вказана особа відмовилась від права на захист та на явку в суд, чи мав місце намір ухилитись від правосуддя». Відповідні позиції Суду викладені, зокрема, у справах «Да Лус Домінгеш Ферейра проти Бельгії» (№ 50049/99, п. 54), «Меденіца проти Швейцарії» (№ 20491/92, п. 54-55) «Кромбах проти Франції» (№ 29773/96), «Колоцца проти Італії» (№ 9024/80 п. 30).
Водночас, інститут спеціального кримінального провадження, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, передбачає можливість подання обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, апеляційної скарги поза межами загальних процесуальних строків, за умови надання обвинуваченим підтвердження поважності причин неприбуття на виклик, передбачених ст. 138 цього Кодексу(ч. 3ст. 400 КПК України).
Повідомлення обвинуваченого ОСОБА_7 про судовий розгляд здійснено через друковані засоби масової інформації та на офіційних веб-сайтах Судової влади, що відповідає положенням ч. 3 ст.323 КПК України та свідчить про належне повідомлення останнього про час та місце судового розгляду даного провадження.
Так, зважаючи на специфіку судового провадження (in absentia), колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були вжиті прямо передбачені кримінальним процесуальним законом заходи щодо інформування обвинуваченої особи про здійснення кримінального провадження шляхом публікації відповідної інформації в ЗМІ та мережі Інтернет, однак забезпечити явку обвинуваченого ОСОБА_7 до суду, вжитими заходами, не вдалося.
З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.110 КК України, а саме в умисних діях, вчинених з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України.
Проаналізувавши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що вирок суду першої інстанції належним чином умотивований і відповідає вимогам ст. 374 КПК України. Зокрема, в ньому вказано формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті(частини статті)закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинуваченого визнано винним, та об'активні докази на підтвердження встановлених судом обставин, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України.
Вина ОСОБА_7 підтверджується дослідженими судом першої інстанції доказами, а саме даними:
- копії витягу з ЄРДР по кримінальному провадженню №22022240000000080 від 05.05.2022;
- протоколу огляду від 02.03.2022 року мережі Інтернет із письмовим додатком та ДВД-диском, а саме інформаційного ресурсу «http:// vote.duma.gov.ru/vote/117233», який являє собою офіційний сайт вищого законодавчого органу влади Російської Федерації та у якому виявлено інформацію про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації 22.02.2022 року за проект федерального закону №75578-8 «О ратификаци Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Росийской Федерацией и Донецкой Народной Республикой», відповідно до якого за прийняття вказаного законопроєкту проголосувало «за» 400 депутатів з 400 присутніх та відповідно до поіменного списку, серед тих, хто голосував «за», зазначено і ОСОБА_7 .
Окрім того, в ході проведення огляду здійснено пошук інформації щодо участі ОСОБА_7 у голосуванні 15.02.2022. Так, встановлено, що за вказаний день здійснювалось голосування за 71 нормативно правовий акт. В ході огляду відомості щодо результатів голосування ОСОБА_7 проголосував «За» за наступні закони: «О проекте постановления Государственной Думы №58243-8 "Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации "К Президенту Российской Федерации ОСОБА_8 о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской Народной Республики"» та «О проекте постановления
Государственной Думы №70489-8 "Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации "К Президенту Российской Федерации ОСОБА_8 о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской Народной Республики"», також оглянуто гіперпосилання щодо наявної інформації про депутата державної думи російської федерації ОСОБА_7 ;
- протоколу огляду з додатками до нього від 21.10.2022 року, за яким здійснено огляд офіційної веб-сторінки Організації Об'єднаних Націй України та виявлено публікацію від 18.09.2022 під назвою «Україна: Втрати серед цивільних осіб станом на 18 вересня 2022 року»;
- протоколу огляду від 07.04.2022 року мережі Інтернет із додатком ДВД-диском, а саме публікації сайту « ІНФОРМАЦІЯ_2 »», який являє собою офіційний сайт вищого законодавчого органу влади Російської Федерації та у якому виявлено інформацію про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації 15.02.2022 року за звернення до президента російської федерації про визнання незалежності так званих «ДНР» і «ЛНР» серед тих, хто голосував «за», зазначено і ОСОБА_7 , також оглянуто мережу Інтернет, а саме інформаційного ресурсу «http://vote.duma.gov.ru/vote/117237», та у якому виявлено інформацію про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації 22.02.2022 року за проєкт федерального закону №75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Росийской Федерацией и Донецкой Народной Республикой», відповідно до якого за прийняття вказаного законопроєкту проголосувало «за» 400 депутат з 400 присутніх та відповідно до поіменного списку, серед тих, хто голосував «за», зазначено і ОСОБА_7 ;
- протоколу огляду від 10.03.2022 року мережі Інтернет із додатком ДВД-диском, а саме публікації сайту « ІНФОРМАЦІЯ_2 »», який являє собою офіційний сайт вищого законодавчого органу влади Російської Федерації та у якому виявлено інформацію про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації 15.02.2022 року за звернення до президента російської федерації про визнання незалежності так званих «ДНР» і «ЛНР», серед тих, хто голосував «за», зазначено і ОСОБА_7 ;
- протоколу огляду від 10.03.2022 року мережі Інтернет із письмовим додатком та ДВД-диском, а саме інформаційного ресурсу «http:// vote.duma.gov.ru/vote/117233», який являє собою офіційний сайт вищого законодавчого органу влади Російської Федерації та у якому виявлено інформацію про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації 22.02.2022 року за проект федерального закону №75578-8 «О ратификаци Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Росийской Федерацией и Донецкой Народной Республикой», відповідно до якого за прийняття вказаного законопроєкту проголосувало «за» 400 депутатів з 400 присутніх та відповідно до поіменного списку, серед тих, хто голосував «за», зазначено і ОСОБА_7 ;
- протоколу огляду від 10.03.2022 року мережі Інтернет із додатком ДВД-диском, а саме інформаційного ресурсу «http:// vote.duma.gov.ru/vote/117237», який являє собою офіційний сайт вищого законодавчого органу влади Російської Федерації та у якому виявлено інформацію про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації 22.02.2022 року за проект федерального закону №75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Росийской Федерацией и Донецкой Народной Республикой», відповідно до якого за прийняття вказаного законопроєкту проголосувало «за» 400 депутат з 400 присутніх та відповідно до поіменного списку, серед тих хто голосував «за», зазначено і ОСОБА_7 ;
- DVD диском, який є додатком до протоколів оглядів від 10.03.22 - VIDEX EXCELLENTI DVD-R 16x, 4.7 GB, 120 MIN, на якому записано папки з назвами «Результати голосування депутатів Державної Думи РФ від 15.02.2022 ДНР»; «Результати голосування депутатів Державної Думи РФ від 22.02.2022 ДНР»; «Результати голосування депутатів Державної Думи РФ від 22.02.2022 ДНР».
При цьому суд першої інстанції взяв до уваги, надані стороною обвинувачення та не спростовані стороною захисту докази, зазначених обставин, на підтвердження загибелі людей та інших тяжких наслідків, дослідженні матеріали кримінальних проваджень, внесених до ЄРДР за статтею 438 КК України стосовно воєнних злочинів, вчинених військовослужбовцями збройних сил РФ, в тому числі що спричинили загибель людей, а саме:
- протокол огляду від 29.04.2022 року з додатками, об'єктами якого є матеріали кримінального провадження № 12022243200000068 від 04.04.2022 за фактом вчинення військовослужбовцями Збройних Сил Російської Федерації (далі ЗСРФ) кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 438 КК України;
- протокол огляду від 29.04.2022 року з додатками, проведений старшим слідчим в ОВС слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області, у якому здійснено огляд кримінального провадження №12022242000000199 від 13.03.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 438 КК України;
- протокол огляду від 29.04.2022 року з додатками, проведений старшим слідчим в ОВС слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області, у якому здійснено огляд кримінального провадження №12022243000000515 від 08.03.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 438 КК України;
- протокол огляду від 29.04.2022 року з додатками, проведений старшим слідчим в ОВС слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області, у якому здійснено огляд кримінального провадження №12022242000000240 від 24.03.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 438 КК України;
- протокол огляду від 29.04.2022 року з додатками, проведений старшим слідчим в ОВС слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області, у якому здійснено огляд кримінального провадження №12022243000000640 від 28.03.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 438 КК України;
- протокол огляду від 29.04.2022 року з додатками, проведений старшим слідчим в ОВС слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області, у якому здійснено огляд кримінального провадження №12022243000000580 від 28.03.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.
Наведені вище докази отримані у порядку, встановленому КПК України, підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, наслідки його вчинення) та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а відтак в силу положень ст.ст.84, 85, 86 КПК України є належними, допустимими, достовірними та у своїй сукупності доводять винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення поза розумним сумнівом.
Особливою кваліфікуючою ознакою вказаного діяння є настання в результаті його вчинення таких суспільно небезпечних наслідків, як загибель людей (під загибеллю людей необхідно розуміти загибель хоча б однієї людини), або інших тяжких наслідків (настання великої матеріальної шкоди, зруйнування або пошкодження прикордонних інженерних споруд чи інших важливих об'єктів, виникнення масових безпорядків, заподіяння потерпілим тяжких тілесних ушкоджень тощо).
Під іншими тяжкими наслідками у злочині, передбаченому статтею 110 КК України, треба розуміти настання великої матеріальної шкоди, зруйнування або пошкодження прикордонних інженерних споруд чи інших важливих об'єктів, виникнення масових безпорядків, розрив чи суттєве погіршення дипломатичних стосунків з іншою державою, заподіяння потерпілим тяжких тілесних ушкоджень тощо.
Відтак, дії обвинуваченого, які призвели до тяжких наслідків правильно оцінені судом, як загальновідомий факт, що випливає з численних свідчень про загибель людей, спричинені незаконним вторгненням збройних сил РФ в Україну та факт настання тяжких наслідків, які настали в результаті такого вторгнення, а також окупація значної частини території України.
Крім того, суд першої інстанції звернув увагу, що голосування за проекти вказаних федеральних законів про ратифікацію договорів та ратифікацію договорів проведено одноголосно, жодний з депутатів Держдуми не проголосував проти, що є неможливим у демократичному суспільстві та безумовно свідчить про попередню змову групою осіб на здійснення саме такого голосування. Про попередню змову групою осіб також свідчать виступи окремих депутатів Державної Думи Російської Федерації, безпосередньо перед самим голосуванням 22.02.2024 року.
Суд врахував, що вказані докази підтверджують в сукупності, що ОСОБА_7 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації, безпосередньо прийняв участь у засіданні Державної Думи 15.02.2022, на якому підтримав та проголосував за постанову щодо звернення до Президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав та 22.02.2022 підтримав ратифікацію Договору про дружбу співробітництво, та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецькою народною Республікою та Договору про дружбу співробітництво, та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною Республікою.
Зазначені рішення Державної думи Федеральних зборів Російської Федерації були частиною злочинного плану, так як сам факт їх існування використовувався при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і був спробою виправдання агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою.
Дії РФ призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
Особливою кваліфікуючою ознакою вказаного діяння є настання, в результаті його вчинення, таких суспільно небезпечних наслідків, як загибель людей (під загибеллю людей необхідно розуміти загибель хоча б однієї людини), або інших тяжких наслідків (настання великої матеріальної шкоди, зруйнування або пошкодження прикордонних інженерних споруд чи інших важливих об'єктів, виникнення масових безпорядків, заподіяння потерпілим тяжких тілесних ушкоджень тощо).
Під іншими тяжкими наслідками у злочині, передбаченому статтею 110 КК України, треба розуміти настання великої матеріальної шкоди, зруйнування або пошкодження прикордонних інженерних споруд чи інших важливих об'єктів, виникнення масових безпорядків, розрив чи суттєве погіршення дипломатичних стосунків з іншою державою, заподіяння потерпілим тяжких тілесних ушкоджень тощо.
Відтак, дії обвинувачуваного, які призвели до тяжких наслідків правильно оцінені судом, як загальновідомий факт, що випливає з численних свідчень про загибель людей, спричинену незаконним вторгненням збройних сил РФ в Україну та факт настання тяжких наслідків, які настали в результаті такого вторгнення, а також окупація значної частини території України.
Факт військового вторгнення РФ на територію України з 24 лютого 2022 року встановлено рішеннями міжнародних організацій (резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ЕБ-П/І від 02.03.2022 «Про агресію проти України», п.п. 1, 3 Висновку 300 (2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», п.п. 17, 18 Наказу від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» (Україна проти РФ).
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення, визначеним частинами 2 та 4 статті 17 КПК України, за змістом яких ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Отже обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Відповідно до змісту статті 92 КПК України обов'язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.
В контексті принципу доведення вини поза розумним сумнівом колегія суддів акцентує увагу на тому, що докази, не можуть оцінюватись відокремлено один від одного. Навіть якщо один із доказів не повною мірою підтверджує вину особи у вчиненні злочину, аналіз цього доказу у взаємозв'язку із іншими доказами може свідчити про доведеність такої вини.
Відповідно до ст.73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом.
Об'єктивна сторона злочину характеризується активними діями, які можуть проявитися у таких формах: 1) дії, вчинені з метою зміни меж території або з метою зміни державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України; 2) публічні заклики до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України; 3) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України.
Зміна території це будь-які дії, спрямовані на передачу частини території України під юрисдикцію іншої держави або зменшення території України шляхом утворення на території іншої суверенної держави. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який може бути призначений тільки Верховною Радою України.
Тобто, об'єктивна сторона цього злочину виявляється у конкретній формі- дії вчинені з метою зміни меж території або державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Суб'єкт вказаного злочину є загальним, суб'єктивна сторона характеризується виною у виді прямого умислу.
Сукупністю міжнародних актів беззаперечно підтверджено, що Україна є суверенною державою з міжнародно визнаними кордонами. Суверенітет України визнаний всіма країнами світу, в тому числі і РФ. Міжнародні кордони України визначені та визнані всіма країнами світу. Демаркація кордонів України та РФ здійснена.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Отже, будь-які дії, пов'язані із зміною меж території України чи зміною меж державного кордону України без проведення всеукраїнського референдуму, утворюють об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст.110 КК України.
Визнання інших державних утворень, так званих «Луганської народної республіки» та «Донецької народної республіки», у межах міжнародно визнаних кордонів України на її території є діями, спрямованими саме на зміну меж території та державного кордону України.
Колегія суддів вважає, що ОСОБА_7 , будучи представником влади РФ, в силу посади яку він обіймав, а саме депутат Державної думи Федеральних зборів Російської Федерації, яка є вищим законодавчим органом цієї країни, повинен був знати і знав про міжнародні акти та договори, сторонами яких є Україна та РФ, якими зокрема визначено неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності і суверенітету, а також обов'язок держав утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності, не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Також колегія суддів звертає увагу на обізнаність ОСОБА_7 , щодо незалежності України як держави, з врахуванням преамбули Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація), де вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. 24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ. Міжнародні кордони України визначені та визнані всіма країнами світу.
Факт усвідомлення та обізнаності представниками влади РФ того, що Україна є суверенною державою з міжнародно визнаними кордонами, крім вищевказаного, підтверджений ратифікацією РФ 22 квітня 2004 року Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року, яким визнано та демарковано кордон між Україною і РФ.
Вказане переконує, що ОСОБА_7 , будучи депутатом Державної думи Федеральних зборів Російської Федерації та представником влади, достовірно знав про незаконність, протиправність зміни меж території та державного кордону України.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.110 КК України, а саме умисних дій, вчинених з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України.
Твердження апелянта про те, що місцевим судом не встановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_7 є безпідставними, так як зазначені докази отримані у порядку, встановленому КПК України, підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, наслідки його вчинення) та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а відтак в силу положень ст.ст. 84, 85, 86 КПК України, є належними, допустимими, достовірними, достатніми та взаємопов'язаними та у своїй сукупності доводять винуватість ОСОБА_7 , у вчиненні вказаного кримінального правопорушення за стандартом «поза розумним сумнівом».
Доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів настання саме тяжких наслідків від процесу голосування ОСОБА_7 , не доведений прямий причинний зв'язок між цими діяннями, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначена постанова Державної думи Федеральних Зборів рф була частиною злочинного плану, і сам факт його існування використовувався при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і був спробою виправдання агресії перед громадянами російської федерації та світовою спільнотою.
Дії рф призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дослідивши всі обставини даного провадження, оцінив кожен доказ з точки зору допустимості, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх належності та взаємозв'язку, дійшов правильного висновку про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Судом апеляційної інстанції порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів, за матеріалами кримінального провадження, не встановлено.
Аргументи сторони захисту про відсутність доказів наявності суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_7 , з наведених в апеляційній скарзі підстав, колегією суддів відхиляються.
Як вже зазначалось, суб'єктивна сторона характеризується виною у виді прямого умислу.
В суді першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних Зборів РФ, 15.02.2022 прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де спільно з іншими депутатами підтримав постанову із зверненням до президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав та проголосував «за». У подальшому такі дії депутатів Державної Думи призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
Визнання інших державних утворень так званих «Луганської народної республіки» та «Донецької народної республіки» у межах міжнародно-визнаних кордонів України на її території є діями, спрямованими на зміну меж території та державного кордону України.
Внаслідок ратифікації 22.02.2022 договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, Російська Федерація, під приводом допомоги так званим «Донецькій народній республіці» і «Луганській народній республіці», здійснила 24.02.2022 повномасштабне військове вторгнення на територію України, розпочала бойові дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки.
Такі дії ОСОБА_7 свідчать про наявність у нього умислу саме на вчинення зазначених дій та вчинення цього злочину.
Доводи апеляційної скарги про те, що місцевим судом допущено порушення права на захист ОСОБА_7 , оскільки відбулося опублікування оголошень про виклик обвинуваченого до суду, без відповідного підтвердження факту того, що обвинувачений прочитав ці виклики, оголошення (за відсутності зворотнього зв'язку), колегія суддів відхиляє.
Необхідність застосування належної правової процедури, чого вимагають завдання кримінального провадження, зазначені у ст. 2 КПК України, в частині охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, якими, зокрема, є підозрюваний, обвинувачений, безумовно, повинні дотримуватися і при здійсненні спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду (ч. 1 ст. 297-1, ч. 3 ст. 323 КПК України).
Положенням ст. 297-1 КПК України передбачена можливість здійснення спеціального досудового розслідування, в тому числі і щодо злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України (який інкримінується обвинуваченому ОСОБА_7 ) стосовно підозрюваного, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.
Встановлено, що ОСОБА_7 є громадянином російської федерації та перебуває на території держави, визнаної Верховною Радою України державою - агресором, а саме на території російської федерації.
В рамках досудового розслідування, вказаного кримінального провадження, ОСОБА_7 , у відповідності до вимог ч. 8 ст. 135, ч. 1 ст. 278 КПК України, 11.04.2022 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, шляхом направлення повідомлення про підозру на електронну адресу Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації та повістки про виклик ОСОБА_7 до старшого слідчого в ОВС СВ УСБУ у Хмельницькій області для його допиту як підозрюваного, однак останній не з'явився до слідчого без поважних причин.
Крім того, вказана інформація також була опублікована в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, в газеті «Урядовий кур'єр», на офіційних веб-сайтах Офісу Генерального прокурора та УСБУ у Хмельницькій області повідомлення про виклик ОСОБА_7 до слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області для його допиту як підозрюваного, проведення інших слідчих і процесуальних дій у статусі підозрюваного у цьому кримінальному провадженні, однак останній не з'явився до слідчого відділу без поважних причин.
Повідомлення про підозру ОСОБА_7 також вручено захиснику підозрюваного - адвокату ОСОБА_9 , про що свідчить розписка в матеріалах кримінального провадження.
Для вирішення питання про здійснення спеціального кримінального провадження визначальним є факт оголошення підозрюваного в міжнародний розшук внаслідок ухилення без поважних причин від явки на виклик слідчих органів або суду.
Постановою слідчого від 04.05.2022, на підставі ст. 281 КПК України, підозрюваного ОСОБА_7 оголошено у державний та міжнародний розшук, який доручено оперативним підрозділам УСБУ у Хмельницькій області.
Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07.06.2022 року підозрюваному ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13.10.2022, задоволено клопотання слідчого, погоджене з прокурором та надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 2022240000000080 від 05 травня 2022 року за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України.
У газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр» № 223 від 18.10.2022 опубліковано повідомлення про здійснення стосовно підозрюваного ОСОБА_7 спеціального досудового розслідування та повістку про виклик останнього до слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області для проведення процесуальних дій з його участю, у тому числі ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Факти численних викликів ОСОБА_7 , у порядку ст. 135 КПК України, підтверджуються відповідними матеріалами кримінального провадження.
Також, з метою захисту та представлення у кримінальному процесі прав, свобод і законних інтересів підозрюваного ОСОБА_7 , у порядку ст.ст. 46, 48, 49, 52, 110 КПК України та п. 7 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», залучено захисника з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Хмельницькій області адвоката ОСОБА_9 , якій, відповідно до вимог ч. 2 ст. 297-5 КПК України, вручено всі копії процесуальних документів, що підлягали врученню підозрюваному.
Відповідно до ч. 2 ст. 297-5 КПК України повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов'язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Таким чином, під час досудового розслідування були вжиті всі доступні способи інформування для виклику, на той час підозрюваного ОСОБА_7 , до слідчого/прокурора.
Після надходження провадження до суду обвинувачений ОСОБА_7 інформувався також у всі доступні процесуальні способи для суду, передбачені ст. 323 КПК України. Зокрема, повідомлення про виклик до суду розміщувалися на офіційному веб-сайті суду Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, а також публікувалися на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора та в газеті «Урядовий кур'єр». Крім того, про всі судові засідання інформувався захисник обвинуваченого.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13.10.2022 задоволено клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження та вирішено проводити спеціальне судове провадження кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України.
Окрім того, повістки про виклик ОСОБА_7 до слідчого, повідомлення про підозру, обвинувальний акт, у тому числі у перекладі на російську мову, скеровано на офіційний сайт Державної Думи Російської Федерації, підтвердження про що містяться в матеріалах кримінального провадження.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що і під час досудового розслідування, і під час судового розгляду були вжиті всі можливі заходи для належного повідомлення обвинуваченого та для дотримання його прав на захист та доступ до правосуддя.
З огляду на те, що державою Україною вживались всі можливі заходи для повідомлення ОСОБА_7 , як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, під час здійснення даного кримінального провадження був присутній його захисник - адвокат ОСОБА_9 , тому колегія суддів вважає, що посилання сторони захисту на порушення права ОСОБА_7 на захист є безпідставним.
Доводи апелянта про те, що не доведено факт особистого голосування ОСОБА_7 , а також посилання на колегіальний характер прийняття рішень Державна Дума Російської Федерації, є необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.
Так, апелянт зазначає, що Державна Дума Російської Федерації є колегіальним органом, у якому рішення приймаються більшістю голосів депутатів, а не одним голосом конкретної особи. Проте вказане твердження не спростовує факту участі окремого депутата у голосуванні. Колегіальний порядок прийняття рішень, навпаки, передбачає індивідуальне волевиявлення кожного депутата під час голосування за відповідне рішення, що здійснюється шляхом використання електронної системи голосування або іншим способом, визначеним регламентом. Тому посилання апелянта на колегіальність органу фактично не виключає, а передбачає персональну участь депутата у голосуванні.
Також колегія суддів звертає увагу, що кримінальна відповідальність не ставиться у залежність від того, чи був голос конкретного депутата вирішальним для прийняття рішення. Вирішальним є встановлення факту участі особи у процедурі голосування за відповідне рішення, що і було встановлено судом першої інстанції на підставі досліджених доказів.
При цьому результати голосування у Державна Дума Російської Федерації фіксуються електронною системою голосування та відображаються в офіційних джерелах, що дозволяє встановити участь конкретних депутатів у голосуванні.
Водночас апелянтом не надано жодних належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_7 був відсутній під час відповідного голосування або не брав у ньому участі.
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до припущень, спрямованих на переоцінку досліджених судом доказів, однак не містять обставин, які б свідчили про неправильність висновків суду першої інстанції чи спростовували встановлені ним фактичні обставини справи.
Доводи сторони захисту про те, що протоколи огляду інтернет-ресурсу не підтверджують вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, у тому числі попередньої змови, на увагу суду не заслуговують, виходячи з наступного.
Даючи правову оцінку діям обвинуваченого ОСОБА_7 , згідно з пред'явленим обвинувачення, в посяганні на територіальну цілісність і недоторканість України, колегія суддів враховує, що основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ч.3 ст.110 КК, є національна безпека у політичній сфері, яка полягає у відсутності загрози порушення встановлених Конституцією, законами України і міжнародними правовими актами територіальної цілісності України та порядку визначення її території. Його додатковим факультативним об'єктом може бути встановлений порядок виконання представниками влади своїх службових повноважень, особисті права та свободи людини і громадянина, життя та здоров'я особи, власність тощо.
Єдиним законним способом зміни територіальних меж нашої держави є Конституція України.
Зміна території це будь - які дії, спрямовані на передачу частини території України під юрисдикцію іншої держави або зменшення території України шляхом утворення на території іншої суверенної держави. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який може бути призначений тільки Верховною Радою України.
Тобто, об'єктивна сторона цього злочину виявляється у конкретній формі - дії вчинені з метою зміни меж території або державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Сукупністю міжнародних актів беззаперечно підтверджено, що Україна є суверенною державою з міжнародно визнаними кордонами. Суверенітет України визнаний всіма країнами світу, в тому числі і РФ. Міжнародні кордони України визначені та визнані всіма країнами світу. Демаркація кордонів України та РФ здійснена.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м.Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Із матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_7 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації, повинен був знати і достовірно знав про укладення такого договору державою, представником влади якої він є, тобто РФ.
Вказане переконує, що ОСОБА_7 , будучи депутатом Державної Думи РФ та представником влади, достовірно знав про незаконність, протиправність зміни меж території та державного кордону України.
Крім того, колегія суддів враховує, що маючи можливість голосувати по вказаних питаннях «проти» чи утриматись від голосування, адже наявні такі варіанти волевиявлення у інших депутатів, ОСОБА_7 проголосував «за», здійснивши усвідомлений вольовий вибір і під час голосування розумів, що діє всупереч встановленим національним та міжнародним правовим актам.
Визнання інших державних утворень так званих «Луганської народної республіки» та «Донецької народної республіки», у межах міжнародно визнаних кордонів України, на її території, є діями, спрямованими на зміну меж території та державного кордону України.
Внаслідок ратифікації 22.02.2022 р. договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, РФ під приводом допомоги так званим «Донецькій народній республіці» і «Луганській народній республіці» здійснила 24.02.2022 повномасштабне військове вторгнення на територію України, розпочала бойові дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки.
Отже, із даних протоколу огляду публікацій на офіційному сайті Державної Думи рф вбачається, що ОСОБА_7 вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків, що охоплюється складом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України.
Також апеляційний суд звертає увагу на те, що інформація, зазначена у вищевказаних протоколах оглядів сайту Державної Думи російської федерації є офіційною, що підтверджується інформацією, яка розміщена на порталі государственная дума федерального собрания российской федерации («http://duma.gov.ru/abaut/info/») у вкладці «о сайте» - «все материалы официального сайта госдумы федерального собрания российской федерации могут бить воспроизведены в любых средствах массовой информации, на серверах сети Интернет или на любых иных носителях без каких - либо ограничений по обьему и срокам публикации. Это разрешение в равной степени распространяется на газеты, телеканалы, сайты и страницы Интернет. Единственным условием перепечатки и ретрансляции есть ссылка на первоисточник. Никакого предварительного согласия на перепечатку со стороны апарата государственной думы не требуется».
Отже, протоколи огляду інтернет - ресурсу, за якими був здійснений огляд публікацій на офіційному сайті Державної Думи рф, є належними та допустимими доказами, і були обґрунтовано покладені в основу доведеності вини обвинуваченого.
Щодо апеляційних тверджень про те, що докази у даному кримінальному провадженні є недопустимими, оскільки отриманні не уповноваженими на те особами, яким незаконно було доручено провести досудове розслідування, то вони спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, зокрема, докази, що були отримані шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Отже, здійснення досудового розслідування не уповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.
Відповідно до ч. 5 ст. 36 КК України Генеральний прокурор (особа, яка виконує його обов'язки), керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування або за наявності об'єктивних обставин, що унеможливлюють функціонування відповідного органу досудового розслідування чи здійсненням ним досудового розслідування в умовах воєнного стану.
Отже, підставою для визначення підслідності кримінального провадження є неефективність досудового розслідування та інші обставини, обумовленні введення воєнного стану.
Згідно з висновком Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.05.2021 року у справі № 640/5023/19 (провадження № 51-2917кмо20), обов'язковою передумовою реалізації Генеральним прокурором повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК України, є оцінка досудового розслідування органом досудового розслідування, встановленим ст. 216 КПК України, як неефективного та відображення такої оцінки у постанові з наведенням відповідного мотивування.
Із постанови Генерального прокурора ОСОБА_10 про доручення здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні слідує, що Слідчому відділу Управління Служби Безпеки України у Хмельницькій області доручено здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення, оскільки Першим слідчим відділом (з дислокацією у м. Хмельницькому ТУ ДБР, розташованому у м.Хмельницькому) не забезпечено у повній мірі виконання завдань кримінального провадження та ефективне досудове розслідування, що обумовлено в тому числі введенням воєнного стану. З метою досягнення цілей кримінального провадження та забезпечення ефективного досудового розслідування, проведення всіх необхідних слідчих (розшукових) дій для встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, виникла необхідність у зміні органу досудового розслідування.
На думку колегії суддів, постанова прокурора про зміну підслідності кримінального провадження відповідає правовій позиції Верховного суду Об'єднаної палати, у ній зазначено оцінку досудового розслідування органом досудового розслідування, мотиви, які стали підставою для зміни інстанційної підслідності кримінального провадження, зокрема, неефективність проведення досудового розслідування попереднім органом, постанова є обґрунтованою.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що порушень правил підслідності не допущено.
Підстави, визначені ст. 284 КПК для закриття даного кримінального провадження, на чому наполягає сторона захисту, на переконання апеляційного суду відсутні.
В апеляційній скарзі містяться також інші аргументи сторони захисту, які не потребують детального аналізу суду та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні. При цьому колегія суддів виходить з усталеної практики ЄСПЛ. Так, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі RuizTorija v. Spain від 09.12.1994, № 303-A, § 29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява № 4909/04, § 58).
На думку колегії суддів, у цьому провадженні надані відповіді на всі вагомі аргументи поданої апеляційної скарги.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, на думку колегії суддів, прийнято згідно з критерієм доведеності «поза розумним сумнівом», який застосовується Європейським судом з прав людини.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, що тягнуть за собою скасування вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи не встановлено. Підстави для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , за обставин, викладених ним у апеляційний скарзі, відсутні.
Згідно з приписами ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Призначене ОСОБА_7 покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України.
При обранні обвинуваченому виду та міри покарання судом ураховано визначенні ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання, в тому числі: ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують йому покарання.
Також, судом враховано, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше не судимий, вчинив особливо тяжкий злочин, який за своїм характером представляє особливу суспільну небезпеку та призвів до загибелі людей та інших тяжких наслідків. Передбачених ст.ст. 66, 67 КК України обставин, які б пом'якшували чи обтяжували покарання обвинуваченому, не встановлено.
Приймаючи до уваги характер діяння і спосіб його вчинення, суспільну небезпеку вчиненого злочину, особу обвинуваченого, позицію прокурора щодо призначення покарання, суд прийшов до обґрунтованого висновку, з яким погоджується і колегія суддів, про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції ч. 3 ст. 110 КК України, у максимальному розмірі, з конфіскацією всього належного йому, на праві власності, майна на користь держави України.
З урахуванням наведеного, підстав для зміни чи скасування вироку, у межах апеляційної скарги, немає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,
Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 листопада 2025 стосовно обвинуваченого за ч. 3 ст. 110 КК України ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_1 ОСОБА_3