Справа №587/580/24 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/450/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Умисне легке тілесне ушкодження
26 лютого 2026 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5
прокурора - ОСОБА_6
захисника - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми, кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Сумського районного суду Сумської області від 06 травня 2025 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , інваліда війни III групи, раніше не судимого,
визнано винним у вчиненні кримінальних проступків, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 126 КК України,
До Сумського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_8 , в якій останній просить вирок Сумського районного суду Сумської області від 06 травня 2025 року скасувати та призначити йому іншу міру покарання.
Даним вироком ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінальних проступків, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 126 КК України та призначено йому покарання:
-за ч. 2 ст. 125 КК України - 1700 грн. штрафу;
-за ч. 1 ст. 126 КК України - 850 грн. штрафу.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю призначених покарань, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено покарання у виді 1700 гривень штрафу.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 30000 грн. завданої моральної шкоди.
Долю речових доказів вирішено в порядку ст. 100 КПК України.
В обґрунтування апеляційних вимог, апелянт посилається на те, що він є колишнім військовослужбовцем, має III групу інвалідності. В той день він прийшов до приміщення Біловодського старостинського округа Хотінської територіальної громади, де працювала ОСОБА_9 .Між ним та ОСОБА_9 на ґрунті тривалих неприязних відносин виникла словесна суперечка, вони розмовляли на підвищених тонах та висловлювалися один до одного нецензурною мовою. Коли він, розуміючи, що ця сварка не приводить до логічного вирішень конфлікту, вже збирався піти з приміщення сільської ради, ОСОБА_9 почала його ображати, тим самим провокуючи його далі на сварку. Перебуваючи у стані приниження та образ, він не стримався та вдарив ОСОБА_9 , про що дуже жалкує. Він визнає, що внаслідок емоційної напруги допустив некоректну поведінку, однак не мав на меті спричинити серйозну шкоду, крім того, вчинено це ним було через психологічний тиск з боку ОСОБА_10 , а тому, розмір штрафу, який йому призначено судом, є несправедливим, а заявлена потерпілою моральна шкода є завищеною і не відповідає реальному стану останньої.
Інші учасники кримінального провадження апеляційні скарги на вирок суду не подавали.
На апеляційну скаргу обвинуваченого, представником потерпілої ОСОБА_9 - адвокатом ОСОБА_11 було подано заперечення, в яких остання вказувала на те, що дане кримінальне провадження було розглянуто судом першої інстанції повно та всебічно, усім зібраним у справі доказам була надана належна правова оцінка, викладені в оскаржуваному вироку висновки відповідають фактичним обставинам справи, покарання, призначене ОСОБА_8 вважати суворим підстави відсутні, а рішення про повне задоволення цивільних вимог базується на розумності та справедливості.
За результатом апеляційного розгляду представник потерпілої просила вирок Сумського районного суду Сумської області від 06 травня 2025 року, ухвалений відносно ОСОБА_8 залишити без зміни, як законний та обґрунтований, а подану ним апеляційну скаргу - без задоволення.
Згідно з вироком суду першої інстанції, 04 січня 2024 року, приблизно о 14 год. 15 хв. ОСОБА_8 прийшов до приміщення Біловодського старостинського округа Хотінської територіальної громади, що розташоване за адресою: Сумська область, Сумський район, с. Біловоди, вул. Центральна, 22, де на ґрунті тривалих неприязних відносин вчинив словесну сварку з ОСОБА_9 , при цьому вирішивши завдати останній тілесні ушкодження.
У ході конфлікту, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень, ОСОБА_8 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді завдання тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_9 , наблизився до потерпілої та наніс їй один удар кулаком правої руки в ділянку скроні зліва, внаслідок чого потерпіла впала на стілець. Після цього ОСОБА_8 наніс ОСОБА_9 один удар кулаком правої руки в область носу та один удар кулаком правої руки в область верхньої губи. В подальшому конфлікт був припинений присутніми свідками події. В результаті протиправних дій ОСОБА_8 , що виразились в умисному нанесенні ударів потерпілій ОСОБА_9 , останній були спричинені легкі тілесні ушкодження. Крім цього, в той же день 04 січня 2024 року, приблизно о 14 год. 15 хв. ОСОБА_8 , перебуваючи у приміщення Біловодського старостинського округа Хотінської територіальної громади, що розташоване за адресою: Сумська область, Сумський район, с. Біловоди, вул. Центральна, 22, вчинивши на ґрунті тривалих неприязних відносин словесну сварку з ОСОБА_9 , вирішив завдати останній фізичного болю шляхом нанесення удару. У ході конфлікту ОСОБА_8 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді завдання фізичного болю ОСОБА_9 , кулаком правої руки наніс один удар в ліву частину грудної клітини, після чого конфлікт був припинений присутніми при цьому свідками подій. У результаті протиправних дій ОСОБА_8 , що виразились в умисному нанесенні удару потерпілій ОСОБА_9 , потерпілій було завдано фізичного болю в грудній клітині зліва, що не спричинено тілесних ушкоджень.
Про час, день та місце розгляду даного кримінального провадження його учасники, зокрема, обвинувачений ОСОБА_8 , потерпіла ОСОБА_9 та її представник - адвокат ОСОБА_11 були сповіщені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, які повернулись на адресу суду.
Однак, вказані особи для участі в апеляційному розгляді до апеляційного суду не з'явились, причини такої неявки не повідомили і клопотань про викладення розгляду справи на іншу дату не надсилали.
Присутня у судовому засіданні захисник ОСОБА_7 заперечувала щодо здійснення у відсутність її підзахисного - обвинуваченого ОСОБА_8 апеляційного розгляду та просила його відкласти на іншу дату, посилаючись на те, що останній хотів приймати участь при розгляді поданої апеляційної скарги та надати свої пояснення.
При вирішенні питання можливості здійснити розгляд даного кримінального провадження за відсутності обвинуваченого ОСОБА_8 , з врахуванням думки прокурора, яка не вбачала підстав для відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неявкою останнього, колегія суддів враховує наступне.
Так, ч 4. ст. 405 КПК України встановлено, що неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов'язковою, апеляційний розгляд відкладається.
У даному випадку, про призначення кримінального провадження до апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_8 був повідомлений апеляційним судом шляхом направлення судової повістки не за місцем його реєстрації АДРЕСА_1 , а за адресою: АДРЕСА_3 , яка була ним особисто зазначена як адреса для листування, при цьому, захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні вказувала, що за місцем реєстрації її підзахисний не проживає, оскільки є внутрішньо переміщеною особою.
Також, колегія суддів зауважує, що у даному кримінальному провадженні вирішувалось питання поновлення обвинуваченому ОСОБА_8 строку на апеляційне оскарження вироку Сумського районного суду Сумської області від 06 травня 2025 року, і про призначення до розгляду цього питання у суді останній, також, був повідомлений за адресою, зазначеною ним для листування, у визначений день та час з'явився у судове засідання і був обізнаний, що колегією суддів пропущений ним строк на апеляційне оскарження був поновлений.
Зазначені обставини свідчать про те, що повідомлення, які направлялись апеляційним судом на вказану ОСОБА_8 адресу, останній отримував та знав, що в апеляційному суді буде переглядатись ухвалений відносно нього вирок за поданою ним апеляційною скаргою.
При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі «Пономарьов проти України» та «Трух проти України»).
У рішенні в справі «Каракуця проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявники повинні проявляти належну зацікавленість у розгляді їхньої справи.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Практикою Європейського суду з прав людини, яка є преюдиційною, також встановлено, що якщо заявники у визначений законом термін не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи та своєчасно не звертались до суду за інформацією щодо стану розгляду їх справи їх права на доступ до правосуддя не є порушеними.
Враховуючи вищезазначене, а також ті обставини, що ОСОБА_8 , знаючи, що в апеляційному суді на розгляді перебуває його апеляційна скарга, будучи належним чином повідомленим, в судове засідання за викликом не з'явився, колегія суддів дійшла висновку, що останній не бажає приймати участь в апеляційному розгляді даного кримінального провадження.
Як з огляду на вказане, так і на те, що в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища обвинуваченого і його участь не є обов'язковою, при тому, що у даному судовому засіданні присутня захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 , яка діє виключно в інтересах свого підзахисного, враховуючи принцип судочинства, зазначений у практиці ЄСПЛ, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення апеляційного розгляду на іншу дату та вважає за можливе здійснити його у відсутність апелянта, що не суперечить вимогам ч 4. ст. 405 КПК України та не вказує на порушення права останнього на доступ до правосуддя.
Відсутні підстави і для відкладення апеляційного розгляду у зв'язку з неявкою потерпілої ОСОБА_9 та її представника - адвоката ОСОБА_11 , які, як було вказано вище, про час, день та місце розгляду даної справи були сповіщені належним чином, клопотань про викладення апеляційного розгляду на іншу дату не надсилали і їх участь при апеляційному розгляді, також, не є обов'язковою.
А тому, заслухавши доповідь головуючого судді щодо змісту оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги, захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на підтримку апеляційних доводів та вимог, прокурора, яка вважала вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим та просила в частині призначення ОСОБА_8 покарання за ч. 1 ст. 126 КК України застосувати положення ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, перевіривши матеріали даного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Так, положеннями ст.404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 вбачається, що фактичні обставини інкримінованих йому кримінальних правопорушень, правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст. 125, ч.1 ст. 126 КК України та визнання його винуватості, останнім не оспорюються, а тому, відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції і в цій частині апеляційному перегляду не підлягає.
Що стосується доводів апелянта про те, що розмір штрафу, який йому було призначено судом як покарання за вчинення вказаних злочинів, є несправедливим, а заявлена потерпілою моральна шкода є завищеною і не відповідає реальному стану останньої, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, положеннями ст.ст. 50, 65 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене правопорушення, а також відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи при цьому ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно відповідати характеру вчинених протиправних дій, їх небезпечності та інформації про особу винного.
Відповідно до ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Санкцією ч. 2 ст. 125 КК України визначено, що умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до одного року, або пробаційним наглядом на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.
Санкцією ч. 1 ст. 126 КК України встановлено, що умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.
Відповідно до ст. 12 КК України, вчинені ОСОБА_8 кримінальні правопорушення є кримінальними проступками.
Зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що при визначенні виду та міри покарання ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 126 КК України, судом було враховано обставини вчинення вказаних кримінальних проступків, характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного, особу обвинуваченого, який в цілому задовільно характеризується за місцем проживання та займається суспільно-корисною працею.
До обставин, які пом'якшують покарання судом віднесено те, що обвинувачений раніше не судимий, свою вину визнав і висловив жаль з приводу скоєного, є учасником АТО, під час якої отримав важке поранення, внаслідок чого значно погіршився стан його здоров'я, з приводу чого обвинувачений неодноразово лікувався в медичних закладах і був демобілізований з ЗСУ за станом здоров'я, має 3 групу інвалідності. Обтяжуючих відповідальність обставин судом встановлено не було.
Саме з врахування зазначеного, суд і дійшов висновку, що необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у межах санкцій вказаних статей, у виді штрафу в доход держави, за ч. 2 ст. 125 КК України у розмірі 1700 грн., а за ч. 1 ст. 126 КК України - 850 грн.
Вважати таке покарання суворим, про що зазначає апелянт у поданій апеляційній скарзі, підстави відсутні, з огляду на те, що покарання у такому виді та розмірі за ч. 2 ст. 125 КК України є наближеним до мінімального, а за ч. 1 ст. 126 КК України є мінімальним, а тому, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» і відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, при тому, що санкціями вказаних статей передбачено і інше, більш суворе покарання, ніж штраф.
При цьому, колегія суддів зауважує, що посилаючись на несправедливість такого покарання, апелянт взагалі не надводить додаткових обставин, які не були враховані судом першої інстанції при визначенні виду та розміру покарання та не вказує, яке для себе він вважає справедливим покарання за спричинення жінці легкого тілесного ушкодження та фізичного болю.
При цьому, колегія суддів зауважує, що з огляду на дані відеозапису, які були надані ОСОБА_9 , та якими підтверджено, що будь-яких провокативних дій відносно ОСОБА_8 останньою вчинено не було, судом першої інстанції не встановлено, що його протиправні дії були обумовлені саме поведінкою потерпілої, що знайшло своє відображення в оскаржуваному вироку і жодним чином не спростовано.
Також, колегія суддів наголошує, що навіть за підозри, що потерпіла зловживає службовим становищем , як про це зазначає в апеляційній скарзі обвинувачений, він не був позбавлений можливості звернутись з відповідною заявою до правоохоронних органів, однак цього не зробив, а вчинив протиправні діяння, за які настає саме кримінальна відповідальність з призначенням відповідного покарання, яке ОСОБА_8 і було призначено судом першої інстанції, з наведенням відповідних обґрунтовувань щодо його виду та розміру, і обставин, які б свідчили про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність чи невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень чи особі обвинуваченого внаслідок суворості, під час апеляційного розгляду встановлено не було.
Що стосується доводів апелянта про те, що заявлена потерпілою моральна шкода є завищеною і не відповідає реальному стану останньої, то колегія суддів вважає їх непереконливими, з огляду на наступне.
Так, у даному кримінальному провадженні потерпілої ОСОБА_9 до обвинуваченого ОСОБА_8 було заявлено цивільний позов, за результатом розгляду якого вона просила стягнути з останнього на її користь 30 000 грн. моральної шкоди.
В обґрунтування зазначеного, потерпіла вказувала, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_12 вона отримала суттєві тілесні ушкодження, їй був завданий сильний фізичний біль, вона перенесла сильний емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, образи, обурення, приниження гідності, вона вимушена була проходити амбулаторне лікування, та що на значний період часу був порушений її звичний спосіб життя.
Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявленого цивільного позову в повному обсязі та стягнув на користь потерпілої з обвинуваченого 30 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, законність та обґрунтованість якого у колегії суддів сумніву не викликає.
При цьому, колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Крім того, як визначено пунктом 1 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Також, положеннями ч. 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У пункті 7 ч. 1 ст. 368 КПК України зазначено, що, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.
Крім того, відповідно до ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку в разі визнання особи винуватою зазначаються серед іншого підстави для задоволення цивільного позову або відмови в ньому, залишення його без розгляду, а в резолютивній частині - рішення про цивільний позов.
Тобто при вирішенні цивільного позову суд зобов'язаний об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати характер правовідносин, що склалися між учасниками, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
Так, зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що розглядаючи цивільний позов потерпілої та вирішуючи питання про доведеність підстав та розміру заподіяної останній моральної шкоди, суд першої інстанції врахував обставини, за яких така шкода була заподіяна, а саме, що нанесення тілесних ушкоджень та фізичного болю ОСОБА_8 ОСОБА_9 відбувалось у приміщення Біловодського старостинського округа Хотінської територіальної громади у присутності свідків, які і припинили такі протиправні дії обвинуваченого.
Крім того, колегія суддів зауважує, що від умисних, протиправних дій обвинуваченого, потерпіла отримала тілесні ушкодження, які спричинили короткочасний розлад здоров'я, в тому числі, перелом кісток спинки носа зі зміщенням, і вважати, що внаслідок цього остання не зазнала значних душевних страждань та не хвилювалась за своє здоров'я, чи не отримала негативні емоції та стрес, які були їй заподіяні у присутності інших людей, підстави відсутні.
З врахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої про завдання ОСОБА_8 потерпілій ОСОБА_9 моральної шкоди у розмірі, який був заявлений нею у цивільному позові, ґрунтується як на вимогах Закону, з яким пов'язано стягнення такої шкоди, так і узгоджується з принципом розумності, виваженості, справедливості та відповідає характеру й обсягу понесених нею моральних страждань.
Таким чином, під час апеляційного розгляду даного кримінального провадження не було встановлено обставин, за яких обвинуваченому ОСОБА_8 можливо було б призначити більш м'яке покарання чи зменшити розмір моральної шкоди, ніж визначено судом першої інстанції, і для скасування оскаржуваного вироку, про що просив останній в апеляційній скарзі, підстави відсутні.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що у даному випадку, на час апеляційного розгляду, наявні підстави для зміни ухваленого судом першої інстанції відносно ОСОБА_8 вироку в частині призначеного йому покарання за ч. 1 ст. 126 КК України, у зв'язку з закінченням строку давності.
Строк давності - це передбачений ст. 49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення, що визначено в обвинувальному акті та встановлено судом, і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою для звільнення особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, від кримінальної відповідальності.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 49 КК України встановлено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули два роки разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.
Вказаною нормою Закону встановлено строки давності з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення відповідно до класифікації, визначеної приписами ст. 12 КК України, після закінчення яких особа звільняється від кримінальної відповідальності, підстави такого звільнення, правила обчислення перебігу строків давності, його відновлення, зупинення і переривання.
Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули зазначені у ч. 1 ст. 49 КК України диференційовані строки давності за умови, що протягом вказаних строків особа не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.
Так, п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України встановлено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: два роки, у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.
Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули зазначені у ч.1 ст.49 КК України диференційовані строки давності за умови, що протягом вказаних строків особа не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.
Частиною 5 ст. 74 КК України встановлено, що особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.
Як зазначалось вище, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КК України, згідно ст. 12 КК України, є кримінальним проступком, за який передбачено покарання у виді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк до двохсот годин, або виправні роботи на строк до одного року.
Вказаний кримінальний проступок було вчинено ОСОБА_8 04 січня 2024 року, а тому, строк давності притягнення останнього до кримінальної відповідальності закінчився у 04 січня 2026 року. Крім того, дані про те, що обвинувачений ухилявся під час досудового розслідування та судового розгляду чи вчинив нові кримінальні правопорушення, відсутні.
В судовому засіданні 26 лютого 2026 року, колегією суддів захиснику обвинуваченого та прокурору були роз'яснені вищевказані вимоги закону, і вказані учасники даного кримінального провадження щодо застосування до останнього положень ст. 49 КК України своєї незгоди не висловили.
Однак, за відсутності згоди обвинуваченого ОСОБА_8 щодо звільнення його від кримінальної відповідальності, існують законні підстави для звільнення останнього від призначеного йому покарання за ч. 1 ст. 126 КК України у виді штрафу у розмірі 850 грн., відповідно до п.1 ч.1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, на часткове задоволення поданої ним апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.404,405,407,418,419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Вирок Сумського районного суду Сумської області від 06 травня 2025 року відносно ОСОБА_8 , в частині призначеного покарання - змінити.
Звільнити ОСОБА_8 від призначеного покарання за ч. 1 ст. 126 КК України у виді штрафу у розмірі 850 грн., на підставі п.1 ч.1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України.
Вважати ОСОБА_8 за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 1700 грн.
В іншій частині вирок суду залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4