Справа № 495/3196/25
Номер провадження 2/495/920/2026
06 березня 2026 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі головуючої судді Топалової А.Л., із секретарем судового засідання Кісьовою А.В., за участю:
позивачки ОСОБА_1
представника позивачки ОСОБА_2 ,
розглянувши у загальному позовному провадженні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зобов'язання передати малолітню дитину ОСОБА_4 матері ОСОБА_1 ,-
Позивачка звернувся до суду з позовом про зобов'язання ОСОБА_3 передати їй їх спільну малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані наступним. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 вересня 2024 року визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 почергово з кожним з батьків у такому порядку: два тижні з батьком ОСОБА_3 ; два тижні з матір'ю ОСОБА_1 . Двотижневий період проживання дитини з кожним з батьків починається з 10:00 години неділі та завершується через два тижні о 10.00 годині неділі. Перші два тижні, починаючи з неділі після набрання рішення законної сили, дитина проживає з батьком. Після завершення двох тижнів, протягом яких дитина проживала з батьком чи матір'ю, той з батьків, з ким вона проживала, зобов'язаний супроводити (привезти) дитину до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.
Постановою Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 вересня 2024 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким первісний позов ОСОБА_1 , задоволено. Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 з матір'ю ОСОБА_1 . Зустрічний позов ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Дитина проживає з батьком. Відповідач дитину добровільно матері не надає, перешкоджає їх спілкуванню.
Позивачка вказує, що намагання повернути доньку, в тому числі і через звернення до органів поліції не дали бажаних результатів. Відповідач перешкоджає виконанню рішення суду, що змусило позивачку звернутися до суду за захистом своїх прав шляхом зобов'язання передати малолітню дитину ОСОБА_4 матері.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.05.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.
16.06.2025 підготовче судове засідання відкладено на 09.07.2025 за клопотанням відповідача.
09.07.2025 підготовче судове засідання відкладено на 01.08.2025 за клопотанням відповідача у зв'язку із хворобою.
01.08.2025 підготовче судове засідання відкладено на 02.09.2025 за клопотанням відповідача у зв'язку із хворобою.
02.09.2025 підготовче судове засідання відкладено на 06.10.2025 за клопотанням представника відповідача у зв'язку із укладенням договору про надання правової допомоги, для ознайомлення з матеріалами справи.
06.10.2025 підготовче судове засідання відкладено у зв'язку із перебуванням головуючої судді у відпустці.
Ухвалою суду від 23.01.2026 року підготовче провадженнязакрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 06.02.2026 року, яке відкладено у зв'язку з неявкою відповідача на 06.03.2026 року.
В судове засідання 06.03.2026 року позивачка та її представник ОСОБА_2 з'явились, позов підтримали, просили суд його задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частинами першою та третьою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
При цьому, виходячи з положень ст.16 ЦПК України, особа звертається до суду за захистом свого порушеного права.
Відповідно до вимог ч.1ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Принцип змагальності в цивільному судочинстві забезпечує повноту дослідження обставин справи, зокрема, ст.12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Заслухавши пояснення позивачки та її представника, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У шлюбі не перебували.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 вересня 2024 року у справі № 495/3399/22 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , почергово з кожним з батьків, у такому порядку: два тижні з батьком ОСОБА_3 ; два тижні з матір'ю ОСОБА_1 . Двотижневий період проживання дитини з кожним з батьків починається з 10:00 години неділі та завершується через два тижні о 10.00 годині неділі. Перші два тижні, починаючи з неділі після набрання рішення законної сили, дитина проживає з батьком. Після завершення двох тижнів, протягом яких дитина проживала з батьком чи матір'ю, той з батьків, з ким вона проживала, зобов'язаний супроводити (привезти) дитину до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини, відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13 вересня 2024 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким первісний позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 з матір'ю ОСОБА_1 . Зустрічний позов ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Постановою Верховного Суду від 15.10.2025 року постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року залишено без змін.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтересидитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).
Відповідно достатті 8 Закону України «Про охорону дитинства'кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно зістаттею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» заява № 2091/13 Суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року заява № 31111/04 зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
У справі, що розглядається, місце проживання дитини визначено з матір'ю ОСОБА_1 , що підтверджується постановою Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року залишеною без змін постановою Верховного Суду від 15.10.2025 року.
Отже питання місце проживання ОСОБА_4 вирішено судом, проте відповідачем добровільно не виконується.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з того, що згідно із частиною першою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під способом захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначається у статті 16 Цивільного кодексу України.
Враховуючи наведене, дослідивши всі обставини справи, з метою ефективного захисту порушених прав позивача та з урахуванням Постанови Верховного Суду у справі №495/3399/22 від 15.10.2025 року вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та зобов'язати ОСОБА_3 передати малолітню дитину ОСОБА_4 матері ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 4, 12-13, 76-81, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити.
Зобов'язати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , передати малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне найменування (ім'я) сторін у справі:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Дата проголошення повного тексту рішення: 13.03.2026 о 14:30 год.
Суддя Анна ТОПАЛОВА