від "21" грудня 2010 р. по справі № 05/72-92
за позовом Приватного підприємства «Злата Фрост», с.Липини Луцького району
до відповідача Акціонерного товариства «Український інноваційний банк» в особі Луцької філії, м.Луцьк
про визнання недійсним кредитного договору №093 від 14.03.2008р. та додаткової угоди №1 від 31.07.2008р. до кредитного договору
Суддя Бондарєв С. В.
від позивача: Головата В.С. - довіреність №75 від 20.12.2010р.
від відповідача: Музичук О.Г. - довіреність №40 від 01.03.2010р.
СУТЬ СПОРУ: Позивач - Приватне підприємство «Злата Фрост» - звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Український інноваційний банк» в особі Луцької філії, в якому просить недійсним кредитний договір №093 від 14.03.2008р. та додаткову угоду №1 від 31.07.2008р. до кредитного договору.
Свої позовні вимоги обґрунтовує наступним:
Зобов'язання між позивачем і банком повинні були виникли на підставі ст. 1054 ЦК України, а саме за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦКУ. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу, може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ст. 1 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і контролю" (далі - Декрет), валютні операції:
- операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;
- операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;
- операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей;
Відповідно до ч.1,2 ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Згідно зі статтями 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та главою 2 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 №275, банки мають право здійснювати кредитні операції на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями.
Таким чином, при видачі позивачу кредиту у формі кредитної лінії банк повинен мати відповідний письмовий дозвіл НБУ та Ліцензію на здійснення банківської операції такої як кредит. Але ні в кредитному договорі, ні в додатковій угоді до кредитного договору немає посилань на банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл НБУ.
При отримані кредиту, тобто при укладенні кредитного договору та додаткової угоди, позивач попросив у працівників банку відповідну ліцензію та письмовий дозвіл НБУ на здійснення кредитних операцій, з метою, щоб переконатися чи має право банк видавати нам кредитні кошти і отримувати за це проценти. Але ні банківська ліцензія, ні дозвіл НБУ не був наданий.
В АТ «Укрінбанк» відсутні письмовий дозвіл НБУ та ліцензія на видачу останнім кредитів як в іноземній так і в національній валюті.
На Додатковій угоді в реквізитах зазначено, що від імені банку Додаткову угоду підписував в.о. Директора Луцької філії, на думку позивача, такої посади, як в.о. Директора Луцької філії банку ні в штатному розписі банку, ні в Статуті банку, ні в Положенні про філію не було передбачено, тобто особа яка підписала вказану Додаткову угоду немала на це відповідних повноважень, а наказ про призначення в.о. директора та довіреність не були дійсними.
Тому, відповідно до ст. 227 ЦКУ Кредитний договір та додаткова угода до кредитного договору з моменту їх укладення є недійсними.
Представник відповідача в судовому засіданні, у поясненні від 20.12.2010р. №2572/4 позов заперечив, вказав, що 14.03.2008 року Кредитна угода №093 про надання кредиту в розмірі 310 000,00 грн., укладалася між АТ "Укрінбанк" (Кредитор) та ПП «Злата Фрост» (Позичальник) виключно на підставі вільного волевиявлення ПП «Злата Фрост» відповідно до поданої ним заяви про надання кредиту та клопотання вих.№ 58 від 31.07.2008р. про збільшення ліміту кредитної лінії до 500 000,00 грн. Що і було виражено в п. 3.1 Кредитної угоди. Тобто, сторони в належній формі досягай згоди про те, що кредит отримуватиметься саме в такому розмірі.
Посилання Позивача на законодавство, яке регулює порядок кредитування в іноземній валюті не має жодного відношення до отриманого ним кредиту, оскільки він був виданий в національній валюті - гривні.
Здійснюючи кредитування банки керуються нормами Закону України «Про банки та банківську діяльність», відповідно до п.3 ч.1 ст. 47 якого, - на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Під терміном "кошти" відповідно до ст. 2 даного Закону розуміються гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Ч. 1 ст. 49 даного Закону розміщення банком залучених коштів визнано кредитною операцією.
У відповідності до п. 1.4. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001р. № 275, без отримання банківської ліцензії не дозволяється одночасно здійснювати діяльність із залучення вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і надання кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законодавством України. А згідно п. 2.1. даного Положення на підставі банківської ліцензії банки мають право розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Акціонерне товариство «Український інноваційний банк» діє на підставах положень чинного законодавства та підзаконних нормативно-правових актів України, тому 10.01.2002р. Національним банком України видано Банківську ліцензію № 23 від 10.01.2002р., дозвіл № 23-1 від 10.01.2002р. (на момент видачі кредиту), дозвіл № 23-2 від 30.09.2009р. (на даний момент), які дозволяють йому виконувати банківські операції, передбачені частиною 1 та пунктами 5-11 частини 2, пунктами 1-4 частини 2 та частиною 4 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», в тому числі зазначені у пункті 3 частини 1 статті 47 цієї статті, зокрема і: розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Також АТ «Укрінбанк» наділене правом розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик згідно п.п. 2.1.3 п. 2.1 Статуту Акціонерного товариства «Український інноваційний банк», затвердженого Загальними Зборами учасників АТ «Укрінбанк» у новій редакції 09.06.2006р. протокол № 2, та зареєстрованого Національним банком України 29.12.2006р. номер запису 10701050009007396.
Луцька філія АТ «Укрінбанк» має дозвіл № 23 від 11.02.2002р., виданий АТ «Укрінбанк» та погоджений Управлінням Національного банку України у Волинській області 30.07.2002р., згідно якого філія має право розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, в частині розміщення залучених коштів від імені АТ «Укрінбанк» та на умовах встановлених АТ «Укрінбанк». Таке ж право передбачене і п.п. 2.2. п. 2 Положення про Луцьку філію Акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (нова редакція), затвердженого Спостережною радою АТ «Укрінбанк» протокол № 17 від 17.08.2004р., та зареєстрованого Головним управлінням Національного банку України по м. Києву та Київській області від 28.10.2004р. (із змінами, затвердженими Спостережною радою АТ «Укрінбанк» (протокол № 9 від 25.05.2009р.)).
Повноваження виконуючого обов'язки директора Луцької філії АТ «Укрінбанк» - Музичука В.М., який підписував додаткову угоду № 1 від 31.07.2008р. до Кредитної угоди № 093 від 14.03.2008р., підтверджуються наказом АТ «Укрінбанк» № 362-к від 09.07.2008р. та довіреністю Р№ 2і39 від 11.07.2008р., посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд,-
14.03.2008р. між Акціонерним товариством „Укрінбанк" (в особі директора Луцької філії Сохацького А.В.) та Приватним підприємством «Злата Фрост» (в особі директора Малихи В.І.) було укладено Кредитний договір № 093.
Відповідно до п. 3.1. даного кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику (позивачу) кредит на умовах відновлювальної кредитної лінії на термін по 13 грудня 2008 року з лімітом кредитної 310 000,00 гривень зі сплатою 18,0 % річних (п. 3.4.1 кредитного договору).
31 липня 2008р. сторони уклали Додаткову угоду № 1 від 31.07.2008р. до Кредитного договору, якою було збільшено процентну ставку за кредитом від 18% річних до 20% річних та збільшено кредитний ліміт до 500 000,00 гривень.
Відповідно до п. 5.3.2 договору позивач зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти, комісії та інші платежі в порядку передбаченому кредитним договором.
Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно вимог ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, встановлені договором. Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надав кредитні кошти позивачу, а останній в свою чергу отримав те на що розраховував - отримав кошти на розвиток підприємницької діяльності.
Судом встановлено, що здійснюючи кредитування банки керуються нормами Закону України «Про банки та банківську діяльність».
Відповідно до п.3 ч.1ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Під терміном "кошти" відповідно до ст. 2 даного Закону розуміються гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Згідно ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» розміщення банком залучених коштів визнано кредитною операцією.
У відповідності до п. 1.4. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001р. № 275, без отримання банківської ліцензії не дозволяється одночасно здійснювати діяльність із залучення вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і надання кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законодавством України. А згідно п. 2.1. даного Положення на підставі банківської ліцензії банки мають право розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Судом встановлено, що 10.01.2002р. Національним банком України видано АТ «Український інноваційний банк» банківську ліцензію № 23 від 10.01.2002р., дозвіл № 23-1 від 10.01.2002р. (на момент видачі кредиту), дозвіл № 23-2 від 30.09.2009р. (на даний момент), які дозволяють йому виконувати банківські операції, передбачені частиною 1 та пунктами 5-11 частини 2, пунктами 1-4 частини 2 та частиною 4 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», в тому числі зазначені у пункті 3 частини 1 статті 47 цієї статті, зокрема і: розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Тому суд приходить до висновку, що Акціонерне товариство «Український інноваційний банк» діє на підставах положень чинного законодавства та підзаконних нормативно-правових актів України.
Також судом встановлено, що АТ «Укрінбанк» наділене правом розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик згідно п.п. 2.1.3 п. 2.1 Статуту Акціонерного товариства «Український інноваційний банк», затвердженого Загальними Зборами учасників АТ «Укрінбанк» у новій редакції 09.06.2006р. протокол № 2, та зареєстрованого Національним банком України 29.12.2006р. номер запису 10701050009007396.
Луцька філія АТ «Укрінбанк» має право розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, в частині розміщення залучених коштів від імені АТ «Укрінбанк» та на умовах встановлених АТ «Укрінбанк», що підтверджується дозволом № 23 від 11.02.2002р., виданий АТ «Укрінбанк» та погоджений Управлінням Національного банку України у Волинській області 30.07.2002р. Таке ж право передбачене і п.п. 2.2. п. 2 Положення про Луцьку філію Акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (нова редакція), затвердженого Спостережною радою АТ «Укрінбанк» протокол № 17 від 17.08.2004р., та зареєстрованого Головним управлінням Національного банку України по м. Києву та Київській області від 28.10.2004р. (із змінами, затвердженими Спостережною радою АТ «Укрінбанк» (протокол № 9 від 25.05.2009р.)).
Повноваження виконуючого обов'язки директора Луцької філії АТ «Укрінбанк» - Музичука В.М., який підписував додаткову угоду № 1 від 31.07.2008р. до Кредитної угоди № 093 від 14.03.2008р., підтверджуються наказом АТ «Укрінбанк» № 362-к від 09.07.2008р. та довіреністю Р№ 2і39 від 11.07.2008р., посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Отже, позивач зобов'язаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та законодавства.
Згідно з п.4 ст.129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На думку суду, спірний договір №093 від 14.03.2008р. та додаткова угода №1 від 31.07.2008р. до нього не суперечать вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства; особи, які вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі; правочин спрямований на настання правових наслідків.
Посилання позивача на законодавство, яке регулює порядок кредитування в іноземній валюті є безпідставним та необґрунтованим оскільки не має жодного відношення до отриманого ним кредиту, який був виданий в національній валюті.
За таких обставин , позовні вимоги позивача про визнання кредитного договору № 093 від 14.03.2008р. та додаткової угоди №1 від 31.07.2008р. недійсними є необґрунтованими, недоведеними, а тому такими, що підлягають залишенню без задоволення.
Тому суд приходить до висновку, що в позові слід відмовити.
Керуючись ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст. 203, 215, 526, 617, 629, 652, 1049, 1054 Цивільного кодексу України , ст.ст.44, 49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України , господарський суд, -
1. В позові відмовити.
Суддя Бондарєв С.В.
Дата виготовлення
повного тексту
рішення 31.12.2010р.
Суддя Бондарєв С. В.