43010, м. Луцьк, пр. Волі, 54 а
"27" грудня 2010 р. Справа № 9/48-2А.
Господарський суд Волинської області у складі судді Соломки Л.І., розглянувши справу
за позовом: Підприємця ОСОБА_1
до: Луцької об'єднаної державної податкової інспекції
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Луцької ОДПІ від 17.09.2007 р. №0002721701/1 та №0002731701/1
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_2 - адвокат (угода №1512/10 від 15.12.2010 р.)
від відповідача: Михалко Н.О. - державний податковий інспектор відділу представництва (довіреність від 20.05.2010 р.),
У судовому засіданні взяв участь прокурор відділу представництва: Рибак А.І., посвідчення №97 від 17.04.2008р.
Права та обов'язки представникам сторін роз'яснені відповідно до ст.ст. 49,51 КАС України.
Відводу складу суду не заявлено.
Відповідно до ст.126 КАС України учасникам судового процесу повідомлено про здійснення повного фіксування судового процесу технічними засобами, а саме: програмно-апаратного комплексу „Діловодство суду” за ініціативою суду.
У судовому засіданні 27.12.2010р. відповідно до ст. 160 КАС України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Суть спору: Позивач -Підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з адміністративним позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Луцької ОДПІ від 17.09.2007 р. №0002721701/1 та №0002731701/1, якими було відмовлено підприємцю у бюджетному відшкодуванні ПДВ на сум 199 498 грн. та визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 204 037,10 грн., в тому числі: 126 402 грн. основного платежу та 77 635,10 грн. штрафні (фінансові) санкції.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оспорювані податкові повідомлення прийняті за результатами позапланової документальної перевірки (акт Луцької ОДПІ від 18.07.2007р. №02379) та за результатами розгляду первинної скарги платника.
В акті перевірки податковим органом зроблений висновок про порушення позивачем п. 4.1 ст. 4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР (далі Закон №168/97-ВР). Зокрема порушення, на думку відповідача, виявилося в тому, що позивачем занижено базу оподаткування ПДВ за рахунок того, що договірна ціна поставки товарів нижче їх звичайної ціни, що призвело до заниження податкового зобов'язання з ПДВ.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач ототожнює звичайну ціну, по якій товар має реалізуватися в Україні, із митною вартістю ввезених ним товарів. Такий висновок Луцька ОДПІ зробила на основі тлумачення п. 13 Указу Президента України від 23.07.1998 року № 817/98 “Про деякі заходи з урегулювання підприємницької діяльності (у подальшому Указ), що є хибним і не відповідає діючому законодавству. Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни покладається на податкові органи, при цьому чинне законодавство не містить приписів про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною при реалізації його на внутрішньому ринку України. Згідно приписів Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” звичайною ціною товарів (робіт, послуг) вважається ціна визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Уповноваженим державним органом, що встановлює звичайні ціни, є виключно органи Міністерства статистики чи інші органи, які відповідно до своїх повноважень не наділені правом нарахування і стягненню податків та інших обов'язкових платежів. На думку позивача, відповідачем було порушено процедуру донарахування податкових зобов'язань, визначених непрямими методами, рішення про сплату податкових зобов'язань (відмову у бюджетному відшкодуванні ПДВ вважає сплатою донарахованих зобов'язань), прийняте не в судовому порядку, а самим відповідачем, що супроводжувалось направленням йому оспорюваного рішення.
Відповідач - Луцька ОДПІ у запереченнях та у судовому засіданні позовну вимогу позивача відхиляє, посилаючись, що фактично у перевіряємому періоді підприємець ОСОБА_1 імпортував на митну територію України автомобілі, кузова до автомобілів, санітарно -технічні вироби, кавовий напій «MacCoffee», текстильні покриття для підлоги, овочі, фрукти заморожені та інші товари.
При розмитнені товару СПД ОСОБА_1 сплачував митним органам ПДВ виходячи з митної вартості товару, визначеної в графі 12 ВМД з врахуванням акцизного збору, мита та митних платежів.
При поставці товару на митній території України база оподаткування ПДВ СПД ОСОБА_1 розраховувалась виходячи з їх фактурної вартості.
В порушення п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»при визначені бази оподаткування платником не враховано обмеження щодо рівня звичайної ціни на зазначені товари.
Враховуючи те, що на податковий орган покладено обов'язок доведення того, що ціна договору (поставки) не відповідає рівню звичайних цін, то в ході перевірки, для цілей визначення бази оподаткування ПДВ, проведено обгрунтування звичайної ціни на товар.
Оскільки пунктом 13 Указу Президента України від 23.07.1998 року № 817/98 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, то митна вартість товарів по яких СПД ОСОБА_1 ввіз товари на митну територію відповідає рівню звичайної ціни. В зв'язку з тим, що митним органом митна вартість товарів визначена на підставі статистичної оцінки рівня цін їх реалізації на внутрішньому ринку України, то така ціна фактично відповідала рівню звичайної ціни. Таким чином для цілей податкового обліку платнику необхідно було застосовувати звичайну ціну, яка відповідає митній вартості товарів з урахуванням сплати мита та митних зборів.
Таким чином, в порушення п.4.1 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (із змінами та доповненнями), підприємцем занижено базу оподаткування ПДВ в квітні 2006 року на 83111 грн., в травні 2006 року на 161459 грн., липні 2006 року на 323627 грн., листопаді 2006 року на 155345 грн., березні 2007 року на 944241,67 грн. за рахунок того, що договірна ціна поставки товарів нижче їх звичайної ціни, що призвело до заниження податкового зобов'язання по ПДВ в квітні 2006 року на суму 16622,22 грн., травні 2006 року на суму 32291,86 грн., липні 2006 року на суму 64725,46 грн., березні 2007 року на суму 188848,34 грн..
Враховуючи результати попередньо проведених перевірок та звітних даних платника податків за перевіряє мий період відображених в розрахунку показників податкових декларацій, проведеною документальною перевіркою було встановлено завищення сум бюджетного відшкодування, а саме в червні 2008 року на суму 23146грн., липні 2006 року на суму 25 768 грн., серпні 2006року на сум 64 725 грн. , листопаді 2006 року на сум 85 859 грн. на загальну сум 199 498 грн., та враховуючи вищевказані порушення донараховано основного платежу по ПДВ в сумі 126 402 грн.
З матеріалів справи, пояснень представників сторін, господарський суд встановив:
Луцькою ОДПІ проведена позапланова виїзна перевірка ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.04.2005р. по 31.03.2007р. по результатах складений акт від 18.07.2007р. №02379 (а.с.19-43).
В розділі 3.2.2 «Податок на додану вартість»зазначено, що підприємцем ОСОБА_1 в порушення п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР з наступними змінами і доповненнями занижено базу оподаткування ПДВ в квітні, травні, липні, листопаді 2006 року, березні 2007 року за рахунок того, що договірна ціна поставки товарів нижче їх звичайної ціни, що призвело до заниження податкового зобов'язання по ПДВ за вказані вище періоди.
Також перевіркою було встановлено завищення сум бюджетного відшкодування в червні 2006 р. на сум 23 146 грн., липні 2006 р. -25 768 грн., серпні 20065 р. -64 725 грн., листопаді 2006р. на сум 85 859 грн. на загальну суму 199 498 грн. та враховуючи вищевказані порушення донараховано основного платежу по ПДВ в сумі 126 402 грн.
Згідно висновку документальною перевіркою встановлено порушення:
- 4.1 ст. 4 підпунктів 7.7.1, 7.7.2, п. 7.7 ст. 7 Закону України про ПДВ, п.5.9 ст. 5 Наказу ДПА України «Про затвердження форми податкової декларації та порядок її заповнення і подання»згідно розрахунку показників податкових декларацій за перевіряємий період підприємцем завищено суми бюджетного відшкодування з ПДВ на загальну сум 199 498 грн., в результаті чого підлягає донарахування ПДВ в сумі 126 402 грн.
На підставі акту перевірки Луцькою ОДПІ прийняті податкові повідомлення -рішення від 08.08.20007р. №0002721701/0 та № 0002731701/0, а за результатами розгляду первинної скарги платника сформовані та направлені платнику податкові повідомлення -рішення від 17.09.2007 р. №0002721701/1 та №0002731701/1, які є предметом розгляду у даній справі.
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив позов задоволити, відповідач заперечував проти позову, просив у позові відмовити.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення враховуючи наступне:
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правомірності реалізації позивачем товару за ціною нижчою ніж звичайна, якою в даному випадку є митна вартість цього товару.
Статтею 259 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»з метою оподаткування доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.
Положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюється також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачується податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками (пп. 7.4.3 п.7.4 ст. 7 Закону).
Наведена норма Закону відповідає пункту 4.1 статті 4 закону України «Про податок на додану вартість», за змістом якого база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче звичайної ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)).
Згідно із п. 1.18. ст. 1 цього ж Закону звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
За приписами п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 18.11.1997р. № 639/97-ВР, у редакції Закону України від 24.12.2002 р. № 349-IV) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Відповідно до п.п. 1.20.2. п. 1.20 ст. 1 цього ж Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни.
Отже, з огляду на фактори ціноутворення, наведені у цій нормі Закону, за звичайних обставин справедлива ринкова ціна товару не може бути нижчою, ніж ціна придбання цього товару, якою в даному разі є його митна вартість. Правильність такого тлумачення норми закону підтверджується і визначенням господарської діяльності, наведеним у п. 1.32 статті 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", основною метою якої є одержання доходу.
Підпунктом 1.20.8. п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.
Оскільки пунктом 13 Указу Президента України від 23.07.1998 року № 817/98 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, то митна вартість товарів по яких СПД ОСОБА_1 ввіз товари на митну територію відповідає рівню звичайної ціни. В зв'язку з тим, що митним органом митна вартість товарів визначена на підставі статистичної оцінки рівня цін їх реалізації на внутрішньому ринку України, то така ціна фактично відповідала рівню звичайної ціни. Таким чином для цілей податкового обліку платнику необхідно було застосовувати звичайну ціну, яка відповідає митній вартості товарів з урахуванням сплати мита та митних зборів.
Визначена таким чином вартість товарів зазначалась у графі 12 ВМД як митна вартість, з якої платником при розмитненні сплачувались митні збори, мито та ПДВ, з даними митного органу підприємець ОСОБА_1 погодився. При оприбуткуванні імпортного товару платник формував ціну, виходячи з договірної ціни та реалізував товари за договірними цінами (з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, митного збору) та інших загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів), що є значно нижчими за звичайні ціни, що як було зазначено вище суперечить суті господарської діяльності суб'єкта господарювання, основною метою якої є одержання доходів.
Таким чином, в порушення п.4.1 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість" № І68/97-ВР від 03.04.1997 року (із змінами та доповненнями), підприємцем занижено базу оподаткування ПДВ в квітні 2006 року на 83111 грн., в травні 2006 року на 161459 грн., липні 2006 року на 323627 грн., листопаді 2006 року на 155345 грн., березні 2007 року на 944241,67 грн. за рахунок того, що договірна ціна поставки товарів нижче їх звичайної ціни, що призвело до заниження податкового зобов"язання по ПДВ в квітні 2006 року на суму 16622,22 грн., травні 2006 року на суму 32291,86 грн., липні 2006 року на суму 64725,46 грн., березні 2007 року на суму 188848,34 ' грн-
Враховуючи результати попередньо проведених перевірок та звітних даних платника податків за перевіряємий період відображених в розрахунку показників податкових декларацій, проведеною документальною перевіркою було встановлено завищення сум бюджетного відшкодування, а саме в червні 2006 року на суму 23146грн.,
липні 2006 року на суму 25768 грн., серпні 2006 року на суму 64725 грн., листопаді 2006 року на суму 85859 грн. на загальну суму 199498 грн., та враховуючи вищевказані порушення донараховано основного платежу по ПДВ в сумі 126402 грн..
При розгляді даної справи господарським судом враховані правові позиції Вищого адміністративного суду України з аналогічними предметом спору, зокрема ухвали від 30.01.2008р. у справі №К-34102/06 та №К-24129/07 від 19.11.2009р.
Враховуючи вищенаведене та керуючись Законами України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", ст. ст. 69, 71, 160-162 КАС України, господарський суд,-
1. У позові відмовити
Відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
На постанову в 10-денний строк з дня виготовлення її повного тексту може бути подано заяву про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана в 10-денний строк без попереднього подання заяви.
Суддя Л.І.Соломка
Повний текс постанови складено
30.12.2010р.