04 березня 2026 року
м. Київ
справа № 757/20881/21-ц
провадження № 61-8396св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Міністерство юстиції України,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Деснянського районного суду
м. Києва, в складі судді Гринчак О. І., від 07 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Соколової В. В.,
Невідомої Т. О., Поліщук Н. В., від 21 травня 2025 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2021 року Міністерство юстиції України (далі - МЮУ) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про захист ділової репутації, шляхом спростування недостовірної інформації.
2. Позов мотивований тим, що у випуску інтернет-видання газети «Закон і бізнес» ІНФОРМАЦІЯ_2 (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1) було опубліковано статтю «ІНФОРМАЦІЯ_3», автором якої є ОСОБА_1 , член Дисциплінарної комісії приватних виконавців, адвокат, радник адвокатського об'єднання ADER HABER.
3. Позивач стверджує, що опублікована стаття містить недостовірну інформацію щодо діяльності МЮУ, порушує його немайнові права і має бути спростована відповідачем у спосіб, яким була поширена, у зв'язку із чим просив суд:
визнати недостовірною і такою, що порушує право Міністерства юстиції України на недоторканість ділової репутації, інформацію, оприлюднену на інтернет-сайті газети «Закон і Бізнес» в абзацах ІНФОРМАЦІЯ_4 статті «ІНФОРМАЦІЯ_3», опубліковану у випуску ІНФОРМАЦІЯ_2 інтернет-видання газети «Закон і бізнес», автором якої є
ОСОБА_1 , а саме:
- «Задекларований Міністерством автоматичний арешт коштів також є профанацією. В АСВП виконавець тільки друкує текст постанови про арешт, а далі надрукований лист направляє до банківських установ, із 74 діючих в Україні банків лише 7 задекларували можливість прийняття відсканованих копій постанов про арешт засобами електронної пошти. Проте перед цим виконавцю все одно постанову треба роздрукувати, підписати та скріпити печаткою»;
- «Однак найбільше юридичну спільноту хвилюють кроки міністерства щодо знищення незалежного приватного виконавця як професії. Наведемо тільки деякі цифри. Протягом 2020 року приватними виконавцями стали аж 24 особи. За той самий час Мін'юст зупинив діяльність 27 приватних виконавців. При цьому за каденції попередньої команди Мін'юсту було зупинено діяльність лише трьох осіб»;
- «Натомість інформацію про дисциплінарну практику відносно приватних виконавців можна отримати лише з тексту судових рішень, якими рішення міністерства про притягнення виконавців до дисциплінарної відповідальності визнаються незаконними. До речі майже всі такі рішення суди скасовують. І на те є об'єктивні причини»;
- «По-перше, масштаб незаконних рішень Мін'юсту за 2020 рік уже сформував узгоджену судову практику. За весь час каденції попереднього керівництва відомства Дисциплінарна комісія приватних виконавців розглянула тільки 55 подань стосовно приватних виконавців, з яких задоволено - 23. За нетривалої роботи ОСОБА_2 через комісію пройшло вже 274 подання, за якими притягнуто до дисциплінарної відповідальності 66 виконавців»;
- «По-друге, суддів просто вражає нехтування міністерством Конституції та законів. Відповідно до Конституції, контроль за виконанням рішення здійснюється виключно судом. Це ж саме підтверджує закон, підкреслюючи, що скарги боржника розглядає тільки суд. Натомість із 274 матеріалів, які надійшли до ДКПВ, лише 16 підготовлені за скаргами стягувачів»;
- «Останній випадок був вражаючий: громадянин особисто підтвердив, що скарги не писав, що вона сфальсифікована. Проте для міністерства це вже не мало значення: діяльність приватного виконавця було зупинено».
зобов'язати ОСОБА_1 спростувати недостовірну інформацію, оприлюднену у статті «ІНФОРМАЦІЯ_3» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1, у спосіб, яким її було поширено, а саме шляхом розміщення повідомлення такого змісту: «Спростування. Інформація, яка містилася у випуску інтернет-видання газети «Закон і бізнес», № НОМЕР_1 у статті «ІНФОРМАЦІЯ_5», а саме:
- Задекларований Міністерством автоматичний арешт коштів також є профанацією. В АСВП виконавець тільки друкує текст постанови про арешт, а далі надрукований лист направляє до банківських установ, із 74 діючих в Україні банків лише 7 задекларували можливість прийняття відсканованих копій постанов про арешт засобами електронної пошти. Проте перед цим виконавцю все одно постанову треба роздрукувати, підписати та скріпити печаткою;
- Однак найбільше юридичну спільноту хвилюють кроки міністерства щодо знищення незалежного приватного виконавця як професії. Наведемо тільки деякі цифри. Протягом 2020 року приватними виконавцями стали аж
24 особи. За той самий час Мін'юст зупинив діяльність 27 приватних виконавців. При цьому за каденції попередньої команди Мін'юсту було зупинено діяльність лише трьох осіб;
- Натомість інформацію про дисциплінарну практику відносно приватних виконавців можна отримати лише з тексту судових рішень, якими рішення міністерства про притягнення виконавців до дисциплінарної відповідальності визнаються незаконними. До речі майже всі такі рішення суди скасовують. І на те є об'єктивні причини;
- По-перше, масштаб незаконних рішень Мін'юсту за 2020 рік уже сформував узгоджену судову практику. За весь час каденції попереднього керівництва відомства Дисциплінарна комісія приватних виконавців розглянула тільки 55 подань стосовно приватних виконавців, з яких задоволено - 23. За нетривалої роботи ОСОБА_2 через комісію пройшло вже 274 подання, за якими притягнуто до дисциплінарної відповідальності
66 виконавців;
- По-друге, суддів просто вражає нехтування міністерством Конституції та законів. Відповідно до Конституції контроль за виконанням рішення здійснюється виключно судом. Це ж саме підтверджує закон, підкреслюючи, що скарги боржника розглядає тільки суд. Натомість із 274 матеріалів, які надійшли до ДКПВ, лише 16 підготовлені за скаргами стягувачів;
- Останній випадок був вражаючий: громадянин особисто підтвердив, що скарги не писав, що вона сфальсифікована. Проте для міністерства це вже не мало значення: діяльність приватного виконавця було зупинено
є такою, що не відповідає дійсності».
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
4. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 жовтня
2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 21 травня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.
5. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що спірна інформація є оціночним судженням відповідача, який надав власну оцінку ситуації, що склалася у зв'язку з практичною діяльністю приватних виконавців і притягненням до дисциплінарної відповідальності приватних виконавців, з метою доведення до громадськості особистих міркувань щодо діяльності Дисциплінарної комісії при МЮУ.
6. Суди також вказали, що статус позивача, як юридичної особи публічного права, передбачає, що межі критики такої особи чи органу є ширшими, ніж щодо особи приватної.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. У касаційній скарзі МЮУ просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
8. У липні 2025 року МЮУ подало касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2025 року.
9. Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи
№ 757/20881/21-ц, які у липні 2025 року надійшли до Верховного Суду.
10. Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
11. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 07 грудня 2021 рокуу справі № 905/902/20, у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 539/3299/15-ц, від 20 лютого 2020 року у справі № 520/2210/19, від 28 липня 2022 рокуу справі № 640/8596/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
12. Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
13. Касаційна скарга мотивована тим, що поширена відповідачем інформація містить фактичні дані, які можна перевірити на предмет їх достовірності. Вказує, що поширена відповідачем інформація є такою, що не відповідає дійсності, принижує ділову репутацію державного органу, оскільки ставить під сумнів компетентність осіб, які забезпечують виконання рішень та органу в цілому у питаннях інформаційного обміну документами між виконавцями та банками із застосуванням відповідного програмного забезпечення, а тому має бути спростована ОСОБА_1 .
14. Вважає, що перекручування фактів може здійснюватися з метою дискредитації органу державної влади та підриву довіри до нього.
15. Наголошує, що відмовляючи у задоволенні клопотань про призначення судової лінгвістичної експертизи та експертизи телекомунікаційних систем (обладнання), суди попередніх інстанцій порушили вимоги ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
16. У серпні 2025 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що відмовляючи в задоволенні клопотання про призначення експертизи, суд дійшов правильного висновку, що ці докази не мають безпосереднього впливу на предмет доказування у розглядуваній справі. Стверджує, що позивач не спростовує, а підтверджує відсутність впровадження технічних змін інформаційної взаємодії виконавців з банками. При цьому доводи сторін з цього питання носять характер оціночного судження.
Фактичні обставини справи
17. Суди попередніх інстанцій встановили, що на інтернет-сайті газети «Закон і Бізнес» у випуску ІНФОРМАЦІЯ_2 опубліковано статтю ОСОБА_1 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3».
18. Обставини здійснення спірної публікації та авторство відповідача сторонами визнано.
19. Позивач вважає інформацію викладену в абзацах 4, 6, 8-10, реченні
2 абзацу 13, абзаці 14 статті недостовірною і такою, що порушує право МЮУ на недоторканість ділової репутації, а саме:
- «Задекларований Міністерством автоматичний арешт коштів також є профанацією. В АСВП виконавець тільки друкує текст постанови про арешт, а далі надрукований лист направляє до банківських установ, із 74 діючих в Україні банків лише 7 задекларували можливість прийняття відсканованих копій постанов про арешт засобами електронної пошти. Проте перед цим виконавцю все одно постанову треба роздрукувати, підписати та скріпити печаткою»;
- «Однак найбільше юридичну спільноту хвилюють кроки міністерства щодо знищення незалежного приватного виконавця як професії. Наведемо тільки деякі цифри. Протягом 2020 року приватними виконавцями стали аж
24 особи. За той самий час Мін'юст зупинив діяльність 27 приватних виконавців. При цьому за каденції попередньої команди Мін'юсту було зупинено діяльність лише трьох осіб»;
- «Натомість інформацію про дисциплінарну практику відносно приватних виконавців можна отримати лише з тексту судових рішень, якими рішення міністерства про притягнення виконавців до дисциплінарної відповідальності визнаються незаконними. До речі майже всі такі рішення суди скасовують. І на те є об'єктивні причини»;
- «По-перше, масштаб незаконних рішень Мін'юсту за 2020 рік уже сформував узгоджену судову практику. За весь час каденції попереднього керівництва відомства Дисциплінарна комісія приватних виконавців розглянула тільки 55 подань стосовно приватних виконавців, з яких задоволено - 23. За нетривалої роботи ОСОБА_2 через комісію пройшло вже 274 подання, за якими притягнуто до дисциплінарної відповідальності
66 виконавців»;
- «По-друге, суддів просто вражає нехтування міністерством Конституції та законів. Відповідно до Конституції контроль за виконанням рішення здійснюється виключно судом. Це ж саме підтверджує закон, підкреслюючи, що скарги боржника розглядає тільки суд. Натомість із 274 матеріалів, які надійшли до ДКПВ, лише 16 підготовлені за скаргами стягувачів»;
- «Останній випадок був вражаючий: громадянин особисто підтвердив, що скарги не писав, що вона сфальсифікована. Проте для міністерства це вже не мало значення: діяльність приватного виконавця було зупинено».
20. МЮУ на підтвердження позовних вимог надало суду довідку Департаменту державної виконавчої служби; накази МЮУ про застосування до приватних виконавців дисциплінарних стягнень за період з 21 грудня 2019 року
по 20 лютого 2021 року; витяги з протоколів засідання та протоколи засідання Дисциплінарної комісії приватних виконавців з 07 березня 2018 року по
04 лютого 2021 року; запит відповідача на отримання публічної інформації в електронному вигляді; листи МЮУ на запит відповідача; науково-правовий висновок Національного університету «Одеська юридична академія»
від 19 лютого 2021 року.
21. Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, надав суду копії ряду публікацій, в тому числі публікації МЮУ, Комітету з питань правової політики Верховної Ради України, судові рішення, на основі яких ним були зроблені власні висновки наведені в оспорюваній публікації.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
22. Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
23. Відповідно до частин першої-другої, четвертої-п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
24. Конституція України визначає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю, кожен має право на повагу до його гідності (статті 3, 28).
25. Відповідно до статті 82 ЦК України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
26. Відповідно до частини першої статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
27. Частиною першою статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
28. Під діловою репутацією юридичної особи, розуміється зокрема оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
29. Згідно зі статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Водночас, стаття 68 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
30. Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
31. У національному законодавстві право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань підлягає реалізації із урахуванням обов'язку не поширювати недостовірну та таку, що ганьбить гідність, честь чи ділову репутацію іншої особи, інформацію.
32. Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
33. При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
34. Під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
35. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації і з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
36. Згідно з частинами першою, другою статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
37. Судження вважається таким, що має оціночний характер, якщо воно виражає ставлення автора до змісту висловленої ним думки, що пов'язано з такими психологічними станами як віра, впевненість чи сумнів. Якщо ж зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація є не результатом суб'єктивної оцінки, а відображенням об'єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.
38. У своїй практиці Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції (рішення у справі «Lingens v. Austria» від 08 липня 1986 року). Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення у справі «De Haes and Gijsels v. Belgium» від 24 лютого 1997 року).
39. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
40. В постанові від 25 січня 2023 року у справі № 761/33563/20 Верховний Суд звертав увагу, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи.
41. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України» від 06 жовтня 2015 року).
42. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19.
43. У рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти росії» ЄСПЛ вказував, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. При цьому втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки зокрема якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує легітимної мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.
44. Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а їх розмежування лежить в основі захисту особистих немайнових прав. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 760/23818/20).
45. У постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі
№ 203/360/20 зазначено, що чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень.
46. Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги, у тому числі обставини справи і загальний тон зауважень (див. постанову Верховного Суду від 08грудня 2021 року у справі
№ 757/10886/20-ц).
47. Подібні висновки щодо необхідності визначення характеру поширеної інформації та з'ясування, чи є вона фактичним твердженням або оціночним судженням, при вирішенні питання про визнання такої інформації недостовірною, містяться також у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 545/3721/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі
№ 761/7795/17, від 01 липня 2018 року у справі № 757/33799/15-ц, у постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 6-639цс17, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
48. МЮУ, звертаючись до суду з цим позовом, вважає, що інформація поширена ОСОБА_1 у статті «ІНФОРМАЦІЯ_3» є недостовірною і порушує ділову репутацію позивача.
49. Суди попередніх інстанцій дійшли цілком обґрунтованого висновку, що оспорювана інформація є власними оціночними судженнями та міркуваннями ОСОБА_1 , щодо ситуації, яка склалася у діяльності приватних виконавців та їх притягненням до дисциплінарної відповідальності.
50. На час вказаної публікації ОСОБА_1 був адвокатом, членом Дисциплінарної комісії приватних виконавців при МЮУ, а питання порушені у статті вочевидь входили до кола його професійних інтересів.
51. Крім того, подібні за змістом судження відповідача, висловлені ним у лютому 2021 року на прес-конференції «Проблема дисциплінарної практики Міністерства юстиції щодо приватних виконавців України», вже були предметом оцінки судів трьох інстанцій у справі № 757/19001/21-ц за позовом МЮУ до ОСОБА_1 про спростування недостовірної інформації.
У цій справі рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 21 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року та постановою Верховного Суду від 27 вересня 2024 року, у задоволенні позову МЮУ до ОСОБА_1 було відмовлено.
52. Статус позивача, як центрального органу державної влади та юридичної особи публічного права, передбачає, що межі критики такої особи чи органу є ширшими, ніж щодо особи приватної. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду у постановах від 21 березня 2018 року у справі №752/21313/15-ц, від 04 листопада 2020 року у справі №373/1994/17.
53. Встановивши, що оспорювана інформація має характер оціночних суджень та власних міркувань відповідача з питань, які входять у сферу його професійних інтересів, суди попередніх інстанцій правильно не здійснювали перевірку такої інформації на предмет її достовірності.
54. Щодо доводів касаційної скарги про відмову судів у призначенні експертизи, то колегія суддів звертає увагу, що ці клопотання були розглянуті судами з наведенням відповідних мотивів. Стаття 105 ЦПК України визначає випадки обов'язкового призначення експертизи судом. Однак у цій справі таких випадків не встановлено.
55. При цьому відповідно до частини першої статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
56. З урахуванням встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20, у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 539/3299/15-ц,
від20 лютого 2020 року, на які позивач посилався у касаційній скарзі.
57. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).
58. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
59. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija
v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
60. Відповідно до першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
61. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, які б давали підстави для їх скасування.
62. Необхідності у заслуховуванні пояснень учасників справи, про що зазначало МЮУ у касаційній скарзі, колегією суддів не встановлено.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
2. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара О. В. Ступак В. В. Шипович