16 березня 2026 року
м. Київ
справа №380/22647/25
адміністративне провадження № К/990/11054/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Загороднюка А. Г., Кашпур О. В.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року та ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у справі № 380/22647/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 у якому просила:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року при обчисленні мені в період з 17 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року відповідно на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до вказаної постанови;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року при обчисленні мені в період з 17 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням та здійснити перерахунок з 17 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року належних позивачу у вказаний період виплат;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року при обчисленні мені в період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року відповідно на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до вказаної постанови;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 в редакції чинній з 29 січня 2020 року за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року при обчисленні мені в період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2024 року відповідно на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до вказаної постанови;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2024 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 в редакції чинній з 29 січня 2020 року при обчисленні мені в період з 01 січня 2025 року по 08 жовтня 2025 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок з 01 січня 2025 року по 08 жовтня 2025 року належних позивачу у вказаний період виплат - грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, та здійснити їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму неоплаченого грошового забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за періоди з 17 березня 2022 року до 19 травня 2023 року та з 18 червня 2025 року до 08 жовтня 2025 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року та 01 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 за період з 17 березня 2022 року до 19 травня 2023 року та з 18 червня 2025 року до 08 жовтня 2025 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу разом із клопотанням про відстрочення сплати судового збору.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання апелянта про відстрочення сплати судового збору. Апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зокрема: в частині сплати судового збору та в частині надання доказів надсилання копії апеляційної скарги та копій доданих матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 КАС України.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2026 року апеляційну скаргу повернуто скаржнику на підставі частини другої статті 298 та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України у зв'язку з невиконання вимог ухвали апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції, Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою через підсистему «Електронний суд».
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції приходить до таких висновків.
Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною першою статті 328 КАС України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Отже, законодавством визначено, що обов'язковою умовою для реалізації такою особою права на касаційне оскарження є перегляд судового рішення в апеляційному порядку.
З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року, яке оскаржує Військова частина НОМЕР_1 , не переглядалося в апеляційному порядку.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на зазначене рішення повернуто скаржнику.
Таким чином, оскаржуване відповідачем рішення суду першої інстанції не було переглянуте судом апеляційної інстанції.
Відповідно до частини другої статті 13 та частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, таке рішення не може бути предметом касаційного перегляду.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Отже, у відкритті касаційного провадження за касаційної скаргою Військової частини НОМЕР_1 в частині оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року, слід відмовити.
У касаційній скарзі предметом оскарження є ухвала Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2026 року.
Верховний Суд, розглядаючи обґрунтованість касаційної скарги, виходить із наступного.
Як зазначено вище, з оскаржуваного судового рішення встановлено, що ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання апелянта про відстрочення сплати судового збору.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 залишено без руху у зв'язку з несплатою судового збору та ненаданням доказів надсилання копії апеляційної скарги та копій доданих матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 КАС України.
З огляду на те, що апелянт не усунув недоліки апеляційної скарги у строк, установлений судом, апеляційну скаргу повернуто скаржнику ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2026 року.
Повертаючи апеляційну скаргу, суд виходив із того, що скаржник не виконав вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з довідкою Восьмого апеляційного адміністративного суду копію ухвали апеляційного суду від 12 лютого 2026 року про залишення апеляційної скарги без руху було доставлено до електронного кабінету Військової частини НОМЕР_1 у підсистемі «Електронний суд» 13 лютого 2026 року о 04:15.
На підставі викладеного вище суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги.
Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає їх обґрунтованими й такими, що відповідають вимогам процесуального закону.
Згідно з частиною другою статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України апеляційна скарга повертається скаржнику, якщо останній не усунув недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Верховний Суду наголошує, що статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п'ятої цієї статті).
Наведеними положеннями КАС України чітко обумовлений характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків.
Суд також зазначає, що чинне законодавство передбачає обов'язок учасників справи вчинити процесуальні дії у відповідь на ухвалу про без руху.
Проте Військовою частиною НОМЕР_1 у наданий апеляційним судом строк недоліки апеляційної скарги, що стали підставою для її залишення без руху, не усунуто та вимоги ухвали суду апеляційної інстанції від 12 лютого 2026 року не виконано, що свідчить про невиконання відповідачем процесуальних обов'язків.
Отже, Суд вважає, що повертаючи апеляційну скаргу з підстав неусунення недоліків апеляційної скарги, апеляційним судом вірно застосовано положення частини другої статті 298 КАС України та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, правильне їх застосування є очевидним, застосування та тлумачення зазначених норм процесуального права не викликають сумніву, а доводи касаційної скарги не спростовують мотивів суду апеляційної інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, щодо наявності підстав для повернення апеляційної скарги.
Крім того, доводи касаційної скарги зводяться лише до причин несплати судового збору, а тому не спростовують і не ставлять під сумнів ухвалу суду.
Суд наголошує, що повернення апеляційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, установленому законом.
Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на оскарження відповідачем ухвали про повернення апеляційної скарги та з урахуванням положень статті 333 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись частинами першою, третьою статті 333 КАС України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року та ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у справі № 380/22647/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
О. В. Кашпур