17 березня 2026 року місто Київ
справа № 755/3687/25
провадження № 22-ц/824/1640/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.,
сторони:
позивач - АТ «Сенс Банк»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 травня 2025 року, ухвалене у складі судді Гончарука В.П.,
у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У лютому 2025 року АТ «Сенс Банк» звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з останнього заборгованість в сумі 279985,41 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 138788,72 грн., за відсотками в сумі 55195,09 грн., по комісії 86001,60 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 18.11.2021 ОСОБА_1 звернувся до АТ Альфа-Банк» та підписав оферту на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 501393358. Підставою для угоди є договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа- Банк», що укладений між відповідачем та банком.
У додатку № 1 до угоди сторони узгодили графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням усіх супутніх послуг.
Також сторонами підписано паспорт споживчого кредиту, в розділі 3 якого вказані основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача.
За умовами укладеного між сторонами договору: тип кредиту - «Кредит готівкою», сума кредиту - 144000 грн., процентна ставка - 15% річних, тип ставки - фіксована; строк кредиту - 60 місяців; дата повернення кредиту - 18.11.2026. Порядок повернення кредиту - графік платежів до 18 числа кожного місяця з дати надання кредиту до повного погашення кредиту по 6161,75 грн., загальна кількість платежів 60.
Позичальник кредит отримав, що підтверджується меморіальним ордером.
Проте, позичальник не виконав взяті на себе зобов'язання, припинивши здійснювати платежі в рахунок повернення кредиту та сплачувати проценти за користування ним.
Банк направив вимогу позичальнику про усунення порушень та погашения заборгованості в розмірі простроченого боргу, яка залишилася без відповіді.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 травня 2025 року задоволено позовні вимоги АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 279 985,41 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» судовий збір в розмірі 3 220,98 грн.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в який просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вважає, що рішення ухвалене з численними порушеннями норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає про те, що відповідачу не було відомо про позовну заяву банку. Апелянт стверджує, що не вступав з АТ «Сенс Банк» в жодні правовідносини, жодних коштів не отримував. Відсутність особистого підпису скаржника на письмовому правочині - угоді про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 501393358 від 18.11.2021 є підтвердженням того, щ правочин з АТ «Сенс Банк» не вчинений, права та обов'язки за таким правочином не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Крім того, апелянт зазначає про те, що відшкодування витрат на правничу допомогу є очевидно не співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача АТ «Сенс Банк» - адвокат Кізко Л.С. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судове засідання не з'явились сторони та їх представники, будучи повідомленими про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судових повісток - повідомлень до електронних кабінетів учасників, через підсистему «Електронний суд», що підтверджується звітами про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.181-183). Причини своєї неявки сторони суду не повідомили. За таких обставин колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи, які не з'явилися, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.
Зважаючи на зміст апеляційної скарги та судового рішення, що оскаржується, з урахуванням обставин даної справи, її складності, мотивованим викладенням позиції відповідача в апеляційній скарзі та відсутністю потреби у наданні усних пояснень учасників справи, явка яких до апеляційного суду є необов'язковою, колегія суддів вважала можливим розглянути справу у відсутність учасників справи.
Оскільки рішення ухвалене за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 268 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Судом установлено, що 18.11.2021 між банком та відповідачем було укладено кредитний договір, що підтверджується: офертою на укладання угоди про надання споживчого кредиту №501393358, акцептом пропозиції на укладання угоди про надання споживчого кредиту №501393358, додатком № 1 «Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг», паспортом споживчого кредиту; анкетою-заявою про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», із наступними основними умовами: тип кредиту - «Кредит готівкою»; сума кредиту - 144 000,00 грн; процентна ставка - 15,00 % річних, тип ставки - фіксована; строк кредиту - 60 місяців; дата повернення кредиту - 18 листопада 2026 року; порядок повернення кредиту - графік платежів: до 18 числа кожного місяця з дати надання кредиту до повного погашення кредиту по 6 161,75 грн., загальна кількість платежів 60 для повернення заборгованості за Угодою визначено використовувати рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у Банку.
12.08.2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022.
Досудовою вимогою від 18.11.2021, представник АТ «Сенс Банк» звернувся до відповідача щодо погашення заборгованості в розмірі простроченого боргу, а у випадку не виконання - достроково повернути кредит у повній непогашеній сумі та сплатити всі нараховані і несплачені проценти за користування кредитом.
Дану вимогу залишено відповідачем без реагування.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач як сторона договору, яка виконала свої зобов'язання за договором, має право вимагати від другої сторони належного виконання його грошових зобов'язань, в тому числі повернення кредитних коштів, сплати відсотків та погашення виниклої заборгованості, а також сплати неустойки, передбаченої договором, у разі прострочення. Оскільки умови кредитного договору відповідачем не виконано, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі. Крім того, як убачається з письмових матеріалів справи, відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.
Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ч. 1 ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною другою ст. 638 ЦК України визначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідач, не сплативши у вказаний в договорі строк кредит, порушив вимоги ст. 530 ЦК України, відповідно до якої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у сумі 138 788,72 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 55 195,09 грн. Оскільки позивач виконав свої зобов'язання за договором, тоді як відповідач належним чином не виконав обов'язок щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків. Несвоєчасне внесення відповідачем платежів підтверджується матеріалами справи та розрахунком заборгованості, що свідчить про обґрунтованість позову.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції саме щодо стягнення з відповідача суми заборгованості за комісією в розмірі 86 001,60 грн. та зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (ч. 1,2 ст. 633 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (ч.ч. 1,2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч.1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06. 2017 № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).
У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 11, ч. 5.ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У даній справі судом встановлено, що умовами кредитного договору від 18.11.2021 передбачено сплату позичальником щомісячної комісії за управління кредитом, яка складає 1,90 % від суми кредиту. Необхідність внесення плати за обслуговування кредиту, передбачена в Графіку платежів.
При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
Враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення умов кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за комісією, є необґрунтованими з вищевказаних підстав і задоволенню не підлягають.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення загальної суми заборгованості, загальна сума заборгованості підлягає зменшенню з 279985,14 грн. до 193984,54 грн.
Колегія суддів звертає увагу на те, що апеляційний перегляд справи не є повторним розглядом справи по суті та не передбачає збирання нових доказів без наявності передбачених законом підстав.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та на підставі доказів, що були предметом дослідження судом першої інстанції.
Як убачається з матеріалів справи, клопотання про призначення судової експертизи під час розгляду справи судом першої інстанції стороною не заявлялося. При цьому особа, яка подала відповідне клопотання до суду апеляційної інстанції, не навела жодних належних та допустимих обґрунтувань неможливості його подання на стадії розгляду справи судом першої інстанції, а також не довела існування об'єктивних перешкод для реалізації свого процесуального права на заявлення такого клопотання раніше.
Крім того, відповідно до ст. 103 ЦПК України експертиза призначається лише у разі необхідності застосування спеціальних знань для встановлення обставин, що мають значення для справи.
Разом з тим із матеріалів справи вбачається, що для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у справі наявні належні та допустимі докази, оцінка яких відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України здійснюється судом за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Однак аналіз матеріалів справи свідчить про те, що встановлення відповідних обставин можливе на підставі наявних доказів без проведення експертного дослідження.
З огляду на викладене, враховуючи, що клопотання про призначення експертизи не заявлялося у суді першої інстанції, заявником не доведено неможливість подання доказів на стадії розгляду справи судом першої інстанції, а матеріали справи містять достатні докази для вирішення спору по суті, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для призначення судової експертизи у суді апеляційної інстанції.
Таким чином, заявлене клопотання є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Також колегія суддів, розглянувши клопотання скаржника про зупинення апеляційного провадження у справі №755/3687/25 до вирішення Голосіївським районним судом м. Києва справи №752/13584/25 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» про визнання відсутнім обов'язку боржника, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 251 Цивільного процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства.
Разом з тим сама по собі наявність іншої справи у провадженні суду не є безумовною підставою для зупинення провадження. Застосування вказаної норми можливе лише у випадку, коли встановлення обставин у такій іншій справі є необхідним і визначальним для вирішення спору, а без їх встановлення розгляд справи є фактично неможливим.
Згідно з ч. 1 ст. 252 ЦПК України, суд може зупинити провадження у справі у випадках, передбачених ст. 251 цього Кодексу, а також в інших випадках, визначених законом.
Колегія суддів враховує, що предметом розгляду у справі №755/3687/25 є вимоги АТ «Сенс Банк» про стягнення заборгованості за кредитним зобов'язанням, тоді як у справі №752/13584/25 заявлено позов про визнання відсутнім обов'язку боржника.
Наведені обставини свідчать про те, що у зазначених справах досліджуються правовідносини між тими самими сторонами, однак сам факт перебування іншої справи на розгляді суду не свідчить про об'єктивну неможливість розгляду цієї справи. Суд апеляційної інстанції під час перегляду рішення суду першої інстанції перевіряє законність і обґрунтованість оскарженого рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказів та доводів апеляційної скарги.
Крім того, у межах розгляду цієї справи суд має процесуальну можливість самостійно встановити всі обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, та надати правову оцінку доводам сторін щодо наявності чи відсутності зобов'язання, що відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.
Посилання скаржника на те, що рішення у справі №752/13584/25 матиме вирішальне значення для розгляду цієї справи, є припущенням, оскільки на момент розгляду клопотання таке рішення не ухвалено, а можливі правові наслідки його прийняття не свідчать про неможливість продовження апеляційного розгляду.
Водночас норми процесуального права не передбачають обов'язку суду зупиняти провадження лише з підстав подання іншого позову між тими самими сторонами щодо пов'язаних правовідносин.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що обставини, на які посилається скаржник, не свідчать про наявність передбачених п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України підстав для зупинення провадження, оскільки вони не перешкоджають апеляційному розгляду справи.
Відповідно до ч.1 , п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню на 69,28% ( 193984,54 грн. х 100% : 279985,14 грн.) відповідно витрати позивача на професійну правничу допомогу та сума судового збору, які були стягнуті з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк», підлягаю зменшенню, сума витрат на професійну правничу допомогу з 10000 грн. до 6928 грн., сума судового збору з 3220,98 грн. до 2231,49 грн.
Разом з тим, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню на 30,72%, останнім сплачено за подання апеляційної скарги 750 грн., сума судового збору у розмірі 1665,73 грн. відстрочена до ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення у справі, з ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню сума судового збору за подання апеляційної скарги а розмірі 734,23 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно вимог п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, у тому числі, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.
Керуючись ст. ст. 141, 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 травня 2025 року змінити, зменшити суму заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк», з 279985,41 грн. до 193984,54 грн., зменшити витрати на професійну правничу допомогу з 10000 грн. до 6928 грн. та зменшити суму судового збору з 3220,98 грн. до 2231,49 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 734,23 грн. на користь держави.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус