Провадження № 11-кп/824/2504/2026 Категорія: ч. 2 ст. 309 КК України
ЄУН: 753/17197/24 Суддя у суді І інстанції: ОСОБА_1
5 березня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3
ОСОБА_4
за участю
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження № 12024105020001232 за обвинуваченням
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Гостомель Київської області, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, востаннє: 19 травня 2025 року Оболонським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 309 КК України до 1 року позбавлення волі та штрафу в розмірі 17000 грн.,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України,
за апеляційною скаргою з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 11 липня 2025 року,
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 11 липня 2025 року ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, та йому призначено покарання у виді 1 (одного) року 1 (одного) місяця позбавлення волі.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України призначено ОСОБА_8 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення покарання за вироком Оболонського районного суду м. Києва від 19 травня 2025 року призначеним покаранням за цим вироком, та визначено остаточне покарання у виді 1 (одного) року 1 (одного) місяця позбавлення волі та штрафу в розмірі 17000 (сімнадцяти тисяч) гривень, який відповідно до вимог ст. 72 КК України ухвалено виконувати самостійно.
Цим же вироком вирішено питання процесуальних витрат та доля речового доказу.
Вироком суду ОСОБА_8 визнаний винуватим у тому, що 19 серпня 2024 близько о 15 год., перебуваючи на пляжі озера «Вирлиця», яке знаходиться поряд з вул. Ревуцького, у м. Києві, знайшов на ґрунтовій поверхні згорток ізоляційної стрічки синього кольору, всередині з поліетиленовим пакетом з порошкоподібною речовиною білого кольору. Усвідомлюючи, що вказана речовина відноситься до психотропних речовин, у ОСОБА_8 виник протиправний умисел, направлений на незаконне придбання та зберігання особливо небезпечної психотропної речовини, обіг якої заборонено, - PVP, для власного вживання, без мети збуту.
Реалізуючи свій протиправний умисел, направлений на незаконне придбання та зберігання психотропної речовини без мети збуту, ОСОБА_8 підняв вказаний згорток з порошкоподібною речовиною білого кольору, в складі якої виявлено особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено, - PVP, та поклав його собі до лівої кишені штанів, в які був одягнутий, тим самим придбав та розпочав зберігати при собі психотропну речовину без мети збуту.
В цей же день, приблизно о 15.27 год. ОСОБА_8 , зберігаючи при собі попередньо придбану ним особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено, - PVP, рухаючись по вул. Ревуцького біля будинку № 54 був затриманий працівниками поліції.
У ході проведення особистого обшуку під час затримання у ОСОБА_8 виявлено та вилучено згорток ізоляційної стрічки синього кольору всередині з полімерним пакетом з пазовими замком, всередині з порошкоподібною речовиною білого кольору, що містить особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено, - PVP, масою 0,363 г., яку ОСОБА_8 умисно незаконно, всупереч вимог Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини та прекурсори» від 15 лютого 1995 року, «Порядку провадження діяльності, пов'язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та контролю за їх обігом», затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 589 від 3 червня 2009 року, придбав та зберігав, для власного вживання без мети збуту.
Не погоджуючись з вироком суду, обвинувачений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просить вирок скасувати та постановити нове рішення, яким визнати його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, та, з урахуванням відбутого терміну ув'язнення, призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі 6 місяців та звільнити з-під варти із залу суду у зв'язку із відбуттям покарання.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, обвинувачений зазначає, що вирок суду є незаконним, необґрунтованим, постановлений з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а також невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення. Зокрема, обвинувачений зазначає, що судом першої інстанції будо порушено його право на захист, оскільки в судовому засіданні 19 травня 2025 року він присутнім не був, про винесений вирок дізнався 11 липня 2025 року у судовому засіданні Дарницького районного суду м. Києва. Відповідно, йому не було роз'яснено його право на визнання вини, а також те, що він міг укласти угоду про визнання винуватості із стороною обвинувачення.
У зв'язку з порушенням його конституційного права на захист, вважає, що отримав суворий вирок, а покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого та захисника на підтримку доводів апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи вирок суду законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги з доповненням, колегія суддів доходить такого висновку.
Перевіркою матеріалів судового провадження встановлено, що фактичні обставини кримінального правопорушення під час судового розгляду ніким не оспорювалися і докази відносно них відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України не досліджувалися. Фактичні обставини кримінального правопорушення не оспорюються як в апеляційній скарзі, так і ніким з учасників апеляційного розгляду кримінального провадження, а тому висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин згідно з ч. 2 ст. 394 КПК України перевірці апеляційним судом не підлягають.
Дії обвинуваченого за встановлених обставин правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 309 КК України як незаконне придбання та зберігання психотропної речовини, вчинене протягом року після засудження за цією ж статтею, без мети збуту.
Висновки суду в частині доведення винуватості, кваліфікації дій обвинуваченого не оспорюється ні в апеляційній скарзі, ні будь-ким з учасників під час апеляційного розгляду.
Перевіряючи доводи обвинуваченого про суворість призначеного йому покарання, колегія суддів вважає їх безпідставними.
Згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
За змістом ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно з ч. 2 вказаної статті особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
При цьому відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов'язані врахувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п. 3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину й його обставин. Виходячи з того, що встановлення пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом'якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дотримався наведених вимог закону.
Так, вирішуючи питання про призначення обвинуваченому виду і розміру покарання, судом визнано обставиною, яка пом'якшує покарання, щире каяття, оскільки обвинувачений ще під час досудового розслідування визнав свою винуватість, що й підтвердив під час судового розгляду, розкаюючись у вчиненому. Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено. Також судом враховані ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке кримінальний закон відносить до нетяжких, обставину, що пом'якшує та відсутність обставин, що обтяжують покарання; дані щодо особи обвинуваченого, який раніше судимий за вчинення кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів, є військовослужбовцем, на момент затримання працював, за місцем роботи посередньо характеризується, зі слів має доньку, не перебуває на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра, має постійне місце проживання і реєстрації в м. Києві.
Враховуючи встановлені обставини, а також законодавчо визначену альтернативність санкції ч. 2 ст. 309 КК України, дані про особу обвинуваченого, який двічі судимий за вчинення аналогічних кримінальних правопорушень, суд дійшов висновку, що необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого буде призначення йому покарання у виді позбавлення волі, однак в межах близьких до мінімальних.
Окрім того, судом враховано, що ОСОБА_8 судимий 19 травня 2025 року Оболонським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 309 КК України до 1 року позбавлення волі та штрафу в розмірі 17000 гривень, який слід виконувати самостійно. Кримінальне правопорушення, яке є предметом цього кримінального провадження, вчинено 19 серпня 2024 року, тобто, до постановлення вироку Оболонського районним судом м. Києва, а, відтак, суд дійшов висновку про призначення обвинуваченому остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень з застосуванням положень ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення покарання за вироком Оболонського районного суду м. Києва від 19 травня 2025 року призначеним покаранням за цим вироком.
Саме таке покарання, на думку суду, забезпечить дотримання засад призначення покарання, в тому числі його індивідуалізації, буде справедливим, адекватним і співмірним, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
З таким рішенням суду першої інстанції погоджується й колегія суддів.
Санкція ч. 2 ст. 309 КК України передбачає покарання у виді штрафу від двох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років.
З огляду на обставини кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, те, що він вже був судимий за вчинення кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів, однак, належних висновків для себе не зробив, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано призначив обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі.
При цьому колегія суддів враховує, що кримінальне правопорушення, яке є предметом цього кримінального провадження, вчинено 19 серпня 2024 року, тобто, до постановлення вироку Оболонського районним судом м. Києва від 19 травня 2025 року, за яким обвинувачений засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, до покарання у виді 1 року позбавлення волі та штрафу в розмірі 17000 грн.
За встановлених обставин, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано при призначенні остаточного покарання застосував положення ч. 4 ст. 70 КК України, якою передбачено, що за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.
Положеннями ч. 1 ст. 70 КК України передбачено, що при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
Суд першої інстанції, призначаючи остаточне покарання обвинуваченому за сукупністю кримінальних правопорушень, застосував найбільш сприятливий для обвинуваченого принцип такого призначення, поглинувши більш суворим покаранням, призначеним за оскаржуваним вироком у розмірі, наближеному до мінімального, менш суворе покарання, призначене вироком Оболонського районним судом м. Києва від 19 травня 2025 року.
Окрім того, колегія суддів враховує, що згідно з ч. 2 ст. 309 КК України позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною цього Кодексу.
За наведених обставин доводи обвинуваченого про суворість призначеного йому покарання та призначення йому покарання у виді 6 місяців позбавлення волі, є непереконливими та не ґрунтуються на вимогах закону.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що доводи обвинуваченого про те, що він про наявність вироку Оболонського районного суду м. Києва від 19 травня 2025 року дізнався лише під час розгляду даного кримінального провадження, не приймаються до уваги, оскільки на даний час предметом апеляційного оскарження є вирок Дарницького районного суду м. Києва від 11 липня 2025 року, і повноважень перегляду в апеляційному порядку іншого вироку, який набрав законний сили, колегія суддів не має.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого про порушення його права на захист, оскільки йому не було роз'яснена можливість укладання угоди про визнання винуватості, то такі доводи є безпідставними, оскільки згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості може бути укладена між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим, а суд першої інстанції перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону, за результатами чого має повноваження відмовити у затвердженні угоди або затвердити її.
При перевірці законності вироку суду першої інстанції колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом були встановлені дійсні обставини справи, правильно застосовані норми матеріального права та не допущено порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим підстав для скасування вироку суду, як про це просить обвинувачений в апеляційній скарзі з доповненнями, колегія суддів не вбачає, а, відтак, апеляційна скарга з доповненнями обвинуваченого не підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 11 липня 2025 року щодо ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 309 КК України - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, обвинуваченим, який утримується під вартою, - у той же строк з дня вручення копії ухвали.
Судді:
____________________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4