Справа № 757/20008/24-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/8052/2026
Головуючий у суді першої інстанції: Бусик О.Л.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.
10 березня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Крижанівської Г.В.,
суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,
при секретарі Шпирук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги Подосінова Андрія Олександровича , який діє в інтересах ОСОБА_2 , та Офісу генерального прокурора на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року та додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2024 року, ухвалені у м. Києві у складі судді Бусик О.Л., у справі за позовом ОСОБА_2 до Офісу Генерального прокурора, третя особа: Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону, про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням, діями органів досудового слідства, прокуратури, -
У січні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органів досудового слідства, прокуратури. Зазначав, що він з березня 2010 року працював на різних посадах в органах прокуратури. Однак із листопада 2015 року до серпня 2021 року протиправно був притягнутий до кримінальної відповідальності за нібито вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 425 КК України. 12 листопада 2015 року за його місцем проживання, а також у службовому кабінеті були проведені обшуки за участю понятих з числа його сусідів та підлеглих. 29 лютого 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 425 КК України, за фактом недбалого ставлення до служби в умовах особливого періоду, що спричинило тяжкі наслідки, які полягають у матеріальних збитках в результаті заволодіння підпорядкованим працівником - прокурором військової прокуратури Дарницького гарнізону Центрального регіону України ОСОБА_3 грошовими коштами в сумі 38 800,00 доларів США та 60 500,00 грн. Цього ж дня йому було повідомлено про підозру. 11 березня 2016 року до нього застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання з покладенням додаткових обов'язків: прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, суду; не відлучатися з населеного пункту, в якому він зареєстрований, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; здати на зберігання слідчому свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право виїзду з України і в'їзд в Україну. 15 березня 2016 року його було відсторонено від посади та вилучено службове посвідчення. Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 07 березня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року, у справі № 753/22602/16 його було визнано винним в інкримінованому злочині та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки. 20 серпня 2019 року в зв'язку зі вступом в законну силу обвинувального вироку суду, наказом військового прокурора Центрального регіону України № 106о/с його було звільнено з посади, виключено зі списків особового складу військової прокуратури та направлено у розпорядження МОУ для подальшого проходження служби. 29 січня 2020 року постановою Верховного Суду вирок Дарницького районного суду м. Києва від 07 березня 2019 року та ухвалу Київським апеляційним судом від 12 серпня 2019 року скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції. 27 квітня 2020 року Дарницький районний суд м. Києва повернув прокурору обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42016000000000616 від 29 лютого 2016 року за його звинуваченням у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 425 КК України. 03 серпня 2021 року прокурором відділу Офісу Генерального прокурора кримінальне провадження щодо нього закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку із встановленням відсутності в інкримінованому діянні складу кримінального правопорушення. Таким чином, він незаконно перебував під слідством і судом у період з 12 листопада 2015 року по 03 серпня 2021 року. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання спричинену йому майнову шкоду у вигляді оплати за надану юридичну допомогу у кримінальній справі в сумі 305 100,00 грн. та відшкодування моральної шкоди у сумі 1 500 000,00 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 700 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди та 305 100,00 грн. витрат на юридичну допомогу.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2024 року стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 36 192,00 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач тривалий час незаконно перебував під слідством та судом, а постановою прокурора від 03 серпня 2021 року кримінальне провадження № 42016000000000616 від 29 лютого 2016 року за підозрою ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 425 КК України, закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку із встановленням відсутності у діянні складу кримінального правопорушення. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував, що позивач незаконно перебував під слідством та судом впродовж фактично 57 місяців та за обставин цієї справи має право на відшкодування моральної шкоди в більшому, ніж мінімально гарантований розмір (456 000,00 грн). Також суд вказав, що вимоги про відшкодування сум, сплачених у зв'язку з наданням правничої допомоги у кримінальній справі, підлягають задоволенню, оскільки сукупність наявних доказів підтверджує надання адвокатом позивачу правничої допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи в заявленому розмірі. Щодо судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу під час розгляду цивільної справи, суд вирішив їх стягнути пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Не погоджуючись із рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року в частині відшкодування моральної шкоди та додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2024 року, Подосінов А.О. , який діє в інтересах ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу. Просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року в частині відшкодування моральної шкоди та ухвалити нове рішення, яким стягнути на користь позивача 1 500 000,00 грн. моральної шкоди; скасувати додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2024 року та ухвалити нове рішення, стягнувши на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 65 000,00 грн. Посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Зазначав, що суд першої інстанції дійшов висновку, що незаконне притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності мало місце протягом 57 місяців 10 днів з 29 лютого 2016 року (повідомлення про підозру) до 06 липня 2020 року, з 04 листопада 2020 року по 25 листопада 2020 року, з 16 березня 2021 року по 03 серпня 2021 року. Однак, суд не врахував у строк незаконного притягнення до кримінальної відповідальності строк проведення обшуків по місцю його проживання з 12 листопада 2015 року і по 29 лютого 2016 року (дати повідомлення про підозру), а також строки оскарження постанов про закриття кримінального провадження до їх скасування. При цьому висновок про початок відліку строку незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності з дати незаконного обшуку відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, узгоджується з практикою ЄСПЛ, який обраховує початок притягнення особи до кримінальної відповідальності з моменту суттєвого впливу на становище особи до формулювання обвинувачення (повідомлення про підозру), у цьому випадку відлік починається з моменту затримання, обшуку, допиту як свідка чи навіть порушення кримінальної справи (з дня початку досудового розслідування). Під обвинуваченими (підозрюваними) ЄСПЛ розуміє не тільки тих осіб, яким формально пред'явлено обвинувачення (повідомлено про підозру) або які формально визнаються обвинуваченими/підозрюваними, але і тих, щодо яких здійснюються будь-які дії, зумовлені наявністю підозри, і які можуть суттєво вплинути на стан підозрюваного. Наведена ним практика ЄСПЛ щодо початку строку притягнення особи до кримінальної відповідальності узгоджується з вимогами ст.ст. 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Наголошував, що підлягає відшкодуванню шкода за незаконне засудження ОСОБА_2 , незаконне повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Дані процесуальні рішення приймались, у тому числі, з урахуванням відомостей, отриманих під час проведення слідчих дій до офіційного притягнення його до кримінальної відповідальності (повідомлення про підозру), зокрема, проведених 12 листопада 2015 року обшуків та доступу в грудні 2015 року до трафіку його спілкування мобільним телефоном. Дані слідчі дії проводились саме з огляду на причетність, на думку правоохоронців, до кримінального правопорушення, про підозру вчинення якого позивачу повідомлено згодом. При цьому на перебіг строку незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності не мають впливати визначені судом першої інстанції проміжки між закриттям кримінального провадження та скасуванням цих процесуальних рішень, оскільки юридично значущим фактом для встановлення дати завершення строку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності є дата прийняття остаточного рішення у справі, яким є постанова про закриття кримінального провадження від 03 серпня 2021 року. До моменту прийняття остаточного рішення позивач перебував у стані юридичної невизначеності стосовно свого правового статусу. Зазначив, що незаконне притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності і пред'явлення обвинувачення у вчиненні тяжкого службового злочину зганьбили його честь і гідність, завдали непоправної шкоди престижу та діловій репутації як військового прокурора, юриста та працівника правоохоронного органу. Весь час переслідування позивач брав участь у розгляді кримінального провадження, був обмежений у пересуванні, реалізації права власності, обмежувались його нормальні життєві зв'язки. Ускладнилось спілкування і взаємостосунки позивача з оточуючими людьми, які припинили відносини з ним, дізнавшись про обвинувачення. Під час виконання службових обов'язків, коли спливав строк відсторонення від посади ОСОБА_2 , йому в судових процесах як прокурору заявлялись відводи, періодично скеровувались безпідставні скарги, здійснювались негативні публікації в засобах масової інформації та соціальних мережах. Відновлення нормальних стосунків не відбулось навіть після закриття кримінального провадження, фактично припинено кадрове просування позивача по службі. Були істотні перешкоди у здійсненні активної діяльності, зустрічі з колегами, родичами через обрані заходи забезпечення кримінального провадження та погіршення матеріального становища. Психотравмуючі фактори вплинули на стан здоров'я позивача, який погіршився в порівнянні з минулими роками. Таким чином, вважав, що обґрунтованим буде висновок про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 1 500 000,00 грн. Відповідно, оскільки суд першої інстанції стягнув на користь позивача витрати з оплати правничої допомоги в розмірі 36 192,00 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог, у разі задоволення апеляційної скарги, суд має відшкодувати позивачеві витрати на правничу допомогу в повному обсязі в розмірі 65 000,00 грн.
Офіс Генерального прокурора також подав апеляційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року та додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2024 року. Просив змінити рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року шляхом зменшення розміру відшкодування моральної та матеріальної шкоди, та змінити додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2024 року, зменшивши розмір витрат на правничу допомогу. Зазначав, що при частковому задоволенні позову суд першої інстанції правильно встановив період перебування ОСОБА_2 під слідством і судом, однак дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для відшкодування на користь позивача моральної шкоди в розмірі 700 000,00 грн. Зазначав, що нормами ст.ст. 23, 1176 ЦК України, ст.ст. 1, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України за 2024 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 грн., однак при прийнятті рішення для розрахунку моральної шкоди у вказаній справі суд першої інстанції безпідставно вказану норму не застосував, помилково послався на нерелевантні рішення Конституційного Суду України та виходив з розміру мінімальної заробітної плати 8 000,00 грн., встановленої на 2024 рік. Таким чином, мінімальний розмір відшкодування, на який позивач має право претендувати, виходячи із строку перебування під слідством та судом упродовж 57 місяців 10 днів, не повинен перевищувати 91 625,00 грн. (57 місяців 10 днів х 1 600,00 грн.). Також, вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення вимог про відшкодування сум, сплачених позивачем в зв'язку з наданням йому юридичної допомоги в розмірі 305 100,00 грн. Зі змісту позовної заяви вбачається, що ці витрати складаються з витрат на правничу допомогу, яку адвокат надавав позивачу протягом 2016 - 2020 років у межах кримінального провадження. Таким чином, в даному випадку ці витрати на правничу допомогу є не судовими витратами, передбаченими п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, а видом матеріальної шкоди в розумінні Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». При цьому наданим договором (угодою) про надання правової допомоги вартість надання послуг не визначена, а визначена лише в додаткових угодах, крім цього, не зазначена вартість години часу адвоката, види адвокатських послуг, витрачений час, період часу надання послуг, їх обсяг. Виходячи з принципів розумності, співмірності, визначена судом першої інстанції компенсація витрат на правничу допомогу у розмірі 305 100,00 грн. є значно завищеною і не відповідає критерію розумності їхнього розміру. Крім цього, зважаючи на складність справи, обсяг наданої правничої допомоги, кваліфікацію адвоката, який здійснює свою діяльність протягом тривалого часу, вважав, що вони не вимагали від адвоката значних зусиль та часу. Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції не врахував, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу є неспіврозмірним зі складністю справи, обсягом та видом виконаних представником позивача робіт. Даний спір не є складним за своєю процесуальною специфікою та не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом, в той час як визначена вартість витрат на професійну правничу допомогу є надмірною. Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються незначною кількістю нормативно-правових актів. Складності щодо процесу доказування або витребування доказів не виникало. Також, позивачем не надано доказів на підтвердження сплати витрат на правничу допомогу.
Постановою Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, а апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2024 року залишено без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року змінено, шляхом викладення його мотивувальної частину в редакції постанови апеляційного суду. В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року та додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2024 року залишено без змін.
Колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 700 000,00 грн. Водночас апеляційний суд вказав на необхідність враховувати не лише час після повідомлення позивачу про підозру, а й проведення незаконних обшуків, які були здійснені до повідомлення позивачу про підозру, а також рахувати закінчення строку перебування під слідством та судом по день остаточного закриття кримінального провадження, без врахування попередніх постанов про закриття кримінального провадження, які були скасовані. За розрахунками апеляційного суду загальний період перебування ОСОБА_2 під слідством та судом становив з 11 листопада 2015 року по 03 серпня 2021 року, тобто 68 місяців 22 дні, а гарантована державою виплата за заподіяну моральну шкоду - 549 866,67 грн. Також колегія суддів погодилась з висновками суду першої інстанції про відшкодування позивачу 305 100,00 грн, сплачених ним у зв'язку з наданням правничої допомоги в кримінальному провадженні, яке тривало майже 5 років, та відшкодування витрат на правничу допомогу, під час розгляду цієї справи у суді першої інстанції, пропорційно до розміру задоволених вимог, в розмірі 36 192,00 грн. Щодо наданої Офісом Генерального прокурора постанови від 22 листопада 2024 року про скасування постанови від 03 серпня 2021 року про закриття кримінального провадження № 42016000000000616 щодо ОСОБА_2 , то апеляційний суд, з посиланням на положення ст. 367 ЦПК України, вказав на неможливість прийняття нового доказу, який був відсутнім на момент ухвалення рішення судом першої інстанції.
28 квітня 2025 року Офіс Генерального прокурора подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року.
Постановою Верховного Суду від 21 січня 2026 року постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового апеляційного розгляду справи в судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник адвокат Подосінов А.О., апеляційну скаргу ОСОБА_2 підтримали, просили її задовольнити з наведених у ній підстав. Проти доводів апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора заперечували, просили скаргу залишити без задоволення з огляду на її безпідставність. Сторона позивача, заявляючи клопотання про зупинення провадження у справі, не обґрунтувала його належним чином.
Прокурор Офісу Генерального прокурора Тихонова О.М, прокурор Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону Гаврилів Ю.О. апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора підтримали, просили її задовольнити з наведених у ній підстав. Проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечували, просили скаргу залишити без задоволення з огляду на її безпідставність.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, Генеральною прокуратурою України здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000002464, відомості про яке внесено до ЄРДР 10 листопада 2015 року, за фактом вчинення старшим прокурором військової прокуратури Дарницького гарнізону ОСОБА_3 та іншими невстановленими працівниками цієї прокуратури кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Під час досудового розслідування вказаного кримінального на підставі ухвал слідчого судді у справах № 757/42518/15-к та № 757/42519/15-к від 11 листопада 2015 року було проведено обшуки за місцем проживання ОСОБА_2 та за місцем його роботи у приміщенні військової прокуратури.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року у справі № 757/44640/15-к надано дозвіл слідчому на тимчасовий доступ до документів, які містять охоронювану законом таємницю, що перебувають у володінні оператора мобільного зв'язку ПрАТ «Київстар», а саме щодо телефонних номерів абонента ОСОБА_2 , у період з 01 квітня по 26 листопада 2015 року.
29 лютого 2016 року в ЄРДР зареєстроване кримінальне провадження №42016000000000616 за фактом вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 425 КК України.
Цього ж дня позивачу повідомлено про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 15 березня 2016 року у справі № 757/10773/16-к відсторонено підозрюваного ОСОБА_2 від посади прокурора військової прокуратури Деснянського гарнізону Центрального регіону України до 15 травня 2016 року і вилучено службове посвідчення працівника прокуратури України на час відсторонення від посади.
16 березня 2016 року згідно з наказом військової прокуратури Центрального регіону України від 16 березня 2016 року № 132к відсторонено ОСОБА_4 від посади прокурора військової прокуратури Деснянського гарнізону Центрального регіону України до 15 травня 2016 року та вилучено у ОСОБА_2 посвідчення працівника прокуратури, про що складено акт.
12 квітня 2016 року ОСОБА_2 допитаний як підозрюваний.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26 квітня 2016 року продовжено строк відсторонення ОСОБА_2 від посади прокурора у межах строку досудового розслідування, до 29 травня 2016 року, на час відсторонення від посади, у разі наявності, вилучено у ОСОБА_2 службове посвідчення.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11 березня 2016 року у справі № 757/10758/16-к до підозрюваного ОСОБА_2 застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України: прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, суду; не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; здати на зберігання слідчому, який здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000000616 свій паспорт для виїзду за кордон та, у разі наявності, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну. Визначено строк дії ухвали слідчого судді до 11 травня 2016 року.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року у справі № 753/8095/16-к обвинувальний акт щодо ОСОБА_2 повернуто прокурору.
Ухвалами Дарницького районного суду м. Києва від 21 червня 2017 року, 28 вересня 2017 року у справі № 753/22602/16-к застосовано запобіжний захід до обвинуваченого ОСОБА_2 у вигляді особистого зобов'язання, покладено на обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України: прибувати за кожною вимогою до суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи.
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 07 березня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року, у справі № 753/22602/16 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 425 КК України, та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробувальним строком 3 роки.
Постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року скасовано судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 753/22602/16 та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 27 квітня 2020 року у справі №753/22602/16 обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42016000000000616 за обвинуваченням ОСОБА_2 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 425 КК України, повернуто прокурору.
Постановами прокурорів Офісу Генерального прокурора від 06 липня 2020 року та 25 листопада 2020 року кримінальне провадження № 42016000000000616 за обвинуваченням ОСОБА_2 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 425 КК України, було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Ухвалами слідчих суддів від 04 листопада 2020 року та 16 березня 2021 року зазначені постанови про закриття кримінального провадження скасовані.
Постановою прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Офісу Генерального прокурора від 03 серпня 2021 року кримінальне провадження № 42016000000000616 за підозрою ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 425 КК України, закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з встановленням відсутності у діянні складу кримінального правопорушення.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2021 року зі змінами, внесеними постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2022 року, у справі № 640/20260/20 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 , поновлено його на посаді прокурора військової прокуратури Деснянського гарнізону Центрального регіону України з 13 липня 2020 року та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
ОСОБА_2 порушив перед судом питання про стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання спричиненої йому майнової шкоди у вигляді оплати за надану юридичну допомогу у кримінальній справі в сумі 305 100,00 грн. та моральної шкоди у сумі 1 500 000,00 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_2 та стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 700 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди та 305 100,00 грн. витрат на юридичну допомогу. В іншій частині позовних вимог суд першої інстанції відмовив.
Колегія суддів вважає, що вказане рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (частина друга зазначеної статті).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню: суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п'ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Ухвалюючи рішення про відшкодування ОСОБА_2 майнової та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач тривалий час незаконно перебував під слідством та судом, а постановою прокурора від 03 серпня 2021 року кримінальне провадження № 42016000000000616 від 29 лютого 2016 року за підозрою ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 425 КК України, закрито на підставі постанови прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Офісу Генерального прокурора від 03 серпня 2021 року відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку із встановленням відсутності у діянні складу кримінального правопорушення.
Разом з тим, до суду апеляційної інстанції Офіс Генерального прокурора надав копію постанови заступника Генерального прокурора В. Літвінової від 22 листопада 2024 року про скасування постанови прокурора від 03 серпня 2021 року про закриття кримінального провадження № 42016000000000616.
Відхиляючи вказану постанову, суд апеляційної інстанції під час попереднього розгляду зазначив, що вона не є новим доказом, а лише підтверджує нову обставину та істотну зміну правової ситуації, яка відбулась після ухвалення рішення судом першої інстанції.
Водночас, постанова заступника Генерального прокурора В. Літвінової від 22 листопада 2024 року про скасування постанови прокурора від 03 серпня 2021 року про закриття кримінального провадження № 42016000000000616 не могла бути надана раніше, оскільки вона з'явилася лише після ухвалення рішення суду першої інстанції, вона безпосередньо стосується підстав пред'явлення даного позову та обставин, якими позивач обґрунтовував свої вимоги імають виняткове значення для правильного вирішення розглядуваної справи.
Таким чином, апеляційний суд мав прийняти вказану постанову заступника Генерального прокурора В. Літвінової від 22 листопада 2024 року.
Про це зазначив і Верховний Суд у своїй постанові від 21 січня 2026 року у даній справі, якою він скасував попередню постанову апеляційного суду.
Скасування постанови прокурора від 03 серпня 2021 року про закриття кримінального провадження № 42016000000000616 виключає можливість задоволення позовних вимог про відшкодування майнової і моральної шкоди з підстав, визначених ст. 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Такі висновки були викладені також у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 127/27354/17.
Крім того, під час нового розгляду внаслідок перегляду інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень апеляційний судом встановлено, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42016000000000616 по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 425 КК України, був переданий на розгляд до Дарницького районного суду міста Києва.
Таким чином, рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року та додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2024 року підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у позові ОСОБА_2 .
При цьому колегія суддів роз'яснює, що залежно від остаточного результату кримінального провадження № 42016000000000616 ОСОБА_2 не буде позбавлений права звернутися до суду з позовом про відшкодування завданої йому шкоди.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд -
Апеляційні скарги Подосінова Андрія Олександровича , який діє в інтересах ОСОБА_2 , та Офісу генерального прокурора задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 серпня 2024 року та додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Відмовити в позові ОСОБА_2 до Офісу Генерального прокурора, третя особа: Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону, про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням, діями органів досудового слідства, прокуратури.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 16 березня 2026 року.
Суддя-доповідач
Судді