вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"05" березня 2026 р. Cправа № 902/1563/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджитал Про" (вул. Мечнікова, буд. 2, оф.77, м. Київ, 01021)
до: Фізичної особи - підприємця Ковачев Сєвєрін Стефанов ( АДРЕСА_1 )
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Алеко - Україна" (вул. Хмельницьке шосе, буд. 82, оф. 102, м. Вінниця, 21003)
про стягнення 508561,45 грн
Головуючий суддя Яремчук Ю.О.
Секретар судового засідання Надтока Т.О.
за участю представників:
позивача: Фідірко Я.С.
відповідача: не з'явився
17.11.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджитал Про" звернулось до Господарського суду Вінницької з позовом до Фізичної особи - підприємця Ковачев Сєвєрін Стефанов про стягнення 508 561,45 грн
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2025 справу № 902/1563/25 розподілено судді Яремчуку Ю.О.
Ухвалою суду від 24.11.2025 відкрито провадження у справі № 902/1563/25. визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 18.12.2025. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Алеко - Україна" (вул. Хмельницьке шосе, буд. 82, оф. 102, м. Вінниця, 21003, код ЄДРПОУ 41269256).
Поряд з цим, у відповідності до службової записки № 401/2025 від 18.12.2025 судове засідання не відбулось у визначений час, у зв'язку з технічною проблемою не було можливості здійснити фіксування судового засідання в режимі відеоконференцзв"язку з використанням підсистеми відеоконференцзв"язку ЄСІТС за допомогою звукозаписуючої техніки, у зв'язку з технічною несправністю підсистеми відеоконференцзв"язку ЄСІТС.
Ухвалою суду від 18.12.2025 повідомлено учасників справи про підготовче судове засідання, що відбудеться 05.02.2026.
На визначену дату судом в судове засідання з'явився представник позивача.
Представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 18.12.2025.
Представник третьої особи не з'явився про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 18.12.2025.
За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення судового розгляду справи по суті, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою суду від 05.02.2026 повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 05.03.2026.
На визначену дату судом в судове засідання з'явився представник позивача.
Представник відповідача не з'явився, про дату час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 05.02.2026, яка направлялась відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення, яка підприємством поштового зв'язку вручене відповідачу не було та повернулося на адресу суду з відміткою «За закінченням строку зберігання».
Представник третьої особи не з'явився, про дату час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 05.02.2026, яка направлялась відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення, яка підприємством поштового зв'язку вручене відповідачу не було та повернулося на адресу суду з відміткою «За закінченням строку зберігання».
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення терміну зберігання тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.
Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Отже, суд належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення відповідача та третьої особи про розгляд справи.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 року № 1-5/45 в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Розглядаючи дану справу, суд, з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" бере до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивачем стверджується, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджитал ПРО» на підставі усної домовленості через менеджера (партнера)/третю особу Товариство з обмеженою відповідальністю «Алеко-Україна», в особі Мухара Володимира Миколайовича, досягли угоди з ФОП Ковачев Сєвєрін Стефанов щодо поставки товару «виносна антена ACASOM RC-6 N-Type 2.4G/5.2G/5.8G 20 W» у кількості 10 комплектів, що підтверджується листуванням у застосунку WhatsApp.
Як слідує з матеріалів справи, Фізична особа - підприємець Ковачев Сєвєрін Стефанов виставив Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджитал ПРО» рахунок на оплату №193 від 04.09.2025 на суму 500 000,00 грн за поставку товару «виносна антена ACASOM RC-6 N-Type 2.4G/5.2G/5.8G 20 W» у кількості 10 комплектів.
04.09.2025 позивачем було перераховано відповідачу попередню оплату у розмірі 150 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією кредитового-переказу-коштів - №249 від 04.09.2025, у якій міститься примітка призначення платежу: часткова оплата згідно рах. №193 від 04.09.2025.
08.09.2025 позивачем здійснено платіж на рахунок відповідача у розмірі 350 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів №260 від 08.09.2025 у якій міститься примітка призначенні платежу: часткова оплата згідно рах. №193 від 04.09.2025.
Судом встановлено, що доводи позивач зводяться до того, що сторони шляхом обміну листами (рахунку і платіжної інструкції про сплату коштів) дійшли згоди щодо поставки позивачу товару «виносна антена ACASOM RC-6 N-Type 2.4G/5.2G/5.8G 20 W» у кількості 10 комплектів, необхідних позивачу для передачі товару військовій частині, призначених для оборони нашої держави від країни агресора. За усною домовленістю Відповідач зобов'язався 11.09.2025 поставити товар позивачу, що погоджено між сторонами шляхом листування.
Поряд з цим, на даний час умови договору відповідачем не виконані, товар «виносна антена ACASOM RC-6 N-Type 2.4G/5.2G/5.8G 20W», у кількості 10 комплектів, позивачу не поставлений у визначений домовленістю строк. Крім того, відповідачем не повернута і попередня оплата у розмірі 500 000,00 грн, що і стало підставою звернення позивача з позовом до суду.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
При цьому, згідно зі статтею 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частини 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України).
За змістом частини 1 статті 640 та частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
За приписами частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Судом встановлено, що шляхом складання та надання відповідачем рахунку № 193 від 04.09.2025, а також оплати вказаного рахунку позивачем, між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання цього правочину позивачем сплачено на користь Фізичної особи - підприємця Ковачева С.С. 04.09.2025 та 08.09.2025 кошти у загальному розмірі 500 000,00 грн, однак такий товар від відповідача на суму попередньої оплати у розмірі 500 000,00 грн Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджитал Про» не отримало.
При цьому, судом визначено правову природу сплаченої суми коштів у розмірі 500 000,00 грн, саме як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов'язань.
Правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором не змінюється і залишається такою до моменту, коли сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.
Про належне виконання позивачем своїх грошових зобов'язань за договором зі здійснення попередньої оплати вищенаведеного товару свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення покупцем своїх зобов'язань.
Водночас судом встановлено, що відповідачем оплачений позивачем товар на суму 500 000,00 грн позивачу на момент звернення останнього до суду з даним позовом та на час розгляду цієї справи не поставлено.
Докази, які спростовують вказані обставини, у матеріалах справи відсутні.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу (частина 1 статті 665 Цивільного кодексу України).
Питання щодо повернення попередньої оплати у випадку непоставки товару врегульовано статтею 693 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
При цьому, припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Беручи до уваги, що спірні правовідносини врегульовані статтею 693 Цивільного кодексу України, а також зважаючи, що законом не визначено форму пред'явлення відповідної вимоги покупця про повернення передоплати за непоставлений товар, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що документально підтверджене волевиявлення позивача щодо обрання одного з вищенаведених варіантів поведінки було виражене у пред'явленні позову про стягнення з відповідача суми перерахованої останньому попередньої оплати непоставленого товару в розмірі 500 000,00 грн.
За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зважаючи на те, що сума боргу відповідача, яка складає 500 000,00 грн перерахованої позивачем попередньої оплати, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджитал Про» чи поставку позивачу погодженого між сторонами товару на цю суму, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення з останнього вищенаведеної суми боргу.
Щодо заявлених до стягнення 2 547,95 грн 3 % річних та 6 013,50 грн інфляційних втрат суд дійшов висновку про відмову в задоволенні даних вимог, з огляду на наступне.
Так, заявляючи дані вимоги позивач обґрунтував це тим, що зобов'язання із поставки товару до 11.09.2025 погоджено між сторонами в листуванні у застосунку WhatsApp між позивачем та третьою особою ТОВ "Алеко - Україна" в особі Мухара Володимира Миколайовича.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 30.06.2022 у справі №927/774/20 та 22.02.2022 у справі №904/6293/20).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України", в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Так, позивачем було долучено до матеріалів справи роздруківку із месенджеру WhatsApp, в якій міститься переписка між позивачем та « ОСОБА_1 ».
Процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України).
Подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.07.2022 у справі №914/1003/21).
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 Господарського процесуального кодексу України, у подібних правовідносинах.
У постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 Велика Пала Верховного Суду зазначила, що якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.
Із наведеної переписки вбачається, що поставку товару було погоджено між ТОВ «Діджитал Про» та « ОСОБА_1 », що за доводами суду не є належним доказом листування між позивачем та відповідачем та визначення дати поставки товару за усним договором.
Суд зауважує, що в даному випадку відсутність письмового договору ускладнює доведеність погоджених умов зобов'язання, що є ключовим для застосування ст. 625 ЦК України (відповідальність за порушення грошового зобов'язання), оскільки суд позбавлений можливості встановити строк виконання та факт порушення.
Зокрема, відповідно до частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно положень ч. 2 ст. 530 ГПК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що позивач не звертався до відповідача з вимогою.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження поставки погодженого сторонами товару чи повернення спірної суми передоплати.
За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджитал Про» підлягають задоволенню частково, з урахуванням вищенаведеного.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1. Позов задовольнити частково
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Ковачев Сєвєрін Стефанов ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджитал Про" (вул. Мечнікова, буд. 2, оф.77, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 45689802) 500 000,00 грн попередньої оплати та 7500,00 грн відшкодування витрат на сплату судового збору.
3. В решті позову відмовити.
4. Видати наказ.
5. Згідно із приписами ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. Відповідно до положень ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи до Електронних кабінетів ЄСІТС.
Повне рішення складено 16 березня 2026 р.
Суддя Яремчук Ю.О.
віддрук. прим.:
1 - до справи