03 березня 2026 року місто Київ.
Справа №755/9620/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/4458/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних
справ: головуючого Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М. О.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Панченко Алла Віталіївна, на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 14 липня 2025 року (ухвалене у складі судді Марфіної Н.В., дата складення повного тексту рішення - 14 липня 2025 року)
у справі за позовом комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
У травні 2025 року позивач КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» було укладено Договір №602-18 про відступлення права вимоги (цесії), за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов'язань перед Кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.
Відповідно до Договору цесії Позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води. Надання послуг здійснювалось на підставі Договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630 (далі Правила), який був опублікований 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також в газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року №111 (4511).
За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам. Отже, з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго», яке продовжує бути постачальником таких послуг після ПАТ «Київенерго».
На виконання вимог Закону КП КП КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085). Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами. Такі договори є договорами приєднання, а отже може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Проте, відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість, яка складає 175992,11 грн. Розрахунок заборгованості на послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води, здійснюється за тарифами, які закріплені Розпорядженнями КМДА, інформація про які є загальнодоступною та загальновідомим фактом, офіційно опублікована (перелік розпоряджень додається). Отже, згідно із зазначеними нормами законодавства відповідачв зобов'язанв оплатити спожиті послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а позивач має право вимагати від відповідачів виконання обов'язку щодо оплати наданих послуг.
Просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 189 423,38 грн та понесені позивачем судові витрати.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 14 липня 2025 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за житлово - комунальні послуги у розмірі 189 423 (сто вісімдесят дев'ять тисяч чотириста двадцять три) гривні 38 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1514,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1514,00 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року заяву відповідачів про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 14 липня 2025 року залишено без задоволення.
Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Панченко А.В. 12 листопада 2025 року подали до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просять скасувати заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 14 липня 2025 року повністю та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вирішити питання судових витрат.
Апеляційну скаргу обґрунтовують тим, що для виникнення у відповідачів будь-яких зобов'язань перед позивачем, як надавачем комунальних послуг, у спірний період мають існувати наступні обставини, а саме: відповідачі мають бути або власниками/співвласниками нерухомого майна, або за згодою власника користуватися об'єктом нерухомого майна; відповідачі мають фактично користуватися житлово-комунальними послугами для власних потреб. Як встановлено судом першої інстанції, послуги з централізованого теплопостачання та постачання гарячої води (щодо яких виникла заборгованість, яку просить стягнути позивач) надавалися за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас Відповідач-2 ніколи не був власником вказаної квартири, а лише мав реєстрацію місця проживання за адресою місцезнаходження цієї квартири. Відповідач-1 до 23 вересня 2015 року була власником квартири АДРЕСА_2 . Проте 23 вересня 2015 року між ОСОБА_1 (як Продавцем) з одного боку та ОСОБА_3 (як Покупцем) з іншого боку було укладено Договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П., зареєстрований в реєстрі за №1653 (копія додається). Проте з реєстрації місця проживання відповідачі за вказаною адресою не знялися, хоча й мешкали в іншому місці.
Звертають увагу, щовідповідачі у спірний період проживали за адресою, яка є відмінною від квартири АДРЕСА_2 , щопідтверджується Довідками про фактичне місце проживання громадян на території Лосинівської селищної ради від 30.10.2025 року №543/08-36 та №542/08-36, згідно яких ОСОБА_2 та ОСОБА_1 фактично проживають з 2016 року за адресою: АДРЕСА_3 .
Стосовно заборгованості, яка виникла у період до 01 травня 2019 рокута з 01 травня 2019 року апелянти звертають увагу на те, що з 23 вересня 2015 року відповідачі не були власниками нерухомого майна, за адресою якого надавалися послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води, а також фактично не проживали у вказаній квартирі. За таких обставин відповідачі не могли користуватися послугами, щодо оплати яких виникла заборгованість (так як користування такими послугами можливе лише за умови фактичного проживання у квартирі).
03 березня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли пояснення на апеляційну скаргу від позивача, в якому зазначає, що суд першої інстанції правомірно встановив, що у спірний період нарахування заборгованості відповідачі були зареєстровані за вказаною адресою та правомірно нарахував плату за послуги. Просить апеляціну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення без змін.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст.ст. 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 03 березня 2026 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи.
У судовому засіданні 03 березня 2026 року представник КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» - Зеленський А.М. заперечив проти доводів апеляційної скарги.
У судовому засіданні 03 березня 2026 року ОСОБА_1 та її представник - адвокат Панченко А.В. підтримали апеяційну скаргу, просили задовольнити її, з підстав викладених у ній.
ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений судом належним чином, клопотань про відкладення чи розгляду без його участі до суду не надходило, про причини неявки суд не повідомляв.
Згідно статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З урахуванням наведено та з огляду на приписи ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності ОСОБА_2 , який був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.
За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення представника позивача, відповідачки, та її представника, доповідь головуючого судді Желепи О. В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам рішення суду першої інстанції частково не відповідає.
Відповідно до частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року № 1875-IV, частини 2 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статей 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . 11.10.2018 між ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» (далі - Кредитор) та Комунальним підприємством (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» було укладено Договір №602-18 про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до п. 1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців щодо виконання ними грошових зобов'язань перед Кредитором з оплати спожитих до 01.05.2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у Додатку № 1 та Додатку № 2 до цього договору (п. 1.2 Договору).
Відповідно до Додатку № 1/2 до Договору цесії Позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення у розмірі 3437,73 грн., заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 15125,83 грн. за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 24-25).
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 року № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту укладання та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Отже, з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».
Звертаючись до суду, позивач вказував, що відповідачі користуються послугами, але не виконують зобов'язання по сплаті заборгованості за надані послуги з центрального опалення та постачання гарячої води. Свої зобов'язання відповідачі виконують неналежно, внаслідок чого виникла заборгованість.
Правовідносини з постачання централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (Послуги) регулюються Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Поставою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (Правила) та іншими нормативно-правовими актами у сфері житлово-комунальних послуг.
Крім того, з 01 травня 2018 року на них поширювалася дія Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції закону станом на цю дату.
Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відповідно до п. 11 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодних та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживач, який не має квартирних засобів обліку, оплачує послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями усіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку.
На виконання вимог Закону від 24 червня 2004 року КП «Київтеплоенерго» на основі типового договору підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085).
Надання послуг до 01 травня 2018 року мешканцям вказаного будинку здійснювалося на підставі Договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Постановою КМУ від 21.07.2005 № 630, який опублікований 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511).
Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору, затвердженого Постановою. Такі договори є договорами приєднання, а отже можуть бути укладені лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови.
Ч. 7 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції від 24 червня 2004 року, яка була чинна на час спірних правовідносин, було визначено, що договір про надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання, є договором приєднання.
Квартира АДРЕСА_2 під'єднана до внутрішньобудинкової системи теплопостачання, а отже відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води. Проте, відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Положеннями п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ч. 1 ст. 68 Житлового кодексу України, підп. 1 п. 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення встановлено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно з пунктами 5, 10 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно з ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
З огляду на те, що зобов'язання по оплаті вартості житлово-комунальних послуг покладається на споживача законом, відсутність оформленого між сторонами письмового договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати таких послуг (постанова Верховного Суду України від 30.10.2013 року у справі № 6-59цс13).
Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №755/14208/17-ц (провадження № 61-6040св19), постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, з яким також погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18)
Згідно з розрахунками позивача, сума заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 за період до 01 травня 2018 року становить: за спожиті послуги з централізованого опалення - 3437,73 грн, за послуги з централізованого постачання гарячої води 15 125,83 грн.
Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, так суд не звернув увагу, що ухвала про відкриття провадження та копія позову , які адресовувались ОСОБА_2 , повернулись до суду через не вірно зазначену адресу, що не вважається належним повідомленням про розгляд справи.
Таким чином, відповідач був позбавлений права подати заяву про застосування позовної давності в суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі подавали заяву про перегляд заочного рішення в якій просили застосувати позовну давність до вказаної заборгованості.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Як встановлено ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Як роз'яснено у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року за № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для нього.
Виходячи з наведеного, позовна давність застосовується лише у випадку обґрунтованості, доведеності позову.
Як вбачається із штампа вхідної кореспонденції позовну заяву про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги було подано до Дніпровського районного суду міста Києва 26 травня 2025року. При цьому, заявлено вимоги про стягнення заборгованості за період з липня 2015 року по листопад 2021 року.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зроблено правовий висновок про те, що перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу» (п. 59 Постанови).
Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS - CоV - 2" на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020 до 22.05.2020, дія якого постановами Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641 (з урахуванням змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956), від 09.12.2020 № 1236 продовжена до 30.06.2021.
Оскільки з позовом до суду Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»звернулось 26 травня 2025 року, апеляційний суд доходить висновку про пропуск позивачем позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за період з липня 2015 року по лютий 2017 року, про застосування якої заявлено відповідачами у справі.
Враховуючи викладене, позовні вимоги Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»про стягнення із відповідачів на користь позивача суми боргу за централізоване опалення та централізоване гаряче водопостачання підлягають задоволенню в межах строку позовної давності, а саме за період з березня 2017 року по 01 травня 2018 року.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про зменшення розміру заборгованості , що утворилась до 01 травня 2018 року за централізоване опалення з 3477.73 до 2776 грн 86 коп, інфляційної складової боргу за цей період до 442 грн 74 коп, 3% річних до 103 грн 85 коп, а також за централізоване гаряче водопостачання з 15125,83 грн. до 13 745 грн 05 коп, інфляційної складової боргу за цей період до 2191 грн 51 коп, 3% річних до 514 грн 03 коп.
Щодо решти заборгованості, яка утворилась після 01 травня 2018 року та складається з: заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 5032,68 грн (рахунок № НОМЕР_1 ); інфляційна складова боргу у розмірі 749,87 грн., три відсотки річних у розмірі 187,38 грн (рахунок № НОМЕР_2 );
заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 62374,23 грн (рахунок № НОМЕР_3 ); інфляційна складова боргу у розмірі 9293,76 грн, три відсотки річних у розмірі 2337,75 грн (рахунок № НОМЕР_2 );
заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 19389,20 грн (рахунок № НОМЕР_1 ); інфляційна складова боргу у розмірі 2397,13 грн, тривідсотки річних у розмірі 589,80 грн, пеня розмірі 717,59 грн (рахунок НОМЕР_2 );
заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 53178,52 грн (рахунок № НОМЕР_3 ); інфляційна складова боргу у розмірі 6729,98 грн, три відсотки річних у розмірі 1625,44 грн, пеня у розмірі 1977,62 грн (рахунок № НОМЕР_2 );
заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 518,80 грн; (НОМЕР_5);
заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 298,35 грн; (рахунок № НОМЕР_4 ),
колегія суддів погоджується з висновками суду про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення такої заборгованості, яка утворилась після 01 травня 2018 року, так як ті обставини, які суд вважав встановленим є доведеними, висновки суду про солідарний обов'язок відповідачів відповідають встановленим обставинам справи та вимогам Закону.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідачі не є власниками та не проживали у вказаній квартирі, оскільки така квартира ними була продана ще 23 вересня 2015 року.
Колегія суддів відхиляє вказані доводи, виходячи з наступного.
Згідно з статтею 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець зобов'язаний, зокрема забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.
Зі змісту ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» вбачається, що споживач, зокрема зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Крім того, зазначений обов'язок споживача оплачувати вчасно та в повному обсязі житлово-комунальні послуги, а також брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території, проведенню ремонту, визначений нормами ЖК України, а саме ст. ст. 68, 156, 162.
Відповідачі, зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , про що повідомила ОСОБА_1 у судовому засіданні в апеляційному суді, а отже отримують житлово-комунальні послуги та є їх споживачами.
Відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Слід зазначити, що відповідно до ч.3 ст. 9 Закону «Про житлово комунальні послуги» дієздатніособи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Норма в такій редакції діє з травня 2018 року. Отже з травня 2018 року, законодавець передбачив обов'язок, зареєстрованих осіб нести солідарну відповідальність за оплату комунальних послуг.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції 2017 року, споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
У пункті 29 Правил зазначено, що споживач має право на зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання).
Отже, споживач має право не сплачувати вартість житлово-комунальних послуг у випадку, якщо він подасть відповідну письмову заяву до надавача послуг та документально оформить свою відсутність в квартирі.
Якщо до надавачів послуг, чи до ЖЕКу не було письмового звернення з подачею доказів про не проживання, в установленому законом порядку, а такі докази суду не подані, особи, що фактично не проживали в квартирі, але були в ній зареєстровані не звільняються від обов'язку сплачувати витрати за надані позивачем послуги, солідарно з власниками житла.
Крім того, не зважаючи на те, що до травня 2018 року Законом було передбачено, що споживачами послуг є ті хто фактично їх отримав, всерівно було передбачено, що особи які не проживають і не отримують послуги повинні звертатись з відповідними заявами та фіксувати своє не проживання.
У постанові Верховного Суду від 02 вересня 2019 року в справі № 335/479/17 (провадження № 61-22435св18) викладено правовий висновок, згідно якого «проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від сплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено їх реєстрацію у зазначеній вище квартирі, а посилання ОСОБА_2 на те, що він є неналежним відповідачем спростовуються матеріалами справи, оскільки він зареєстрований у вказаній квартирі, а отже є користувачем наданих послуг.»
Також у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року в справі № 757/37752/18-ц (провадження № 61-11650св19) встановлено, що «звернення позивача із заявою у червні 2016 року, в якій він вказував, що його матір ОСОБА_2 у квартирі не проживає, не може бути підставою для перерахунку заборгованості, яка виникла за минулий час, оскільки таке зменшення розміру плати за послуги може враховуватись лише з часу звернення. Докази про те, що позивач або члени його сім'ї звертались із відповідними заявами до відповідача про зменшення розміру оплати до червня 2016 року, у матеріалах справи відсутні. Факт непроживання ОСОБА_3 у вказаній квартирі не підтверджено належними та допустимими доказами, а судами правомірно не прийнято до уваги договір оренди іншого житлового приміщення як такий, що підтверджує вказаний факт.
Відповідачами не надано доказів звернення до позивача із заявою про їх не проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 у спірний період та того, що вони бажають припинити отримання житлово-комунальних послуг зокрема, на час їх відсутності за вказаною адресою, а тому підстави для звільнення відповідачів від оплати житлово-комунальних послуг відсутні.
Надані відповідачами докази проживання за іншою адресою не можуть бути підставою для їх звільнення від оплати за житлово-комунальні послуги у спірний період за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки такі документи, разом із заявою та довідкою з місця проживання вони зобов'язані були надати до надавача послуг і у спірний період.
Крім того надана довідка про проживання не в м. Києві, на яку є посилання в апеляційній скарзі беззаперечно не доводить, що у спірний період відповідачі, які були зареєстровані у квартирі, щодо якої стягується борг не користувалась послугами за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а заочне рішення суду першої інстанції - зміні в частині розміру заборгованості, яка стягнута за період до 01 травня 2018 року.
Віднявши від стягнутої заборгованості районним судом, суму боргу, що була заявлена за період з пропуском позовної давності, апеляційний суд встановив, що загальний розмір заборгованості відповідачів за житлово-комунальні послуги, який підлягав стягненню становить 187 132 грн 12 коп.
Крім того, суд роз'яснює, що відповідачі мають право звернутись до власника з вимогами про відшкодування їм, стягнутої з них заборгованості, а позивач мав право заявляти позовні вимоги, як до всіх боржників разом так і до кожного з них окремо.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позовні вимоги задоволено частково на 98,8%, а тому з кожного відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір за подання позовної заяви до суду першої інстанції у розмірі 1495 грн.
Так, як апеляційна скарга була задоволена частково на 1,2%, тому з позивача на користь відповідачів підлягає стягненню сплачений ним судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 43 грн 60 коп.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Панченко Алла Віталіївна - задовольнити частково.
Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 14 липня 2025 року - змінити, зменшивши розмір стягнутої заборгованості до 187 132 (ста вісімдесят сім тисяч ста тридцяти двох) гривень, 12 копійок та розмір стягнутого судового збору з кожного відповідача на користь комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до 1495 (однієї тисячі чотириста дев'яносто п'яти) гривень, 83 копійок.
Стягнути з комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 43 (сорок три) гривні, 60 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 13 березня 2026 року
Головуючий О.В. Желепа
Судді Н.В. Поліщук
В.В. Соколова