Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/3214/2026
25 лютого 2026 року місто Київ
справа №758/3074/23
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Голуб С.А.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Комунального підприємства «Київпастранс» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Ковбасюк О.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Київпастранс» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-
В березні 2023 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив:
поновити його на роботі на посаді начальника відділу кадрів відокремленого підрозділу КП «Київпастранс» Служба енергетичного забезпечення та зв'язку;
стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу;
стягнути з КП «Київпастранс» на його користь 50000 грн. моральної шкоди.
В обґрунтування вимог посилався на те, що 18 серпня 2004 року він почав працювати у відокремленому підрозділі КП «Київпастранс» Служба енергетичного забезпечення та зв'язку на посаді начальника штабу цивільної оборони.
01 грудня 2005 року він був переведений на посаду начальника відділу кадрів, на якій пропрацював по 07 лютого 2023 року.
Вказував, що з 08 лютого 2023 року він був переведений на посаду електромонтера контактної мережі 5-го розряду, на якій пропрацював по 27 лютого 2023 року.
Зазначав, що на підставі наказу №52к від 27 лютого 2023 року його було звільнено з посади начальника відділу кадрів на підставі п.2 ст.40 КЗпП України у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.
Звільнення позивач вважає незаконним, стверджуючи, що 09 лютого 2023 року він написав заяву про звільнення з роботи по закінченню лікування за станом здоров'я та соціальної відпустки (як інваліда війни ІІІ групи з 2014 року), без зазначення дати звільнення. Така заява ним була написана як електромонтером, оскільки саме на цю посаду його було переведено з 08 лютого 2023 року, на підставі заяви, яку його змусив написати директор Служба енергетичного забезпечення та зв'язку.
Посилався на те, що по прибуттю на роботу 08 лютого 2023 року у нього різко погіршилося самопочуття, у зв'язку з чим він звернувся до чергового лікаря міської лікарні та йому було відкрите лікарняне, на якому він перебував до 15 лютого 2023 року.
Вказував, що уподальшому він був вимушений перервати лікування, оскільки отримав повідомлення, що з 13 по 26 лютого 2023 року він перебуває у соціальній відпустці.
16 лютого 2023 року нимбуло отримано лист №29/145 від 15 лютого 2023 року, у якому йому було запропоновано надати до відділу кадрів висновок МСЕК, у якому вказано, що позивачу протипоказана праця, що може бути підставою для звільнення за п.2 ст.40 КЗпП України.
Таку вимогу позивач вважає незаконною, стверджуючи, що у відповідача була наявна довідка МСЕК щодо нього, видана ще у 2014 році, згідно з якою йому протипоказані надмірні психо-емоційні навантаження та дозволена адміністративна праця з обмеженим об'ємом робіт.
Зазначав, що 15 лютого 2023 року йому було видано направлення на обов'язковий попередній медичний огляд як електромонтеру, за результатами проходження якого висновком медичної комісії було встановлено, що він непридатний до роботи за професією електромонтера контактної мережі.
Посилався на те, що у день звільнення 27 лютого 2023 року він, ознайомившись з наказом, з'ясував, що його звільнено з іншої посади, а саме - з посади начальника відділу кадрів та на підставі іншої заяви, яку він не писав, після чого його самопочуття знову погіршилося та у зв'язку з чим він знову перебував на лікарняному до 17 березня 2023 року.
Вказував, що 01 березня 2023 року він звернувся до директора із заявою про скасування наказу про звільнення, однак таку його заяву було проігноровано.
02 березня 2023 року він подав заяву про відкликання його заяви від 09 лютого 2023 року про звільнення як електромонтера, на що листом №29/26 від 13 березня 2023 року йому було повідомлено, що він звільнений з роботи за станом здоров'я 27 лютого 2023 року та відкликання заяви про звільнення неможливе, оскільки посада начальника відділу зайнята.
Зазначав, що заяву про звільнення з посади начальника відділу кадрів він не писав.
Посилався на те, що 15 лютого 2023 року йому видавалося направлення на проходження медичного огляду саме як електромонтера, тоді як огляд щодо можливості виконання ним роботи на посаді начальника відділу кадрів відносно нього не проводився.
Вказував, що внаслідок незаконного звільнення йому спричинено моральну шкоду, яка полягає в тому, що ним були втрачені нормальні життєві зв'язки, погіршився стан його здоров'я, зокрема, він переніс інсульт, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації життя як інваліда війни, а тому він просить стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 50000 грн.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 08 вересня 2025 рокупозов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ відокремленого підрозділу КП «Київпастранс» Служба енергетичного забезпечення та зв'язку №52к від 27 лютого 2023 року про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника відділу кадрів у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, п.2 ст.40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_2 з 28 лютого 2023 року на посаді начальника відділу кадрів відокремленого підрозділу КП «Київпастранс» Служба енергетичного забезпечення та зв'язку.
Стягнуто з КП «Київпастранс» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 лютого 2023 року по 27 серпня 2023 року у розмірі 103 416,72 грн. з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
Стягнуто з КП «Київпастранс» на користь ОСОБА_2 20000 грн. моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з КП «Київпастранс» в дохід держави судовий збір в сумі 2307,80 грн.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої інстанції, відповідач КП «Київпастранс» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
На обґрунтування вимог посилався на те, що із вимог позовної заяви вбачається, що позивач, маючи проблеми зі здоров'ям, які потребують постійного медичного нагляду, намагається поновитись на роботі. При цьому виконання посадових обов'язків начальником відділу кадрів пов'язане зі значним обсягом навантаження, необхідністю контактувати з великою кількістю працівників служби та постійного перебування на робочому місці.
Вказував, що КП «Київпастранс» виконало бажання позивача та звільнило його з займаної посади за станом здоров'я з виплатою належної вихідної допомоги. Усі документи долучені позивачем до матеріалів позовної заяви свідчать про його намір звільнитись, при цьому кожного разу датою звільнення позивач просив визначити дату закінчення лікування.
Зазначав, що усі роздруківки з сайту КНП «Центр первинної медико - санітарної допомоги №1» Солом'янського району м. Києва свідчать про наявність у позивача хвороб, які несумісні з виконанням його посадових обов'язків.
Посилався на те, що позивач в прохальній частині позовної заяви не просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Відокремленого підрозділу КП «Київпастранс» Служба енергетичного забезпечення та зв'язку від 27 лютого 2023 року №52к «Про припинення трудового договору».
Вказував, що оскільки, поновлення позивача на роботі без скасування наказу про його звільнення є передчасним та неможливим, можна констатувати, що позивач обрав неефективний та неналежний спосіб захисту своїх прав, а суд ухвалюючи оскаржуване рішення вийшов за межі позовних вимог.
12 січня 2026 року від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити з вищевказаних підстав.
Позивач в судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи та копії трудової книжки позивача, ОСОБА_2 на підставі наказу №36-к від 20 серпня 2004 року прийнято на роботу у відокремлений підрозділ КП «Київпастранс» Служба енергетичного забезпечення та зв'язку на посаду начальника штабу цивільної оборони.
Згідно наказу №76-к від 30 листопада 2005 року позивача переведено на посаду начальника відділу кадрів цього ж підрозділу.
Будь-які інші записи у трудовій книжці позивача, яка була оглянута судом першої інстанції у судовому засіданні, відсутні.
Відповідно до наказу Відокремленого підрозділу КП «Київпастранс» Служба енергетичного забезпечення та зв'язку від 07 лютого 2023 року №35к «Про переведення з посади на посаду ОСОБА_2 », ОСОБА_2 начальника відділу кадрів з 08 лютого 2023 року переведено на час дії воєнного стану на посаду електромонтера контактної мережі 5-го розряду Західного району ВПКМ та СЦБ, з оплатою праці по часовому тарифу 81,02 грн.
Підставою видачі наказу зазначено - заява ОСОБА_2 .
Згідно з наказом (розпорядженням) №01 від 07 лютого 2023 року ОСОБА_2 , електромонтеру контактної мережі ВПКМ та СЦБ, було надано додаткову відпустку як інваліду війни за 2023 рік тривалістю 14 днів - з 13 по 26 лютого 2023 року.
08 лютого 2023 року по підприємству видано наказ №27 «Про скасування наказу від 07 лютого 2023 року за №35к та №36к», яким, зокрема:
наказ №35к від 07 лютого 2023 року «Про переведення з посади на посаду ОСОБА_2 » з 08 лютого 2023 року вважати таким, що втратив чинність;
на час хвороби (лікарняного) начальника відділу кадрів ОСОБА_2 з 08 по 15 лютого 2023 року та додаткової відпустки за 2023 рік, як учасника бойових дій та інваліду війни з 13 по 26 лютого 2023 року у зв'язку з виробничою необхідністю тимчасово виконувати обов'язки начальника відділу кадрів на цей період призначити електромонтера контактної мережі 5 - го розряду СЦБ ВПКМ та СЦБ ОСОБА_3 .
Згідно з актом про відмову працівника від підпису про ознайомлення з наказом, 09 лютого 2023 року позивач відмовився від підпису про ознайомлення з наказом №27 від 08 лютого 2023 року «Про скасування наказу від 07 лютого 2023 року №35к та 36к».
У період часу з 08 по 15 лютого 2023 позивач перебував на лікарняному, що, зокрема, вбачаються із розрахункового листа за лютий 2023 року та із медичних висновків КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Солом'янського району м. Києва.
Факт та тривалість перебування позивача на лікарняному відповідачем не заперечуються.
27 лютого 2023 року видано наказ №52к «Про припинення трудового договору», згідно з яким ОСОБА_2 звільнено 27 лютого 2023 року з посади начальника відділу кадрів у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, п.2 ст.40 КЗпП України.
Підставою видачі такого наказу зазначено: заява ОСОБА_2 , довідка до акту огляду МСЕК серії АВ №0417005 від 21 жовтня 2014 року.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що роботодавцем було порушено процедуру його звільнення, оскільки його звільнено з посади на підставі заяви, яку він не писав, а сам наказ про звільнення не відповідає вимогам закону та містить суперечності, оскільки огляд щодо можливості виконання ним роботи на посаді начальника відділу кадрів відносно нього не проводився.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що звільнення відповідача відбулося у порядку, встановленому законом, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.
Частиною 1 статті 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.36 КЗпП підставами припинення трудового договору є: 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Згідно з п.2 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.
З аналізу ст.40 КЗпП України вбачається, що звільнення працівника за п.2 ст.40 КЗпП України можливе у випадках якщо виявлена невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі настала внаслідок: 1) недостатньої кваліфікації; 2) стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи; 3) відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.
При цьому невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі має бути доведено працівникові власником або уповноваженим ним органом, тому що саме вони є ініціаторами звільнення.
У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при розгляді справ про звільнення за пунктом 2 статті 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.
Фактами підтвердження невідповідності можуть бути:
щодо робітників - систематичне невиконання норм виробітку, порушення технологічної дисципліни та ін.;
щодо керівних працівників, спеціалістів і службовців - невчасне і неякісне виконання службових обов'язків, прийняття помилкових рішень, брак достатніх знань, наявність рішення атестаційної комісії тощо.
Одним із способів виявлення невідповідності працівника займаній посаді чи виконуваній роботі є проведення атестації.
Як вбачається з матеріалів справи, 09 лютого 2023 року позивач подав на ім'я директора Відокремленого підрозділу КП «Київпастранс» Служба енергетичного забезпечення та зв'язку заяву, в якій просив звільнити його з роботи по закінченню лікування за станом здоров'я, п.2 ст.40 КЗпП України та соціальної відпустки, як інваліда війни ІІІ групи з 2014 року, та виплатити вихідну допомогу, п.1 ст.44 КЗпП України.
До заяви було додано довідку до акту МСЕК.
Згідно довідки до акту огляду МСЕК серії АВ №0417005 ОСОБА_2 з 21 жовтня 2014 року встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок поранення (контузія), пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, довічно. ОСОБА_2 протипоказані надмірні психо-емоційні навантаження та дозволена адміністративна праця з обмеженим об'ємом робіт. Рекомендовано спостереження невролога, кардіолога, стаціонарне лікування.
Наявність у позивача статусу інваліда війни також підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 30 жовтня 2014 року.
За результатами розгляду заяви позивача від 09 лютого 2023 року про звільнення за станом здоров'я на підставі п.2 ст.40 КЗпП України, відповідач листом №29/145 від 15 лютого 2023 року повідомив позивачу про те, що надані ним до відділу кадрів документи не є підставою для звільнення за вищевказаною статтею, а також те, що він має надати відповідний документ, який підтверджує неможливість подальшого виконання ним трудових обов'язків. Цим же листом позивачу було запропоновано протягом семи робочих днів з моменту його отримання надати до відділу кадрів висновок МСЕК, у якому буде вказано, що йому протипоказана праця, що може бути підставою для звільнення на підставі п.2 ст.40 КЗпП України.
15 лютого 2023 року позивачу було видано направлення на проходження обов'язкового попереднього медичного огляду працівника.
Зі змісту вказаного документу вбачається, що воно було видано КП «Київпастранс» Служба енергетичного забезпечення та зв'язку позивачу як електромонтеру контактної мережі та за характеристикою умов праці «робота під напругою та на висоті».
Згідно з висновком медичної комісії, складеним за результатами такого огляду, ОСОБА_2 непридатний за професією електромонтером контактної мережі у несприятливих умовах праці.
Разом з цим, з наданих документів та пояснень сторін встановлено, що перевірка відповідності позивача займаній ним посаді начальника відділу кадрів не проводилася та його кваліфікація на такій посаді не перевірялася.
Відповідно доводи відповідача про те, що позивач за своїм станом здоров'я не міг виконувати роботу на посаді начальника відділу кадрів, оскільки виконання посадових обов'язків на такій посаді пов'язане зі значним обсягом навантаження, необхідністю контактувати з великою кількістю працівників служби та постійного перебування на робочому місці є необгрунтованими та не підтверджені належними доказами.
01 березня 2023 року позивач подав на ім'я директора Відокремленого підрозділу КП «Київпастранс» Служба енергетичного забезпечення та зв'язку заяву, в якій просив скасувати наказ №52к від 27 лютого 2023 року про його звільнення вказуючи на те, що у поданій ним заяві він просив звільнити його за станом здоров'я, а не у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, так як це зазначено у вказаному наказі.
Заяву про відкликання заяви про звільнення від 09 лютого 2023 року позивачем також було подано 02 березня 2023 року.
Листом №29/175/1 від 01 березня 2023 року позивачу було запропоновано з'явитися на роботу з метою ознайомлення з наказом №31 від 01 березня 2023 року «Про виправлення описки в наказі від 27 лютого 2023 року №52к».
Відомості щодо отримання вказаного листа позивачем в матеріалах справи відсутні.
Листом №29/206 від 13 березня 2023 року ОСОБА_2 повідомлено про неможливість відкликання його заяви про звільнення у зв'язку з тим, що він був звільнений з роботи за станом здоров'я 27 лютого 2023 року та посада начальника відділу кадрів вже зайнята.
Матеріалами справи також підтверджується, що із наказом про звільнення ОСОБА_2 ознайомився лише 13 березня 2023 року, що підтверджується його письмовими зауваженнями на зворотному боці вказаного документу. Позивач зазначив, що просить відмінити його заяву, як електромонтера контактних мереж про звільнення з роботи по закінченню хвороби та соціальної відпустки, а також вказав, що заяву як начальника відділу кадрів про звільнення він не подавав.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції вірно взяв до уваги доводи позивача про те, що із наказом про звільнення він не був ознайомлений та йому не було відомо про те, що його звільнено саме з посади начальника відділу кадрів.
Наданими відповідачем доказами підтверджується, що позивач 09 лютого 2023 року перебував на території підприємства, що було зафіксовано через систему контролю доступу на прохідній турнікету.
Разом із цим, вказана обставина не свідчить про те, що позивач мав можливість 09 лютого 2023 року ознайомитися із наказом, однак свідомо цього не зробив.
Позивачем в суді першої інстанції було заявлено клопотання про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи з метою вирішення питань чи виконано заяви про звільнення з роботи від 09 лютого 2023 року та підписи у таких заявах ОСОБА_2 .
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 16 листопада 2023 року призначено у справі судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експерту Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, попередивши експерта про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України.
Згідно з висновком експерта №389/24-32 від 08 серпня 2024 року, складеним за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, встановлено, що заява «Прошу вас звільнити мене з роботи по закінченню лікування за станом здоров'я, п.2 ст. 40 КЗпП України та соціальної відпустки (інваліда війни 3 гр з 2014 року) та виплатити вихідну допомогу, п1 ст.44 К3пП України» від 09 лютого 2023 року та підпис від імені ОСОБА_2 у цій заяві, - виконані ОСОБА_2 .
Заява «Прошу вас звільнити мене з роботи по закінченню додаткової відпустки УБД (інваліда війни) 27 лютого 2023 poку за станом здоров'я п.2 ст.40 К3пП» від 09 лютого 2023 та підпис від імені ОСОБА_2 у цій заяві, - виконані, ймовірно, не ОСОБА_2 ».
Колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що наказ відповідача від 08 лютого 2023 року №27 «Про скасування наказу від 07 лютого 2023 року за №35к та №36к» було видано заднім числом, оскільки у вказаному наказі зазначено: на час хвороби (лікарняного) начальника відділу кадрів ОСОБА_2 з 08 по 15 лютого 2023 року та додаткової відпустки за 2023 рік, як учасника бойових дій та інваліду війни з 13 по 26 лютого 2023 року у зв'язку з виробничою необхідністю тимчасово виконувати обов'язки начальника відділу кадрів на цей період призначити електромонтера контактної мережі 5 - го розряду СЦБ ВПКМ та СЦБ ОСОБА_3 .
Разом з тим, станом на 08 лютого 2023 року лікарняний у ОСОБА_2 був відкритий лише до 10 лютого 2023 року, а 10 лютого 2023 року був продовжений до 15 лютого 2023 року, що підтверджується довідкою огляду сімейного лікаря від 10 лютого 2023 року.
Колегія суддів, беручи до уваги направлення видане КП «Київпастранс» Служба енергетичного забезпечення та зв'язку 15 лютого 2023 року позивачу на обов'язковий попередній медичний огляд як електромонтеру, висновок медичної комісії, складений за результатами такого огляду про те, що ОСОБА_2 непридатний за професією електромонтером контактної мережі у несприятливих умовах праці, вважає, що вказані докази свідчать, що позивач не міг писати заяву про його звільнення 09 лютого 2023 року з посади начальника відділу кадрів.
Згідно з ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Разом із цим, відповідачем не надано доказів того, що позивачу пропонувалось переведення на іншу роботу або що переведення позивача на іншу роботу (посаду) було неможливим.
Підсумовуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що дії відповідача щодо звільнення позивача з посади начальника відділу кадрів є неправомірними, оскільки роботодавцем було порушено процедуру звільнення та порушено наведені вище норми трудового законодавства, у зв'язку з чим звільнення ОСОБА_2 з посади начальника відділу кадрів на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи є незаконним.
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Суд першої інстанції встановивши незаконність видачі наказу відокремленого підрозділу КП «Київпастранс» Служба енергетичного забезпечення та зв'язку №52к від 27 лютого 2023 року про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника відділу кадрів у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, п.2 ст.40 КЗпП України та відповідно незаконність звільнення ОСОБА_2 , дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для поновлення позивача на посаді начальника відділу кадрів відокремленого підрозділу КП «Київпастранс» Служба енергетичного забезпечення та зв'язку з 28 лютого 2023 року.
А відтак доводи апеляційної скарги про помилковість рішення суду першої інстанції щодо наявності підстав для поновлення позивача на роботі спростовуються вищевикладеним.
Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.
У разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період, за який він обраховується, є сталим для звільненого працівника.
Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.
Спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.
Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.
Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Також, позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі. (висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19).
У постанові Верховного Суду від 03 серпня 2023 року у справі №683/1256/22 зроблено висновок, що вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Відповідно до довідки про доходи, виданої відокремленим підрозділом Комунального підприємства «Київпастранс» Служба енергетичного забезпечення та зв'язку 26 лютого 2025 року №5, ОСОБА_2 працював у вказаному підрозділі на посаді начальника відділу кадрів та його заробітна плата в розрахунковому періоді становила: у грудні 2022 року (22 робочих дні) - 17637,00 грн; у січні 2023 року (22 робочих дні) - 17637,00 грн. Середньоденна заробітна плата: 801,68 грн.
Нарахування суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу обчислюється наступним чином: 129 (кількість робочих днів) х 801,68 грн. (середньоденна заробітна плата) = 103416,72 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 103416,72 грн. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов'язкових платежів при її виплаті.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди з наступних підстав.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав із боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто, негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв'язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.
Отже підставою для відшкодування моральної шкоди, згідно зі статтею 237-1 КЗпП України, є порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання ЦК України, який є основним актом цивільного законодавства України.
Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини «STANKOV v. BULGARIA», №68490/01, від 12 липня 2007 року).
Згідно роз'яснень, які викладені у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України, «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі №487/6970/20 (провадження №61-1132св22).
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди позивач повинен довести, які саме дії спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід враховувати, що порушення прав людини завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суд, який заслуховує сторін та встановлюють фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
В п.78 Рішення Європейського Суду з прав людини «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року суд зазначив, що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави.
Врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину його фізичних та душевних страждань, керуючись засадами розумності і справедливості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для компенсації моральної шкоди позивачу за рахунок відповідачау розмірі 20000 грн.
Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача про те, що позивач в прохальній частині позовної заяви не просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Відокремленого підрозділу КП «Київпастранс» Служба енергетичного забезпечення та зв'язку від 27 лютого 2023 року №52к «Про припинення трудового договору», однак суд ухвалюючи рішення визнав незаконним та скасував наказ відокремленого підрозділу КП «Київпастранс» Служба енергетичного забезпечення та зв'язку №52к від 27 лютого 2023 року про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника відділу кадрів у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, п.2 ст.40 КЗпП України.
Оскільки суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про незаконність наказу Відокремленого підрозділу КП «Київпастранс» Служба енергетичного забезпечення та зв'язку від 27лютого 2023 року №52к «Про припинення трудового договору», а відтак колегія суддів вважає, що достатнім та належним способом захисту трудових прав позивача є вимога про поновлення ОСОБА_2 на роботі.
Крім того, як вбачається з наказу Відокремленого підрозділу КП «Київпастранс» Служба енергетичного забезпечення та зв'язку від 09 вересня 2025 року №238к «Про поновлення на роботі ОСОБА_2 за рішенням суду» наказ «Про звільнення ОСОБА_2 » від 27 лютого 2023 року №52к скасовано.
Отже, рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 вересня 2025 року про визнання незаконним та скасування наказу відокремленого підрозділу Комунального підприємства«Київпастранс» Служба енергетичного забезпечення та зв'язку №52к від 27 лютого 2023 року про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника відділу кадрів у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, п.2 ст.40 КЗпП України підлягає скасуванню.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.367, 368, 375, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу відповідача Комунального підприємства «Київпастранс» - задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 вересня 2025 року про визнання незаконним та скасування наказу відокремленого підрозділу Комунального підприємства«Київпастранс» Служба енергетичного забезпечення та зв'язку №52к від 27 лютого 2023 року про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника відділу кадрів у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, п.2 ст.40 КЗпП України скасувати.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 13 березня 2026 року.
Головуючий:
Судді: