вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" березня 2026 р. Справа№ 910/14782/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Буравльова С.І.
суддів: Андрієнка В.В.
Шапрана В.В.
секретар судового засідання Рибчич А.В.
за участю представників:
від позивача - Задніпряний В.В.;
від відповідача - не з'явилися;
від третьої особи - не з'явилися.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду м. Києва від 30.09.2025 р. (повний текст складено 07.10.2025 р.)
у справі № 910/14782/23 (суддя - Шкурдова Л.М.)
за позовом ОСОБА_1
до 1. Київської обласної (військової) державної адміністрації,
2. Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Сквира Київської області"
про визнання недійсним протоколу, визнання недійсним статуту, визнання протиправним та скасування розпорядження, скасування запису про державну реєстрацію,
ОСОБА_1 (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) звернувся з позовом до Київської обласної (військової) державної адміністрації, Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) м. Сквира Київської області", в якому просив суд:
- визнати недійсним протокол №1 Релігійної громади Свято-Успенської парафії Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви м. Сквира Київської області від 28.07.2022 р.;
- визнати недійсним статут Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) м. Сквира Київської області" у новій редакції, зареєстрований розпорядженням голови Київської обласної (військової) державної адміністрації від 13.12.2022 р. №939 "Про реєстрацію статутів релігійних організацій";
- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Київської обласної (військової) державної адміністрації від 13.12.2022 р. №939 "Про реєстрацію статутів релігійних організацій", яким зареєстровано статут Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) м. Сквира Київської області" (нова редакція);
- скасувати запис про державну реєстрацію № 1003461070004000669 від 14.02.2023 р. 11:22:45 змін до відомостей про Релігійну організацію "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) м. Сквира Київської області" (код 22209077), які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що він не згодний із рішенням загальних зборів членів релігійної громади, на яких було прийнято нову редакцію статуту, реєстрацію якого здійснено розпорядженням голови Київської обласної (військової) державної адміністрації №939 від 13.12.2022. Рішення, яким змінено канонічну підлеглість (з Української Православної Церкви на Православну Церкву України), прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати. Позивач вважає збори нечинними та неправомочними, і як наслідок, нову редакцію статуту недійсною, реєстрація якої проведена всупереч нормам Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Настоятелем не скликалися та не проводилися (в порядку, визначеному статутом Релігійної організації "Українська Православна Церква Свято-Успенська парафія" м. Сквира Київської області) парафіяльні збори щодо зміни канонічного підпорядкування. Спірне розпорядження про реєстрацію статуту у новій редакції прийнято з порушенням положень законодавства, а саме п. 1 ч. 4 ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (відповідачем-1 було прийнято спірне розпорядження не зважаючи на те що, для його прийняття заявником були подані документи не у повному обсязі, відомості, зазначені у заяві про державну реєстрацію, не відповідали відомостям, зазначеним у документах, документи подані неповноважною особою).
Рішенням Господарського суду м. Києва від 30.09.2025 у справі №910/14782/23 відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову.
Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким:
- визнати недійсним протокол №1 Релігійної громади Свято-Успенської парафії Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви м. Сквира Київської області від 28.07.2022 р.;
- визнати недійсним статут Релігійної громади Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) м. Сквира Київської області" (Код ЄДРПОУ 22209077) в новій редакції, зареєстрований розпорядженням Голови Київської обласної військової адміністрації від 13 грудня 2022 року №939 "Про реєстрацію статутів релігійних організацій", та на підставі чого внесено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1003461070004000669 від 14.02.2023 р.11:22:45;
- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Київської обласної військової адміністрації від 13.12.2022 року №939 "Про реєстрацію статутів релігійних організацій", яким зареєстровано статут Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) м. Сквира Київської області" (Код ЄДРПОУ 22209077) (нова редакція).
- скасувати запис про державну реєстрацію №1003461070004000669 від 14.02.2023 р.11:22:45 змін до відомостей про Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) м. Сквира Київської області" (Код ЄДРПОУ 22209077), які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано норми матеріального права.
Основні доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- оспорювані збори громадян скликані та проведені не у відповідності до вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статуту релігійної громади. Збори громадян, на підставі яких внесено зміни до Статуту скликані та проведені не у відповідності до вимог закону, не були загальними зборами релігійної громади, а відтак не були правомочні приймати рішення щодо релігійної громади;
- новою редакцією статуту релігійної громади порушено право позивача на свободу світогляду і віросповідання, а саме проти його волі змінено канонічне та організаційне підпорядкування релігійної організації іншому релігійному центру (управлінню), тобто з Української Православної Церкви на Православну Церкву України, що є порушенням ст. 35 Конституції України, згідно якої право на свободу світогляду і віросповідання включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність;
- релігійна громада, членом якої є позивач, зазнала неправомірного втручання у свою діяльність, за відсутності реального волевиявлення членів релігійної організації була підпорядкована іншому релігійному управлінню (центру), у зв'язку з чим наявне порушення охоронюваних державою прав, оскільки держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях певним релігійним центрам;
- у зв'язку з прийняттям спірного розпорядження №939 від 13.12.2022 "Про реєстрацію статутів релігійних організацій" відповідачем-1 було порушено права та законні інтереси позивача, як керівника та члена релігійної громади, зокрема, щодо представництва прав та обов'язків релігійної громади, проведено реєстрацію статуту релігійної парафії та змінено її найменування в порушення встановленого порядку реєстрації.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі №910/14782/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шапран В.В., Андрієнко В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №910/14782/23, справу призначено до розгляду на 16.12.2025 та встановлено іншим учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Через систему "Електронний суд" 28.11.2025 від Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Сквира Київської області" надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач-2 просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення без змін.
Заперечуючи проти доводів скарги відповідач-2 відмічає наступне:
- ні законодавством України, ні статутом релігійної громади м. Сквира не визначено порядку обліку членів релігійної громади. Отже, членом релігійної громади м. Сквира можна вважати будь-яку православну особу, яка є віруючою, відвідує церковні богослужіння і проживає в населеному пункті, в якому проводилися загальні збори релігійної громади;
- лише статут самої релігійної громади може регулювати усі внутрішні питання релігійної громади, в тому числі і питання членства, а не статут релігійного об'єднання, яким є статут управління Української Православної Церкви;
- із заявою про реєстрацію нової редакції статуту релігійної громади може звертатися не лише керівник релігійної громади, а й уповноважений від самої релігійної громади представник;
- оскільки на загальних зборах членів релігійної громади приймалося рішення лише про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях і, як наслідок, про прийняття статуту цієї релігійної громади у новій редакції, в той час як жодного рішення щодо відвідування церкви не приймалося, відсутні підстави вважати, що відбулося втручання у право позивача на свободу віросповідання;
- у відповідача-2 були відсутні підстави для відмови у реєстрації статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Сквира Київської області";
- позовна вимога про скасування запису про державну реєстрацію №1003461070004000669 від 14.02.2023 є неналежним способом захисту.
До суду 01.12.2025 від Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Сквира Київської області" надійшли додаткові пояснення, згідно яких відповідач-2 вказує, шо з 23.09.2024 в Україні заборонена діяльність релігійних організацій, які або безпосередньо афілійовані з Російською православною церквою, або афілійовані з релігійною організацією, яка у свою чергу, афілійована з Російською православною церквою. Водночас позивач намагається відновити підлеглість релігійної громади Київській єпархії Української Православної Церкви і відповідно, Київській Митрополії Української Православної Церкви, як релігійному центру, яка відповідно до наказу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.08.2025 №Н-127/11 є релігійною організацією, що визнана афілійованою з Російською православною церквою та діяльність якої в Україні не допускається.
15.12.2025 Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Сквира Київської області" направила до суду клопотання про розгляд справи без участі відповідача-2.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 відкладено розгляд справи №910/14782/23 до 27.01.2026.
У судовому засіданні 27.01.2026 оголошено перерву у розгляді справи №910/14782/23 до 17.02.2026.
У судовому засіданні 17.02.2026 оголошено перерву у розгляді справи №910/14782/23 до 10.03.2026.
10.03.2026 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача-2.
У призначене засідання суду 10.03.2026 з'явився представник позивача, натомість представники інших учасників справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.
Оскільки відповідач-2 просив суд здійснювати розгляд справи без його участі, відповідач-1 повідомлений про розгляд апеляційної скарги, неявка у судове засідання їх представників не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника скаржника, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Зі встановлених місцевим господарським судом обставин даної справи убачається, що 20.01.1992 парафіяльними зборами Свято-Успенської парафії Київської єпархії Української Православної Церкви м. Сквира Київської області прийнято статут Релігійної громади Свято-Успенської парафії Київської єпархії Української Православної Церкви м. Сквира Київської області, який зареєстровано розпорядженням представника Президента України у Київській області №263 від 23.07.1992.
Відповідно до п. 4 розділу 1 статуту Свято-Успенської парафії Київської єпархії парафія здійснює свою діяльність при дотриманні чинного законодавства, статуту Української Православної Церкви, статуту Київської єпархії, а також цього статуту.
Згідно з п. п. 6, 7 розділу 1 статуту парафія у своїй релігійній та адміністративно-фінансовій діяльності підзвітна єпархіальному архієрею, володіє правами юридичної особи у рамках, визначених цим статутом, статутом Української Православної Церкви та статутом Київської єпархії.
Органами парафіяльного управління є парафіяльні збори, очолювані настоятелем та парафіяльна рада, підзвітна настоятелю (п. 8 розділу 2 статуту).
За змістом п. 9 розділу 2 статуту парафіяльні збори складаються з парафіяльних віруючих, кліриків та мирян, які досягли 18-річного віку, визнають обов'язковість статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті. Парафіяльні збори скликаються настоятелем, парафіяльною радою (або за благословенням єпархіального архієрея благочинним) не рідше ніж один раз на рік.
Згідно з п. 14 розділу 2 статуту парафію очолює настоятель, якого призначає єпархіальний архієрей.
Відповідно до п. п. 37, 38 розділу 5 статуту останній підлягає реєстрації у державних органах після його затвердження єпархіальним архієреєм Київської єпархії Української Православної Церкви, зміни та доповнення цього статуту можуть вноситись виключно зі згоди єпархіального архієрея.
З позову слідує, що указом Архієпископа Білоцерківського і Богуславського Митрофана №14 від 24.06.2010 протоієрея ОСОБА_3 призначено настоятелем Свято-Успенського храму м. Сквира та виконуючим обов'язки Голови Парафіяльної Ради.
28.07.2022 відбулися загальні збори Релігійної громади Свято-Успенської парафії Київської єпархії Української Православної Церкви м. Сквира Київської області, на розгляд яких були винесені такі питання:
1. Обрання голови і секретаря загальних зборів.
2. Обрання складу лічильної комісії парафіяльних зборів Релігійної громади.
3. Встановлення списку членів загальних зборів Релігійної громади.
4. Зміна підлеглості Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об'єднання - Православної церкви України.
5. Зміна найменування Релігійної громади.
6. Погодження змін до статуту Релігійної громади єпархіальним архієреєм Релігійної громади.
7. Внесення змін та прийняття статуту Релігійної громади шляхом викладення його в новій редакції.
8. Зміни у поминаннях під час здійснення богослужінь.
9. Припинення повноважень керівника Релігійної громади.
10. Обрання складу парафіяльної ради Релігійної громади.
11. Обрання складу ревізійної комісії Релігійної громади.
12. Уповноваження на підписання протоколу загальних зборів.
13. Проведення реєстрації статуту Релігійної громади в новій редакції та державної реєстрації змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Рішення, що ухвалені цими зборами, оформлені протоколом №1.
Додатком №1 до вказаного протоколу затверджено список членів парафіяльних зборів Релігійної громади Свято-Успенської парафії Київської єпархії Української Православної Церкви м. Сквира Київської області у кількості 333 особи.
Згідно з протоколом всього до складу зборів входили 364 особи, на зборах були присутніми 333 особи, які ідентифікували себе як члени цієї релігійної громади, головою зборів обрано ОСОБА_4 , а секретарем - ОСОБА_5 , які підписали протокол (справжність підписів цих осіб посвідчено нотаріусом 08.02.2023).
З усіх питань збори прийняли позитивні рішення (проголосували 299 осіб "за", 4 особи "проти"), зокрема:
- змінено підлеглість Релігійної громади у канонічних та оганізаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об'єднання - Православної Церкви України, а також визначено, що Релігійна громада канонічно та організаційно підпорядковується Управлінню Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) та Київській Митрополії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), є підзвітною єпархіальним зборам та єпархіальному архієрею Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України);
- змінено офіційне найменування релігійної громади та визначено нове - Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) м. Сквира Київської області";
- викладено та прийнято статут Релігійної громади в новій редакції;
- припинено повноваження керівника Релігійної громади Хомишака Андрія Володимировича;
- обрано головою парафіяльної ради Релігійної громади Редюк Олену Олександрівну, помічником голови - Гузя Сергія Володимировича та скарбника - ОСОБА_6 , строком на три роки;
- вирішено провести державну реєстрацію статуту Релігійної громади у новій редакції, державну реєстрацію змін до відомостей про Релігійну громаду, уповноважено Скакевича Віктора Івановича на представництво інтересів Релігійної громади перед органами державної влади.
30.08.2022 р. уповноважений загальними зборами ОСОБА_7 на представництво інтересів Релігійної громади перед органами державної влади, звернувся із заявою до Київської обласної (військової) державної адміністрації щодо реєстрації статуту релігійної організації в новій редакції.
У п. п 1.1, 1.2 статуту відповідача-2 у новій редакції було визначено, що релігійна організація є складовою частиною релігійного об'єднання Православної Церкви України. Релігійна організація канонічно та організаційно підпорядковується Управлінню Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) та Київській Митрополії Української Православної Церкви (Православної церкви України), підзвітною єпархіальним зборам та єпархіальному архієрею Київської єпархії.
Згідно з п. 1.8 статуту у новій редакції юрисдикція парафії поширюється на територію міста Сквира Київської області України.
На підставі розпорядження голови Київської обласної (військової) державної адміністрації №939 "Про реєстрацію статутів релігійних організацій" від 13.12.2022 прийнято рішення зареєструвати статут Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) м. Сквира Київської області" (нова редакція).
В подальшому, 14.02.2023 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу" (код 22209077), номер запису 1003461070004000669.
Вважаючи вказані дії та рішення незаконними, позивач звернувся з даним позовом до суду (з урахуванням заяви про зміну предмета позову), в обґрунтування якого посилався на те, що парафіяльні збори, що відбулися 28.07.2022 в м. Сквира Київської області, проводилися за участі людей, які не були членами релігійної громади, з порушенням положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статуту вказаної релігійної громади.
На переконання позивача, фіктивним рішенням загальних зборів релігійної громади м. Сквира Київської області, оформленим протоколом №1 від 28.07.2022, без згоди членів такої релігійної громади змінено підлеглість релігійної громади від Української Православної Церкви до Православної церкви України, прийнято рішення виключити дані про позивача як керівника релігійної організації, прийнято статут у новій редакції. Зміна підлеглості релігійної громади від Української Православної Церкви до Православної церкви України відбулася без згоди самих членів релігійної громади та не у спосіб, визначений статутом і законодавством, а також без дотримання процедури державної реєстрації статуту релігійної організації у новій редакції.
Також, позивач посилався на порушення відповідачами положень Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" та Закону України "Про місцеві державні адміністрації", оскільки заява про реєстрацію статуту в новій редакції подана неуповноваженою на такі дії особою.
Позивач також зазначав, що неправомірним розпорядженням голови Київської обласної (військової) державної адміністрації №939 від 13.12.2022 порушено його права та законні інтереси, як керівника та члена релігійної громади, проведено реєстрацію статуту релігійної організації та змінено її найменування з порушенням встановлено порядку.
У відзиві на позовну заяву відповідач-2 заперечив проти задоволення вимог позивача з огляду на їх безпідставність та недоведеність.
Зокрема, відповідач-2 вказав на відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача в частині вимог про визнання протиправним та скасування розпорядження голови адміністрації та запису про державну реєстрацію змін з огляду на обрання неналежного способу захисту прав. Кількість населення м. Сквира Київської області (15165 осіб) не вказує на кількість членів релігійної громади, оскільки мешканці м. Сквира можуть сповідувати іншу релігію або взагалі не належати до жодної конфесії. Із заявою про реєстрацію нової редакції статуту релігійної громади може звертатись не лише керівник релігійної громади, а й уповноважений від самої релігійної громади представник.
Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, дійшов наступних висновків:
- враховуючи, що ні законодавство України, ні статут релігійної організації (у редакції 1992 року) не містить поняття фіксованого членства в релігійній громаді та визначеної процедури прийняття в члени релігійної громади, суд відхиляє посилання позивача на те, що рішення парафіяльних зборів від 28.07.2022, оформлені протоколом №1, були прийняті особами, що не були її членами. Разом з тим, позивач не надав суду доказів на спростування членства в релігійній громаді м. Сквира Київської області осіб, які брали участь у загальних зборах цієї релігійної громади 28.07.2022;
- відсутність врегульованого порядку прийняття членів у релігійну громаду не може нівелювати прав релігійної громади на прийняття рішень про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту;
- з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21 щодо визначення критеріїв, яким мають відповідати члени релігійної громади, які брали участь у загальних зборах релігійної громади, що приймали оспорювані рішення про зміну підлеглості у канонічних питаннях та прийняття в новій редакції статуту, при відсутності визначеного у статуті релігійної громади в редакції на момент проведення оспорюваних загальних зборів, порядку прийняття до членів релігійної громади, фіксованого членства. Такими критеріями, відповідність яким може бути об'єктивно встановлена, з перелічених є досягнення 18-річного віку і регулярне відвідування богослужіння. З наявного у матеріалах реєстраційної справи протоколу №1 від 28.07.2022 та додатку №1 до нього вбачається, що на зборах були присутні 333 особи. З огляду на відсутність даних, які б дозволяли перевірити регулярне відвідування богослужіння, варто враховувати критерій територіального зв'язку, тобто проживання у місцевості, де діє релігійна громада, оскільки відповідність цьому критерію робить можливим виконання умови про регулярне відвідування богослужіння. З інформації, що внесена за результатами зборів до додатку №1 до протоколу, вбачається відповідність учасників спірних зборів критерію територіального зв'язку, а також досягнення вказаними особами 18-річного віку. Доказів на спростування наведеного позивачем суду не надано;
- з огляду на викладене, судом відхилені посилання позивача на те, що у зборах брали участь особи, які не є членами релігійної громади, оскільки саме позивач стверджував, що оспорювані рішення загальних зборів релігійної громади приймались особами, які не були членами цієї громади, відповідно саме він мав довести, на чому ґрунтуються такі твердження, тобто вказати на критерії, які дозволяли б суду встановити, чи є певна особа членом громади;
- умови статуту не суперечать вимогам чинного законодавства. Навпаки, він був прийнятий на загальних (парафіяльних) зборах та приведений у відповідність до вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" згідно з розділом II Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи";
- для реєстрації статуту релігійної громади у новій редакції уповноважений на підставі протоколу парафіяльних зборів представник релігійної організації ОСОБА_7 дотрималась вимог ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та подав підписану ним заяву з переліком документів, які визначені вказаною статтею;
- враховуючи висновок суду про недоведеність позивачем як порушення вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", так і порушення його прав при ухваленні оспорюваного рішення загальних зборів громади, а також з огляду на неподання позивачем доказів суперечності статуту у новій редакції нормам законодавства та не зазначення позивачем положень статуту, що, на думку останнього, порушують його права чи охоронювані законом інтереси, у суду відсутні підстави для визнання такого статуту недійсним;
- за встановлених обставин необґрунтованості аргументів позивача щодо порушень при проведенні державної реєстрації нової редакції статуту, оскільки чинним законодавством саме релігійну громаду наділено виключною компетенцією вирішення питань щодо зміни канонічного підпорядкування та затвердження нової редакції статуту, судом не встановлено порушення Київською обласною державною (військовою) адміністрацією положень ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" при прийнятті розпорядження №939 від 13.12.2022, яким зареєстровано нову редакцію статуту відповідача-2;
- враховуючи чинність спірного рішення парафіяльних зборів, а також прийнятого на таких зборах статуту релігійної організації в новій редакції, як наслідок, законність підстав для вчинення державним реєстратором змін до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні вимог позивача в частині скасування запису про державну реєстрацію №1003461070004000669 від 14.02.2023 11:22:45 щодо змін до відомостей відносно відповідача-2;
- позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування розпорядження голови Київської обласної військової адміністрації (начальника обласної військової адміністрації) №939 від 13.12.2022, яким зареєстровано статут відповідача-2 у новій редакції, та скасування записів про державну реєстрацію змін до відомостей в Єдиному державному реєстрі, є неналежним способом захисту порушених прав.
З наведеними вище висновками Господарського суду міста Києва в їх сукупності погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено у ст. 16 ЦК України. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.
Частиною 1 ст. 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 2 ст. 11 ГПК України).
В силу ч. 1 ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення гарантованого Конституцією України права на свободу світогляду і віросповідання не підлягає обмеженню законом інакше, ніж в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (ч. 2 ст. 35 Конституції України).
Подібна норма закріплена також у ст. 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", відповідно до якої кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Частина 3 ст. 35 Конституції України визначає, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.
Згідно зі ст. 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Релігійна організація зобов'язана додержуватися вимог чинного законодавства і правопорядку.
Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України (ч. ч. 2 та 4 ст. 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").
Стаття 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначає, що релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
Частинами 3-9 статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому ст. 14 цього закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого ст. 18 цього закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов'язковим.
У позовній заяві в редакції заяви про зміну предмета позову позивач, зокрема, просив суд визнати недійсним протокол №1 Релігійної громади Свято-Успенської парафії Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви м. Сквира Київської області від 28.07.2022, як такий, що прийнятий неуповноваженими особами.
Разом з тим, в судовому порядку може бути визнано недійсним рішення загальних зборів учасників, а не протокол, оскільки протокол є лише документом, який фіксує факт прийняття рішення загальними зборами.
У той же час, виходячи зі змісту положень ст. 5 ГПК України, у даному випадку встановленню підлягають обставини порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача рішенням загальних зборів, що дозволило б здійснити захист таких порушених прав (у разі встановлення такого факту) шляхом визнання недійсними рішень парафіяльних зборів організації, який є ефективним способом захисту. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №910/1942/22.
В цьому контексті позивач стверджував, що рішення загальних зборів членів релігійної організації прийняті особами, які не мали правоздатності на їх прийняття, оскільки не були членами релігійної громади, з порушенням вимог чинного законодавства та процедури, визначеної статутом.
Колегія суддів зауважує, що чинне законодавство не визначає порядку вступу, прийняття до складу членів релігійної громади, їх обліку, а залишає вирішення цього питання самій громаді.
Так, 17.01.2019 Верховна Рада України прийняла Закон №2673-VIІI "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи".
Цей закон був розроблений, оскільки "конституційне право віруючих громадян та створених ними громад щодо вільного релігійного вибору виявляється ускладненим, а часом таким, який неможливо реалізувати. Відсутність вищезазначеної унормованості процедури та механізму зміни приналежності релігійних громад призводить до підвищеної конфліктності в релігійному середовищі" (з пояснювальної записки до проекту Закону від 23.02.2016 №4128).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21, здійснивши аналіз положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", дійшла таких висновків:
"Законодавець установив механізм, за яким рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, і такі збори можуть скликатися її членами.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).
При цьому, законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, а також у питаннях членства на таких засадах:
- членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади;
- релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням)".
Відповідно до ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Згідно зі ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу (ст. 98 ЦК України).
Стаття 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" у редакції від 15.03.2022 жодним чином не обмежувала чи перешкодила релігійній організації на власний розсуд визначати, в який спосіб вона вирішуватиме, чи приймати нових членів, визначатиме критерії членства та процедуру обрання органів управління.
З точки зору ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосованої разом зі ст. 11, це були рішення, які лежать у площині приватного права та які не мають бути об'єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб чи підпадають під обмеження, встановлені пунктами 2 ст. 9 та 11 Конвенції. Іншими словами, держава не може зобов'язати легально існуюче приватно-правове об'єднання прийняти нових та виключити обраних членів. Втручання такого роду суперечитиме свободі релігійних об'єднань вільно регулювати свою поведінку та вільно вести свої справи (пункти 146, 150 рішення Європейського суду з прав людини від 14.07.2007 у справі "Свято-Михайлівська Парафія" проти України").
У зазначеному вище рішенні Європейський суд з прав людини вказав, що релігійні об'єднання вправі визначати на власний розсуд спосіб, в який вони прийматимуть нових та виключатимуть існуючих членів. Внутрішня структура релігійної організації та норми, що регулюють членство в ній, мають розглядатися як спосіб, в який такі організації виражають їх погляди та дотримуються своїх релігійних традицій. Суд вказав, що право на свободу віросповідання виключає будь-які повноваження держави оцінювати легітимність способу вираження релігійних поглядів.
У пунктах 52, 147, 151 рішення у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 зазначено, що Верховний Суд у складі трьох суддів відхилив касаційну скаргу громади-заявника, тому що положення статуту Парафії суперечили відповідному законодавству. Колегія також зазначила, що положення статуту відносно фіксованого членства суперечили законодавству, оскільки не дозволяли більшості релігійної групи проявляти свої релігійні переконання шляхом участі в управлінні церковними справами. Зокрема, Верховний Суд України зазначив: "...статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Оскільки діюче законодавство не передбачає обов'язкового чи іншого фіксованого членства віруючих даного віросповідання, в правовому значенні парафіяльні збори та загальні збори релігійної громади є поняттями тотожними, судова колегія виснувала, що пункти 2.12, 2.13 статуту не повністю відповідають діючому законодавству, що призвело до фактичного усунення від вирішення статутних питань більшості релігійної громади і порушення їх права на віросповідання". Європейський суд з прав людини визнав, що не є "належними та достатніми" висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду від 21.04.2000, що вимога "фіксованого членства" в релігійній організації не була закріплена законодавчо та що "збори парафіян" та "загальні збори релігійної групи" збігаються за значенням, і, таким чином, що права більшості релігійної групи та їх права на віросповідання були порушені. Суд вважав, що внутрішня організація Парафії чітко визначена статутом. Органи державної влади, включно з судами, знехтували цією внутрішньою структурою Парафії як приватноправового об'єднання, зазначивши, що відповідна релігійна група була лише меншістю з "постійного складу релігійної групи", яка складалась близько з 300 осіб, які не були запрошені взяти участь в Парафіяльних зборах, хоча вони й є частиною групи.
У той же час, дотримання принципу вільного волевиявлення, визначеного в ч. 2 ст. 8 "Про свободу совісті та релігійні організації", здійснюється шляхом реалізації права на свободу совісті, закріпленого в ст. 3 цього закону, а правом на прийняття рішення про включення нових та виключення існуючих членів релігійної громади володіє виключно релігійна громада, яка приймає таке рішення в порядку визначеному статутом (положенням).
Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, статутом відповідача-2 у редакції 1992 року не встановлено будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади. Не визначено такого порядку і Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації".
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.07.2024 у справі №902/1283/21, безпідставним є ототожнення членства у релігійній громаді та членство у вищому органі управління парафії Парафіяльних зборів. Ані законодавство України, ані статут релігійної громади не містить поняття фіксованого членства в релігійній громаді, не містить визначену процедуру прийняття до членів релігійної громади.
З огляду на вказане, а також враховуючи, що ні законодавство України, ні статут релігійної організації у редакції 1992 року не містить поняття фіксованого членства в релігійній громаді та визначеної процедури прийняття в члени релігійної громади, безпідставними є посилання позивача на те, що рішення парафіяльних зборів від 28.07.2022, оформлені протоколом №1, прийняті особами, що не були її членами.
Водночас, позивач не надав суду доказів на спростування членства в релігійній громаді м. Сквира Київської області осіб, які брали участь у загальних зборах цієї релігійної громади 28.07.2022.
Відсутність врегульованого порядку прийняття членів у релігійну громаду не може нівелювати прав релігійної громади на прийняття рішень про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту.
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21: "… у питанні наявності порушеного права, що є підставою для звернення до суду, необхідно враховувати, що право на свободу віросповідання включає забезпечення вільної можливості сповідувати свою релігію, дотримуватися релігійної практики та релігійних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими єдиновірцями".
Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові також виходила з того, що законодавець у ч. 8 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" закріпив правило, спрямоване на захист права на свободу віросповідання частини громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості: вона має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Тому, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що самим визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання.
Велика Палата Верховного Суду у даній постанові також вказала, що завданням суду є визначення того, чи заходи, вжиті на національному рівні, є виправданими та пропорційними, а також наскільки виправданим є втручання суду у внутрішні справи релігійної громади.
Судом першої інстанції вірно враховано, що при визначенні критеріїв, яким мали відповідати члени релігійної громади, які брали участь у загальних парафіяльних зборах громади та прийняли оспорювані позивачем рішення, слід враховувати встановлені у п. 9 розділу 2 статуту в редакції 1992 року релігійної громади критерії членів парафіяльних зборів, до яких належить досягнення 18-річного віку, визнання обов'язковості статуту про управління УПЦ, регулярна участь у богослужінні, сповідування, перебування у канонічному послухові до настоятеля, не перебування такої особи під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.
З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21, щодо визначення критеріїв, яким мають відповідати члени релігійної громади, які брали участь у загальних зборах релігійної громади, що приймали оспорювані рішення про зміну підлеглості у канонічних питаннях та прийняття в новій редакції статуту, при відсутності визначеного у статуті релігійної громади в редакції на момент проведення оспорюваних загальних зборів, порядку прийняття до членів релігійної громади, фіксованого членства.
Такими критеріями, відповідність яким може бути об'єктивно встановлена, з перелічених є досягнення 18-річного віку і регулярне відвідування богослужіння.
З наявного у матеріалах реєстраційної справи протоколу №1 від 28.07.2022 та додатку №1 до нього вбачається, що на зборах 28.07.2022 були присутні 333 особи. З огляду на відсутність даних, які б дозволяли перевірити регулярне відвідування богослужіння, варто враховувати критерій територіального зв'язку, тобто проживання у місцевості, де діє релігійна громада, оскільки відповідність цьому критерію робить можливим виконання умови про регулярне відвідування богослужіння.
З інформації, що внесена за результатами зборів до додатку №1 до протоколу, вбачається відповідність учасників спірних зборів критерію територіального зв'язку, а також досягнення вказаними особами 18-річного віку. Доказів на спростування наведеного позивачем суду не надано.
При цьому, позивачем не наданого жодного доказу на підтвердження того, що особи, які прийшли на парафіяльні збори та прийняли оскаржувані рішення, зокрема про зміну канонічного підпорядкування, про прийняття нової редакції статуту та керівника релігійної громади, були не парафіянами релігійної громади.
З огляду на викладене, необґрунтованими та безпідставними є посилання позивача на те, що у зборах брали участь особи, які не є членами релігійної громади, оскільки саме позивач стверджує, що оспорювані рішення загальних зборів релігійної громади приймались особами, які не були членами цієї громади, відповідно, саме він мав довести, на чому ґрунтуються такі твердження, тобто вказати на критерії, які дозволяли б суду встановити, чи є певна особа членом громади.
Твердження позивача щодо нечинності парафіяльних зборів, які проведені 28.07.2022 з підстав того, що кількість населення м. Сквира Київської області становить 15165 осіб, тоді як на зборах приймали участь лише 333 особи, є хибними, позаяк кількість населення певної території не свідчить про відповідну кількість членів релігійної громади, оскільки не всі мешканці певної території досягли 18 - річного віку, можуть сповідувати іншу релігію, не належати до жодної конфесії. Такі особи мають відповідати вимогам статуту релігійної громади та самостійно визнавати себе членом релігійної громади (реалізовувати принцип вільного волевиявлення).
За змістом спірного рішення частина жителів м. Сквира Київської області вирішила добровільно змінити канонічну приналежність, перейшовши до Православної Церкви України, чим виразила своє право на свободу віросповідання, необхідне у демократичному суспільстві. Реалізація такого права релігійної громади не може бути обмеженою особистими інтересами особи, яка не згідна із прийнятими рішеннями про канонічне підпорядкування релігійної громади.
З урахуванням викладеного слідує, що рішення прийняте загальними (парафіяльними) зборами відповідає вимогам ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" (п. п. 2 та 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення").
Враховуючи викладене у сукупності та зважаючи на те, що діючим законодавством саме релігійну громаду наділено виключною компетенцією вирішення питань щодо зміни канонічного підпорядкування, а також затвердження нової редакції статуту, обрання керівника релігійної громади, з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21, відсутні правові підстави вважати, що оспорюване рішення загальних зборів відповідача-2 прийнято з порушенням вимог чинного законодавства.
При цьому, рішення загальних зборів є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), тобто офіційним письмовим документом, що породжує певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання правових актів індивідуальної дії (ненормативних актів) незаконними (недійсними) є невідповідність їх вимогам чинного на час його видання (затвердження) законодавства, в тому числі Конституції України, та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт (постанова Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №916/375/17).
Для визнання недійсним рішення загальних зборів необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника юридичної особи. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлений, господарський суд не має підстав для задоволення позову. Не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №927/265/17 та 21.03.2018 у справі №927/699/17.
Рішення, які були прийняті загальними зборами релігійної громади, належать до рішень, які були прийняті всередині цієї громади (релігійної організації) її членами, спрямовані на реалізацію цивільних прав, свобод та інтересів цих членів релігійної громади, а також спрямовані на забезпечення діяльності релігійної громади з метою задоволення інтересів членів релігійної громади.
Позивач з огляду на обґрунтування заявлених позовних вимог звернувся до суду за захистом права на свободу віросповідання, яке вважає порушеним у зв'язку з позбавленням його можливості сповідувати обрану релігію спільно з тими, хто поділяє його переконання, тобто позов поданий на захист цього права саме в його колективному вимірі, а тому визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання.
Відповідно до ч. 8 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).
Відтак, позивач не позбавлений права бути настоятелем релігійної громади із канонічною приналежністю Українській Православній Церкві, не позбавлений можливості зберігати живий зв'язок зі своєю парафією, сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах.
Європейський Суд з прав людини у рішенні від 14.06.2007 у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" зазначив, що в той час, як свобода віросповідання - це, перш за все, особиста справа кожного, вона також означає, серед іншого, свободу "сповідувати релігію" самому або в об'єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру. Оскільки релігійні громади традиційно існують у вигляді організованих структур, стаття 9 має тлумачитися в світлі статті 11 Конвенції, яка захищає об'єднання від невиправданого втручання з боку держави. Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов'язком, визначеним у практиці суду, бути нейтральною та безсторонньою.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про недоведеність позивачем порушення прав останнього оскаржуваним рішенням, а також прийняття рішення не уповноваженими особами.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" правоздатність релігійної організації визначає її статут (положення), який підлягає реєстрації у порядку, встановленому ст. 14 цього закону.
Відповідно до ч. ч. 3 та 4 ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:
1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;
2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.
До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:
1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;
2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).
Відповідно до ч. 19 ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 30 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви шляхом здійснення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у ч. 2 ст. 14 цього закону, а також змін і доповнень до них.
Відповідно до п. п. 2 та 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" у разі прийняття рішення щодо зміни своєї підлеглості релігійна організація повідомляє про таке рішення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або обласні, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації, а в Автономній Республіці Крим - Раду міністрів Автономної Республіки Крим, які забезпечують оприлюднення цього рішення на своєму офіційному вебсайті.
Згідно з ч. 3 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про: 1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; 2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об'єднання; 3) майновий стан релігійної організації; 4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; 5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; 6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.06.2020 у справі №922/2200/19, підставами для визнання акту, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача. У судовому рішенні про визнання недійсними окремих положень установчих документів має бути зазначено, яким саме приписам закону суперечать ці положення та які права позивача ними порушуються або оспорюються.
Дослідивши умови спірного статуту, судом першої інстанції встановлено, що його умови не суперечать вимогам чинного законодавства. Навпаки, він був прийнятий на загальних (парафіяльних) зборах 28.07.2022 та приведений у відповідність до вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" згідно з розділом II Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи".
Також судом встановлено, що для реєстрації статуту релігійної громади у новій редакції уповноважений на підставі протоколу парафіяльних зборів представник релігійної організації Скакевич Віктор Іванович дотримався вимог ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та подав підписану ним заяву з переліком документів, які визначені вказаною статтею.
Враховуючи висновок суду про недоведеність позивачем як порушення вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", так і порушення його прав при ухваленні оспорюваного рішення загальних зборів громади, а також з огляду на неподання позивачем доказів суперечності статуту у новій редакції нормам законодавства та не зазначення позивачем положень статуту, що, на думку останнього, порушують його права чи охоронювані законом інтереси, у суду відсутні підстави для визнання такого статуту недійсним, у зв'язку з чим вірним є висновок про необґрунтованість такої вимоги.
Оскільки під час розгляду даного спору судом не встановлено порушень при проведенні державної реєстрації нової редакції статуту, позаяк чинним законодавством саме релігійну громаду наділено виключною компетенцією вирішення питань щодо зміни канонічного підпорядкування та затвердження нової редакції статуту, відсутні порушення Київською обласною державною (військовою) адміністрацією положень ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" при прийнятті розпорядження №939 від 13.12.2022, яким зареєстровано нову редакцію статуту.
Враховуючи чинність спірного рішення парафіяльних зборів Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Сквира Київської області", а також прийнятого на таких зборах статуту релігійної організації в новій редакції, як наслідок, законність підстав для вчинення державним реєстратором на підставі останніх реєстраційних записів, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно відповідача-2, необґрунтованими є і вимоги позивача в частині скасування запису про державну реєстрацію №1003461070004000669 від 14.02.2023 11:22:45 щодо змін до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Окрім того слід наголосити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 виснувала, що судове рішення про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту Релігійної організації в новій редакції не є підставою для вчинення реєстраційних дій, а відповідна позовна вимога не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах.
Зважаючи на характер спірних відносин, Велика Палата Верховного Суду вказала, що належному способу захисту інтересу Релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції. Судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб'єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (п. 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19).
Як наслідок, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування розпорядження голови Київської обласної державної (військової) адміністрації №939 від 13.12.2022, яким зареєстровано статут відповідача-2 у новій редакції, та скасування записів про державну реєстрацію змін до відомостей в Єдиному державному реєстрі, є неналежним способом захисту.
З урахуванням усього вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Отже, твердження позивача, викладені в апеляційній скарзі, які фактично співпадають з аргументами, висловленими ним в суді першої інстанції, повністю спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи відповідача-2, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, беруться до уваги судом апеляційної інстанції як такі, що узгоджуються із застосуванням норм права судом першої інстанції.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду м. Києва від 30.09.2025 у справі №910/14782/23 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для його зміни чи скасування, в розумінні приписів ст. 277 ГПК України, не вбачається. Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків місцевого господарського суду не спростовують, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 30.09.2025 у справі №910/14782/23 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 16.03.2026.
Головуючий суддя С.І. Буравльов
Судді В.В. Андрієнко
В.В. Шапран