Справа № 695/3179/25 Суддя (судді) першої інстанції: Ватажок-Сташинська А.В.
16 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Черкаській області на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 07 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Золотоніський районний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області, відділ поліцейської діяльності №1 (смт Драбів) Золотоніського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області, старший сержант поліції відділу поліцейської діяльності №1 (смт Драбів) Золотоніського районний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області Новодран Едуард Борисович про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернулась до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Золотоніський районний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області, відділ поліцейської діяльності №1 (смт Драбів) Золотоніського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області, старший сержант поліції відділу поліцейської діяльності №1 (смт Драбів) Золотоніського районний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області Новодран Едуард Борисович про скасування постанови про адміністративне правопорушення, в якому просила: скасувати постанову поліцейського Відділу поліцейської діяльності №1 (смт Драбів) Золотоніського РВП ГУНП в Черкаській області старшого сержанта Новодрана Едуарда Борисовича Серія ЕГА № 1722011 від 22.03.2025 по справі про адміністративне правопорушення за ст. 183 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП.
Позов обґрунтовано тим, що оскаржувана постанова винесена усупереч норм Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відповідно до оскаржуваної постанови відсутні докази вчинення позивачем правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 183 КУпАП.
Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 07 жовтня 2025 року позовні вимоги задоволено.
Скасовано постанову поліцейського Відділу поліцейської діяльності №1 (смт Драбів) Золотоніського РВП ГУНП в Черкаській області старшого сержанта Новодрана Едуарда Борисовича Серія ЕГА № 1722011 від 22.03.2025 про накладення адміністративного стягнення відносно ОСОБА_1 за статті 183 КУпАП, та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
В апеляційній скарзі, відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги залишити без розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Сама незгода позивача щодо притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності.
На думку скаржника, оскільки ОСОБА_1 22.03.2025 знала, що відносно неї працівниками поліції винесена постанова за завідомо неправдивий виклик спецслужб, тому відлік строку звернення до суду з даним адміністративним позовом має обчислюватись саме з 22.03.2025, однак звернулася до суду лише 17.07.2025, тобто фактично через 3 місяці та 26 днів.
Зазначене свідчить про необхідність залишення позовних вимог без розгляду.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області перебуває цивільна справа №695/3261/24 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей Вознесенської сільської ради про позбавлення батьківських прав.
22 березня 2025 року ОСОБА_1 зателефонувала на спецлінію « 102» та повідомила, що вона приїхала до дітей, які мешкають у своїх баби та діда, щоб побачити дітей, оскільки домовилась зустрітись із дітьми біля сільського клубу, але діти не прийшли, їх не пускають. ОСОБА_1 неодноразово у своїй розмові з диспетчером спецлінії « 102» наголошує, що вона не позбавлена батьківських прав та вона домовилась із дітьми зустрітись, про що наявна переписка, а потім вони відмовились, їх «накрутили». Також ОСОБА_1 вказує, що діти перебувають вдома, виглядають у вікна, але до неї не виходять. Крім того, ОСОБА_1 повідомила диспетчера спецлінії « 102», що вона телефонує з метою того, що їй потрібно написати заяву за даним фактом.
У подальшому, на місце події прибули працівники поліції, зокрема поліцейський Відділу поліцейської діяльності №1 (смт Драбів) Золотоніського РВП ГУНП в Черкаській області старшоий сержант Новодран Едуарда Борисович , та які повідомили ОСОБА_1 про те, що надійшло повідомлення про домашнє насильство, на що остання повідомила, що вона телефонувала з метою інформування, оскільки вона приїхала побачитись із дітьми, і хоче, щоб працівники поліції зафіксували це. На що поліцейські відповіли, що це не належить до компетенції поліції і це неправдивий виклик та відносно ОСОБА_1 поліцейським Відділу поліцейської діяльності №1 (смт Драбів) Золотоніського РВП ГУНП в Черкаській області старшим сержантом Новодраном Едуардом Борисовичем було складено постанову Серія ЕГА № 1722011 від 22.03.2025 по справі про адміністративне правопорушення, якою останню визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 183 КУпАП.
Підставою для винесення спірної постанови слугувало те, що 22.03.2025 по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 здійснила завідомо неправдивий виклик на спецлінію « 102» та повідомила про домашнє насильство, якого не було, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 183 КУпАП.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки матеріали справи не містять доказів наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.183 КУпАП, тому оскаржувана постанова прийнята без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому позов є обґрунтованим та підлягає до задоволення.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Статтею 183 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за завідомо неправдивий виклик пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань у вигляді накладення штрафу від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Диспозиція ст. 183 КУпАП передбачає об'єктивну сторону правопорушення - виклик представника хоча б однієї з перерахованих у статті спеціальних служб нібито для надання допомоги, знаючи наперед про те, що в цьому немає ніякої необхідності.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу. Правопорушник, повідомляючи певну інформацію спеціальній службі, усвідомлює, що вона є неправдивою, і бажає виїзду на місце виклику працівників цієї служби.
Відповідно, склад адміністративного правопорушення, передбаченого статті 183 КУпАП, потребує умисної форми вини особи, коли, відповідно до положень статті 10 КУпАП, особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Згідно статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У той же час, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (п.1 статті 247 КУпАП).
Відповідно, стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.
У даному випадку, для підтвердження порушення позивачем статті 183 КУпАП відповідач, відповідно до статті 251 КУпАП, мав би надати, відповідні докази.
За правилами частини другої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконано.
Наведена норма передбачає покладення на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, тягаря доказування наявності складу адміністративного правопорушення у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка у протилежному випадку вважається добросовісною.
Саме по собі описання адміністративного правопорушення у оскаржуваній постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 712/12830/16-а та від 26.04.2018 у справі № 338/1/17.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зателефонувала на спецлінію « 102» з метою повідомлення про те, що вона приїхала зустрітись з дітьми, які мешкають у своїх діда та баби, однак на визначені місце, дату та час діти не прийшли.
З огляду на вказане, поліцейським відділу поліцейської діяльності №1 (смт Драбів) Золотоніського РВП ГУНП в Черкаській області старшим сержантом Новодраном Едуардом Борисовичем було складено постанову Серія ЕГА № 1722011 від 22.03.2025 по справі про адміністративне правопорушення, якою останню визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП з огляду на здійснення завідомо неправдивого виклику на спецлінію « 102» та повідомлення про домашнє насильство, якого не було.
Слід зазначити, що на обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).
У свою чергу, відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Саме по собі описання адміністративного правопорушення у оскаржуваній постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Наявний у матеріалах справи відеозапис з нагрудної камери співробітника поліції, з місця події колегія суддів оцінює критично, оскільки спірна постанова не містить посилання на технічні засоби, якими здійснювалась дана відеофіксація вчинення позивачем відповідного правопорушення, що свідчить про недотримання вимог КУпАП.
У графі додатків постанови не вказано про долучення такого відеозапису та запису з гарячої лінії « 102», що свідчить про недотримання відповідачем норм чинного законодавства.
При цьому, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Отже, згідно принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту скоєння позивачем адміністративного правопорушення, а є в наявності лише постанова про притягнення до відповідальності, яка у даному випадку є тільки рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, втім саме по собі описання адміністративного правопорушення у оскаржуваній постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення.
Відповідно, суд за відсутності будь-яких належних та допустимих доказів фіксації вчинення позивачем адміністративного правопорушення позбавлений можливості надавати оцінку спірним правовідносинам щодо наявності чи відсутності в діях позивача порушень статті 183 КУпАП.
Оскільки матеріали справи не містять доказів наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.183 КУпАП, тому оскаржувана постанова прийнята без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому позов є обґрунтованим та підлягає до задоволення.
Посилання скаржника на пропуск позивачем строку звернення до суду колегія суддів вважає помилковими за наступних підстав.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Частиною третьої цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У той же час, частиною другою статті 286 КАС України визначено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
У відповідності до частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що приписами чинного законодавства визначено спеціальний десятиденний строк звернення до суду, у разі недотримання якого, вказане є підставою для залишення без розгляду такого позову.
У свою чергу, статтею 289 КУпАП України визначено, що скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
При цьому, колегія судів звертає увагу на те, що дотримання строків на подання позовної заяви є однією з умов дисциплінування учасників судового процесу. У випадку ж пропуску строку, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Підсумовуючи зазначене, реалізувати своє право на захист в порядку адміністративного судочинства, потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні і об'єктивні причини.
Відтак, на думку суду, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Як свідчать матеріали справи, предметом даного позову є оскарження постанови серія ЕГА № 1722011 від 22.03.2025.
Як зазначає позивач, про накладення адміністративного стягнення на підставі спірної постанови позивачу стало відомо 09.07.2025, у звязку із накладенням арешту на банківські рахунки позивача державним виконавцем при примусовому виконанні постанови, що стверджується наявним у матеріалах справи витягом з Автоматизованої системи виконавчих проваджень.
Як наслідок 17 липня 2025 року подала даний позов до суду.
У даному випадку, у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б підтверджували, що позивач мала змогу і повинна була дізнатися про існування оскаржуваної постанови саме 22 березня 2025 року і саме з цієї дати необхідно обраховувати строк, встановлений приписами статті 286 КАС України на оскарження цієї постанови.
При цьому, у спірній постанові відсутня відмітка про вручення її другого примірника позивачу, а так само відмітка про відмову позивача від її отримання.
Крім того, представник відповідача у судовому засіданні в суді першої інстанції підтвердив, що спірна постанова на адресу позивача не надсилалась.
Докази надіслання копії оскаржуваної постанови на адресу позивача рекомендованим повідомленням матеріали справи не містять.
Вказані факти можуть свідчити про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причин та є підставою для поновлення судом строків, встановлених КАС України.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 229, 243, 246, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Черкаській області - залишити без задоволення.
Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 07 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко