Справа № 580/3737/25 Суддя (судді) першої інстанції: Петро ПАЛАМАР
16 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати неправомірними дії відповідача щодо невручення постанови ВЛК та проведення Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) медичного огляду ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) провести повторний (повний) медичний огляд на предмет придатності позивача до військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 ) за місцем перебування позивача на військовому обліку.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 20.03.2025 позивач пройшов ВЛК про встановлення ступеня придатності до служби в Збройних Силах України, однак постанову за результатом медичного огляду, згідно порядку не отримав.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2025 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.
Зазначена апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач фізично не міг подати до суду довідку про проходження ВЛК, оскільки відповідач протиправно на відповідні запити таку довідку не видавав, тому суд першої інстанції приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог перешкодив позивачу у доступі до правосуддя.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 ).
20 березня 2025 року ОСОБА_1 , у відповідності до даних з військового квитка серії НОМЕР_1 , пройшов військово-лікарську комісію при ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно висновків якої визнаний придатним до військової служби за 2 гр. ст. 62Б розкладу хвороб.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не видачі відповідної постанови за наслідками проходження військово-лікарської комісії, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 в спірних правовідносинах не порушив прав позивача, про захист яких останній просить, а підстави для залучення військово-лікарської комісії у якості другого відповідача - відсутні внаслідок не звернення позивача до такого органу.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
За змістом частин першої, другої статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
У свою чергу, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється Законом України №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (надалі - Закон №2232-XII).
За визначенням у частині першій статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Разом з тим, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
У свою чергу, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII (далі- Закон №3543-XII) закріплює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
За правилами статті 1 вищезазначеного Закону мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Призовникам, військовозобов'язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Згідно частини другої статті 4 Закону №3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
У відповідності до частин п'ятої та шостої статті 4 Закону №3543-XII передбачено, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Згідно з частин першої та другої ст.15 Закону №2232-ХІІ для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку. Зазначені громадяни України можуть один раз обрати рік проходження базової військової служби до досягнення ними 24-річного віку. Громадяни України, які перебувають на військовому обліку призовників, у добровільному порядку можуть бути прийняті на військову службу за контрактом на умовах, передбачених частиною першою статті 20 цього Закону, та в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно, у силу вимог частини першої статті 22 Закону №3543-XII, громадяни зобов'язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
У силу вимог частини десятої статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення № 402).
Так, у п. 1.2 глави 1 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого 14.08.2008 наказом Міністра оборони України №402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800 (далі - Положення №402), зазначено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Відповідно до п. 2.1 глави 2 розділу I Положення №402, для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання. Постанови ВЛК можуть бути відмінені або скасовані штатними ВЛК. Документація, яка створюється (заповнюється) в процесі військово-лікарської експертизи, ведеться в паперовій або в електронній формі. Члени ВЛК діють на принципах верховенства права, законності, поваги та дотримання прав людини і громадянина, доброчесності, колегіальності, рівноправності членів комісії, вільного обговорення і вирішення питань, об'єктивності, неупередженості та обґрунтованості прийнятих рішень, висновків і пропозицій.
При цьому, ВЛК ТЦК та СП створюється при районному (міському) ТЦК та СП. Головою ВЛК районного (міського) ТЦК та СП призначається лікар, який пройшов тематичне удосконалення (підвищення кваліфікації) з питань військово-лікарської експертизи або має досвід виконання обов'язків у складі військово-лікарських комісій не менше одного року, наказом керівника районного ТЦК та СП після погодження з керівником районного (міського) державного або комунального закладу охорони здоров'я (установи), головою ВЛК обласного ТЦК та СП, Автономної Республіки Крим, ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Персональний склад ВЛК при районному (міському), обласному ТЦК та СП визначається наказами відповідних керівників ТЦК та СП на підставі наданої начальником (керівником) закладу охорони здоров'я (установи) інформації про перелік медичних працівників, які залучаються до роботи ВЛК при районному (міському), обласному ТЦК та СП, із зазначенням їх спеціальностей. (пп. 2.8.1 п. 2.8 глави 2 розділу I Положення №402).
Згідно пп. 2.8.7, п. 2.8 глави 2 розділу I Положення №402, Голова ВЛК при ТЦК та СП: організовує роботу ВЛК; перевіряє заповнення книги протоколів засідань ВЛК; відповідно до результатів ВЛК перевіряє і підписує картки обстеження та медичного огляду військовозобов'язаних (резервістів); доповідає керівнику районного (міського) ТЦК та СП про результати проведення медичних оглядів ВЛК, засвідчує свій підпис у картках обстеження та медичного огляду військовозобов'язаних (резервістів) та подає на перевірку книгу протоколів засідань ВЛК; перевіряє відповідність записів і висновків лікарів про придатність громадян до військової служби під час мобілізації, в особливий період та обґрунтованість установлених діагнозів.
Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим. У разі незгоди громадянина з рішенням ВЛК при районному (міському) ТЦК та СП на підставі його заяви громадянин направляється для проходження ВЛК при обласному (Київському та Севастопольському міських) ТЦК та СП. (п. 3.3 глави 3 розділу I Положення №402).
Відповідно до п. 3.8 глави 2 розділу II Положення №402, постанови ВЛК при ТЦК та СП щодо військовозобов'язаних приймаються згідно з главою 20 цього розділу. Документально оформлені результати проходження військовозобов'язаним медичного огляду ВЛК доставляються до районного (міського) ТЦК та СП не пізніше наступного дня після прийняття постанови про придатність військовозобов'язаного до військової служби. Постанова ВЛК щодо придатності військовозобов'язаного до проходження військової служби вноситься до бази даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів не пізніше наступного дня з дня надходження відповідної постанови до районного (міського) ТЦК та СП.
Інші постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП, на особливий період оформлюються довідкою військово-лікарської комісії (додаток 4 до цього Положення) у трьох примірниках.
Постанови ВЛК ТЦК та СП у формулюванні «Тимчасово непридатний до військової служби (вказати дату повторного огляду)» не пізніше п'ятиденного строку з дня закінчення медичного огляду, направляються з метою контролю до ВЛК обласних ( ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Копія довідки ВЛК з підписом про ознайомлення та датою видається особі, яка пройшла медичний огляд.
Аналіз вищевикладеного свідчить про те, що саме відповідною ВЛК, оцінюється стан придатності військовозобов'язаного до проходження служби та відповідно на Голову ВЛК при ТЦК та СП покладено обов'язок організації її роботи, зокрема і перевіряє і підписує картки обстеження та медичного огляду військовозобов'язаних і скарги на дії (бездіяльність) подаються за підпорядкованістю до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Таким чином, суб'єктом владних повноважень у правовідносинах щодо видачі довідки військово-лікарської комісії, виступає сама комісія при районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Разом з тим як вірно відзначено судом першої інстанції, позивач не звертався до військово-лікарської комісії про видачу спірної постанови.
Згідно відомостей з військового квитка позивач пройшов 20.03.2025 військово-лікарську комісію при ІНФОРМАЦІЯ_4 , та визнаний придатним до військової служби.
Так, положення частини третьої статті 48 КАС України передбачають, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави (частина четверта статті 48 КАС України).
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
У даному випадку, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц.
Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_2 в спірних правовідносинах, не порушив прав позивача, за захистом яких останній звернувся до суду.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко