Справа № 580/688/25 Суддя (судді) першої інстанції: Петро ПАЛАМАР
16 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити з 01.11.2024 нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, яка полягає у відмові здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити нарахування та виплату з 01.11.2024 ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб (встановленим на 01 січня календарного року відповідно до Закону про Державний бюджет на відповідний рік).
04 вересня 2025 року Черкаський окружний адміністративний суд надійшла заява представника позивача, в якій заявник просить: встановити судовий контроль щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень, подати звіт про виконання рішення суду по справі №580/688/25.
Зазначена заява обгрунтована тим, що рішення суду, яке набрало законної сили, відповідач у добровільному порядку не виконує, так як відповідачем після здійсненого перерахунку пенсії на виконання рішення суду знову не виплачується підвищення до пенсії.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви про встановлення судового контролю в адміністративній справі №580/688/25.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати ухвалу та прийняти нову ухвалу, якою клопотання про встановлення судового контролю - задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що розмір підвищення до пенсії позивача згідно з рішенням суду має складати 6056 грн. на місяць.
Натомість, не зважаючи на викладене та замість підвищення за період з 01.11.2024 по 31.12.2024 у сумі 12 112 грн. відповідач нарахував лише 6325,74 грн, що вказує про безпідставне невиконання судового рішення та необхідність встановлення судового контролю.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як свідчать матеріали справи, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, яка полягає у відмові здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити нарахування та виплату з 01.11.2024 ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб (встановленим на 01 січня календарного року відповідно до Закону про Державний бюджет на відповідний рік).
Відтак, з огляду на невиконання вказаного рішення, позивачем було подано заяву про встановлення судового контролю.
Відмовляючи у задоволенні вказаної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Черкаського окружного адміністративного суду у даній справі в частині перерахунку та виплаті пенсії з 01.11.2024 виконане, а обмеження суми доплати постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2024 №1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення», виходить за межі рішення суду у справі №580/688/25, тому підстави для встановлення судового контролю в адміністративній справі №580/688/25 - відсутні.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
За приписами положень статей 129 та 129-1 Конституції України обов'язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частин другої та третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Крім того, статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи, що забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Судом можуть бути вжиті заходи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу відповідальну за виконання рішення суду.
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин 1 та 2 статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.
Порядок та підстави встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовані ст. 382 КАС України.
Разом з цим, слід звернути увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21.11.2024 за № 4094-IX, який набрав чинності 19.12.2024, внесені суттєві зміни до положень ст. 382 КАС України.
Так, у відповідності до вказаних змін, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року у справі №580/866/25 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області проведено перерахунок пенсії зокрема з 01.11.2024 по 31.12.2024 та встановлено щомісячну доплату як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, в загальному розмірі - 6325,74 грн.
Статтею 45 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2024 № 1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» установлено доплату за проживання на зазначених територіях у розмірі 2361,00 грн.
Таким чином, виплату підвищення до пенсії згідно з рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року у справі №580/866/25 проведено до 31.12.2024.
У подальшому, з 01.01.2025 позивачу встановлено доплату за проживання у зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі 2361,00 грн.
Слід звернути увагу на абз.1 статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яким установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Отже, нарахування позивачу доплати, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, в розмірі 2361,00 грн. з 01.01.2025 зумовлене саме зміною правового регулювання Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
Підсумовуючи наведене, відповідач частково виконав зазначене вище рішення суду у цій справі. Втім, виконання вказаного рішення у повному обсязі обмежене подальшими змінами у чинному законодавстві.
Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про необхідність врахування висновків Верховного Суду у постанові від 21.01.2019 у зразковій справі №240/4937/18, в якій також зазначено, що на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, може впливати подальша зміна законодавства, що регулює ці правовідносини.
Зважаючи, що рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року у справі №580/866/25 відповідачем фактично виконане, а встановлення спірної доплати з 01.01.2025 в розмірі 2361,00 грн. зумовлене зміною правового регулювання, відтак зазначене свідчить про виникнення між сторонами нових правовідносин, що не були предметом дослідження у справі №580/866/25.
За таких обставин, судова колегія доходить висновку, що на даний час відсутні підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у даній справі шляхом подання звіту про виконання судового рішення в порядку ст. 382 КАС України.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко