№ провадження 11-кп/4809/182/26 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Справа № 404/12514/25 Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
Категорія - ст. 392 ч. 2 КПК України
03.03.2026 року м. Кропивницький
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючий суддя - ОСОБА_2 ,
судді у складі колегії суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5 ,
при участі:
адвоката - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
переглянула у відкритому судовому засіданні, у режимі відеоконференції, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 , ухвалу Фортечного районного суду м. Кропивницького від 20.01.2026, якою стосовно обвинуваченого
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рені Одеської області, українця, громадянина України, неодруженого, без утриманців, до затримання проходив військову службу у ЗСУ за мобілізацією, проживає по АДРЕСА_1 , не судимого, але обвинуваченого в іншому кримінальному провадженні №12015140040000228,
продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 20.03.2026, без визначення застави,
У провадженні Фортечного районного суду м. Кропивницького перебуває кримінальне провадження №62025150030000690 від 12.07.2025 за обвинуваченням ОСОБА_7 у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 5 ст. 407 КК України, тобто у вчиненні самовільного залишення місця служби без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене військовослужбовцем в умовах воєнного стану (ЄУНС 404/12514/25).
ОСОБА_7 обвинувачується у тому, що, проходячи військову службу за мобілізацією на посаді курсанта навчального взводу навчальної роти 3 навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 , 13.02.2025, самовільно залишив місце служби без поважних причин, ухилявся від проходження служби, перебуваючи у різних місцях, використовуючи виниклий вільний час на власний розсуд.
Ухвалою суду постановлено задовольнити клопотання прокурора, розглянуте у порядку ст. 331 КПК України, про продовження стосовно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Своє рішення суд першої інстанції умотивував наступними доводами.
ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого умисного злочину, без міцних соціальних зв'язків, обвинувачений і іншому кримінальному провадженні, також наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Із судовим рішенням суду першої інстанції не погоджується обвинувачений, який просить переглянути судове рішення суду першої інстанції, вказує, що він не вчиняв кримінального правопорушення, не є військовозобов'язаним, присягу не давав, взагалі є молдованином.
Він незаконно тримається під вартою.
В судове засідання не з'явився належним чином і завчасно повідомлений про дату і час апеляційного розгляду прокурор, від прокурора ОСОБА_8 надійшла заява про проведення апеляційного розгляду за відсутності прокурора, висловлена у заяві й процесуальна позиція прокурора - апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувана ухвала суду - законна та обґрунтована.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, думку адвоката ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу, обвинуваченого ОСОБА_7 на підтримку апеляційної скарги, дослідивши матеріали клопотання, зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Відповідно до ст. 5 ч. 1, ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно із ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ч. 1, п. 4) ч. 2 ст. 183 КПК України - тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу; запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, ряд інших обставин та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Колегія суддів зважає на висновки Європейського суду з прав людини, зокрема, по справах «Смирнова проти Російської Федерації», «Летельєр проти Франції», «Вемгофф проти Німеччини», відповідно до яких тримання особи під вартою можливе лише у виняткових чотирьох випадках: при ризику неявки обвинуваченого на судовий розгляд; при ризику перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя; при ризику вчинення ним подальших правопорушень; при ризику спричинення ним порушень громадського порядку. Усі чотири ризики мають бути реальними і обґрунтованими, аргументи на цей предмет не повинні бути загальними і абстрактними.
Слід враховувати вимоги статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положень, встановлених у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не повинне перебувати за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення належної поведінки обвинуваченого на цей період, та його продовження, - має бути співрозмірним меті заходу, і має забезпечить виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур гл. 18 КПК України.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та роз'яснень Пленуму ВСУ (Постанова №4 від 25.04.2003р. «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства»), тримання під вартою направлено на полегшення здійснення правосуддя та забезпечення громадського порядку та обирається як запобіжний захід при наявності підстав вважати, що інші (більш м'які) запобіжні заходи, можуть не забезпечити виконання підозрюваним (обвинуваченим) обов'язків та його належної поведінки.
Суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину /рішення ЄСПЛ від 20 травня 2010 року у справі «Москаленко проти України»/.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначено, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Врахування тяжкості злочину має раціональний зміст, оскільки тяжкість свідчить про ступінь суспільної небезпечності особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризики ухилення підозрюваного від слідства, суду (рішення ЄСПЛ «W проти Швейцарії»).
Рішенням ЄСПЛ «Клоот проти Бельгії» визначено: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання (§ 76 рішення у справі «Пунцельт проти Чехії» від 25 квітня 2000 року). При розгляді питання про необхідність тримання під вартою судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину. Важливим критерієм, орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу, повинна бути санкція за вчинений злочин (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи R (80) 11 від 27 червня 1980 року «Про взяття під варту до суду».
Суд апеляційної інстанції під час перегляду апеляційної скарги, з огляду на положення ст. 422-1 КПК України, не здійснює перевірку правильності пред'явленої підозри, оскільки особі вже пред'явлене обвинувачення і обвинувальний акт розглядається судом першої інстанції, та не перевіряє докази, що підтверджують або спростовують винуватість особи, оскільки то є прерогативою суду першої інстанції в ході судового слідства.
Встановлено, що судом першої інстанції здійснюється судовий розгляд кримінального провадження, де ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Обставини вчинення інкримінованого кримінального правопорушення - наведені вище.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, відносяться до категорії тяжких злочинів, оскільки за його вчинення передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, злочин вчинено в період воєнного часу.
Також, відповідно до ст. 178 КПК України, враховуються й наступні обставини.
Обвинувачений ОСОБА_7 має місце проживання, не одружений, утриманців не має, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не судимий, але щодо нього наявне інше кримінальне провадження, де він обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 289 КК України.
Характеристик особи, що свідчили б на користь. обвинуваченого, не надано ні стороною обвинувачення, а ні стороною захисту.
Можливо стверджувати про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Зокрема, можливо допускати, що обвинувачений ОСОБА_7 , зважаючи на тяжкість інкримінованого злочину та усвідомлюючи міру покарання, що загрожуватиме йому, може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, вчинити незаконний вплив на свідків; беручи до уваги наявність іншого обвинувачення стосовно ОСОБА_7 у вчиненні тяжких умисних кримінальних правопорушень, можливо виснувати, що обвинувачений може вчинити спробу скоєння іншого кримінального правопорушення, зокрема,з огляду на безробіття обвинуваченого, відсутність джерела заробітку та доходу, проти власності.
Застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою та продовження строку дії такого запобіжного заходу обумовлено процесуальною необхідністю та є доцільним у межах даного кримінального провадження, оскільки більш м'які запобіжні заходи, зазначені у ст. 176 КПК України, не зможуть забезпечити належне виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, також запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, що не припинили існувати, а у такому випадку не буде забезпечено виконання завдань кримінального судочинства.
Крім того, акцентується увага на положеннях ч. 8 ст. 176 КПК України, якими встановлено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: п. 5) тримання під вартою.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції - підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Фортечного районного суду м. Кропивницького від 20.01.2026 про продовження стосовно обвинуваченого за ч. 5 ст. 407 КК України ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 20.03.2026, без визначення застави - залишити без змін.
Ухвала Кропивницького апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4