Номер провадження 2/754/327/26
Справа №754/15798/25
Іменем України
16 березня 2026 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді - Сенюти В. О.,
за участю секретаря судового засідання - Каба А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Позовну заяву обгрунтовано тим, що між сторонами було укладено чотири договори позики від 17.12.2024, 24.12.2024, 03.02.2025, 11.03.2025. За умовами договору позики від 17.12.2024 позивач передав відповідачу грошові кошти у розмірі 600 Доларів США у позику строком на 6 місяців. Крім того, відповідач зобов'язався суму позику повернути, а також сплачувати відсоток за користування грошовими коштами у розмірі 300% від позиченої суми грошових коштів, а саме 150 доларів США кожен місяць, 17 числа. Окрім цього, сторони домовились, що у випадку прострочення виконання зобов'язання, а саме невчасної виплати відсотків або невчасного повернення тіла позики, позичальник зобов'язується сплатити штраф у розмірі 10000 доларів США, шляхом безготівкового перерахування на банківську картку. Згідно договору позики і розписку від 24.12.2024, позикодавець передав, а позичальник прийняв у позику грошові кошти у сумі 600 доларів США, які позичальник зобов'язався повернути не пізніше 24.06.2025, а також сплачувати відсоток за кожен рік користування грошима у розмірі 300% від позиченої суми грошових коштів, а саме 150 доларів США кожен місяць, 24 числа. Повернення позиченої суми грошових коштів та відсотків по ній повинно проходити в готівковій формі у місті Києві або безготівковій на банківську карту у доларах США або у гривнях по курсу на момент повернення грошових коштів кожного місяця. Сторони домовились, що окрема розписка позичальником про передання йому визначеної суми грошових коштів за даним Договором - є фактором передачі коштів. Окрім цього, сторони домовились, що у випадку прострочення виконання зобов'язання, а саме невчасної виплати відсотків або невчасного повернення тіла позики, позичальник зобов'язується сплатити штраф у розмірі 10000 доларів США шляхом безготівкового перерахування на банківську картку позикодавця. Згідно договору позики і розписки від 03.02.2025, позичальник прийняв у позику грошові кошти у сумі 300 доларів США, які зобов'язався повернути не пізніше 03.06.2025, а також сплачувати відсоток за кожен рік користування грошима у розмірі 300% від позиченої суми грошових коштів, а саме 75 доларів США кожен місяць, 03 числа. Сторони домовились, що окрема розписка Позичальником про передання йому визначеної суми грошових коштів за даним Договором - є фактором передачі коштів. Окрім цього, сторони домовились, що у випадку прострочення виконання зобов'язання, а саме невчасної виплати відсотків або невчасного повернення тіла позики, позичальник зобов'язується сплатити штраф у розмірі 10 000 доларів США, шляхом безготівкового перерахування на банківську картку позикодавця. Відповідно до договору позики від 11.03.2025 між позивачем та відповідачем було укладено договір позики і розписку від 11.03.2025, за умовами яких позикодавець передав, а позичальник прийняв у позику грошові кошти у сумі 1000 доларів США, які позичальник зобов'язався повернути не пізніше 11.06.2025. Сторони домовились, що окрема розписка позичальником про передання йому визначеної суми грошових коштів за даним Договором - є фактором передачі коштів. Окрім цього, сторони домовились, що у випадку прострочення виконання зобов'язання, а саме невчасної виплати відсотків або невчасного повернення тіла позики, Позичальник зобов'язується сплатити штраф у розмірі 10000 доларів. Однак, в зазначений термін відповідач своє зобов'язання за договором перед позивачем не виконав, отриману ним в борг грошову суму не повернув, а відтак позивач вимушений звертатись до суду з даним позовом. Враховуючи те, що позичальник умови договорів позики не виконує, позивач просить стягнути з з відповідача 44600 доларів США та пеню у розмірі 110284,25 грн.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 24.09.2025 у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 24.09.2025, відкрито загальне позовне провадження по справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 20.11.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач в судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином. Від позивача надійшла заява про розгляд справи у йоговідсутність, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Відповідач не скористався процесуальним правом подачі Відзиву на позовну заяву, а також доказів на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 ЦПК України.
Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до ч.3 ст. 211, ч.4 ст.223, ч.1 ст.280, ст.281 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу за відсутності Відповідача на підставі наявних у ній даних і доказів та ухвалити заочне рішення.
Через неявку в судове засідання учасників справи, судом у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши письмові матеріали справи та докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що 17.12.2024 позикодавець ОСОБА_1 та позичальник ОСОБА_2 уклали договір позики грошових коштів (а.с.19).
Відповідно до п. 1 договору позики грошових коштів, позивач передав відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 600 доларів США, які останній зобов'язався повернути позикодавцю не пізніше 17.06.2025.
На підтвердження отримання відповідачем грошових коштів в борг, останній склав розписку від 17.12.2024 (а.с.20-21).
Відповідно до п. 2 договору позики грошових коштів від 17.12.2024, сторони домовились, що за кожен рік користування грошима, позичальник сплачує позикодавцю 300 % від позиченої суми грошових коштів. Позичальник виплачує належні позикодавцеві відсотки кожен місяць, а саме 150 доларів США кожен місяць, 17 числа.
Згідно п. 3 договору позики грошових коштів, сторони домовились, що у випадку прострочення виконання зобов'язання, а саме невчасної виплати відсотків (до 17 числа) або невчасного повернення тіла позики (до 17.06.2025), Позичальник зобов'язується сплатити штраф у сумі 10000 доларів США, шляхом безготівкового перерахування на банківську картку. Сторони домовились, що окрема розписка позичальником про передання йому визначеної суми грошових коштів за даним договором - є фактором передачі коштів.
24.12.2024 позикодавець ОСОБА_1 та позичальник ОСОБА_2 уклали договір позики грошових коштів (а.с.22).
Відповідно до п. 1 договору позики грошових коштів, ОСОБА_2 отримав у позику грошові кошти в сумі 600 доларів США, які зобов'язується повернути позикодавцю не пізніше 24.06.2025.
На підтвердження отримання грошових коштів, відповідач ОСОБА_2 склав розписку (а.с.23-24).
Відповідно до умов п. 2 договору позики грошових коштів, сторони домовились, що за кожен рік користування грошима, позичальник сплачує позикодавцю 300 % від позиченої суми грошових коштів. Позичальник виплачує належні позикодавцеві відсотки кожен місяць, а саме 150 доларів США кожен місяць, 24 числа.
Згідно п. 3 договору позики грошових коштів, сторони домовились, що у випадку прострочення виконання зобов'язання, а саме невчасної виплати відсотків або (до 24.06.2025) не поверне тіло позики 600 доларів США, Позичальник зобов'язується сплатити штраф у сумі 10000 доларів США, шляхом безготівкового перерахування на банківську картку.
03.02.2025 позикодавець ОСОБА_1 та позичальник ОСОБА_2 уклали договір позики грошових коштів (а.с.25).
Відповідно до п. 1 договору позики грошових коштів, ОСОБА_2 отримав у позику грошові кошти в сумі 300 доларів США, які зобов'язується повернути позикодавцю не пізніше 03.06.2025.
На підтвердження отримання грошових коштів, відповідач ОСОБА_2 склав розписку (а.с.26-27).
Відповідно до умов п. 2 договору позики грошових коштів, сторони домовились, що за кожен рік користування грошима, позичальник сплачує позикодавцю 300 % від позиченої суми грошових коштів. Позичальник виплачує належні позикодавцеві відсотки кожен місяць, а саме 75 доларів США кожен місяць, 03 числа.
Згідно п. 3 договору позики грошових коштів, сторони домовились, що у випадку прострочення виконання зобов'язання, а саме невчасної виплати відсотків або (до 03.06.2025) не поверне тіло позики 300 доларів США, Позичальник зобов'язується сплатити штраф у розмірі 10000 доларів США, шляхом безготівкового перерахування на банківську картку.
11.03.2025 позикодавець ОСОБА_1 та позичальник ОСОБА_2 уклали договір позики грошових коштів (а.с.28).
Відповідно до п. 1 договору позики грошових коштів, ОСОБА_2 отримав у позику грошові кошти в сумі 1000 доларів США, які зобов'язується повернути позикодавцю не пізніше 11.06.2025.
На підтвердження отримання грошових коштів, відповідач ОСОБА_2 склав розписку (а.с.29-30).
Відповідно до умов п. 2 договору позики грошових коштів, сторони домовились, що у разі прострочення позичальником виконання зобов'язання, а саме (до 11.06.2025) не поверне тіло позики 1000 доларів США, він має негайно сплатити штраф у розмірі 10 000 доларів США шляхом безготівкового перерахування на банківську карту позивача.
Позивач вказує, що з часу складання розписок та отримання відповідачем грошових коштів за договорами позик, відповідач кошти не повернув, відсотки за користування коштами не сплатив.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до положень статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.08.2019 по справі № 369/3340/16-ц, провадження № 61-7418св18, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргової розписки в позивача підтверджує наявність боргу (постанова Верховного Суду від 26.09.2018 у справі № 483/1953/16-ц, провадження №61-33891св18).
Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути наданий акт приймання - передачі позичальника, який є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Як вбачається зі змісту вищевказаних розписок та договорів позики, відповідач ОСОБА_2 позичив у позивача ОСОБА_1 грошові кошти у загальному розмірі 2500,00 доларів США, які зобов'язався повернути.
Своїм підписом відповідач засвідчив, що його волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає його внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін.
Відповідачем не заперечується той факт, що він взяв в боргу у позивача грошові кошти та не повернув їх, оскільки відзив на позов відповідач не подавав, при цьому відповідачем було отримано позовну заяву з додатками, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання особисто.
З огляду на положення цивільного законодавства даний правочин є укладеним, нікчемним законом не визнаний.
Таким чином, суд, встановивши справжню правову природу розписки, приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем укладені договори позик.
На час розгляду справи у суду відсутні підтверджуючі докази про те, що договір позики визнаний недійсним чи є розірваним.
Своїм підписом відповідач засвідчив, що його волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає його внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін.
Судом дано належну правову оцінку зібраним доказам, в тому числі розписці, в якій викладено зобов'язання позичальника повернути борг позикодавцю, зазначена дата її складання та дата виконання зобов'язання.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16.01.2019 у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановивши справжню правову природу правовідносин сторін, якими підтверджено правовідносини позики, та факт передання позивачем відповідачу в позику коштів у розмірі 2500,00 доларів США, з огляду на порушення відповідачем ОСОБА_2 зобов'язань за Договором позики, суд, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за договорами позики від 17.12.2024 (600,00 доларів США), 24.12.2024 (600,00 доларів США), 03.02.2025 (300,00 доларів США), 11.03.2025 (1000,00 доларів США).
Що стосується нарахованої суми відсотків за договорами позик грошових коштів від 17.12.2024 в розмірі 900,00 доларів США, від 24.12.2024 в розмірі 900,00 доларів США, від 03.02.2025 в розмірі 300,00 доларів США, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Враховуючи зміст договорів позик грошових коштів, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню відсотки за користування коштами в межах та розмірах визначених договорами, що складає 2100,00 доларів США.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені та штрафу
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
Водночас, особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина четверта статті 14 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України , у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Крім того, Верховний Суд розглядаючи питання застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у подібних правовідносинах (постанова від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22 (провадження № 61-14740св23)) виснував про те, що «Законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення».
Суд звертає увагу на те, що відповідно до письмових матеріалів справи, позивач здійснив нарахування пені за період з 17.06.2025 по 15.09.2025, що суперечить пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Таким чином, враховуючи положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та правовий висновок ВС, а також те, що штрафи заявлені у період дії воєнного стану, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача штрафів у розмірі 40000,00 доларів США (10000*4), передбачені умовами договорів позик грошових коштів та пеня у розмірі 110284,25 грн. стягненню не підлягають.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи викладене, встановлені обставини, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги задоволені частково, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1476,74 грн. (189520,00 грн.*15 140,00 грн./1 943 016,58 грн.)
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 638, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст.2, 4, 5, 10, 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 133, 141, 209-211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280, 281, 282, 354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позик грошових від 17.12.2024 в сумі 1500,00 доларів США, від 24.12.2024 в сумі 1500,00 доларів США, від 03.02.2025 в сумі 600,00 доларів США, від 11.03.2025 - в сумі 1000,00 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1476,74 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення/складання повного тексту шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення суду складено 16.03.2026.
Суддя: В.О. Сенюта