Справа № 752/16636/25
Провадження №: 2/752/2719/26
16 березня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючої судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», Товариство) через засоби електронного зв'язку звернулось до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 42874,11 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 24.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - ТОВ «Мілоан», первісний кредитор) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №102048606, відповідно до умов якого первісний кредитор надав відповідачу кредит в розмірі 13500 грн, а остання у свою чергу зобов'язалася повернути кредит, сплатити відсотки та інші платежі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. ТОВ «Мілоан» свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, але відповідач зі свого боку допустила порушення виконання умов кредитного договору.
У подальшому 28.05.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги №108-МЛ/Т, за умовами якого первісний кредитор відступив останньому права вимоги до боржників, зокрема, до відповідача за кредитним договором №102048606 від 24.01.2024.
Оскільки первісний кредитор свої зобов'язання перед позичальником відповідно до укладеного кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти, але остання взяті на себе зобов'язання з повернення кредиту не виконує належним чином, у неї виникла заборгованість у загальному розмірі 42874,11 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 12960 грн, заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 28969,11 грн та простроченої заборгованості за комісією в сумі 945 грн.
У зв'язку з тим, що відповідач відмовляється добровільно повернути отримані в кредит грошові кошти та сплатити відсотки за їхнє користування та інші платежі, то позивач з метою захисту свого порушеного права змушений був звернутися до суду із вказаним позовом, відповідно до вимог якого просив стягнути з ОСОБА_1 зазначену заборгованість та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2025 для розгляду цивільної справи №752/16636/25 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов.
04.11.2025 на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому ОСОБА_1 не визнала вимоги позову в частині стягнення з неї відсотків, штрафів, пені та комісій та просила суд відмовити у задоволенні цієї частини позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал». У разі задоволення позову просила стягнути з неї на користь позивача лише заборгованість за тілом кредиту в сумі 13500 грн.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилалась на те, що позивач не надав суду будь-якого підтвердження про те, що відповідача було повідомлено про передачу права вимоги за укладеним між позивачем та первісним кредитором договору про відступлення права вимоги №108-МЛ/Т від 28.05.2024. Тому, за відсутності такого підтвердження на відповідача не може бути покладено обов'язку сплачувати борг новому кредитору.
Разом з тим, ОСОБА_1 у своєму відзиві посилалася на незаконність встановлення кредитором комісії за надання кредиту в розмірі 945 грн, оскільки це прямо суперечить вимогам частини другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», адже така комісія не пов'язання з наданням додаткових послуг, а є прихованою формою процентів. Також, у кредитного договорі не визначено чіткої реальної процентної ставки (вказано «орієнтовна 6229%»), що також свідчить про порушення вимог статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» та ставить відповідача у невигідне становище.
03.03.2026 року представником позивача подано відповідь на відзив, згідно якої просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною восьмою статті 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Положеннями статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому,що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, 24.01.2024 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №102048606 (індивідуальну частину), відповідно до пункту 1.1 якого кредитодавець зобов'язався на умовах визначених цим договором, на строк визначений пунктом 1.3 договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у пункті 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов'язалась повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно пункту 1.4 договору та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/ терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконання обов'язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.
Відповідно до пункту 1.2 договору сума (загальний розмір) кредиту була визначена в розмірі 13500 грн.
Згідно з пунктом 1.3 договору кредит надавався загальним строком на 105 днів з 24.01.2024 (дата надання кредиту) і складається з пільгового та поточного періодів. Пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 08.02.2024 (рекомендована дата платежу). Поточний період складає 90 днів, що настає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 08.05.2024 (дата остаточного погашення заборгованості).
Відповідно до пункту 1.4 договору позичальник має повернути кредит, сплатити комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу 08.02.2024 (день завершення пільгового періоду), але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості 08.05.2024 (останнього дня строку кредитування).
У пункті 1.5.1 договору вказано, що комісія за надання кредиту: 945 грн, яка нараховується за ставкою 7,00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.
Згідно з пунктами 1.5.2 та 1.5.3 договору, проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду: 2126,25 грн, які нараховуються за ставкою 1.05 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду. Проценти за користування кредитом протягом поточного періоду: 27945 грн, які нараховуються за стандартною процентною ставкою 2.30 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом поточного періоду.
Пунктом 1.6 кредитного договору передбачено, що тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені пунктами 2.2, 2.3 цього договору.
Умовами пункту 2.1 договору визначено, що кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти 545708*60.
У відповідності до пункту 2.2.2 кредитного договору нарахуванням кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених пунктом 2.2.3 договору.
Пунктом 2.2.3 договору встановлено, що проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена пунктом 1.5.3 цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, та з інших причин визначена в пункті 1.5.2 процентна ставка запропонована позичальнику протягом пільгового періоду зі знижкою і є меншою за стандартну ставку встановлену пунктом 1.5.3 договору. Якщо визначена пунктом 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної ставки, то після завершення пільгового періоду, з урахуванням пролонгацій, проценти протягом поточного періоду продовжують нараховуватись за стандартною ставкою згідно пункту 1.5.3 договору. Стандартна процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов'язань позичальника зі сплати процентів протягом пільгового періоду, з урахуванням пролонгацій, є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний строк поточного періоду, це означає, що протягом пільгового періоду позичальнику була надана знижка/пільга , що дорівнює різниці між стандартною ставкою встановленою пунктом 1.3 та процентною ставкою визначеною пунктом 1.5.2 договору Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів з користування кредитом припиняється. Розмір стандартної ставки не може бути збільшено кредитодавцем без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди позичальника.
Згідно з пунктом 3.3.2 договору позичальник взяв на себе обов'язок повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі передбачені цим договором у порядку, строки та терміни передбачені пунктами 1.1-1.5 та пунктом 2.4 цього Договору.
Разом з тим, умовами пункту 6.1 кредитного договору було передбачено, що він був укладений в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний, зокрема, через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
У відповідності до умов пункту 6.3 договору приймаючи пропозицію товариства про укладення цього кредитного договору, позичальник також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами (у т.ч. Правилами та Графіком платежів) договору в цілому.
Пунктами 6.4, 6.5 договору передбачено, що укладення кредитодавцем кредитного договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки. Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.
Згідно з пунктом 7.1 договору строк дії цього договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і закінчується в останній день строку кредитування (дату остаточного погашення заборгованості).
Відповідно до Додатку №1 сторонами був визначений графік платежів за кредитним договором №102045606 від 24.01.2024, де після отримання позичальником кредит у розмірі 13500 грн підлягав поверненню у визначену дату - 08.05.2024 одним платежем разом із здійсненою сплатою усіх нарахованих процентів за користування кредитом у розмірі 30071,25 грн та комісією за надання кредиту в сумі 945 грн.
В Додатку №2 до договору міститься заява позичальника на отримання кредиту №102045606 від 24.01.2024.
На підтвердження підписання відповідачем договору про споживчий кредит №102045606 від 24.01.2024 до матеріалів позовної заяви додано довідку від 14.10.2024 про ідентифікацію, згідно з якою ОСОБА_1 здійснила підписання договору із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором «129181» 24.01.2024, який було відправлено на номер телефону НОМЕР_1 . Відомості про процес оформлення та розгляду заяви позичальника з підписанням кредитного договору міститься в анкеті-заяві на кредит №102045606.
Також, на підтвердження перерахування відповідачу кредитних коштів за вказаним договором позивач надав копію платіжного доручення №81363730 від 24.01.2024 про перерахування на картковий рахунок № НОМЕР_2 коштів в сумі 13500 грн.
Разом з тим, позивачем у матеріали справи була надана відомість про щоденні нарахування та погашення за період з 24.01.2024 по 11.05.2024.
З вказаної відомості убачається, що ТОВ «Мілоан» здійснювало нарахування комісії за видачу кредиту та процентів за користування кредитом, відповідачем частково здійснювалася сплата коштів з повернення кредиту та сплата інших платежів за умовами договору.
Судовим розглядом установлено, що 28.05.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» був укладений договір відступлення прав вимоги №108-МЛ/Т, за умовами якого ТОВ «Мілоан» передав (відступив) позивачеві за плату, а останній прийняв належні первісному кредитору права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у Реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками.
На підтвердження сплати позивачем вартості прав вимоги за договором відступлення прав вимоги №108-МЛ/Т від 28.05.2024 до позовної заяви долучено копію відповідної платіжної інструкції №2259 від 28.05.2024.
Відповідно до наданих суду копій акту приймання-передачі реєстру боржників від 28.05.2024 та витягу з такого реєстру ОСОБА_1 значиться в реєстрі боржників згідно якого до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором №102048606 від 24.01.2024 в сумі 42874,11 грн, з яких: 12960 грн - залишок заборгованості по тілу кредиту, 945 грн - залишок по комісії, 28969,11 грн - залишок по нарахованим процентам за користування кредитом.
13.05.2025 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до ОСОБА_1 із претензією за вих.№23612080/4594, в якій повідомило останню про перехід то Товариства права вимоги за вказаним вище кредитним договором, а також повідомило про наявність непогашеної за ним заборгованості у загальному розмірі 42874,11 грн, яку вимагало сплатити.
Відповідно до виписки з особового рахунку заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 20.05.2025 становить 42874,11 грн та складається із простроченого тіла кредиту в сумі 12960 грн, прострочених відсотків у розмірі 28969,11 грн та комісії у розмірі 945 грн.
Так, положеннями пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частинами першою та другою статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За приписами частин першої, другої статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Положеннями частини першої статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина друга статті 1054 ЦК України).
У відповідності до вимог частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі, а відповідно частини 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).
Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».
Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.
Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закон) визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як убачається з матеріалів справи, кредитний договір №102048606 від 24.01.2024 було укладено у формі електронного документу, договір містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк повернення грошових коштів, розмір процентів, умови кредитування.
У пунктах 6.1, 6.2 договору про надання споживчого кредиту його сторони погодили, що він укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства.
Розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який генерується та надсилається товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність - комбінацію цифр і літер або тільки цифр, або тільки літер) для підписання цього кредитного договору/ електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником через сайт товариства, мобільний додаток, месенджери.
З наявної у матеріалах справи паперової копії кредитного договору №102048606 від 24.01.2024 убачається, що він був підписаний з боку позичальника електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Крім того, згідно наданої суду копії анкети-заяви на кредит №102048606 від 24.01.2024 наявна інформація про процес оформлення та розгляду через сайт tengo.ua заяви від ОСОБА_1 , зокрема щодо дати та часу заповнення заяви, перевірки, підписання паспорту кредиту та договору тощо.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що подані позивачем документи підтверджують факт укладення між сторонами кредитного договору №102048606 від 24.01.2024 в електронній формі шляхом його підписання відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором та наданням персональних даних відповідача.
При цьому, без отримання повідомлення з відповідним ідентифікатором, без здійснення входу на сайт товариства та ідентифікації позичальника, такий договір не був би укладений.
Зазначене відповідає висновкам, що викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19, провадження №61-1602св20, від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20, провадження №61-2903св21, від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20, провадження №61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, провадження №61-16059св21, від 08 серпня 2022 року у справі №234/7298/20, провадження №61-2902св21.
Договір та анкета-заява містять паспортні дані, РНОКПП, номер засобів зв'язку, поштову та електронну адреси ОСОБА_1 .
Ба більше, з поданого суду відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач не заперечує факт укладення нею із первісним кредитором вказаного вище кредитного договору в електронній формі та отримання при його підписанні одноразового ідентифікатора.
Таким чином, суд уважає доведеним той факт, що кредитний договір був вчинений його сторонами в електронній формі, та яка відповідно до статті 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми та є обов'язковим до виконання сторонами.
Окрім того, зазначений договір не визнаний судом недійсним, тому в силу статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.
З урахуванням викладеного укладення договору, наявність електронного підпису підтверджує волю сторін, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Щодо права позивача пред'являти свої вимоги до відповідача за цим договором, то суд керується такими положеннями Закону.
Положеннями частини першої статті 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
За нормою статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Частиною першою статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит, що узгоджується з положеннями статті 517 ЦК України.
Відповідно до умов пункту 3.2.6 кредитного договору було передбачено, що первісний кредитор має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього договору без згоди позичальника.
Судовим розглядом установлено, що 28.05.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги №108-МЛ/Т, за умовами якого первісний кредитор відступив позивачеві права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними в Реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками.
Згідно наданих позивачем копій акту приймання-передачі реєстру боржників від 28.05.2024 та витягу з такого реєстру ОСОБА_1 значиться в реєстрі боржників за яким до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором №102048606 від 24.01.2024 в сумі 42874,11 грн, з яких: 12960 грн - залишок заборгованості по тілу кредиту, 945 грн - залишок по комісії та 28969,11 грн - залишок по нарахованим процентам за користування кредитом.
Отже, долученими до матеріалів справи доказами підтверджено факт відступлення права грошової вимоги ТОВ «Мілоан» до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» щодо боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №102048606 від 24.01.2024.
За таких обставин, суд доходить висновку про правомірність заявлених позивачем вимог до боржника, оскільки до позивача у встановленому порядку перейшло право вимоги до останнього за спірним кредитним договором.
При цьому, суд відхиляє викладені відповідачем у своєму відзиві доводи щодо відсутності у неї обов'язку по сплаті кредитної заборгованості у зв'язку із недоведенням позивачем факту повідомлення відповідача про відступлення йому прав вимоги за кредитним договором.
Так, зі змісту статтей 512, 513 ЦК України слідує, що зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється шляхом оформлення між первісним кредитором та новим кредитором відповідного договору в тій же самій формі, що і угода, за якою права відступаються. При цьому боржник не приймає ніякої участі в підписанні договору про відступлення та не є його стороною.
Згідно із частиною другою статті 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
Відповідно до висновків Верховного Суду України, що викладені у постанові №6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі за № 361/2105/16-ц та від 06 лютого 2018 року у справі за № 278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі за № 667/11010/14-ц.
Отже, неналежне виконання кредитних зобов'язань зі сторони боржника не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі. А стягнення заборгованості, у разі відсутності повідомлення боржника про зміну кредитора, підлягає на користь нового кредитора.
Як було зазначено вище, згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Вимогами частини другої статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до вимог статтей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
Згідно з частиною другою статті 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплати суму боргу кредитору.
Відповідно до наданих в матеріали справи відомостей про щоденні нарахування та погашення, а також виписки з особового рахунку за кредитним договором №102048606 від 24.01.2024 у відповідача за період з 24.01.2024 по 11.05.2024 та станом на 20.05.2025 наявна заборгованість у загальному розмірі 42874,11 грн з яких: 12960 грн - сума простроченої заборгованості за тілом кредиту, 28969,11 грн - прострочена заборгованість за відсотками, 945 грн - прострочена заборгованість за комісією.
В ході судового розгляду на підставі належних та допустимих доказів установлені факти укладення кредитного договору, отримання позичальником кредитних коштів, невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань щодо повернення кредиту та сплати процентів і комісії відповідно до умов договору.
Отже, оскільки відповідач допустила порушення умов укладеного із первісним кредитором договору, то у ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», як нового кредитора, станом на дату пред'явлення позову у цій справі наявне право вимагати у відповідача повернення кредиту, сплати процентів за фактичне користування кредитними коштами та встановленої договором комісії.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не надала суду доказів, які спростовували б розмір заборгованості за тілом кредиту, або ж підтверджували б факт повернення отриманих в кредит грошових коштів та сплати комісії у визначеному договором розмірі. Відтак, надані позивачем відомості та виписка в цій частині, за відсутності обґрунтованих заперечень щодо викладених у ній розрахунку боргу від відповідача, приймається судом як достовірні. Також, судом враховується і те, що відповідач у своєму відзиві фактично не заперечувала проти стягнення з неї заборгованості за тілом кредиту в заявленому позивачем розмірі.
При вирішенні даного спору судом взято до уваги, що відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку банку не повернуті, суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Оскільки ОСОБА_1 допустила порушення умов укладеного із первісним кредитором договору та не повернула отримані в кредит грошові кошти, то у даній справі наявні правові підстави для стягнення з неї на користь позивача заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту) в розмірі 12960 грн та комісії у розмірі 945 грн.
Разом з тим, суд відхиляє викладені відповідачем у своєму відзиві доводи щодо незаконності встановлення умовами кредитного договору комісії за надання кредиту та її невідповідності вимогам Закону України «Про споживче кредитування», з огляду на таке.
Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-УІІ (зі змінами) є спеціальним законом, який регулює кредитні правовідносини у сфері споживчого кредитування. У пункті 3 частини 3 Розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону зазначено, що Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно із Законом України від 20 вересня 2019 року №122-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг», який набрав чинності 20 січня 2020 року, до вказаного Закону України «Про споживче кредитування» були внесені зміни, якими зокрема визначено можливість встановлення комісійної винагороди кредитодавця.
Так, в пункті 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, спеціальне законодавство прямо передбачає право фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту, а також включати її до загальних витрат за споживчим кредитом.
Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19, відповідно до яких така форма витрат, як комісія за надання кредиту, передбачена на законодавчому рівні та визначається кредитодавцем індивідуально з урахуванням умов договору.
Як убачається з матеріалів справи, згідно наведеного у кредитному договорі переліку термінів та визначень, комісією за надання кредиту визначена одноразова винагорода, що сплачується позичальником за підготовку, організацію та надання кредитодавцем фінансової послуги (кредиту), та встановлена в пункті 1.5.1 цього договору.
За умовами пункту 1.5.1 кредитного договору передбачалася сплата одноразової комісії за надання кредиту у розмірі 7% від суми кредиту, що становить 945 грн. Обов'язок зі сплати такої комісії прямо передбачений умовами договору та є складовою загальних витрат за споживчим кредитом.
Підписавши кредитний договір в електронній формі, відповідач підтвердила, що ознайомлена з усіма його умовами, у тому числі з розміром та порядком сплати комісії, погодилася з ними та зобов'язалася належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання. Доказів того, що умови договору щодо комісії є нікчемними, несправедливими або такими, що суперечать вимогам Закону України «Про споживче кредитування», матеріали справи не містять.
За таких обставин, суд уважає, що умови кредитного договору щодо нарахування та сплати комісії відповідають вимогам чинного законодавства, а тому викладені у відзиві заперечення відповідача про неможливість її стягнення з підстав неправомірності встановлення комісії є помилковими та підлягають відхиленню судом.
При вирішенні заявлених позивачем вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, то суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У зазначеній постанові Верховний Суд, розглядаючи питання стягнення штрафних санкцій за договором споживчого кредитування, сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання».
Надаючи правову оцінку вказаним поняттям у частині нарахування штрафних санкцій за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього. Відрізняються терміни в тому випадку, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання. Указаний висновок міститься у пункті 35 Постанови.
Окрім того, в пункті 54 постанови Верховний Суд вказує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України. Тобто, згідно з логікою Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред'явлення вимоги в порядку частини другої статті 1050 ЦК України.
За змістом статті 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такі висновки викладені також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року по справі № 300/438/18.
Як вбачається із умов кредитного договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 13500 грн, він надавався позичальнику строком на 105 днів з 24.01.2024 і складався з пільгового періоду (15 днів) та поточного періоду (90 днів), а дата остаточного повернення кредиту та погашення заборгованості була визначена 08.05.2024.
В той же час, за наданою суду відомістю про щоденні нарахування та погашення по спірному договору нарахування первісним кредитором процентів за користування кредитними коштами охоплюють період з 25.01.2024 по 11.05.2024 року. У період з 25.01.2024 по 12.02.2024 нарахування процентів здійснювалося у пільговий період згідно пункту 1.5.2 кредитного договору, а з 13.02.2024 по 11.05.2024 у поточний період згідно пункту 1.5.3 кредитного договору щоденно, та відповідно виходить за межі узгодженого сторонами кредитного договору строку кредитування відповідача, що у свою чергу не відповідає вимогам статтей 1048, 1054 ЦК України.
З вказаної відомості також прослідковується, що 09.02.2024 відповідачу було нараховано комісію за пролонгацію у розмірі 405 грн, та нею здійснена сплата цієї комісії та процентів за кредитом у сумі 405 грн, а також тіла кредиту в розмірі 540 грн.
Втім, із зазначених відомостей та інших долучених до позовної заяви доказів не убачається, що між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 мало місце оформлення пролонгації дії кредитного договору та строку кредитування останньої.
А саме, умовами пункту 2.3.1 кредитного договору сторони передбачили можливість пролонгації договору: позичальник має право неодноразово продовжувати та/або поновлювати пільговий період та збільшувати строк кредитування на таких саме умовах, за умови, що позичальнику доступна така можливість відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження/поновлення пільгового періоду збільшення строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені цим пунктом 2.3 договору та розділом 6 Правил, у тому числі сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, в розмірі, що визначається змістом додаткового договору/ додаткової угоди, що підписується позичальником у зв'язку з пролонгацією та певну частку заборгованості за договором (якщо передбачено додатковою угодою/ договором). Комісія з управління та обслуговування кредиту нараховується в момент підписання додаткового договору/ додаткової угоди. Можливі періоди продовження//поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту, що визначається як відсоток від суми наданого кредиту, наведені у таблиці, де встановлено строк продовження кредитування на 3 дні зі сплатою комісії 3.00%, на 7 днів зі сплатою комісії 6,00 %, на 15 днів зі сплатою комісії 10.00 %.
Умовами додаткового договору/ додаткової угоди, що підписується сторонами у зв'язку з пролонгацією можуть передбачатись інші (індивідуальні) умови пролонгації не передбачені цим пунктом. Якщо позичальник здійснює продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування (пролонгацію), проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено/поновлено пільговий період нараховуються за ставкою визначеною пунктом 1.5.2 договору, якщо інше не буде встановлено додатковим договором/ додатковою угодою, що підписується у зв'язку з пролонгацією.
За умовами пункту 2.3.2 кредитного договору було визначено, що після вибору доступних умов пролонгації або поновлення пільгового періоду, позичальник має направити кредитодавцю електронне звернення/повідомлення із зазначеною датою із застосуванням одноразового ідентифікатора, який надсилається кредитодавацем позичальнику в SMS-повідомленні, а також підписати додатковий договір/ додаткову угоду до договору, що містить оновлений графік платежів та здійснити платіж обумовлений цим пунктом 2.3 договору та визначений додатковим договором/ додатковою угодою. Після здійснення позичальником зазначеного платежу(ів), умови кредитного договору, що стосуються строку кредитування, зокрема тривалість пільгового періоду, дата завершення пільгового періоду, дата остаточного погашення, строк кредитування змінюються пропорційно строку пролонгації. Нова дата остаточного погашення заборгованості разом з актуальними даними щодо заборгованості відображаються в додатковому договорі/ додатковій угоді, що підписується сторонами у зв'язку з пролонгацією та містить оновлений графік платежів, який, якщо це не суперечить чинному законодавству , за формою та змістом може (не обов'язково) відрізнятись від додатку №1. Виконання позичальником лише частини дій передбачених цим пунктом, у т.ч. не здійснення платежу та/або не підписання додаткового договору/ додаткової угоди, не призводить до пролонгації.
Проте, на підтвердження факту оформлення між відповідачем та первісним кредитором пролонгації дії кредитного договору в матеріали справи не надано будь-яких доказів про укладення між останніми відповідної додаткового договору або додаткової угоди.
Як убачається з відомості про щоденні нарахування та погашення, долучена до позову, станом на 11.05.2024 відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконала, первісний кредитор після визначеної кредитним договором дати повернення кредиту продовжив нарахування відсотків за користування кредитними коштами після визначеної кредитним договору дати повернення кредиту - 08.05.2024 і по 11.05.2024 включно.
Однак, нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за №910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частина другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Звертаючись до суду із позовом, позивач не заявляв вимоги про застосування судом частини другої статті 625 ЦК України.
Враховуючи споживчий характер правовідносин, суд виходить із того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з фінансовою установою фактично не є рівними.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача відсотків, нарахованих за межами строку кредитування, що визначений в пункті 1.3 договору, оскільки підставою до їх нарахування фактично є неналежне виконання позичальником умов договору, а саме неповернення кредитних коштів у встановлений пунктом 1.3 договору строк, що має наслідком відповідальність, визначену статтею 625 ЦК України, а не право нараховувати відсотки на підставі статті 1048 ЦК України.
Таким чином, в межах даного провадження наявні правові підстави для стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами лише протягом строку кредитування за кредитним договором №102048606 від 24.01.2024, а саме у період з 25.01.2024 по 08.05.2024 включно.
У іншій частині позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами за період з 09.05.2024 по 11.05.2024 відповідно задоволенню не підлягають.
Разом з тим, перевіривши обґрунтованість пред'явленої до стягнення суми нарахованих позивачем відсотків за користування кредитними коштами, то суд зазначає наступне.
Як вже було зазначено вище, згідно з пунктом 1.3 кредитного договору кредит надавався загальним строком на 105 днів з 24.01.2024 (дата надання кредиту) і складався з пільгового та поточного періодів. Пільговий період складав 15 днів, що наставав з дати видачі кредиту та завершувався 08.02.2024 (рекомендована дата платежу). Поточний період складав 90 днів, що наставав з дня наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчувався 08.05.2024 (дата остаточного погашення заборгованості).
Згідно з умовами пунктами 1.5.2 та 1.5.3 кредитного договору, проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду становили: 2126,25 грн, які нараховувалися за ставкою 1.05 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду. Проценти за користування кредитом протягом поточного періоду складали 27945 грн, які нараховуються за стандартною процентною ставкою 2.30 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом поточного періоду.
Так, загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні визначені Законом України «Про споживче кредитування».
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%, була доповнена частиною п'ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року.
При цьому, Закон України від 22 листопада 2023 року №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Пунктом 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:
протягом перших 120 днів (тобто з 24.12.2023 по 22.04.2024) - 2,5 %;
протягом наступних 120 днів (тобто з 23.04.2024 по 20.08.2024) - 1,5 %.
Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
З наданої суду відомості про щоденні нарахування та погашення прослідковується, що первісний кредитор у період з 25.012024 по 12.02.2024 застосовував визначену пунктом 1.5.2 процентну ставку - 1,05% (що становило 141,75 грн та 136,08 грн на день після часткової сплати тіла кредиту), а з 13.02.2024 по 08.05.2024 - 2,3% (що становило 298,08 грн), з чим суд не може погодитися.
Відповідно до наведених вище приписів законодавства проценти за користування кредитними коштами мають нараховуватися таким чином:
- за період 24.01.2024 по 12.02.2024 за ставкою 1,05% як було передбачено умовами договору та нараховано первісним кредитором з урахуванням часткової сплати позичальника, що становить 2439,99 грн;
- за період з 13.02.2024 по 22.04.2024 за ставкою 2,3%, як передбачено умовами договору, що становить 20865,60 грн (12960 грн х 1,5% х 70 днів);
- за період з 23.04.2024 по 08.05.2024 за ставкою 1,5%, з урахуванням законодавчого обмеження, що становить 3110,40 грн (12960 грн х 1,5% х 16 днів);
Всього прострочених процентів за вказаний вище період - 26415,99 грн.
З огляду на зазначене, проценти за користування кредитними коштами підлягають стягненню за період строку кредитування з урахуванням їх обмеження максимальним розміром денної процентної ставки, встановленим частиною п'ятою статті 8, а також пунктом 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», що становить 26415,99 грн.
При цьому, суд відхиляє викладені відповідачем у її відзиві на позовну заяву посилання на невизначення умовами кредитного договору чіткої реально річної ставки та встановлення договором завищених відсотків за кредитним договором.
Зокрема, судом установлено, що перед укладенням договору ТОВ «Мілоан» надало ОСОБА_1 інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття нею обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту, також кредитний договір містить інформацію про тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо); суму кредиту, строк кредитування, мету отримання та спосіб надання кредиту; тип процентної ставки, порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, орієнтовну реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача на дату надання інформації виходячи з обраних споживачем умов кредитування.
Окрім цього, ОСОБА_1 , підписуючи договір про споживчий кредит №102048606 від 24.01.2024, відповідно до пунктів 5.1, 6.3, 7.1 договору, підтвердила і погодилася, що до укладення цього Договору ознайомилася з наявними схемами кредитування, отримала у письмовій формі (у вигляді електронного документа розміщеного в особистому кабінеті) паспорт споживчого кредиту, який є невід'ємною частиною цього Договору, з інформацією передбаченою частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», до укладення Договору отримала проект цього кредитного Договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті) тощо.
На жодні тарифи та умови і правила надання банківських послуг позивач не посилався у позовній заяві, як і на положення статті 634 ЦК України, в обґрунтування позову, не містяться такі документи й у матеріалах справи.
Тому посилання на такі у поданому відзиві є безпідставним.
Тобто слід дійти висновку, що сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, а відповідач не скористалась своїм правом, як споживач, на відмову від надання їй кредиту без пояснення причин, у тому числі в разі отримання нею грошових коштів, протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня укладення, що передбачено як статтею 15 Закону України «Про споживче кредитування», так і пунктом 3.4.5 кредитного договору.
В решті відповідач, всупереч вимогам частини першої статті 81 ЦПК України, не надала будь-яких належних та допустимих доказів на спростування наданих позивачем доказів щодо наявної у неї розміру заборгованості за кредитним договором, в тому числі і таких, що підтверджували б сплату заборгованості в повному обсязі чи відсутність такої, або наявність заборгованості в іншому розмірі.
Положеннями частин першої та третьої статті 83 ЦПК України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім випадків, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 7 статті 81 ЦПК України).
Відповідно до частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відтак, враховуючи той факт, що за наслідками судового розгляду було установлено факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про споживчий кредит №102048606 від 24.01.2024, а також зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів з боку відповідача на спростування зазначених вище висновків, як і доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал». А саме, наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за вказаним кредитним договором у загальному розмірі 40320,99 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 12960 грн, комісією у сумі 945 грн, а також заборгованості по відсоткам у загальному розмірі 26415,99 грн, які були перераховані судом, виходячи з обмеження, встановленого статтею 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно вимог статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.
Вирішуючи питання судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язанні з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, оскільки за результатами розгляду суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову у цій справі, то відповідно з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені на сплату судового збору в розмірі 2278,27 грн, тобто пропорційно до загального розміру задоволених позовних вимог (94,05%).
Також, позивачем у поданій до суду позовній заяві заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 7000 грн.
Відповідно до вимог частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частинами п'ятою, шостою статті 137 ЦПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин першої-шостої, дев'ятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що Відповідно до правової позиції Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
У постанові від 22 березня 2023 року у справі №758/6113/19 Верховний Суд зазначив, «що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п'ятою, дев'ятою статті 141 ЦПК України.
При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини третьої статті 137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини третьої статті 141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу)».
У цій справі судом встановлено, що позивач на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн надав копії: договору №0605 від 06.05.2025 про надання правової (правничої) допомоги, укладений із Адвокатським об'єднанням «Апологет»; акту надання послуг правової (правничої) допомоги за №477 від 20.05.2025 на суму 7000 грн; детального опису наданих послуг до акту №477 від 20.05.2025 (усна консультація клієнта 30 хв., ознайомлення з матеріалами кредитної справи 2 год., погодження правової позиції клієнта у справі 30 хв., складення позовної заяви з урахуванням правової позиції клієнта 3 год. 30 хв., подання заяви до суду від імені клієнта 1 шт); ордеру серії ВС №1370094 на надання правничої допомоги адвокатом АО «Апологет» - Усенком М.І.
Враховуючи положення пункту 2 частини третьої статті 141 ЦПК України та правові висновки щодо застосування цієї норми, які викладені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №758/6113/19, з огляду на критерії обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову, суд доходить висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у даній справі в сумі 7000 грн за складання типової позовної заяви у малозначному спорі не є співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи, оскільки ціна позову складає 42874,11 грн.
У поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач виклала свої заперечення проти заявленого позивачем розміру судових витрат на професійну правничу допомогу. Зазначила, що названий позивачем розмір таких витрат у сумі 7000 грн є явно завищеним та не відповідає критеріям розумності та співмірності, адже вартість роботи адвоката у даному випадку складає 1076 грн/год, що суттєво перевищує середньоринковий рівень для аналогічних послуг в регіоні. Сама справа не є типовою, не потребувала значних зусиль та великої кількості доказів чи підготовки складних документів. При цьому, зауважила, що представник позивача - адвокат Усенко М.І. неодноразово займався вирішенням справ позивача, тому документи для підготовки позову не потребували додаткового вивчення та часу.
Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №910/15944/17).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тому, з огляду на критерій обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, а також зважаючи на часткове задоволення позову, суд уважає, що витрати на правничу допомогу мають бути відшкодовані у розмірі 3000 грн.
Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №102048606 від 24.01.2024 у загальному розмірі 40320,99 грн, а також понесені по справі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2278,27 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн.
У задоволенні інших вимог позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
1. Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», адреса: 79000, місто Львів, вулиця Смаль-Стоцького, будинок №1, корпус 28, код ЄДРПОУ - 35234236;
2. Відповідач - ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 .
Повне рішення складено 16.03.2026.
Суддя А.О. Митрофанова