Справа №752/3102/25
Провадження №2/752/4140/25
30 червня 2025 року м. Київ
Голосіївський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Кокошка О.Б.,
за участю секретаря Кукіля Д.О.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів,
У січня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів.
Позов обґрунтований тим, що 06 липня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 досягнуто згоди щодо подальшого відчуження земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (ділянка № НОМЕР_1 ).
Того ж дня між сторонами складена розписка про отримання завдатка на купівлю нерухомості, відповідно до якої, ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 грошові кошти, в якості завдатку, у сумі 500,00 доларів США, що в еквіваленті становить 21 077,55 грн, відповідно до курсу долара США на момент подачі позову.
За умовами розписки, зазначені грошові кошти надавалися до моменту підписання основного договору. Минуло 18 календарних місяців, проте зазначена земельна ділянка не відчужена, підписання основного договору не відбулося.
Крім того, ОСОБА_3 виявився не власником земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (ділянка АДРЕСА_2 , що унеможливлює виконання умови розписки та подальшого відчуження цього нерухомого майна.
ОСОБА_2 неодноразово звертався до ОСОБА_3 з вимогою про повернення коштів, проте останній відмовляється їх повертати, хоч і визнає факт отримання.
21 листопада 2024 року на адресу відповідача направлено вимогу про повернення коштів, проте конверт повернувся в відміткою «За закінченням терміну зберігання».
Текст вимоги було продубльовано та направлено на мобільний номер ОСОБА_3 через додаток «Вайбер», роздруківка скріншоту додається. Відмітка про отримання вимоги наявна.
У зв?язку з тим, що порушення зобов'язання щодо подальшого відчуження земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (ділянка № НОМЕР_1 ), відбулося з вини ОСОБА_3 , позивач вимушений звернутись до суду в позовом про повернення йому безпідставно набутих коштів відповідачем.
Відповідач діючи недобросовісно безпідставно відмовляється повернути отримані грошові кошти в сумі 500,00 доларів США за відчуження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (ділянка АДРЕСА_2 , яка йому не належить.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь безпідставно набуті кошти в розмірі 500,00 доларів США, що в еквіваленті становить 21 077,55 грн, станом на день звернення до суду. Крім того, ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь судовий збір у розмірі 1 211,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 23 000,00 грн.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 03 березня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі з призначенням розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін. Учасникам процесу роз'яснено право подати заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань відповідно до положень чинного ЦПК України.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що 06 липня 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складена розписка про отримання завдатка в сумі 500,00 доларів США, за купівлю земельної ділянки, що розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (ділянка № НОМЕР_1 ) (а. с. 18).
21 листопада 2024 року ОСОБА_2 направив ОСОБА_3 вимогу-претензію про повернення останнім безпідставно набутих коштів у розмірі 500,00 доларів США, які отримав за розпискою від 06 липня 2023 року (а. с. 19).
Згідно із частиною другою статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори, що укладаються між суб'єктами цивільних правовідносин.
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі статтею 657 ЦК договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно з статтею 571 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком передбачені вимогами статті 571 ЦК України, зокрема: якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості; сторона винна у порушенні зобов'язання, має відшкодування другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; у разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.
Із огляду на вказані вище норми ЦК України необхідно дійти висновку, що завдаток є доказом існування зобов'язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно із статтями 546 та 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов'язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.
Судом встановлено, що договір купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами не укладений, а сторони лише усно домовились укласти його в майбутньому, то грошові кошти, які передавав позивач, є авансом.
Аванс - це визначена грошова сума (попередній платіж) або цінності, які покупець чи замовник передають продавцю чи виконавцю робіт у рахунок майбутніх платежів за передане майно, виконану роботу чи надані послуги (яка включається до загальної ціни товару).
Враховуючи наведене та положення статті 570 ЦК суд дійшов висновків про те, що сума, яка названа в розписці між позивачем та відповідачем завдатком, фактично є авансом, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених статтею 570 ЦК, а саме не укладено договору купівлі-продажу на виконання якого передано кошти.
Отже, оскільки сума грошових коштів, що за своєю правовою природою є авансом, підлягає поверненню особі, яка їх сплатила, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору.
Відповідно до частини третьої статті 545 ЦК України, наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Оскільки договору купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами не укладений, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачем грошова сума у загальному розмірі 500,00 доларів США є авансом, а не завдатком та підлягав поверненню позивачу.
Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до частини першої статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14 висловила правову позицію про те, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність досліджених у справі доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, та з відповідача на користь позивача необхідно стягнути кошти в сумі 500,00 доларів США, відповідно до розписки від 06 липня 2023 року.
Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу
Згідно із частиною першою та пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Позивачкою при зверненні до суду поставлено питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
У матеріалах справи міститься копія ордера на надання правничої (правової) допомоги, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копії платіжних інструкцій на суму 10050,00 грн і 13050,00 грн, в яких зазначено призначення платежу - переказ власних коштів, проте доказів укладення договору про надання професійної правничої допомоги суду, детальний опис робіт (наданих послуг) та акт виконаних робіт суду не надано.
Отже, суд оцінюючи надані представником позивача докази, дійшов висновку про відмову у відшкодуванні судових витрат позивачу, оскільки останній не надав належних доказів щодо обсягу виконаних робіт адвокатом та їх вартості.
Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 268, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 500 (п'ятсот) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 00 коп.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови
у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Повний текст судового рішення складено 30.06.2025.
Суддя О. Б. Кокошко