Справа № 495/4729/25
10 березня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Козирського Є.С. ,
за участю секретаря судового засідання Лепешенкової В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Овідіополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області, місцезнаходження: Одеська область, Одеський район, с. Маяки, вул. Європейська, 99, про позбавлення батьківських прав -
10 вересня 2025 року за підсудністю до Овідіопольського районного суду Одеської області надійшла вищевказана позовна заява, в якій позивачка ОСОБА_1 просить суд, позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнути з ОСОБА_2 судовий збір на користь ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтувала наступним, 17.10.2020 року між нею - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_3 у подружжя народився син - ОСОБА_4 . Сімейні відносини між сторонами не склалися, у зв'язку і з чим, на підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 08.06.2023 року шлюб між подружжям було розірвано. Після розірвання шлюбу, відповідач ОСОБА_2 сплачував нерегулярно аліменти, у зв'язку із чим позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
14 липня 2023 року Овідіопольським районним судом було видано судовий наказ про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця, починаючи з 26.06.2023 року і до досягнення дитиною повноліття. Судовий наказ було пред'явлено до примусового виконання до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса). Виконавче провадження за № ВП НОМЕР_1. Позивачка зазначає в позовній заяві, що відповідач станом на 01.05.2025 року має заборгованість зі сплати аліментів 61 640, 34 грн. на підставі розрахунку. Також зазначає в позовній заяві, що вона, позивачка на даний час разом із сином ОСОБА_3 проживає за кордоном у Нідерландах. Вважає, що відповідач не бажає спілкуватися з дитиною, не допомагає позивачці у вихованні сина, не піклується про нього.
15 вересня 2024 року провадження по справі відкрито за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання по справі. Ухвалою також зобов'язано службу у справах дітей Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області, підготовити та надати висновок про доцільність/недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
07.10.2025 року від відповідача у справі надійшов відзив на позовну заяву про позбавлення батьківських прав, у якому відповідач просив у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі у зв'язку з його необґрунтованістю та безпідставністю, посилаючись на те, що на момент відкриття провадження в справі та на момент розгляду справи в суді, відповідач не має заборгованості щодо сплати аліментів, що підтверджується розрахунком державного виконавця Білгород-Дністровського ВДВС у Білгород-Дністровському районі Одеської області ПМУМЮ (м. Одеса) по виконавчому провадженню ВП № НОМЕР_1, в якому зазначено, що станом на 28.08.2025 року заборгованість зі сплати аліментів складає 00,00 грн., що також підтверджується квитанцією про сплату аліментів на суму 60 104.32 грн. Тобто, на даний час, відповідач вважає, що свої зобов'язання щодо сплати аліментів він виконує у повному обсязі. Також відповідач посилається на положення п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу, згідно якої мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо він: ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти . Відповідач вважає, що жодна підстава, передбачена ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу, в тому числі п. 2 не має відношення до відповідача, оскільки позивачка не надає належних та допустимих доказів ухилення батька від виконання своїх батьківських обов'язків, що робить доводи позовної заяви безпідставними. Крім того, відповідач стверджує , що попри своє бажання, на даний час він не з своєї вини, не має можливості приймати безпосередню участь у вихованні дитини, оскільки дитина знаходиться за кордоном. Крім того, він в період оголошення в Україні військового стану не має можливості виїжджати за кордон України для побачень з дитиною. Також, відповідач просить врахувати вік малолітній вік дитини - 4 роки, який є замалим для спілкування з дитиною засобами зв'язку. Стверджує, що не надавав дозвіл матері дитини на вивіз за кордон сина.
Відповідач стверджує, до моменту виїзду дитини за кордон України, батько відвідував дитину за її місцем проживання. Відповідач стверджує, що бажає спілкування з дитиною та намагається відшукати можливості особистого приймання участі у вихованні дитини та встановленню графіків побачень з дитиною. Зазначає, що він має місце роботи на посаді асистента вчителя в закладі Василівський ліцей Вигодянської сільської ради, про що свідчить його характеристика з місця роботи, з якої вбачається, що він є відповідальним і досвідченим педагогом, має освіту та навички роботи з дітьми, що характеризує його, як такого, що може займатися вихованням та навчанням дітей.
Згідно відзиву поданого на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив, відповідач не згодний із позовною заявою про позбавлення його батьківських прав, вважає її надуманою, безпідставною, необґрунтованою та зазначає про відсутність виключних обставин, які можуть слугувати підставами для позбавлення його батьківських прав. Відповідач не судимий, офіційно працює та має дохід, сплачує аліменти. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, натомість відповідач не є недобросовісним батьком та бажає приймати участь у житті своєї дитини. Відповідач вважає, що позбавлення його батьківських прав буде суперечити інтересам дитини. В матеріалах справи відсутні належні та достатні докази винної поведінки відповідача, як батька, свідомого нехтування ним своїми обов'язками, які б свідчили про його умисне ухилення від виконання батьківських обов'язків щодо дитини.
14.10.2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, Наполягає на наявності підстав для задоволення позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав на сина.
21.11.2025 року на виконання ухвали суду від 15.09.2025 року від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Служби у справах дітей Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області, надано рішення Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області від 14 листопада 2025 року за № 24/20-2025 про затвердження висновку про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав. Підставою винесення висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав стала відсутність підстав, для позбавлення батька дитини ОСОБА_4 ,. А саме, відсутність заборгованості по сплаті аліментів, фізична неможливість спілкування з батьком дитини, оскільки позивачка з сином проживає за кордоном та інші підстави, як-то наявність постійного місця роботи, відсутність судимості тощо, наявність постійного заробітку.
03.03.2026 року від представника позивачки ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника позивача та його письмові пояснення, які містять ті ж самі підстави задоволення позовних вимог, на яких в позовній заяві наполягає позивачка.
З урахуванням заяв, наданих всіма сторонами про розгляд справи за їх відсутністю, суд розглядає справу за правилами письмового провадження, без участі сторін.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 17.10.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_3 у подружжя народився син - ОСОБА_4 . На підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 08.06.2023 року шлюб між подружжям було розірвано.
14 липня 2023 року Овідіопольським районним судом було видано судовий наказ про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця, починаючи з 26.06.2023 року і до досягнення дитиною повноліття. Судовий наказ було пред'явлено до примусового виконання до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса). Виконавче провадження за № ВП НОМЕР_1.
У вересні 2026 року позивачка ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області про позбавлення батьківських прав з посиланням на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини . Позивачка посилається на єдину обставину, яка на її думку, є самостійною підставою позбавлення батьківських прав - несплату аліментів протягом тривалого часу. На утримання дитини. Інших підстав невиконання батьком своїх батьківських обов'язків позивачка не зазначає. Також, позивачка зазначає, що вона після розірвання шлюбу виїхала за кордон разом з дитиною до королівства Нідерландів. Крім того, позивачка стверджує про те, що відповідач не згадує про свого сина, не спілкується з ним, не допомагає у його утриманні, вихованні, не піклується про нього.
21.11.2025 року на виконання ухвали суду від 15.09.2025 року від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Служби у справах дітей Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області, надано рішення Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області від 14 листопада 2025 року за № 24/20-2025 про затвердження висновку про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав. Також до вказаного рішення було додано сам Висновок. Підставою винесення висновку про недоцільність позбавлення стала відсутність підстав, для позбавлення батька дитини ОСОБА_4 ,. А саме, відсутність заборгованості по сплаті аліментів, що підтверджується документально, фізична неможливість спілкування з батьком дитини, оскільки позивачка з сином проживає за кордоном, наявність постійного заробітку та інші підстави, як-то наявність постійного місця роботи, відсутність судимості тощо, позитивна характеристика відповідача.
Відповідач у справі просив суд у задоволенні позовної заяви про позбавлення його батьківських прав - відмовити у повному обсязі у зв'язку з його необґрунтованістю та безпідставністю. На даний момент та на момент відкриття провадження у справі, відповідач не має заборгованості щодо сплати аліментів, що підтверджується розрахунком державного виконавця Білгород-Дністровського ВДВС у Білгород-Дністровському районі Одеської області ПМУМЮ (м. Одеса) по виконавчому провадженню ВП № НОМЕР_1, в якому зазначено, що станом на 28.08.2025 року заборгованість зі сплати аліментів складає 00,00 грн., що також підтверджується квитанцією про сплату аліментів на суму 60 104.32 грн. Тобто, на даний час, відповідач свої зобов'язання щодо сплати аліментів виконує у повному обсязі. Відповідач не судимий, що підтверджується відповідною довідкою, офіційно працює та має дохід. Відповідач має місце роботи на посаді асистента вчителя в закладі Василівський ліцей Вигодянської сільської ради, про що свідчить його характеристика з місця роботи, з якої вбачається, що він є відповідальним і досвідченим педагогом. Він забезпечує соціально-педагогічний супровід дитини з особливими освітніми проблемами, виконує навчальні, виховні, соціально-адаптаційні заходи та інші функції педагога. Тобто, відповідач має освіту та навички роботи з дітьми, що характеризує його, як такого, що може займатися вихованням та навчанням дітей.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати та батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини.
Згідно п. 16 Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року N 3 ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
За змістом ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2019 року у справі N 300/908/17 ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно із статтею 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
Декларацією прав дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю ООН від 20 листопада 1959 року, у принципі 6 визначено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків; у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 рокута протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається долю дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, N 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суд зважує на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі N 522/10703/18 (провадження N 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі N 760/468/18 (провадження N 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі N 638/16622/17 (провадження N 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі N 522/21914/14 (провадження N 61-8179св19).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України").
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав позивач посилається, зокрема, на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, не приймає участі у житті дитини, не забезпечує необхідного утримання дитини, не спілкується з дитиною.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що "ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками".
Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2020 року в справі N 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі N 953/17837/19.
У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі N 643/7876/18 зазначено, що, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
В матеріалах справи відсутні належні та достатні докази винної поведінки відповідача, як батька, свідомого нехтування ним своїми обов'язками, які б свідчили про його умисне ухилення від виконання батьківських обов'язків щодо дитини. Матеріальне забезпечення дитини матір'ю не може свідчити про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків.
Наявність заборгованості по сплаті аліментів також не може слугувати підставою для позбавлення батьківських прав.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
У даній справі підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів умисного та свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дитини, які могли б бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав стосовно дитини, позивачем не надано.
Суд вважає за доцільне звернути увагу суду на позицію, висловлену в постанові КЦС ВС від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18. Вона полягає в тому, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Також, суд наголошує, що Верховний суд неодноразово наголошував, що під час вирішення питання про позбавлення батьківьких прав, судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне -за наявності достатніх і переконливих доказів, що характеризують особливості батька чи матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону (бік) неможливо і лише за наявності вини в діях батьків.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07.12. 2006 (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів і залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, в якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному і стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100 рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015, заява № 10383/09; рішення ЄСПЛ у справі «М. С. проти України» від 11.07.2017, заява № 2091/13).
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об'єктивних обставин спору, і лише потім права батьків.
Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують тощо), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24).
Суд враховує, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі N 553/2563/15-ц (провадження N 61-12305св18)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі N 631/2406/15-ц (провадження N 61-36905св18) зазначено, що: "тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Таким чином, в судовому засіданні позивачем не доведено та не надано суду належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої дитини.
Відповідно до статей 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторони. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У відповідності до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії").
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Цей захід впливу є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Хант проти України" вказав, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем рішення суду першої інстанції про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року в справі N 753/9433/17 (провадження N 61-3462св20) зазначено, що: "ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Таким чином, суд, встановивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, беручи до уваги той факт, що батько дитини бажає продовжувати спілкуватися із малолітнім сином, наявний в справі висновок Служби в справах дітей Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області про недоцільність позбавлення батька дитини, ОСОБА_2 батьківських прав, наявність постійного заробітку відповідача, наявність місця роботи та постійного заробітку, відсутність у відповідача судимостей, відсутність заборгованості по сплаті аліментів на утримання сина, а також відсутність інших передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для позбавлення батьківських прав, приходить обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2
Доводи позивача про те, що дитина зовсім не потрібна батьку, судом відхиляються, оскільки матеріали справи свідчать про конфлікт, який обумовлений напруженими конфліктними стосунками між батьками дитини. Особисті конфлікти між батьками не повинні порушувати інтереси дитини.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суд повинен зважувати на те, що позбавлення батьківських прав, на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Судом не встановлено будь-яких інших фактів, які могли б виправдати позбавлення батька батьківських прав. Судом також не було встановлено, що батько не відповідав вимогам, необхідним для виховання дітей, або що він коли-небудь заподіював шкоду своєму сину, або що він становив загрозу для здоров'я та розвитку дитини, або що спілкування із батьком могло порушити відповідні права дитини. У цій справі ні життя, ні фізична недоторканність, ні здоров'я, ні психологічний стан дитини не були зачеплені, і відсутні інші виняткові обставини, тобто у відносинах, які склалися між дитиною та відповідачем, не було нічого, що могло б виправдати позбавлення батьківських прав. В даному спорі позбавлення батька всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі N 185/9339/21 (провадження N 61-8918сво23) вказано, що: "тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі N 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі N 953/17837/19".
За таких обставин, з урахуванням інтересів дитини, врахувавши, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, та встановлених обставин, відсутнє підтвердження винної поведінки відповідача, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками, висновком органу опіки та піклування, який є достатньо обґрунтованим та не містить підстав для позбавлення батьківських прав, відсутні були підстави для позбавлення батьківських прав відповідача щодо своєї дитини, а тому в задоволені позовних вимог про позбавлення батьківських прав - необхідно відмовити.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 77, 78, 265, 268, 280, 284, 352, 354 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Служба у справах дітей Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області, про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: Є. С. Козирський