Справа № 536/2676/25
Провадження № 2/536/350/26
10 березня 2026 року Кременчуцький районний суд Полтавської області в складі: головуючої судді Клименко С.М.
за участю секретаря судового засідання Веремєєвої О.Р.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів
13 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів.В обґрунтування позовних вимог посилається, що згідно рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 21 червня 2013 року він сплачує аліменти в розмірі 1/4 ч. з всіх видів його доходів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь відповідачки ОСОБА_2 . Визначений судом розмір аліментів ставить його в скрутне матеріальне становище, так як його життєві обставини змінилися так як він має на своєму утриманні дружину та трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та сина дружини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є йому як рідний. Зазначає, що на час прийняття рішення судом він мав фактично одну дитину та значно кращий дохід, зараз же фактично виховує трьох дітей, є військовослужбовцем та розмір його заробітної плати (з відрахуванням аліментів) є недостатнім та не пропорційним порівняно із сумою аліментів на одну дитину.
Просив суд зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 21.06.2013 до розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Ухвалою судді від 02 грудня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Суд, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожна особа, як слідує зі змісту ст. 4 ЦПК України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про охорону дитинства» всі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я та народження дітей і їх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (ст.141 СК України).
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частина третя статті 181 СК України передбачає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Установлено, що згідно рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 21 червня 2013 року позивач сплачує аліменти на користь відповідачки на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 ч. з усіх видів його заробітку щомісячно.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 14.10.2025, позивач є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Шевченківським районним у місті Полтаві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 29.07.2017 батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно свідоцтва про шлюб виданого Шевченківським районним у місті Полтаві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 24.11.2017 позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , яка має сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Як слідує з довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 30.10.2025, згідно виписки по картці ОСОБА_1 за період 01.03.2025 по 30.10.2025 усього надходжень по картці 153 816 грн 73 коп.
Вимога позивача про зменшення розміру аліментів шляхом їх зменшення до розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку суперечить положенням ч. 2 ст. 182 СК України, яка встановлює мінімальний гарантований розмір аліментів на дитину, який не підлягає зменшенню, а саме імперативну вимогу, що мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Тому зменшення розміру аліментів, визначених у частці від заробітку платника, здійснюється за наслідками подачі позову про перегляд саме такої частки, а не встановленого законом гарантованого мінімального розміру аліментів.
Задоволення вимог позивача у запропонований ним спосіб (з урахуванням вимог ч. 2 ст. 182 СК України) фактично призведе не до зміни розміру аліментів, а в теорії - до одночасного стягнення аліментів як в частці від заробітку платника аліментів (1/3 частка), так і в твердій грошовій сумі (50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку), що суперечить вимогам ч. 3 ст. 181 СК України, яка передбачає, що аліменти присуджуються або у частці від доходу матері, батька або у твердій грошовій сумі; при практичній реалізації рішення до стягнення аліментів у твердій грошовій сумі (50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (не більше та не менше 50 відсотків). Тобто задоволення вимоги призведе не тільки та не стільки до зменшення розміру аліментів, а фактично до зміни способу їх стягнення. Однак це виходить за межі вимог, що є предметом розгляду.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України ініціатором зміни способу стягнення аліментів може бути лише одержувач (а не платник) аліментів.
З огляду на викладене, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача, а тому у його задоволенні відмовляє.
Керуючись ст. 259, 263-265, ч. 6 ст. 268 ЦПК України, на підставі ст.192 СК України, суд
Відмовити ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів.
На рішення суду учасниками справи може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його отримання до Полтавського апеляційного суду.
СуддяС. М. Клименко