16 березня 2026 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 759/10323/25
номер провадження 22-ц/824/4333/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2025 року /суддя Шум Л.М./
у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
14.05.2025 року позивач звернувся до суду з позовом у якому просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість в сумі 7560,00 гривень та судові витрати по справі у розмірі 2422,40 грн. судового збору і 10500 грн. на правову допомогу.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за Кредитним договором № 177375 від 11.02.2021року, в розмірі 7560,00 грн., витрати на судовий збір в сумі 2422,40 грн., витрати на правову допомогу в сумі 10500,00 гривень. /а.с. 81-82/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» у повному обсязі, стягнути з позивача на користь відповідача сплачений судовий збір за апеляційне оскарження в сумі 3633,60 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10400,00 грн.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема те, що позивачем не доведено факт фактичного отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 1500,00 грн, оскільки відсутні належні та допустимі докази переказу коштів саме від ТОВ «ЗАЙМЕР» на платіжну картку відповідача, а надані документи (виписка з особового рахунку, інформаційна довідка ТОВ «Платежі онлайн», «підтвердження переказу» від ТОВ «ПрофітГід») є неналежними, не підтверджують руху коштів від первинного кредитора, не містять повних реквізитів та не відповідають вимогам до первинних бухгалтерських документів (ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»). Апелянт вказує, що суд безпідставно поклав тягар доказування неотримання коштів на відповідача, тоді як позивач не виконав свого обов'язку доведення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), а також не надав платіжних інструкцій, виписок з банківського рахунку ТОВ «ЗАЙМЕР» чи інших доказів, що підтверджують переказ саме від нього. Крім того, апелянт посилається на непропорційність нарахованої заборгованості (7560,00 грн), оскільки після спливу 21-денного строку кредитування (03.03.2021) нарахування 2 % денних (730 % річних) є завищеним, суперечить засадам справедливості, добросовісності та розумності (ст. 3 ЦК України), принципам захисту прав споживачів (ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів») та висновкам Верховного Суду щодо припинення права на нарахування договірних процентів після закінчення строку кредиту (постанови ВП ВС від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц).
ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» про розгляд справи в порядку письмового провадження поінформований належним чином, з відзивом на апеляційну скаргу до суду не звертався.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що 11.02.2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №177375 про надання фінансового кредиту в електронній формі шляхом використання одноразового ідентифікатора (електронного підпису), надісланого на мобільний номер відповідача.
Відповідно до п. 1.1 договору сума кредиту становила 1500,00 грн, строк - 21 день, процентна ставка - 2 % на день (730 % річних).
Кредит надавався в безготівковій формі на реквізити платіжної картки, зазначеної позичальником (№ НОМЕР_1 ).
28.10.2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 01-28/10/2021, за яким позивач набув права вимоги до ОСОБА_1 відповідно до реєстру боржників. Згідно з випискою з особового рахунку за договором станом на 13.01.2025 загальна заборгованість становить 7560,00 грн, з яких 1500,00 грн - прострочена сума кредиту та 6060,00 грн - прострочені відсотки.
Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався ст. 526 ЦК України про те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, закону та звичаїв ділового обороту; ст. 1054 ЦК України про те, що за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати кредит, а позичальник - повернути його та сплатити відсотки; ст. 612 ЦК України про те, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо не виконав зобов'язання у встановлений строк, і несе відповідальність за наслідки прострочення; ст. 625 ЦК України про те, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання та сплачує 3 % річних та інфляційні втрати; ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» про те, що використання одноразового ідентифікатора є способом підписання електронного правочину та прирівнюється до письмової форми; ч. 3 ст. 81 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що факт укладення кредитного договору підтверджується електронним підписом одноразовим ідентифікатором, факт надання кредиту - випискою з особового рахунку та інформаційною довідкою про переказ коштів на картку відповідача, факт переходу права вимоги - договором факторингу та реєстром боржників, а факт неналежного виконання зобов'язань відповідачем - відсутністю доказів повернення боргу та наявністю простроченої заборгованості в розмірі 7560,00 грн. Суд також дійшов висновку, що позивач довів наявність та розмір заборгованості належними та допустимими доказами, а відповідач не спростував цих обставин, не надав доказів неотримання коштів чи погашення боргу, у зв'язку з чим дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги представника відповідача Драч А.Ю. щодо неповного з'ясування обставин справи, недоведеності факту видачі кредитних коштів та пропуску строку позовної давності.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит), а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти. Встановлено факт укладення кредитного договору № 177375 від 11.02.2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та відповідачем шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, надісланого на мобільний номер відповідача, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронний підпис одноразовим ідентифікатором визнається як дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, додані до електронних даних особою, яка прийняла оферту).
Факт надання кредиту в сумі 1500,00 грн підтверджується випискою з особового рахунку за договором, інформаційною довідкою ТОВ «Платежі онлайн» від 24.02.2025 про переказ коштів на картку відповідача № НОМЕР_1 11.02.2021, а перехід права вимоги до позивача - договором факторингу від 28.10.2021 та реєстром боржників.
За відсутності оспорювання підпису позичальником та наявності підтвердження переказу на вказану картку факт отримання коштів презюмується, а тягар спростування лежить на боржнику (ч. 3 ст. 81 ЦПК України).
Щодо доводів апелянта про неналежність доказів видачі коштів, зокрема, відсутність первинних бухгалтерських документів ТОВ «ЗАЙМЕР», посилання на невідомого походження документи та неможливість ідентифікації власника картки за маскованим номером, колегія зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (в тому числі електронні), які містять дані про обставини, що мають значення для справи.
Суд першої інстанції правильно оцінив виписку з особового рахунку за договором (а.с. 14) як належний та достовірний доказ наявності та розміру заборгованості, оскільки вона складена кредитором у встановленому порядку та не спростована відповідачем (ст. 79 ЦПК України). Для доведення факту видачі споживчого кредиту в електронній формі достатньо виписки з особового рахунку та підтвердження переказу на картку, вказану позичальником , за умови відсутності переконливих доказів спростування з боку боржника.
Відповідач не надала доказів неотримання коштів, зокрема, виписки з банку-емітента картки про відсутність надходження, не заявляла клопотань про витребування таких доказів.
У відповідності до умов укладеного кредитного договору, кошти надаються позичальнику в безготівковій формі на банківську картку вказану позичальником при укладанні кредитного договору.
Ідентифікація позичальника здійснюється через банка-емітента, яким видано картку.
Доступ до виписок по картці, на яку перераховано кредитні кошти, має банк-емітент та відповідач - ОСОБА_1 ..
Ні Первісний кредитор, ні ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» не має доступу до даної інформації, оскільки вказана інформація є банківською таємницею.
Відповідач, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може отримати виписку по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів.
Однак відповідачем не надано суду належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на її картковий рахунок, вказаний у договорах, або доказів того, що вказані карткові рахунки їй не належать. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не позбавлена можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.
Щодо розміру заборгованості та нарахування відсотків апелянт також посилається на завищення процентів за межами 21-денного строку та порушення принципів справедливості, добросовісності, розумності (ст. 3 ЦК України). Колегія суддів вважає цей довід необґрунтованим та таким, що не спростовує висновків суду першої інстанції.
Відповідач не оспорювала факт укладення договору, його умов, у тому числі строк кредиту, процентну ставку та умови нарахування пені за прострочення, не заявляла про їх несправедливість чи непропорційність під час дії договору, не зверталася з вимогами про визнання умов договору недійсними чи зміну процентної ставки, а також не надала доказів повернення основної суми кредиту чи сплати відсотків у встановлений строк.
Таким чином, відповідач фактично користувалася кредитними коштами на узгоджених умовах, прострочення повернення боргу настало з її вини.
Відповідно до ст. 526, 629, 1054 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а одностороння відмова від виконання не допускається. Після настання прострочення кредитодавець набуває право вимагати дострокового повернення кредиту та стягнення передбачених договором санкцій (ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Нарахування відсотків та пені за період прострочення є наслідком порушення відповідачем своїх зобов'язань, а не порушенням принципів справедливості чи добросовісності з боку кредитора.
Отже, якщо позичальник не оспорював умови договору щодо процентної ставки та санкцій за прострочення під час його дії, а після прострочення не довів неможливість виконання чи несправедливість умов, то нараховані за договором відсотки та пеня підлягають стягненню в повному обсязі, оскільки боржник несе ризик наслідків власного порушення зобов'язання (ст. 611, 612 ЦК України).
11.02.2021 р. ОСОБА_1 укладаючи кредитний договір № 177375 з ТОВ «ЗАЙМЕР» погодилась на наступні умови визначені цим договором.
Відповідно п.1.1. за цим Договором, Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 1500 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності (далі - кредит), а Клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до п.1.2. за цим Договором, Кредит надається строком на 21 днів, тобто до 03-03-2021. Строк дії договору 21 днів. Але в будь якому випадку, договір діє до повного його виконання Сторонами.
Відповідно до п.1.3. за цим Договором, За користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 730 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована.
Відповідно п.2.3. за цим Договором, Обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту Клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний Клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариство) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.
У відповідності до умов укладеного Договору нарахування відсотків здійснювалось за кожен день користування кредитом.
Отже, розмір заборгованості в сумі 7560,00 грн (1500,00 грн - основна сума + 6060,00 грн - прострочені відсотки та пеня) відповідає умовам договору, факту прострочення та не суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки відповідач добровільно приєдналася до оферти, користувалася коштами та не вжила заходів для захисту своїх прав як споживача під час дії договору.
Окремо апеляційний суд зауважує також на заяві відповідачки про пропуск строку позовної давності, викладеного у відзиві на позов (а.с. 59), де відповідачка стверджує, що позивач звернувся до суду 14.05.2025, а строк позовної давності, на її думку, сплив у жовтні 2024 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (№211), запроваджено з 12.03.2020 р. до 22.05.2020 р. на всій території України карантин. У подальшому його було неодноразово продовжено (востаннє Постанова Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 р, якою продовжено карантин до 30.06.2023).
30.03.2020 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого прикінцеві та перехідні положення ЦК України були доповнені пунктом 12 про те, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Таким чином, трирічний строк позовної давності щодо основної суми кредиту та відсотків за користування (які підлягали сплаті до 03.03.2021) був продовжений на період дії карантину (з 12.03.2020 по 30.06.2023), тобто фактично спливав не раніше 30.06.2026. Позов подано 14.05.2025, тобто в межах продовженого строку позовної давності. Щодо пені та додаткових санкцій за прострочення (які нараховувалися після 03.03.2021), строк позовної давності обчислюється окремо для кожної суми санкції, тому позовна давність щодо пені за останні три роки до подання позову (з 14.05.2022 по 14.05.2025) також не пропущена.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції про наявність заборгованості та її розмір, не містять підстав для скасування рішення, а зводяться до формальних міркувань та переоцінки доказів.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: