справа №753/18875/25 Головуючий у І інстанції - Колесник О.М.
апеляційне провадження №22-ц/824/4813/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
03 березня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 жовтня 2025 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
установив:
У серпні 2025 року, ТОВ «СВЕА ФІНАНС» звернулося до Дарницького районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що 07 січня 2023 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики №7964473 з фіксованою диференційованою процентною ставкою шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію».
Відповідно до умов якого, позивач надає відповідачу у позику грошові кошти в сумі 8450 грн. на строк користування 30 днів, а відповідач зобов'язується повернути кредит, сплатити відсотки у розмірі 2,50% в день у встановлений у договорі строк в повному обсязі.
11 липня 2023 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», яке змінило назву на ТОВ «СВЕА ФІНАНС» було укладено Договір факторингу №01.02-36/23, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за Договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим Договором.
Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу №01.02-36/23 , заборгованість ОСОБА_1 за Договором позики №7964473 станом на дату відступлення склала 33800 грн.
Таким чином, станом на дату складання позовної заяви заборгованість відповідача за Договором позики №7964473 від 07 січня 2023 року становить 33800 грн., яка складається з заборгованості по тілу кредиту у розмірі 8450 грн. та заборгованості по відсотках у розмірі 25350 грн.
Крім того, 01 січня 2023 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТРУМ» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту №00016 01/2023 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію».
Відповідно до умов якого, позивач надає відповідачу у позику грошові кошти в сумі 8200 грн. на строк користування 23 дні, а відповідач зобов'язується повернути кредит, сплатити відсотки у розмірі 2,50% в день у встановлений у договорі строк в повному обсязі.
28 липня 2023 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», яке змінило назву на ТОВ «СВЕА ФІНАНС було укладено Договір факторингу №28072023, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за Кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим Договором.
Відповідно до Додатку 1 (Реєстру боржників) до Договору факторингу №28072023 від 28 липня 2023 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на дату відступлення права вимоги складає 31570 грн.
Таким чином станом на дату складання позовної заяви заборгованість відповідача за Договором про надання фінансового кредиту №00016-01/2023 від 01 січня 2023 року становить 31570 грн., яка складається з заборгованості по тілу у розмірі 8200 грн. та заборгованості по відсотках у розмірі 23370 грн.
Також, 02 січня 2023 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТРУМ» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту №00803-01/23 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію».
Відповідно до умов якого, позивач надає відповідачу у позику грошові кошти в сумі 10000 грн. на строк користування 25 днів, а відповідач зобов'язується повернути кредит, сплатити відсотки у розмірі 2,50% в день у встановлений у договорі строк в повному обсязі.
28 липня 2023 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», яке змінило назву на ТОВ «СВЕА ФІНАНС було укладено Договір факторингу №28072023, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за Кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим Договором.
Відповідно до Додатку 1 (Реєстру боржників) до Договору факторингу №28072023 від 28 липня 2023 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на дату відступлення права вимоги складає 33979 грн.
Таким чином, станом на дату складання позовної заяви заборгованість відповідача за Договором про надання фінансового кредиту №00803-01/23 від 02 січня 2023 року становить 33979 грн., яка складається з заборгованості по тілу у розмірі 10000 грн. та заборгованості по відсотках у розмірі 23979 грн.
Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості.
За таких обставин позивач просить стягнути із ОСОБА_1 :
заборгованість за Договором позики №7964473 від 07 січня 2023 року в розмірі 33800 грн., яка складається з заборгованості по тілу кредиту у розмірі 8450 грн. та заборгованості по відсотках у розмірі 25350 грн;
заборгованість за Договором про надання фінансового кредиту №00016-01/2023 від 01 січня 2023 року в розмірі 31570 грн., яка складається з заборгованості по тілу у розмірі 8200 грн. та заборгованості по відсотках у розмірі 23370 грн;
заборгованість за №00803-01/23 від 02 січня 2023 року в розмірі 33979 грн., яка складається з заборгованості по тілу у розмірі 10000 грн. та заборгованості по відсотках у розмірі 23979 грн.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30 жовтня 2025 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за Договором позики №7964473 від 07 січня 2023 року в розмірі 33800 грн., заборгованість за Договором про надання фінансового кредиту №00016-01/2023 від 01 січня 2023 року в розмірі 31570 грн., заборгованість за №00803-01/23 від 02 січня 2023 року в розмірі 33979 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн., а всього стягнуто 101771,40 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що підставами для скасування оскаржуваного рішення є:
1. недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленим, а саме обставин надання ОСОБА_1 кредитних коштів за кредитними договорами, а відтак і права ТОВ«СВЕА ФІНАНС» вимагати повернення таких грошових коштів та нарахованих відсотків;
2. неправильне застосування норм матеріального права, а саме ст. 1048 ЦК України у контексті стягненням судом першої інстанції процентів за користування кредитними коштами, поза межами строку кредитування.
З долучених до позову кредитних договорів вбачається, що їх умови передбачають видачу кредитних коштів у безготівковій формі на реквізити платіжної банківської картки, наданої клієнтом.
Поряд з наведеним вище, суд першої інстанції, констатуючи факт видачі ОСОБА_1 кредитних коштів, у Оскаржуваному рішенні не навів жодного обґрунтування та посилання докази, які підтверджують факт надання кредитних коштів по кожного договору. Суд першої інстанції обмежується лише поверхневим дослідженням обставин, посилаючись на зміст кредитних договорів та договорів факторингу, без перевірки та дослідження документів, які за своєю правовою природою є первинними бухгалтерськими договорами та можуть підтверджувати факт видачі кредитних коштів в силу закону та усталеної практики Верховного Суду.
Якщо говорити про Договір позики №7964473, то в якості доказів видачі кредитних коштів позивач посилається на договір, договір факторингу, розрахунок заборгованості, та довідку №КД-000012308/ТНПП від 21 лютого 2025 року, у якій ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЕКСПРЕС» підтверджує прийняття до виконання та завершення платіжної операції по перерахуванню отримувачу ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 8450 грн.
При цьому, у зазначеній вище довідці зазначається про те, що ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЕКСПРЕС» надає такі послуги ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕАГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» відповідно до умов договору про переказ коштів №23-01-18/5 від 23 січня 2018 року.
Однак, до зазначеної вище довідки №КД-000012308/ТНПП від 21 лютого 2025 року не було долучено первинних бухгалтерських документів, які підтверджують факт перерахування ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЕКСПРЕС» за дорученням ТОВ «1БЕЗПЕЧНЕАГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» грошових коштів на користь позивача.
Сама по собі довідка не є первинним бухгалтерським документом та не відповідає ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
До позовної заяви також не було долучено договору про переказ коштів №23-01-18/5 від 23 січня 2018 року, укладеного між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЕКСПРЕС» та ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕАГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» з якого можна було б встановити, що ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЕКСПРЕС» має відповідні права та обов'язки стосовно перерахування грошових коштів позичальникам ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕАГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ».
Відповідач також звертає увагу про неможливість встановлення зі змісту зазначеної вище довідки повних відомостей для ідентифікації карти, для того, щоб встановити належність/неналежність такої картки відповідачу.
Отже, в матеріалах даної справи відсутні належні та допустимі докази, які б відповідали вимогам ЗУ «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт надання грошових коштів ОСОБА_1 за Договором позики №7964473 первинним кредитором.
Що стосується Договору про надання фінансового кредиту №00016 01/2023, то позивач посилається на договір, договір факторингу, розрахунок заборгованості, та лист директора ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 18 березня 2025 року про успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта: 01-01-2023 01:00:15 на суму 8200 грн., призначення платежу: «Зачисление 8200 грн. на картку НОМЕР_1 ».
У листі міститься посилання на укладений між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП» договір на переказ коштів ФК-150920 від 2020-09-15.
Однак, до зазначеного вище листа не було долучено первинних бухгалтерських документів, які підтверджують факт перерахування ТОВ «Універсальні платіжні рішення» за дорученням ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП» грошових коштів на користь позивача.
Сам по собі лист не є первинним бухгалтерським документом та не відповідає ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
До позовної заяви також не було долучено договору на переказ коштів ФК-150920 від 2020-09-15, укладеного між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП» з якого можна було б встановити, що ТОВ «Універсальні платіжні рішення» має відповідні права та обов'язки стосовно перерахування грошових коштів позичальникам ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП».
Більше того, у листі ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 18 березня 2025 року не зазначається, що перерахування грошових коштів здійснювалося саме на користь ОСОБА_1 за Договором про надання фінансового кредиту №00016 01/2023, що також унеможливлює встановлення факту видачі кредитних коштів за вказаним договором.
Відповідач також звертає увагу про неможливість встановлення зі змісту зазначеної вище довідки повних відомостей для ідентифікації карти, для того, щоб встановити належність/неналежність такої картки відповідачу.
Отже, в матеріалах даної справи відсутні належні та допустимі докази, які б відповідали вимогам ЗУ «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт надання грошових коштів ОСОБА_1 за Договором про надання фінансового кредиту №0001601/2023 первинним кредитором.
Якщо говорити про Договір про надання фінансового кредиту №00803-01/23, то позивач посилається на договір, договір факторингу, розрахунок заборгованості, та лист директора ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 18 березня 2025 року про успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта: 02-01-2023 01:45 на суму 10000 грн. на картку НОМЕР_1 , призначення платежу: Зачисление 10000 грн. на карту НОМЕР_1 .
У листі міститься посилання на укладений між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП» договір на переказ коштів ФК-150920 від 2020-09-15.
Однак, до зазначеного вище листа не було долучено первинних бухгалтерських документів, які підтверджують факт перерахування ТОВ «Універсальні платіжні рішення» за дорученням ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП» грошових коштів на користь позивача.
Сам по собі лист не є первинним бухгалтерським документом та не відповідає ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
До позовної заяви також не було долучено договору на переказ коштів ФК-150920 від 2020-09-15, укладеного між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП» з якого можна було б встановити, що ТОВ «Універсальні платіжні рішення» має відповідні права та обов'язки стосовно перерахування грошових коштів позичальникам ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП».
Більше того, у листі ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 18 березня 2025 року не зазначається, що перерахування грошових коштів здійснювалося саме на користь ОСОБА_1 за Договором про надання фінансового кредиту №00803-01/23, що також унеможливлює встановлення факту видачі кредитних коштів за вказаним договором.
Відповідач також звертає увагу про неможливість встановлення зі змісту зазначеної вище довідки повних відомостей для ідентифікації карти, для того, щоб встановити належність/неналежність такої картки відповідачу.
Отже, в матеріалах даної справи відсутні належні та допустимі докази, які б відповідали вимогам ЗУ «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт надання грошових коштів ОСОБА_1 за Договором про надання фінансового кредиту №00803-01/23 первинним кредитором.
У контексті зазначеного вище ОСОБА_1 просив врахувати, що в суді першої інстанції позивач скористався, наданими йому правами щодо подання доказів на власний розсуд, не реалізовував надані права щодо витребування доказів для доведення позовних вимог, зокрема, для доведення належними та допустимим доказами факту видачі кредитних коштів, які відповідно до законодавства та усталеної практики Верховного Суду мають відповідати ЗУ «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».
Не зважаючи на надані йому процесуальні права позивач через свого представника подав клопотання про розгляд справи без його участі, а також висловив відсутність заперечень щодо ухвалення судом заочного рішення суду.
Відповідно, позивач, як учасник судового процесу, несе процесуальні ризики пов'язані з належною реалізацією або неналежним використанням своїх процесуальних прав та обов'язків.
З наведеного вище вбачається, що позивач не надав належних та допустимих доказів щодо виконання кредитором обов'язку з надання кредитних коштів шляхом їх перерахування на рахунок ОСОБА_1 , і доказів щодо наявності у відповідача на момент пред'явлення позову непогашеної (несписаної) заборгованості перед кредитором.
Враховуючи викладене вище, ТОВ «СВЕА ФІНАНС», маючи статус фінансової установи, та володіючи належних обсягом процесуальних прав не довело належними та допустимими доказами факту видачі кредитних коштів попереднім кредитором на користь ОСОБА_1 , а тому відсутні правові підстави для задоволення даного позову про стягнення заборгованості за кредитними договорами у повному обсязі.
Щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме ст. 1048 ЦК України у контексті стягненням судом першої інстанції процентів за користування кредитними коштами, поза межами строку кредитування, зазначив, що як первинний кредитор, так і ТОВ «СВЕА ФІНАНС» не мали права нараховувати ОСОБА_1 проценти за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування, встановленого у договорі.
Якщо говорити про Договір позики №7964473, то умовами договору передбачено, що грошові кошти в сумі 8450 грн. надають на строк користування 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 2,50% в день, тобто кредит мав бути повернутий до 06 лютого 2023 року.
Отже, право первинного кредитора та/або ТОВ «СВЕА ФІНАНС» на нарахування процентів припинилося з 07 лютого 2023 року, відповідно нарахування процентів з 07 лютого 2023 року по 11 липня 2023 року (як зазначено у довідці щодо розрахунку боргу) є незаконним.
Що стосується Договору про надання фінансового кредиту №0001601/2023, то умовами договору передбачено, що грошові кошти в сумі 8200 грн. надають на строк користування 23 дні зі сплатою процентів у розмірі 2,50% в день, тобто кредит мав бути повернутий до 23 січня2023 року.
Отже, право первинного кредитора та/або ТОВ «СВЕА ФІНАНС» на нарахування процентів припинилося з 24 січня 2023 року, відповідно нарахування процентів з 24 січня 2023 року по 28 липня 2023 року (як зазначено у довідці щодо розрахунку боргу) є незаконним.
Якщо говорити про Договір про надання фінансового кредиту №00803-01/23, то умовами договору передбачено, що грошові кошти в сумі 10000 грн. надають на строк користування 25 днів зі сплатою процентів у розмірі 2,50% в день, тобто кредит мав бути повернутий до 26 січня 2023 року.
Отже, право первинного кредитора та/або ТОВ «СВЕА ФІНАНС» на нарахування процентів припинилося з 27 січня 2023 року, відповідно нарахування процентів з 27 січня 2023 року по 28 липня 2023 року (як зазначено у довідці щодо розрахунку боргу) є незаконним.
Вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте з грубим порушенням норм процесуального та матеріального права, суд першої інстанції належним чином не встановив та не перевірив обставин, які спростовують доводи позовної заяви про видачу ОСОБА_1 кредитних коштів за кредитними договорами, а також обставин незаконності нарахування процентів за користування кредитними коштами поза межами строку користування кредитними коштами, які встановлені у договорах.
Просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 жовтня 2025 року, та ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений в ухвалі про відкриття провадження строк, на адресу суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Судом першої інстанції встановлено, що 07 січня 2023 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики №7964473 з фіксованою диференційованою процентною ставкою шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію».
Відповідно до умов якого, позивач надає відповідачу у позику грошові кошти в сумі 8450 грн. на строк користування 30 днів, а відповідач зобов'язується повернути кредит, сплатити відсотки у розмірі 2,50% в день у встановлений у договорі строк в повному обсязі.
Позичальник - відповідач скористався кредитними ресурсами та свої зобов'язання за договорами належним чином не виконував.
11 липня 2023 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», яке змінило назву на ТОВ «СВЕА ФІНАНС» було укладено Договір факторингу №01.02-36/23, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за Договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим Договором.
Згідно умов вищевказаного договору відступлення права вимоги та відповідно до вимог ст.ст. 512, 513, 514, 516, 517 ЦК України у зобов'язанні позичальника за кредитними договорами відбулася заміна кредитора, а ТОВ «СВЕА ФІНАНС» набуло статусу нового кредитора.
Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу №01.02-36/23 , заборгованість ОСОБА_1 за Договором позики №7964473 станом на дату відступлення склала 33800 грн.
Крім того, 01 січня 2023 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТРУМ» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту №00016 01/2023 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію».
Відповідно до умов якого, позивач надає відповідачу у позику грошові кошти в сумі 8200 грн. на строк користування 23 дні, а відповідач зобов'язується повернути кредит, сплатити відсотки у розмірі 2,50% в день у встановлений у договорі строк в повному обсязі.
28 липня 2023 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», яке змінило назву на ТОВ «СВЕА ФІНАНС було укладено Договір факторингу №28072023, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за Кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим Договором.
Відповідно до Додатку 1 (Реєстру боржників) до Договору факторингу №28072023 від 28 липня 2023 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на дату відступлення права вимоги складає 31570 грн.
Також, 02 січня 2023 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТРУМ» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту №00803-01/23 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію».
Відповідно до умов якого, позивач надає відповідачу у позику грошові кошти в сумі 10000 грн. на строк користування 25 днів, а відповідач зобов'язується повернути кредит, сплатити відсотки у розмірі 2,50% в день у встановлений у договорі строк в повному обсязі.
28 липня 2023 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», яке змінило назву на ТОВ «СВЕА ФІНАНС було укладено Договір факторингу №28072023, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за Кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим Договором.
Відповідно до Додатку 1 (Реєстру боржників) до Договору факторингу №28072023 від 28 липня 2023 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на дату відступлення права вимоги складає 33979 грн.
Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, заборгованість відповідача за Договором позики №7964473 від 07 січня 2023 року складає 33800 грн., яка складається з заборгованості по тілу кредиту у розмірі 8450 грн. та заборгованості по відсотках у розмірі 25350 грн; заборгованість за Договором про надання фінансового кредиту №00016-01/2023 від 01 січня 2023 року складає 31570 грн., яка складається з заборгованості по тілу у розмірі 8200 грн. та заборгованості по відсотках у розмірі 23370 грн; заборгованість за №00803-01/23 від 02 січня 2023 року складає 33979 грн., яка складається з заборгованості по тілу у розмірі 10000 грн. та заборгованості по відсотках у розмірі 23979 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з повноти та всебічності досліджених обставин справи, на підставі оцінених доказів у їх сукупності, з врахуванням того, що відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов'язання за вищезазначеними договорами.
Суд також керувався тим, що неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення заборгованості за кредитами порушує право позивача на своєчасне отримання плати за надані послуги.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на таке.
За змістом ч. 1-4 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них.
В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони.
Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року в справі №129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.
Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Згідно усталеної практики Верховного Суду належними та допустимими доказами на підтвердження обставини видачі кредитних коштів позичальнику є первинні бухгалтерські документи про видачу готівки або перерахування коштів.
В постановах від 14 березня 2018 року (справа №654/4006/14-ц), від 30 червня 2020 року (справа №554/12083/15) та від 25 травня 2021 року (справа №554/4300/16-ц) суд касаційної інстанції виходив із того, що виписки із банківських рахунків можуть бути належними і допустимими доказами надання кредитних коштів позичальнику.
У постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року (справа №686/19271/19) зазначено, що згідно зі ст.ст. 1, 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
У наведеній вище постанові суду касаційної інстанції також викладені правові висновки, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухобліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг.
У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року (справа №755/2284/16-ц) встановлено, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Серед зазначених вище постанов Верховного Суду слід також виділити постанову від 30 листопада 2022 року (справа №334/3056/15), де висловлені правові висновки, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», як спеціальний закон, визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.
Відповідно до п. 16.1. ст. 16 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.
Згідно з п. 17.1. ст. 17 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України.
Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем.
Обов'язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України.
За приписами ч. 19.1, 19.2. ст. 19 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», порядок і строки зберігання, а також процедура знищення електронних документів, що застосовуються при проведенні переказу, встановлюються Національним банком України.
Строки зберігання цих документів мають бути не меншими, ніж строки, встановлені для паперових документів аналогічного призначення.
Електронні документи зберігаються на носіях інформації у формі, що дозволяє перевірити цілісність, достовірність та авторство електронних документів на цих носіях.
Згідно з ч. 22.1 ст. 22 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.
Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.
Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», «Первинні документи та регістри бухгалтерського обліку»: Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
З долучених до позову кредитних договорів вбачається, що їх умови передбачають видачу кредитних коштів у безготівковій формі на реквізити платіжної банківської картки, наданої клієнтом.
Поряд з наведеним, суд першої інстанції, констатуючи факт видачі ОСОБА_1 кредитних коштів, у своєму рішенні не навів жодного обґрунтування та посилання на докази, якими б підтверджувався факт надання кредитних коштів по кожному договору.
Суд першої інстанції обмежився лише поверхневим дослідженням обставин, пославшись на зміст кредитних договорів та договорів факторингу, без перевірки та дослідження документів, які за своєю правовою природою є первинними бухгалтерськими договорами та можуть підтверджувати факт видачі кредитних коштів в силу закону та усталеної практики Верховного Суду.
Разом з тим, якщо говорити про Договір позики №7964473, то в якості доказів видачі кредитних коштів позивач послався на договір, договір факторингу, розрахунок заборгованості, та довідку №КД-000012308/ТНПП від 21 лютого 2025 року, у якій ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЕКСПРЕС» підтверджує прийняття до виконання та завершення платіжної операції по перерахуванню отримувачу ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 8450 грн.
При цьому, у зазначеній вище довідці зазначається про те, що ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЕКСПРЕС» надає такі послуги ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕАГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» відповідно до умов договору про переказ коштів №23-01-18/5 від 23 січня 2018 року.
Однак, до зазначеної вище довідки №КД-000012308/ТНПП від 21 лютого 2025 року не було долучено первинних бухгалтерських документів, які підтверджують факт перерахування ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЕКСПРЕС» за дорученням ТОВ «1БЕЗПЕЧНЕАГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» грошових коштів на користь позивача.
Сама ж по собі довідка не є первинним бухгалтерським документом та не відповідає ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
До позовної заяви також не було долучено договору про переказ коштів №23-01-18/5 від 23 січня 2018 року, укладеного між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЕКСПРЕС» та ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕАГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» з якого можна було б встановити, що ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЕКСПРЕС» має відповідні права та обов'язки стосовно перерахування грошових коштів позичальникам ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕАГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ».
Окрім цього, зі змісту зазначеної вище довідки, не можна встановити повних відомостей для ідентифікації карти, для того, щоб встановити належність/неналежність такої картки відповідачу.
Отже, в матеріалах даної справи відсутні належні та допустимі докази, які б відповідали вимогам ЗУ «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт надання грошових коштів ОСОБА_1 за Договором позики №7964473 первинним кредитором.
Якщо говорити про Договір про надання фінансового кредиту №00016 01/2023, то в якості доказів позивач посилається на договір, договір факторингу, розрахунок заборгованості, та лист директора ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 18 березня 2025 року про успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта: 01-01-2023 01:00:15 на суму 8200 грн., призначення платежу: «Зачисление 8200 грн. на картку НОМЕР_1 ».
У листі міститься посилання на укладений між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП» договір на переказ коштів ФК-150920 від 2020-09-15.
Однак, до зазначеного вище листа не було долучено первинних бухгалтерських документів, які підтверджують факт перерахування ТОВ «Універсальні платіжні рішення» за дорученням ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП» грошових коштів на користь позивача.
Сам ж по собі лист не є первинним бухгалтерським документом та не відповідає ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
До позовної заяви також не було долучено договору на переказ коштів ФК-150920 від 2020-09-15, укладеного між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ«ІНВЕСТРУМ ГРУП» з якого можна було б встановити, що ТОВ «Універсальні платіжні рішення» має відповідні права та обов'язки стосовно перерахування грошових коштів позичальникам ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП».
Більше того, у листі ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 18 березня 2025 року не зазначається, що перерахування грошових коштів здійснювалося саме на користь ОСОБА_1 за Договором про надання фінансового кредиту №00016 01/2023, що також унеможливлює встановлення факту видачі кредитних коштів за вказаним договором.
Окрім цього, зі змісту зазначеної вище довідки неможливо встановити повних відомостей для ідентифікації карти, для того, щоб встановити належність/неналежність такої картки відповідачу.
Отже, в матеріалах даної справи відсутні належні та допустимі докази, які б відповідали вимогам ЗУ «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт надання грошових коштів ОСОБА_1 за Договором про надання фінансового кредиту №0001601/2023 первинним кредитором.
Якщо говорити про Договір про надання фінансового кредиту №00803-01/23, то в якості доказів позивач посилається на договір, договір факторингу, розрахунок заборгованості, та лист директора ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 18 березня 2025 року про успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта: 02-01-2023 01:45 на суму 10000 грн. на картку НОМЕР_1 , призначення платежу: Зачисление 10000 грн. на карту НОМЕР_1 .
У листі міститься посилання на укладений між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП» договір на переказ коштів ФК-150920 від 2020-09-15.
Однак, до зазначеного вище листа не було долучено первинних бухгалтерських документів, які підтверджують факт перерахування ТОВ «Універсальні платіжні рішення» за дорученням ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП» грошових коштів на користь позивача.
Сам ж по собі лист не є первинним бухгалтерським документом та не відповідає ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
До позовної заяви також не було долучено договору на переказ коштів ФК-150920 від 2020-09-15, укладеного між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП» з якого можна було б встановити, що ТОВ «Універсальні платіжні рішення» має відповідні права та обов'язки стосовно перерахування грошових коштів позичальникам ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП».
Більше того, у листі ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 18 березня 2025 року не зазначається, що перерахування грошових коштів здійснювалося саме на користь ОСОБА_1 за Договором про надання фінансового кредиту №00803-01/23, що також унеможливлює встановлення факту видачі кредитних коштів за вказаним договором.
Окрім цього, зі змісту зазначеної вище довідки неможливо встановити повних відомостей для ідентифікації карти, для того, щоб встановити належність/неналежність такої картки відповідачу.
Отже, в матеріалах даної справи відсутні належні та допустимі докази, які б відповідали вимогам ЗУ «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт надання грошових коштів ОСОБА_1 за Договором про надання фінансового кредиту №00803-01/23 первинним кредитором.
Підсумовуючи зазначене вище, можна дійти висновку, що в суді першої інстанції позивач скористався, наданими йому правами щодо подання доказів на власний розсуд, не реалізовував надані права щодо витребування доказів для доведення позовних вимог, зокрема, для доведення належними та допустимим доказами факту видачі кредитних коштів, які відповідно до законодавства та усталеної практики Верховного Суду мають відповідати ЗУ «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».
Таким чином, позивач не надав належних та допустимих доказів щодо виконання кредитором обов'язку з надання кредитних коштів шляхом їх перерахування на рахунок ОСОБА_1 , і доказів щодо наявності у відповідача на момент пред'явлення позову непогашеної (несписаної) заборгованості перед кредитором.
Колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу на наступні висновки Верховного Суду, зокрема, викладені у постанові від 01 лютого 2023 року (справа №199/7014/20).
У наведеній постанові Верховний Суд виснував, що: «В оцінці поведінки та способу ведення справ банком чи фінансовою установою суд враховує те, що вони є професійними учасниками ринку надання фінансових послуг, у зв'язку з чим до них висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо.
Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком чи фінансовою установою є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою установою.
З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах».
Враховуючи викладене вище, ТОВ «СВЕА ФІНАНС», маючи статус фінансової установи, та володіючи належних обсягом процесуальних прав не довело належними та допустимими доказами факту видачі кредитних коштів попереднім кредитором на користь ОСОБА_1 , а тому відсутні правові підстави для задоволення даного позову про стягнення заборгованості за кредитними договорами у повному обсязі.
Також, судом першої інстанції було невірно застосовано до спірних відносин норми матеріального права, а саме ст. 1048 ЦК України у контексті стягнення процентів за користування кредитними коштами, поза межами строку кредитування.
У постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/1) Велика Палата Верховного Суду висловила наступні правові висновки:
85. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
87. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
91. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
У наведеній справі Велика Палата Верховного Суду залишила в силі постанову суду апеляційної інстанції, який відмовив АТ «Міжнародний резервний банк» та АТ «Державний експортно-імпортний банк України» у визнанні частини грошових вимог, які базувалися на нарахованих процентах поза межами строків кредитування.
З огляду на викладені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду, як первинний кредитор, так і ТОВ «СВЕА ФІНАНС» не мали права нараховувати ОСОБА_1 проценти за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування, встановленого у договорі.
На вищезазначене суд першої інстанції не звернув, та прийшов до передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись: ст.ст.367,374,376,381-384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 жовтня 2025 року скасувати і ухвалити по справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 16 березня 2026 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба