09 березня 2026 року
м. Київ
справа № 752/21516/25
провадження № 61-1996ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сердюка В. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2026 року у справі за заявою Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Акціонерне товариство «Сенс Банк», про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю,
У серпні 2025 року Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області (далі - ГУ ДПС у Запорізькій області), звернулося до суду із заявою
про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , АТ «Сенс Банк».
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 січня
2026 року, відмовлено ГУ ДПС у Запорізькій області в задоволенні заяви.
16 лютого 2026 року ГУ ДПС у Запорізькій області, через підсистему «Електронний суд», звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2026 року у цій справі, у якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 вересня
2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2026 року
і ухвалити нове рішення про задоволення заяви.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Такі підстави перелічені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці
у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується висновками, викладеними в ухвалах Верховного Суду
від 06 листопада 2023 року в справі № 607/16725/22, від 30 листопада 2023 року
в справі № 530/1297/21, від 26 грудня 2023 року у справі № 758/113/23).
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного суду
від 22 лютого 2022 року в справі 920/577/20 суд виснував, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою
на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
Процесуальні положення пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України
та пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України є уніфікованими.
Єдність однакового застосування уніфікованих норм права забезпечує правову визначеність та сталість судової практики.
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України свідчить, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України,
у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково вказуватися у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Разом з тим, при поданні касаційної скарги з підстав, передбачених частиною першою статті 411 цього Кодексу, зазначаються обґрунтування необхідності скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, а саме:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід,
і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні;
4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії,
що розглянула справу;
5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної
або територіальної юрисдикції;
8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб,
що не були залучені до участі у справі.
При поданні касаційної скарги з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 цього Кодексу, зазначаються обґрунтування підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд та/або порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин,
які мають значення для правильного вирішення справи, а саме:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу,
що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження
або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або
4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Тобто у касаційній скарзі повинно бути зазначено конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга та обґрунтовано (мотивовано) наявність цієї підстави (підстав).
У касаційній скарзі ГУ ДПС у Запорізькій області, як на підставу касаційного оскарження рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 вересня
2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 14 січня 2026 року посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі № 761/4673/19, від 21 квітня 2022 року у справі № 761/8629/19,
від 19 травня 2022 року у справі № 386/17441/21, від 08 червня 2022 року
у справі № 686/17998/21, від 27 червня 2022 року у справі № 686/17906/21,
від 21 липня 2022 року у справі № 686/17914/21, від 07 червня 2024 року у справі
№ 758/7617/23 та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У наведених постановах Верховного Суду, якими керувалися суди під час розгляду справи, зазначено, що підставою звернення до суду, зокрема, органу державної податкової служби із заявою про розкриття банківської таємниці, є дії порушника податкового законодавства і стосовно таких дій для цих органів відповідними спеціальними законами передбачений спосіб реагування, то суд не має підстав для задоволення заяви. Винятком є обґрунтовані посилання заявника на неможливість вчинення ним дій відповідно до способів реагування, передбачених зазначеними законами. Зокрема, це можуть бути обґрунтовані посилання з поданням відповідних доказів про те, що особа, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці,
не знаходиться за місцем своєї реєстрації; підтверджена неможливість вручення повідомлення з копією наказу про проведення документальної перевірки тощо. Розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, в межах цивільної справи можливе лише щодо юридичної або фізичної особи, стосовно якої вимагається розкриття інформації, а не її контрагентів.
У випадку посилання на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження, заявнику необхідно зазначити конкретну норму права,
яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права,
від якого належить відступити та вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу.
Відкриття касаційного провадження на цій підставі можливе у тому випадку, коли заявник доведе, що висновок, який викладений у постанові Верховного Суду,
не відповідає правильному тлумаченню і застосуванню конкретної норми. Обов'язковою умовою для цього є подібність умов її застосування з огляду
на конкретні обставини справи та позиції сторін у справі. Тобто, висновок, який викладено у постанові Верховного Суду, і висновок, який, на переконання заявника, має бути здійснений за результатами відступу від правової позиції, повинен стосуватися одних і тих самих норм права (їх сукупності) в ідентичних редакціях.
Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об'єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені
та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень
за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни
у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм
права тощо. У контексті наведеного Верховний Суд звертає увагу заявника
на те, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 04 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16, провадження № 11-377апп18).
Тобто у касаційній скарзі заявник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.
Суд наголошує, що положення пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку
у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Тому лише загальні посилання на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
ГУ ДПС у Запорізькій області взагалі не наведено обґрунтування необхідності відступлення від правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі № 761/4673/19, від 21 квітня 2022 року у справі № 761/8629/19, від 19 травня 2022 року у справі № 386/17441/21, від 08 червня
2022 року у справі № 686/17998/21, від 27 червня 2022 року у справі
№ 686/17906/21, від 21 липня 2022 року у справі № 686/17914/21, від 07 червня
2024 року у справі № 758/7617/23 та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні.
Саме лише загальне посилання на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не може вважатися належним обґрунтуванням пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такий пункт вимагає конкретного та чіткого зазначення висновку Верховного Суду, його змісту, правової позиції, а також співставлення її з висновком суду апеляційної інстанції.
З огляду на викладене, представник заявника не обґрунтовує необхідність відступлення від сформованих висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права у взаємозв'язку із вказаними вище підставами,
що є неналежним обґрунтуванням пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України щодо наявності підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у наведеній вище постанові.
Також суд звертає увагу представника заявника, що відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, зумовлює необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини першої статті 403 ЦПК України, однак, як уже було зазначено, касаційна скарга
ГУ ДПС у Запорізькій області не містить належного обґрунтування необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, наведених у зазначених ним постановах.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги, суд наголошує, що вони фактично зводяться до незгоди ГУ ДПС у Запорізькій області, з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв'язку із наявними в матеріалах справи доказами. Вважаючи, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки доказам, позивач намагається довести необхідність зміни такої (на його користь). Однак, по-перше, такі доводи не є тотожними неправильному застосуванню норм права, а по-друге, частина друга статті 389 ЦПК України встановлює певні обмеження у повноваженнях суду касаційної інстанції. Верховний Суд як суд права (а не суд факту) не має повноважень встановлювати фактичні обставини справи та надавати оцінку доказам.
Пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 вересня
2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2026 року у справі
за заявою Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Акціонерне товариство «Сенс Банк», про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю вважати неподаною та повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. В. Сердюк