Рішення від 05.03.2026 по справі 927/29/26

РІШЕННЯ

Іменем України

05 березня 2026 року м. Чернігівсправа № 927/29/26

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Грейсагро»,

код ЄДРПОУ 40897058, вул. Виставкова Перша, буд. 41-Б, смт Нове, Кропивницький район, Кіровоградська область, 25031

Відповідач: Фермерське господарство «Смолянка Агро Плюс»,

код ЄДРПОУ 43322997, вул. Козлова, буд. 23, с. Смолянка, Чернігівський район, Чернігівська область, 16333

Предмет спору: про стягнення 2 626 719,80 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Дорогань О. М., адвокат;

від відповідача: Водолагін С. М., адвокат,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Грейсагро» звернулось до суду з позовом до Фермерського господарства «Смолянка Агро Плюс», у якому просить стягнути з відповідача 2 626 719,80 грн, з яких 1 863 147,87 грн заборгованості за поставлений товар, 67 575,85 грн дооцінки вартості товару, 173 749,17 грн - 36% річних, 149 617,34 грн пені та 372 629,57 грн штрафу.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 21.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 19.02.2026 на 10:00 та встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами.

За клопотанням представника позивача ухвалою суду від 21.01.2026 постановлено підготовче засідання 19.02.2026 та усі наступні судові засідання проводити в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку (https://vkz.court.gov.ua).

10.02.2026 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву.

16.02.2026 позивач через підсистему «Електронний суд» подав до суду відповідь на відзив.

18.02.2026 позивач через підсистему «Електронний суд» подав до суду заяву про закриття провадження у справі в частині стягнення суми штрафу у розмірі 372 629,57 грн; суми пені у розмірі 149 617,34 грн; суми 36 % річних у розмірі 173 749,17 грн; суми дооцінки вартості товару у розмірі 4 003,92 грн.

18.02.2026 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів часткової сплати відповідачем заборгованості та відкладення підготовчого засідання.

У підготовчому засіданні 19.02.2026 суд розглянув заяви та клопотання сторін, які надійшли до його початку.

Щодо відзиву відповідача та відповіді позивача на цей відзив.

Суд прийняв до розгляду подані сторонами заяви по суті (відзив відповідача та відповідь позивача на цей відзив), а спір вирішується з їх урахуванням.

Щодо клопотання позивача про часткове закриття провадження у справі.

У поданому клопотанні позивач зазначає про сплату відповідачем коштів у розмірі 700 000,00 грн, які зараховані ним у наступному порядку: повне погашення суми нарахованого штрафу у розмірі 372 629,57 грн; повне погашення суми нарахованої пені у розмірі 149 617,34 грн; повне погашення суми нарахованих 36% річних у розмірі 173 749,17 грн; часткове погашення нарахованої дооцінки вартості товару у розмірі 4 003,92 грн, і саме в цій частині позивачем просить закрити провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки питання обґрунтованості заявлених до стягнення позивачем нарахувань (пені, штрафу, дооцінки вартості товару та процентів річних) є оціночним і вирішується судом при вирішенні спору по суті залежно від конкретних обставин справи, суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про часткове закриття провадження у справі.

Щодо клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання.

Відповідач просить відкласти підготовче засідання з метою погашення заборгованості перед позивачем, мотивуючи це тим, що наразі виникли труднощі із сушінням зерна, його відвантаженням та реалізацією товару.

Суд зазначив, що, по-перше, відповідач не подав жодних доказів на підтвердження викладених обставин; по-друге, питання сплати заборгованості та можливе закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору відповідно до ст. 231 ГПК України може бути вирішене під час розгляду справи по суті.

Враховуючи викладене, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення судового засідання.

У підготовчому засіданні 19.02.2026 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 05.03.2026 на 10:20.

Ухвалою суду від 23.02.2026 повідомлено сторін про час та місце проведення судового засідання 05.03.2026.

19.02.2026 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду заперечення.

23.02.2026 позивач через підсистему «Електронний суд» подав до суду письмові пояснення.

27.02.2026 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів часткової сплати відповідачем заборгованості.

У судовому засіданні 05.03.2026 суд розглянув заяви та клопотання сторін, які надійшли до його початку.

Щодо заперечень відповідача та поданих доказів часткової оплати заборгованості.

Суд прийняв до розгляду заперечення відповідача на відповідь на відзив та докази часткової сплати заборгованості, а спір вирішується з їх урахуванням.

Щодо письмових пояснень відповідача.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Частиною 5 ст. 161 ГПК України передбачено, що суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Згідно з ч. 1 ст. 165, ч. 1 ст. 166, ч. 1 ст. 167 Господарського процесуального кодексу України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. У відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення. У запереченні відповідач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх визнання або відхилення.

Отже, Господарським процесуальним кодексом України не передбачено подання позивачем письмових пояснень на заперечення відповідача.

Фактично позивач у своїх письмових поясненнях навів аргументи, які стосуються саме тих обставин, які вже викладались позивачем у позові та відповіді на відзив, і які вже були прийняті судом до розгляду.

Отже питання подання таких заяв по суті вже судом було розглянуто й вирішено.

Суд на підставі ст. 43, 118 ГПК України постановив ухвалу про повернення без розгляду письмових пояснень відповідача.

У судовому засіданні 05.03.2026 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив скорочене рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №ЧН-2/25 від 21.10.2024 в частині сплати вартості поставленого товару.

Відповідач заперечує проти позовних вимог в частині стягнення з нього штрафу у розмірі 372 629,57 грн та дооцінки товару у зв'язку зі зміною курсу долара США у розмірі 67 575,85 грн та просить відмовити у задоволенні позову у цій частині, враховуючи таке:

- заборгованість з оплати вартості поставленого товару виникла через низку об'єктивних труднощів, а саме: несприятливі погодні умови, що ускладнили збирання врожаю; відключення електроенергії, через які неможливо висушити та підготувати зерно до реалізації; майже щоденні обстріли Одеського порту з боку держави-терориста російської федерації;

- стягнення з відповідача 173 749,17 грн - 36% річних та 149 617,34 грн пені є достатньою компенсацією позивачу за несвоєчасну оплату відповідачем вартості товару і перекриває курсову різницю товару на день отримання його та повної оплати.

Позивач заперечує проти доводів відповідача, викладені у відзиві, з огляду на таке:

- всупереч умовам п. 3.9 Договору відповідач не повідомляв позивача про погіршення свого фінансового становища та неможливості проведення розрахунків. Доводи відповідача щодо неможливості своєчасного виконання узятих на себе зобов'язань не підтверджені жодними доказами;

- сума нарахованого штрафу не є надмірною та відповідає умові укладеного договору, яку погоджено самим же відповідачем, як фактична гарантія своєчасної оплати за товар;

- відповідач не врахував, що дооцінка вартості товару становить невід'ємну частину основного боргу та підлягає сплаті згідно з умовами договору (пп. 2.5, 3.3, 3.4, 3.4.1) у разі зміни курсу долара США до гривні. Така дооцінка не є штрафною санкцією, її нарахування та оплата не пов'язані з настанням прострочення зобов'язання відповідачем.

У своїх запереченнях відповідач зазначає, що позивач не надав доказів подорожчання товару, поставленого відповідачу, а відтак відсутні підстави для його дооцінки. Крім того, відповідач вважає заявлену суму штрафу надмірною та посилається на те, що позивач не довів вжиття заходів для зменшення збитків.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

21.10.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Грейсагро»» (далі - Постачальник) та Фермерське господарство «Смолянка Агро Плюс» (далі - Покупець) уклали договір поставки №ЧН-2/25 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого Постачальник зобов'язався передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - Товар), а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити його на умовах договору.

Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки Покупцю та базис поставки, загальна вартість товару, термін та умови оплати, а також інші умови будуть визначені в Специфікаціях - додатках до Договору, які є невід'ємними частинами договору (п. 1.2 Договору).

Згідно з п. 2.2 Договору ціна Товару, що поставляється за цим Договором, вказується у Специфікаціях в національній валюті України і визначається еквівалент у доларах США.

Відповідно до п. 2.3 Договору загальна сума Договору визначається сукупністю Специфікацій та/або накладних та/або рахунків-фактур, що зазначені в п. 2.1 Договору, та які є невід'ємною частиною даного Договору. У випадку розбіжностей даних у Специфікаціях щодо кількості і ціни Товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній, перевагу має видаткова накладна. Видаткова накладна є невід'ємною частиною Договору та підписується з боку Покупця особою, уповноваженою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (Товару).

Пунктом 2.5 Договору передбачено, що у разі зміни курсу гривні до долара США, Постачальник має право проводити перерахунок (дооцінку) вартості поставленого Покупцю Товару.

Згідно з п. 3.1, 3.2 Договору ціна договору є звичайною ціною та становить вартість (ціну) Товару, а ціна Товару визначається як договірна.

Оплата товару здійснюється на умовах 100% попередньої оплати у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, якщо інші умови не зазначені в Специфікації(ях) та/або інших додаткових угодах до даного договору. Також оплата може здійснюватися шляхом передачі Постачальнику простих векселів з урахуванням умов, зазначених в пункті 3.5 даного договору.

За умовами п. 3.3, 3.4 Договору сторони відповідно до положень ч. 2 ст. 524 та ст. 533 ЦК України погоджуються застосовувати при проведені розрахунків за цим Договором курс долара США до гривні, що встановлений на міжбанківській валютній біржі на день підписання даного Договору та/або Специфікації.

У тому випадку, коли курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу долара США до гривні на день, що передує проведенню розрахунків (перерахуванню коштів), відвантаженню товару в рахунок погашення заборгованості є вищим за курс відповідної іноземної валюти на день укладення Специфікації(й), оплата грошових коштів за отриманий Товар, відбувається відповідно до курсу долара США до гривні на дату, що передує здійсненню розрахунку (курс продажу долара США згідно даних, опублікованих на сайті: http://minfin.com.ua/currency/mb/ (показник «Ринкові курси» - «Продаж»), у разі відсутності потрібної інформації сторони користуються даними опублікованими на сайті http://mezhbank.org.ua (показник «Архів торгів» - «Продаж» - «Максимум»). У виняткових випадках (відсутність з будь-яких причин інформації на зазначених сайтах) Постачальник повідомляє в письмовому вигляді, факсимільним зв'язком або на зазначену електронну адресу Покупцю курс гривні до долара США за яким буде здійснено розрахунок, перерахунок (дооцінку) вартості товару поставленого покупцю. Сторони для визначення суми, яка підлягає оплаті використовують формулу: С = А1/А2 х В, де С - сума належна до оплати; В - ціна товару на момент підписання специфікації; А1 - (курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу долара США до гривні), що передує дню проведення розрахунків/дню звернення до суду з відповідним позовом; А2 - (курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу долара США до гривні) на день підписання відповідної Специфікації.

Всі платежі за цим Договором здійснюються Покупцем з врахуванням пункту 3.4 Договору. При цьому відповідно до положень ст. 632 ЦК України сторони дійшли згоди, що право на перерахунок вартості товару (дооцінку) у Постачальника виникає автоматично після збільшення курсу долара США до гривні, враховуючи визначення ціни еквівалентно в доларах США. Постачальник не зобов'язаний надсилати Покупцю жодних листів, повідомлень, перерахунків тощо щодо вартості товару, який підлягає оплаті, сторони в рівній мірі об'єктивно наділені можливістю встановити курс долара США до гривні України. При намірі сплатити повну вартість Товару, Покупець самостійно визначає суму заборгованості у відповідності за погодженою сторонами у пункті 3.4. Договору формулою (п. 3.4.1 Договору).

Пунктом 3.7 Договору передбачено, що Покупець при перерахуванні коштів за Товар в платіжному дорученні (в графі «призначення платежу») повинен зазначити, згідно якого Договору та якої Специфікації перераховано даний платіж. В разі незазначення цих даних, або в разі неправильно вказаного призначення платежу, та/або в разі несвоєчасної оплати товару, Постачальник має право на свій розсуд віднести отримані грошові суми на погашення в першу чергу - штрафних санкцій, пені, відсотків, після цього - суми основного боргу.

Перехід права власності здійснюється в момент передачі Товару з одночасним підписанням видаткової накладної (п. 4.11 Договору).

Згідно з п. 5.1.1 Договору Покупець за несвоєчасну оплату Товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення, а також додатково сплачує штраф у розмірі 20% від суми несплаченого боргу.

У пункті 5.8. Договору сторони встановили, що в разі невиконання Покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого Товару та невиконання зобов'язань, передбачених розділом 3 цього Договору, Покупець відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сплачує на користь Постачальника, крім суми заборгованості, 36% річних, якщо інший розмір річних не встановлено відповідною Специфікацією та/або додатковою(ими) угодою(ами) до Договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

Сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним Договором відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій у відповідності до статті 259 Цивільного кодексу України продовжується до 3 (трьох) років (п. 5.9 Договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2025, але продовжує залишатись чинним до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором (п. 10.1 Договору).

06.11.2024 Постачальник та Покупець підписали Специфікацію №1 до Договору, згідно з якою поставці підлягає Товар на загальну суму 1 661 417,40 грн, що еквівалентно 40014,86 доларів США; курс підписання даної специфікації; 1 USD = 41,52 грн

Відповідно до п. 3 Специфікації №1 Покупець оплачує Постачальнику 20% вартості Товару, що складає 322 283,48 грн (еквівалент у доларах США: 8002,97 доларів США), шляхом її перерахування на розрахунковий рахунок Постачальника у строк до 08.11.2024. Грошові кошти в розмірі 80% вартості товару, що складає 1 329 133,92 грн (еквівалент у доларах США: 32 011,90 доларів США) перераховуються Покупцем до 15.10.2025.

Оплата вартості Товару здійснюється Покупцем з врахуванням п. 3.3 та п. 3.4 Договору (п. 4 Специфікації №1).

25.03.2025 Постачальник та Покупець підписали Специфікацію №2 до Договору, згідно з якою поставці підлягає Товар на загальну суму 695 004,99 грн, що еквівалентно 16674,78 доларів США; курс підписання даної специфікації; 1 USD = 41,68 грн

Відповідно до п. 3 Специфікації №2 Покупець оплачує Постачальнику 20% вартості Товару, що складає 139 001,00 грн (еквівалент у доларах США: 3334,96 доларів США), шляхом її перерахування на розрахунковий рахунок Постачальника у строк до 15.08.2025. Грошові кошти в розмірі 80% вартості товару, що складає 556 003,99 грн (еквівалент у доларах США: 13 339,83 доларів США) перераховуються Покупцем до 15.10.2025.

Оплата вартості Товару здійснюється Покупцем з врахуванням п. 3.3 та п. 3.4 Договору (п. 4 Специфікації №2).

Позивач виставив відповідачу рахунки на оплату товару №6722 від 06.11.2024 на суму 1 661 417,40 грн та №849 від 25.03.2025 на суму 695 004,99 грн.

Відповідно до видаткових накладних №7831 від 13.11.2024 на суму 1 661 417,40 грн та №1799 від 18.04.2025 на суму 695 004,99 грн позивач поставив відповідачу Товар на загальну суму 2 356 422,39 грн.

Згідно зі зворотною накладною від покупця №60 від 08.09.2025 відповідач повернув позивачу товар на загальну суму 160 991,04 грн.

Відповідач частково оплатив вартість отриманого ним Товару у розмірі 332 283,48 грн, на підтвердження чого надано платіжні інструкції №145 від 06.11.2024 на суму 276 902,90 грн та №1147 від 11.11.2024 на суму 55 380,58 грн з призначенням платежу «за товар згідно №6722 від 06.11.2024».

Отже, заборгованість відповідача станом на дату подання позовної заяви становила 1 863 147,87 грн.

Після відкриття провадження у справі відповідач сплатив позивачу кошти у загальному розмірі 700 000,00 грн, на підтвердження чого надано платіжні інструкції №392 від 13.02.2026 на суму 500 000,00 грн та №393 від 16.02.2026 на суму 200 000,00 грн.

17.02.2026 позивач на електронну пошту відповідача направив повідомлення щодо зарахування отриманих грошових коштів, у якому зазначено, що відповідно до п. 3.7 Договору кошти у розмірі 700 000,00 грн зараховані ним у наступному порядку: повне погашення суми нарахованого штрафу у розмірі 372 629,57 грн; повне погашення суми нарахованої пені у розмірі 149 617,34 грн; повне погашення суми нарахованих 36% річних у розмірі 173 749,17 грн; часткове погашення нарахованої дооцінки вартості товару у розмірі 4 003,92 грн.

Крім того, після відкриття провадження у справі відповідач сплатив позивачу кошти у розмірі 1 163 147,87 грн, на підтвердження чого надано платіжні інструкції №1 від 26.02.2026 на суму 1 063 147,87 грн та №396 від 20.02.2026 на суму 100 000,00 грн.

Отже, усього після відкриття провадження у справі відповідач сплатив позивачу кошти у розмірі 1 863 147,87 грн.

Відповідно до роздруківки з вебсайту за посиланням http://minfin.com.ua/currency/mb/archive/usd/11-01-2026/12-01-2026/ курс продажу долара США до гривні на міжбанку станом на 12.01.2026 становив 43,31 грн за 1 долар США.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинна 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо заявленої до стягнення основної заборгованості.

Як встановив суд, позивач на виконання умов Договору поставив відповідачу Товар на загальну суму 2 195 431,35 грн (з урахуванням зворотної накладної від покупця №60 від 08.09.2025), вартість якого останній повинен був сплатити у терміни, встановлені у Специфікаціях №1 та №2 (не пізніше 15.10.2025).

Проте відповідач частково сплатив вартість поставленого йому Товару у розмірі 332 283,48 грн.

Отже, заборгованість відповідача станом на дату подання позовної заяви становила 1 863 147,87 грн, з яких 1 168 142,88 грн заборгованості за Товар за ціною, зазначеною у Специфікації №1, та 695 004,09 грн за ціною, зазначеною у Специфікації №2.

Щодо заявленої до стягнення дооцінки вартості товару 67 575,85 грн.

Відповідно до п. 2.2, 2.5 Договору ціна Товару, що поставляється за цим Договором, зазначається у Специфікаціях у національній валюті України з визначенням її еквівалента в доларах США, при цьому у разі зміни курсу гривні до долара США Постачальник має право здійснювати перерахунок (дооцінку) вартості поставленого Покупцю Товару.

Частинами 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України визначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-62гс11 та від 26.12.2011 у справі № 3-141гс11.

Системний аналіз норм чинного законодавства дає підстави дійти висновку, що здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти змінює ціну товару, а отже і змінюється сам розмір грошового зобов'язання за отриманий товар.

У п. 3.3 Договору сторони відповідно до положень ч. 2 ст. 524 та ст. 533 ЦК України погодились застосовувати при проведені розрахунків за цим Договором курс долара США до гривні, що встановлений на міжбанківській валютній біржі на день підписання даного Договору та/або Специфікації.

Пунктом 3.4 Договору передбачено, якщо курс продажу долара США до гривні на міжбанківській валютній біржі на день, що передує розрахунку (або відвантаженню товару в рахунок погашення боргу), вищий, ніж курс на день укладення Специфікації, то оплата проводиться за курсом на день, що передує розрахунку. Курс визначається за даними сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/ («Ринкові курси» - «Продаж»), а за відсутності інформації - за даними http://mezhbank.org.ua («Архів торгів» - «Продаж» - «Максимум»).

Сума до оплати визначається за формулою: С = А1 / А2 Ч В, де С - сума належна до оплати; В - ціна товару на момент підписання специфікації; А1 - (курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу долара США до гривні), що передує дню проведення розрахунків/дню звернення до суду з відповідним позовом; А2 - (курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу долара США до гривні) на день підписання відповідної Специфікації.

При цьому за умовами п. 3.4.1 Договору Постачальник не зобов'язаний надсилати Покупцю жодних листів, повідомлень, перерахунків тощо щодо вартості товару, який підлягає оплаті, сторони в рівній мірі об'єктивно наділені можливістю встановити курс долара США до гривні України

Отже, сторони у наведених пунктах Договору та відповідно до положень статті 533 ЦК України валютою виконання зобов'язання з оплати товару визначили гривню та передбачили, що у випадку зростання курсу долара США розмір грошового зобов'язання визначається шляхом перерахунку суми, що підлягає сплаті у гривнях, згідно з курсом на міжбанківському валютному ринку України еквіваленту долару США на певну дату.

З наведених норм законодавства та умов Договору випливає, що грошовий еквівалент в іноземній валюті є складовим елементом ціни договору, а тому сума, на яку збільшилась вартість товару в результаті відповідного перерахунку ціни з урахуванням зміни курсу валюти еквіваленту (курсова різниця), входить до ціни договору (вартості товару). Зміст зазначених пунктів Договору свідчить про наявність згоди обох сторін на відповідний перерахунок в разі зміни курсу валюти - еквіваленту на міжбанківському валютному ринку України в обов'язковому порядку.

Таким чином, встановлений Договором грошовий еквівалент гривневої ціни товару та визначена на його основі різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти еквіваленту за різних валютних курсів (курсова різниця), є складовими елементами вже визначеної гривневої цін Договору на встановлений Договором момент платежу.

Отже, сума доплати, на яку збільшилася вартість товару в результаті відповідного перерахунку ціни з урахуванням зміни курсу валюти еквіваленту (курсова різниця), входить до гривневої ціни Договору (вартості товару), її нарахування за відповідною формулою є вже погодженою Договором.

Позовна заява направлена до суду 15.01.2026, а отже сума заборгованості у гривні відповідно до формули, наведеної у п. 3.4 Договору, повинна визначатись з урахуванням курсу на міжбанківській валютній біржі щодо продажу долара США до гривні, що передує дню звернення до суду з відповідним позовом, тобто станом на 14.01.2026.

Проте позивач здійснив розрахунок «дооцінки вартості товару» з урахуванням курсу продажу долара США до гривні станом на 12.01.2026, при цьому доказів курсу продажу долара США до гривні станом на 14.01.2026 за даними сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/ («Ринкові курси» - «Продаж»), а за відсутності інформації - за даними http://mezhbank.org.ua («Архів торгів» - «Продаж» - «Максимум»), суду не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Отже, суд не збирає докази, незважаючи на їх вільний доступ в мережі Інтернет і не повинен їх самостійно досліджувати на таких сайтах.

При цьому курсу продажу долара США до гривні за даними сайтів http://minfin.com.ua/currency/mb/ або http://mezhbank.org.ua також не є загальновідомою обставиною у розумінні ст. 75 Господарського процесуального кодексу України та не підпадає під розуміння нормативно-правового акта, а тому не повинен бути відомим суду.

При цьому, суд відхиляє наведені під час розгляду справи по суті доводи позивача, що можливо застосувати курс станом на будь який день до звернення з позовом до суду, оскільки це суперечить умовам договору.

Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас, згідно з ч. 4 ст. 13 названого Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов'язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює ст. 75 ГПК України.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Такий висновок наведений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами заявлений ним розмір дооцінки вартості товару, а отже не довів наявність у відповідача заборгованості з її оплати у розмірі 67 575,85 грн, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Щодо заявлених до стягнення 36% річних.

Враховуючи порушення відповідачем строків сплати вартості поставленого товару, позивач заявив до стягнення 173 749,17 грн - 36% річних, з яких 103 692,68 грн, нарахованих за період з 16.10.2025 до 13.01.2026 на суму заборгованості у розмірі 1 168 142,88 грн, 20 701,62 грн, нарахованих за період з 16.08.2025 до 13.01.2026 на суму заборгованості у розмірі 139 001,00 грн, та 49 354,87 грн, нарахованих за період з 16.10.2025 до 13.01.2026 на суму заборгованості у розмірі 556 003,99 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.

У пункті 5.8. Договору сторони встановили, що у разі невиконання Покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого Товару, Покупець відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сплачує на користь Постачальника 36% річних, якщо інший розмір річних не встановлено відповідною Специфікацією та/або додатковою(ими) угодою(ами) до Договору.

Специфікаціями №1 та №2 до Договору не встановлено іншого розміру річних.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку заявлених до стягнення 36% річних, дійшов висновку про правильне їх нарахування, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Щодо заявлених до стягнення пені та штрафу.

Враховуючи порушення відповідачем термінів оплати товару, позивач заявив до стягнення 149 617,34 грн пені, з якої 89 290,92 грн, нарахованої за період з 16.10.2025 до 13.01.2026 на суму заборгованості у розмірі 1 168 142,88 грн, 17 826,40 грн, нарахованої за період з 16.08.2025 до 13.01.2026 на суму заборгованості у розмірі 139 001,00 грн, та 42 500,02 грн, нарахованої за період з 16.10.2025 до 13.01.2026 на суму заборгованості у розмірі 556 003,99 грн, а також 372 629,57 грн штрафу у розмірі 20% від суми заборгованості у розмірі 1 863 147,87 грн за прострочення оплати.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно зі ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Зі ст. 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Сторони у Договорі передбачили господарсько-правову відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17).

Право встановити в договорі розмір нарахування пені надано сторонам ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України.

У пункті 5.1.1 Договору сторони встановили, що Покупець за несвоєчасну оплату Товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення, а також додатково сплачує штраф у розмірі 20% від суми несплаченого боргу.

Відповідно до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналіз наведених норми чинного законодавства та умов Договору свідчить про те, що максимальний розмір пені, визначений Законом та погоджений сторонами у Договорі, пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. При цьому, оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Такий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 909/660/14, а також у постановах Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 905/1923/16, від 13.07.2018 у справі № 916/2393/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15.

Умовами укладеного сторонами Договору передбачено, що відповідач сплачує позивачу пеню у гривнях у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення.

З урахуванням умов договору пеня у цьому випадку має обчислюватися і стягуватися в національній валюті України - гривні. Саме у гривні пеня повинна обчислюватися щоденно (на момент щоденного прострочення зобов'язання).

Такі правові висновки Верховного Суду щодо правил проведення розрахунку пені за прострочене зобов'язання, виражене в іноземній валюті, викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.11.2018 у справі № 922/4404/17 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15.

Як встановив суд, відповідач не сплатив у повному обсязі позивачу платежі, передбачені п. 3 Специфікацій №1 та №2 до Договору, розмір яких визначений у гривні з еквівалентом у доларах США, та підлягав перерахунку відповідно до курсу долара США до гривні на дату, що передує здійсненню розрахунку.

Отже, нарахування пені повинно здійснюватися з урахуванням курсу продажу долара США на міжбанківській валютній біржі до гривні за станом на дату, що передує здійсненню розрахунку, щоденно, тобто за кожен день прострочення.

Позивач здійснив нарахування пені на суму заборгованості, перераховану за курсом долара США, зазначеному у Специфікаціях №1 та №2 до Договору, без урахування щоденного курсу продажу долара США на міжбанківській валютній біржі до гривні.

Водночас п. 3.4 Договору передбачає, що перерахунок розміру грошового зобов'язання здійснюється лише в разі зростання курсу долара США. Зменшення курсу жодним чином не впливає на розмір зобов'язання та не призводить до його зменшення.

Таким чином, позивач нарахував пеню на мінімально можливий розмір грошового зобов'язання, оскільки не враховував збільшення курсу долара США, що є його правом.

Суд, здійснивши перерахунок суми пені, дійшов висновку про правильне її нарахування, а відтак вимоги в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 149 617,34 грн є обґрунтованими.

Оскільки нарахування штрафу не прив'язується до облікової ставки НБУ, суд вважає, що нарахування штрафу на суму заборгованості у розмірі 1 863 147,87 грн є правомірним.

Здійснивши перерахунок суми штрафу, суд дійшов висновку про правильне його нарахування, а відтак вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 372 629,57 грн є обґрунтованими.

Відповідач заперечує проти стягнення з нього штрафу та зазначає, що заборгованість з оплати вартості поставленого товару виникла через низку об'єктивних труднощів, а саме: несприятливі погодні умови, що ускладнили збирання врожаю; відключення електроенергії, через які неможливо висушити та підготувати зерно до реалізації; майже щоденні обстріли Одеського порту з боку держави-терориста російської федерації.

Відповідно до положень абз. 1 частини першої статті 617 ЦК та статті 218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язанням несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язанням виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Отже, виходячи зі змісту наведених вище норм права для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19 та від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23.

Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження неможливості виконання своїх зобов'язань за Договором внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності, а також доказів вжиття всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Отже, підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання у вигляді сплати штрафу у суду відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У пунктах 8.20-8.25, 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 сформульовано такі висновки щодо застосування положень статті 3, 551 ЦК України:

«Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань».

У свою чергу в пунктах 7.25- 7.31, 7.42, 7.43 постанови від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала про таке:

«Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора».

Застосоване у статті 551 ЦК України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 910/15705/21, від 01 лютого 2023 року у справі № 914/3203/21, від 22 травня 2024 року у справі № 911/95/20, від 18 грудня 2024 у справі № 921/320/24). При цьому розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена права компенсації своїх майнових втрат; такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків; такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).

Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема у постановах: від 05 вересня 2023 року у справі № 907/583/22, від 28 листопада 2023 року у справі № 916/1504/22, від 03 грудня 2024 року у справі № 904/872/24, від 03 грудня 2024 року у справі № 909/321/24.

Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила, що розмір, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру, до якого суд має право її зменшити.

Таким чином, наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки залежить від фактичних обставин, які встановлені судами у справі та їх оцінки.

Суд зазначає, що штраф є фінансовою санкцією за невиконання зобов'язання, спрямованою на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання, а не засіб безпідставного збагачення, наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення розміру пені, суд враховує:

- відсутність доказів понесення позивачем будь-яких збитків, майнових та/або фінансових втрат саме у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором;

- розмір штрафу є неспівмірним відносно непідтвердженого розміру майнових збитків позивача через порушення відповідачем своїх зобов'язань за Договором;

- прострочення відповідача щодо виконання своїх зобов'язань за Договором тривало незначний проміжок часу;

- сплату відповідачем коштів після відкриття провадження у справі у розмірі 1 863 147,87 грн, що відповідає розміру основного боргу;

- штраф є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі;

- господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права, а наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором;

- в період воєнного стану ризики, пов'язані зі здійсненням господарської діяльності, несуть обидві сторони, попри те у даній ситуації одна із сторін не може ставитись у більш вигідне фінансове становище за рахунок стягнення надмірно великих сум неустойки.

З огляду на неспівмірність заявленої до стягнення суми штрафу, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки несвоєчасного виконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, а стягнення пені в сумі 149 617,34 грн та 36% річних в сумі 173 749,17 грн вже несе достатньо компенсаційний характер для позивача, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін в умовах воєнного стану, введеного за наслідком збройної агресії рф проти України, та те, що доказів понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення свого зобов'язання у спірних правовідносинах не доведено, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір пені до 50%, що становить 186 314,79 грн.

Щодо порядку зарахування коштів у розмірі 1 863 147,87 грн, сплачених відповідачем після відкриття провадження у справі.

Відповідно до ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Пунктом 3.7 Договору передбачено, що Покупець при перерахуванні коштів за Товар в платіжному дорученні (в графі «призначення платежу») повинен зазначити, згідно якого Договору та якої Специфікації перераховано даний платіж. В разі незазначення цих даних, або в разі неправильно вказаного призначення платежу, та/або в разі несвоєчасної оплати товару, Постачальник має право на свій розсуд віднести отримані грошові суми на погашення в першу чергу - штрафних санкцій, пені, відсотків, після цього - суми основного боргу.

Враховуючи несвоєчасну оплату відповідачем вартості товару, позивач зарахував кошти у розмірі 700 000,00 грн у наступному порядку: повне погашення суми нарахованого штрафу у розмірі 372 629,57 грн; повне погашення суми нарахованої пені у розмірі 149 617,34 грн; повне погашення суми нарахованих 36% річних у розмірі 173 749,17 грн; часткове погашення нарахованої дооцінки вартості товару у розмірі 4 003,92 грн, про що повідомив відповідача.

Разом з тим, оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 67 575,85 грн дооцінки вартості товару, а також в частині стягнення штрафу у розмірі 186 314,78 грн, сплачені відповідачем кошти у загальному розмірі 1 863 147,87 грн підлягають зарахуванню відповідно до положень п. 3.7 Договору в рахунок погашення штрафу у розмірі 186 314,79 грн, пені у розмірі 149 617,34 грн, 36% річних у розмірі 173 749,17 грн та часткове погашення суми основного боргу у розмірі 1 353 466,57 грн.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Суд встановив, що після звернення позивача з позовом до суду та відкриття провадження у даній справі відповідач сплатив частину заявленої до стягнення заборгованості у розмірі 1 863 147,87 грн, яка була зарахована судом в рахунок повного погашення пені, суми штрафу, з урахуванням його зменшення судом, 36% річних та часткового погашення суми основного боргу, про що зазначено вище.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що провадження у даній справі в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 186 314,79 грн, пені у розмірі 149 617,34 грн, 36% річних у розмірі 173 749,17 грн та основного боргу у розмірі 1 353 466,57 грн підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, стягненню з відповідача підлягає заборгованість за поставлений товар у розмірі 509 681,30 грн.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення з відповідача коштів у розмірі 1 863 147,87 грн підлягає закриттю, а в іншій частині позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

Щодо судового збору.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

За приписами ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

За подання цього позову позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 39 400,80 грн (2 626 719,80 грн *1,5%).

У зв'язку із закриттям провадження у справі в частині стягнення з відповідача 1 863 147,87 грн, позивачу підлягає поверненню з державного бюджету судовий збір у розмірі 27 947,22 грн.

З огляду на відсутність в матеріалах справи клопотання позивача про повернення судового збору, підстави для повернення останньому судового збору цим рішенням у суду відсутні.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судовий збір в частині стягнення штрафу покладається на відповідача без урахування зменшення штрафних санкцій.

Отже, розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, становить 10 439,94 грн.

Щодо витрат на позивача на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні ЄСПЛ «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

До позовної заяви позивач додав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, у якому зазначено, що позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 866,66 грн та планує понести ще витрати орієнтовно у розмірі 14 500,00 грн.

Як докази понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач до позовної заяви додав: копію договору про надання правничої допомоги №12/01/2026 від 12.01.2026, укладений з адвокатом Дороганем О. М. (далі - Договір від 12.01.2026); копію акта про надання правничої допомоги від 13.01.2026; копію платіжної інструкції №25694 від 13.01.2026 про сплату коштів у розмірі 8 866,66 грн.

Відповідно до п. 1.1 Договору від 12.01.2026, укладеного між позивачем (далі - Клієнт) та адвокатом Дороганем О. М. (далі - Адвокат), предметом договору є надання Адвокатом правничої допомоги Клієнту щодо правовідносин, які виникли між Клієнтом та ФГ «Смолянка Агро Плюс» у зв'язку з невиконанням останнім у повному обсязі та у встановлені строки зобов'язань за договором поставки №ЧН-2/25 від 21.10.2024, а Клієнт зобов'язується сплатити Адвокату гонорар (винагороду) за надану правничу допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених даним Договором.

За умовами п. 1.3, 1.4 Договору від 12.01.2026 обсяг фактично наданої правничої допомоги Клієнту та її загальна вартість (загальний розмір гонорар (винагороди) визначається (погоджується) сторонами шляхом укладення акта про наданні правничої допомоги, що також підтверджує відсутність будь-яких претензій щодо об'єму та якості виконаних робіт, часу їх виконання та вартості.

З моменту укладення сторонами акта про надання правничої допомоги обсяг правничої допомоги, визначений підпунктами 1.2.1, 1.2.2, 1.2.3 пункт 1.2 даного договору, вважається фактично наданим Клієнту, а відповідно зобов'язання Адвоката у цій частині є виконаним у повному обсязі.

У п. 5.1 Договору від 12.01.2026 сторони погодили, що розмір гонорару (винагороди) за надання правничої допомоги Клієнту становить 2800,00 грн за одну годину роботи Адвоката із розрахунку, що одна година становить 60 хв.

Розмір гонорару (винагороди) Адвокат за фактично надану правничу допомогу Клієнту визначається (погоджується) сторонами в акті про надання правничої допомоги та підлягає сплаті протягом 3-х календарних днів з моменту підписання акта про надання правничої допомоги (п. 5.2 Договору від 12.01.2026).

13.01.2026 позивач та Адвокат підписали акт про надання правничої допомоги, відповідно до якого ТОВ «Грейсагро» були надані послуги з правничої допомоги на загальну суму 8866,66 грн (правовий аналіз документів - 30 хв.; надання Клієнту в усній формі правової інформації, консультацій та роз'яснень - 30 хв.; підготовка та написання позовної заяви - 2 год. 10 хв.).

13.01.2026 відповідно до платіжної інструкції №25694 позивач перерахував Адвокату кошти у розмірі 8866,66 грн за надання правничої допомоги.

Таким чином, розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката становить 8866,66 грн.

Заяви про неспівмірність або клопотання про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу від відповідача не надходило.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, без урахування зменшення штрафних санкцій, становить 8638,55 грн.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 165, 231, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині стягнення з Фермерського господарства «Смолянка Агро Плюс» штрафу у розмірі 186 314,79 грн, пені у розмірі 149 617,34 грн, 36% річних у розмірі 173 749,17 грн та основної заборгованості за поставлений товар у розмірі 1 353 466,57 грн.

2. В іншій частині позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Фермерського господарства «Смолянка Агро Плюс» (код ЄДРПОУ 43322997, вул. Козлова, буд. 23, с. Смолянка, Чернігівський район, Чернігівська область, 16333) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейсагро» (код ЄДРПОУ 40897058, вул. Виставкова Перша, буд. 41-Б, смт Нове, Кропивницький район, Кіровоградська область, 25031) 509 681,30 грн заборгованості за поставлений товар, 10 439,94 грн витрат зі сплати судового збору та 8638,55 грн витрат на професійну правничу допомогу.

4. У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Вебадреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 16.03.2026.

Суддя В. В. Шморгун