Рішення від 05.03.2026 по справі 927/11/26

РІШЕННЯ

Іменем України

05 березня 2026 року м. Чернігівсправа № 927/11/26

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.

За позовом: Заступника керівника Козелецької окружної прокуратури,

вул. Євгена Лоскота, буд. 1, смт Козелець, Чернігівська область, 17000 в інтересах держави в особі

позивача: Олишівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області,

код ЄДРПОУ 04412544, вул. Чернігівська, буд. 3, Чернігівський район, Чернігівська область, 15575

до відповідача: Рапути Михайла Миколайовича,

РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

Предмет спору: про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 311 518,95 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Малець С. В., селищний голова;

від відповідача: Кутуков С. О., адвокат; Разумейко К. М., адвокат;

за участю прокурора: Ходика О. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Олишівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області звернувся до суду з позовом до Рапути Михайла Миколайовича, у якому просить:

- визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 30.12.2022 до договору № 01/2022-1 від 26.01.2022, укладену між Олишівською селищною радою та ФОП Рапутою Михайлом Миколайовичем;

- визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 16.03.2023 до договору № 01/2022-1 від 26.01.2022, укладену між Олишівською селищною радою та ФОП Рапутою Михайлом Миколайовичем;

- стягнути з Рапути Михайла Миколайовича на користь Олишівської селищної ради кошти в сумі 311 518,95 грн.

Процесуальні дії у справі.

За приписами ч. 6, 8 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

Відповідно до відповіді №2225927 від 09.01.2026 з Єдиного державного демографічного реєстру на запит суду Рапута Михайло Миколайович зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 14.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; підготовче засідання призначено на 03.02.2026 на 11:30; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позов з доданими до нього документами.

Відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвалу суду від 14.01.2026 відповідач отримав 26.01.2026, а отже останнім днем для подання відповідачем відзиву є 10.02.2026.

Позивач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, але у підготовче засідання 03.02.2026 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 03.02.2026 проводилось за відсутності позивача (його представника).

У підготовчому засіданні 03.02.2026 представник відповідача заявив клопотання про відкладення підготовчого засідання для подання відзиву на позов у зв'язку із тим, що строк на його подання ще не закінчився.

Суд задовольнив клопотання представника відповідача та постановив ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 19.02.2026 на 11:20.

Ухвалою суду від 03.02.2026 повідомлено учасників справи про час та місце проведення підготовчого засідання 19.02.2026 на 11:20.

10.02.2026 відповідач направив до суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами.

18.02.2026 прокурор через підсистему «Електронний суд» подав до суду відповідь на відзив.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 19.02.2026 проводилось за відсутності позивача (його представника).

Суд прийняв до розгляду подані відповідачем та прокурором заяви по суті (відзив та відповідь на відзив), як такі, що подані у порядку та строк, встановлені ГПК України та судом, а спір вирішується з їх урахуванням.

Представник відповідача у підготовчому засіданні заявив клопотання про відкладення підготовчого засідання для подання відповідей на адвокатські запити, які додавались до відзиву на позов, а також заперечень на відповідь прокурора.

Суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання, оскільки відповідач може подати відповіді на адвокатські запити не тільки у підготовчому засіданні, а і у судовому засіданні з розгляду справи по суті. ГПК України також не вимагає подання заперечень виключно у підготовчому провадженні, а цей строк обмежується початком розгляду справи по суті.

У зв'язку з поданням прокурором акта приймання виконаних робіт за листопад 2023 року неналежної якості суд зобов'язав прокурора протягом трьох днів надати суду та іншим учасникам справи цей доказ належної якості.

У підготовчому засіданні 19.02.2026 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 05.03.2026 на 09:20.

Ухвалою суду від 23.02.2026 повідомлено учасників справи про час та місце розгляду справи по суті 05.03.2026.

20.02.2026 прокурор через підсистему «Електронний суд» подав до суду заяву про надання акта приймання виконаних робіт за листопад 2023 року належної якості.

24.02.2026 відповідач направив до суду заперечення з доданими до них документами.

У судове засіданні 05.03.2026 з'явились усі учасники справи.

У судовому засіданні 05.03.2026 суд долучив до матеріалів копію акта приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2023 року та прийняв до розгляду заперечення відповідача, а спір вирішується з їх урахуванням.

У своїх запереченнях відповідач просить витребувати у Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Чернігівській області відомості про те:

- які мости через річку Десна на виїздах із міста Чернігова в напрямку міста Києва (південному напрямку) та коли були ушкоджені (виведені з ладу) у зв'язку із розпочатою 24 лютого 2022 року російською федерацією повномасштабною військовою збройною агресією проти України;

- коли такі мости були відновлені для здійснення безпечного руху по ним;

- які автодороги з міста Чернігова в напрямку міста Києва (південному напрямку) та коли були ушкоджені або мали ризик мінування у зв'язку із розпочатою 24 лютого 2022 року російською федерацією повномасштабною військовою збройною агресією проти України;

- коли був відновлений безпечний рух такими автодорогами в напрямку міста Києва (південному напрямку), що були ушкоджені або мали обмеження безпечного використання у зв'язку із розпочатою 24 лютого 2022 року російською федерацією повномасштабною військовою збройною агресією проти України;

- чи мали обмеження у безпечному використанні автодороги М-01 із міста Чернігова в напрямку міста Києва (південному напрямку), включно з об'їзною частиною міста Чернігова;

- якою автодорогою здійснювався рух із міста Чернігова в напрямку міста Києва (південному напрямку) та селища Олишівка Чернігівського району у період з 31 березня 2022 року до 30 листопада 2023 року.

Вказані відомості відповідач просить витребувати на підтвердження своїх доводів про ускладнення транспортного сполучення між містом Черніговом та селищем Олишівка, що суттєво обмежувало виконання робіт за Договором, зокрема доставку до місця проведення робіт працівників та спеціальної техніки (екскаватор), прямо пропорційно збільшувало витрати на виконання робіт, що неможливо було передбачити на момент укладення зазначеного договору та не залежало від волі сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 81 ГПК України, клопотання про витребування доказів повинно містити зазначення обставин, які може підтвердити відповідний доказ, або аргументів, які він може спростувати.

Водночас відповідач ані у відзиві, ані у поданому клопотанні не зазначає, які саме конкретні обставини мають бути підтверджені цим доказом. Також відповідач не наводить відомостей щодо місця розташування техніки чи інших ресурсів, ані щодо конкретної автомобільної дороги чи маршруту, пересування яким було унеможливлено внаслідок таких пошкоджень.

У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що запитувана інформація необхідна для підтвердження факту руйнування автомобільного моста через річку Десна в напрямку м. Києва, що унеможливило рух автотранспорту від міста Чернігова до селища Олишівка дорогою М-01 та зумовило необхідність використання об'їзного маршруту, через що відстань між вказаними населеними пунктами збільшилася приблизно на 200 км.

Суд зазначив, що зазначені представником обставини є загальновідомими, а тому відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України не потребують доказуванню.

Крім того, наведені обставини дійсно можуть ускладнити маршрут від міста Чернігова до селища Олишівки, але не унеможливити його.

За наведених обставин, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів.

Позивач не підтримує позов прокурора, заявлений в його інтересах, та просить відмовити в його задоволенні.

Прокурор підтримав заявлений ним позов та просив розглядати справу по суті.

Відповідно до ч. 5 ст. 55 ГПК України відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Враховуючи позицію прокурора, суд продовжив розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 05.03.2026 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив скорочене рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при укладенні між позивачем та відповідачем додаткових угод № 1 від 30.12.2022, № 2 від 16.03.2023 до договору №01/2022-1 від 26.01.2022 щодо продовження строку дії договору були порушені вимоги п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та п.п. 4 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування (далі - Особливості), а саме не надано документального підтвердження обставин, що спричинили продовження строку дії Договору. Враховуючи те, що спірні додаткові угоди укладені з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі» та Особливостей, прокурор просить визнати їх недійсними. Оскільки відповідач не виконав роботи у встановлений у Договорі строк, прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача штрафні санкції у розмірі 311 518,95 грн.

Відповідач заперечує проти позову та просить відмовити у його задоволенні, враховуючи таке:

- станом на 30.11.2023 роботи за Договором Олишівською селищною радою прийняті та оплачені. При цьому сума оплати за виконані роботи відповідно до платіжних документів свідчить про фактичне зменшення ціни договору на 61 364,19 грн та економію бюджетних коштів територіальної громади. Укладення спірної додаткової угоди №1 не спричинило, як зміни характеру (обсягу) робіт, так і збільшення вартості підрядних робіт за Договором (ціни Договору);

- для продовження дії Договору існували документально підтверджені об'єктивні обставини: перебування з першого дня війни селища Олишівки в зоні активних бойових дій; систематичні повітряні тривоги та загроза ураження від ворожих обстрілів у період з 24.02.2022 по 30.11.2023; пошкоджене транспортне сполучення, загроза життю та здоров'ю працівників через можливі обстріли, що призводило до вимушених простоїв. Також відповідач зазначає, що у період з 31.03.2022 (завершення активної фази бойових дій в області) до 25.08.2022 (отримання висновку ГУ ДСНС у Чернігівській області про відсутність вибухонебезпечних предметів на території громади, зокрема, прибережної смуги об'єкту водойми, де проводились роботи з реконструкції за Договором) зберігалася реальна загроза життю та здоров'ю працівників, а також пошкодженню техніки, що унеможливлювало безпечне виконання робіт;

- прокурор не довів у чому саме полягає порушення інтересів держави.

Прокурор заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, та зазначає:

- після 31.03.2022, тобто після припинення форс-мажорних обставин, відповідач в порушенням умов Договору не надіслав позивачу жодного листа щодо обставин непереборної сили у зв'язку з якими він не може виконати своєчасно роботи з реконструкції водойми з метою покращення технічного стану благоустрою смт Олишівка. Матеріали справи не містять доказів наявності документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили укладення оспорюваних правочинів та внесення змін до Договору про продовження строку виконання зобов'язань з виконання робіт;

- сам факт наявності повітряних тривог, пошкодження транспортного сполучення, ризики мінування територій, мобілізація працівників, задіяних у виконанні робіт, пошкодження автодоріг та виведення з ладу мостів не доводить обставин про те, яким саме чином зазначені факти вплинули конкретно на відповідача та завадили йому виконати свої зобов'язання за Договором вчасно;

- прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави у цій справі.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

20.12.2021 Олишівською селищною радою на вебпорталі публічних закупівель «Prozorro» розміщено оголошення про проведення відкритих торгів № UA-2021-12-20-018879-с на закупівлю робіт - Реконструкція водойми з метою покращення технічного стану та благоустрою смт Олишівка Чернігівського району Чернігівської області (код ДК 021:2015:45454000-4 - Реконструкція) очікуваною вартістю 1 822 681,00 грн.

За результатами проведених торгів 26.01.2022 Олишівська селищна рада (далі - Замовник) та Фізична особа-підприємець Рапута Михайло Миколайович (далі - Виконавець) уклали договір 01/2022-1 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого Підрядник зобов'язується власними силами і засобами, в обумовлений строк у відповідності до замовлення і вимог проєктно-кошторисної документації, будівельних норм та правил виконати роботи: «Реконструкція водойми з метою покращення технічного стану та благоустрою смт Олишівка Чернігівського району Чернігівської області (код ДК 021:2015:45454000-4 - Реконструкція)», а Замовник - прийняти та оплатити такі роботи.

Ціна Договору становить 1 820 320,89 грн без ПДВ (п. 3.1 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору розрахунки за виконані роботи проводяться за фактично виконані роботи після підписання Замовником представлених Підрядником належно оформлених актів виконаних робіт (Форма КБ-2в) та довідки (Форма КБ-3), рахунку на оплату, тільки в межах бюджетних та інших призначень та при умові надходження коштів на рахунок Замовника по даному об'єкту.

Джерело фінансування: кошти з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій (загальний фонд) між місцевими бюджетами за об'єктами (заходами) (п. 4.8 Договору).

Згідно з п. 5.1 Договору строк (термін) виконання робіт до 15 вересня 2022 року.

Місце виконання робіт - смт Олишівка Чернігівського району Чернігівської області (п. 5.2 Договору).

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що строки Договору можуть переглядатись Сторонами. При виникненні несприятливих погодних умов, а саме низької температури, випадання опадів, строки виконання робіт підлягають перенесенню тільки на термін зупинки виконання робіт пов'язаних з несприятливими погодними умовами, що оформляється додатковою угодою.

Відповідно до п. 6.3.1, 6.3.6 Договору Підрядник зобов'язаний забезпечити виконання робіт у строки, встановлені цим Договором; завчасно, у письмовій формі, інформувати Замовника про можливість припинення, або сповільнення виконання робіт з його вини, а також з інших, незалежних від Підрядника, обставин.

У п. 7.2 Договору сторони встановили, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі робіт за бюджетні кошти Підрядник сплачує Замовнику штрафні санкції (пеня) у розмірі 0,5 % за кожен день затримки від неосвоєної суми коштів, а у разі здійснення попередньої оплати Підрядник, крім зазначених штрафних санкцій, повертає Замовнику кошти з урахуванням індексу інфляції.

За умовами п. 8.1, 8.2, 8.4, 8.5 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею Сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо), які безпосередньо впливають на виконання умов договору.

Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі.

Період звільнення від відповідальності за невиконання умов Договору починається з моменту оголошення невиконуючою стороною обставин непереборної сили і закінчується з моменту досягнення результатів вжитими нею заходами для виходу із обставин непереборної сили, чи з моменту, коли невиконуюча сторона могла б вжити таких заходів, але не зробила цього.

Сторони зобов'язані вживати всіх можливих заходів для виходу із обставин непереборної сили.

Обставини непереборної сили автоматично продовжують строк виконання зобов'язань на весь час його дії та ліквідації наслідків.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами, скріплення печатками і діє до 31 грудня 2022 року, а в частині розрахунків до повного його виконання, згідно з умовами цього Договору (п. 10.1 Договору).

Відповідно до п. 11.1 Договору істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Додатками до Договору є: дефектний акт; договірна ціна; зведений кошторисний розрахунок.

У локальному кошторисі на будівельні роботи №02-01-01 на реконструкцію водойми зазначено перелік робіт, які необхідно виконати на Об'єкті, їх кількість та вартість, кошторисна трудомісткість та кошторисна заробітна плата.

У лютому 2022 року ФОП Рапута М. М. виконав роботи на Об'єкті на загальну суму 1 412 824,53 грн, на підтвердження чого надано підписаний сторонами акт приймання виконаних будівельних робіт №01 від 21.02.2022.

Олишівська селищна рада надіслала Головному управлінню ДСНС України у Чернігівській області лист від 19.07.2022 №464, у якому просить провести обстеження на предмет вибухонебезпечних предметів, які зі слів мешканців смт Олишівка знаходяться в землі, що була складена на прибережній смузі після чищення річки Смолянка в центрі селища.

Головне управління ДСНС України у Чернігівській області у листі від 25.08.2022 №7 04-3134/70 03/2 повідомило Олишівську селищну раду про те, що 22.07.2022 піротехнічним розрахунком Головного управління було здійснено виїзд для обстеження території, зазначеній у листі селищної ради, та за результатами обстежень вибухонебезпечних предметів не виявлено.

ФОП Рапута М. М. звернувся до позивача із листом №56 від 22.12.2022, у якому зазначив, що у зв'язку з російською агресією протягом 2022 року він не мав можливості закінчити роботи з реконструкції водойми з метою покращення технічного стану та благоустрою смт Олишівка Чернігівського району Чернігівської області та просив продовжити дію Договору шляхом підписання додаткової угоди.

30.12.2022 ФОП Рапута М. М. та Олишівська селищна рада уклали додаткову угоду №1 до Договору (далі - Додаткова угода №1), якою викладено п. 10.1 Договору у такій редакції: «Договір набирає законної сили з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2023 року, але в будь-якому разі до повного виконання своїх зобов'язань.».

16.03.2023 ФОП Рапута М. М. та Олишівська селищна рада уклали додаткову угоду №2 до Договору (далі - Додаткова угода №2), якою викладено п. 3.1 Договору у такій редакції: «Ціна Договору дорівнює ціні пропозиції учасника-переможця торгів і становить 1 820 320,89 грн без ПДВ. Вартість робіт у 2022 році становить 1 412 824,53 грн без ПДВ. Вартість робіт у 2023 році становить 407 496,36 грн без ПДВ.».

У листопаді 2023 року ФОП Рапута М. М. виконав роботи на Об'єкті на загальну суму 346 132,17 грн, на підтвердження чого надано підписаний сторонами акт приймання виконаних будівельних робіт №01 від 30.11.2023.

Отже, загальна вартість виконаних відповідачем робіт на Об'єкті становить 1 758 956,70 грн, що є на 61 364,19 грн менше за ціну, встановлену у Договорі.

Згідно з локальним кошторисом на будівельні роботи №02-01-01 та актами приймання виконаних будівельних робіт №01 від 21.02.2022 та №01 від 30.11.2023 відповідач виконав усі передбачені на Об'єкті роботи, окрім допоміжної - відкачування води зі ставка у другій черзі (у зв'язку з відсутністю такої необхідності, за твердженнями представників позивача та відповідача), а такі роботи як подвійна перекидка ґрунту та розрівнювання (розроблення) ґрунту екскаваторами (друга черга) виконані за меншою вартістю, яка вказана у локальному кошторисі.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 03.12.2024 здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця Рапути Михайла Миколайовича.

Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376, на території Олишівської селищної територіальної ради велися бойові дії з 24.02.2022 по 31.03.2022.

Відповідно до інформації щодо оперативного реагування піротехнічними підрозділами ДСНС України на випадки виявлення вибухонебезпечних предметів згідно заявок місцевих органів влади та населення на території Олишівської селищної ради, яка є додатком до листа Головне управління ДСНС України у Чернігівській області, зазначені заходи проводились у селищі Олишівка - приміщення зруйнованої ферми та на полі.

Згідно з листом Олишівської селищної ради від 23.02.2026 №220 на території Олишівської селищної територіальної громади в 2022-2023 роках були придатні для використання та перебували на балансі Олишівської селищної ради наступні захисні споруди:

- сховище (протирадіаційне укриття) НОМЕР_2 в приміщенні Олишівської ЗОШ І-ІІІ ступенів за адресою: АДРЕСА_3; готове до використання з 17.08.2023;

- найпростіше укриття Олишівського ЗДО (ясла-садок) «Бджілка» за адресою: АДРЕСА_4; готове до використання з 27.10.2023.

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Олишівської селищної ради у зв'язку із невиконанням нею своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави (територіальної громади) у суді.

Позивач не підтримує позов, заявлений прокурором в його інтересах, оскільки вважає, що неможливість виконання робіт за Договором виникла внаслідок об'єктивних обставин, а спірні додаткові угоди укладені з дотримання вимог Закону України «Про публічні закупівлі» та Особливостей.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно із ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до ч. 1 та 4 ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі №904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На території Олишівської територіальної громади таким органом місцевого самоврядування є Олишівська селищна рада.

Як встановив суд, Договір та спірні додаткові угоди до нього укладені між Олишівською селищною радою та ФОП Рапутою М. М.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п.38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону «Про прокуратуру»).

Аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №917/341/19, від 02.02.2021 у справі №922/1795/19, від 07.04.2021 у справі №917/273/20, від 18.06.2021 у справі №927/491/19.

Так, у справі №927/491/19 прокурор звернувся з позовом від імені Відділу як сторони договору, який судом було визнано недійсним. У позові прокурор просив стягнути кошти на користь Відділу як сторони договору. Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати касаційного господарського суду дійшов висновку, що прокурор правильно визначив Відділ (сторону договору) як позивача, враховуючи, що позов містить вимогу про стягнення надмірно сплачених за договором грошових сум на користь Відділу (і не містить вимоги про стягнення отриманого за договором в дохід держави) (п.59 постанови від 18.06.2021 у справі №927/491/19).

За наведених обставин, суд доходить висновку, що Олишівська селищна рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі.

Прокурор звертався до Олишівської селищної ради з листом від 21.07.2025 №50-77-3072вих-25, у якому повідомив про виявлені порушення Закону України «Про публічні закупівлі» та Особливостей при укладенні спірних додаткових угод та просив надати інформацію про вжиття заходів щодо усунення зазначених порушень.

Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави (територіальної громади).

Олишівська селищна рада у листі від 24.07.2025 №02-12/891, адресованому Козелецькій окружній прокуратурі, зазначила про те, що заходів за Договором щодо стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання робіт не вживались, пред'явлення позову не планується.

У п. 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов'язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю.

Для врахування цих обставин стаття 55 ГПК України передбачає такі правила:

- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави;

- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Отже, непідтримання компетентним органом позову, поданим в його особі, не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим, оскільки невжиття цим органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

При цьому суд враховує, що виконання заходів щодо соціально-економічного розвитку місцевої громади та використання коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення зазначених заходів становить суспільний інтерес і стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців громади; неефективне витрачання коштів субвенції, зокрема, шляхом укладення органом місцевого самоврядування незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади області.

Крім того, слід зважувати, що строки договору (строки поставки товару, надання послуг або виконання робіт) є однією з істотних умов будь-якого договору про публічну закупівлю, а підстави та порядок їх зміни регулюються окремими нормами Закону України «Про публічні закупівлі» та Особливостей. У свою чергу отримання територіальною громадою предмету закупівлі своєчасно в обумовлений строк (який при цьому безпосередньо представником цієї громади і був встановлений) беззаперечно становить суспільний інтерес, а отримання неустойки за його порушення ще й економічний.

Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив Олишівську селищну раду позивачем, компетентним органом, оскільки вона є стороною спірних правочинів, втім, не звернулася до суду з позовом про визнання їх недійсними та стягнення штрафних санкцій після отримання інформації від прокурора про наявні порушення.

У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Олишівської селищної ради до ФОП Рапути М. М. про визнання недійсними додаткових угод та стягнення штрафних санкцій.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Олишівської селищної ради як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду, а відтак доводи позивача та відповідача про відсутність таких підстав відхиляються судом.

Щодо визнання недійсними додаткових угод.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як встановив суд, 26.01.2022 позивач та відповідач уклали договір 01/2022-1, за умовами якого ФОП Рапута М. М. зобов'язався виконати роботи з реконструкції водойми з метою покращення технічного стану та благоустрою смт Олишівка у термін до 15.09.2022. Строк дії Договору становив до 31.12.2022.

Згідно з Додатковою угодою №1 сторони продовжили строк дії Договору до 31.12.2023, але в будь-якому разі до повного виконання своїх зобов'язань.

Підставою для укладення Додаткової угоди №1 стало звернення відповідача від 22.12.2022 №56 про неможливість закінчити спірні роботи протягом 2022 року.

Хоча Додатковою угодою №1 не було внесені зміни до п. 5.1 Договору в частині продовження строку (терміну) виконання робіт, проте з огляду на мету її укладення, сторони фактично продовжили не лише строк дії Договору, а й строк виконання самих робіт.

Додатковою угодою № 2 на підставі п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» внесені зміни до Договору, зокрема до п. 3.1 розділу 3 «Ціна договору» Договору, виклавши його в наступній редакції «Ціна договору дорівнює ціні пропозиції учасника переможця торгів і становить 1 820 320,89 грн без ПДВ. Вартість робіт у 2022 становить 1 412 824,53 грн. Вартість робіт у 2023 році становить 407 496,36 грн».

Тобто оспорювані додаткові угоди були укладені на підставі п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та п.п. 4 п. 19 Особливостей.

Прокурор вважає, що при укладенні Додаткових угод №1 та №2 були порушені вимоги п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та п.п. 4 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, а саме не надано документального підтвердження обставин, що спричинили продовження строку дії Договору та виконання робіт.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначає Закон України «Про публічні закупівлі».

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Згідно з частиною 1 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

З аналізу положень Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається те, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, та повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного та Господарського кодексів України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 926/3421/22).

Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Аналогічні за змістом положення передбачені у підпункті 4 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (далі - Особливості), за приписами яких істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпунктів 13 та 15 пункту 13) цих Особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Таким чином, вказані норми передбачають умови та можливість внесення змін до договору про закупівлю, зокрема й стосовно строку виконання зобов'язань лише, якщо сторони це прямо вказали в умовах договору або уклали додаткову угоду про це за взаємною згодою сторін вже після виникнення таких обставин (постанова Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21). При цьому вказані норми передбачають можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміна істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов'язань у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження (постанови Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21).

Отже, об'єктивні обставини, що спричинили відповідне продовження, мають бути документально підтверджені і вони не обов'язково мають бути обставинами непереборної сили, засвідченими у вигляді сертифіката ТПП України.

Виходячи з аналізу наведених норм, зміна істотних умов договору про закупівлю, зокрема в частині продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань є правомірною виключно за вказаних вище умов і відбувається у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження; документально підтверджених обставин непереборної сили; документально підтверджених обставин затримки фінансування витрат замовника (правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 12.12.2024 у справі № 916/4679/23).

У п. 11.1 Договору сторони погодили, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Зміст листа ФОП Рапути М. М. свідчить про те, що необхідність укладення оспорюваної Додаткової угоди №1 обґрунтована російською агресією.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що об'єктивними обставинами для продовження дії Договору, пов'язаними з військовою агресією рф проти України, є: перебування з першого дня війни селища Олишівки в зоні активних бойових дій; систематичні повітряні тривоги та загроза ураження від ворожих обстрілів у період з 24.02.2022 по 30.11.2023; мобілізація працівників, задіяних у виконанні робіт; пошкоджене транспортне сполучення (дороги, мости); загроза життю та здоров'ю працівників через можливі обстріли та мінування території, що призводило до вимушених простоїв.

Прокурор врахував неможливість виконання відповідачем робіт у період з 24.02.2022 по 31.03.2022 (1 місяць 11 днів) - віднесення території Олишівської селищної територіальної громади до території активних бойових дій.

Суд враховує, що 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі воєнний стан неодноразово було продовжено та він діє на теперішній час.

Внаслідок збройної агресії рф та здійснення атак на території України в різних регіонах оголошується сигнал «Повітряна тривога», що об'єктивно може ускладнювати повноцінне функціонування, зокрема, суб'єктів підприємницької діяльності.

Водночас сама по собі наявність повітряних тривог, без належного обґрунтування неможливості виконання договірних зобов'язань у конкретних умовах та без підтвердження відповідних обставин належними і допустимими доказами, не може слугувати підставою для продовження строків виконання зобов'язань за договором, оскільки повітряні тривоги не мають постійного та безперервного характеру.

Разом з тим, відповідач не обґрунтував та не надав жодного належного та достатнього доказу, який би підтверджував дати й час оголошення повітряних тривог у Чернігівській області, які б прямо перешкоджали виконанню робіт за Договором. Відповідач не обґрунтував, чи дійсно такі події припадали саме на робочий час, коли його працівники безпосередньо перебували на об'єкті та мали виконувати спірні роботи. Також відповідач не надав доказів на підтвердження обставин необхідності переривання роботи та перебування в укритті у зв'язку з оголошенням тривоги (накази, розпорядження про порядок дій працівників під час повітряних тривог тощо). Зазначене свідчить про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між вказаними подіями та неможливістю виконати роботи у встановлений у Договорі термін.

Не надав відповідач і жодних доказів на підтвердження переліку працівників, які були задіяні у виконанні спірних робіт, а також кількості осіб із їх числа, мобілізованих до Збройних Сил України. Відповідно, відповідач не довів, що мобілізація працівників фактично унеможливила або істотно ускладнила виконання робіт за Договором у визначений термін.

Щодо доводів відповідача про пошкодження транспортного сполучення (доріг, мостів) суд враховує, що 23.03.2022 внаслідок авіаудару збройних сил російської федерації було зруйновано автомобільний міст через річку Десна на трасі М-01 Київ-Чернігів, що призвело до припинення прямого автомобільного сполучення між м. Києвом та м. Черніговом. Разом з тим, на початку квітня 2022 року, після деокупації області, рух транспорту у напрямку м. Київ здійснювався об'їзним маршрутом, зокрема через м. Остер (траса Р-69). Зазначені обставини суд вважає загальновідомими, а відтак вони не потребують доказуванню.

Не зважаючи на те, що найкоротший шлях до селища Олишівка з м. Чернігова пролягає через трасу М-01, відповідач не був позбавлений можливості використовувати альтернативний маршрут - трасу Р-69, яка хоча й збільшувала відстань та час у дорозі, однак не унеможливлювала доїзд до місця виконання робіт.

Отже, саме по собі руйнування мосту та необхідність використання об'їзного маршруту свідчить лише про ускладнення логістики, але не підтверджує об'єктивної неможливості виконання відповідачем робіт за Договором у встановлений строк.

Також відповідач вказує, що у період з 31.03.2022 (завершення активної фази бойових дій в області) до 25.08.2022 (отримання висновку ГУ ДСНС у Чернігівській області про відсутність вибухонебезпечних предметів на території громади, зокрема, прибережної смуги об'єкту водойми, де проводились роботи з реконструкції за Договором) зберігалася реальна загроза життю та здоров'ю працівників, а також пошкодженню техніки, що унеможливлювало безпечне виконання робіт.

Проте, як встановив суд, відповідач не приступив до виконання решти невиконаних робіт одразу (або у розумний строк) після отримання висновку ГУ ДСНС у Чернігівській області від 25.08.2022, а такі роботи були виконані ним лише у листопаді 2023 року, тобто більше ніж через рік після обстеження території, на якій, за доводами відповідача, він мав проводити роботи.

Така тривала бездіяльність спростовує доводи відповідача про те, що саме відсутність обстеження території на наявність вибухонебезпечних предметів та відповідна загроза для життя та здоров'я працівників реально перешкоджала виконати незначний залишок невиконаних за Договором робіт, який відповідно до акта приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2023 року полягав у благоустрої території навколо водойми (перекидання та розроблення ґрунту, зняття рослинного шару ґрунту, висівання багаторічних трав).

При цьому суд враховує, що наведені відповідачем обставини виникли після початку збройної агресії рф проти України. Проте відповідач не надав жодних доказів звернення до позивача до закінчення встановленого Договором строку виконання робіт (до 15.09.2022) із повідомленням про неможливість виконати увесь обсяг робіт із зазначенням відповідних об'єктивних причин. Повідомлення відповідача датоване лише 22.12.2022, тобто через понад три місяці після закінчення строку для виконання робіт.

Отже, суд вважає, що Додаткова угода №1 укладена за відсутності документального підтвердження реальних об'єктивних обставин, які спричинили продовження строку дії Договору та виконання робіт.

З огляду на відсутність об'єктивних обставин для укладення Додаткової угоди №1, відсутні також підстави для укладення Додаткової угоди №2, якою передбачено розподіл вартості робіт між 2022 та 2023 роками.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання оспорюваних додаткових угод недійсними.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Суд вважає, що застосування двосторонньої реституції у цій справі є неможливим, оскільки предметом позову у цій справі визначено не основний договір №01/2022-1 від 26.01.2022, виконання якого було забезпечене шляхом перерахування коштів та виконанням робіт, а виключно Додаткові угоди №1 та №2, якими продовжено строк дії Договору та виконання зобов'язань, а також змінено розподіл вартості робіт між 2022 та 2023 роками.

З огляду на правову природу оспорюваного правочину, його недійсність не породжує наслідків у вигляді повернення сторонами одержаного за основним договором, а отже, застосування реституції у цьому випадку не передбачається, а наслідки недійсності додаткових угод обмежуються відновленням дії умов договору у первісній редакції, без втручання у виконання основного договору №01/2022-1 від 26.01.2022.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27.08.2025 у справі №916/2984/24.

Щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій (пені).

Враховуючи порушення відповідачем строку виконання робіт, прокурор нарахував та заявив до стягнення 311 518,95 грн пені, нарахованої за період з 27.10.2022 по 24.04.2023 на суму 346 132,17 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг)

З наведених вище положень статей 230-231 ГК України, статей 549, 551, 611 ЦК України слідує, що встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони, в межах встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при укладенні договору.

У п. 7.2 Договору сторони встановили відповідальність відповідача за порушення строків виконання зобов'язання у вигляді сплати пені у розмірі 0,5 відсотка за кожен день затримки від неосвоєної суми коштів.

Оскільки Додаткова угода №1 є недійсною та не породжує правових наслідків, правовідносини між позивачем і відповідачем щодо строку виконання робіт мали регулюватися п. 5.1 Договору, відповідно до якого кінцевим терміном виконання робіт є 15.09.2022.

Отже, відповідач був зобов'язаний виконати увесь обсяг робіт до 15.09.2025, проте взяті на себе зобов'язання в зазначений термін не виконав.

За умовами п. 8.1, 8.2, 8.4 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею Сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо), які безпосередньо впливають на виконання умов договору.

Сторони зобов'язані вживати всіх можливих заходів для виходу із обставин непереборної сили.

Відповідно до положень абз. 1 частини першої статті 617 ЦК та статті 218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язанням несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язанням виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Отже, виходячи зі змісту наведених вище норм права для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19 та від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23.

Суд погоджується з доводами прокурора про повну неможливість виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором у період з 24.02.2022 по 31.03.2022 (протягом одного місяця та 11 днів) - віднесення території Олишівської селищної територіальної громади до території активних бойових дій.

Разом з тим, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження неможливості виконання своїх зобов'язань за Договором внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин безпосередньо до 15.09.2022, а також доказів вжиття всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Отже, підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов'язання у вигляді сплати пені у суду відсутні.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку пені, заявленої до стягнення, з урахуванням визначеного прокурором періоду, дійшов висновку про правильне її нарахування, а відтак позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Щодо зменшення розміру пені судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У пунктах 8.20-8.25, 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 сформульовано такі висновки щодо застосування положень статті 3, 551 ЦК України:

«Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань».

У свою чергу в пунктах 7.25- 7.31, 7.42, 7.43 постанови від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала про таке:

«Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора».

Застосоване у статті 551 ЦК України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 910/15705/21, від 01 лютого 2023 року у справі № 914/3203/21, від 22 травня 2024 року у справі № 911/95/20, від 18 грудня 2024 у справі № 921/320/24). При цьому розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена права компенсації своїх майнових втрат; такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків; такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).

Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність / відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема у постановах: від 05 вересня 2023 року у справі № 907/583/22, від 28 листопада 2023 року у справі № 916/1504/22, від 03 грудня 2024 року у справі № 904/872/24, від 03 грудня 2024 року у справі № 909/321/24.

Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила, що розмір, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру, до якого суд має право її зменшити.

Таким чином, наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки залежить від фактичних обставин, які встановлені судами у справі та їх оцінки.

Суд зазначає, що пеня є фінансовою санкцією за невиконання зобов'язання, спрямованою на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання, а не засіб безпідставного збагачення, наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення розміру пені, суд враховує:

- своєчасне виконання відповідачем значного обсягу робіт (на суму 1 412 824,53 грн) у лютому 2022 року; загальна вартість виконаних робіт становить 1 758 956,70 грн, що є меншою за ціну, встановлену у Договорі (1 820 320,89 грн). Тобто відповідач за рахунок зменшення ціни фактично зекономив 61 364,19 грн бюджетних коштів, хоча й міг отримати первісно обумовлену договором суму;

- введення воєнного стану, наявність активних бойових дій на території Чернігівської області, повітряні тривоги, ризик знаходження на прилеглій до селища Олишівки території вибухонебезпечних пристроїв, пошкодження інфраструктури, у тому числі транспортної, що хоча й не унеможливило повне невиконання робіт, проте значно ускладнило їх виконання;

- заявлена до стягнення пеня становить 90% від вартості несвоєчасно виконаних робіт, тобто така сума неустойки є неспіврозмірною, що суперечить принципу розумності та є джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем;

- відсутність доказів понесення позивачем негативних наслідків внаслідок порушення відповідачем договірних зобов'язань у спірних правовідносинах, погіршення фінансового стану позивача через прострочення відповідачем виконання робіт за Договором чи завдання позивачу збитків саме в результаті зупинення виконання відповідачем договору.

З огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми пені, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки несвоєчасного виконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, беручи до уваги введення воєнного стану в країні та його наслідки, що значною мірою вплинуло на діяльність відповідача та те, що доказів понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення свого зобов'язання у спірних правовідносинах не доведено, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір пені на 95% (до 5%), що становить 15 575,95 грн.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача підлягають частковому задоволенню.

При цьому суд зазначає, що статтею 52 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (ч.1).

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №640/16902/18 та від 13.02.2019 у справі №910/8729/18 зазначено, що у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця її господарські зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за її зобов'язаннями, пов'язаними із підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судовий збір в частині стягнення пені покладається на відповідача без урахування зменшення штрафних санкцій.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви справляється судовий збір.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 1 пункту 2), а позовної заяви немайнового характеру - 1 прожитковий мінімум для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 2).

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2026 (на момент подання позовної заяви) становить 3328,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

У позовній заяві прокурором об'єднано дві вимоги немайнового характеру та одну вимогу майнового характеру.

Враховуючи подання прокурором позовної заяви в електронній формі у підсистемі «Електронний суд» підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження розміру ставки судового збору за подання позову.

Таким чином, виходячи з викладеного вище, прокурор при зверненні з позовною заявою до суду повинен був сплатити судовий збір в сумі 9063,03 грн.

Однак, як встановив суд, за подання позовної заяви прокурор сплатив судовий збір у розмірі 8583,02 грн.

Таким чином, розмір недоплаченого судового збору становить 480,01 грн, який суд вважає за необхідне покласти на відповідача шляхом перерахування його в дохід Державного бюджету України.

Правова позиція щодо можливості стягнення за рахунок іншої сторони судового процесу в порядку розподілу судових витрат недоплаченого судового збору при ухваленні судом рішення або додаткового рішення викладена у постановах Верховного Суду від 18.01.2019 у справі №910/11510/17, від 22.01.2019 у справі № 906/753/17, від 19.05.2020 у справі № 33/5009/8037/11.

Судовий збір у розмірі 8583,02 грн, сплачений за подання цього позову, відповідно до ч. 1, 9 ст. 129 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь Чернігівської обласної прокуратури.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсними додаткові угоди №1 від 30.12.2022 та №2 від 16.03.2023 до договору № 01/2022-1 від 26.01.2022, укладені між Олишівською селищною радою та Фізичною особою-підприємцем Рапутою Михайлом Миколайовичем.

3. Стягнути з Рапути Михайла Миколайовича (РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Олишівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412544, вул. Чернігівська, буд. 3, Чернігівський район, Чернігівська область, 15575) 15 575,95 грн пені.

4. Стягнути з Рапути Михайла Миколайовича (РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 8583,02 грн витрат зі сплати судового збору.

5. Стягнути з Рапути Михайла Миколайовича (РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) в дохід Державного бюджету України (Стягувач: Державна судова адміністрація України, 01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), рахунок: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету - 22030106) 480,01 грн судового збору.

6. У решті позову відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Вебадреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 16.03.2026.

Суддя В. В. Шморгун

Попередній документ

134832844

Наступний документ

134832846

Інформація про рішення:

№ рішення:	134832845
№ справи:	927/11/26
Дата рішення:	05.03.2026
Дата публікації:	17.03.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Чернігівської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; підряду, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (04.05.2026)
Дата надходження:	10.04.2026
Предмет позову:	визнання недійсними додаткових угод та стягнення 311 518,95 грн

Розклад засідань:

Минулі засідання (3)

03.02.2026 11:30	Господарський суд Чернігівської області
19.02.2026 11:20	Господарський суд Чернігівської області
05.03.2026 09:20	Господарський суд Чернігівської області