16 березня 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/233/26
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши заяву Окружної прокуратури міста Миколаєва про забезпечення позову (вх. № 3371/26 від 13.03.2026 р.) у справі № 915/233/26 за позовом виконувача обов'язків керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради та Управління капітального будівництва Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “Майстер Буд-Монтаж» про визнання недійсними додаткових угод № 2, № 5, № 6 та № 7 до договору від 20.06.2024 № 6-т та стягнення штрафних санкцій в сумі 2030423,23 грн., -
Виконувач обов'язків керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради та Управління капітального будівництва Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “Майстер Буд-Монтаж» про :
- визнання недійсною додаткової угоди від 31.12.2024 № 2 (в частині продовження строку виконання робіт) до договору підряду від 20.06.2024 № 6-т, укладеного між Управлінням капітального будівництва Миколаївської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “Майстер Буд-Монтаж»;
- визнання недійсною додаткової угоди від 30.05.2025 № 5 до договору підряду від 20.06.2024 № 6-т, укладеного між Управлінням капітального будівництва Миколаївської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “Майстер Буд-Монтаж»;
- визнання недійсною додаткової угоди від 29.08.2025 № 6 до договору підряду від 20.06.2024 № 6-т, укладеного між Управлінням капітального будівництва Миколаївської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “Майстер Буд-Монтаж»;
- визнання недійсною додаткову угоду від 20.10.2025 № 7 до договору підряду від 20.06.2024 № 6-т, укладеного між Управлінням капітального будівництва Миколаївської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “Майстер Буд-Монтаж»;
- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Майстер Буд-Монтаж» на користь місцевого бюджету в особі Управління капітального будівництва Миколаївської міської ради штрафних санкцій у розмірі пені в сумі 2030423,23 грн.
Позовні вимоги прокурором обґрунтовані порушенням вимог законодавства під час укладення додаткових угод № 2, № 5, № 6 та № 7 до договору підряду від 20.06.2024 № 6-т р., укладеного Управлінням капітального будівництва Миколаївської міської ради та ТОВ “Майстер Буд-Монтаж», в частині продовження строку виконання робіт, а саме за відсутності документального підтвердження об'єктивних обставин для продовження строку виконання робіт, тобто з порушенням вимог п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі» та пп. 4 п. 19 “Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України “Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178. Як зазначає прокурор, з посиланням на інформацію Управління капітального будівництва Миколаївською міською радою підставами для укладання вищезазначених додаткових угод стали відповідні протоколи виїзних нарад від 23.07.2024 № 4-1, від 13.09.2024 № 13.09.2024 та листи відповідача від 22.04.2025 № 135, від 15.08.2025 № 36, та лист Управління від 20.10.2025 № 27488/18.03 30/18/14/25, у зв'язку з чим прокурор зазначає, що протоколи виїзних нарад містять обговорення питань, які фіксувалися при укладенні договору в проєктно-кошторисній документації, зокрема, протоколи виїзних нарад № 4-1 від 23.07.2024, № 7-1 від 13.09.2024, № 10 від 16.10.2024, № 11 від 29.10.2024, № 2 від 21.01.2025 визначають вирішення питань щодо реконструкції частини підвалу та зміни, які необхідно внести до проєктно-кошторисної документації, але в подальшому листами від 22.04.2025 № 135, від 15.08.2025 № 36 та від 20.10.2025 № 27488/18.03-30/18/14/25 продовжується строк виконання робіт з реконструкції частини підвалу для розміщення захисної споруди цивільного захисту в ліцеї на значні терміни лише через посилання на коригування проєктно-кошторисної документації без долучення жодного підтверджуючого документу, що виконання робіт, які не входять до тих, порядок виконання яких змінюється проєктно-кошторисною документацією ускладнено необхідністю її отримання, чи вчинення замовником дій щодо розроблення вказаної документації.
Відтак, прокурор вважає, що вищевказані додаткові угоди № 2 від 31.12.2024 р., №5 від 30.05.2025 р., №6 від 29.08.2025 р., №7 від 20.10.2025р. до договору підряду підлягають визнанню недійсними відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України.
З огляду на зазначене, прокурор також вказує, що неодноразове необґрунтоване продовження строку надання послуг з реконструкції частини підвалу на 10 місяців призвело до його неготовності та неможливості використання учнями ліцею в якості захисної споруди. У зв'язку з наведеним прокурором на підставі п. 7.2., 7.4. договору нараховано пеню у розмірі 2030423,23 грн., яку також заявлено до стягнення.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.03.2026 р. вказану позовну заяву виконувача обов'язків керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 06 квітня 2026 року о 12:30.
13.03.2026 від Окружної прокуратури міста Миколаєва до господарського суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про забезпечення позову (вх. №3371/26), в якій прокурор просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать або підлягають сплаті відповідачу, в розмірі 2030423,23 грн., які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер Буд-Монтаж» (код ЄДРПОУ - 43646400).
В обґрунтування вказаної заяви про забезпечення позову прокурор зазначає, що у разі визнання судом обґрунтованими вимоги прокурора та задоволення позову про визнання недійсними додаткових угод та стягнення штрафних санкцій відчуження майна та коштів ТОВ «Майстер Буд-Монтаж» на користь третіх осіб зведе нанівець мету звернення прокурора з відповідним позовом до суду та зробить право на судовий захист ілюзорним, що суперечить положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як вказує прокурор, предметом позову у даній справі окрім іншого є вимога майнового характеру про стягнення грошових коштів (штрафних санкцій), а отже, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач, необхідну суму грошових коштів для виконання рішення у разі задоволення позову, тобто застосування заходу забезпечення позову, обраного прокурором, безпосередньо пов'язано з предметом позову.
Відтак, як зазначає прокурор, вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін
Також прокурор зазначає про відсутність у нього інформації про наявні у боржника банківські рахунки, оскільки така інформація є банківською таємницею, а доступ до неї є обмеженим.
На думку прокурора, такий захід забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідача, до якого заявлені вимоги майнового характеру, в межах суми 2030423,23 грн., забезпечить реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову, а тому є адекватним. Разом з цим, арешт коштів на рахунках означає, що грошові кошти залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення їх виведення з рахунків боржника й уникнення виконання судового рішення в майбутньому. Кошти залишаються у володінні та користуванні відповідача, а можливість ними розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір.
Разом з цим, прокурор повідомляє про відсутність пропозицій щодо зустрічного забезпечення позову.
Розглянувши вказану заяву Окружної прокуратури міста Миколаєва про вжиття заходів забезпечення позову та матеріали справи в порядку ст. 136-140 ГПК України, господарський суд дійшов наступних висновків.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Виходячи зі змісту положень ст. 136, 138 ГПК України, останні передбачають право особи у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову подати до суду заяву про забезпечення позову, як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.
Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п'ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі № 910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі N 915/373/20.
За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Така правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19.
Також суд звертається до правової позиції, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 46-48 виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Втім, під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас, для встановлення наявності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Суд зазначає, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Відповідно до наведеної сталої практики Верховного Суду умовою для вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред'явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду. Тобто, для цілей вжиття заходів забезпечення позову, побудова судового рішення на припущені є допустимою, за умови, що таке припущення було достатньо обґрунтованим.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.10.2024 у справі № 915/534/24, від 07.11.2024 у справі №915/538/24.
Так, господарським судом з'ясовано, що предметом позову у даній справі є чотири немайнові вимоги про визнання недійсними додаткових угод до договору підряду та одна майнова вимога про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер Буд-Монтаж» на користь місцевого бюджету в особі Управління капітального будівництва Миколаївської міської ради штрафних санкцій у розмірі пені в сумі 2030423,23 грн.
Господарський суд вважає, що оскільки виконання в майбутньому судового рішення у справі за позовом про визнання недійсними додаткових угод та стягнення штрафних санкцій у розмірі пені в сумі 2030423,23 грн. у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме Товариство з обмеженою відповідальністю «Майстер Буд-Монтаж» необхідну суму грошових коштів, то застосування обраного заявником заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову безпосередньо пов'язане із предметом позову.
Адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Наразі суд вважає, що вжиття заходів забезпечення позову у даній справі у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову, заявлені Окружною прокуратурою міста Миколаєва, цілком відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Так, у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Вказана правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, а також постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23.
Також оскільки в силу положень ст. 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.
До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).
Відтак, стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, наведення обставин неспівмірно малого розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідача порівняно зі стягуваною сумою вимог, відсутність інформації про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов'язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо) (п. 3.25 постанови КГС ВС від 14.10.2024 у справі № 915/534/24).
Також відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22, у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема й ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності.
Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо діяльності та фінансового стану товариства (в тому числі відомості стосовно комерційної діяльності товариства, фінансово-економічного стану, а також відомості про банківські рахунки товариства та проведені за ними операції) у розумінні статті 21 Закону України "Про інформацію" та статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, тобто інформацією з обмеженим доступом, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини, зокрема, спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто відповідач має спростувати обставини імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у справі про задоволення позову в разі невжиття заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах спірної суми (п. 3.31-3.32 постанови КГС ВС від 14.10.2024 у справі № 915/534/24).
При цьому господарський суд зауважує, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Майстер Буд-Монтаж» наразі не доведено недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення, про вжиття яких просить суд заявник, як і не доведено того, що такі заходи забезпечення позову створюють або можуть створити перешкоди господарській діяльності відповідача.
Слід також відзначити, що у випадку арешту коштів на рахунках гроші залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з його рахунків й уникнення виконання судового рішення у майбутньому. Такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову або виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань перед позивачем. Відсутні будь-які підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи втручання в його господарську діяльність, адже грошові кошти залишаються у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися тимчасово обмежується на певний час лише щодо частини коштів, а не всіх коштів відповідача, і спрямовані на запобігання перешкод у виконанні судового рішення у разі задоволення позову у цій справі. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21.
Таким чином, господарський суд вважає, що заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, що належать або підлягають сплаті відповідачу, в розмірі 2030423,23 грн., які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках відповідачу, є законними та співмірними із заявленими позовними вимогами, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення поданої заяви шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, що належать відповідачу та знаходяться у нього, в межах ціни позову 2030423,23 грн.
Відтак, суд доходить висновку, що заява Окружної прокуратури міста Миколаєва про забезпечення позову підлягає задоволенню шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, в розмірі 2030423,23 грн., які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер Буд-Монтаж». Щодо накладення арешту на кошти, які підлягають сплаті відповідачу, суд вважає заяву в цій частині необґрунтованою, оскільки заявником не надано доказів наявності між відповідачем та іншими особами правовідносин, за якими відповідачу мають бути сплачені відповідні кошти, тим більш, що такі кошти ймовірно мають знаходитись у третіх осіб, а не відповідача.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім “право на суд», яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання statusquo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу.
Зокрема, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі “Кюблер проти Німеччини»).
Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії» зазначено, що поняття “ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені “правом на суд».
Саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.
Щодо зустрічного забезпечення слід зауважити, що за частинами 1 та 4 ст. 141 Господарського процесуального кодексу України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.
Так, ст. 141 ГПК передбачає право господарського суду застосувати зустрічне забезпечення до особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову. Метою зустрічного забезпечення є співмірне вжиття судом заходів, спрямованих на забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову відповідно до ст. 146 ГПК.
Інститут зустрічного забезпечення спрямований на реалізацію таких основних засад господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та пропорційність, адже забезпечення позову певною мірою обтяжує відповідача і у випадку незадоволення вимог позивача зустрічне забезпечення гарантує можливість відшкодувати збитки.
На відміну від забезпечення позову, яке застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача та виконання судового рішення та вживається судом виключно за заявою учасника справи, зустрічне забезпечення має на меті зберегти певний баланс сторін та мінімізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів, і може застосовуватися судом за власною ініціативою. Окрім того, зустрічне забезпечення позову застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Такі висновки сформовані Верховним Судом у постанові від 28.07.2023 у справі № 911/2797/22.
З урахуванням відсутності у суду інформації з приводу можливих збитків відповідача у зв'язку із вжиттям заходів забезпечення позову, правові підстави для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються. Водночас суд зауважує, що у випадку існування обґрунтованих ризиків настання для відповідача негативних наслідків від застосування судом забезпечувальних заходів, останній не позбавлений права ініціювати перед судом питання щодо застосування зустрічного забезпечення шляхом подачі до суду відповідного клопотання, яке підлягає розгляду в порядку та протягом строків, встановлених статтею 141 Господарського процесуального кодексу України.
До того ж слід зазначити, що сторони не позбавлені права звернутися до суду з відповідним клопотанням про скасування заходів забезпечення позову у разі надання відповідних доказів, які б спростовували необхідність застосування таких заходів. Зокрема, відповідач може спростувати наведене заявником обґрунтоване припущення про наявність обставин утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову, подавши докази неспівмірності заходів забезпечення чи їх безпідставність в порядку статті 145 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Заяву Окружної прокуратури міста Миколаєва про забезпечення позову у справі № 915/233/26 (вх. № 3371/26 від 13.03.2026) задовольнити частково.
2. Накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Майстер Буд-Монтаж» (54017, м. Миколаїв, пр. Центральний, 67, офіс 424; код ЄДРПОУ 43646400) та знаходяться в банківських установах на всіх рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер Буд-Монтаж» (код ЄДРПОУ 43646400), в межах суми позову 2030423,23 грн.
Стягувачем за цією ухвалою є Окружна прокуратура міста Миколаєва (54001, м. Миколаїв, вул. Вадима Благовісного, 73, 54005; код ЄДРПОУ 02910048).
Боржником за цією ухвалою є Товариство з обмеженою відповідальністю «Майстер Буд-Монтаж» (54017, м. Миколаїв, пр. Центральний, 67, офіс 424; код ЄДРПОУ 43646400).
Ухвала набирає чинності з дня її підписання.
Ухвалу дійсна для пред'явлення до виконання до органу державної виконавчої служби протягом строку, встановленого Законом України "Про виконавче провадження".
Ухвалу може бути оскаржено у 10-денний термін з дня її підписання.
Ухвалу підписано 16.03.2026 року.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суддя Людмила Михайлівна Ільєва