16 березня 2026 року м. Харків Справа №922/2151/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С.
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Редея Олександра Петровича (вх.№2292Х від 30.10.2025) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.08.2025 у справі №922/2151/25 (м. Харків, суддя Пономаренко Т.О., повне рішення складено 21.08.2025)
за позовом Харківського обласного центру зайнятості, м. Харків,
до Фізичної особи-підприємця Редея Олександра Петровича, м. Харків,
про стягнення коштів мікрогранту, -
20.06.2025 Харківський обласний центр зайнятості звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Редея Олександра Петровича, в якій просив суд:
- стягнути з фізичної особи-підприємця Редея Олександра Петровича (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на рахунок уповноваженого банку, з якого здійснювалося перерахування мікрогранту, за наступними реквізитами: отримувач: AT "Ощадбанк", код отримувача: 00032129, надавач платіжних послуг отримувача: AT "Ощадбанк", рахунок отримувача: НОМЕР_2 , призначення платежу: "Повернення гранту (мікрогранту) ФОП Редея Олександра Петровича (РНОКПП НОМЕР_1 )" коштів мікрогранту в сумі 250 000,00 грн.;
- стягнути з фізичної особи-підприємця Редея Олександра Петровича (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Харківського обласного центру зайнятості (код ЄДРПОУ 03491277, вул. Громадського Олега, 1-А, м. Харків, 61068, рахунок UА648201720355489001017099650, Держказначейська служба України, м. Київ) суму сплаченого при подачі позову до суду судового збору - 3750,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання мікрогранту в частині створення протягом 6 місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку двох робочих місць з працевлаштуванням на них осіб на строк не менш як на 24 місяці.
Відповідачем до Господарського суду Харківської області було подано письмові пояснення (вх.№ 19251 від 21.08.2025), в яких останній просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, з огляду на їх необгрунтованість та безпідставність, посилаючись на наявність форс-мажорних обставин, які зробили неможливим виконання грантових зобов'язань.
Також, відповідач звертав увагу на те, що всі грантові кошти використані за цільовим призначенням, а власні вкладення призвели до його повного банкрутства. На підтвердження зазначеного відповідач надав копії заяви до Державного центру зайнятості від 13.05.2025, відповіді Центру зайнятості від 02.05.2025, довідки про закриття ФОП, довідка про інвалідність матері, довідки про необхідність постійного догляду за матір'ю, документу з воєнкомату про відстрочку, звернення до Центру зайнятості від 10.07.2024.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.08.2025 позов Харківського обласного центру зайнятості до Фізичної особи-підприємця Редея Олександра Петровича про стягнення коштів мікрогранту - задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Редея Олександра Петровича на рахунок уповноваженого банку, з якого здійснювалося перерахування мікрогранту, за наступними реквізитами: отримувач: AT "Ощадбанк", код отримувача: 00032129, надавач платіжних послуг отримувача: AT "Ощадбанк", рахунок отримувача: НОМЕР_2 , призначення платежу: "Повернення гранту (мікрогранту) ФОП Редея Олександра Петровича (РНОКПП НОМЕР_1 )" суму коштів мікрогранту в розмірі 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Редея Олександра Петровича на користь Харківського обласного центру зайнятості суму сплаченого при подачі позову до суду судового збору у розмірі 3 750 (три тисячі сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп. Постановлено видати накази після набрання рішенням законної сили.
Фізична особа - підприємець Редей Олександр Петрович з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.08.2025 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог; на період розгляду справи в суді апеляційної інстанції зупинити виконання оскаржуваного судового рішення від 21.08.2025.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає наступне:
- відповідачем до суду першої інстанції було подано заперечення з письмовими доказами про те, що для реалізації проєкту ним додатково вкладено усі особисті заощадження, які пішли на ремонт та облаштування приміщення, оплату оренди, комунальні платежі та рекламу. За обсягом ці витрати були співмірними із сумою самого гранту. Усі отримані грантові кошти були використані виключно за цільовим призначенням - на придбання та встановлення обладнання для станції технічного обслуговування автомобілів (СТО);
- у зв'язку з активними бойовими діями та неможливістю забезпечити безпеку і належний догляд за матір'ю, яка потребує постійної допомоги, відповідач був змушений виїхати за межі України після реалізації основної частини проєкту. Відповідач просив місцевий господарський суд врахувати форс-мажорні обставини, які зробили неможливим виконання грантових зобов'язань, а також взяти до уваги, що всі грантові кошти були використані за цільовим призначенням, а власні вкладення призвели до його банкрутства. Про настання форс-мажорних обставин відповідач повідомив позивача листом від 13.05.2025, однак відповіді на нього не отримав;
- скаржник вказує, що обставини, пов'язані з агресією російської федерації проти України, підпадають під визначення форс-мажорних. Листом №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, оприлюдненим на сайті Торгово-промислової палати України, військову агресію рф проти України визнано форс-мажорною обставиною, що стало підставою для введення воєнного стану з 05:30 24.02.2022. ТПП України підтвердила, що ці обставини з 24 лютого 2022 року і до їх офіційного завершення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними для суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб щодо виконання договорів та інших зобов'язань, виконання яких стало неможливим у встановлений строк через такі форс-мажорні обставини.
Отже, відповідач з об'єктивних причин не мав можливості виконати умови грантового договору та повинен бути звільнений від обов'язку повернення отриманих коштів;
- апелянт зазначає, ним створено робочі місця відповідно до вимог договору, однак існували складнощі підібрати відповідну кандидатуру, оскільки через мобілізацію були відсутні кадрові працівники, а позивач такої допомоги йому не надав. Тому, відповідач усвідомлено не порушував взяті на себе зобов'язання, невлаштування на роботу другого працівника зумовлено відсутністю відповідного фахівця.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2025 витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/2151/25. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
06.11.2025 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/2151/25 (вх.№12955).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.11.2025 апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Редея Олександра Петровича (вх.№2292Х від 30.10.2025) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.08.2025 у справі №922/2151/25 залишено без руху. Встановлено апелянту десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2025 у задоволенні клопотання Фізичної особи - підприємця Редея Олександра Петровича про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Продовжено Фізичній особі - підприємцю Редею Олександру Петровичу строк на усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги на рішення Господарського суду Харківської області від 21.08.2025 у справі №922/2151/25. Встановлено Фізичній особі - підприємцю Редею Олександру Петровичу строк на усунення недоліків - протягом 5 (п'яти) днів з дня вручення даної ухвали.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 поновлено Фізичній особі - підприємцю Редею Олександру Петровичу пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження у справі №922/2151/25. Задоволено клопотання Фізичної особи - підприємця Редея Олександра Петровича про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на судове рішення. Звільнено Фізичну особу - підприємця Редея Олександра Петровича від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Харківської області від 21.08.2025 у справі №922/2151/25. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Редея Олександра Петровича (вх.№2292Х від 30.10.2025) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.08.2025 у справі №922/2151/25. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Представником позивача подано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 14892 від 26.12.2025), в якому останній просить рішення Господарського суду Харківської області від 21.08.2025 у справі № 922/2151/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Суд зазначає, що враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглянута за правилами частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частино 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З урахуванням вищезазначених законодавчих положень, ухвала про відкриття апеляційного провадження та розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження вручена сторонам у справі в електронному кабінеті системи «Електронний Суд» 16.12.2025.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та розгляд справи в порядку, передбаченому частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України.
Заперечень проти розгляду апеляційної скарги в даному порядку від сторін не надійшло.
Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Дослідивши матеріали справи, а також доводи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, ФОП Редеєм Олександром Петровичем за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг «Дія», з метою отримання коштів мікрогранту було подано до уповноваженого банку заяву №472HFB від 26.06.2023 та проект бізнес - плану щодо діяльності станції технічного обслуговування «Пром Сіті» зі строком реалізації 36 місяців.
За бізнес-планом сума запиту на мікрогрант склала 250 000,00 грн.
Відповідно до наказу №191 від 14.11.2023 «Про надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу» Державним центром зайнятості прийнято рішення надати мікрогранти на створення або розвиток власного бізнесу 1 850 отримувачам на загальну суму 434 481 017,00 грн.
Додатком №3 до наказу Державного центру зайнятості №191 від 14.11.2023 визначено список заявників які отримали позитивне рішення комісії Державного центру зайнятості та набрали найбільшу сукупну кількість балів, у межах наявної граничної суми мікрогрантів, визначеної Мінекономіки, у період з 19.06.2023 по 02.07.2023.
У списку заявників, що отримали позитивне рішення, була заява відповідача №472HFB за порядковим номером 96 підсумковий скоринговий бал 159 із сумою проекту 250 000,00 грн. (Харківська).
20.11.2023 ФОП Редейм О.П. подано заяву про приєднання до Договору про надання мікрогранту, згідно з якою відповідач приєднався до умов Договору про надання мікрогранту, що оприлюднений на офіційному сайті Державного центру зайнятості (www.dcz.gov.ua).
Форма договору про надання мікрогранту затверджена наказом Міністерства економіки України від 06.07.2022 № 1969. Цей договір є договором приєднання в розумінні статті 634 Цивільного кодексу України і може бути укладений лише шляхом приєднання отримувача до всіх його умов в цілому шляхом надання АТ "Ощадбанк" заяви про приєднання до умов цього договору, який укладається між Державним центром зайнятості (далі - ДЦЗ), з однієї сторони та суб'єктом господарювання - отримувачем, з іншої сторони, щодо якого ДЦЗ прийняв рішення про надання мікрогранту та який приєднався до умов цього договору.
Положеннями заяви про приєднання до договору про надання мікрогранту встановлено, що укладання договору внаслідок приєднання ФОП Редея О.П. до його умов передбачає надання мікрогранту сумою 250 000,00 грн, що перераховується на рахунок ФОП Редея О.П. № НОМЕР_3 в Акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України".
Відповідно до умов заяви про приєднання до договору про надання мігрогранту та пункту 1 розділу V договору «Обов'язкова умова договору та допустимі витрати коштів мікрогранту» обов'язковою умовою договору мікрогранту є створення отримувачем протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку робочих місць залежно від розміру мікрогранту - 2 при сумі 250 000,00 грн - та працевлаштування на них осіб на строк не менш як 24 місяці протягом трирічного строку реалізації проекту.
Пунктом 2 розділу ІІІ «Розмір мікрогранту» договору визначено, що мікрогрант надається у безготівковій формі у національній валюті України шляхом зарахування коштів на рахунок отримувача через уповноважений банк у строки та порядку, визначені договорами про взаємодію та Порядком. Уповноважений банк забезпечує оплату витрат отримувача на цілі, визначені у бізнес-плані відповідно до пункту 3 розділу V цього договору та передбачені бізнес-планом.
14.12.2023 на відкритий відповідачем рахунок були зараховані кошти мікрогранту в сумі 250 000,00 грн, що підтверджується листом АТ «Ощадбанк» №75/3-02/22204/2025 від 24.02.2025.
Надання мікрогранту відповідачу здійснено за рахунок коштів Фонду.
Пунктом 8 розділу IV «Строки та порядок використання мікрогранту» договору мікрогранту визначено, що для підтвердження цільового використання мікрогранту ДЦЗ через регіональні, міські, районні, міськрайонні центри зайнятості, філії регіональних центрів зайнятості здійснює моніторинг та контроль виконання умов договору шляхом періодичних виїзних оглядів місця провадження господарської діяльності отримувача протягом трьох років з дня укладення отримувачем договору мікрогранту або до повного виконання обов?язкової умови договору, визначеної абзацом третім пункту 20 Порядку.
Для здійснення моніторингу та контролю за додержанням умов договору отримувачем центр зайнятості може залучати відповідні центральні та/або місцеві органи влади.
У пункті 2 розділу VI «Права та обов'язки сторін» договору мікрогранту зазначено, що отримувач зобов'язується використати кошти мікрогранту для реалізації бізнес-плану на умовах, визначених Порядком та цим договором, виконати обов'язкову умову визначену Порядком, повернути до Уповноваженого банку на рахунок, з якого здійснюється перерахування мікрогранту, суму отриманого мікрогранту в повному обсязі, в разі невиконання обов'язкової умови.
В свою чергу Державний центр зайнятості зобов'язується вжити заходів необхідних для надання коштів мікрогранту у відповідності до умов цього Договору та Порядку.
Державний центр зайнятості має право:
через регіональні, міські, районні, міськрайонні центри зайнятості, філії регіональних центрів зайнятості, а також із залученням відповідних центральних та/або місцевих органів влади (у разі необхідності), здійснювати моніторинг та контроль виконання умов договору (зокрема, шляхом періодичних виїзних оглядів місця провадження господарської діяльності отримувача) протягом трьох років з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в Уповноваженому банку або до повного виконання обов'язкової умови договору, визначеної абзацом третім пункту 20 Порядку відповідно до Порядку;
вимагати від отримувача необхідну інформацію та документи, зокрема стосовно сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та створених робочих місць тощо;
вимагати повернення коштів мікрогранту та розірвати цей Договір у випадках, передбачених його умовами та Порядком (пункт 4 розділу VI договору «Права та обов'язки сторін»).
Контроль за додержанням умов договору мікрогранту отримувачем здійснює центр зайнятості на підставі пункту 21 Порядку №738 шляхом виїзного моніторингу.
Відповідно до пункту 21 Порядку №738 та пункту 8 розділу IV «Строки та порядок використання мікрогранту» договору мікрогранту Харківською філією Харківського обласного центру зайнятості 12.06.2024 був здійснений моніторинг візит щодо додержання умов договору мікроганту, укладеного з ФОП Редеєм Олександром Петровичем, шляхом виїзного огляду місця провадження господарської діяльності м. Харків, бульвар Юр'єва, 2а, що підтверджується Актом перевірки дотримання умов договору мікрогранту №244 від 12.06.2024.
Згідно з Актом перевірки дотримання умов договору мікрогранту №244 від 12.06.2024 встановлено, що відповідачем відповідно до бізнес-плану по видатковій накладній №7756 від 19.12.2023 було здійснено закупку обладнання та матеріалів для ведення господарської діяльності на суму 250 000,00 грн., а саме: шиномонтажний верстат на суму 39 916,67 грн., балансувальний верстат на суму 38 250,00 грн., пристрій для заміни хладогента на суму 75 000,00 грн., хладоген фреон на загальну суму 9 400,00 грн., комплект розхідних матеріалів на суму 45 766,66 грн., разом на суму 208 333,33 грн., сума ПДВ 41 666,67 грн., усього з ПДВ 250 000,00 грн., кошти мікрогранту використані в повному обсязі.
Фактична кількість працівників, яких працевлаштовано - 1, а саме: Мішина Віталія Олександровича, дата прийняття на роботу - 08.01.2024.
До вищевказаного акту перевірки ФОП Редей О.П. було надано пояснення, що акт перевірки підписати не може, у зв'язку з тимчасовим перебуванням за кордоном, підтвердив використання коштів мікрогранту в повному обсязі і повідомив про працевлаштування лише одного працівника та про те, що податки не сплачував та діяльність не здійснює.
Пунктом 6 розділу VII «Відповідальність сторін» Договору мікрогранту передбачено, що у разі невиконання отримувачем обов'язкової умови, він повертає до Уповноваженого банку на рахунок, з якого здійснюється перерахування мікрогранту, суму отриманого мікрогранту в повному обсязі.
Відповідно до пункту 8 розділу VII «Відповідальність сторін» Договору мікрогранту у разі несвоєчасного та/або неповного виконання пунктів 20 і 21 Порядку, сума мікрогранту вважається заборгованістю, стягнення якої здійснюється Державним центром зайнятості та/або регіональним центром зайнятості в судовому порядку.
Позивач стверджував, що на виконання вимог пункту 20 Порядку №738 ФОП Редей О.П. був зобов'язаний в термін з 15.06.2024 по 14.07.2024 повернути у повному обсязі суму мікрогранту уповноваженому банку на рахунок, з якого здійснювалося перерахування мікрогранту.
10.07.2024 ФОП Редей О.П. звернувся до Державного центру зайнятості з заявою, у якій зазначив що, у зв'язку із ситуацією в місті Харкові не має можливості надати два робочі місця, чим не виконує грантових зобов'язань, всю суму гранту повернути не має можливості, оскільки ним закуплено обладнання та прохає надати відстрочення платежу.
Листом від 10.01.2025 №33/1123/331-25 Державний центр зайнятості повідомив ФОП Редея О.П., що прохання про розстрочення повернення мікрогранту буде розглянуто після отримання підтвердження зарахування коштів АТ «Ощадбанк» в сумі 50 000 грн (20 відсотків суми отриманого мікрогранту) відповідно до вимог пункту 20 Порядку №738.
Відповідно до підпункту 2.5 пункту 2 наказу Державного центру зайнятості від 02.05.2025 №90 «Про розстрочення повернення коштів мікрогранту» відмовлено в розстроченні повернення коштів мікрогранту за Договором мікрогранту ФОП Редею О.П.
Наказом Харківського обласного центру зайнятості від 12.02.2025 №82 «Про повернення коштів мікрогранту» вирішено вжити заходів щодо повернення відповідачем коштів мікрогранту в сумі 250 000,00 грн.
20.02.2025 Харківським обласним центром зайнятості на адресу ФОП Редея О.П. рекомендованою кореспонденцією, а також електронною поштою на e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 направлено претензію від 19.02.2025 з вимогою повернути кошти в сумі 250 000,00 грн в місячний строк з дня її одержання, яка була повернута у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Згідно з даними Єдиної інформаційно-аналітичної системи (ЄІАС) станом на 15.05.2025 ФОП Редей О.П. після отримання мікрогранту створив лише одне робоче місце, тобто не виконав обов'язкову умову Договору мікрогранту щодо створення протягом шести місяців після отримання мікрогранту, а саме, з 15.12.2023 по 14.06.2024, двох робочих місць та працевлаштування на них осіб на строк не менше як 24 місяці протягом трирічного строку реалізації проекту.
ФОП Редеєм О.П. суму мікрогранту в розмірі 250 000,00 грн не повернуто, чим порушено вимоги пункту 20 Порядку №738 та пункту 6 розділу VII «Відповідальність сторін» договору мікрогранту, вказане і стало підставою для звернення Харківського обласного центру зайнятості з позовом до Фізичної особи-підприємця Редея Олександра Петровича про стягнення коштів мікрогранту до Господарського суду Харківської області.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.08.2025 позов задоволено.
Суд мотивував рішення тим, що відповідачем порушено умови договору, за яким йому надано мікрогрант на розвиток власного бізнесу, в частині створення робочих місць у кількості, що відповідає розміру наданої суми мікрогранту.
Щодо прохання відповідача врахувати форс-мажорні обставини суд першої інстанції встановив, що матеріали справи не містять сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на реальну можливість виконання зобов'язань відповідача саме за спірним договором про надання мікрогранту.
Місцевий господарський суд вказав, що відповідач, уклавши договір про надання мікрогранту з позивачем, добровільно став стороною вказаного договору, а відтак на відповідних умовах зобов'язаний нести всі ризики, пов'язані з порушенням власних зобов'язань. Одне лише твердження відповідача про наявність форс-мажорних обставин, які зробили неможливим виконання грантових зобов'язань, та його повного банкрутства не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання договірних зобов'язань.
Надаючи правову оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України (чинного на момент пред'явлення позову) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України (чинного на момент пред'явлення позову) громадянин визнається суб'єктом господарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За частиною першою статті 173 Господарського кодексу України (чинного на момент пред'явлення позову) зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
За положеннями статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України (чинного на момент пред'явлення япозову), частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її обов'язок укласти обов'язковий до укладення договір не припиняється, а продовжує існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №904/1083/18.
Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач, звертаючись до господарського суду з цим позовом, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з обов'язку повернення мікрогранту відповідачем, який на час взяття мікрогранту мав статус фізичної особи - підприємця, і цей обов'язок у відповідача із втратою ним статусу фізичної особи - підприємця не припинився.
Відповідно до статті 12 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.
Підстави та порядок застосування засобів державної підтримки суб'єктів господарювання визначаються законом (частина 3 статті 16 Господарського кодексу України).
Статтею 48 Господарського кодексу України (чинному на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що з метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом, зокрема, сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів; подають підприємцям інші види допомоги. Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього.
Правовідносини між сторонами врегульовані Законом України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» та Порядком надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2022 № 738 (надалі- Порядок №738).
Частинами 1 та 2 статті 12 Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» визначено, що державна підтримка надається суб'єктам малого і середнього підприємництва, які відповідають критеріям, встановленим частиною третьою статті 55 Господарського кодексу України. Державна підтримка передбачає формування програм, в яких визначається механізм цієї підтримки. Програми державної підтримки розробляються та впроваджуються спеціально уповноваженим органом у сфері розвитку малого і середнього підприємництва із залученням інших центральних органів виконавчої влади та громадських організацій, що представляють інтереси суб'єктів малого і середнього підприємництва. Державні програми підтримки затверджуються Кабінетом Міністрів України в установленому законом порядку.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» надання фінансової державної підтримки здійснюється спеціально уповноваженим органом у сфері розвитку малого і середнього підприємництва, іншими органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, Українським фондом підтримки підприємництва та іншими загальнодержавними фондами, регіональними та місцевими фондами підтримки підприємництва. Фінансова державна підтримка надається за рахунок державного та місцевих бюджетів.
Основними видами фінансової державної підтримки є: 1) часткова компенсація відсоткових ставок за кредитами, що надаються на реалізацію проектів суб'єктів малого і середнього підприємництва; 2) часткова компенсація лізингових, факторингових платежів та платежів за користування гарантіями; 3) надання гарантії та поруки за кредитами суб'єктів малого і середнього підприємництва; 4) надання кредитів, у тому числі мікрокредитів, для започаткування і ведення власної справи; 5) надання позик на придбання і впровадження нових технологій; 6) компенсація видатків на розвиток кооперації між суб'єктами малого і середнього підприємництва та великими підприємствами; 7) фінансова підтримка впровадження енергозберігаючих та екологічно чистих технологій; 8) інші види не забороненої законодавством фінансової державної підтримки.
Порядок використання коштів державного бюджету для фінансової державної підтримки суб'єктів малого і середнього підприємництва затверджується відповідно до вимог бюджетного законодавства.
Пунктом 1 Порядку №738 визначено, що метою надання безповоротної державної допомоги у формі мікрогрантів є сприяння зайнятості населення, створення або розвиток власного бізнесу. Джерелами фінансування надання мікрогрантів отримувачам є кошти: Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (далі - Фонд); державного бюджету, у тому числі кошти, що надходять на рахунок Мінекономіки «Фонд підтримки малого та середнього бізнесу», відкритий у Національному банку, на який зараховуються добровільні внески (благодійні пожертви) від фізичних та юридичних осіб приватного права та/або публічного права в національній та іноземній валюті.
Надання передбачених цим Порядком мікрогрантів може здійснюватися разом з державною підтримкою, яка може надаватися відповідно до законодавства місцевими держадміністраціями, органами місцевого самоврядування, військовими адміністраціями на підставі регіональних та місцевих програм розвитку малого і середнього підприємництва за рахунок коштів місцевих бюджетів. З метою спільного надання державної підтримки, передбаченої цим Порядком і регіональними та місцевими програмами розвитку малого і середнього підприємництва, Державний центр зайнятості укладає договори про співробітництво з відповідними місцевими держадміністраціями, органами місцевого самоврядування, військовими адміністраціями, в яких визначаються основні умови виконання зазначених регіональних та місцевих програм.
Пунктом 2 Порядку №738 передбачено, що Головним розпорядником бюджетних коштів є Мінекономіки. Розпорядником коштів Фонду є Державний центр зайнятості.
Відповідно до пункту Порядку №738 для цілей цього Порядку суб'єктом господарювання вважається суб'єкт мікропідприємництва чи малого підприємництва (фізична особа - підприємець або юридична особа) у значенні, наведеному в Господарському кодексі України, крім суб'єктів господарювання державного та комунального секторів економіки.
Розмір мікрогранту, який надається одному отримувачу, визначається відповідно до його запиту, але не менше 50 000 гривень та не перевищує:
150 000 гривень у випадку зобов'язання отримувача створити одне робоче місце після отримання мікрогранту та прийняття на нього працівника на умовах, визначених цим Порядком;
250 000 гривень у випадку зобов'язання отримувача створити не менше двох робочих місць після отримання мікрогранту та прийняття на них працівників на умовах, визначених цим Порядком.
Надання мікрогрантів за рахунок джерел, передбачених абзацом сьомим пункту 1 цього Порядку, здійснюється Мінекономіки через АТ «Ощадбанк» (уповноважений банк) на підставі рішень Державного центру зайнятості, включених до подання про надання мікрогрантів (далі - подання), відповідно до договору про взаємодію між Мінекономіки, уповноваженим банком та Державним центром зайнятості (далі - договір про взаємодію 1) (пункт 6 Порядку №738).
Пунктом 17 Порядку №738 передбачено, що рішення про надання мікрогранту приймається Державним центром зайнятості протягом 15 робочих днів з дня кінцевого строку подання заяв на основі інформації уповноваженого банку, яка включає результати перевірки ділової репутації отримувача та відомостей, зазначених у заяві, а також оцінку співбесіди з отримувачем, проведеної регіональними центрами зайнятості, та документальне підтвердження отримувачем відсутності даних щодо наявності судових справ, відкритих виконавчих проваджень, арешту/конфіскації майна (активів) у разі отримання таких даних з автоматизованих систем та відсутності податкового боргу станом на 1 число місяця, в якому подається заява. Порядок обміну та передачі документів між уповноваженим банком та Державним центром зайнятості визначається договором про взаємодію.
Відповідно до пункту 20 Порядку №738 для отримання мікрогранту отримувач укладає договір мікрогранту у відділенні уповноваженого банку шляхом підписання заяви про приєднання. Обов'язковою умовою договору мікрогранту, крім надання мікрогранту отримувачам, визначеним абзацом другим пункту 4 цього Порядку, є створення протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку робочих місць залежно від розміру мікрогранту, визначеного пунктом 4 цього Порядку, та працевлаштування на них осіб на строк не менш як 24 місяці протягом трирічного строку реалізації проекту.
У разі невиконання обов'язкової умови договору мікрогранту, зокрема нестворення отримувачем робочих місць протягом шести місяців з дня зарахування коштів на його рахунок та непрацевлаштування на них осіб згідно з умовами цього Порядку, сума мікрогранту протягом одного місяця після закінчення такого шестимісячного періоду повертається отримувачем у повному обсязі уповноваженому банку на рахунок, з якого здійснюється перерахування мікрогранту.
За положеннями пункту 21 Порядку №738 Державний центр зайнятості через регіональні, міські, районні, міськрайонні центри зайнятості, філії регіональних центрів зайнятості здійснює моніторинг та контроль за виконанням умов договору мікрогранту, зокрема шляхом періодичних виїзних оглядів місця провадження господарської діяльності отримувача, протягом трьох років з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку або до повного виконання обов'язкової умови договору мікрогранту, визначеної абзацом третім пункту 20 цього Порядку.
Для здійснення моніторингу та контролю за додержанням умов договору мікрогранту отримувачем центр зайнятості може залучати відповідні центральні та/або місцеві органи влади.
Рішення про повернення мікрогранту приймаються регіональними центрами зайнятості.
Неповернуті отримувачем кошти стягуються з нього відповідно до вимог законодавства.
У разі несвоєчасного та/або неповного виконання пункту 20 цього Порядку і цього пункту сума мікрогранту вважається заборгованістю, стягнення якої здійснюється Державним центром зайнятості та/або регіональним центром зайнятості у судовому порядку.
Як було зазначено вище, відповідач - ФОП Редей П.О. з метою отримання коштів мікрогранту через вебпортал «Дія» подав заяву до центру зайнятості про надання мікрогранту у розмірі 250 000,00 грн. Після прийняття Державним центром зайнятості позитивного рішення щодо надання мікрогранту на створення або розвиток власного бізнесу відповідач підписав заяву про приєднання до договору про надання мікрогранту.
14.12.2023 на відкритий відповідачем рахунок були зараховані кошти мікрогранту в сумі 250 000,00 грн, що підтверджується листом АТ «Ощадбанк» №75/3-02/22204/2025 від 24.02.2025.
Відповідно до пункту 21 Порядку №738 та пункту 8 розділу IV «Строки та порядок використання мікрогранту» Договору мікрогранту Харківською філією Харківського обласного центру зайнятості 12.06.2024 був здійснений моніторинг візит щодо додержання умов договору мікрогранту, укладеного з ФОП Редеєм Олександром Петровичем, шляхом виїзного огляду місця провадження господарської діяльності м. Харків, бульвар Юр'єва, 2а, що підтверджується Актом перевірки дотримання умов договору мікрогранту №244 від 12.06.2024.
Згідно з Актом перевірки дотримання умов договору мікрогранту №244 від 12.06.2024 встановлено, що відповідачем відповідно до бізнес-плану по видатковій накладній №7756 від 19.12.2023 було здійснено закупку обладнання та матеріалів для ведення господарської діяльності на суму 250 000,00 грн., а саме: шиномонтажний верстат на суму 39 916,67 грн., балансувальний верстат на суму 38 250,00 грн., пристрій для заміни хладогента на суму 75 000,00 грн., хладоген фреон на загальну суму 9 400,00 грн., комплект розхідних матеріалів на суму 45 766,66 грн., разом на суму 208 333,33 грн., сума ПДВ 41 666,67 грн., усього з ПДВ 250 000,00 грн., кошти мікрогранту використані в повному обсязі.
Фактична кількість працівників, яких працевлаштовано - 1, а саме: Мішина Віталія Олександровича, дата прийняття на роботу - 08.01.2024.
До вищевказаного акту перевірки ФОП Редей О.П. було надано пояснення, що акт перевірки підписати не може, у зв'язку з тимчасовим перебуванням за кордоном, підтвердив використання коштів мікрогранту в повному обсязі і повідомив про працевлаштування лише одного працівника та про те, що податки не сплачував та діяльність не здійснює.
Наказом Харківського обласного центру зайнятості від 12.02.2025 №82 «Про повернення коштів мікрогранту» вирішено вжити заходів щодо повернення відповідачем коштів мікрогранту в сумі 250 000,00 грн.
20.02.2025 Харківським обласним центром зайнятості на адресу ФОП Редея О.П. рекомендованою кореспонденцією, а також електронною поштою на e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 направлено претензію від 19.02.2025 з вимогою повернути кошти в сумі 250 000,00 грн. в місячний строк з дня її одержання, яка була повернута у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Положенням статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України, змісту пункту 8 розділу IV, підпункту 6 пункту 2 розділу VI та пункту 7 розділу VII договору та пункту 20 Порядку №738, строк виконання відповідачем зобов'язання щодо повернення коштів мікрогранту на момент розгляду справи настав.
Проте, відповідач свого обов'язку з повернення коштів мікрогранту не виконав.
Згідно зі статтями 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Сторони при виконанні договорів повинні діяти добросовісно і справедливо по відношенню до іншої сторони договору, повинні фактично виконувати умови договору, а не ухилятись від виконання обов'язків з формальних причин.
За приписами статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно пункту 21 Порядку №738 у разі несвоєчасного та/або неповного виконання пункту 20 цього Порядку і цього пункту сума мікрогранту вважається заборгованістю, стягнення якої здійснюється Державним центром зайнятості та/або регіональним центром зайнятості у судовому порядку.
Аналогічні за змістом положення наведені в пункті 8 розділу VII договору.
Відповідач під час розгляду справи викладених у позові обставин не спростував, як і не надав доказів повернення ним отриманих коштів мікрогранту відповідно до наказу Харківського обласного центру зайнятості № 82 від 12.02.2025.
Доводи апелянта про те, що останнім створено необхідну кількість робочих місць відповідно до умов договору, проте неможливість працевлаштування другого працівника через мобілізацію та відсутність кадрових ресурсів, а також відсутність сприяння з боку позивача, спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до умов договору та Порядку №738 обов'язок щодо працевлаштування працівників покладається виключно на отримувача гранта. Апелянтом не надано доказів звернення до позивача з метою сприяння у виконанні цього обов'язку.
За наведених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про порушення відповідачем зобов'язань на виконання вимог Порядку та Договору про надання мікрогранту, що має наслідком повернення відповідачем отриманої суми мікрогранту на підставі п.8 розділу VII Договору на отримання мікрогранту та п.21 Порядку.
Щодо доводів скаржника про те, що для реалізації проєкту ним додатково вкладено власні заощадження, які були використані на проведення ремонту та облаштування приміщення, оплату оренди, комунальних послуг та реклами, а обсяг таких витрат був співмірним із сумою отриманого гранту, а також про те, що кошти мікрогранту використано виключно за цільовим призначенням - на придбання та встановлення обладнання для станції технічного обслуговування автомобілів (СТО), колегія суддів зазначає таке.
Наведені обставини самі по собі не спростовують встановленого факту невиконання відповідачем умов договору мікрогранту та не виключають передбаченого законодавством і умовами договору обов'язку повернути отримані кошти мікрогранту у разі недотримання визначених вимог. Відтак зазначені доводи скаржника не впливають на правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення відповідних коштів.
Стосовно доводів апелента про те, що судом першої інстанції не було враховано наявність форс-мажорних обставин, які зробили неможливим виконання грантових зобов'язань, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідач зазначав, що його бізнес знаходився у місті Харків, яке від початку широкомасштабної війни постійно перебувало в зоні активних бойових дій. Значна частина населення, у тому числі потенційні працівники та клієнти, виїхали за межі міста. Електро- та енергопостачання неодноразово переривалося, що робило роботу підприємства неможливою. Умови ведення господарської діяльності були зруйновані факторами, які не залежали від нього. У зв'язку з активними бойовими діями в Харкові та неможливістю забезпечити безпеку та догляд за моєю матір'ю, яка потребує постійної допомоги, відповідач був змушений виїхати за межі України після реалізації основної частини проекту. На теперішній час відповідач перебуває за кордоном, а зв'язок зі ним здійснюється виключно через електронну пошту (вказана в системі електронного суду).
Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України (чинного на підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палати України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Статтею 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Відповідно до пункту 3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 р. №44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Згідно пунктів 6.1., 6.2. Регламенту підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст.14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні в редакції від 02.09.2014 року, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов'язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.
Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести.
Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.
Отже, з наведених норм слідує, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак сертифікат видається заінтересованому суб'єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який наразі продовжено.
Листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 засвідчено, що військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) та до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по зобов'язанням за договорами, виконання яких настало і стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.
Водночас, вказаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні. Неможливість виконання договірних зобов'язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.
Разом з цим, у розділі Х Договору про надання мікрогранту передбачено, що сторона звільняється від визначеної цим договором та законодавством України відповідальності за повне або часткове порушення цього договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин, визначених у цьому договорі, за умови, що їх настання було засвідчено довідкою Торгово-промислової палати України у визначеному цим договором порядку. Про настання та припинення форс-мажорних обставин сторона зобов'язана повідомити в письмовій формі іншу сторону цього договору протягом трьох днів з дня настання або припинення таких обставин відповідно.
Форс-мажорними обставинами визнаються усі обставини, визначені частиною другою статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».
У разі коли строк дії форс-мажорних обставин продовжується більше ніж тридцять днів, кожна із сторін в установленому порядку має право ініціювати розірвання цього договір.
Однак, матеріали справи не містять сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на реальну можливість виконання зобов'язань відповідача саме за спірним Договором про надання мікрогранту.
Судова колегія зазначає, що в силу положень статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Таким чином відповідач, уклавши договір про надання мікрогранту з позивачем, добровільно став стороною вказаного Договору, а відтак на відповідних умовах зобов'язаний нести всі ризики, пов'язані з порушенням власних зобов'язань.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Колегія суддів зауважує, що відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором про надання мікрогранту, погодився із передбаченою ним відповідальністю за невиконання взятих на себе зобов'язань, а також усвідомлював визначені договором строки їх виконання.
Більш того, згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28.02.2025 №376, територію м. Харкова віднесено до території можливих бойових дій з 15.09.2022 по теперішній час.
В свою чергу відповідач звернувся із заявою з метою отримання коштів мікрогранту до уповноваженого банку 26.06.2023. Тобто у період, коли територію м. Харкова вже було віднесено до території можливих бойових дій. А відтак, відповідач мав усвідомлювати всі ризики невиконання свої договірних зобов'язань.
При цьому, форс-мажор (обставини непереборної сили) звільняє лише від відповідальності за порушення зобов'язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов'язання і не є підставою для припинення такого зобов'язання.
Одне лише твердження відповідача про наявність форс-мажорних обставин, які зробили неможливим виконання грантових зобов'язань, та його повного банкрутства не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання договірних зобов'язань.
Надані відповідачем докази, а саме копії заяви до Державного центру зайнятості від 13.05.2025, відповіді Центру зайнятості від 02.05.2025, довідки про закриття ФОП, довідка про інвалідність матері, довідки про необхідність постійного догляду за матір'ю, документу з воєнкомату про відстрочку, звернення до Центру зайнятості від 10.07.2024, не доводять зазначені відповідачем обставини та не є підставою для звільнення відповідача від виконання ним відповідних зобов'язань перед позивачем взятих на себе на підставі Договору про надання мікрогранту.
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що доводи відповідача щодо настання форс-мажорних обставин не підтверджені належними доказами і не звільняють його від відповідальності за невиконання зобов'язань за Договором про надання мікрогранту.
Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
З урахуванням викладеного вище, колегія суддів зазначає, що в ході апеляційного провадження відповідачем не наведено обставин, які могли б бути підставою для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даному випадку суд апеляційної інстанції вважає, що сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Редея Олександра Петровича слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 21.08.2025 у справі №922/2151/25 - без змін.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
За змістом пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Так, при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Крім того, 24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 04.05.2026 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.01.2026 №4757-IX).
Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
На підставі вищевикладеного, враховуючи обставини введення в Україні воєнного стану, поточну ситуацію що склалася в місті Харкові та Харківській області, з огляду на об'єктивні причини неможливості проведення судового засідання у строк встановлений в частині 2 статті 221 ГПК України, задля збереження безпеки учасників судового процесу та працівників суду, а також з метою реалізації учасниками справи процесуальних прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, суд застосував принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до практики Європейського суду з прав людини.
Керуючись статтями 129, 233, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Редея Олександра Петровича залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 21.08.2025 у справі №922/2151/25 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачено ст.ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 16.03.2026.
Головуючий суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.В. Россолов
Суддя В.С. Хачатрян