ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
10 березня 2026 року Справа № 903/8/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Тимошенко О.М. , суддя Крейбух О.Г.
секретар судового засідання Порєчна Т.Г.
за участю представників сторін:
позивача: представник не з'явився
прокурора: Мельничук Лілія Олександрівна
відповідача: Корнійчук Ірина Манаф-кизи (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" на рішення Господарського суду Волинської області від 04.03.2025
у справі № 903/8/25
за позовом Керівника Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Старовижівської селищної ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут"
про визнання додаткових угод недійсними та стягнення коштів в розмірі 163 773, 38 грн
Короткий зміст рішення суду першої інстанції; процесуальні дії у справі:
Рішенням Господарського суду Волинської області від 04.03.2025 у справі № 903/8/25 задоволено позов керівника Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Старовижівської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут " про визнання додаткових угод недійсними та стягнення коштів в розмірі 163773,38 грн. Визнано недійсними додаткові угоди: №2 від 16.03.2021, б/н від 17.05.2021, б/н від 15.07.2021, №7 від 28.08.2021, №8 від 19.10.2021, б/н від 01.11.2021, б/н від 17.11.2021, б/н від 25.11.2021, укладені до Договору від 29.12.2020 № 23-21/118. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут " на користь Старовижівської селищної ради кошти в сумі 163773,38 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" на користь Волинської обласної прокуратури 21801,60 грн витрат по сплаті судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут", 21.03.2025 через систему "Електронний суд", звернулось до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 04.03.2025 у цій справі та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 (суддею-доповідачем у справі Юрчуком М.І.) залишено без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" на рішення Господарського суду Волинської області від 04.03.2025 у справі №903/8/25. Запропоновано апелянту усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху: сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 32702,40грн. Докази подати суду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТзОВ "Волиньелектрозбут" на рішення Господарського суду Волинської області від 04.03.2025 у справі № 903/8/25.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТзОВ "Волиньелектрозбут" на рішення Господарського суду Волинської області від 04.03.2025 у справі №903/8/25 до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24. На сторони покладено обов'язок повідомити Північно-західний апеляційний господарський суд про результати розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24.
29.12.2025 до Північно - західного апеляційного господарського суду, за підписом Керівника Ковельської окружної прокуратури Герасименка Павла Вікторовича, надійшла заява про поновлення провадження у справі №903/8/25.
Розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду № 01-05/8 від 05.01.2026 на підставі службової записки головуючого судді Юрчука М.І. від05.01.2026, у зв'язку із звільненням судді - члена колегії Грязнова В.В. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №903/8/25.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2026 для розгляду справи №903/8/25 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г., суддя Тимошенко О.М.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.01.2026 поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТзОВ "Волиньелектрозбут" на рішення Господарського суду Волинської області від 04.03.2025 у цій справі, прийнято до провадження колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г., суддя Тимошенко О.М.
У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Юрчука М.І. судове засідання 04.02.2026 о 15:15 год з розгляду апеляційної скарги ТзОВ "Волиньелектрозбут" на рішення Господарського суду Волинської області від 04.03.2025 у справі № 903/8/25 не відбулося.
Згідно з табелем обліку робочого часу Північно-західного апеляційного господарського суду Комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" головуючий суддя Юрчук М.І. тимчасово непрацездатний з 26.01.2026 по 11.02.2026 (включно).
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.4 Засад використання автоматизованої системи документообігу Північно-західного апеляційного господарського суду, розпорядженням керівника апарату суду № 01-05/118 від 09.02.2026 призначено заміну головуючого судді у судовій справі № 903/8/25.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду справи № 903/8/25 у складі: головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Тимошенко О.М., суддя Крейбух О.Г.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2026, серед іншого, прийнято апеляційну скаргу ТзОВ "Волиньелектрозбут" на рішення Господарського суду Волинської області від 04.03.2025 у справі № 903/8/25до провадження колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Тимошенко О.М., суддя Крейбух О.Г.
Узагальнений виклад доводів апеляційної скарги та заперечень учасників справи:
У апеляційій скарзі ТзОВ "Волиньелектрозбут" просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, на думку заявника, дійшов помилкових висновків, оскільки не з'ясував усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, а викладені у рішенні висновки не відповідають фактичним даним справи та зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Зокрема зазначається, що під час виконання договору про закупівлю електричної енергії сторонами було укладено вісім додаткових угод, якими змінено ціну за одиницю товару. На переконання скаржника, такі зміни здійснені правомірно, оскільки були погоджені контрагентами, передбачені умовами самого договору та обумовлені коливанням ціни електричної енергії на ринку. При цьому вказується, що збільшення ціни за одиницю товару в кожному випадку не перевищувало встановленого законодавством порогу, а загальна вартість договору не була збільшена.
Апелянт звертає увагу, що при визнанні додаткових угод недійсними суд безпідставно застосував наслідки лише до однієї сторони, ігноруючи приписи ст. 216 та ст. 1212 ЦК України, а також висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності дотримання принципів рівності та двосторонньої реституції.
Також наголошується, що подальше оспорювання додаткових угод стороною, яка сама їх укладала та виконувала, свідчить про недобросовісність такої поведінки та суперечить принципам правової визначеності і добросовісності у цивільних правовідносинах.
У поданому відзиві прокуратура, заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Заперечення обґрунтовані тим, що наведені у скарзі аргументи не спростовують висновків суду першої інстанції. Наголошується, що укладення додаткових угод до договору про закупівлю електричної енергії відбулося без належного документального підтвердження коливання ціни на відповідному ринку, що свідчить про безпідставність зміни істотних умов договору.
Окрім того, зазначається, що внаслідок укладення таких додаткових угод постачальником безпідставно отримано кошти у сумі 163 773,38 грн, які підлягають поверненню відповідно до положень статей 216 та 1212 Цивільного кодексу України як отримані за недійсним правочином.
В судовому засіданні 10.03.2026 представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримала та просила задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати.
Представниця прокуратури вимоги скарги заперечила з підстав, наведених у відзиві, просила оскаржуване рішення залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засідані представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та доводи/заперечення учасників провадження, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених в ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Обставини справи, встановлені судами:
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 20.11.2020 на веб-сайті електронної системи публічних закупівель "Prozorro "Старовижівською селищною радою оприлюднено оголошення UA-2020-11-20-001464-b про проведення відкритих торгів на закупівлю електричної енергії (ДК 021:2015:09310000-5) обсягом 440000 кВт із терміном поставки до 31.12.2021 та очікуваною вартістю закупівлі 924000 грн.
За результатами проведеної процедури закупівлі переможцем визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут", з яким 29.12.2020 укладено договір №23-21/118 про постачання електричної енергії споживачу (далі - Договір).
Зазначений договір оформлено у формі єдиного документа, підписаного сторонами відповідно до частини першої статті 181 Господарського кодексу України з урахуванням абзацу третього пункту 3.1.7 Правил роздрібного ринку електричної енергії (п.1.3 Договору).
Пунктом 2.2 Договору визначено, що кількість (обсяг) електричної енергії, яка постачається за цим Договором, встановлюється у Додатку 1 та відповідає очікуваному обсягу закупівлі послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у оператора системи.
Згідно з Додатком 1 Постачальник зобов'язується передати (поставити) Покупцю електричну енергію в обсязі 440000 кВт.
Строк поставки товару визначено з 01.01.2021 по 31.12.2021 (включно). При цьому Постачальник не має права вимагати від Споживача будь-якої іншої плати за постачання товару, крім передбаченої умовами Договору (п.п.3.1, 3.3 Договору).
Відповідно до пункту 5.1 Договору його загальна ціна становить 750 679 грн, у тому числі ПДВ -125 113,17 грн.
Пунктом 5.2 Договору встановлено, що ціна за одиницю товару становить 1,706088 грн/кВт*год з ПДВ, при цьому ціна електричної енергії як товару (без ПДВ) - 1,10898 грн.
Положенням пункту 5.5 Договору передбачено, що постачальник повідомляє споживача про наступну зміну ціни та будь-яких умов Договору не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування із зазначенням інформації про право споживача розірвати Договір.
На момент підписання Договору сторонами погоджено всі його істотні умови, зокрема предмет, ціну та строк виконання зобов'язань, відповідно до вимог Господарського кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі".
Керуючись п.2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
У подальшому до Старовижівської селищної ради надходили листи-пропозиції ТзОВ "Волиньелектрозбут" від 09.03.2021 №01-8/1294, від 11.05.2021 №01-8/1874, від 07.07.2021 №01-8/2333, від 11.08.2021 №01/8-2728, від 05.10.2021 №01/8-3083, від 27.10.2021 №01-8/3277, від 16.11.2021 №01-8/3446 щодо укладення додаткових угод до Договору у зв'язку з коливанням цін на ринку електричної енергії та необхідністю підвищення ціни її постачання.
Надалі між сторонами укладено ряд додаткових угод, якими змінювалася ціна електричної енергії за 1 кВт*год, а саме:
1) додатковою угодою №1 від 02.02.2021 у зв'язку зі зміною регульованих цін та відповідно до Постанови НКРЕКП № 2353 від 09.12.2020 зменшено ціну за одиницю товару з 01.01.2021 до 1,683492 грн/кВт* год з ПДВ, ціна електричної енергії як товару (без ПДВ) залишилась без змін 1,10898 грн/кВт* год.
2) додатковою угодою № 2 від 16.03.2021 - ціну за одиницю електроенергії (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) з 01.03.2021 збільшено з 1,683492 грн/кВт/год до 1,816436 грн/кВт/год (на 7,79 % від ціни обумовленої у додатковій угоді №1 від 02.02.2021 до Договору), при цьому ціну електричної енергії як товару (без ПДВ) збільшено до 1,219767 грн/кВт/год (на 9,99 % від ціни обумовленої у додатковій угоді №1 від 02.02.2021 до Договору).
3) додатковою угодою від 05.04.2021 (без номеру) внесено зміни до переліку об'єктів споживача, за якими здійснюється постачання електричної енергії.
4) додатковою угодою від 17.05.2021 (без номеру) - ціну за одиницю електроенергії (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) з 01.05.2021 збільшено з 1,816436 грн/кВт/год до 1,887427 грн/кВт/год (на 4,16 % або на 12,11 % від ціни обумовленої у додатковій угоді № 1 від 02.02.2021 до Договору), при цьому ціну електричної енергії як товару (без ПДВ) збільшено до 1,278926 грн/кВт/год (на 5,33 % або на 15,32 % від ціни обумовленої у додатковій угоді № 1 від 02.02.2021 до Договору).
5) додатковою угодою від 15.07.2021 (без номеру) - ціну за одиницю електроенергії (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) з 01.07.2021 збільшено з 1,887427 грн/кВт/год до 2,040745 грн/кВт/год (на 8,99 % або на 21,15 % від ціни обумовленої у додатковій угоді №1 від 02.02.2021 до Договору), при цьому ціну електричної енергії як товару (без ПДВ) збільшено до 1,406691 грн/кВт/год (на 11,52 % або на 26,85 % від ціни обумовленої у додатковій угоді № 1 від 02.02.2021 до Договору).
6) додатковою угодою від 26.07.2021 (без номеру) внесено зміни до Додатку №1 до Договору про обсяги постачання електричної енергії, зокрема, добавлено 9 ФАПів до об'єктів споживання.
7) додатковою угодою № 7 від 28.08.2021 - ціну за одиницю електроенергії (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) з 01.09.2021 збільшено з 2,040745 грн/кВт/год до 2,209379 грн/кВт/год (на 9,88 % або на 31,23 % від ціни обумовленої у додатковій угоді №1 від 02.02.2021 до Договору), при цьому ціну електричної енергії як товару (без ПДВ) збільшено до 1,547219 грн/кВт/год (на 12,67 % або на 39,5 % від ціни обумовленої у додатковій угоді №1 від 02.02.2021 до Договору).
8) додатковою угодою № 8 від 19.10.2021 - ціну за одиницю електроенергії (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) з 01.10.2021 збільшено з 2,209379 грн/кВт/год до 2,394859 грн/кВт/год (на 10,87 % або на 42,26 % від ціни обумовленої у додатковій угоді №1 від 02.02.2021 до Договору), при цьому ціну електричної енергії як товару (без ПДВ) збільшено до 1,701786 грн/кВт/год (на 13,94 % або на 53,46 % від ціни обумовленої у додатковій угоді № 1 від 02.02.2021 до Договору).
9) додатковою угодою від 01.11.2021 (без номеру) - ціну за одиницю електроенергії (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) з 11.10.2021 збільшено з 2,394859 грн/кВт/год до 2,598869 грн/кВт/год (на 11,96 % або на 54,37 % від ціни обумовленої у додатковій угоді №1 від 02.02.2021 до Договору), при цьому ціну електричної енергії як товару (без ПДВ) збільшено до 1,871794 грн/кВт/год (на 15,33 % або на 68,79 % від ціни обумовленої у додатковій угоді № 1 від 02.02.2021 до Договору).
10) додатковою угодою від 17.11.2021 (без номеру) - ціну за одиницю електроенергії (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) з 01.11.2021 збільшено з 2,598869 грн/кВт/год до 2,823259 грн/кВт/год (на 13,15 % або на 67,74 % від ціни обумовленої у додатковій угоді №1 від 02.02.2021 до Договору), при цьому ціну електричної енергії як товару (без ПДВ) збільшено до 2,058786 грн/кВт/год (на 16,86 % або на 85,65 % від ціни обумовленої у додатковій угоді №1 від 02.02.2021 до Договору).
11) додатковою угодою від 25.11.2021 (без номеру) - ціну за одиницю електроенергії (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) з 12.11.2021 збільшено до 3,34153 грн/кВт/год (на 30,79 % або на 98,49 % від ціни обумовленої у додатковій угоді №1 від 02.02.2021 до Договору), при цьому ціну електричної енергії як товару (без ПДВ) збільшено до 2,490678 грн/кВт/год (на 38,95 % або на 124,59 % від ціни обумовленої у додатковій угоді №1 від 02.02.2021 до Договору).
12) додатковою угодою від 29.11.2021 (без номеру) припинено договірні відносини за Договором.
Таким чином, протягом виконання Договору № 23-21/118 зміни щодо вартості одиниці електричної енергії у бік збільшення вносилися вісім разів.
На підтвердження наявності підстав для укладення додаткових угод ТзОВ "Волиньелектрозбут" надано інформацію з офіційного сайту ДП "Оператор ринку", а також цінові довідки Харківської торгово-промислової палати, у яких наведено відомостіз офіційного сайту ДП "Оператор ринку" про середньозважені ціни купівлі-продажу на РДН та ВДР з січня по листопад 2021 року.
Аналізом інформації щодо обсягів постачання електричної енергії під час дії Договору встановлено, що у 2021 році ТзОВ "Волиньелектрозбут" поставило для Старовижівської селищної ради 376331 кВт*год електричної енергії, що підтверджується актами приймання-передачі електричної енергії, зокрема:
- акт № 105/537-0095000/1/1 від 31.01.2021 32611 кВт* год;
- акт № 105/537-0095000/2/1 1 від 28.02.2021 53093 кВт* год;
- акт № 105/537-0095000/3/1 від 31.03.2021 48296 кВт* год;
- акт № 105/537-0095000/4/1 від 30.04.2021 32983 кВт* год;
- акт № 105/537-0095000/5/1 від 31.05.2021 26584 кВт* год;
- акт № 105/537-0095000/6/1 від 30.06.2021 14598 кВт* год;
- акт № 105/537-0095000/7/1 від 31.07.2021 10108 кВт* год;
- акт № 105/537-0095000/8/1 від 31.08.2021 10749 кВт* год;
- акт № 105/537-0095000/9/1 від 30.09.2021 22573 кВт* год;
- акт № 105/537-0095000/10/1 від 12.11.2021 36649 кВт* год;
- акт № 105/537-0095000/11/1 від 30.11.2021 53650 кВт* год.
Відповідно до вищезазначених актів приймання-передачі електричної енергії Старовижівською селищною радою сплачено 744 399,63 грн (підтверджено низкою платіжних інструкцій, які містяться у матеріалах справи), зокрема:
- за актом № 105/537-0095000/1/1 від 31.01.2021 приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії за січень 2021 року сплачено 54 900,38 грн;
- за актом № 105/537-0095000/2/1 від 28.02.2021 приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії за лютий 2021 року сплачено 89 381,56 грн;
- за актом № 105/537-0095000/3/1 від 31.03.2021 приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії за березень 2021 року сплачено 87 726,61 грн;
- за актом № 105/537-0095000/4/1 від 30.04.2021 приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії за квітень 2021 року сплачено 59 911,46 грн;
- за актом № 105/537-0095000/5/1 від 31.05.2021 приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії за травень 2021 року сплачено 50 175,4 грн;
- за актом 105/537-0095000/6/1 від 30.06.2021 приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії за червень 2021 року сплачено 27 552,65 грн;
- за актом 105/537-00925000/7/1 від 31.07.2021 приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії за липень 2021 року сплачено 20 627,8 грн;
- за актом 105/537-0095000/8/1 від 31.08.2021 приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії за серпень 2021 року сплачено 21 935,9 грн;
- за актом 105/537-0095000/9/1 від 30.09.2021 приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії за вересень 2021 року сплачено 49 872,29 грн;
- за актом 105/537-0095000/10/1 від 12.11.2021 приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії за жовтень 2021 року сплачено 103 042,54 грн;
- за актом 105/537-0095000/11/1 від 30.11.2021 приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії за листопад 2021 року сплачено 179 273,04 грн.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції надавав оцінку висновкам суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи:
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, колегія суддів зазначає про таке.
Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави.
Відповідно до положень законодавства прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави, у позовній чи іншій заяві повинен обґрунтувати, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для такого звернення, а також зазначити орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення таких інтересів, якщо їх захист не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, у цьому випадку інтереси держави збігаються з інтересами жителів територіальної громади, оскільки порушення вимог законодавства щодо використання коштів місцевого бюджету підриває матеріальну основу місцевого самоврядування та завдає шкоди інтересам держави всупереч статті 7 Конституції України, відповідно до якої в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Верховний Суд у постанові від 23.10.2018 у справі № 906/240/18 зазначив, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Водночас, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінюючи у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають належному захисту інтересів держави уповноваженим суб'єктом.
Прокурор не може виступати альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належний орган, який може і бажає здійснювати захист інтересів держави. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17.
Разом з тим, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру". Якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання відповідного повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, це є достатньою підставою для підтвердження судом наявності підстав для представництва.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та мав можливість захистити порушені державні інтереси, свідчить про неналежне виконання таким суб'єктом своїх повноважень.
Відповідно до статті 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування може бути позивачем і відповідачем у судах та звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 38) також зазначила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема й тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор.
При цьому закон не зобов'язує прокурора звертатися до суду в інтересах усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах; достатнім є звернення в інтересах хоча б одного з них. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20 та від 19.08.2020 у справі №923/449/18.
Як убачається з матеріалів справи, Ковельська окружна прокуратура листом від 15.04.2024 повідомила Старовижівську селищну раду про виявлені порушення вимог законодавства та звернулася з проханням надати інформацію щодо вжиття заходів для їх усунення.
Листом від 01.05.2024 Старовижівська селищна рада повідомила, що питання щодо можливості та наявності підстав для звернення до суду з позовом про визнання відповідних додаткових угод недійсними перебуває на стадії вивчення.
З метою з'ясування вжитих заходів прокуратурою 27.11.2024 повторно скеровано лист до селищної ради. У відповіді від 04.12.2024 зазначено, що будь-яких заходів щодо визнання спірних додаткових угод недійсними та стягнення коштів радою не вживалося.
На виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Ковельська окружна прокуратура 31.12.2024 повідомила Старовижівську селищну раду про намір звернутися до суду з відповідним позовом та роз'яснила право на оскарження підстав для представництва.
З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у прокурора правових підстав для звернення до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Старовижівської селищної ради.
Щодо доводів апелянта про правомірність укладення додаткових угод до договору про закупівлю електричної енергії та зміни ціни за одиницю товару суд зазначає таке.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Абзацом другим частини 3 статті 6 ЦК України встановлено, що сторони у договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо у відповідних актах прямо передбачено обов'язковість таких положень або якщо така обов'язковість випливає із їх змісту чи суті правовідносин.
Крім того, частина 1 статті 651 ЦК України визначає, що зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин у процесі здійснення господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обв'язку. Майнові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин, регулюються положеннями Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Приписами частин 1-3 статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобовязань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обовязкові відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умови, визначені законом як необхідні для договорів відповідного виду, а також ті, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода. У будь-якому разі при укладенні господарського договору сторони зобов'язані погодити предмет, ціну та строк його дії.
Водночас частина 1 статті 188 Господарського кодексу України передбачає, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не встановлено законом або самим договором. При цьому сторона, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна направити відповідну пропозицію іншій стороні, яка, у свою чергу, зобов'язана протягом двадцяти днів повідомити про результати її розгляду.
За частиною другою статті 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору.
Особливості укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках та публічних торгах визначені статтею 185 Господарського кодексу України, відповідно до якої до таких правочинів застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення сторін з урахуванням нормативно-правових актів, що регулюють діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.
У розвиток наведених положень статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим чи побутовим використанням, а покупець, своєю чергою, зобов'язаний прийняти товар і оплатити його вартість. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором або законом.
Спеціальне регулювання щодо постачання енергетичних ресурсів передбачене статтею 714 ЦК України, відповідно до якої за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу постачальник зобов'язується надавати споживачеві передбачені договором ресурси, а споживач - оплачувати їх вартість та дотримуватися визначеного режиму використання. До таких договорів застосовуються положення про купівлю-продаж і поставку, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті правовідносин.
Обов'язок покупця оплатити отриманий товар закріплено у статті 692 ЦК України, згідно з якою покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну проданого товару.
Водночас цивільне законодавство виходить із презумпції правомірності правочину. Так, стаття 204 ЦК України передбачає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки інше не встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили. За відсутності спростування такої презумпції всі права та обов'язки, набуті сторонами на підставі правочину, підлягають належному виконанню.
Разом з тим стаття 652 ЦК України передбачає можливість зміни або розірвання договору у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися під час його укладення. Така зміна визнається істотною, якщо обставини змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони взагалі не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Окремі особливості правового регулювання правовідносин у сфері закупівель встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", який визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави.
Згідно зі статтею 1 цього Закону договір про закупівлю - це договір, що укладається між замовником і учасником торгів за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.
Відповідно до частини першої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із частинами першою, другою статті 334 ЦК Україниправо власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.
Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю.
Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається. Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
Судами враховано, що аналогічна позиція щодо застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.
Також колегія суддів бере до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, в якій зазначається наступне:
"150. Отже, норми пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону № 922-VIII.
151. Інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.
152. Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону № 922-VIII.
153. Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.
154. До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.
155. Велика Палата Верховного Суду з урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, вважає, що зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності.
156. Варто наголосити на тому, що, з'ясовуючи законодавчу еволюцію пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на нормативне закріплення подібної можливості у постанові КМУ № 1178, у підпункті 2 пункту 19 (в редакції постанови КМУ № 1067) якої, з-поміж іншого, визначено, що обмеження щодо збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 % застосовується щодо кожного окремого випадку збільшення ціни за одиницю товару (без обмеження кількості змін), а змінена ціна за одиницю товару не повинна перевищувати 50 % ціни за одиницю товару, що передбачена в початковому договорі про закупівлю.
157. Тобто положеннями постанови КМУ № 1178 (в редакції постанови КМУ від 01 вересня 2025 року № 1067), на відміну від норм пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, чітко визначені як можливість застосування 10-відсоткового обмеження щодо збільшення ціни щодо кожного окремого випадку збільшення (без обмеження кількості змін), а не в цілому до усіх внесених змін, так і граничне значення на рівні 50 %, на яке може бути змінена передбачена в початковому договорі про закупівлю ціна за одиницю товару, що вкотре додатково підтверджує, що приписи частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII не передбачають можливість збільшення ціни за одиницю товару на 10 % під час кожного внесення змін до договору про закупівлю.
158. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-ІХ до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VII не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
159. Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару".
Підсумовуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 виснувала щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не вбачає підстав для відступу від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 (пункти 190-198 постанови від 21.11.2025 у справі № 920/19/24).
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо правомірності укладення спірних додаткових угод до договору, колегія суддів з урахуванням наведених норм права та встановлених фактичних даних погоджується з позицією суду першої інстанції про їх необґрунтованість з огляду на те, що останні суперечать вимогам пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки їх укладення фактично призвело до неправомірної зміни істотних умов укладено договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару понад встановлені законом межі, що у свою чергу нівелює результати проведеної процедури закупівлі та суперечить принципам ефективного і раціонального використання бюджетних коштів.
Щодо визнання недійсною додаткової угоди № 2 від 16.03.2021.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 23.01.2020 у справі № 907/788/18, від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/6790/18, під коливанням ціни слід розуміти зміну ціни товару на ринку у період після укладення договору (або попередньої додаткової угоди) та до внесення змін до нього. При цьому постачальник повинен не лише підтвердити підвищення ціни на ринку, а й обґрунтувати неможливість виконання договору за ціною, запропонованою під час тендеру, а також довести непрогнозованість такого підвищення (постанова об'єднаної палати КГС ВС від 18.06.2021 у справі № 927/491/19; постанова Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 924/674/21). Документи щодо зміни ціни повинні містити належне підтвердження дослідження ринку та джерел інформації (постанова Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18).
Разом з тим при укладенні додаткової угоди № 2 від 16.03.2021 відповідач не надав належних доказів коливання ціни електричної енергії у бік збільшення. Сторонами збільшено ціну електроенергії на 7,79 % порівняно з ціною, визначеною додатковою угодою №1 від 02.02.2021, посилаючись на інформацію ДП "Оператор ринку" щодо середньозважених цін РДН за січень-лютий 2021 року. Водночас із наданих даних убачається, що після зростання у січні 2021 року ціна електроенергії у лютому та березні почала знижуватися.
Так, середньозважена ціна електроенергії на ринку РДН у березні 2021 року становила 1374,25 грн за 1 МВт/год без ПДВ, що є нижчим показником порівняно з січнем 2021 року (1462,52 грн за 1 МВт/год без ПДВ), а також близьким до рівня грудня 2020 року (1447,92 грн за 1 МВт/год без ПДВ), коли було укладено договір.
При цьому у додатковій угоді № 2 від 16.03.2021 передбачено застосування нової ціни з 01.03.2021.
Щодо визнання недійсною додаткової угоди б/н від 17.05.2021.
Додаткова угода від 17.05.2021 укладена на підставі інформації ДП "Оператор ринку" щодо цін електроенергії у квітні 2021 року порівняно з березнем.
Водночас у травні 2021 року на ринку відбулося суттєве зниження вартості електроенергії. Так, у першій декаді травня ціна становила 912,84 грн за 1 МВт/год без ПДВ, у другій - 1253,19 грн, у третій - 888,05 грн, тоді як у березні 2021 року середня ціна становила 1374,25 грн за 1 МВт/год без ПДВ. Загалом у травні 2021 року середньозважена ціна становила 1018,74 грн за 1 МВт/год без ПДВ, що є нижчим показником порівняно з квітнем 2021 року - 1450,22 грн.
Незважаючи на це, сторони уклали додаткову угоду від 17.05.2021, якою збільшили з 01.05.2021 ціну електроенергії на 10,62 % від ціни договору, а фактично на 12,11 % за одиницю електроенергії (з 1,683492 грн/кВт·год до 1,887427 грн/кВт·год) та на 15,32 % вартості товару без ПДВ (з 1,10898 грн/кВт до 1,278926 грн/кВт) порівняно з ціною, визначеною договором зі змінами за додатковою угодою №1 від 02.02.2021.
При цьому нову ціну застосовано з 01.05.2021.
Щодо визнання недійсною додаткової угоди б/н від 15.07.2021.
Вкотре укладаючи додаткову угоду від 15.07.2021, сторони збільшили ціну за одиницю електроенергії на 21,15 % порівняно з ціною, визначеною договором зі змінами за додатковою угодою № 1 від 02.02.2021 (з 1,683492 грн/кВт·год до 2,040745 грн/кВт·год), а ціну електричної енергії як товару без ПДВ - на 26,85 % (з 1,10898 грн/кВт до 1,406691 грн/кВт).
У додатковій угоді передбачено застосування нової ціни з 01.07.2021.
Щодо визнання недійсною додаткової угоди №7 від 28.08.2021.
Укладаючи додаткову угоду № 7 від 28.08.2021, сторони збільшили ціну за одиницю електроенергії на 31,23 % порівняно з ціною, визначеною договором зі змінами за додатковою угодою № 1 від 02.02.2021 (з 1,683492 грн/кВт·год до 2,209379 грн/кВт·год), а ціну електричної енергії як товару без ПДВ - на 39,5 % (з 1,10898 грн/кВт до 1,547219 грн/кВт).
Щодо визнання недійсною додаткової угоди № 8 від 19.10.2021.
Додатковою угодою № 8 від 19.10.2021 сторони збільшили ціну за одиницю електроенергії на 42,26 % порівняно з ціною договору зі змінами за додатковою угодою №1 від 02.02.2021 (з 1,683492 грн/кВт·год до 2,394859 грн/кВт·год), а ціну товару без ПДВ - на 53,46 % (з 1,10898 грн/кВт до 1,701786 грн/кВт).
Угода передбачає застосування нової ціни з 01.10.2021.
Щодо визнання недійсною додаткової угоди б/н від 01.11.2021.
Укладаючи додаткову угоду від 01.11.2021, сторони збільшили ціну за одиницю електроенергії на 54,37 % (з 1,683492 грн/кВт·год до 2,598869 грн/кВт·год), а ціну товару без ПДВ - на 68,79 % (з 1,10898 грн/кВт до 1,871794 грн/кВт).
При цьому нову ціну передбачено застосовувати з 11.10.2021.
Щодо визнання недійсною додаткової угоди б/н від 17.11.2021.
Додатковою угодою від 17.11.2021 сторони збільшили ціну за одиницю електроенергії на 67,74 % (з 1,683492 грн/кВт·год до 2,823259 грн/кВт·год), а ціну товару без ПДВ - на 85,65 % (з 1,10898 грн/кВт до 2,058786 грн/кВт).
Угода передбачає застосування нової ціни з 01.11.2021.
Щодо визнання недійсною додаткової угоди б/н від 25.11.2021.
Укладаючи додаткову угоду від 25.11.2021, сторони збільшили ціну за одиницю електроенергії на 98,49 % (з 1,683492 грн/кВт·год до 3,34153 грн/кВт·год), а ціну товару без ПДВ - на 124,59 % (з 1,10898 грн/кВт до 2,490678 грн/кВт).
Угода передбачає застосування нової ціни з 12.11.2021.
Підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів констатує, що ретроспективна зміна вартості електричної енергії шляхом укладення додаткових угод нівелює правову природу договірних зобов'язань. Оскільки перегляд ціни здійснювався щодо вже фактично поставленої та спожитої електричної енергії, тому такі дії відповідача безумовно прямо суперечать імперативним вимогам ст. 632 ЦК України та релевантним висновкам Великої Палати Верховного Суду, що є безумовною підставою для визнання цих правочинів недійсними.
За таких обставин, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну правову оцінку зібраним доказам і дійшов обґрунтованого висновку про протиправність оспорюваних змін до договору. Відтак, викладені у скарзі заперечення не спростовують факту порушення норм матеріального права та не можуть слугувати для скасування оскаржуваного рішення.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно неправомірного застосування наслідків недійсності правочину та вимоги про стягнення 163 773,38 грн.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції, визнаючи недійсними додаткові угоди до договору про закупівлю електричної енергії, безпідставно застосував наслідки недійсності правочину лише до однієї сторони, чим, на його думку, порушив приписи статей 216, 1212 ЦК України та не врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 щодо необхідності дотримання принципів рівності сторін та двосторонньої реституції.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такими доводами апеляційної скарги та вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне:
Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане на виконання такого правочину, а у разі неможливості повернення у натурі - відшкодувати вартість отриманого.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. При цьому положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином (пункт 1 частини третьої статті 1212 ЦК України).
Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, внаслідок укладення сторонами додаткових угод до договору закупівлі № 23-21/118 було збільшено ціну електричної енергії за одиницю товару, що призвело до сплати Старовижівською селищною радою вартості електричної енергії у більшому розмірі, ніж це передбачалося первісними умовами договору.
При цьому електрична енергія як товар є спожитою та не може бути повернута у натурі, у зв'язку з чим застосування двосторонньої реституції у її класичному вигляді є неможливим. За таких обставин належним способом відновлення порушеного майнового стану сторін є повернення надмірно сплачених коштів, отриманих відповідачем на підставі правочинів, які визнані судом недійсними.
Судом першої інстанції на підставі актів приймання-передачі електричної енергії та платіжних доручень встановлено, що протягом березня-листопада 2021 року відповідач постачав електричну енергію за цінами, визначеними у спірних додаткових угодах, які перевищували ціну, погоджену сторонами у договорі з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 1 від 02.02.2021.
Порівняння фактично сплачених сум із вартістю електричної енергії, яка підлягала б оплаті за цінами, визначеними договором, свідчить про надмірну сплату коштів за кожний відповідний розрахунковий період. Загальна сума таких надмірно сплачених коштів становить 163 773,38 грн.
Судова колегія, перевіривши наведений судом першої інстанції розрахунок, встановила, що він здійснений на підставі належних і допустимих доказів, відповідає фактичним обставинам справи та сторонами не спростований.
Отже, грошові кошти у сумі 163 773,38 грн є такими, що були отримані ТзОВ "Волиньелектрозбут" без достатньої правової підстави, оскільки остання відпала у зв'язку з визнанням недійсними відповідних додаткових угод, а тому підлягають поверненню до бюджету відповідно до приписів статей 216 та 1212 ЦК України.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення вимоги про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів у сумі 163 773,38 грн, а доводи апеляційної скарги у цій частині відхиляються.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги:
За змістом ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76-78 ГПК України належними, допустимими та достовірними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, при цьому докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Частинами 1-3 ст.13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.
Згідно з ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч.1 ст. 276? ГПК України України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної у цій справі рішення суду першої інстанції - відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі вищезазначеного судова колегія дійшла висновку, що рішення Господарського суду Волинської області від 04.03.2025 у справі № 903/8/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" - без задоволення.
Розподіл судових витрат:
У зв'язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" -
залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 04 березня 2025 року у справі №
903/8/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного
Суду у порядку та строк, передбачений ст. 286-291 Господарского процесуального кодексу
України.
Справу № 903/8/25 повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складено "13" березня 2026 р.
Головуюча суддя Романюк Ю.Г.
Суддя Тимошенко О.М.
Суддя Крейбух О.Г.