13 березня 2026 р. Справа № 520/30262/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., м. Харків, повний текст складено 26.01.26 по справі № 520/30262/25
за позовом ОСОБА_1
до Івано-Франківської обласної військової адміністрації
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Івано-Франківської обласної військової адміністрації (далі по тексту - Івано-Франківська ОВА, відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Івано-Франківської обласної військової адміністрації, яка полягають у не розгляді зверненні (скарги) ОСОБА_1 від 13.06.2025р. УМ-18944745, відповідно до вимог ч. 2 ст. 16 ЗУ «Про звернення громадян» в термін передбачений ст. 20 ЗУ «Про звернення громадян».
- зобов'язати Івано-Франківську обласну військову адміністрацію розглянути скаргу ОСОБА_1 від 13.06.2025р. УМ-18944745, відповідно до ч. 2 ст. 16 ЗУ «Про звернення громадян».
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 по справі № 520/30262/25 серед іншого, прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Івано-Франківської обласної військової адміністрації (вул. Михайла Грушевського, буд. 21,м. Івано-Франківськ, Івано-Франківський р-н, Івано-Франківська обл.,76015) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 по справі № 520/30262/25 провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної військової адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - закрито.
28.01.2026 представником позивача до Харківського окружного адміністративного суду подано заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій останній просив стягнути з Івано-Франківської обласної військової адміністрації на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
В обґрунтування поданої заяви зазначив, що у цій справі розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції визначено у фіксованому розмірі - 5000,00 грн, який не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу, а тому наявні підстави для його відшкодування.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 по справі № 520/30262/25 заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Івано-Франківської обласної військової адміністрації (вул. Михайла Грушевського, буд. 21,м. Івано-Франківськ,Івано-Франківський р-н, Івано-Франківська обл.,76015) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2026р. по справі № 520/30262/25 та ухвалити рішення щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 520/30262/25 у розмірі 5 000,00 грн. (п'ять тисяч грн. 00 коп.).
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, посилаючись на висновки Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/445/19 вказував, що відшкодуванню підлягають всі документально підтверджені витрати на оплату професійної правничої допомоги, незалежно від того, сплачені вони фактично, чи ні. Відтак, висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту сплати витрат на професійну правничу допомогу, як на підставу для відмови у їх відшкодуванні, є помилковим та не базується на положеннях законодавства.
У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу відповідач стверджував про відсутність підстав для відшкодування позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки матеріали справи не містять належних доказів здійснених позивачем витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Крім того, просив врахувати, що до суду першої інстанції не надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, не вказано час, який адвокат витратив на надання кожної із правових послуг.
Зауважив, що вивчивши інформацію, розміщену на порталі «Судова влада», відповідачем встановлено, що аналогічні за змістом позовні заяви адвокатом Уманцем Андрієм Ігоровичем від імені клієнта ОСОБА_1 подано до різних відповідачів з ідентичними позовними вимогами. Вказане свідчить про те, що справа № 520/30262/25 не є складною, була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та, зважаючи на пред'явлення значної кількості позовних заяв з ідентичним предметом позову та з тих самих підстав, складення позовної заяви не могло потребувати багато часу.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що для підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги до заяви надано ордер серія АХ № 1303701, Договір про надання правничої допомоги від 06.11.2025 б/н; Додаткову угоду № 1 від 15.01.2026, акт прийому-передачі наданих послуг від 27.01.2026.
Врахувавши, що у матеріалах справи відсутнє підтвердження факту сплати суми правової допомоги у розмірі 5000 грн, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
За визначенням частини 1, пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 7 статті 139 КАС України).
Відповідно до частин 3 та 4 статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у позовній заяві представником позивача було повідомлено про намір стягнення витрат, понесених на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн, а заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу було подано 28.01.2026, тобто протягом п'яти днів після ухвалення рішення (26.01.2026).
Частинами 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина статті 134 КАС України).
Згідно з частиною 6 статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 135 КАС України).
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи та витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Дослідивши надані представником позивача документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, колегією суддів встановлено, що між ОСОБА_1 та адвокатом Уманцем Андрієм Ігоровичем укладено договір про надання правничої допомоги від 06.11.2025, відповідно до пункту 1.1 якого адвокат зобов'язується здійснити захист, представництво та надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар за надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно із пунктом 3.1 договору про надання правничої допомоги від 06.11.2025, за надання правничої допомоги клієнт зобов'язується виплатити адвокату гонорар, який розраховується адвокатом в залежності від обсягу наданої правничої допомоги та витраченого часу. Вартість однієї години для розрахунку розміру гонорару згідно з умовами даного договору визначається додатковою угодою.
За змістом додаткової угоди № 1 до договору про надання правничої допомоги від 06.11.2025, за надання правничої допомоги у адміністративній справі № 520/30262/25 клієнт незалежно від результату виконання доручення зобов'язується виплатити адвокату гонорар, фіксований розмір якого становить 5000 грн.
Відповідно до Акту прийому-передачі наданих послуг від 27.01.2026 адвокатом надано такі послуги :
- представництво інтересів клієнта у справі № 520/30262/25 в Харківському окружному адміністративному суді та надання інших видів правничої допомоги, пов'язаних із розглядом справи, у тому числі надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав клієнта. Вартість послуг - 5000 грн.
Колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06.04.2022 у справі № 500/1410/21, відповідно до якого однією з особливостей нової процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу за Кодексом адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
На переконання колегії суддів, зазначені норми (статті 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб'єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 21.01.2021 у справі № 280/2635/20.
Крім того, відсутність доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг не може виступати самостійною підставою для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.
Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 01 листопада 2022 року у справі № 757/24445/21-ц.
З огляду на викладене, посилання суду першої інстанції на відсутність документального підтвердження понесених судових витрат, колегія суддів вважає помилковими, оскільки детальний опис виконаних робіт було надано позивачем, а відсутність доказів оплати отриманих юридичних послуг жодним чином не впливає на вирішення спірних правовідносин.
Таким чином, з наведеного слідує, що звертаючись до суду першої інстанції з заявою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, представник позивача надав до суду необхідні докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що має бути сплачена позивачем.
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 статті 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Колегія суддів зазначає, що незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 5 статті 134 КАС України.
За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на зміст частини 4 статті 134 КАС України, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», у той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару у такому випадку.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Слід зауважити, що загальні норми КАС України спрямовані на відшкодування судових витрат стороні, які виграла справу, тобто права якої були невизнані, оспорені або порушені іншою стороною та поновлені лише в результаті розгляду справи судом.
КАС України містить норми щодо розподілу судових витрат у разі ухвалення судового рішення (частина 1 статті 139 КАС України) та у випадках, коли вимоги позивача судом по суті не розглядались, але провадження у справі закінчується у зв'язку із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду (частина 10 статті 139 КАС України).
Однією із таких підстав для закриття провадження у справі є оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
При цьому, подання позовної заяви і відкриття провадження у справі, яке передувало прийняттю ухвали про закриття провадження, вимагає від учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до вчинення певних дій.
Тому, на переконання колегії суддів, у випадку закриття провадження у справі мають бути враховані судові витрати, які понесли інші учасники справи у зв'язку зі зверненням до суду з позовом.
У такому випадку, в суду немає необхідності обґрунтовувати добросовісність чи недобросовісність особи, яка подала позовну заяву, оскільки така особа реалізує своє право на судовий захист.
При цьому, виправлення суб'єктом владних повноважень оскаржуваних порушень після відкриття провадження у справі не повинно унеможливлювати позивачу, який добросовісно реагував на виявлене порушення своїх прав шляхом подання відповідного позову, відшкодування понесених судових витрат у зв'язку зі зверненням до адвоката, а відтак, останній може розраховувати на відшкодування вказаних витрат у випадку закриття провадження у справі за ініціативи суб'єкта владних повноважень.
Тому у випадку закриття провадження у справі, відсутні будь-які обставини, які б унеможливлювали або нівелювали загальний принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення.
Наведеному кореспондує закріплений у частині 2 статті 238 КАС України обов'язок суду при закритті провадження у справі вирішити питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Вказана правова позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові по справі № 357/380/20 від 08.06.2022.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає наявними підстави для відшкодування позивачу понесених витрат на професійну правничу допомогу, за наслідками закриття провадження за його позовною заявою.
Відповідач, заперечуючи проти заявленого до відшкодування розміру витрат на професійну правничу допомогу покликався на його неспівмірність зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та фактично затраченим на їх виконання часом.
Матеріалами справи підтверджено, що представником позивача складено позовну заяву.
Дослідивши вказаний документ та врахувавши заперечення відповідача щодо неспівмірності заявленого до відшкодування розміру витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів встановила, що вказаний документ є незначним за обсягом (5 сторінок) та не містить посилань на актуальну судову практику.
До того ж, дана справа є незначної складності, її розгляд здійснювався у порядку спрощеного провадження, а відтак визначений представником позивача розмір правової допомоги у загальному розмірі 5000 грн є завищеним, а тому підлягає зменшенню.
Рішенням Ради адвокатів Харківської області № 13/1/7 від 21.07.2021 "Про розгляд звернень адвокатів Харківщини стосовно необхідності перегляду розробки (мінімальних) ставок адвокатського гонорару" встановлено, що розмір адвокатського гонорару за годину становить 25 відсотків мінімальної заробітної плати, тобто 2000,00 грн станом на момент звернення до суду з цим позовом.
Таким чином, враховуючи досліджені судом докази на підтвердження понесених позивачем витрат, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних за умовами відповідного договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, з огляду на ступень складності даної справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, колегія суддів вважає, що співмірною та пропорційною сумою відшкодування таких витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача є 4000 грн, що дорівнює 2 годинам роботи адвоката.
З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з розглядом справи у суді першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі 520/30262/25 слід скасувати, з прийняттям постанови про часткове задоволення заяви позивача.
Керуючись ст. ст. 132, 134, 139, ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 по справі № 520/30262/25 - скасувати.
Прийняти постанову, якою заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення - задовольнити частково.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано Франківської обласної військової адміністрації (76015, м. Івано-Франківськ, вул. Грушевського, 21, ЄДРПОУ: 20567921) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді першої інстанції у розмірі 4000,00 грн. (чотири тисячі грн. 00 коп.).
У задоволенні іншої частини вимог заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій