13 березня 2026 р.Справа № 520/5081/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 по справі № 520/5081/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач апелянт) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_3 ), в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви від 01.04.2025, просить суд:
1) визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо поновлення ОСОБА_1 на військовому обліку;
2) зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку, у зв'язку із визнання засудженим на підставі ч.5 пункту "г" статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", відповідно до довідки, виданої взамін військового квитка за №0820580 від 26.12.2002 ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Харківський окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовив.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив його скасувати та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.09.25 відкрито апеляційне провадження по справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 по справі № 520/5081/25.
06.03.2026 через підсистему «Електронний Суд» від позивача надійшла заява від 05.03.2026 про забезпечення позову, в якій просив:
- вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії індивідуального запису № 281020241455963100009 щодо ОСОБА_1 у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, внесеного ІНФОРМАЦІЯ_3 , із одночасною забороною суб'єктам владних повноважень, відповідно до Закону про Єдиний державний реєстр призовників, військово зобов'язаних та резервістів - використовувати зазначений запис як правову підставу для зміни правового статусу Позивача як особи, що не є військовозобов'язаною, ініціювання його доставлення до ТЦК та СП, здійснення адміністративного затримання, чи покладання на нього будь-яких обов'язків, передбачених для призовників, військовозобов'язаних чи резервістів, до набрання рішенням суду законної сили.
- Або вжити інший співмірний захід забезпечення позову на розсуд суду, який за своїм змістом та правовими наслідками гарантує збереження правового становища Позивача, що існувало до внесення спірного запису, та забезпечує реальну можливість виконання судового рішення у разі задоволення позову, відповідно до вимог ч. 2 ст. 151 КАС України.
Вказана заява вмотивована очевидною протиправністю дій відповідача. Також вважає, що у випадку не вжиття заходів забезпечення позову, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача та його життю до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Суд зазначає, що згідно частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши зміст клопотань позивача, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Згідно із частиною 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Водночас підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2 ст. 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, у постановах Верховного Суду від 09 січня 2025 року по справі № 600/1928/24-а, від 14 січня 2025 року у справі № 280/9045/24.
Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи наявна хоча б одна з названих обставин, і перевірити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Розглядаючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, необхідно також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Спірні правовідносини у цій справі стосуються правомірності дій ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо поновлення ОСОБА_1 на військовому обліку.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) регулює правові відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 2 статті 17 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII встановлено, що громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно з законодавством.
Частиною 3 статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно п. 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначений Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів затвердженим постановою КМУ від 30.12.2022 № 1487.
Відповідно до пункту 79 Порядку районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: - організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; - здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; - проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; - організовують оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям; - організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов'язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них; - забезпечують громадян військово-обліковими документами та зберігання зданих або вилучених у призовників, військовозобов'язаних та резервістів військово-облікових документів.
Таким чином, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки забезпечують виконання військового обов'язку громадянами України, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно територіальної одиниці, здійснюють взяття, зняття та виключення з військового обліку в установленому порядку.
Необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач обґрунтовує тим, що його призов на військову службу може унеможливити виконання рішення суду у разі його прийняття на користь позивача, оскільки він набуде статусу військовослужбовця, хоча є особою, яка виключена з військового обліку.
Колегія суддів зауважує, що на цьому етапі суд позбавлений можливості встановити ознаки протиправності дій відповідача, зокрема щодо законності поновлення ОСОБА_1 на військовому обліку, оскільки це стосується саме предмета адміністративного позову. Встановлення таких обставин можливе лише під час розгляду справи по суті, що виключає можливість їх попередньої правової оцінки в межах вирішення питання про забезпечення позову.
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення.
У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення цієї справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення.
Тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи не вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи бездіяльність є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Що стосується наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваних дій та порушення такими діями прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі №640/16242/19 вказано, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Таким чином, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідні дії (рішення) явно суперечать вимогам закону за критеріями, визначеними частиною 2 статті 2 КАС України, порушують права, свободи або інтереси позивача і вжиття таких заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності спірних дій (рішення) та порушення ними прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, адже, як вже наголошувалося, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.
У своїй заяві про забезпечення позову позивач просить заборонити суб'єктам владних повноважень, відповідно до Закону про Єдиний державний реєстр призовників, військово зобов'язаних та резервістів - використовувати індивідуальний запис № 281020241455963100009 як правову підставу для зміни правового статусу Позивача як особи, що не є військовозобов'язаною, ініціювання його доставлення до ТЦК та СП, здійснення адміністративного затримання, чи покладання на нього будь-яких обов'язків, передбачених для призовників, військовозобов'язаних чи резервістів, до набрання рішенням суду законної сили.
Однак, позивач в обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, які б на цьому етапі розгляду справи давали можливість суду бути переконаним у тому, що оскаржувані дії чи бездіяльність відповідача є «очевидно протиправними» поза обґрунтованим сумнівом.
Враховуючи предмет позову та вимоги заяви позивача про забезпечення позову, колегія суддів вважає, що вимоги заяви про забезпечення позову виходять за межі правовідносин, які виникли між ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо протиправності поновлення позивача на військовому обліку.
Колегія суддів не вбачає достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та даних, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане взагалі неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Стосовно прохання позивача про вжиття іншого співмірного заходу забезпечення позову на розсуд суду, колегія суддів зазначає, що саме позивач, який подає відповідну заяву зобов'язаний сформулювати свої вимоги та обґрунтувати їх належним чином, у свою чергу, оскільки у суду відсутнє право самостійного вжиття заходів забезпечення позову, останній має повноваження лише перевірити законність та обґрунтованість вимог заявника. У цій частині заява позивача про забезпечення позову також не може бути задоволена.
Керуючись статями 150-154, 241, 243, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Любчич Л.В.
Судді Спаскін О.А. Присяжнюк О.В.