13 березня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/613/26
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бевзи В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Полтавської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
І. РУХ СПРАВИ
Стислий зміст позовних вимог.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту соціального захисту населення Полтавської міської ради про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправним рішення відмову Депаргаменту соціального захисту населення Полтавської міської ради оформлену листом №01-15-01.1-06.8971 від 10.06.2025 в наданні ОСОБА_1 статусу члена сім?ї загиблого (померлого) ветерана війни та у видачі посвідчення члена сім?ї загиблого згідно із п. 1 ст. 10 Закону України Про статус ветеранів війни. гарантії їх соціального захисту";
- зобов?язати Департаменг соціальної політики Полтавської міської ради надати ОСОБА_1 статус члена сім?ї загиблого (померлого) ветерана війни. - чоловіка ОСОБА_2 та зобов?язати видати ОСОБА_1 посвідчення члена сім?ї загиблого померлого ветерана війни, як особі, на яку поширюється дія Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
В обґрунтування позовних вимог зазначені доводи, що позивач звернулась до відповідача за наданням їй посвідчення дружини «ветерана війни» її померлого чоловіка, який мав статус ветерана війни та помер внаслідок захворювання отриманого у зв'язку із проходженням військової служби, ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (ЧАЕС). На переконання позивача, відмова відповідача у видачі посвідчення для сімей загиблих ветеранів війни позивачці, вдові особи з інвалідністю внаслідок війни, учасника ліквідації наслідків ЧАЕС, у порядку ст. ст. 7, 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" є протиправною.
Стислий зміст заперечень відповідача.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якій заперечив щодо доводів позову та просив відмовити у позовних вимогах. Свою відмову пояснив наступними доводами, що оскільки надані позивачем документи не підтверджують права на отримання статусу особи, яка належить до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни у відповідності до статті 10 Закону №3551-XII, відповідач дійшов до висновку про відсутність підстав для видачі їй відповідного посвідчення. Смерть чоловіка позивача не є наслідком поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також не є наслідком захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів, що позбавляє позивача на отримання посвідчення для сімей загиблих ветеранів війни.
Заяви, клопотання учасників справи.
Сторонами не заявлялись заяви, клопотання у справі, окрім звільнення від сплати судового збору та поновлення строку звернення до суду, які вирішенні судом під час відкриття провадження.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 26 січня 2026 року позовну заяву було залишено без руху. Постановлено позивачеві усунути недоліки протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до Полтавського окружного адміністративного суду: заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску за період з 30.06.2025 по 21.07.2025 з урахуванням мотивувальної частини цієї ухвали суду, документа про сплату судового збору в розмірі 1331,2 грн.
27.01.2026 до суду від позивача надійшла заява про поновлення строку позовної давності та доказ сплати судового збору.
Ухвалою суду від 02.02.2026 продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви до закінчення десятиденного строку з дня отримання цієї ухвали шляхом подання до Полтавського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку звернення до суду за період із 30.06.2025 по 21.07.2025 з інших підстав відповідно до мотивувальної частини цієї ухвали суду.
10.02.2026 до суду від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 адміністративну справу прийнято до провадження, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні); витребувано від відповідача докази; поновлений позивачу строк звернення до суду.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.
Позивач є вдовою померлого ОСОБА_2 , який мав статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році категорії 1 та особи з інвалідністю 1 групи внаслідок війни, відповідно до законодавства мав статус «ветерана війни», оскільки визнаний особою з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 30.01.2025.
Чоловіка позивача ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 12 лютого 2025 року.
Згідно із витягом із протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії « 12 Регіональна ВЛК (м. Харків)» № 2025-0526-1244-5211-3 від 26.05.2025 захворювання, що призвело до смерті та причина смерті ОСОБА_2 , пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Позивач звернулась до відповідача із заявою про встановлення статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, проте листом №01-15-01.1-06/8971 від 10.06.2025 позивачу відмовлено у наданні статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни.
Відповідач надав рішення щодо встановлення статусу відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 10.06.2025 №312, яким відмовлено позивачу відмовлено у наданні статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни.
У рішенні відповідач зазначив правові підстави відмови, що надання статусу членам сім'ї померлого ветерана війни, захворювання якого, що призвело до смерті, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, не передбачено п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Відповідно немає законних підстав щодо надання статусу та видачі мені посвідчення «Член сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни», оскільки смерть чоловіка позивача не має причинного зв'язку тобто загибель (смерть) зазначеної особи не є наслідком поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також не є наслідком захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.
Розглянувши надані позивачкою документи відповідач встановив, що причина смерті її чоловіка - захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Отже, захворювання не пов'язане з перебуванням на фронті та не одержане в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів, тому правові підстави для встановлення їй статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни згідно пункту 1 статті 10 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в управлінні відсутні. Питання соціального захисту дружин (чоловіків) учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС врегульовано Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Таким чином, судом встановлена обставина, що предметом оскарження має бути і фактично є саме рішення відповідача щодо встановлення статусу відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 10.06.2025 №312, зміст якого повідомлений позивачу листом №01-15-01.1-06/8971 від 10.06.2025.
Суд надає правову оцінку саме рішенню відповідача щодо встановлення статусу відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 10.06.2025 №312, оскільки таке є підставами та предметом спірних правовідносин у цій справі.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у видачі посвідчення для сімей загиблих ветеранів війни, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України від 22.10.93 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі Закон №3551) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
В силу положень ст. 4 цього закону до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Пункт 1 частини другої статті 7 Закону №3551 визначає, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами
Отже, в силу приписів пункту 1 частини 2 статті 7 Закону №3551 особами з інвалідністю внаслідок війни є в тому числі військовослужбовці, які отримали інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Суд звертає увагу, що у пункті 6 Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №20-РП/04 зазначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Розділ II Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час, виконували інші обов'язки військової служби та тилового забезпечення, пов'язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.
Відповідно абз. 1 п. 1 ст. 10 Закону №3551 до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать сім'ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва), одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.
До членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, належать: батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; утриманці загиблого (померлого), яким у зв'язку з цим виплачується пенсія.
Згідно п. 7 Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. №302, членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначеним у статті 10 Закону N 3551, та членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зазначеним у статті 10-1 Закону, за їх бажанням видається посвідчення члена сім'ї загиблого, посвідчення члена сім'ї загиблого Захисника чи Захисниці України відповідно.
ІV. ВИСНОВКИ СУДУ
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Зі змісту матеріалів справи вбачається, що позивачка є дружиною ОСОБА_2 , який мав статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році категорії 1 та особи з інвалідністю 1 групи внаслідок війни, відповідно до законодавства мав статус «ветерана війни», оскільки визнаний особою з інвалідністю внаслідок війни.
Чоловік позивачки, у зв'язку із виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС отримав захворювання та в наслідок нього інвалідність.
Суд висновує, що чоловік позивачки є ветераном війни-особою з інвалідністю внаслідок війни в силу положень статті 4 та 7 Закону №3551. Причина смерті чоловіка позивача - захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Відтак, суд зазначає, що на позивачку поширюється дія абз. 1 п. 1 ст. 10 Закону №3551, вона має право на встановлення статусу та отримання посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, а тому відповідач неправомірно відмовив у задоволенні її заяви про встановлення такого статусу та видачу посвідчення.
При цьому суд не погоджується із тлумачення норм Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" таким чином, що члени сім'ї померлого військовослужбовця-учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, не мають права на встановлення статусу члена сім'ї померлого (загиблого) і отримання посвідчення члена сім'ї загиблого, оскільки смерть такої особи пов'язана із захворюванням, яке отримане внаслідок ліквідації Чорнобильської катастрофи, а не із захворюванням, одержаним в період проходження військової служби під час воєнних дій та конфліктів.
Відповідне тлумачення суд вважає помилковим, дискримінаційним і таким, що ґрунтується на неправильному розумінні дійсного змісту положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
На переконання суду, визначальним в контексті цієї справи є те, що дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" поширюється на членів сім'ї ветеранів війни та прирівняних до них учасників бойових дій і осіб з інвалідністю внаслідок війни, смерть яких пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Особи з інвалідністю внаслідок проходження військової служби із ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є ветеранами війни, це є загальновідомою правовою позицією, і обмеження їхніх пільг, у даному випадку члена сім'ї, неприпустиме.
Ліквідатори наслідків аварії ЧАЕС, які проходили військову службу, і внаслідок захворювання отримали інвалідність, відповідно до законодавства, є особами із статусом «ветерана війни», інше тлумачення закону суб'єктами владних повноважень не відповідає шані народу України даній категорії осіб за їх внесок своїм життям і здоров'ям безпеці Батьківщини.
За змістом статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Chahal проти Об'єднаного королівства" (заява №22414/93) зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі "Афанасьєв проти України").
Також за загальним процесуальним правилом «один спір одна справа», що відповідає принципу «процесуальної економії», суд повинен ухвалювати одне судове рішення, щоб один спір вирішувався судами лише один раз, якщо є станом на момент ухвалення рішення судом по суті спору всі необхідні для цього підстави та встановлені обставини.
Суд зазначає, що у даному випадку відсутні дискреційні повноваження відповідача, а тому підстав задовольнити позов із зобов'язанням позивача повторно розглянути заяву позивача відсутні, оскільки правовий статус позивача є очевидним із наданих матеріалів справи, які долучені позивачем до її заяви та відомі відповідачу, і відповідач надав помилкову оцінку цим доказам у своєму рішенні.
Суд також зазначає, що ефективне та своєчасне поновлення прав позивача можливе у наступному обсязі судового захисту.
За цих обставин, суд вважає, що з метою належного захисту прав позивачки наявні підстави визнати протиправним та скасувати рішення відповідача щодо відмови у наданні позивачці статусу "член сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни" згідно із статтею 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" з виданням посвідчення "член сім'ї загиблого", та зобов'язати відповідача надати позивачці статус "член сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни", відповідно до статті 10 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту та видати позивачці посвідчення "член сім'ї загиблого".
Тотожні правові позиції ухвалені у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 10.03.2026 у справі № 160/25190/25, від 19.02.2026 у справі №160/27128/25, Другого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2026 у справі № 480/1269/25, від 16.06.2025 у справі № 480/2415/24 та інших.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява N 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява N 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню правову оцінку.
Інші доводи сторін на висновки суду не впливають.
Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки передумовою для виникнення цього спору стала протиправне рішення відповідача, суд вважає за необхідне компенсувати судові витрати позивача у повному розмірі.
Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 1331,2 грн.
Таким чином, при задоволенні позову позивача суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,2 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Департаменту соціального захисту населення Полтавської міської ради ( вул. Соборності, 36,м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 44116933) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту соціального захисту населення Полтавської міської ради щодо встановлення статусу відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 10.06.2025 №312.
Зобов'язати Департамент соціального захисту населення Полтавської міської ради надати ОСОБА_1 статус «член сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни», відповідно до статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту», та видати ОСОБА_1 посвідчення "член сім'ї загиблого".
У іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціального захисту населення Полтавської міської ради судовий збір у сумі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня та 20 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В.І. Бевза