Номер провадження: 22-ц/813/2528/26
Справа № 947/32197/24
Головуючий у першій інстанції Скриль Ю.А.
Доповідач Сегеда С. М.
03.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Громіка Р.Д.,
Комлевої О.С.,
за участю:
секретаря Козлової В.А.,
представника ОСОБА_1 - адвоката Малишевої М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23.10.2025 року, повний текст якого складено 23.10.2025 року та ухваленого під головуванням судді Скриль Ю.А., по справі за позовною заявою Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом, та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» про визнання недійсними умов надання кредитного договору та стягнення моральної шкоди,
встановив:
09.09.2024 року Акціонерне товариство (далі - АТ) «УНІВЕРСАЛ БАНК» звернулось до суду з позовом ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 19.07.2020 року у розмірі 19 575,34 грн. та судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн.
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 19.07.2020 року ОСОБА_1 звернулась до АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 19.07.2020 року та отримала кредитні кошти у розмірі 100 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок.
Однак, внаслідок невиконання умов кредитного договору у позичальника станом на 11.07.2024 року виникла кредитна заборгованість у розмірі 19 575,34 грн., яка складається із загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 19 575,34 грн., заборгованості за пенею - 0,00 грн., заборгованості за порушення грошового зобов'язання - 0,00 грн.
В свою чергу, 11.11.2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» (т.1, а.с.73), в якому просила суд:
- визнати недійсними умови кредитного договору від 19.07.2020 року щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту;
- визнати недійснимАнкету-заяву до договору про надання банківських послуг від 19.07.2020 року, укладену між АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» та ОСОБА_1 ;
- стягнути з АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» на користь ОСОБА_1 суму сплаченої комісії за нікчемними умовами Анкети-заяви до договору у розмірі згідно наданого банком розрахунку;
- стягнути з АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» на її користь моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн.
Зустрічний позов було обґрунтовано тим, що Анкета-заява не зазначає ні відсоткову ставку за користування кредитними коштами, ні період користування кредитом, а також комісію та санкції. Тому вважає, що сторони, укладаючи кредитний договір, не досягли згоди щодо істотних умов договору.
Крім того, ОСОБА_1 посилалася на те, що згідно ч. 4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Також позивач за зустрічним позовом зазначала, що внаслідок порушення АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» прав позичальника, як споживача, їй заподіяна моральна шкода, яку вона оцінює в 30 000,00 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23.10.2025 року позовні вимоги за позовною заявою АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» до ОСОБА_1 були задоволені частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» заборгованість за Договором про надання банківських послуг від 19.07.2020 року, яка станом на 01.02.2023 року становить 14 034,99 грн., та складається із заборгованості за тілом кредиту.
В іншій частині первісних позовних вимог було відмовлено.
Позові вимоги за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» були задоволені частково.
Стягнуто з АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» на користь ОСОБА_1 безпідставно утримані за Анкетою-заявою до Договору про надання банківських послуг від 19.07.2020 року комісію у розмірі 694,07 грн.
Стягнуто з АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 9 000,00 грн.
В іншій частині зустрічних позовних вимог було відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» судовий збір у розмірі 2 170,77 грн.
Стягнуто з АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» в дохід держави судовий збір у розмірі 857,23 грн. (т.3, а.с.100-146).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 23.10.2025 року, ухвалення нового судового рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити та задовольнити зустрічний позов у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.3, а.с.154-187).
Судове рішення АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» в апеляційному порядку не оскаржується.
Вирішуючи питання про слухання справи, у відкритому судовому засіданні, за участю представника ОСОБА_1 - адвоката Малишевої М.В., у відсутність інших учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи були належним чином повідомлені прочас і місце судового засідання (т.3, а.с.236-237).
Крім того, колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції.
Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.
На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує на тому, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, колегія суддів вирішила слухати справу за участю з'явившихся учасників справи, у відсутність інших учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, підписанням Анкети-заяви відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 підтвердила отримання примірника Договору в Мобільному додатку «Моnobank», ознайомлення та згоду з умовами Договору, укладання Договору, та зобов'язалась виконувати умови Договору.
На підставі укладеного Договору ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 100 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка НОМЕР_1 , про що буде вказано нижче.
Звертаючись з даним позовом до суду, представник АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» (далі - Банк) посилався на те, що в порушення умов кредитного Договору а також ст.ст. 509, 526, 629, 1054 ЦК України, ОСОБА_1 своєчасно не надавала Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за Договором.
Внаслідок цього станом на 30.04.2023 прострочення зобов'язання зі сплати щомісячного мінімального платежу за Договором сягнуло понад 90 днів, у зв'язку з чим, на підставі положення 5.17 п.5 Розділу II Умов, відбулось Істотне порушення Клієнтом зобов'язань, вся заборгованість за кредитом стала простроченою.
30.04.2023 Банк направив відповідачу ОСОБА_1 повідомлення “пуш» про істотне порушення умов Договору та 30.05.2023 року - про необхідність погасити суму заборгованості (т.1, а.с.243, 244).
Проте ОСОБА_1 на контакт не виходила та не вчинила жодної дії, направленої на погашення заборгованості, у зв'язку з чим загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 перед Банком за тілом кредиту станом на 11.07.2024 становив 19 575,34 грн.
Саме у зв'язку з цими обставинами, банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, а також судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн.
Заперечуючи проти позовних вимог Банку, первісний відповідач ОСОБА_1 зазначала, що вона не має боргових зобов'язань перед позивачем, який не надав суду жодних доказів того, що вона заборгувала позивачу грошові кошти, зазначені в позовній заяві. Позивачем на підтвердження наявності начебто заборгованості подані: розрахунок заборгованості; копію Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг від 19.07.2020 року; витяг з Умови і правил обслуговування при наданні банківських послуг щодо продуктів; витяг з Тарифів за карткою Моnоbаnк. Вказані документи не можуть підтверджувати факт існування боргу відповідача перед позивачем, оскільки зокрема розрахунок заборгованості не є первинним обліковим бухгалтерським документом в розумінні норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідно не може підтверджувати існування тих чи інших фінансових операцій.
Крім того, зазначала, що вона не погоджується з сумами, зазначеними в розрахунку та вважає їх надуманими. АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» надає докази, які спростовують один одного: усі докази, які надаються позивачем є різними стосовно інформації тіла кредиту; часу виникнення заборгованості; наявності/відсутності відсотків, інших нарахувань; застосованих тарифів. Кожний доказ спростовується іншим, оскільки зазначена в доказі інформація не відповідає відомостям, вказаним в інших доказах. Також, окрім іншого, первісний відповідач ОСОБА_1 посилалась на те, що їй, як споживачу, не була надана в належній і зрозумілій формі вся необхідна інформація про можливий кредит, в тому числі, розрахунок загальної вартості кредиту та всіх супутніх послуг.
Посилаючись на правову позицію Верховного суду України, викладену у постанові від 11.03.2015 року у справі №6-16цс15, ОСОБА_1 зазначила, що Умови і правила обслуговування при наданні банківських послуг щодо продуктів, а також Тарифи за карткою Моnоbаnк не можуть підтверджувати факт існування боргу, оскільки в цих документах немає жодного посилання саме на ОСОБА_1 , а також вони не підписані нею, що свідчить про те, що вони на неї не розповсюджуються.
Тобто, заперечуючи проти первісного позову Банку, первісний відповідач ОСОБА_1 посилалась на те, що АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» надає суду докази на підтвердження своїх позовних вимог, які спростовують один одного.
Звертаючись до суду із зустрічним позовом, відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що 19.07.2020 нею була підписана Анкета-заява до Договору про надання банківських послуг, однак цією Анкетою-заявою не було встановлено ні відсоткову ставку, ні період користування кредитом, ні комісії чи санкцій. Тобто, сторони не досягли істотних умов договору. Їй, як споживачу, не була надана в належній і зрозумілій формі вся необхідна інформація про можливе надання кредиту, в тому числі, розрахунок загальної вартості кредиту та всіх супутніх послуг. АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» був зобов'язаний отримати від споживача письмове підтвердження про ознайомлення з усією інформацією.
При цьому, у зустрічній позовній заяві позивачка посилалась на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), відповідно до якої «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину». ОСОБА_1 посилалась також на правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 463/5896/14-ц, а також на правові висновки Верховного Суду, які викладені в його постанові від 17.06.2021 року у справі № 551/424/16-ц, відповідно до яких є незаконними дії, які банк здійснює на власну користь, є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків, призводять до погіршення становища позивача, що за своєю природою є дискримінаційним, суперечать моральним засадам суспільства.
Також позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 зазначила, що неправомірними діями АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» їй завдано моральну шкоду, яка виразилась в моральних та душевних стражданнях і переживаннях, порушенні душевної рівноваги, у емоційному стресі, негативних емоціях, у зв'язку із тим, що вона була ображена та принижена, примушена виправдовуватись перед судом. Також через судовий процес було порушено звичний та розмірений спосіб її життя, виникла необхідність докладання додаткових зусиль для його нормалізації та витрачання свого власного дорогоцінного часу для вирішення проблем, пов'язаних з усуненням наслідків подання АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» позовної заяви, обставин та доказів, які вводять суд в оману. Окрім зазначеного, АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» принизив рівень її інтелектуальних здібностей, рівень отриманої нею освіти. Розмір завданої їй неправомірними діями АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» моральної шкоди вона оцінила в розмірі 30 000 грн.
З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до довідки про розмір встановленого кредитного ліміту від 15.11.2024, банком 17.09.2020 був встановлений кредитний ліміт у розмірі 2500,00 грн, який упродовж періоду з 18.12.2020 по 27.02.2022 змінювався (з 18.12.2020 по 12.10.2021 збільшувався чотири рази, в останнє до 100 000,00 грн, та 27.02.2022 був зменшений до 15 538,00 грн).
Заперечуючи проти первісних позовних вимог Банку, ОСОБА_1 зазначила, що у період з 22.07.2020 по 11.02.2022 на вищевказану платіжну картку № НОМЕР_1 вона періодично вносила власні кошти, якими ОСОБА_1 і користувалась. У випадках використання коштів кредитного ліміту, вчасно, в межах пільгового періоду, їх повертала. Про це свідчить відсутність у виписці про рух коштів за карткою нарахованих відсотків.
Разом з тим, ухвалюючи судове рішення, суд виходив із того, що 24.05.2021 року була проведена операція з використання з кредитної кратки Monobank грошових коштів у розмірі 14547,60 грн, з яких розмір власних коштів ОСОБА_1 складала 2 801,60 грн.
Отже відповідачкою за первісним позовом було використано кредитні кошти в межах кредитного ліміту у розмірі 11 746,00 грн, які у продовж часу з 24.05.2021 по 18.06.2021 (в межах пільгового періоду) були нею повернуті (згідно з випискою про рух коштів за цей період на картковий рахунок надійшло 14 290,1 грн, з яких розмір власних коштів відповідачки склав 2544,1 грн).
У подальшому, 11.02.2022, відбулось використання коштів ОСОБА_1 у розмірі 18200,00 грн, з яких сума власних коштів позивачки складали 13954,63 грн, таким чином ОСОБА_1 використані кредитні кошти, надані банком в межах кредитного ліміту, у розмірі 4245,37 грн., що свідчить про укладання кредитного договору та його виконання сторонами: встановлення кредитного ліміту, надання у користування відповідачки кредитних коштів, фактичне користування ними ОСОБА_1 та здійснення їх повернення на картковий рахунок.
Факт використання кредитної кратки в межах встановленого кредитного ліміту ОСОБА_1 також підтверджується наданою АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» копією заяви клієнта № 20.30.0002040592 від 12.11.2020, відповідно до якої 12.11.2020 ОСОБА_1 просить надати їй кредит «Покупка частинами» у розмірі 4 499,00 грн, строком на 3 місяці з процентною фіксованою ставкою 0, 00001%, розмір щомісячного платежу 1 124,75 грн, розмір авансового платежу 1 124,75 грн. (т.1 а.с.216, т.2, а.с.209).
У пункті 9 цієї заяви зазначений номер платіжної картки НОМЕР_2 , яка є доступом до поточного рахунку, на який зараховується кредит.
Вказаний номер картки збігається з номером картки, вказаним у виписці про рух коштів від 18.11.2024, відкритої за Анкетою-заявою від 19.07.2020.
Вказана послуга була активована, ОСОБА_1 отримала вказаний кредит та виконала умови щодо його вчасного повернення.
Крім того, детальним дослідженням та оцінкою виписки про рух коштів по картці від 18.11.2024» за період з 19.07.2020 по 11.07.2024, який фактично охоплює період проведених операції з 19.07.2020 по 01.02.2023 року, судом першої інстанції було обгрунтовано встановлено, що починаючи з моменту користування вказаною карткою (22.07.2020) ОСОБА_1 тривалий час користувалась власними коштами, які надходили на її рахунок за цією карткою Monobank, не використовуючи надані банком кошти в межах встановленого кредитного ліміту, за виключенням деяких операцій, після здійснення яких частково (у незначній частині) використовувались кредитні кошти в межах наданого ліміту. При цьому шляхом надходжень власних коштів на цю картку здійснювалось повернення запозичених кредитних коштів в межах пільгового періоду.
Тобто відповідачка за первісним позовом починаючи з першого дня користування карткою поповнювала тим чи іншим способом картку та використовувала власні кошти, не зачіпаючи наданий банком кредитний ліміт (а у разі їх незначного використання - відбувались операції з надходження на вказаний рахунок коштів, таким чином відбувалось вчасне, в межах пільгового періоду, її поповнення).
Із виписки про рух коштів також встановлено, що у період з 11.02.2022 по 01.02.2023 кредитні кошти ОСОБА_1 у повному обсязі повернуті не були. Окрім цього у вказаний період, окрім часткового погашення заборгованості за використаними кредитними коштами, продовжували здійснюватися операції з використання кредитних коштів, які складали кредитний ліміт по картці, та станом на 01.02.2023 сума фактично використаних ОСОБА_1 кредитних коштів, з урахуванням часткового погашення, становила 14 034,99 грн., які суд і стягнув з боржника ОСОБА_1 на користь АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК».
При цьому суд правильно виходив із того, що зарахування до тіла кредиту несплачених процентів є неправомірним, оскільки тіло кредиту - це отримана позичальником сума, а відсотки це плата за користування кредитними коштами. Відсотки нараховуються саме на залишок тіла кредиту. Оскільки позивачем за первісним позовом включено до тіла кредиту суму, яка не була отримана позичальником, то включення у розмір заборгованості за тілом кредиту суму списаних відсотків за користування кредитом є необґрунтованим та не відповідає нормам ст.1054, 1056-1 ЦК України.
Стосовно позовної вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 про стягнення на її користь моральної шкоди у розмірі 30 000 грн., то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення з АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» на користь ОСОБА_1 завданої їй моральної шкоди в розмірі 9 000 грн., виходячи з наступного.
За змістом ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
У відповідності до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Виходячи з висновків, яких дійшов суд першої інстанції під час розгляду вказаної справи, та з якими погоджується колегія суддів, позовні вимоги АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», є частково обґрунтованими: в частині доведення наявності підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 14034,99 грн, що складає 71,69% від заявлених позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції приймає доводи позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_1 як обґрунтовані, в частині завдання останній моральної шкоди, оскільки остання через неправомірні дії банку щодо включення у розмір заборгованості за тілом кредиту процентів за користування кредитом, утриманих комісій, про стягнення яких звернулось до суду з позовом, змусили ОСОБА_1 змінити звичний та розмірений спосіб свого життя, вжиття додаткових зусиль для складання процесуальних документів, подання їх до суду, спростування доводів позивача (за первісним позовом), брати участь у судових засіданнях, а також вплинули на її емоційний стан внаслідок переживань, пов'язаних із судовим процесом та розглядом справи судом.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з урахуванням характеру та обсягу душевних страждань позивача, їх тривалість, а також виходячи із засад розумності та справедливості, розмір моральної шкоди, завданий відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 діями АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», має складати 9 000,00 грн.
Що стосується посилання апелянта ОСОБА_1 на відсутність підписів уповноваженої особи АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» на позові та подання його іншою юридичною особою, то колегія суддів вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позовна заява АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» з додатками до неї, підписана уповноваженою особою, на підтвердження чого після виконання ухвали про витребування доказів позивачем за первісним позовом надані належним чином завірені копії посадової інструкції керівника напрямку претензійно-позовної роботи АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», витяг з наказу від 24.03.2021 про переведення ОСОБА_2 на посаду керівника напрямку претензійно-позовної роботи АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», довіреність від 08.01.2024 № 22-70Д1 (т.1, а.с.212-224).
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Що стосується посилання скаржника ОСОБА_1 та її представника адвоката Малишевої М.В. на те, що суд першої інстанції вказав неправильно замість АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» - АТ «УНІВЕСРАЛ БАНК», то зазначені обставини не є підставою для скасування чи зміни судового рішення, оскільки є не чим більшим ніж опискою і можуть бути виправлені судом в порядку, передбаченому 269 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13.03.2026 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Р.Д. Громік
О.С. Комлева